Розділ І історія дослідження та характеристика фізико-географічних умов Полтавської області стор



Сторінка2/3
Дата конвертації10.01.2019
Розмір0.63 Mb.
1   2   3

1.3.Клімат та поверхневі води.
Географічне положення Полтавщини визначило її належність до помірного кліматичного поясу, крайньої південної частини атлантико-континентальної помірно-вологої помірно-теплої кліматичної області. У цілому для території Полтавщини притаманні загальні риси помірного континентального типу клімату.

Як відомо, особливості клімату значною мірою залежать від впливу радіаційного чинника, зумовленого географічною широтою місцевості, яка визначає показники сонячної радіації. Тривалість сонячного сяяння з півночі на південь області зростає від 1900 до 1980 годин за рік; кількість сумарної сонячної радіації – від 101 до 104 ккал/см2 за рік; показники радіаційного балансу – від 44 до 46 ккал/см2 за рік. Переважну частину сонячної енергії поверхня області отримує в теплий період року, в основному на протязі другої половини весни і в літні місяці. Радіаційний баланс території в середньому за рік є додатнім, а на протязі зими – від'ємним.

Другим за впливом на особливості клімату є чинник циркуляції атмосфери. Рівнинний характер поверхні області сприяє поширенню над її територією повітряних мас трьох типів і шести підтипів. Серед трьох зональних типів переважають повітряні маси помірних широт (понад 2/3 днів за рік). Арктичні повітряні маси панують в понад, 1/10, а тропічні - понад 1/5 кількості днів за рік. [16]

У понад 2/3 кількості днів у році панує континентальний підтип повітряних мас −  із суходолу Євразії; у 1/3 днів панує морський підтип повітряних мас  (із північної та центральної Атлантики та внутрішніх морів – Середземного, Чорного, Азовського). Упродовж останніх десятиліть спостерігаються деякі тенденції в характеру циркуляції атмосфери, що впливають на зміни клімату. Практично зникла так звана "Вісь Воєйкова", північніше якої панував західний переніс повітряних мас і циклональний тип погоди, а південніше – східний переніс і антициклональний тип погоди. Ця вісь зумовлювала кліматичну межу між лісостеповою й степовою зонами й розміщувалася на південний схід від Полтави. В наш час узимку різко зменшився вплив Сибірського баричного максимуму, який зумовлював антициклональну погоду (морозну і суху), та посилився вплив циклонів (із Ісландського мінімуму, Середземноморської баричної депресії та Чорноморської баричної улоговини). Це призвело до збільшення середньої температури повітря в найхолодніший місяць – січень на 3-4°C, та середньої температури повітря за рік на +1°C. Зросла також середня температура повітря у більшості місяців року. Річний хід температури повітря майже повністю співпадає з річним ходом розподілу сонячної радіації. 


Одним з найважливіших кліматичних показників є середня місячна температура повітря. Її річний хід на Полтавщині за даними кліматичного довідника, станом на 1989 рік показаний в таблиці:

Середньомісячні температури повітря (Додаток № 2 )

Одним із екстремальних кліматичних показників є максимальна і мінімальна температура повітря. Абсолютний мінімум температури повітря в області спостерігався в районі м. Кременчука і в північно-східних районах (-38°С), абсолютний максимум - в районі Кременчука (+40°С). Улітку 2010 року найвища за весь період спостережень температура повітря по метеостанції Полтава становила +38,6°С. [6]

Важливим показником, що дозволяв визначили ступінь континентальності клімату, є річна амплітуда середньомісячних температур повітря. Для області величина цього показника складає 27,3°С, для м. Полтави - 27,5°С. Абсолютна амплітуда температури повітря по області - 78°С, для м. Полтави - 75°С.


В останні роки ведеться підготовка до видання нового кліматичного довідника по Україні, дані якого враховують тенденції зміни клімату за останні десятиліття. За цими даними, за період спостереження впродовж 1961-2005 років, середньомісячні температури повітря у Полтаві розподіляються наступним чином: січень -3,7оС; лютий -3,6оС; березень +1,0оС; квітень +9,4оС; травень +15,3оС; червень +18,7оС; липень +21,4оС; серпень +20,1оС; вересень +14,4оС; жовтень +8,0оС; листопад +0,9оС; грудень -3,9оС. Середньорічна температура повітря становить +8,2оС. (Додаток №3)

Атмосферні опади на території області, в основному, випадають при проходженні  північно-західних циклонів. Середня річна кількість атмосферних опадів закономірно зменшується із північного заходу на південь та південно-схід Полтавщини, в інтервалі 580...480 мм за рік (у Полтаві − 545 мм за рік). Річна кількість опадів по всій Полтавщині впродовж також зростає (за півстоліття на 60 мм і більше). (Додаток №4)

Отже, з початку ХХ століття  до початку ХХІ століття клімат Полтавщини змінювався у бік потепління (особливо в холодне півріччя) і збільшення атмосферного зволоження, тобто ставав сприятливішим для більш стійкого розвитку сільськогосподарського виробництва.

Слід вказати, що для Полтавщини властивий континентальний тип річного ходу атмосферних опадів (з мінімумом узимку і максимумом улітку). Так, взимку вони в середньому складають 18%, весною і восени по 22%, а літом 38% від річної норми. Найбільш дощові місяці - липень і червень (по 60...70 мм). Мінімум опадів спостерігається у вересні. За три зимові місяці випадає в середньому тільки 85 мм опадів.

Очевидно, що за останні десятиліття дещо змістилися й календарні дати настання кліматичних сезонів (наприклад, кліматична весна часто наступає раніше на 2-3 тижні). В таблиці вказані середні дати переходу через певні ізотерми та тривалість кліматичних сезонів за результатами метеорологічних спостережень з кінця ХІХ до початку ХХ століття. [4]

На території Полтавської області налічується 146 річок (водотоків довжиною понад 10 км) загальною довжиною 5100 км. Серед них дві великі (понад 500 км) - Дніпро і Псел; дев'ять середніх (довжиною 101...500 км); 135 малих річок (100 км і менше). Є також приблизно 1600 струмків.

Річкова система у сучасному вигляді сформувалася в кінці льодовикової епохи. Нахил поверхні області зумовлює переважний напрям річкової сітки: майже всі річки течуть з півночі на південь або з північного сходу на південний захід і є лівими притоками Дніпра.

Середня густота річкової мережі 0,27 км/км2 (по Україні - 0,25 км/км2). Найбільший цей показник для басейнів Псла і Хоролу − в центральній частині Полтавщини (0,40 км/км). Найменш розвинута річкова мережа (0,17 км/км) на крайньому заході області, в басейні ріки Оржиця на території Оржицького, Гребінківського та Пирятинського районів. Рівнинний характер поверхні, незначний похил зумовлюють спокійну ледве помітну течію річок, яка становить 0,1-0,3 м/сек. 

Річки Полтавщини живляться в основному сніговими водами (55-60% від загального об’єму стоку), хоч більша кількість річної суми опадів випадає в тепле півріччя. Це обумовлено тим, що літні опади (за винятком зливових) просочуються в ґрунт, випаровуються і майже не дають стоку. Роль снігового живлення збільшується з півночі на південь області. Другим за значенням джерелом живлення річок є підземні води (30-35%). Роль підземного живлення зростає в зимовий і літній сезони, коли немає стоку поверхневих вод, або він незначний. Дощове живлення становить приблизно 10% річного об’єму стоку. [7]

Сумарний річковий стік складається з двох складових: місцевого стоку та транзитного стоку. Значна частина малих річок бере початок в межах Полтавщини. Дніпро і його найбільші притоки (Псел, Ворскла, Сула та інші) починаються на території інших областей, і стік, які вони звідти приносять, є транзитним. Більша частина місцевого стоку формується у північних районах області. Шар стоку тут сягає 80 мм за рік, а модуль стоку - 3,5 л/с-км2. На півдні області ці показники становлять відповідно 40 мм і 1,2-1,5 л/с-км2. Така різниця пояснюється зменшенням кількості атмосферних опадів, висоти снігового покриву та зростанням випаровуваності з півночі й північного заходу на південний схід. Середній шар стоку по області складає 64 мм, що менше, ніж у середньому по Україні (87 мм). 

Водоносність і рівень води в річках області протягом року відчутно змінюються. Повінь на річках у зв'язку із таненням снігу розпочинається на початку березня. У цей час формується 70-80% річного об'єму стоку. Наприкінці літа більшість річок міліє, а деякі пересихають (настає літня межінь). У цей час живлення відбувається в основному за рахунок підземних вод. Обміління рік спричиняє зниження рівня ґрунтових вод, а це веде до зменшення запасів води у ставках та водоймах. Під час літніх злив і осінніх дощів на річках бувають паводки. [6]

За останні півстоліття на Дніпрі і його притоках споруджена велика кількість водорегулюючих споруд (водосховища, захисні дамби, водовідвідні канали і шлюзи тощо), які роблять вірогідність катастрофічних повеней і паводків незначною і дещо згладжують відмінності в розподілі об’єму стоку впродовж року. Останні катастрофічні повені спостерігалися на річках області в першій половині 1950-х років. Але й у наш час у період повеней і паводків підтоплюються або частково затоплюються 400 населених пунктів та більше 100 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь. 

Приблизно 130 днів на рік річки покриті льодом. Льодостав починається на півночі та північному сході області до 7 грудня, завершується на півдні до 20 грудня, весняний льодохід розпочинається навпаки на півдні 17-18 березня, а закінчується 25 березня на північному сході.

На весну припадає 75% твердого стоку, на літо та осінь разом - лише 10%. Найменш каламутна вода на крайньому заході області (р. Оржиця), де кількість твердих домішок в воді складає 50 г/м3. Поступово каламутність води збільшується в напрямі на схід. Так для Дніпра каламутність складає 100 г/м , а для Псла та Ворскли - до 250 г/м.

Головною водною артерією Полтавщини є річка Дніпро - головна ріка України, третя за площею водозбору в Європі (після Волги і Дунаю), довжина якої 2285 км, а площа басейну 503 тис. кв. км. Дніпро омиває південно-західну частину області на протязі 267 км. Колись мав Дніпро і старі русла − Старка, Старицю, Діда, рукава-притоки, які витікали і вливалися в нього. Серед них: Рящуватий, Ревучий, Гирман, Ярданка. Усі вони зникли з утворенням Кременчуцького водосховища.

Найбільшу площу вони займають в басейні Сули (озера - 32 км2, болота - 1300 км2), Псла (25 та 190) та Ворскли (15 і 260). В області налічується 124 озера з площею водного дзеркала понад 0,1 км2 (загальною площею 676 га і загальним об'ємом води 76 млн. м3). [14]



1.4.Грунтово-рослинний покрив
Природні ландшафти (природні територіальні комплекси, ПТК) є наслідком взаємозв’язаного і взаємозумовленого розвитку всіх природних компонентів (гірських порід і рельєфу, клімату, вод, ґрунтів, рослинності й тваринного світу). Оскільки природний рослинний покрив на більшій частині Полтавщини в наш час знищений або значною мірою трансформований, то уявне відновлення природного стану ландшафтів здійснене нами методом ландшафтної індикації. Основи цього методу були закладені ще В.В.Докучаєвим у ряді праць, написаних після дослідження території Полтавщини в кінці ХІХ століття. Суть ландшафтної індикації полягає в тому, що ґрунтовий покрив є консервативним, відносно збереженим природним компонентом навіть в умовах антропогенного впливу. А між певними різновидами ґрунтів і природними угрупованнями рослинності є досить велика ступінь відповідності. Тож знаючи відповідність між певними різновидами ґрунтів і рослинністю в межах збережених природних ландшафтів ми здійснювали екстраполяцію цього співвідношення на території, де природний рослинний покрив не зберігся (наприклад, у межах орних земель, забудови тощо). Додатковими ознаками для уявного відтворення природних ландшафтів і їх рисунка були особливості мезорельєфу, експозиція схилів, склад і послідовність залягання гірських порід, глибина ґрунтових вод. [6], (Додаток № 5)

На виконаній нами ландшафтній карті проведена межа лісостепової і степової природних зон. Звісно, ця межа дещо умовна, але в цілому розмежовує ареали поширення лучних і справжніх степів; вона проведена з урахуванням впливу ряду чинників ландшафтоутворення (відповідає проходженню ізолінії коефіцієнта зволоження 0,6; проходить по правому березі долини Ворскли, як певному природному рубежеві). Південний схід Полтавщини між долинами Орелі й Коломаку є широким ландшафтним екотоном, у межах якого відбувався поступовий перехід між лучними й справжніми степами. Такий широкий екотон зумовлений коливаннями клімату в післяльодовикову епоху, які призводили до наступу лучно-степової і широколистяно-лісової рослинності в більш вологі й помірно-теплі епохи, й наступу справжніх степів на північ у більш сухі й теплі кліматичні епохи голоцену.

Більша частина Полтавщини (92% її площі) розташована в межах лісостепової зони (з переважанням природних ландшафтів лісостепового типу східноєвропейського рівнинного класу). Для зони в межах Полтавщини характерне поєднання трьох підтипів ландшафтів цього типу: широколистяно-лісових, лучно-степових, та власне лісостепових, які утворюють проміжну смугу між ними і є наслідком наступу й відступу лісу або степу через зміни клімату в післяльодовикову епоху. [14]

До степової природної зони належить 8% площі області (у її південно-східній частині). Тут переважав північно-степовий підтип природних ландшафтів степового типу східноєвропейського рівнинного класу (різнотравно-типчаково-ковилові степи на чорноземах звичайних, у поєднанні з байрачними лісами).

Зональні ландшафти займають вододільні простори (розташовані між долинами річок). На днищах річкових долин розташовані інтразональні ландшафти заплавних луків, боліт, пісків, водойм і водотоків.(Додаток №6)

Кожний соціально-економічний тип природокористування та відповідний йому тип антропогенних ландшафтів відзначається набором певних екологічних проблем. Вони охарактеризовані вище, при оцінці використання земельних, водних, мінерально-сировинних та інших природних ресурсів на території області.

Флора Полтавської області нараховує біля 2 тисяч видів різних систематичних груп рослин. Серед видів місцевої флори біля 1500 видів рослин з відділу покритонасінних, 3 види голонасінних, 16 видів папоротеподібних, 9 видів хвощів, 3 види плаунів, а також по 160 видів мохів і лишайників.

Основними природними рослинними угрупованнями на території Полтавщини є ліси, луки і болота, степи, а також водна рослинність. Сучасний рослинний покрив області значно відрізняється від природного і є наслідком інтенсивної господарської діяльності: ліси на значних площах були вирубані, степи майже повсюди розорані. Цим обумовлені зміни видового складу та поширення рослин і тварин. Домінуючими стали угрупування агрокультурної рослинності та польових бур'янів, рудеральної рослинності, штучних деревних насаджень.

Полтавщина належить до малолісних і лісо-дефіцитних областей України. Лісистість її території разом з чагарниками і лісосмугами на початку XXI століття становить 9,55% (274,6 тис. га). Середня лісистість України становить понад 15%; світу — 29%. На території області основними типами лісів є широколистяні дубові (діброви) і хвойні соснові (бори).

Степи ще у XVIII столітті були домінуючим типом рослинності на території сучасної Полтавщини. Найпоширенішими були лучні степи з переважанням кореневищних злаків та різнотрав'я, характерні для лісостепової зони. Лише на південному сході Полтавщини, в умовах більш посушливого клімату, сформувались справжні, різнотравно-типчаково-ковилові степи. Степова рослинність була пристосована до дефіциту зволоження і надмірного вмісту легкорозчинних солей у ґрунтах (переважно карбонатів, у південній частині області — сульфатів і хлоридів). Для неї був характерний великий щорічній приріст рослинної маси, розвинена дернина, степова повстина із відмерлих стебел і листя. [16]

Від степів збереглись лише невеликі ділянки, в основному на прирічкових схилах і крутосхилах окремих балок. Значна частина таких степових ділянок є вторинними, після лісовими. Вони страждають від інтенсивного випасу домашніх тварин і випалів сухої рослинності.

Прибережно-водна і водна рослинність складається як із водоростей, так і з вищих водних рослин. У залежності від глибини, вони утворюють прибережно-водні (очерет,рогіз, лепешняк, стрілолист тощо) та водні угрупування.



1.5.Природо-заповідний фонд.
Природно-заповідний фонд Полтавської області налічує 384 території та об'єкти загальною площею 142426,8715 га, що становить 4,95% від загальної площі області.

З них 46 заказників, у тому числі 11 державного значення; 92 пам'ятки природи, серед яких — 1 державного значення; Устимівський дендропарк; 20 парків — пам'яток садово-паркового мистецтва, з них 4 — державного значення; 10 заповідних урочищ.

Кількість територій та об'єктів місцевого значення становить 355.

Перелік територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення



Національні парки:

Заказники загальнодержавного значення:

  • Білецьківські плавні

  • Великоселецький заказник

  • Вільхівщинський заказник

  • Гракове (заказник)

  • Дейманівський заказник

  • Короленкова дача

  • Куквинський заказник

  • Лучківський ландшафтний заказник

  • Малоперещепинський заказник

  • Михнівський заказник

  • Нижньопсільський заказник

  • Плехівський заказник

  • Рогозів Куток

  • Руський Орчик

  • Святилівський орнітологічний заказник

  • Середньосульський заказник

  • Солоне (заказник)

  • Сулинський ландшафтний заказник

  • Христанівський заказник

  • Червонобережжя

Пам'ятки природи, ботанічні сади та парки загальнодержавного значення:

  • Березоворудський парк

  • Ковпаківський лісопарк

  • Парасоцьке урочище

  • Полтавський міський парк (с. Яківці)

  • Устимівський дендрологічний парк

  • Хомутецький парк

  • Хорольський ботанічний сад. [10]

Нещодавно Полтавська обласна рада прийняла рішення про зміну меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду Полтавської області. Це свідчить про те, що природно-заповідний фонд області збільшився і це позитивно позначиться на нашому довкіллі.  Так, оголошені заказники місцевого значення в районах області “Байраківський” (Великобагачанський), “Гришківка” (Пирятинський). З’явилися  пам’ятки природи місцевого значення: «Бурти»  (Пирятинський), «Старий шлях» (Пирятинський ), «Грушеві могили» (Чутівський).

Серед них ботанічні пам’ятки природи – «Гребінчин каштан» (Гребінківський), «Олександрійський дуб» (Пирятинський). Збільшилася територія  таких об’єктів природно-заповідного фонду-ландшафтний заказник «Гора Пивиха», ботанічної пам”ятки природи «Храпачів яр». А ось серед  об’єктів загальнодержавного значення пропонується  оголосити національний природний парк «Пирятинський» та Хорольський ботанічний сад. [11]

На Полтавщині - найбільш розорені землі для потреб сільського господарства - стоїть завдання збереження  біорізноманіття ландшафтів та стабілізації екологічної рівноваги.  З цією метою і розроблена «Програма розбудови регіональної екологічної мережі Полтавської області на період до 2015 року». На виконання Загальнодержавної програми формування національної екомережі України утворена Координаційна рада з питань формування національної екомережі в Полтавській області.

Збільшення площі екомережі потребує задіяння важелів і на загальнодержавному рівні. Так, відповідно до ряду Указів Президента України по розширенню природно-заповідних територій в Україні, в Полтавському регіоні планується  створення національних природних парків «Кременчуцькі плавні», «Нижньосульський», «Пирятинський», «Диканський», а також Хорольського ботанічного саду загальнодержавного значення та ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Христанівський». На теперішній час ведеться підготовка  відповідної документації. Вся робота щодо створення НПП проводиться колегіально, без будь-якого адміністративного тиску та проходить на рівні консультацій, рекомендацій та роз’яснень. [1]

Актуальним є  і питання встановлення в натурі (на місцевості) меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду. За даними Головного управління Держкомзему у Полтавській області розроблена і затверджена документація та встановлено межі територій та об’єктів ПЗФ площею 1774,97 га, а саме: 4 об’єкти загальнодержавного значення площею 279 га та  15 об’єктів місцевого значення площею 1495,97 га.

В області налічується 3 регіональні ландшафтні парки, 19 заказників загальнодержавного значення, 150 заказників місцевого значення (ландшафтні, ботанічні, орнітологічні, гідрологічні, зоологічні тощо), 121 пам’ятка природи місцевого значення, 47 заповідних урочищ, 14 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення та 4 загальнодержавного значення. Природно-заповідний фонд Полтавської області налічує 360 територій та об'єктів загальною площею 120393,865 га, що складає 4,19 % від загальної площі області.

Для подальшого виконання природоохоронних завдань науковцям необхідно проводити  інвентаризацію біорізноманітності існуючих природно-заповідних об’єктів  і в цілому оптимізувати регіональну екологічну мережу області. Великих зусиль потребує проектування та створення  нових природно-заповідних об’єктів, насамперед, у районах із низьким відсотком заповідності. А таких в області чимало: Велико-Багачанський, Гребінківський, Зінківський, Карлівський, Лубенський, Миргородський, Решетилівській, Хорольський, Шишацький, Полтавський райони.

Слід зазначити, що в цьому складному процесі  провідна роль залишається, перш за все, за органами місцевого самоврядування та місцевими громадами. Саме  вони повинні виступати ініціаторами збереження здорового довкілля тієї території, де  мешкають і де будуть жити їхні діти. [6]



Розділ ІІ Характеристика басейну річки Ворскла

2.1. Характеристика річки Ворскла.
Ворскла — річка, що протікає Бєлгородською областю Російської ФедераціїСумською та Полтавською областями України. Ліва притока Дніпра. Площа водозбору річки Ворскли на території України становить 12590 км².

Вважається, що назва річки складається з тюркського кореня «ворск» (аорс — одна з назв аланів), з болгарським топонімічним суфіксом «-ла». За іншою версією назва «Ворскла» походить від скіфо-сарматських слів «вор» і «скол» в значенні «біла вода» (споріднено з ос. Урс — «білий»). Ймовірно, назва походить від основної корінної породи басейну річки — крейди. Згідно з іншими припущеннями назва річки може походити від тюркського «Борсиқли», тобто «борсу́ча» (там де є борсуки). (Додаток № 10)

Існує легенда, що Ворсклі дав назву російський цар Петро I напередодні Полтавської битви: начебто, коли імператор спостерігав за переправоювійськ, з його підзорної труби випала і закотилася у річку лінзарос. «Эта река — вор скла» (тобто крадій скла) обурився Петро. Однак ніяких підстав ця легенда під собою не має. Річка Воръскол, Върьскла, Въскол в різних формах написання згадується ще у «Повісті врем'яних літ» (XII століття) і Іпатіївському літописі (XV століття). [5]

Ворскла... Одна з найкрасивіших річок Лівобережної України. Взявши розгін непомітним джерельцем-струмочком зі схилу крейдяної Бєлгородської височини, вона упродовж 420 км чистим сріблястим потоком перетинає Сумщину та Полтавщину і несе свої прозорі води у величний Дніпро.

Пам'ятає Ворскла на своїх берегах поселення древніх аріїв, скіфів, слов'ян. Приваблювало їх привілля цих місць, предковічні ліси вздовж заплави, багаті на рибу водойми. Залишки стародавніх поселень часто зустрічаються в межах нашого краю, бо тут колись проходив бойовий кордон з кочовим печенізьким станом. За Ворсклу навіть печеніги боялися ходити, хоч і знали, що у Поворсклянському краї справжній рай: високі сосни і розложисті дуби оточують береги, відбиваючи у воді свої розкішні крони, «плакучі» іви, схиливши свої віти до прохолодних струменів, купають у них свої коси. В заводях - буйне цвітіння водяних лілій. В прибережних очеретах чутно спів водяних птахів. І над всім цим - ласкаве сонце, смолисті аромати сосняків, пряність квітучих лугових трав... (Додаток №11)

Ворскла... Тихоплинна і прозора. Недарма, мабуть, побутує у Поворсклі (та й за ним!) давня легенда про походження назви річки - «Ворскло», «Ворскла». Начебто Петро 1 упустив у воду підзорну трубу і не зміг дістати, певно було глибоко, тож, розсердившись, вигукнув «Вор скла!». Відтоді, мовляв, і назва «Ворскла». Але легенда ця молода порівняно з першою літописною згадкою. Слово «Ворскла» зустрічається в Іпат'ївському списку «Начальной летописи» під 1174 роком: «... того же лета Игорь Святославович совокупи полки свои и еха в поле за Ворсклым и стрете половцы иже тут ловя языки...» [6]

Наша красуня Ворскла оспівана і народом в билинах та піснях. її змалював у своїх творах наш земляк - лірик XIX ст. Яків Щоголєв -«Кришталеве Ворскло, луками повите...» І, немов, сьогодні, писано:

.. .А бір стоїть, як і стояв,

Стоїть, -

нікуди не здвигається,

І мох коріння поснував,

І, як лилося, Ворскло ллється...

Малював річку на своїх полотнах відомий український художник-пейзажист П.С. Левченко. Мелодії жителів її берегів звучать в операх «Наталка-Полтавка» і «Сорочинський ярмарок», в піснях, написаних на вірші нашого земляка Платона Воронька. Багато славних синів і дочок народилося в нашому поворсклянському краї. Серед них - відомий поет-демократ Павло Грабовський, поетеса і громадська діячка Олександра Сулима-Блохин, відомі всьому світові співаки Єлизавета Петренко та Петро Білин-ник, прославлений партизан Сидір Ковпак, десятки Героїв Радянського Союзу, вчених. [16]

Щедре Приворскля і дарами природи. У верхів'ях виробляється цемент, в нашому краї - цегла, а нині ще й нафта з газом, в Опішні - керамічні вироби, відомі далеко за межами України.

75 кілометрів ріки припадає на наш район. Тут Ворскла приймає маленьки річечки - Рябину, Веселу Гусинку, Олешню, Охтирку, Хухру і становиться повноводнішою і глибшою. Біля климентового мосту і буймерівського будинку відпочинку глибина в окремих місцях сягає десятки метрів.

Ворсклу люблять не лише мешканці нашого району, а й всієї України і подальші. Але її треба не тільки любити, але й дбати про неї: не рубати дерева на її берегах, не справляти стічні води в її притоки.



Не мити власний транспорт на її берегах, не смітити. А якби ще розчистити протоки і стариці, яких так багато в течії ріки в межах нашого району, то вона б віддячила сторицею: рибні багатства відновилися б в колишніх обсягах, зелена краса її берегів стала б ще пишнішою і сама вона возвеличнішала б і була б ще улюбленішою. [1]

У минулому, до 18 століття, Ворскла була більш повноводною, тут навіть ходили річкові судна. А сьогодні це неспішна звивиста річка, обрамлена горбистими берегами, тінистими гаями і сосновими борами. Відмінне місце для відпочинку на байдарках!

Риболовля на Ворсклі відмінна! Тут водиться понад 40 видів риб: судак, лящ, щука, окунь, карась, лин, плотва, сом і т.д. У лісах зустрічаються козулі, кабани, лисиці. У прибережних гаях - велика кількість пернатих: дикі качки, сірі чаплі, кулики, куріпки, фазани.

Найбільш мальовничий ділянку річки знаходиться поблизу села Котельва: піщані береги, соснові бори і лісові галявини. Пам'ятає річка і давньоруські племена сіверян, і нащадків Мамая і партизанські загони Ковпака. Так що, подорожуючи по Ворсклі на байдарках, ви відпочинете, насолодитеся красою пейзажів і дізнаєтеся багато цікавого.

Світову популярність має село Опішня, в якому під відкритим небом знаходиться музей етнічної кераміки. Тут представлені твори майстрів з різних куточків Землі. Гончарний промисел процвітає в Опішні споконвіку, майже в кожному дворі є гончарний круг і майстерня, в якій виготовляють чудові глиняні вироби!

Ворскла - річка для спокійного відпочинку. Сплави на байдарках приємні і не вимагають надмірних фізичних зусиль. Ворскла - ідеальне місце для сімейного відпочинку і неспішних байдаркових походів. [6]


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка