Розділ I. Поняття гідності та честі фізичної особи 1 Ідея гідності та честі в праві: ретроспективний аналіз



Сторінка3/10
Дата конвертації19.01.2018
Розмір2.14 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

1.2 Гідність і честь людини як найвищі соціальні цінності
Значення визначення понять у праві важко недооцінити, а тому цивілісти слушно відмічають, що "сама по собі дефініція того чи іншого явища як об’єкта цивільних прав – це вже визначений правовий режим цього явища", під яким розуміється його правова характеристика у вигляді системи "юридичних правил, що визначають становище досліджуваного явища об’єктивної дійсності як об’єкта цивільних прав…" [188, с. 109, 155].

У законодавстві, як відомо, немає визначень гідності й честі, що видається цілком закономірним. Акцентуючи увагу на тих вимогах, яким має відповідати новий Цивільний кодекс України, О.А. Пушкін із посиланням на слова давньоримського юриста Яволена: "…будь-яке визначення в цивільному праві є небезпечним", обґрунтовано застерігає, що "не слід захоплюватися визначеннями, бо мало знайдеться випадків, коли це визначення не може бути заперечене" [172, с. 13]. Особливо це актуально стосовно до досліджуваних понять з огляду на їх складність і багатогранність. Але, незважаючи на відсутність легальних дефініцій цих цінностей особи, гідність і честь, проте, відносяться до правових явищ глобального характеру, а тому ті поняття, якими оперують у юриспруденції, мають велике не тільки теоретичне, а й практичне значення.

Немалий внесок в інтерпретацію цих цінностей особи зробили представники цивілістичної думки.

Останнім часом цій проблемі стала приділятися більш пильна увага з криміналістичної точки зору [135, с. 88-90], а також і з загальноправових позицій [131, с. 311-337].

Оскільки гідність і честь – це не тільки правові, а й важливі філософські категорії, то велике значення для їх статусу мають ті конструкції, які розроблені представниками і цього наукового напрямку.

Однак, незважаючи на те, що в цьому напрямку вже є певна наукова база і набуто значного досвіду в дослідженні гідності та честі, їх правова природа все ж потребує дальшого теоретичного розроблення.

По-перше, це пов’язане с тим переосмисленням людських цінностей, яке викликане останніми змінами нашого життя під впливом багатьох чинників економічного, політичного та міжнародно-правового характеру, що породжує нові погляди, підходи до досліджуваних явищ, котрі вимагають відповідного наукового вирішення. Наприклад, у юридичній літературі вже можна помітити новий тип правової культури, який відзначається ціннісною переорієнтацією в суспільстві. Він отримав назву "персоноцентристського" [244, с. 102] і означає характеристику явищ у житті суспільства, сконцентрованих навколо людини, людських цінностей та інтересів [4, с. 45, 480]. На оригінальній суб’єктоцентристській концепції людини, зміст якої полягає в тому, що з трьох форм самореалізації людини в праві (цінності, норми, знання) перше місце відводиться цінностям, друге – нормам, третє – знанням, побудована й одна з перших робіт з етики права В.І. Букреєва та І.Н. Римської [23, с. 13].

По-друге, це зумовлене складним і багатогранним характером досліджуваних цінностей, багатоаспектність яких обертається їх багатозначністю не тільки в етиці, філософії, а й у праві. Так, цивілісти, приміром, використовуючи різну правову характеристику, в одних випадках честь і гідність визнають елементами правоздатності, а в інших – особливим суб’єктивним правом особи і т.д. Не випадково останнім часом навіть із лінгвістичної точки зору висловлено думку про те, що з усіх категорій, пов’язаних із проблемою захисту честі й гідності, краще за все визначені й витлумачені поняття "честь", "гідність", "репутація", але все ж таки "немає ніякої ясності ні мовознавчої, ні правової в інтерпретації вказаних понять" [89, с. 14].



По-третє, велике практичне значення для визначення суб’єкта – носія права на честь і гідність, у тому числі й володіння правом на їх захист, а також для вибору правових засобів такого захисту, має диференційований підхід до досліджуваних понять, що не завжди використовується не тільки в повсякденному слововживанні, а й у правовій літературі, у судовій та іншій практичній діяльності. Тому часто поняття честі й гідності вживаються разом, без чіткого значеннєвого розмежування кожного з них, незважаючи на те, що вони суттєво різні й мають свій правовий статус. З цією метою, окрім ґрунтовного розроблення досліджуваних понять, необхідно не тільки розкрити зміст кожного з них, а й співвіднести їх між собою, виявивши схожість та істотні відмінності.

По-четверте, правильні уявлення про гідність і честь мають велике юридичне значення і для характеристики суб’єктивного права особи, яка є їх носієм. Як зазначається в правовій літературі, те соціальне середовище й ті уявлення про гідність і честь, які сформувалися в суспільстві, визначають зміст претензій, із яких складається здійснення суб’єктивного права честі й гідності [166, с. 41].

Кожній особі, кожному учаснику суспільних відносин притаманні такі цінності, як честь і гідність. Попереднє дослідження, зроблене в першому розділі, показало, що поняття про гідність і честь з давніх часів співвідносилися з правом на повагу до особи.

У сучасній правовій літературі й у законодавстві України до володільців права на повагу честі й гідності міститься більш диференційований підхід. Наприклад, трапляються такі поняття: честь і гідність Президента України (ст. 105 Конституції України, ст. 9 Закону України "Про Президента Української РСР"); честь і гідність народного депутата і членів його сім’ї (ст. 43 Закону України "Про статус народного депутата України"); честь і гідність адвоката (ст. 10 Закону України "Про адвокатуру"); честь і гідність працівника міліції (ст. 21 Закону України "Про міліцію"); честь і гідність журналістів (ст. 43 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"); честь і гідність педагогічних і наукових працівників (ст. 55 Закону України "Про освіту"); честь і гідність біженця (ст. 12 Закону України "Про біженців").

Право на повагу до особи охоплює і право на повагу честі та гідності дитини, а тому є цілком прийнятним уживання в законодавстві понять "честь" і "репутація" дитини (ч. 1 ст. 16 Конвенції про права дитини) [113, с. 394]; честь і гідність неповнолітнього (ст. 2 Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх"). Крім того, у юридичній літературі йдеться про авторську честь [12, с. 139-146], честь нації, країни, партії [7, с. 7; 210, с. 94-96] тощо. Розглядаються гідність, честь і ділова репутація громадян і у сфері митних відносин [125, с. 227-230]. У юриспруденції трапляються і такі поняття, як честь і гідність чиновництва, представників адміністрації, політичних суб’єктів (посадових осіб та інших політичних фігур) [120, с. 21]; честь і гідність народу, приміром інгуського [120, с. 19] і т.д.

Слід зазначити, що не завжди досліджувані поняття співвідносяться з повагою до особи. Так, поряд з поняттям "честь офіцера" використовується лексема "честь мундира" [133, с. 766; 191, с. 24]. На думку видатного громадського діяча, ученого, академіка Д.С. Лихачова, таке поняття, як "честь мундира" є хибним уявленням про честь, яке заподіює "колосальну шкоду суспільству", оскільки "змушує керівників відстоювати хибні або порочні проекти, наполягати на продовженні явно невдалих будівництв, боротися з товариствами, які охороняють пам’ятники ("наше будівництво важливіше"), тощо [92, с. 48-49]. Доводи Д.С. Лихачова є цілком переконливими й заслуговують на увагу, а тому слід погодитися з тим, що "у нас зникло таке не властиве нашому суспільству явище, як поняття дворянської честі, але "честь мундира" залишається важким тягарем. Мовби людина померла, а залишився тільки мундир, з якого знято ордени і всередині якого вже не б’ється сумлінне серце" [92, с. 48]. Відтворення цієї цитати є свого роду застереженням щодо обережного підходу дослідників до спрямованості гідності й честі.

Розвиток цивілізації показує, що честь і гідність, будучи тісно взаємопов’язаними поняттями, поперемінно брали на себе роль лідера в системі соціального ранжирування. У період демократичних перетворень домінуюче становище в їх взаємодії має гідність, яка виражає загальну та фундаментальну закономірність сучасного громадянського суспільства щодо соціальної цінності кожного його члена. Тому дисертант змінює традиційний підхід початку досліджень стосовно до честі та, орієнтуючись на нові ціннісні підходи, насамперед присвячує його гідності.

Відповідно до філософських поглядів гідність є сутнісною категорією моральної свідомості, нерозривно пов’язаною з моральними відносинами та моральною практикою, і займає центральне місце в системі категорій етики [170, с. 47]. Таке значення гідності визначається тим, що як етична категорія вона пов’язується з моральною цінністю людини (особистості) [15, с. 10; 9, с. 7; 190, с. 5; 96, с. 182, 183] або спільноти людей [15, с. 10], з усвідомленням цієї цінності [9, с. 7; 15, с. 10; 190, с. 5; 96, с. 182], а також і з відповідною поведінкою [15, с. 10]. Усе це наперед визначило і характер гідності як правової категорії, важливість якої зажадала державного забезпечення і видання цілої низки юридичних норм, спрямованих на її всемірну охорону. Основоположне значення в цьому має ст. 28 Основного Закону України, яка закріплює право кожного на повагу його гідності. Слово "кожний" є свого роду прийомом, який дозволяє виразити положення про те, що Конституція України, ураховуючи норми та принципи міжнародного права, які регулюють права людини незалежно від її державно-правового статусу, соціального, майнового та іншого становища, визнає це право "за всіма членами людської сім’ї" [113, с. 14]. Це випливає із сутності гідності, яка в числі "рівних і невід’ємних прав" людини є "основою свободи, справедливості й загального миру" [113, с. 14].

Аналіз літератури свідчить про те, що гідність не завжди зводиться до цінності людини, а є багатогранним явищем. Ця властивість обертається для неї багатозначністю як поняття не тільки в етиці, а й у праві. Так, С.А. Чернишова, досліджуючи захист честі й гідності громадян, використовує у своїй роботі термін "гідність" в кількох значеннях: і як форму суспільної, моральної свідомості; і як суспільну властивість, що складається з різних корисних властивостей і якостей особи; і як похідне від більш широких понять: "моральність", "мораль"; і як категорію марксистської етики, і, нарешті, як відповідну свідомість і почуття людини [245, с. 6, 7, 8, 26].

Такі ж самі значення гідності в тих чи інших варіаціях або в тому чи іншому обсязі надаються в теоретичній літературі й цілим рядом інших авторів [10, с. 22-26; 12, с. 206; 18, с. 32; 164, с. 134; 250, с. 15-16]. Усі вони мають право на існування, оскільки відносяться до досить складного суспільного явища. І якщо у філософській літературі воно розглядається в основному як моральна цінність, то в юристів воно багатоаспектне більшою мірою. Так, у конституційному вимірі гідність – "найвища соціальна цінність" [77, ст. 141 ]. У криміналістів воно в основному має статус об’єкта кримінально-правової охорони [135, с. 88-90; 83, с. 120-146]. Із загальноправової точки зору гідність розглядається стосовно до механізму правового регулювання як відповідний принцип, а в структурі системи права – як міжгалузевий інститут гідності особи [131, с. 311-337].

Велика різноманітність підходів притаманна цивілістам, які надають гідності значення або об’єкта правової охорони, або особистого немайнового права, або елемента правоздатності, або особливого суб’єктивного права тощо. Як об’єкт їх досліджень вона виступала й у вигляді правового інституту гідності особи [165, с. 39]. І якщо раніше в юридичній літературі зазначалося, що ця категорія розглядалася головним чином при виникненні конфліктних відносин [142, с. 150-152], тобто в аспекті негативної функції права, то в даний час проявляється тенденція так званого позитивного регулювання [251, с. 153; 131, с. 335-336], що й надає гідності більшої значущості, ніж тільки як об’єкта правової охорони.

Та з яких позицій не розглядалася ця категорія, вона нерозривно пов’язувалася з цінністю людини, котра і є тією спільною властивістю, що дозволяє не тільки об’єднати всі її значення в один зміст, а й виявити її сутність. Ціннісна характеристика людини не однакова, і тому, окрім людської гідності як цінності людини взагалі, у літературі трапляються такі поняття, як особиста гідність (цінність якої-небудь конкретної особи); гідність ученого, робітника, військовослужбовця, підприємця, лікаря та ін. (цінність представника певної спільноти людей або соціальної групи); гідність країни, національна гідність; гідність колективу (цінність певної спільноти людей) [7, с. 15]. При цьому слід зазначити, що деякі з вищеперелічених значень гідності використовуються юристами як особливі її різновиди. Так, А.В. Бєлявський, М.А. Придворов, приміром, порушуючи питання про спеціальні форми захисту честі й гідності в галузі авторського права, досліджують авторську честь і авторську гідність як різновид загальногромадянських цінностей [12, с. 206], що знаходить підтримку і в інших авторів [246, с. 137-138].

Таке поставлення питання, на нашу думку, не співвідноситься з сутністю гідності як такої, воно не може розглядатися як дещо статичне, нерухоме, а тому у свою чергу проявляється у вчинках особи, її діяльності [15, с. 10] і разом із честю відображає в соціальному плані місце і роль особи в суспільстві [37, с. 199]. Отже, у даному і йому подібних випадках немає підстав для вирізнення якихось особливих самостійних категорій гідності, і мова може йти або про її певну спрямованість, або про якусь її характерну рису, або взагалі про інше поняття, наприклад, про ділову репутацію, оскільки вищезазначені автори говорять про авторську честь і гідність, пов’язуючи їх із професійною діяльністю творчих працівників.

Про яке б значення гідності не йшлося, в основі його лежить єдине поняття, конституційне право на повагу котрого закріплено за будь-яким представником людського роду. І це не випадково, оскільки людина має певну цінність безвідносно до її індивідуальних якостей, соціального становища, освіти, культури тощо. Як образно відмічається у філософських джерелах, "перед цією ідеєю всі ми морально рівні від президента до жебрака, від генія добра до останнього грішника" [96, с. 186].

В.А. Малахов справедливо попереджує і про те, що підхід до ідеї людської гідності з точки зору диференціації членів суспільства виявився би згубним для морального погляду на людину і "саме людство як сукупний моральний суб’єкт стало б у такому разі чимось на манер спортивного клубу, виробничого колективу чи соціального стану, де є свої "зірки", свої "старійшини" або "передовики виробництва", є пересічні люди, а є й такі, хто явно не виправдовує репутації члена вказаної спільноти. Негідники, одним словом…" [96, с. 186]. Тому цілком виправданим і необхідним є конституційний підхід до ідеї рівності гідності "кожної" особи. У зв’язку з завершенням роботи щодо прийняття нового ЦК України наявні всі підстави вважати, що ця презумпція отримає своє дальше закріплення й розвиток у вигляді окремої норми про рівність особистих немайнових прав фізичних осіб незалежно від віку, дієздатності та інших обставин (ст. 263 Проекту ЦК України) [241; 242].

Продовжуючи далі аналіз наведених вище значень гідності, слід відповісти на питання про співвідношення понять "людська гідність" і "особиста гідність". У юридичній літературі про це висловлюються різні думки. Одні автори, розкриваючи значення обох понять, не намагаються співвіднести їх, обмежуючись указівкою про те, що особиста гідність мається на увазі при усвідомленні людиною своєї значущості, а людська гідність – при оцінці суспільством кожного індивіда [245, с. 7]. Інші відмічають, що, крім особистої оцінки або особистої гідності, гідність включає в себе поняття людської гідності взагалі, незалежно від конкретних якостей і особливостей людини [166, с. 41], тобто підкреслюють, що обидві ці категорії – складові досліджуваного поняття. Зміст наведених положень свідчить про те, що в обох випадках ці поняття використовуються для виокремлення суб’єктивної та об’єктивної сторін гідності. Причому стосовно до її суб’єктивної сторони мова йде про особисту гідність, а щодо об’єктивної сторони – про людську гідність. Відносно цього є і таке міркування, що людська гідність, котра означає цінність людського роду взагалі й кожного індивіда зокрема, являє собою родове поняття у відношенні до особистої гідності, яка органічно поєднує в собі особисті та фізичні якості, цінні з точки зору потреб суспільства [7, с. 15].

У цьому контексті треба звернути увагу на таке філософське застереження В.Н. Лавриненка: "...не слід думати, що загальнолюдські цінності існують поряд індивідуальними цінностями і що загальнолюдські цінності – це водночас і індивідуальні, особистісні цінності. І кожна особистість по-своєму їх сприймає та усвідомлює" [227, с. 481]. Обґрунтовуючи свій висновок, учений слушно зауважує, що на ціннісне сприйняття і процес формування цінностей здійснюють вплив усі скільки-небудь значущі чинники людського існування: біологічні, соціальні, психічні та ін. Їх індивідуальне поєднання, на його думку, і зумовлює особистісний характер цінностей людини, який, однак, не заперечує наявності загальнолюдських цінностей [227, с. 480-481]. Таке уявлення про особисту й людську гідність співвідноситься і з поглядами цивіліста В.Л. Суховерхого, який відзначив, що особиста гідність визначається як об’єктивна властивість особи, її соціальна цінність, що складається з духовних, фізичних і моральних якостей [213, с. 119-120]. З урахуванням вищезазначеного можна зробити висновок про те, що гідність як правова категорія не подільна на два самостійні поняття: на "людську гідність" і "особисту гідність" і що вони утворюють єдине ціле – складову досліджуваного явища. У цьому зв’язку не зовсім вдалою, на наш погляд, є оцінка "людської гідності" як родового поняття відносно "особистої гідності".

Статус гідності як найвищої соціальної цінності вказує на її природне, культурне, суспільне й особисте значення (значущість) для людини. Не випадково в юридичній літературі зазначається, що визнання суспільством гідності особи означає певну оцінку всіх моральних якостей, якими вона володіє [245, с. 7], тому в Конституції України і закріплюється право "кожного" на повагу саме "його" гідності.

Використовуючи стосовно до гідності таку характеристику, як "соціальна цінність", необхідно звернути увагу на її значення щодо наявності в цієї категорії об’єктивної та суб’єктивної сторін, що не заперечується ні у філософській, ні в юридичній літературі [207, с. 12-13]. Аналіз вироблених ученими понять двох сторін гідності свідчить про те, що до цього питання немає однакового підходу. Так, на думку В.А. Малахова, проблема людської гідності в її "внутрішньому" змісті розкривається в аспекті морального самовдосконалення особистості, у "проекції" власного, індивідуального "я" на загальнолюдські цінності й ідеали, тобто у визначенні, наскільки повно проявляється в конкретній поведінці особи історично сформоване начало людяності як такої і наскільки людяними є її задуми та вчинки [96, с. 185]. Іншу сторону гідності цей автор розкриває через проблему забезпечення поваги до кожного індивідуума, поваги його людських прагнень і прав з боку інших людей і суспільства в цілому [96, с. 185]. Як видно з наведених міркувань, філософ не використовує поняття "соціальне", однак характеристика обох сторін гідності дається саме в цьому аспекті й не суперечить йому.

У юридичній літературі зміст гідності викладається таким самим чином, тобто з використанням об’єктивної (зовнішньої) та суб’єктивної (індивідуальної), або внутрішньої, сторін. Так, під об’єктивною (соціальною) стороною, як вважає Р.О. Стефанчук, розуміється те, що гідність як моральна цінність і суспільна значущість особи визначається існуючими суспільними чи класовими відносинами й не залежить від людини. Суб’єктивна ж (індивідуальна) сторона проявляється в усвідомленні й почутті особистої гідності, своєї гідності як людини, особистості, як представника тієї чи іншої спільноти або певної групи, що зумовлюється можливістю людини відображати не тільки об’єктивній світ, а й себе в цьому світі, свою роль і місце в ньому [207, с. 12, 13].

Така характеристика обох сторін гідності, на наш погляд, є найбільш вивіреною й конкретною в порівнянні з філософськими поняттями щодо цієї проблеми, однак вона не позбавлена певних недоліків. Розкриваючи першу сторону гідності, Р.О. Стефанчук використовує визначення "об’єктивна" з додатком "соціальна", а стосовно до суб’єктивної сторони таким додатком служить слово "індивідуальна". Тобто цей автор протиставляє поняття "соціальне" "індивідуальному", що не тільки не відповідає змістові першого значення, а й суперечить змістові обох сторін гідності. Таку саму позицію займає і А.Л. Анісімов [7, с. 15].

Стосовно порушеної проблематики слід звернути увагу на філософські міркування про те, що весь життєвий досвід людини й система її знань безпосередньо впливають на характер її цінностей, оскільки цінності завжди є людськими цінностями і мають соціальний характер. На думку цього ж автора, цінності не виникають невідомо звідки й не вкладаються в людину ззовні, а формуються в процесі її соціалізації та відзначаються динамічністю. Таке формування відбувається на основі суспільної практики, індивідуальної діяльності людини в рамках певних конкретно-історичних суспільних відносин і форм спілкування людей [227, с. 480]. Аналогічне змістове навантаження несе і юридичний аналіз порушуваної проблеми [72, с. 467]. Зважаючи на всі ці дані, а також на результати попереднього дослідження щодо змісту поняття "соціальне", вважаємо, що і об’єктивна, і суб’єктивна сторони гідності мають соціальний аспект, що й необхідно враховувати в ході вироблення її поняття.

У теоретичній літературі гідність не має усталеної дефініції, що пояснюється своєрідністю цього явища. Ми розглянемо деякі найбільш загальні визначення (характеристики) гідності, які міцно закріпилися в культурі. Ці визначення значною мірою відповідають загальнопоширеним поглядам на цю цінність особи.

Більшість авторів, і особливо це стосується юридичної літератури, зводять поняття гідності до "самооцінки особи", приміром: "…гідність – це самооцінка особою своїх моральних, професіональних та інших якостей" [183, с. 118]. Інші автори за основу визначення беруть таке поняття, як "етична категорія", пов’язуючи її з цінністю людини й усвідомленням нею цієї цінності [9, с. 7; 165, с. 12].

Ще 1966 року М.А. Придворов зазначав, що зведення "гідності" тільки до "самооцінки" особи звужує це багате за змістом поняття [166, с. 41]. І надалі, протягом усієї своєї творчої діяльності цей учений, котрий спеціально присвятив кілька робіт дослідженню гідності, принципово обстоював свою точку зору і, піддаючи критиці погляди С.М. Братуся, В.Г. Вердникова, А.Ю. Кабалкіна та ін., неодноразово стверджував, що за такого підходу не розкривається соціальна, об’єктивна сторона поняття гідності й заперечується можливість регулювання відносин честі й гідності [164, с. 134; 165, с. 39]. Слід відмітити, що питання це не залишилося не поміченим і в філософській літературі, багато авторів підкреслювали й підкреслюють, що гідність не може розглядатися як дещо статичне, нерухоме, що вона насамперед проявляється у вчинках особи, її діяльності, а тому самооцінкою не вичерпується ємність поняття гідності, котре є значно ширшим і включає ще й оцінку суспільства, що й наперед визначає особисту гідність тієї чи іншої людини [15, с. 10; 96, с. 183]. Увага дослідників до позначеної проблематики пояснюється тим, що така негативна тенденція збереглася досі, тому ця тематика є актуальною і зараз.

Аналіз юридичної літератури свідчить про те, що, як і раніше, багато авторів зводять поняття гідності до самооцінки особою своїх моральних, професіональних та інших якостей [38, с. 365; 183, с. 118; 238, с. 267]. Деякі автори, говорячи про гідність як про самооцінку особи, доповнюють, що вона охоплює собою не тільки її моральні, а й соціальні якості [37, с. 199], або що самооцінка особи повинна ґрунтуватися на соціально значущих критеріях оцінки її моральних та інших якостей [39, с. 303], або що це самооцінка особи, яка базується на її оцінці суспільством [7, с. 14]. Незважаючи на деякі поправки та доповнення, у всіх цих і подібних до них випадках убачається збіднений підхід до поняття "гідність", оскільки самооцінкою як такою не вичерпується ємність цього багатогранного явища.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка