Розділ Ринок фінансових послуг України 6 Загальна характеристика фінансового ринку України 6



Скачати 327.53 Kb.
Дата конвертації27.10.2017
Розмір327.53 Kb.


Зміст





Зміст 2

Вступ 3


Розділ 1. Ринок фінансових послуг України 6

1.1.Загальна характеристика фінансового ринку України 6

1.2.Ключові принципи регулювання ринку фінансових послуг 7

Розділ 2. Особливості управління цінними паперами як фінансової послуги 11

2.1. Розвиток діяльності з управління цінними паперами 11

2.2.Особливості діяльності ДКЦПФР 12

Розділ 3. Напрямки вдосконалення функціонування ринку цінних паперів в Україні 21

3.1. Моделі та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні 21

Висновки 27

Список використаної літератури 32





Вступ

Сучасна ринкова економіка - це складна система господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності та чисельні регулюючі інститути. Складовими цього полісистемного утворення є ринки товарів, інформаційний бізнес, сфера послуг і трудових ресурсів, тіньовий бізнес та фінансова індустрія, яка включає кредитні, валютні ринки, індустрію цінних паперів та строкових контрактів, страховий бізнес та систему пенсійного забезпечення. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов‘язані між собою в становленні та розвитку.

Фінансовий ринок – складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати лише в ринкових умовах. [13, c.335]

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку – об’єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Кругообіг коштів, що опосередковує економічну діяльність у державі, здійснюється постійно, проте в процесі цього руху коштів може настати час, коли їхня частка вивільняється з кругообігу на окремо взятому підприємстві або в організації, чи у конкретного громадянина. Інші суб’єкти економічного процесу в цей же час відчувають тимчасову потребу в коштах. Фінансовий ринок здатний задовольнити інтереси кожного з них. [23, c.412]

Фінансовий ринок є життєво важливим для зростання, розвитку і стабільності ринкової економіки. Ринки фінансових послуг підтримують корпоративні ініціативи, фінансують використання нових ідей і полегшують контроль фінансового ризику. Більше того, оскільки дрібні інвестори з часом будуть розміщувати все більшу частку своїх грошей у взаємних фондах та інших фондах колективного інвестування, ринки фінансових послуг паперів стають істотно важливими для персонального добробуту і пенсійного планування. Таким чином актуальність досліджень в галузі розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг на сьогодення важко перебільшити.



Мета курсового дослідження – вивчити основні особливості функціонування світового та українського фінансових ринків, та управління цінними паперами, як фінансової послуги.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:



  • розглянути структуру та функціонування українського фінансового ринку;

  • дослідити особливості управління цінними паперами;

  • розглянути особливості діяльності ДКЦПФР;

  • провести аналіз основних стратегій управління цінними паперами;

  • окреслити перспективи розвитку ринку фінансових послуг України.

Предметом дослідження є дослідження основних аспектів управління цінними паперами, як фінансової послуги.

Об’єктом дослідження виступає ринок фінансових послуг України.

Інформативною базою дослідження виступили праці вітчизняних та закордонних фахівців в галузі фінансів, матеріали періодичної преси, статистичні дані.

Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: методи системного аналізу, методи причинно-наслідкового аналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямого структурного аналізу, моделювання.

Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновку та додатків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, висвітлюються особливості функціонування світового та національного фінансових ринків, досліджуються перспективи розвитку українського ринку фінансових послуг та можливості інтеграції України в світовий фінансовий простір. У висновках сформульовано основні висновки по дослідженню.

Розділ 1. Ринок фінансових послуг України

1.1.Загальна характеристика фінансового ринку України

Розвиток фінансового ринку України в 1991- 2006 роках відбувався в умовах формування правової бази в основному по наданню банківських послуг, діяльності на ринку цінних паперів та страхової діяльності.

Умовно цей період створення законодавчої бази можна поділити на дві стадії:


  1. з 1991 року по 1996 рік – стадії створення перших законодавчих актів щодо регулювання, контролю та нагляду за ринками фінансових послуг. Ця стадія характеризувався прийняттям основної маси загального законодавства про підприємницьку діяльність. В сфері ринку фінансових послуг були прийняті Закони України “Про банки і банківську діяльність” (20 березня 1991 року) та “Про цінні папери і фондову біржу” (18 червня 1991 року). Частина правових норм щодо регулювання ринків фінансових послуг приймається через структури виконавчої влади, зокрема, Декрет Кабінету Міністрів України “Про довірчі товариства” (17 березня 1993 року) та Указ Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” (19 лютого 1994 року).

  2. вырезано

  • відсутність прозорого законодавства та якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ обмежують можливості населення та потенційних інвесторів щодо якісного відбору фінансових посередників, що зменшує можливості фінансового сектора щодо мобілізації вільних ресурсів, підвищення обсягів фінансового посередництва та сприяння розвитку фондового ринку і фінансового сектору в цілому;

  • частина небанківських фінансових установ (зокрема, довірчі товариства, інвестиційні та пенсійні фонди) викликають значну недовіру з боку пересічного громадянина та історично мають досить погану репутацію, пов'язану з відомою "трастовою епопеєю" 1993-1995 років. [11]

Для вирішення цих проблем необхідно забезпечити проведення активної державної політики, яка повинна бути направлена на подальший розвиток системи регулювання фінансового ринку та нагляду.

1.2.Ключові принципи регулювання ринку фінансових послуг

Ключові принципи регулювання ринків фінансових послуг базуються на трьох цілях регулювання. Три основні цілі регулювання ринків фінансових послуг - це:



  1. захист інвесторів та споживачів фінансових послуг;

  2. забезпечення того, щоб ринки фінансових інструментів були справедливими, ефективними і прозорими;

  3. зниження системних ризиків. [17]

Принципи, що стосуються регуляторів.

Обов‘язки регуляторів повинні бути зрозумілими і об‘єктивно визначеними. Регулятори повинні бути незалежними у своїх діях і підзвітним у здійснюванні своїх функцій і повноважень. Регулятори повинні мати достатні повноваження, належні ресурси і здатність виконувати свої функції і здійснювати повноваження. Регулятори повинні засвоїти чіткі і послідовні процеси регулювання. Штатні працівники регуляторів повинні дотримуватися найвищих професійних стандартів, включаючи належні стандарти конфіденційності.



Принципи саморегулювання.

Режим регулювання повинен належним чином використовувати саморегулівні організації (СРО), які виконують деякі обов‘язки, пов‘язані з прямим наглядом, у своїх відповідних сферах компетенції у мірі, що відповідає розміру і складності ринків. СРО повинні знаходитися під наглядом регуляторів і додержуватися стандартів справедливості і конфіденційності під час здійснювання своїх повноважень і делегованих обов‘язків.



Принципи правозастосування у регулюванні фінансових ринків

Регулятори повинні мати широкі повноваження у сфері ревізій, розслідування і нагляду. Регулятори повинні мати широкі повноваження щодо правозастосування. Регулятивна система повинна забезпечувати ефективне і надійне використання повноважень з ревізій, розслідування, нагляду і правозастосування, а також реалізацію ефективної програми виконання норм.



Принципи співробітництва в регулюванні.

Регулятори повинні мати право ділитися інформацією - як відкритою, так і закритою для громадськості - з внутрішніми і закордонними партнерами. Регулятори повинні створити механізми надання інформації, які визначатимуть, коли і як вони будуть ділитися інформацією - як відкритою, так і закритою для громадськості - з внутрішніми і закордонними партнерами. Регулятивна система повинна передбачати надання допомоги іноземним регуляторам, яким необхідно робити запити під час виконання своїх функцій і здійснювання повноважень. Принципи для емітентів цінних паперів та інших фінансових інструментів.

Повинно проводитися повне, вчасне і точне розкриття фінансових результатів та іншої інформації, яка є істотною для прийняття рішень інвесторами та споживачами фінансових послуг. Ставлення до власників цінних паперів та інших фінансових інструментів у емітента повинно бути справедливим і неупередженим. Стандарти обліку та аудиту повинні бути високого, світового рівня.

Принципи для інститутів колективного інвестування .

Регулятивна система повинна встановлювати стандарти для ліцензування і регулювання інститутів колективного інвестування та їх керуючих і інвестиційних радників. Регулятивна система повинна передбачати правила, що визначатимуть юридичну форму і структуру інститутів колективного інвестування, а також відокремлення і захист активів інвесторів. Регулювання повинно вимагати розкриття інформації, як це визначено у принципах для емітентів, яке є необхідним для оцінювання придатності інститутіви колективного інвестування для даного інвестора і ступінь зацікавленості інвестора у цьому інституті. Регулювання повинно забезпечити те, щоб була придатна і відкрита основа для оцінювання активів, ціноутворення і викупу паїв в інституту колективного інвестування.



Принципи для ринкових посередників.

Регулювання повинно передбачати мінімальні стандарти допуску для ринкових посередників. Повинен бути у наявності стартовий і робочий капітал та інші доцільні вимоги до ринкових посередників. Від ринкових посередників слід вимагати додержування стандартів внутрішньої організації і операційної поведінки, які скеровані на захист інтересів клієнтів і відповідно до яких, керівництво посередника бере на себе першочергову відповідальність за ці питання.

Повинні бути у наявності процедури вживання заходів щодо банкрутства ринкового посередника для того, щоб звести до мінімуму збитки і шкоду для інвесторів і знизити системний ризик.

Принципи для вторинного ринку.

Створення систем торгівлі фінансовими інструментами, у тому числі організаторів торгівлі на фондовому ринку, повинно підпорядковуватися регулятивному затвердженню і нагляду. Слід проводити постійний регулятивний контроль організаторів торгівлі фінансовими інструментами, який повинен бути скерований на забезпечення того, щоб цілісність торгівлі підтримувалася за допомогою справедливих і об‘єктивних правил, що підводять до відповідної рівноваги потреби різних учасників фінансового ринку.

Регулювання повинно сприяти прозорості торгівлі фінансовими інструментами. Регулювання повинно бути побудовано так, щоб виявляти і не допускати маніпулювання ринком та інших прийомів недобросовісної торгівлі. Регулювання повинно намагатися забезпечити належний контроль активних операцій, що ставлять під ризик значну частину капіталу, ризику невиконання зобов‘язань і підриву ринку.

Система клірингу і розрахунків операцій з фінансовими інструментами повинна підлягати регулятивному нагляду, і бути побудована так, щоб забезпечити її справедливість, ефективність і результативність, а також так, щоб вона знижувала системний ризик.


Розділ 2. Особливості управління цінними паперами як фінансової послуги

2.1. Розвиток діяльності з управління цінними паперами

На фондовому ринку України набуває поширення діяльність з управління цінними паперами. Провідні торговці цінними паперами вже отримали ліцензії на її здійснення і вважають цей вид послуг досить цікавим як для учасників ринку, так і для їх клієнтів.

Згідно із Законом «Про цінні папери та фондовий ринок», професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає: брокерську діяльність; дилерську діяльність; андеррайтинг; діяльність з управління цінними паперами.

У свою чергу, діяльність з управління цінними паперами – це діяльність, яка провадиться торговцем цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери, а також отриманими в процесі цього управління цінними паперами та грошовими коштами, які належать на праві власності установнику управління, в його інтересах або в інтересах визначених ним третіх осіб.

Торговець цінними паперами має право укладати договори про управління цінними паперами з фізичними та юридичними особами. Сума договору про управління цінними паперами з одним клієнтом-фізичною особою має становити не менше суми, еквівалентної ста мінімальним заробітним платам.

Суттєві умови договору про управління цінними паперами встановлюються законом та за домовленістю сторін. При цьому договір про управління цінними паперами не може укладатися торговцем цінними паперами з компанією з управління активами.

Торговець цінними паперами здійснює управління цінними паперами відповідно до вимог Цивільного кодексу України, зазначеного Закону, інших законів, а також нормативно-правових актів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Слід зазначити, що для провадження діяльності з управління цінними паперами грошові кошти клієнта зараховуються на окремий поточний рахунок торговця цінними паперами у банку окремо від власних коштів торговця цінними паперами, коштів інших клієнтів та відповідно до умов договору про управління цінними паперами. Торговець цінними паперами звітує перед клієнтами про використання їх грошових коштів.

У Законі також зазначено, що торговець цінними паперами вправі використовувати грошові кошти клієнтів, якщо це передбачено договором про управління цінними паперами.

Договором про управління цінними паперами може бути передбачено розподіл між сторонами прибутку, отриманого торговцем цінними паперами від використання грошових коштів клієнта.

Торговець цінними паперами зобов’язаний подавати на обрану ним фондову біржу інформацію про всі вчинені ним правочини з цінними паперами у строки і порядку, що визначені правилами фондової біржі.

Донедавна послуга з управління цінними паперами в Україні не надавалася, оскільки можливість здійснення такої діяльності не була передбачена в нормативному акті ДКЦПФР «Порядок та умови видачі ліцензії на здійснення окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, переоформлення ліцензії, видачі дубліката та копії ліцензії». Після прийняття Комісією в грудні 2008 р. відповідних змін та доповнень до цього документа діяльність з управління цінними паперами в Україні стала можливою за умови отримання ліцензій, які нещодавно почала видавати ДКЦПФР.



2.2.Особливості діяльності ДКЦПФР

В розвинених країнах спочатку розвивалася діяльність з управління цінними паперами, а вже потім – діяльність з управління активами. В Україні ці процеси відбуваються в іншій послідовності. На відміну від управління активами діяльність з управління цінними паперами передбачає обмеження щодо кількості клієнтів компанії, що здійснює цю діяльність, та мінімальної суми, яка має знаходитися в управлінні.

Окрему увагу діяльності з управління активами приділено у проекті закону «Про систему депозитарного обліку цінних паперів». Згідно з ним, депозитарна діяльність депозитарної установи є виключним видом професійної діяльності на ринку цінних паперів, крім випадку поєднання діяльності зі зберігання цінних паперів з діяльністю з управління цінними паперами за умови здійснення таких видів діяльності відокремленими підрозділами депозитарної установи.

Депозитарна установа, яка провадить діяльність з управління цінними паперами, може вести виключно рахунки в цінних паперах, управління якими вона здійснює, та рахунки, на яких обліковуються цінні папери, що належать такій депозитарній установі на праві власності.

Компанії, які здійснюють управління цінними паперами, і компанії з управління активами, у першу чергу, зацікавлені в розвитку організованого фондового ринку, який забезпечуватиме розрахунки за принципом «поставка проти платежу», реальну оцінку активів та належний рівень розкриття інформації.

Для ефективного здійснення діяльності з управління цінними паперами необхідно ретельно відпрацьовувати механізми оподаткування, валютного регулювання, обліку прав власності. На законодавчому рівні залишається ряд неврегульованих питань у цій сфері. Враховуючи це, ДКЦПФР спільно з ТОВ «ТЕКТ-трейд» – першою компанією, що отримала ліцензію на здійснення діяльності з управління цінними паперами, започаткували пілотний проект. До його реалізації планується залучити фахівців Державної податкової адміністрації України і депозитарію МФС.



вырезано

Отже, процес управління спрямований на збереження найважливішої інвестиційної якості портфеля з урахуванням властивостей його складових у такий спосіб, щоб це відповідало інтересам його власника з точки зору раціонального співвідношення дохідності та ризику. Тому потрібне коригування структури портфеля шляхом моніторингу чинників, здатних спричинити небажані зміни у складових портфеля.

Великих витрат коштів і праці вимагає такий елемент управління портфелем цінних паперів, як моніторинг: безперервний копіткий аналіз стану і динаміки ринку цінних паперів і окремих секторів, виявлення ринкових тенденцій і дослідження інвестиційних якостей ринкових інструментів. Моніторинг насамперед спрямований на вибір фінансових інструментів для портфельного інвестування з інвестиційними якостями, що відповідають бажаному типу портфеля цінних паперів. Моніторинг необхідний і за активної, і за пасивної моделі управління портфелем. Сукупність загальних підходів і методів, які застосовують щодо управління портфелем, визначає стратегію управління.

Сигналом до зміни сформованого портфеля слугують як загальні ринкові зміни, так і падіння дохідності портфеля нижче прийнятної. Саме дохідність є тим індикатором, що змушує інвестора переглядати портфель. Не лише ринкова кон’юнктура визначає стратегію управління портфелем. Вибір моделі управління портфелем залежить також від його типу. Даремно чекати високої дохідності, якщо до портфеля агресивного зростання (за типом) застосувати методи пасивного управління. Марними будуть витрати на активний підхід, застосований до портфеля з регулярним помірним доходом. Вибір моделі управління залежить від здатності портфельного менеджера вдало обирати відповідні цінні папери й успішно прогнозувати динаміку ринкових цін.

Якщо менеджер не наділений інтуїцією й не має достатнього досвіду щодо вибору фінансових активів або визначення часу здійснення операцій з ними, йому доцільно сформувати широко диверсифікований портфель і намагатися підтримувати ризик на прийнятному рівні. Якщо менеджер здатний передбачати цінову динаміку ринку, він може довільно змінювати структуру портфеля відповідно до ринкових змін та обраної стратегії управління.

З огляду на оцінку інвестором інформаційної ефективності ринку цінних паперів портфельна стратегія може бути активною або пасивною. Конкретна портфельна тактика визначається цілями й типом портфеля; станом кон’юнктури ринку, його прозорістю й ліквідністю, ринковими чинниками (динамікою відсоткової ставки та курсової вартості цінних паперів тощо); наявністю законодавчих пільг чи обмежень; загальноекономічними чинниками (станом економіки, рівнем інфляції тощо); необхідністю підтримки прийнятного рівня ліквідності портфеля за мінімізації ризиків, терміном існування портфеля.

Активна стратегія (модель) управління (active portfolio menegment) передбачає постійне ретельне відстеження і своєчасне придбання фінансових інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фінансових інструментів у портфелі у разі невідповідності інвестиційним цілям. Ця сукупність підходів і методів управління ґрунтується на припущенні щодо інформаційної неефективності фінансового ринку, існування з огляду на це можливостей пошуку точнішого оцінювання вартості цінних паперів і доцільності прогнозування майбутніх змін ринкових цін.

Менеджер, котрий реалізує активну модель управління, має вирізняти на ринку й залучати до портфеля ефективні ринкові інструменти та максимально швидко позбутися неефективних активів. При цьому бажано забезпечити зростання вартості портфеля за збереження ним інвестиційних властивостей, тобто зіставляти вартість, дохідність, ризикованість і ліквідність як характеристики активів мінливого портфеля.



вырезано

До пасивних методів управління портфелем твердовідсоткових фінансових інструментів належить його імунізація, здійснювана з метою зниження відсоткового ризику. Як показник ризику за імунізації використовують тривалість портфеля, яка відображає середньозважений за виплатами відрізок часу до погашення, оскільки він характеризує відсотковий ризик фінансового активу як мінливість його ціни відносно зміни відсоткових ставок. Чим довше тривалість, тим мінливіша ціна певного фінансового активу, тобто вища його ризикованість. Розподіл інвестицій між різними фінансовими інструментами, тобто врізноманітнення їх, зумовлює у складі портфеля зниження ризику, притаманного кожному інструменту окремо.

Формування портфеля облігацій, який за тривалістю дорівнює плановому горизонту, забезпечує інвесторові страхування від відсоткового ризику, зумовленого непередбачуваними коливаннями відсоткових ставок. В імунізованому портфелі незалежно від напряму змін відсоткової ставки втрати за одними активами компенсуються доходами за іншими активами.
Практичну цінність методу імунізації знижує те, що за певних умов відсоткові ставки можуть змінюватися постійно, для ефективної імунізації треба відповідно, постійно коригувати склад портфеля, що призводить до високих операційних витрат. Утім, навіть такі витрати не завадять широкому застосуванню імунізації у практиці портфельного інвестування з огляду його простоти.

Заслуговує на увагу метод формування портфеля, пов’язаний з інвестуванням у активи, про неефективність яких відомо заздалегідь. Обирають акції з найменшим співвідношенням Р/Е («prise-earnings»), що за певних умов уможливлює за деякий час отримання доходу від спекулятивних операцій на фондовій біржі.

Прикладом реалізації пасивної стратегії може слугувати також метод «сходів» — рівномірний розподіл портфельних інвестицій між активами різної строковості. Метод «сходів» орієнтує портфельного менеджера на придбання активів різної строковості з повним розподілом за термінами до завершення періоду існування портфеля.

Корисною практикою для багатьох інвесторів є підтримка такої структури розподілу портфельних інвестицій за термінами, яка дає змогу забезпечити постійне рефінансування портфеля. З тією ж метою цінні папери, за якими підійшов термін погашення, замінюють довготерміновими, які, своєю чергою, мірою наближення термінів погашення, стають середньотерміновими та короткотерміновими. Порушення цієї структури виникають головним чином через недостатню наявність на ринку прийнятних цінних паперів з відповідними термінами погашення. У цьому випадку певна група цінних паперів (короткотермінових, середньотермінових і довготермінових) може деякий час переважати в портфелі інвестицій.

За допомогою стратегії «штанти» поєднують короткотерміновий і довготерміновий підходи до інвестування коштів у цінні папери. За цією стратегією інвестор розміщує, з одного боку, переважну частину своїх коштів у короткотермінових високоліквідних цінних паперах, а з іншого — у довготермінових цінних паперах за мінімальних (чи нульових) вкладень на проміжні терміни. Короткотерміновий портфель забезпечує ліквідність, тоді як довготерміновий призначений для отримання доходу.
Практика банківської діяльності пропонує ще кілька пасивних підходів, які можуть бути альтернативою за певних умов. Це, зокрема, так звана політика короткотермінового акцепту, або стратегія придбання короткотермінових цінних паперів, тобто розміщення всіх інвестицій у межах короткого проміжку часу. Наприклад, управління банку може прийняти рішення інвестувати всі фонди, які не задіяні у кредитних операціях і готівкових резервах, у цінні папери, термін погашення яких не перевищує двох років. За такого підходу портфель розглядають переважно як джерело ліквідності, а не отримання доходу.

Протилежний попередньому підхід — політика довготермінового акцепту, згідно з якою портфель функціонує як джерело доходу. Банк, котрий дотримується цієї політики, може прийняти рішення інвестувати кошти у цінні папери із термінами погашення від 5 до 10 років. Для задоволення потреб, пов’язаних із ліквідністю, такий банк може значною мірою спиратися на позики на грошовому ринку. На підставі такої політики довготерміновий портфель цінних паперів можна збалансувати відносно короткотерміновим кредитним портфелем.

Застосування у чистому вигляді активних і пасивних методів управління портфелем цінних паперів має певні недоліки. У разі пасивної стратегії дохідність портфеля свідомо обмежується з метою зниження ризику. За активного підходу існує великий ризик втрат, пов’язаних з помилковим прогнозом майбутніх відсоткових ставок. Тому нерідко використовують методи, що раціонально поєднують риси активного й пасивного підходів. Прикладом такого поєднання є так звана умовна імунізація портфеля облігацій.

вырезано

До основних етапів інвестиційного процесу слід віднести такі: розробка інвестиційної стратегії на основі інвестиційних очікувань клієнта (рівень прибутковості, строк, баланс ризику та прибутковості, обсяг коштів, переданих в управління, ліквідність активів); формування інвестиційної декларації та композиції клієнтського портфеля (конкретна пропорція різних інструментів у портфелі відповідно до стратегії, обраної клієнтом); перевірка відповідності портфеля інвестиційній декларації та заявленим очікуванням клієнта; моніторинг стану портфеля та корегування його композиції виходячи з тактики управління.

Процес управління цінними паперами забезпечує група фахівців високої кваліфікації. До неї, зокрема, входять портфельний менеджер, портфельний аналітик, управляючий портфелями, фахівець розрахункової палати та трейдер.

Винагорода компанії, яка управляє цінними паперами, складається із двох частин: базова винагорода (становить 2% річних і розраховується щомісяця від вартості активів за станом на останній торговельний день місяця); премія за управління (розраховується за результатами року управління і становить 15% від приросту вартості чистих активів, що перевищує середній відсоток за банківськими депозитами).

Необхідність коригування портфеля зумовлена різними причинами. Перша з них пов’язана з появою на ринку нових ефективних фінансових інструментів. За цих умов інвестор вдається до ревізії портфеля з метою підвищення його загальної ефективності. Порядок дій у разі коригування портфеля підпорядкований загальним принципам його формування. Виходячи з цілей формування та порівняльної оцінки інвестиційних якостей нових фінансових активів, інвестор оптимізує склад портфеля з урахуванням мінливості обставин.

Друга причина пов’язана зі зниженням ефективності окремих фінансових активів портфеля. За таких умов часто доводиться приймати рішення стосовно продажу окремих цінних паперів.

Підготовку і прийняття рішень щодо коригування портфеля, як правило, здійснюють щорічно, але не рідше, ніж раз на 3—5 років (так зване «золоте правило» роботи з цінними паперами). Зважаючи на те, що зниження вартості окремих фінансових активів спричинюють різні чинники, до того ж різною є міра впливу однакових чинників на них, розроблення управлінських рішень має диференційований характер і здійснюється в розрізі певних фінансових активів.

Обґрунтування управлінських рішень щодо продажу фінансових інструментів — дуже відповідальний і складний етап портфельного інвестування. Відповідальність прийняття таких рішень зумовлена тим, що вони нерідко спричиняють не лише втрату очікуваного доходу, а й частини інвестованого капіталу.

Складність прийняття таких управлінських рішень пов’язана з тим, що вони мають ґрунтуватися на всебічному аналізі поточної кон’юнктури ринку цінних паперів і прогнозуванні її змін. Слід враховувати, що зниження ефективності окремих фінансових активів може мати тимчасовий характер, наприклад через біржову гру «на зниження», після якої зазвичай відбувається зростання ринкового курсу їх.

Розділ 3. Напрямки вдосконалення функціонування ринку цінних паперів в Україні

3.1. Моделі та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні

Україна ще й досі знаходиться далеко від головних потоків капіталу. Спроби ринкових перетворень окремих сторін господарської діяльності, нажаль, не призводять до бажаного результату. Відсутність ефективно діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери та сприяє раціональному розміщенню фінансових ресурсів, не дає можливості ефективно управляти господарською діяльністю і конкурентно оцінювати вартість виробничих ресурсів. Недосконала система обліку прав власності на майно у поєднанні із відсутністю загальнонаціональних ринків основних ресурсів виробництва робить українську продукцію неконкурентною а українські підприємства збитковими.

З початку реформи у постсоціалістичних країнах Східної Європи та деяких країнах СНД створення національного фондового ринку відбувалося водночас з розбудовою сучасної моделі його інфраструктури в суворій відповідності до рекомендацій Групи Тридцяти, IOSCO, та вимог міжнародних фінансових організацій.

Як відповідь на глобальні тенденції в Україні було прийнято Закони “Про цінні папери та фондову біржу”, ”Про господарські товариства”. Акцент на біржову торгівлю сприймався як знак ринкових перетворень. При цьому фундаментальні передумови існування біржової торгівлі, які створювались в інших країнах десятиріччями, вважалось виникнуть якось собою. Відсутність систем виконання угод і обліку прав власності обумовили появу низки законодавчих (Укази Президента України №247/94, 160/96 тощо) і нормативних документів. Цей поступовий розвиток привів до появи Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та Указу Президента України від 22 червня 1999 року N 703/99 “Про загальні засади функціонування вырезано

Концентрація капіталу, зменшення кількості акціонерних товариств і зростання їхньої рентабельності (включаючи прибутковість для інвестора), централізація Національної депозитарної системи разом з розвитком і концентрацією біржової і позабіржової торгівлі, розумна достатність державного регулювання та податкового пресингу - от далеко не повний, але важливий комплекс мір для підйому ринку цінних паперів в Україні.

Національна депозитарна система повинна для більше половини населення України забезпечувати облік їхніх прав власності, а це в грошовому вираженні більше 20 мільярдів гривень. Крім того, для розвитку ринку цінних паперів саме Національна депозитарна система забезпечує зниження ризиків інвестиційної діяльності.

Указом Президента України від 30 жовтня 1999 року № 1415/99 “Про Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році” визначено ряд головних завдань, які необхідно вирішити для розвитку фондового ринку в Україні, серед яких :

розбудова інфраструктури фондового ринку;

вдосконалення системи захисту прав інвесторів.

Інфраструктурні елементи організованого ринку є учасниками Національної депозитарної системи України, якісне функціонування якої має забезпечити утворений Національний депозитарій України. Адекватне функціонування та взаємодія інформаційної, облікової системи та системи виконання угод створює умови для появи цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого фондового ринку в Україні. Цей фундамент має забезпечити ефективність державного регулювання, необхідний рівень захисту прав власності інвесторів і має сприяти надходженню інвестицій в економіку України.



вырезано

Президент України в Указі від 30 жовтня 1999 року № 1415/99 “Про Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році” визначив, що розбудова інфраструктури фондового ринку передбачає, зокрема, запровадження стандартів діяльності професійних учасників фондового ринку щодо обліку прав власності на цінні папери на основі подальшого розвитку Національного депозитарію України і клірингового депозитарію, запровадження сучасних фінансових та інформаційних технологій.

Стандартизація обліку прав власності на цінні папери Національним депозитарієм України має стати практичним кроком щодо гармонізації законодавства України з світовими і Європейськими нормами. Встановлення відповідних стандартів депозитарного обліку буде сприяти підвищенню прозорості фондового ринку та сприяти зростанню операцій на фондовому ринку, що фактично веде до підвищення доходної частини бюджету України за рахунок відповідних податків.

Стандартизація Національним депозитарієм операцій на ринку цінних паперів дає можливість сформувати фундамент ефективного ринку цінних паперів, забезпечити дієвий контроль з боку державних органів та створює умови для надійного захисту прав інвесторів. З метою створення єдиної системи депозитарного обліку Національним депозитарієм із залученням фахівців державних органів, експертів фондового ринку і представників міжнародних організацій розроблено та затверджено Стандарт депозитарного обліку. В цьому стандарті вперше на теренах країн СНГ вдалося створити основу для формування єдиної системи депозитарного обліку як для державних так і для корпоративних цінних паперів.



вырезано

звільнення від оподаткування податком на додану вартість доходів від діяльності на фондовому ринку професійних учасників, чий статус встановлено відповідно до спеціального законодавства, та будь-яких операцій, пов’язаних з обігом цінних паперів (корпоративних прав) та деривативів.

Створення ефективної системи захисту прав та законних інтересів інвесторів можливе тільки за умови об’єднання зусиль законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, громадських організацій, засобів масової інформації, емітентів та самих інвесторів. З цією метою пропонуємо:

привести українське законодавство щодо інвестиційної діяльності у відповідність до законодавства країн ЄС.

прийняти відповідні зміни та доповнення до цивільно-процесуального та арбітражно-процесуального, валютного, банківського, податкового законодавства, а також законодавства, що регулює фондовий ринок.

встановити ефективний механізм захисту, що стимулюватимуть інвесторів до захисту своїх прав, в тому числі запровадження норми колективного позову.

Для подальшого розвитку інструментів фондового ринку України необхідно:

створення ринку похідних.

запровадження нових фінансових інструментів через застосування механізму пілотних проектів.

законодавче запровадження системи андерайтингу.

надання місцевим органам влади можливості здійснювати випуск муніципальних облігацій під певні пріоритетні прибуткові програми.

Цілісна інституційна інфраструктура фондового ринку повинна забезпечити його ефективне функціонування, слугувати національним інтересам, забезпечувати економічну безпеку і суверенітет України.

Сьогодні торгова інфраструктура фондового ринку України, що складається з фондових бірж та інформаційно-торговельних систем, перш за все, обслуговує приватизаційні та постприватизаційні процеси розподілу і перерозподілу корпоративної власності.

Фондовий ринок України не сприяє ефективному залученню та розподілу капіталу. Як наслідок:

розміри організованого ринку корпоративних цінних паперів в Україні є незначними за обсягами ринкової капіталізації, за кількістю і обсягами угод з цінними паперами; неорганізований ринок значно перевищує організований;

на неорганізованому ринку переважають угоди з векселями.

Глобальна тенденція розвитку фондових ринків вимагає концентрації торгівлі корпоративними цінними паперами на організованому ринку на засадах конструктивної конкуренції та інновацій: організатори торгівлі повинні забезпечити ефективну торговельну платформу разом з фінансовими продуктами, які потрібні клієнтам, та за ціною, яку ці клієнти готові платити.

Зважуючи на вищевикладене пріоритетними вважаємо наступні заходи:

забезпечення прозорого ціноутворення, при якому ціни організованого ринку можуть бути основою для оцінки активів інститутів спільного інвестування і для цілей оподаткування;

створення через державне регулювання та саморегулювання професійних учасників ефективної системи контролю за торгівлею за участю афілійованих осіб;

встановлення обов’язковості укладання угод з великими пакетами цінних паперів українських емітентів на організованих ринках;

створення рівних умов вторинного обігу однотипних фінансових інструментів у різних організаторів торгівлі;

створення умов для торгівлі на організованому ринку акціями молодих компаній росту (венчурних компаній);

створення умов для торгівлі на організованих ринках іноземними цінними паперами;

запровадження заходів для розміщення українськими емітентами цінних паперів на організованих ринках.

розвиток технологій торгівлі похідними на організованих ринках;

здійснення організаторами торгівлі розрахунково-клірингової діяльності з похідними;

впровадження електронного документообігу при укладанні та виконанні угод з корпоративними цінними паперами, прийняття єдиних стандартів та сертифікації систем електронного цифрового підпису та шифруванні даних, придатних для використання у будь-яких технічних та технологічних системах, які будуть підтримувати функціонування інфраструктури фондового ринку України.




Висновки

Розвиток ефективно діючого фінансового ринку здатного мобілізовувати та перерозподіляти інвестиційні ресурси є найважливішим завданнями регулювання національної економіки. Тому розвиток фондового ринку як невід'ємної частини фінансового ринку набуває першочергового значення.

У даній роботі були розглянуті різні види цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку. Ринок цінних паперів грає важливу роль в системі перерозподілу фінансових ресурсів держави, а також необхідний для нормального функціонування ринкової економіки. Тому відновлення і регулювання розвитку фондового ринку є однією з першочергових задач, що стоять перед урядом, для рішення якої необхідне прийняття довгострокової державної програми розвитку і регулювання фондового ринку і суворий контроль за її виконанням.

Сьогодні ринок цінних паперів України знаходиться в початковій стадії розвитку. При цьому є значний потенціал як з боку професійних учасників ринку, так і з боку інвесторів. Позитивну роль в розвиток ринку грають: факт появи на ньому акцій підприємств ,що приватизувалися промислових, завдяки чому збільшується обсяг "предмету діяльності", тобто цінних паперів; значна зміна цього спекулятивного спрямування ,що є у фондового ринку за рахунок активізації діяльності як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів; перспективи створення інституту незалежних реєстраторів, що значно полегшить процес переоформлення іменних цінних паперів, збільшить швидкість їхнього обороту; наявність кваліфікованих професійних учасників ринку цінних паперів; вдосконалення законодавства, що регулює діяльність фондового ринку України.

Як нами було визначено у розділі 2, досить специфічними стають функції торговця цінними паперами, якщо він бере на себе управління ними, а також управління коштами для інвестування в цінні папери і коштами, отриманими в результаті управління. У цьому разі цінні папери, кошти є предметом управління, торговець цінними паперами, котрий здобуває статус інвестиційного управляючого, - суб'єктом управління, а особа, котра уклала договір на управління цінними паперами з інвестиційним управляючим, - об'єктом управління.

Само поняття управління цінними паперами настільки широке, що про нього варто поговорити докладніше. У процесі виконання торговцем цінними паперами обов'язків з управління ними він має право управляти активами особи, котра уклала з ним договір, консультувати її із загальних фінансових питань і з питань зовнішньоекономічної діяльності, а також здійснювати:

- експертизу угод і договорів з цінними паперами та фінансового стану можливих об'єктів інвестування;

- прогнозування стану ринків для визначення доцільності інвестування;

- юридичне консультування й методичне забезпечення емісії цінних паперів;

- організацію допуску цінних паперів до процедури котирування на біржі або в торговельно-інформаційній системі;

- будь-які операції з цінними паперами (купівля, продаж, обмін) з обов'язковим обгрунтуванням їхньої діяльності;

- інформаційне і програмне забезпечення інвестиційної діяльності;

- опрацювання статутних документів господарських товариств і документів для одержання ліцензії на діяльність з випуску й обігу цінних паперів.

Як і будь-яка інша діяльність на фондовому ринку управління цінними паперами потребує ліцензування. Згідно з чинним законодавством України такий дозвіл може одержати торговець цінними паперами, оплачений статутний фонд якого становить не менше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Торговець, який має дозвіл, не може безпосередньо або опосередковано володіти майном іншого суб'єкта, котрий здійснює таку саму діяльність, вартістю понад 10 % його статутного фонду, у тім числі безпосередньо - понад 5 % статутного фонду.

Виконуючи довірче управління, торговець цінними паперами одержує від свого клієнта винагороду. Він зобов'язаний діяти лише в інтересах об'єктів управління, уникаючи зіткнення власних інтересів та інтересів клієнта, а також забезпечувати конфіденційність інформації, яку він отримує від клієнта.

Усі названі обмеження й вимоги учасників фондового ринку мають захистити інвесторів від махінацій, підвищити ефективність обігу цінних паперів і забезпечити антимонопольний режим підприємництва.


Відносно антимонопольного режиму можна сказати, що його підтримка вимагає цілеспрямованої політики. Річ у тім, що рано говорити про вибір якоїсь стабільної моделі українського фондового ринку. Те, що ми маємо, скоріше проміжна модель, яка створюється під впливом багатьох факторів, часто навіть випадкових, і, по суті, є сполученням європейської моделі, що в ній універсальний комерційний банк володіє великими пакетами акцій нефінансових підприємств, і північноамериканської моделі, котра орієнтується на операції з цінними паперами за участю, передовсім, небанківських фінансових установ.

Склалася певна перевага українських комерційних банків перед небанківськими фінансовими установами щодо здійснення операцій з цінними паперами. Навіть з'явилася небезпека захоплення банками всієї діяльності на українському фондовому ринку, - а це може спричинити монополізм у фінансовій сфері. Крім того, вплив кредитних ризиків банків на інвестиційні ризики може ускладнити процес становлення ефективного фондового ринку в Україні. Не можна замовчати і той факт, що посилення діяльності комерційних банків на фондовому ринку України підкріплюється їхньою заінтересованістю у фінансуванні корпоративного сектора економіки - довготермінові кредити банків у 1997 р. становили тільки 10 % від загальних обсягів кредитування підприємницької діяльності.


Запобігти цим негативним процесам можуть заходи для прискореного створення багатогранної інфраструктури фондового ринку, посилення державного управління, а також удосконалення спільного інвестування.

Серед недоліків ринку цінних паперів в Україні слід визначити наступні:

1. Все ще не отримала логічного завершення розробка правового забезпечення формування національного ринку цінних паперів. Концепція фондового ринку України витримала в Верховній Раді України лише перше читання.

2. До створення справжніх цивілізованих інвестиційних інститутів, покликаних виконувати посередницькі функції між емітентами і покупцями цінних паперів, "дистанція величезного розміру". Фактично недіючими в цій найважливішій справі залишаються банки, система казначейства і валютна біржа. Ситуація погіршується і підірваної зважаючи на несумлінну (якщо не сказати більше) діяльності репутацією великої кількості фінансових посередників.

3. В Україні доки ще буде відсутній чітка система гарантій розміщення цінних паперів як для вітчизняних так і для іноземних фізичних і юридичних осіб.

4. Питання про лімітування покупки окремих виглядів цінних паперів в Україні (на відміну від Росії, де ліміт покупки державних короткострокових зобов'язань для фірм-нерезидентів складає 10%) доки в практичній площині не ставиться.

5. Досі не врегульоване питання про присутність на національному ринку цінних паперів фірм-нерезидентів в якості самостійних фінансових партнерів.

6. Розвиток національного ринку цінних паперів багато в чому стримується все ще неадекватною сприйнятливістю населення.

8. Нормальне функціонування ринку цінних паперів ускладнюється істотною нестачею вірогідної і докладної інформації. Разом з тим, невдосконаленість інформаційного забезпечення зумовлене ще і відсутністю належної стандартизації врахування цінних паперів в відповідності з міжнародними стандартами. І, нарешті, на національному ринку цінних паперів доки ще не знайдене оптимальне співвідношення біржового і внебиржевого наявного і безготівкового оборотів.

Таким чином, ефективне регулювання фондового ринку є однією з найважливіших задач уряду, оскільки цей ринок є настільки масштабним і нестійким, що може погрожувати всієї економічної системи країни. Для цього необхідно всебічний і обміркований вплив держави на фондовий ринок, включаючи як правове регулювання, так і економічні засоби впливу.

В області законодавчого регулювання ринку цінних паперів однієї з першочергових задач є прийняття довгострокової державної програми розвитку і регулювання фондового ринку, Перші кроки в цьому направленні були зроблені з прийняттям Закону , що вирішив чисельні проблеми регулювання фондового ринку. Законом встановлений новий режим для цінних паперів і професійних учасників фондового ринку, що дозволить уникнути "сурогатною" діяльності на ринку, а також визначена чітка структура державних органів, регулюючих ринок цінних паперів. Необхідно прийняття і інших законів і нормативних актів в відповідності з обраною лінією регулювання, сприятливих подальшому розвитку і зміцненню фондового ринку в Україні, і здійснення контролю за їхнім виконанням.

Незважаючи на всі негативні характеристики, сучасний український фондовий ринок - це динамічний ринок, що розвивається на основі: масштабної приватизації і пов'язаного з нею масового випуску цінних паперів; випуску, що розширяється підприємствами і регіонами, облігаційних позик; швидкого поліпшення технологічної бази ринку; доступу, що відкрився на міжнародні ринки капіталу; швидкого становлення масштабної мережі інститутів - професійних учасників ринку цінних паперів і інших чинників.


Список використаної літератури





  1. Конституція України.

  2. Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року;

  3. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року;

  4. Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 року.

  5. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 року;

  6. Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 року;

  7. Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 року.

  8. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року;

  9. Закон України “Про страхування” від 7 березня 1996 року;

  10. Закон України “Про здійснення контролю за сплатою збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та збору на обов'язкове соціальне страхування” від 21 травня 1999 року.

  11. Актуальні проблеми  контролю вітчизняного ринку цінних паперів, «Фінанси України», 2008р., №9, с134-142,

  12. Барабащук О.М. Ринок фінансових послуг в Україні // Економіка і фінанси, №2, 2004р., с.17-19

  13. Браун С. Іноземна допомога на практиці., К.: КНЕУ, 2002. – 241с.

  14. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС. – 2000. – 416с.

  15. Ганжа Н.Н Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений., М.: Финансы и статистика, 2002. – 420с.

  16. Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, «Ринок цінних паперів України», 2008г, № 7-8, с.149

  17. Значення ринку державних цінних паперів, «Ринок цінних паперів України», 2008г, № 11-12, с.55-57

  18. Ковтун Г.Н Проблеми регулювання ринку фінансових послуг в Україні // Економіка і фінанси, №7, 2003р., с.15-18

  19. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под. ред. Красавиной Л.Н., М.: Финансы и статистика, 2000. – 297с.

  20. Михайлов Д.М. Мировой финансовый рынок: тенденции и инструменты., М.: Финансы и статистика, 2003. – 386с.

  21. Міжнародні фінанси / за ред. Рогача О.І., К.: Либідь, 2003. – 784с.

  22. Развитие рынка ценных бумаг Украины; проблемы, перспективы, прогнозы, «Финансовый консультант», 2008г., №15-16, с 39-40

  23. Фінансови аспекти відносин учасників ринку цінних паперів, Фінанси України, 2003р., №12, с. 113-117

  24. Цінні папери – категорії ринкової економіки, Формування ринкових відносин в Україні, 2007р., №11, с55-56




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка