Розділ І історія дослідження та характеристика фізико-географічних умов Полтавської області стор



Сторінка1/3
Дата конвертації10.01.2019
Розмір0.63 Mb.
  1   2   3

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………… 3 стор.

Розділ І Історія дослідження та характеристика фізико-географічних умов Полтавської області……………………………………………………….. 5 стор.

1.1.Історія досліджень………………………………………………… 5 стор.

1.2.Літобудова та рельєф……………………………………………… 11 стор.

1.3.Клімат та поверхневі води………………………………………… 21 стор.

1.4.Грунтово-рослинний покрив……………………………………… 26 стор.

1.5.Природо-заповідний фонд………………………………………… 29 стор.

Розділ ІІ Характеристика басейну річки Ворскла……………………. 33 стор.

2.1. Характеристика річки Ворскла…………………………………… 33 стор.

2.2. Гідрологія річки Ворскла…………………………………………. 37 стор.

Розділ ІІІ. Вплив антропогенної діяльності на річки………………… 42 стор.

Висновки……………………………………………………………… .. 47 стор.

Література……………………………………………………………… 49 стор.

Додатки………………………………………………………………… 50 стор.

Фото…………………………………………………………………….. 63 стор.



ВСТУП

На сьогоднішній день, річкова система території України є актуальною тематикою. Різні дослідники сучасності намагаються дослідити тип живлення, антропогенний вплив на річки, господарську діяльність, рослинний та тваринний світ тієї чи іншої річки, і так далі. Тому, на мою думку, тема, яка звучить «Річки в межах Полтавської області», мною вибрана досить актуальна в розвитку географічної науки в Україні.

Об’єктом моєї теми є річкова система Полтавщини.

Предметом є дослідження особливостей річкового стоку, водного режиму, зміни внаслідок антропогенного впливу.

Мета моєї роботи полягає у дослідженні особливостей річкової мережі Полтавської області.

З мети випливають завдання:



  1. дослідити хронологію досліджень різними поколіннями географів фізико-географічних умов Полтавщини ;

  2. розкрити головні тенденції розвитку географічної науки в Україні;

  3. відобразити основні напрямки географічної науки на прикладі дослідження річки Ворскла;

  4. дослідити вплив людської діяльності на водні ресурси Полтавської області;

  5. дослідити гирло річки Ворскла;

  6. дослідити праці різних дослідників-географів, які вивчали територію Полтавщини;

  7. на базі дослідницької роботи зробити загальний висновок про річкову систему Полтавщини.

Методи дослідження – робота з географічними картами, побудова діаграм, таблиць та дослідження річкової системи Полтавської області на прикладі річки Ворскла у польових умовах.

Мною було використано велику кількість літератури як друкованої так і інтернет ресурсів.

До першого розділу «Історія дослідження та характеристика фізико-географічних умов Полтавської області» мною було досліджено декілька робіт українського географа Леоніда Миколайовича Булави, який присвятив своє життя досліджено Полтавської області з боку етно-географії.

Ще один автор – Кудрицький А.В. я використала до першого розділу моєї роботи таку працю як, «Полтавщина» енциклопедичний довідник.

Для другого розділу я використала таку літературу:


  1. Зуб Л. М., Карпова Г. О. Малі річки України: характеристика, сучасний стан, шляхи збереження

  2. Анатолий Пасхалов. Удивительная этимология (рос.)

  3. Біла альтанка на сайті «Полтава туристична»

  4. Олександр Галкін. Красуня наша Ворскла Газета «Лідер». 26.04.2011. Передрук на Охтирському міському порталі okhtyrka.net

  5.  Географічний вказівник до Іпатіївського літопису (рос.)

  6. Гідрохімія річок Лівобережного лісостепу / За ред. В. К. Хільчевського, В. А. Сташука. — К.: Ніка-Центр, 2014. — 230 с

Для третього розділу я використовували в більшості інтернет ресурсами.

Таким чином, щоб написати курсову роботу про річкову систему однієї з областей України (Полтавська область) потрібно опрацювати велику кількість джерел інформації та зробити висновок.



Розділ І

Історія дослідження та характеристика фізико-географічних умов Полтавської області.

1.1.Історія досліджень.

Сучасні географічні знання є результатом кропіткої праці багатьох поколінь географів і природознавців. Кожен з виділених етапів характеризується різною глибиною досліджень, зміною уявлень про предмет вивчення, що зумовлено станом розвитку науки й суспільства.

І етап. Історико-географічні та етнографічні джерела про наш край до 1802р. (часу створення Полтавської губернії) містять описову, часто фрагментарну географічну інформацію. Це «Опис України» і карта Г.Л. де Боплана (1648-1650); літописні подорожні записки мандрівників, в т.ч. відомих природодослідників Й.А. Гюльденштадта (1775) та В.Ф.Зуєва (1781), які мають велику наукову цінність; «Описи...» Лівобережної України, Київського та Чернігівського намісництв (1765-1786); топографічні карти; матеріали межування земель. Архівні джерела цього часу слабо опрацьовані географами. Вони можуть містити цікавий матеріал про історію зміни природних умов і освоєння природних ресурсів.

ІІ етап. До середини ХІХ століття відносяться перші власне краєзнавчі роботи, виконані дослідниками, що жили й працювали на Полтавщині:

М.І. Арандаренка (1848-1852), П.І. Бодянського (1865), А.В. Богдановича (1877) та інших. Вони містять усебічні статистичні відомості про географію, історію, культуру, господарство Полтавщини.

Другий етап можна назвати етапом статистико-краєзнавчих описів. В цей етап з’являються перші вузькоспеціальні праці, що були результатами дослідження окремих природних компонентів: рельєфу й геологічної будови (Д.І.Соколов, 1843; Н.Д. Борисяк, 1867; І.Ф. Леваковський, 1869; К.М. Феофілактов, 1879, 1880; П.Я. Армашевський, 1883-1885; О.В. Гуров, 1888; В.К. Агафонов, 1894 та інші); флори й рослинності (О.С. Рогович, 1853-1869; В. Монтрезор, 1881-1891; А. Августинович, 1853; І.Ф. Шмальгаузен, 1886 та інші); погоди (у 1824р. учителями повітового училища і гімназії налагоджені аматорські метеоспостереження). Їх матеріали використані в роботах про клімат Російської імперії і України А. Купфера (1849), К. Веселовського (1857), Г. Вільда (1882). Збереглись дані метеоспостережень за 1848-1865р.р., та з 1886р. В налагодженні сітки метеостанцій на Полтавщині брав участь один із засновників кліматології О.І. Воєйков.

Надзвичайно цікавими є праці М. Маркевича «О климате Полтавской губернии» (1850) і «Реки Полтавской губернии» (1856); та О.С. Афанасьєва «Географічні терміни Полтавської губернії», і «Опис Дніпра» (1861). 

ІІІ етап. У кінці ХІХ ст. з’являються монографії про природу Полтавщини, які ввійшли в історію вітчизняної і навіть світової науки. Ці роботи були зумовлені вимогами практики. Вивченню мінеральних ресурсів присвячена капітальна робота О.В. Гурова, його докторська дисертація «Геологическое описание Полтавской губернии» (1888р.). Але основною проблемою було вивчення земельних ресурсів, якість яких різко погіршилась. В 1865р. у Полтаві за ініціативою князя С.В. Кочубея було засноване одне із перших у Росії товариство сільського господарства, яке видавало свій журнал, а в 1885р. товариство влаштувало метеостанцію, яка діє і понині. Віце-президентом цього товариства був О.О. Ізмаїльський. йому належить праця «Як висох наш степ (попереднє повідомлення про результати досліджень вологості ґрунту в Полтавській губернії 1886-1893р.р.)», високо оцінена сучасниками. Праця містить глибокий аналіз історії та механізму антропогенної деградації степових ландшафтів. Рекомендовані заходи по збільшенню вологозапасів в ґрунті. Під керівництвом О.О. Ізмаїльського в 1892р. почались роботи по впорядкуванню агроландшафту – створенню лісосмуг і залісненню вершин ярів у маєтку князя Кочубея біля с. Дячкове (нині Диканського району).

Дослідженню природних ресурсів Полтавщини сприяла активна позиція губернського земства. Статистичним бюро земства видавались ряд періодичних збірників (загальні відомості; огляд сільського господарства; огляд погоди). На замовлення земства в 1888-1892р.р. працювала знаменита Полтавська комплексна експедиція по всебічному вивченню природи. Експедицією керував професор Петербурзького університету, один із основоположників фізичної географії В.В. Докучаєв. Для участі в дослідженнях ним були запрошені молоді вчені, які пізніше стали фундаторами цілих напрямів в природничих науках.

Великий внесок у виникнення і розвиток геоботаніки внесли А.М. Краснов і Г.І. Танфільєв; вчення про біосферу геохімії і біогеохімії – В.І. Вернадський; ґрунтознавства – Б.К. Полинов і К.Д. Глінка; геології і геоморфології – Ф.Ю. Левінсон-Лессінг, П.А. Земятченський, П.В. Отоцький та ін. За результатами досліджень були опубліковані «Материалы к оценке земель Полтавской губернии. Отчет Полтавскому губернскому земству» в ХVI випусках (1890-94р.р.). Вони були зразком комплексного підходу до вивчення природних умов території. I...XV випуски присвячені опису природи повітів (наприклад: Вип.1. Полтавський повіт/автор О. Георгієвський. – СПб, 1890. – 153с.). XVI випуск СПб, 1894. – 516с. Узагальнюючий і присвячений опису природних компонентів території губернії – орогідрографії (П.В. Отоцький), геології (В.К. Агафаонов та ін.), клімату (О.М. Барановський), ґрунтів (В.В. Докучаєв та ін.), флори (А.М. Краснов). матеріали досліджень природи Полтавщини лягли в основу капітальної праці В.В. Докучаєва «Наши степи прежде и тепер»(1892), в якій розвиваються важливі положення учення про генезис ґрунтів; взаємозв’язки в природі. Пропонуються заходи по вдосконаленню землеконристування і боротьбі з посухами. Вказані роботи є безцінним джерелом для вивчення сучасних ландшафтів Полтавщини. 
За ініціативою В.В. Докучаєва в 1891р. був створений природничо-історичний музей. На початку ХХ ст. музей став центром як історико – так і природничо-краєзнавчих досліджень. В 5 випусках «Щорічника» музею (1913-1919рр.) містяться цікаві публікації про рослинність В. Стахорського; В.Ф. Ніколаєва – директора музею в 1916-1921рр.), та тваринний світ губернії (М.І. Гавриленко; М.Ф. Ніколаєва – директора музею в 1909-1916рр.).

Проводились дослідження піщаних масивів з метою їх закріплення (О. Мицюк 1908 та ін.); боліт з метою господарського освоєння (П.В. Спесивцев, 1919; П.Соловйов,1995), а також стану лісів (Т.Н. Кенче 1909), рослинності окремих ділянок губернії (М.В. Цингер, О.Ф. Барсуков). Видавались праці метеорологічної мережі земства (М.М. Сабікін, 1915, 1930; Власов В.П., 1903; Барибін Т.К., 1895). На основі обробки цих даних В.О. Міхельсон опублікував «Краткий сборник научных примет о погоде» (Полтава, 1910). Є.В. Опоков публікує працю «Речные долины Полтавской губернии» (ч.І-ІІ – СПб, 1901-1905).

Краєзнавчі матеріали про територію Полтавщини містяться в VII томі праці «Россия. Полное географическое описание нашего отечества/под ред. В.П. Семенова» (1903р.). Виходить популярна робота «Природа Полтавской губернии/К.К.Лисовская – 1908. – 41с.” (додаток до Полтавського земського календаря), а також перші посібники С.А. Спасенова «Полтавська губернія» (для учнів середніх і нижчих навчальних закладів). – Кобеляки, 1908. – 65с.; Лісовська К.К., Ніколаєв В.Д. «Полтавщина. Посібник до вивчення Полтавської губернії.» – Вид.1. Полтава, 1919.

ІV етап краєзнавчих досліджень припадає на 1918-1928роки. У роки національної революції та громадянської війни та 1920-ті роки видано ряд брошур природоохоронної тематики (М. Бейер, 1919; Г.А. Бризгалін, 1919; М.І. Гавриленко, 1928, М. Шалит, 1932). Активізація природоохоронної діяльності зумовлена тим, що в ці буремні роки природа краю дуже постраждала. У березні 1918 року, з ініціативи В.І. Вернадського, створене Полтавське товариство любителів природи при краєзнавчому музеї (воно проіснувало до травня 1919 р.).

Найхарактерніша риса краєзнавчих досліджень 1921-1928 років – їх комплексний географічний характер, що зумовлено становленням планової економіки. Тому проводилося комплексне вивчення природних ресурсів та здійснювалося природно-господарське районування території (К. Дубняк, 1921; Ніколаєв, Самбікін, Стопневич, 1923; В. Сазонов, 1923 та інші). З’явилися цікаві економіко-географічні дослідження: Збірники «Господарство Полтавщини» (1921-1924); Сахаров В.І. «Сільськогосподарське районування Полтавської округи» (1926) тощо.

Продовжувались дослідження окремих природних компонентів. Зокрема, слід відзначити геоботанічні (С. Іллічевський, М. Ніколаєв, Ф. Курінни, В. Кушніренко, Р. Єленевський, Є. Лавренко) та зоогеографічні дослідження (М. Гавриленко, Т. Булдовський).

З метою краєзнавчої освіти населення були підготовлені «Збірник Полтавського державного музею. – Т.ІІ. – Полтавщина.», - 1927; та «Екскурсійний довідник по Полтаві та Полтавській окрузі», - 1927. / [16]

Певний час у Полтаві працював відомий географ і методист К. Дубняк. 


Краєзнавство розвивалося і в інших центрах округів – Кременчуці, Лубнах (С.С. Тисаревський «Природа Лубенщини», 1929).

З початку 1930-х рр. Краєзнавча робота була практично згорнута. Чимало краєзнавців зазнали репресій. Лише у другій половині 1950-х рр. починається п’ятий етап краєзнавчих досліджень (з метою фізико-географічного районування, комплексних описів господарства). У 1959р. видані два географічні нариси під однаковою назвою «Полтавська область» (автори – М.Ф. Коломієць; О.М. Лапоногов і О.Д. Качанов). Основна увага в них приділяється економіко-географічній характеристиці території.

У 1968р. вийшла монографія «Физико-географическое районирование Украинской ССР». Опис фізико-географічних областей в межах Полтавщини виконаний О.В. Поривкіною, Г.О. Білосельською, В.Л. Віленкіним. У зв’язку із малочисельністю місцевих кадрів географів більшість публікацій про Полтавщину належить науковцям із Харкова і Києва. Це є характерною рисою етапу (1950-1980 рр.).

Виходять також путівники і популярні краєзнавчі видання, написані переважно журналістами (А.І. Давиденко, В.Л. Майорчик, В.І. Рубан, Т.Г. Нікітін та інші).

Розвиток географічного краєзнавства на Полтавщині з кінця 1980-х років (сучасний етап) стимулювався рядом чинників. Накопичився достатній об’єм джерел (галузевих досліджень, картографічних та інших фондових матеріалів), виконаних на високому науковому рівні.

На більш широке впровадження краєзнавчого принципу орієнтують програми з географії для середньої школи. У 1992-2005 роках у 5 класі викладався навчальний предмет «Географія рідного краю»; в 8-9 класах викладаються розділи «Своя область».

Краєзнавча робота – важливий напрям діяльності двох невеликих колективів географів, які працюють у вузах м. Полтави. У співавторстві із фахівцями інших спеціальностей підготовлено ряд комплексних краєзнавчих праць. 
Кафедра економічної географії (нині – загально-економічних дисциплін) Кооперативного інституту була ведучим колективом у підготовці видання довідкового типу «Полтавська область: природа, населення, господарство. Географічний та історико-економічний нарис /Під ред.: К.О. Маца, Б.В. Чичкало, Г.М. Коваленко. – Полтава, 1993» (друге видання – 1998р.). Це видання відроджує традиції комплексного краєзнавства. Чільне місце в ньому займають розділи: «Господарство» і «Населення». Природні компоненти описуються з точки зору їх оцінки як природних ресурсів. Працівниками кафедри, в основному, підготовлена комплексна характеристика адміністративних районів до Географічної енциклопедії України /тт. 1-3; 1989-1993/, а також узагальнююча стаття «Полтавська область» (автори І.М. Дудник, Г.М. Коваленко та ін. – Т.З. – К., 1993). [14]

Із 1989р. почалась підготовка студентів спеціальності «історія та географія» на історичному факультеті педінституту (з 1999р. – «географія та історія»). Виданий краєзнавчий атлас Полтавщини (2004р.), кілька видань підручника для 5-го класу «Рідний край», для 8 і 9 класу «Географія Полтавської області» (автор Л.М. Булава), Збірник «Методика викладання географії Полтавщини» (у 2-х частинах) тощо.

Деякі географічні відомості містить Енциклопедичний довідник «Полтавщина». – К., 1992. Цікаві експозиції містяться і відділах «Природа» Полтавського краєзнавчого музею, та деяких районних музеїв. Не можна не згадати про краєзнавців, які внесли значний вклад у вивчення природи Полтавщини, поповнення фондів обласного краєзнавчого музею: М.О. Олеховський (1855-1909), В.Ф. Ніколаєв (1889-1973), С.О. Іллічевський (1895-1962), М.І. Гавриленко (1889-1971), М.Я. Гетта, Р.Я. Грубіна, Е.С. Дараган, О.П. Котлик, М.Д. Литвинова, С.Л. Ткаченко, Б.О. Голов, О.А. Стасілюнас, В.М. Самородов, О.М. Смоляр, С.Л. Кигим та інші. [6]
1.2.Літобудова та рельєф
Закономірності поширення корисних копалин (мінерально-сировинних ресурсів) зумовлені геологічною будовою території. Усього в області розвідано біля 300 родовищ корисних копалин. За економічним  потенціалом  мінерально-сировинних ресурсів область займає 15 місце в Україні.

Більша частина території Полтавщини (північна і центральна) розташована в межах Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ), а південна – у межах Українського кристалічного щита (УКЩ) та його північно-східних схилів. Обидві геологічні структури входять до складу давньої Східноєвропейської платформи. Їх геологічна будова значною мірою відрізняється: УКЩ є однією з найдревніших геоструктур Землі, виступом фундаменту Східноєвропейської платформи. ДДЗ також має древній докембрійський фундамент. Але на початку герцинського геотектонічного циклу (340 млн. років тому), внаслідок розширення і опускання земної кори, ділянки фундаменту по лініях розломів були нерівномірно опущені. Територія ДДЗ упродовж історії розвитку заповнювалась морськими і континентальними відкладами, неодноразово підіймалась і опускалась. Якщо для УКЩ була характерною тенденція до підняття, то для ДДЗ – до опускань. [11], (Додаток №1)

Різний вік, походження, історія розвитку цих геоструктур зумовили різницю в поширенні геологічних відкладів, корисних копалин, і в характері рельєфу.
Межу Українського щита (УкЩ) проводять по лінії, яка відповідає глибині залягання докембрійського кристалічного фундаменту -500м. На північ від цієї межі фундамент занурюється (під кутом 1°...60°) під потужний осадовий чохол ДДЗ. Як геологічна структура платформенного типу, УКЩ сформувався 1,6 млрд. років тому. З того часу для УКЩ характерний відносно стабільний коливний тектонічний режим з переважанням слабких піднять та денудації гірських порід. Тому кристалічний фундамент залягає близько від земної поверхні. Він складений метаморфічними (гнейси, кристалічні сланці, амфіболіти кварцити, метаконгломерати, мармури), та магматичними комплексами гірських порід (граніти, мігматити, гранодіорити, габро тощо).

Найдавніші на території Полтавщини виходи на поверхню докембрійських порід віком 3150-3090млн.років розташовані біля сіл Кам’яні Потоки (біотитові парагнейси) і Келеберда Кременчуцького району (рожеві та сірі граніти). Вони охороняються як геологічні пам’ятки природи. 

Із кристалічним фундаментом УКЩ пов’язані поклади корисних копалин – рудних (переважно  залізних руд), і нерудних (переважно будівельних матеріалів). 

Серед рудних корисних копалин виділяються родовища Кременчуцького залізорудного району, який простягається вузькою смугою (шириною 0,5 –  3,8 км) від берегів Дніпра на 45 км у північному напрямку, паралельно течії річки Псел. У його межах виділяють безперервний ланцюжок, який включає п’ять родовищ залізних руд (Горішньо-Плавнинське, Лавриківське, Єристівське, Біланівське і Галещинське) та чотири відокремлені ділянки (Василівська, Харченківська, Мануйлівська і Броварківська). Зумовлену покладами залізних руд магнітну аномалію на лівобережжі середнього Подніпров’я відкрив і дослідив у 1924-1930 роках геофізик А.О. Строна. Загальні розвідані запаси руди в районі становлять 18,4 млрд. т. Аномалія й залізорудний район отримали назву від розташованого поблизу міста Кременчука, яке на той час було губернським, а потім - окружним центром.

Родовища залізної руди пов’язані з кристалічним фундаментом північно-східного схилу Українського щита, породи якого поступово занурюються на північ під кутом 10-15º і тому перекриті осадовим чохлом (від 20 м на півдні – до 630 м на півночі). Поклади залізних руд сформувалися в межах Криворізько-Кременчуцької розломної зони між Кіровоградським і Придніпровським блоками УКЩ. У ранньому протерозої (2,6...1,8 млрд. років тому) у розломній зоні накопичились потужні товщі осадово-хемогенних морських відкладів, що містили багато заліза. 1,6 млрд. років тому унаслідок метаморфізації цих відкладів утворились залізні кварцити (із середнім вмістом заліза 30-38%), пласти яких чергуються з безрудними горизонтами метапісковиків і різноманітних кристалічних сланців. Залізисті кварцити Кременчуцького залізорудного району за походженням і складом аналогічні криворізьким, але рудних горизонтів тут менше – на діючих кар’єрах усього два. [6]

Освоєнням покладів залізних руд району займається ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (ПГЗК), розташований на території Комсомольської міської ради. Його сировинною базою є Горішньо-Плавнинське і Лавриківське родовища (з двома рудними горизонтами потужністю від 23 до 270 метрів), які круто падають під кутом 50-80°. Ці два південні родовища з малою потужністю осадового чохла розробляють відкритим способом — одним кар’єром довжиною 5,5 км; шириною 1,8 км; максимальною глибиною 310 м. Промислова експлуатація Горішньо-Плавнинського родовища розпочалася у 1970 році, а Лавриківського – в 1980 році. У 2015 році з кар’єру видобуто 1 мільярд т руди із середнім вмістом заліза 29-35%. Залізисті кварцити (переважно, магнетитові і кумінгтоніт - магнетитові) – високоякісні, але бідні руди. Тому на збагачувальній фабриці ПГЗК подрібнена руда поступово проходить процеси мокрої магнітної сепарації та флотації. У результаті отримують концентрат із вмістом заліза 64-69% (10,5 млн. т на рік). 

Зі збагачувальної фабрики концентрат поступає в цех виробництва металізованих окотків (діаметром 5-16 мм та середнім вмістом заліза 65%). До концентрату тут додають доломітизований вапняк, бентоніт і торф. Суміш проходить огрудкування й подальше обпалювання при температурі 1000ºС. Форма й склад металізованих окотків оптимальні для їх використання при виплавці заліза. На ПГЗК виробляється 10 млн. т металізованих окотків на рік (40% їх загального виробництва в Україні). Завдяки високій якості окотків, біля 85% цієї продукції комбінату експортується в 13 країн світу (найбільше – в Австрію, Китай, Словаччину, Чехію і Сербію). [16]

Для завершення циклу переробки місцевої залізорудної сировини в 2007 році неподалік міста Комсомольська розпочато будівництво металургійного комбінату «Ворскласталь». ПГЗК також проводив підготовчі роботи для будівництва та освоєння нового кар’єру на Єристівському  родовищі – на відстані 1,5 км від діючого. Передбачено збільшити видобуток руди до 56 млн. тонн  у 2019 році. У ще більш віддаленому майбутньому планується освоєння Біланівського родовищ залізистих кварцитів та Галещинського родовища багатих залізних руд (до 69% заліза). 

Пусті породи (шлами, «хвости») зі збагачувальної фабрики у вигляді пульпи подаються у величезний резервуар-шламосховище, де поступово осідають на його дні, а освітлена вода знову подається на фабрику. Гірські породи безрудних горизонтів складуються у величезні відвали. Їх висота й площа збільшується, тому роботи з рекультивації відвалів та інших порушених земель будуть вестися у майбутньому. Деякі породи, які супутньо видобуваються на кар’єрі, використовують для дорожнього будівництва (кристалічні сланці й безрудні кварцити), виробництва шлаковати (амфіболіти) тощо. Проблема розміщення відходів виробництва є найбільш суттєвою для міста Комсомольська.

Крім Кременчуцької, на Полтавщині виявлені й інші магнітні аномалії (Кобеляцька, Омельницько-Ламанська, Толоко-Подянська та Хорольська). Вони розташовані під потужним осадовим чохлом північно-східного схилу УКЩ і тому в найближчій перспективі питання про їх освоєння не стоїть.

З фундаментом УКЩ на півдні Полтавщини також пов’язані незначні рудопрояви марганцю, молібдену, вольфраму.

До нерудних корисних копалин, пов’язаних з кристалічним фундаментом УКЩ, належать 17 розвіданих родовищ міцних будівельних матеріалів (буто-щебеневої сировини) – гранітів, мігматитів, гранітогнейсів, гранодіоритів. На початку 1990-х років діяли кар’єри з видобутку буто-щебеневої сировини (у Кременчуцькому й Кобеляцькому районах – Крюківський, Малокохнівський, Редутський, Піщанський, Чикалівський, Тахтаївський, Староорлицький, Шматківський), з яких нині  діють тільки ті, які розташовані найближче до залізниці (наприклад, Крюківський, Рижівський).

Кристалічний фундамент УКЩ перекриває верхньомезозойська кора вивітрювання (каоліни, бокситоподібні породи, щебенистий елювій) та слабопотужний кайнозойський осадовий чохол (глини, мергелі, піски, лесоподібні суглинки, морена). Із цих гірських порід  використовують переважно лесоподібні суглинки й піски (Малокохнівський  та Кременчуцький піщані кар’єри). У Кременчуцькому районі серед відкладів палеогену (харківського ярусу) зустрічаються глауконітові піски й глини зеленого кольору, придатні для виробництва зелених мінеральних фарб. Потужне родовище блакитного мергелю знаходиться на горі Пивиха (Глобинський район). Тут же залягає і білий морський мергель; зустрічається у вигляді включень в голубому мергелі кристалічний гіпс. 

З кристалічним фундаментом пов’язані невеликі запаси мінеральних вод (у т.ч. радонових) у тріщинуватих гірських породах. [6] (Додаток № 7,8)



Дніпровсько-Донецька западина (ДДЗ) – відносно молода, накладена на докембрійський фундамент складна внутрішньоплатформенна тектонічна структура, яка пройшла кілька стадій розвитку. Перша, рифтова стадія почалася в середньому девоні (340 млн. років тому). Унаслідок розколу древнього Сарматського щита на початковій стадії герцинського геотектонічного циклу утворилася глибока розломна зона, яку в науковій літературі називають палеорифтом або Доно-Дніпровським грабеном. Внаслідок подальшого розширення поблизу поперечних розломів протікав базальтовий вулканізм. Одночасно в утворених замкнутих басейнах накопичувались вапняки, піски, соленосні відклади. Упродовж верхнього палеозою внаслідок пульсацій − стиснення і розширення (з амплітудою 17-26 млн. років) неодноразово відбувались відповідно підняття і опускання земної кори із зміною умов накопичення різних груп осадових порід. Так, в середньому карбоні в умовах низької заболоченої суші і вологого теплого клімату утворились вугленосні відклади (нині залягають на значній глибині). У мезозої та на початку кайнозою структура існувала як внутрішньо-платформенна синекліза. Вона більшу частину часу покривалась неглибоким морем. У кінці палеогенового періоду море повністю залишило територію западини. Почали формуватись покривні континентальні відклади.

Отже, осадовий чохол ДДЗ складений товщами відкладів девонового, карбонового, пермського, тріасового, юрського, крейдового, палеогенового, неогенового й антропогенового періодів.

ДДЗ має досить складну геологічну будову. В її складі в межах Полтавщини виділяють південно-західний відносно пологий борт та відділену серією розломів і опущену центральну частину (палеорифт, або Доно-Дніпровський грабен). Межу південно-західного борту й грабену ДДЗ проводиться по лінії Пирятин – Хорол – Білики, яка приблизно відповідає глибині залягання кристалічного фундаменту -1500м. 

У геологічному відношенні виділяється фундамент і осадовий чохол ДДЗ. Фундамент ДДЗ складений докембрійськими кристалічними породами — мігматитами, гранітами, гнейсами. У районі Полтави (яка розташована в межах грабену) фундамент залягає на глибині 12 км. Максимальне ж занурення фундаменту за геофізичними даними (до 15 км) відзначається на сході області, в Карлівському районі, а мінімальне – на півдні області (південно-західному борті ДДЗ). Фундамент ДДЗ розбитий розломами на окремі блоки, в різній мірі підняті (сідловини) чи занурені (улоговини).

Породи осадового чохла (верхньопалеозойські, починаючи з середньодевонових; мезозойські й кайнозойські) залягають у вигляді слабо нахилених пластів (на бортах западини) та порушених розломами пологих складок (у грабені). Склад порід досить строкатий (піски, пісковики, аргіліти, глини, вапняки, крейда, мергель). Ускладнює залягання порід так звана соляна тектоніка. Величезні тіла кам’яної солі утворилися в умовах лагун теплих морів девонового та пермського періодів. В епохи стиснення осадового чохла ДДЗ ці тіла пробивали або підіймали пласти гірських порід, що залягають вище. Зараз на Полтавщині відомо 29 соляних куполів, виражених в рельєфі (Висачківський, Солохо-Диканський, Більський, Радченківський тощо). Гігантські родовища солі на Полтавщині поки-що не розробляються.
Паливно-енергетичні ресурси ДДЗ в межах Полтавської області  у промислових масштабах представлені горючими природними газами, нафтою, бурим вугіллям, торфом. Вони можуть бути використані як паливо та хімічна сировина у природному стані або після певної обробки. [16]

Першим науково обґрунтований прогноз нафтогазоносності ДДЗ дав академік М.С. Шатський, який ще в 1931 р. припускав наявність тут промислових скупчень вуглеводнів у зв’язку з розвитком соляної тектоніки. Геологічними колекторами нафти і газу у межах ДДЗ здебільшого є пісковики та алеврити в межах локальних піднять (солянокупольних структур), а також зон пересічення розломів Доно-Дніпровського грабену. Родовища входять до складу Дніпровсько-Донецької нафтогазоносної області Прип’ятсько-Донецької нафтогазоносної провінції. Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область дає 80% видобутку нафти в Україні.

У 1948 році на території сучасної Полтавщини розпочалися геологорозвідувальні роботи з метою пошуку родовищ нафти й газу. 9 вересня 1950 року перший на Полтавщині промисловий фонтан газу з Радченківського родовища (Миргородський район) отримали з глибини 900 м. Перший промисловий фонтан нафти з названого родовища отримали 17 вересня 1951 року. У наступні роки продовжувалося зростання обсягів видобутку нафти на Полтавщині, досягнувши максимальної величини у 1972 році  (1 млн. 433 тис. тонн). У січні 1957 року був організований Радченківський газопромисел, від якого прокладений місцевого значення газопровід Радченки — Миргород — Полтава з метою газифікації обласного центру. Починаючи з 1975 року обсяги видобутку нафти й газу на Полтавщині починають знижуватися, що зумовлено виснаженням їх легкодоступних покладів.

На початок 2008 року на території Полтавщині зареєстровано 68 родовищ вуглеводнів. Більшість родовищ розташовані в північній і східній частині Полтавщини. Причому на північному заході області розповсюджені переважно нафтові родовища, а на південному сході переважають газові і газоконденсатні.  Внесок Полтавщини в загальнодержавному видобутку природного газу становить до 35%,  нафти — 20–22%. [6]

Природний горючий газ і нафта часто залягають у межах однієї площі. Різні глибини залягання вуглеводнів, а значить різний тиск, температура та інші геологічні умови сприяли утворенню газоконденсатних, газових, нафтових, нафтогазових, газонафтових, нафтогазоконденсатних родовищ. Серед родовищ вуглеводнів переважають газоконденсатні. Менше поширені нафтогазоконденсатні і нафтогазові. Нафта мало парафіниста, але іноді високо смолиста, найбільш придатна для отримання напівпродуктів сучасного органічного синтезу. У нафті родовищ Полтавщини мало сірки, а в природному газі – сірководню, як шкідливих домішок. Вік родовищ переважно нижньокарбоновий. Але невеликі запаси є і в інших горизонтах (всього їх 6 – з девону та тріасу). Відкриті родовища приурочені переважно до глибин 3200-4000м. Дальші перспективи пошуків нафти і газу пов’язані з відкладами нижнього карбону і девону (глибше 5500-6000м). Нині найглибшою є Східно-Полтавська свердловина глибиною 6750м (проектна глибина свердловини в Гадяцькому районі становить 8500м). (Додаток №9)

Крім нафти і газу, серед осадового чохла південного борту ДДЗ в межах Кобеляцького району розвідані невеликі поклади антрациту (на глибинах 0,6-1,9 км), які не розробляються. Ці поклади належать до найзахіднішої частини Донецького кам’яновугільного басейну (продовження Західного Донбасу). Малопотужні товщі кам’яного вугілля знайдені також на території Машівського, Новосанжарського, Решетилівського і Лохвицького районів.

На поверхні залягають переважно палеогенові, значно рідше, на підвищених вододілах – неогенові континентальні відклади. Вони являють інтерес як водоносні горизонти, а також як джерело видобутку будівельних матеріалів (пісків, пісковиків, мінеральних фарб, керамічних глин). 

Серед відкладів неогену в районі сіл Тишки і Ждани Лубенського району виявлене велике Сула-Удайське родовище бурого вугілля, підготовка до розробки якого велася у 1980-х роках, але пізніше була припинена. У цьому ж районі (біля села Висачки) розташований єдиний на Полтавщині вихід на поверхню палеозойських порід – в т.ч. брекчії діабазу – породи, що утворились внаслідок девонського вулканізму в рифтовій западині. Висачківський горб (соляний купол) є відомою геологічною пам’яткою природи. 

Неогенові пісковики відслонюються або залягають поблизу земної поверхні біля сіл Михайлівка і Великі Будища (Диканський район), с. Черняхівка (Чутівський район), с. Устивиця (Великобагачанський район), с. Мала Грем’ячка (Миргородський район), с. Черняхівка (Чутівський район), Бутова гора (Шишацький район). У попередні століття їх видобували як матеріал для виготовлення жорен. Виявлені поклади залізистих пісковиків, які можуть використовуватися як бутовий камінь – біля села Петрівка (на правому березі долини Ворскли), с. Плішивець (схил долини Псла).

У Полтавській області серед палеоген-неогенових відкладів поширені гончарні глини, які розвідані в районах сіл Хомутець, Попівка, Черевки, смт. Комишня (Миргородський район); у Шишацькому районі; біля м. Лубни. Але найбільше відоме   Опішнянське родовище фаянсових та вогнетривких глин (Зіньківський  район). У цьому родовищі у вигляді  «гнізд» залягає  «побіл» – найніжніша пластична глина попелясто-сірого кольору, яка при обпалюванні біліє. Серед покладів глин, які збагачені оксидами заліза, залягають лінзовидними гніздами жовтого та червоного кольору вохри. Вони являються гарними мінеральними фарбами. Такі родовища знаходяться біля сіл Черевки, Комишня, Мала Грем’ячка, між селами  Попівка і Хомутець (Миргородський район), а також в с. Сокілка Кобеляцького району, де залягає груба піщаниста вохра. [11]

Верхній шар гірських порід представлений антропогеновими відкладами переважно еолово-делювіального, льодовикового, водно-льодовикового та алювіального походження. Найбільш поширеними є еолово-делювіальні відклади  − леси й лесоподібні суглинки, які повсюди перекривають вододіли і давні тераси річкових долин шаром 20...40 м (місцями до 70 м). Ці гірські породи багаті елементами мінерального живлення, сприятливі за фізико-хімічними властивостями для розвитку рослинності. 

Серед антропогенних відкладів, як корисні копалини, найбільше використовуються лесоподібні суглинки (сировина для виробництва цегли, гончарної черепиці, керамзиту тощо). Їх поклади зустрічаються майже в кожному районі і загальні їх запаси становлять 43 млн.т. 

У долинах річок сформувались алювіальні відклади. До антропогенових алювіальних відкладів належать родовища будівельних пісків і торфу. 
Полтавська область посідає 6 місце  в Україні за покладами торфу. Зокрема, понад 120 родовищ торфу розвідано в долинах річок західної й північної частин Полтавщини (Удайське, Оржицьке, Хорольське тощо). На жаль, в останні роки видобуток торфу навіть з найбільших родовищ  практично зупинено. У основному торф використовують як органічне добриво.

Запаси пісків різної якості на Полтавщині складають 15 млн.т. Найбільші піщані кар’єри: Гадяцький, Засульський (Лубенський район), Малоперещепинський (Новосанжарський район), Грибівський, Шевченківський, Яциново-Слобідський (Полтавський район). У Зіньківському, Кременчуцькому та Гадяцькому районах серед неогенових відкладів є поклади високоякісного чистого кварцового піску і кольорових його різновидів, придатних для виробництва скла  і силікатної цегли.

На Полтавщині виявлено 20 джерел мінеральних вод, які відносять до хлоридно-натрієвих, гідрокарбонатно-хлоридно-натрієвих (вуглекислих). Найвідоміше з них − Миргородське родовище. Між Яреськами та Шишаками є джерело мінеральної води, назване "Гоголівська". За хімічним складом вона близька до Миргородської, але має меншу мінералізацію. У селищі Нові Санжари були відкриті мінеральні води, які за хімічним складом близькі до джерел «П’ятигорський нарзан», «Сойми» та аналогічні водам Трускавця та Слов'янська. У глибинних горизонтах  ДДЗ залягають термальні води з практично невичерпними запасами. [6]

Окремо слід відзначити родовища бішофіту (насичених розчинів хлориду магнію, з домішками мікроелементів), які видобуваються на Східно-Полтавському й Затуринському родовищах. Бішофіт використовують у будівництві й медицині.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка