Розділ I. Поняття гідності та честі фізичної особи 1 Ідея гідності та честі в праві: ретроспективний аналіз



Сторінка8/10
Дата конвертації19.01.2018
Розмір2.14 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Висновки
Правовий статус гідності та честі як об’єктів цивільного-правового захисту отримав своє легальне закріплення спочатку в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 року, а потім у прийнятому 18 липня 1963 року на їх підґрунті ЦК України, введеному в дію з 1 січня 1964 року.

Увесь цей час цінності особи розглядалися в аспекті так званої охоронної "негативної" функції права, пов’язаної з регулюванням особистих немайнових відносин у порушеному стані, а не в ході їх нормального здійснення.

Суб’єктивні права людини, пов’язані з реалізацією гідності й честі визнавалася правами, які забезпечують "негативну свободу", а тому їх сутність зводилася до недоторканності та до утримання від їх порушення з боку інших осіб. Крім того, зміст самих цінностей особи тривалий час розглядався з позицій різко позначеного ортодоксального підходу.

Прийнята 28 червня 1996 року Конституція України вперше в історії розвитку вітчизняного законодавства закріпила правило про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищими соціальними цінностями (ст. 3).

Аналіз цієї найважливішої конституційної норми свідчить про закріплення нової ліберально-демократичної концепції прав людини, яка націлює на гуманність правової системи, на її докорінну перебудову та реформування згідно з пріоритетом і вищою юридичною значущістю невід’ємних прав і свобод людини. У цьому аспекті одним із фундаментальних завдань нинішнього часу називається не просто визнання цих прав і свобод, а їх юридичне "піднесення", коли вони через категорію об’єктивного права набувають глобального значення [4, с. 673].

Зведення гідності та честі в ранг найвищих соціальних цінностей, а також надання абсолютного значення праву кожного на повагу його гідності вже не вписуються в трактування "негативної свободи", а їх забезпечення вимагає більш змістовних дій. Тому в даний час у цивілістиці теоретично обґрунтованою є необхідність позитивного регулювання особистих немайнових відносин, що сприяє розвитку та зміцненню відповідних прав суб’єкта. А це, у свою чергу, пов’язане з більш поглибленим розумінням цих цінностей особи, а отже, із вивченням їх природи, генезису, сутності, з розкриттям нових рис і характеристик.

У зв’язку з цим видалося найбільш важливим спеціально розглянути основний засіб їх реалізації – суб’єктивне право фізичної особи, яке свідчить про її юридичні можливості в умовах побудови демократичної, правової держави.

З метою плідного теоретичного дослідження всіх цих питань і їх поглибленого пророблення використано нові наукові методи й підходи.

У сучасній юридичній літературі загальнометодологічного плану звертається увага на проблему ізольованості наукового аналізу й теоретичного осмислення правових об’єктів, явищ і процесів і обґрунтовується необхідність комплексного системного підходу до них, тобто з урахуванням знання загальних і специфічних об’єктивних закономірностей суспільного розвитку, що вивчаються іншими галузями суспільствознавства [72, с. 537, 542, 545].

У зв’язку з усе більше зростаючою соціальною значущістю гідності й честі фізичної особи такий підхід є особливо доцільним для їх розуміння й інтерпретації, тому ці цінності особи піддані науковому аналізу з урахуванням не тільки останніх досягнень юридичної думки, а й філософських, етичних поглядів.

У результаті дисертаційного дослідження сформульовано такі найважливіші висновки, які, на думку дисертанта, відповідають не тільки ідеї позитивного регулювання особистих немайнових відносин, а й правовому статусу гідності та честі як найвищих соціальних цінностей.

Дослідження в історичній ретроспективі ідеї гідності та честі в праві показало, що генезис самої ідеї про ці цінності особи відбувався в давній період розвитку людської цивілізації та відповідав первіснообщинному ладу (остання стадія пізньородового суспільства). На його першій стадії, пов’язаній з присвоюючим господарством, ще тривав процес становлення самої людини як біосоціальної істоти й лише в ХL-ХХV тисячолітті до н.е. склався неоантроп, тобто людина сучасного типу. З цього моменту почався процес розкладу її синкретичної колективної свідомості й становлення самосвідомості, пов’язаної з власною самооцінкою, а отже, з уявленнями про гідність людини. Уявлення про честь людини стали наслідком родової та станової диференціації людських спільнот, яка особливо проявилася в епоху розкладу родоплемінного ладу військової демократії.

Той факт, що вже в стародавні часи честь захищалася з допомогою санкцій приватної помсти з боку потерпілого і його родичів, показує, що ці уявлення вже охоплювали й значущість цих цінностей особи.

Світова цивілістична думка свідчить про те, що свій перший правовий статус як об’єкт охорони честь отримала відповідно до Законів ХII таблиць (451-452 рр. до н.е.). Однією з перших відомих пам’яток вітчизняної правової культури, що закріпили статус цієї цінності як об’єкта охорони, слід вважати Руську Правду (Коротка редакція).

Процес дальшого розвитку ідеї про гідність і честь та їх правовий статус як об’єкта охорони й захисту свідчить про те, що він є не тільки постійним і безперервним, а має яскраво виражений еволюційно-діалектичний характер. Незважаючи на значно несприятливі часом історичні умови розвитку людського суспільства, гідність і честь від "аристократичної пихи" досягли правового статусу "найвищих соціальних цінностей". Це означає, що гідність і честь є неодмінними атрибутами будь-якої людини, дозволяючи їй користуватися своєю особистою свободою та виражаючи її найбільшу цінність.

Протягом тривалого періоду розвитку цивілістичної думки змістові гідності й честі надавався класовий характер. Дане дослідження показало, що вирішальною історичною причиною, що зумовлює їх внутрішні межі, якісні характеристики, є тип соціального, а не класового зв’язку між людьми. Це означає, що в змісті гідності й честі завжди, незалежно від того чи іншого етапу розвитку суспільства, залишається першооснова – загальнолюдські критерії, які постійно поповнюються та збагачуються завдяки синтезу національно-історичних традицій з досягненнями світової, етичної та правової думки.

Характеризуючи гідність і честь як найвищі соціальні цінності, слід мати на увазі, що визначення "соціальний" за змістом не збігається з етимологічним значенням слова "суспільний" і потребує системного підходу, для якого притаманне як "загальне", так і "особливе". Тобто уявлення про гідність і честь особи повинні відповідати як інтересам суспільства, так і особистим інтересам його індивіда, котрі хоча й відрізняються від суспільних, але не суперечать останнім. Крім того, слід відмітити, що такий підхід передбачає їх оптимальне поєднання, об’єктивним критерієм якого є збереження цілісності й загальної безпеки суспільства як єдиного соціального "організму" та здатності людини до самовираження й саморозвитку, а основною тенденцією розвитку ідеї про гідність і честь людини є поступове згладжування суперечностей між особистими та суспільними інтересами. Як показав досвід дослідження, зміст визначення "соціальний" має велике значення для інтерпретації гідності та честі, і зокрема для характеристики їх об’єктивної та суб’єктивної сторін.

Історично гідність і честь перебувають у певному співіснуванні й тісному взаємозв’язку одна з одною. Однак їх генезис продемонстрував, що, будучи цінностями, які справляють величезний вплив на долі людей, вони поперемінно брали на себе роль лідера, реальної історичної сили, котра впливала на становлення особистості та її світогляд у системі соціального ранжирування. Так, ідея про честь за ранжиром займала домінуюче значення в "рицарський період" епохи троянських воєн (близько 1240 р. до н.е.) і в період середньовіччя (V-ХVII ст.ст.), а гідність, будучи основою гуманізму, займала і займає провідне становище в порівнянні з честю в умовах демократичних перетворень (епоха Відродження – Ренесансу та його кульмінація – Просвітництво (ХVI-ХVIII ст.ст.); сучасний період розвитку суспільства в умовах побудови правової демократичної держави).

Домінуюче значення ідеї про гідність у порівнянні з ідеєю про честь у нинішніх умовах побудови правової, демократичної держави наперед визначає й особливий правовий статус цієї цінності людини, який знаходить своє специфічне закріплення та реалізацію через такі структурні елементи системи права, як міжгалузевий інститут гідності особи, правові принципи тощо. Крім того, будучи вихідним положенням у системі права, гідність самостійно виступає окремим правовим принципом.

З метою цивільно-правового закріплення цієї важливої правової ідеї вносяться пропозиції про доповнення статті 3 нового ЦК України таким принципом: "Повага гідності людини як найвищої соціальної цінності та її недоторканність", позначивши його частиною 1. Принципи, що містяться в цій статті, позначити відповідно чч. 2, 3, 4, 5, 6, 7.

Першорядне значення для визначення правового статусу гідності й честі фізичної особи, а також для виявлення та характеристики суб’єктивного права, що їх опосередковує, мають ті визначення, які використовуються в юридичній діяльності.

Аналіз найбільш типово й широко представлених у цивілістиці визначень свідчить про те, що в їх основі лежить таке поняття, як "оцінка": самооцінка особи – в основі гідності; суспільна оцінка особи – в основі честі.

З філософської точки зору оцінка є кількісною характеристикою певної значущості, особистісного або суспільного значення, які входять до змісту цінності. Категорія "оцінка" і категорія "цінність" – різні за своїм змістом і значенням, але тісно взаємопов’язані між собою: оцінка є вторинною і похідною від цінності, вона не створює цінність, а навпаки, цінність – основа оцінки.

З урахуванням цього дослідження показало, що застосування категорії "оцінка" як вихідного положення у визначеннях понять гідності й честі не відбиває суті останніх та не відповідає ціннісним і правовим орієнтирам у суспільстві, збіднюючи їх юридичну природу. Аналогічні висновки зроблено і стосовно використання поняття "благо", тому у філософських джерелах зазначається, що воно витіснене поняттям "цінність".

Саме поняття "цінність" є відображенням суті досліджуваних категорій і їх аксіолого-правової парадигми і найістотнішим чином відбиває їх специфіку. Крім того, визначення гідності та честі через поняття "найвища соціальна цінність" служать не тільки свого роду гарантом бережного та поважливого ставлення до їх носія і доказом нового аксіологічного підходу до їх інтерпретації, а й виразом їх особливого правового статусу.

Отже, гідність – найвища соціальна цінність, яка свідчить, з однієї, об’єктивної, сторони про значущість людини для суспільства з точки зору її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей, тобто значущість індивіда як людини, як представника людства незалежно від належності до тієї чи іншої соціальної спільноти, групи й становища в суспільстві, а, з іншої, суб’єктивної, сторони – про особистісну значущість для особи її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей незалежно від соціальної належності до тієї чи іншої спільноти людей і становища в суспільстві, усвідомлення і почуття цієї значущості;

честь – це найвища соціальна цінність, яка свідчить, з однієї, об’єктивної, сторони, про значущість особи для суспільства, яка визначається в процесі суспільної життєдіяльності людей у зв’язку з її належністю до тієї чи іншої конкретної групи – соціальної, професійної, національної та ін.; а з іншої, суб’єктивної, сторони – про особистісну значущість особи як представника соціальної, професійної, національної та іншої конкретної групи людей, яка визначається на основі власного внутрішнього духовного світу, суспільної та індивідуальної свідомості й самосвідомості.

Така інтерпретація гідності й честі дозволяє достатньою мірою відбити їх правовий статус як об’єктів права, оскільки, по-перше, із визначень видно, що вони не тільки "особисті немайнові блага", а "найвищі соціальні цінності", і це свідчить не лише про особисту значущість для людини, а й про природне, культурне та суспільне значення, що найбільше відображає суть досліджуваних категорій, які логічно передбачають особливий юридичний режим їх використання й охорони.

По-друге, включення до визначення і гідності, і честі як об’єктів права словосполучення "найвища соціальна цінність" свідчить про їх близьку схожість між собою як цінностей людини, з допомогою яких забезпечується її соціальне буття.

По-третє, розгляд гідності й честі як "найвищих соціальних цінностей" дозволяє залишатися в рамках тотожних або близьких ціннісних орієнтирів, що виражені як в теоретичній правовій думці, так і в позитивному праві, і служить однією з юридичних гарантій здійснення цих прав особи в суспільстві, оскільки націлює на особистісну ціннісно-нормативну орієнтацію в праві.

Дослідження проблеми співвідношення категорії "гідність", "честь" і "ділова репутація" між собою показало, що і гідність, і честь, і ділова репутація – три самостійні, "суверенні" правові категорії, що суттєво відрізняються одна від одної, а тому їх ототожнення (повне або часткове) суперечить юридичній природі кожної з них.

Гідність і честь фізичної особи найбільш тісно взаємопов’язані між собою, що проявляється не в одній, а в кількох точках зіткнення:

по-перше, як етичні категорії вони відображають ту сторону суспільних відносин, яка пов’язана з поведінкою людей, ставленням один до одного з точки зору добра і зла, обов’язку, справедливості, чесності тощо. Саме тому і в честі, і в гідності так яскраво проявляється моральний аспект;

по-друге, формуючись у процесі соціалізації людини та маючи еволюційно-діалектичний характер, вони є вічними, неминущими, цінними як для самої людини, так і для всього суспільства незалежно від статевих, вікових, професійних, соціальних, релігійних, культурних та інших відмінностей, а тому цілком обґрунтовано з правових позицій мають статус найвищих соціальних цінностей;

по-третє, як цінності, що вказують на культурне, суспільне й особисте значення (значущість особи), вони мають оцінний, аксіологічний характер, що і є їх спільним началом як етичних, так і правових категорій;

по-четверте, будучи засобами регулювання взаємовідносин і поведінки людей, вони відображають в соціальному плані місце й роль особи в суспільстві;

по-п’яте, оскільки обидві категорії зумовлені всією сукупністю обставин життя людей, то вони є об’єктивними за змістом і суб’єктивними за формою, бо постають як прояви внутрішнього світу людей, їх суспільної та індивідуальної свідомості й самосвідомості.

Основним критерієм, що дозволяє чітко розмежувати поняття "гідність" і "честь", є спрямованість змісту цих цінностей: у честі це диференціація людей у суспільстві у зв’язку з належністю до тієї чи іншої конкретної соціальної групи, а в гідності – цінність індивіда як представника людства незалежно від його заслуг і становища в суспільстві, що й знайшло відображення в ході вироблення визначень і гідності, і честі.

Правова природа гідності та честі найбільш істотно відрізняється від правової природи ділової репутації, що викликає сумніви щодо належності останньої до категорій особистих немайнових благ, оскільки:

по-перше, вона не відноситься до найвищих соціальних цінностей, до змісту яких відповідно до ст. 3 Конституції України входять гідність і честь людини;

по-друге, статус ділової репутації не відповідає і теорії гуманізму, що притаманне, наприклад, гідності людини;

по-третє, суб’єктивне право особи, що опосередковує ці цінність, не віднесено на конституційному рівні до числа основних прав людини та громадянина;

по-четверте, стан законодавства і ділова практика свідчать про наявність у ділової репутації економічного змісту та можливість відчужуваності, що не притаманне особистому немайновому благу.

Дослідження юридичної категорії "ділова репутація" показало, що в науці цивільного права відбивається ціла низка проблем, пов’язаних із визначенням її правового статусу, які потребують як теоретичного, так і практичного розв’язання. Приміром, на більш пильну увагу заслуговує питання щодо суб’єкта – носія суб’єктивного права на ділову репутацію. Потребує свого вирішення і проблема лаконічності та змістовності самого терміна "ділова репутація" з метою його відмежування, наприклад, від термінів "репутація", "честь", "гудвіл", "імідж" та ін., і виключення неоднозначності в його тлумаченні.

У ситуації, що склалася, актуалізується питання і про необхідність видання єдиного нормативного джерела, здатного забезпечити однакове регулювання цивільно-правових відносин, пов’язаних із застосуванням категорії "ділова репутація", щоб запобігти виникненню різного роду колізій. Наявність лише в загальних рисах позначеної проблематики, на нашу думку, насамперед свідчить про розвиток даного цивільно-правового інституту, що передбачає його подальше самостійне теоретичне дослідження.

Правова природа гідності та честі фізичної особи визначається не тільки їх поняттями, а й характером суб’єктивного права особи, яке опосередковує ці цінності. Юридичну природу такого права ще недостатньо з’ясовано. Тому суб’єктивне право особи, пов’язане з проблемою гідності та честі, часто розглядається у нерозривному зв’язку з правом на недоторканність приватного життя (з правом на свободу й особисту недоторканність, з правом на особисту безпеку), надаючи йому статусу або юридичної можливості, або окремої правоможності індивіда.

Віднесення права на гідність і честь до особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її соціальне існування, не тільки потребує нового підходу до його сутності й змісту, а й викликає потребу у формуванні нового права, що вимагає свого закріплення в об’єктивному праві.

Дослідження показало, що таким є право кожного на повагу гідності та честі. Його юридична природа відповідає статусу суб’єктивного права особи, а також ідеї "позитивного" регулювання, що забезпечує організованість суспільних відносин закріпленням суб’єктивних прав і свобод у їх природному стані, тобто в аспекті регулятивної функції права, а не тільки пов’язаних з охороною особи від образливого поводження та інших принизливих дій (охоронна функція права).

Гідність і честь – духовні цінності людини, які свідчать про її значущість як члена певного соціуму незалежно від того, будуть вони порушені чи ні. Тому соціальне буття особи забезпечується не тільки з допомогою її суб’єктивного права на захист цих найвищих соціальних цінностей. На думку дисертанта, такий забезпечувальний характер і має суб’єктивне право фізичної особи на повагу до гідності та честі, що насамперед відповідає потребам його нормального функціонування й потребує його правового виразу й законодавчого оформлення.

Комплексно-системне дослідження проблеми права на повагу дозволило визначити, що право на повагу гідності та честі – це юридично визнана й забезпечена можливість фізичної особи користуватися своєю гідністю та честю з власної волі незалежно від інших осіб, узгоджуючи свою поведінку з уявленнями, які існують у суспільстві стосовно цих цінностей, з метою отримання належної оцінки її якостей як особистості та позитивного ставлення з боку оточуючих і вимагати від будь-кого визнання цих цінностей.

Відповідно до Конституції України така юридична можливість визнана й охороняється державою, а тому за своєю юридичною природою це право є суб’єктивним правом особи. Його здійснення передбачає реалізацію змісту цього права для задоволення інтересу як правоможної особи, так і особи зобов’язаної, бо не виключає ні свободи користуватися своїм правом на гідність і честь, ні обов’язку поважати ці цінності.

Оскільки така правова конструкція передбачає вид і міру можливої (або дозволеної) поведінки суб’єкта права з метою задоволення його інтересів, то зведення його сутності тільки до права кожної особи на недоторканність її гідності та честі та до можливості вимагати від усіх суб’єктів утримання від їх порушення або до права вимагати спростування розповсюджених відомостей, що не відповідають дійсності та порочать гідність і честь особи, не повною мірою відбиває юридичне значення такого суб’єктивного права і значно збіднює його зміст. З огляду на те, що право на повагу гідності та честі є основою соціального буття фізичної особи, то його забезпечувальний характер полягає у визнанні цих цінностей особи, що проявляється в отриманні належної оцінки та самооцінки її якостей як особистості, а також у позитивному ставленні з боку оточуючих. Саме в суб’єктивному праві на повагу гідності та честі й знаходить своє втілення їх правовий статус як найвищих соціальних цінностей.

Для усунення суперечностей у назві та змісті статті 290 Проекту ЦК України й необґрунтованого звуження поняття права на повагу гідності та честі необхідно зробити такі доповнення:

1. У назві статті 290 після слів "на повагу" додати слова "і захист", що в цілому повинне мати такий вигляд:

"Стаття 290. Право на повагу і захист гідності та честі."

2. Зміст статті 290 доповнити частиною 1 такого характеру: "Кожний має право на повагу до гідності та честі". У зв’язку з цим ч. 1 і ч. 2 цієї статті вважати відповідно чч. 2 і 3.

Визначення юридичної природи суб’єктивного права на повагу гідності та честі фізичної особи нерозривно пов’язане з питанням про його здійснення, що надає йому практичного значення та необхідної визначеності.

Дослідження цієї проблеми дозволило зробити такі висновки:

1) суб’єктивне право фізичної особи на повагу гідності та честі має позитивний характер і, як правило, складається з кількох правомочностей;

2) здійснюється право на повагу гідності та честі його носієм різними способами, незалежно від інших осіб і може проявлятися як в одиничній дії, так і в діях, що багаторазово повторюються, але тільки особисто правоможною особою;

3) сфера здійснення суб’єктивного права на повагу гідності та честі збігається зі сферою свободи фізичної особи і не може бути обмежена;

4) при вирішенні проблеми "колізії інтересів" у ході здійснення особистих немайнових прав фізичної особи необхідно враховувати принцип справедливості, добросовісності та розумності;

5) з метою вдосконалення цивільного законодавства стосовно порушеної проблеми пропонується:

- виключити з редакції статті 260 Проекту ЦК України ч. 1, оскільки його зміст має суто теоретичне значення;

- виключити з редакції статті 264 Проекту ЦК України ч. 2, включивши його зміст до статті 266 того самого джерела і позначивши її номером 2 з коректуванням тексту у вигляді виключення слів "у межах";

- у зв’язку з вищевикладеним пропонується така редакція статті 266 Проекту ЦК України:

"Стаття 266. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав.

1. Обмеження у здійсненні особистих немайнових прав можливі тільки відповідно до законів України, крім випадків, визначених Конституцією України.

2. При здійсненні особистих немайнових прав фізична особа діє відповідно до свободи поведінки";

- зі змісту ч. 6 ст. 13 Проекту ЦК України після слів і цифр "…які передбачені чч. 2, 3, …" виключити вказівку на ч. 4 цієї статті;

- зі змісту ч. 3 ст. 15 Проекту ЦК України після слів і цифр "…заборонені положеннями чч. 2, 3…" виключити вказівку на ч. 4 статті 13 цього Кодексу;

- доповнити зміст ч. 4 ст. 13 Проекту ЦК України словами: "… і норм моралі" після слів "… моральних засад суспільства";



- доповнити текст останнього абзацу п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 27 вересня 1990 року зі змінами та доповнення "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі та гідності громадян і організацій" словами "… і норм моралі" після слова "… принципів".
Список використаних джерел


  1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.: Ученые труды ВИЮН. – Вып. 3. – 1940. – 59 с.

  2. Агарков М.М. Предмет и система советского гражданского права //Советское государство и право. – 1949. – №8-9. – С. 64-81.

  3. Агарков М.М. Ценность частного права //Правоведение. – 1992. – №1. – С. 25-42; №2. – С. 31-48.

  4. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: НОРМА, 2001. – 752 с.


    Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка