Розділ 2 основні вимоги до науково-дослідницької роботи учнів-слухачів ман



Скачати 484.13 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації10.07.2018
Розмір484.13 Kb.
1   2   3

2.3. Науково-методичні вимоги до тексту наукового дослідження


Різновиди текстів

у науковому дослідженні

Наукове дослідження являє собою своєрідну суміш кількох різновидів простих текстів: оглядового, методологічного, емпірико-фактологічного, теоретичного, пояснювального і додаткового. різновиди текстів наукового дослідження.



додатковий

пояснювальний

теоретичний

емпірико-фактологічний

методологічний

оглядовий


Рис. 2.5. Різновиди текстів у науковому дослідженні
Оглядовий текст, являє собою огляд наукової літератури з досліджуваної проблеми. Головне призначення оглядового тексту в тому, щоб забезпечити наукове обґрунтування предмета дослідження, установити межі цього дослідження, показати ступінь невивченості його.

Методологічний текст являє собою опис принципів, підходів, парадигм, методів та інших складових інструментарію дослідження. Цей текст слугує для обґрунтування й опису специфіки методології проведеного дослідження. Наявність цього тексту є гарантією проведення дослідження, яке відображається текстом.

Емпірико-фактологічний текст містить у собі опис фактологічної бази дослідження, класифікації й узагальнення фактів. Фактологічна база кожного дослідження характеризується своїми складовими, що мають бути чітко визначені. При цьому обов’язкове обґрунтування правомірності використання цих фактів у даному дослідницькому контексті. Наприклад, у низці випадків використовуються дані статистики проведених іншими дослідниками соціологічних досліджень. Важливо обґрунтувати можливість оперування цими даними в проведеному дослідженні.

Теоретичний текст, у якому дається виклад теоретичних аспектів бачення предмета дослідження, його пояснення з погляду сформульованих закономірностей, тенденцій, понять тощо.

Пояснювальний текст являє собою вербальну структуру, яка призначена для пояснення положень інших видів тексту. Це, по суті, різні примітки і пояснення, а також введення звітів, монографій, дисертацій, різні словники базових і додаткових понять, пояснення таблиць, діаграм, схем, планів, графіків, формул тощо.

Додатковий текст може включати додаткові аргументи, унікальні факти, схеми, графіки, статистичний матеріал тощо. Звичайно додатковий текст розміщується в додатках дослідження [27, с.165].

Вторинним текстом у дослідженні слухача МАНу є анотації, реферати, конспекти, огляди, рецензії. Особливістю вторинного тексту є згортання й розгортання інформації. Основними видами згортання інформації є реферування, конспектування та фрагментування. Анотація дає інформацію про тему та задум, предмет розгляду для широкого кола читачів, реферат забезпечує відображення основних ідей тексту, фрагментування виокремлює в первинному тексті окремі інформаційні блоки. Розгортання інформації реалізується шляхом підготовки оглядів та рецензій .

Наукове дослідження має відрізнятися композиційністю. Термін «композиція» означає зіставлення, додавання, сполучення, поєднання в єдине ціле у певному порядку, співвідношення сторін, що разом складають (компонують) визначену форму. При цьому таке складання частин, додавання елементів у певному порядку, їхній взаємозв’язок забезпечують перехід створюваного в гармонію цілого.

Написання наукової праці слухача МАНу з погляду творчого підходу аналогічне написанню шкільного твору з літератури. Якщо учень добре вивчив і обміркував літературні джерела, узагальнив свої спостереження, сконцентрував життєвий досвід, то текст наукового дослідження відповідатиме всім його критеріям.

При написанні своїх перших наукових текстів, юний дослідник повинен пам’ятати:



  • зміст дослідження має відповідати меті. (Остерігайтесь заявити у вступі «багато хорошого і різного», а в основній частині – «як вивезе»;

  • аналіз проблеми не повинен підмінятися викладом опису події, явища, ситуації тощо;

  • усі посилання повинні мати вказівку на авторів та джерел;

  • самостійність повинна бути головним принципом роботи: наївно думати, що члени журі, які здебільшого є науковцями зі стажем і мають значний досвід роботи з розвідками юних науковців, не знають головних джерел списування і не виявлять їх;

  • добре обдумати новизну роботи та авторський внесок в її дослідження;

  • слідкувати за логічність викладу, плавність переходу від одного питання до іншого питання.

Канадський учений Г.Сельє стверджує: «Перші кроки самого процесу писання - найважчі. Після того як цей бар’єр подоланий, усе піде по інерції. Не починайте роботу, якщо ви втомилися від попередньої підготовки; нехай напередодні у вас буде досить часу, щоб привести все в повну готовність. А потім, ранком, починайте на свіжу голову. Не починайте писати занадто рано, коли не вистачає аргументів, а ентузіазму предосить. Уважно ставтеся до заголовків. Наскільки можливо, заголовок статті має бути зрозумілий навіть неспеціалістам

Працюючи над дослідженням, варто складати термінологічний словник, який повинен відзначатися простотою і точністю. Не треба боятися застосування незвичайного слова, якщо воно краще від будь-якого іншого може передати вашу думку, але жаргону варто уникати, але тільки не ціною зайвої багатослівності й туманності викладу…” [22, с. 329-330].

Наукова робота слухача секції повинна містити 2-3 розділи дослідження. Кількість розділів дослідження залежить від складності теми та специфіки змісту дослідження. Найбільш вживаною є структура, що складається з двох розділів, кожний з яких вміщує 2 чи 3 параграфи.

Більш дрібні форми дроблення тексту не мають сенсу, оскільки на малій кількості сторінок досить важко викладати матеріал. Варто пам’ятати, що надмірне дроблення тексту утрудняє його сприйняття.

Найменшою одиницею наукового тексту є абзац, що немає бути довгим. Тому всі абзаци мають бути обґрунтованими і зводитися до викладу однієї думки. Досвідчені дослідники підтверджують, що для оптимального сприйняття він має містити 7 плюс - мінус 2 окремих висловлення.

Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ роботи являв собою самостійне наукове дослідження з деякої складової загальної проблеми, щоб кожна складова була викладена в тексті і щоб одночасно текст був цілісним, а не фрагментарним.

В основній частині роботи, як правило,


  • наводиться характеристика джерел для написання роботи та короткий огляд літератури з даної тематики (не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини);

  • окреслюються основні етапи наукової думки за визначеною проблемою, вказуються питання, які залишилися невирішеними;

  • обґрунтовується вибір напряму досліджень, наводиться методика і техніка дослідження;

  • подаються відомості про обсяг дослідження;

  • викладаються, аналізуються та узагальнюються отримані результати, дається їх оцінка.

Зміст основної частини має точно відповідати темі роботи та повністю її висвітлювати.

Кожний розділ починається з нової сторінки. Основному тексту розділу може передувати коротка передмова з описом вибраного напряму та

обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу

формулюються висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає можливість звільнити основні висновки від другорядних подробиць.

Текст наукового дослідження слухача не має бути декларативним. Для того, щоб зробити висновки про який-небудь процес або явище, обов’язково потрібно застосувати деякі аналітичні процедури: порівняти об’єкти між собою, виявити специфіку, знайти тенденцію (до зростання, стабілізації, зниження) і т. ін. Цього вимагає логічно-послідовний виклад тексту дослідження. Правила написання, оформлення і представлення роботи на конкурсі вміщено у додатку К.2.

Науково-дослідницька робота має відрізнятися стислістю і ясністю викладу, відповідати сформованій формулі «Думкам просторо, а словам тісно». У додатку Л.2 вміщені рекомендації слухачеві секції при написанні наукової праці. Ця вимога передбачає запобігання повторам, багатослівності, неточним зворотам, непотрібним словам, значеннєвим асоціаціям і т.ін. Робота повинна бути максимально точною і чіткою, позбавленою канцеляризмів, що надають текстові казенності і тавтології, тобто повторення того самого, тільки різними словами.

При викладі матеріалу необхідно уникати понять, які не можна однозначно інтерпретувати. Головне лихо від них у тому, що вони тільки створюють ілюзію вирішення проблеми. До цих понять варто віднести такі вислови, як «підвищити», «розширити», «поліпшити», «активізувати», «реформувати». Вживання цих понять обов’язково вимагає конкретизації: як, яким шляхом це можна зробити.

У тексті наукового дослідження юного науковця не має бути повторів. Це особливо стосується заключних висновків і практичних рекомендацій. Нерідко слухачі секції при написанні науково-дослідницької роботи безпосередньо переносять висновки розділів роботи в її висновок. Це неприпустимо. При написанні висновку автор повинен вийти на новий рівень систематизації й узагальнення пропонованих висновків і рекомендацій.

Цифри і факти в тексті можуть вигідно вирізняти його серед інших, а можуть виступити і його істотним недоліком.

Науковий текс роботи слухача секції повинен бути позбавленим авторського «Я», що відходить на другий план і досить часто заміняється «Ми» для того, щоб краще відобразити авторську позицію. Але найкраще в тексті використовувати безособову форму викладу.

Суттєвим недоліком текстів багатьох науково–дослідницьких робіт слухачів-початківців є те, що їх тексти несуть на собі печатку процесу дослідження, містять тимчасові припущення, вивчення додаткової літератури.

Робота юного науковця секції МАН – не реферат, а розвідка. Тому максимальна кількість цитат – 1-2 на сторінку. Їх обсяг не повинен перевищувати 1/3 обсягу сторінки (це по максимуму!).

Значне поліпшення тексту наукової праці спостерігається тоді, коли слухач спеціально перечитує текст із погляду стилю викладу, мови, його літературної якості. Для цього необхідно звернути особливу увагу на його редагування, внесення виправлень і змін.

Для того, щоб науково-дослідницька робота вихованців МАНу відповідала усім вимогам і критеріям, а також була якісною, варто прочитати побажання, вміщені у додатку М.2.



2.4.1.Вимоги до написання та оформлення тез

Кожний учасник ІІ і III етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН України повинен подавати тези своєї науково-дослідницької роботи.



Тези (грец. тhesis – положення, твердження) – це короткий виклад основних положень наукового дослідження, деяка сукупність його положень. Теза у широкому розумінні – будь-яке твердження, яке коротко викладає ідею; у вузькому розумінні – деякий текст, що формулює сутність, дає обґрунтування доказу. Вони узагальнюють матеріал, дають основу для написання наукового дослідження [14, c.76]. Тези позбавлені деталей, пояснень, таблиць, ілюстрацій тощо.

Тези викладаються в довільній формі і дають стислу характеристику змісту науково-дослідницької роботи із визначенням основної мети, актуальності, завдань наукового дослідження, висновками та отриманими результатами.

Перед тезами зазначається:


  • назва роботи;

  • прізвище, ім’я, по батькові автора;

  • назва територіального відділення МАН;

  • назва навчального закладу, клас;

  • прізвище, ім’я, по батькові та посада наукового керівника.

Тези подаються у друкованому та електронному вигляді та обов’язково на електронних носіях – дискета 3,5 дюйма, текст обсягом 1 сторінка формату А4, набраний у текстовому редакторі WORD шрифтом Times New Roman.

Розміром тексту тез 14пт з полуторним міжрядковим інтервалом. Усі береги (поля) – 20мм, за винятком нижнього – 25мм.

Як правило, тези мають вигляд короткої форми презентації результатів наукових досліджень під час виступу. Вони орієнтовані на найсуттєвіше в науковому дослідженні, його кінцеві висновки. У них опускаються всі деталі дослідження, методи, аргументи, експерименти, описи емпіричної бази дослідження і його гіпотез [34, с. 279].. Схематично структура тез наукової доповіді має такий вигляд:


Рис.26. Структура тез

При підготовці тез можна користуватися різними схемами. Цікава схема презентації наукового дослідження, що передбачає виклад його методології, методики і техніки, а також прогнозу можливих результатів. Найбільш поширеною схемою є модель викладу результатів, відповідно до якої описується сам результат, способи його одержання і можливі напрями практичного застосування.

Функціональне призначення тез досить багатозначне. Автору важливо усвідомити їхнє цільове призначення і відобразити це в змісті тез. Насамперед, вони виступають засобами короткої презентації результатів наукового дослідження. Завдяки своїй стислості вони допомагають у процесі побудови теорії, оскільки самі по собі є деякими узагальненнями.

При написанні тез як самостійного виду наукової продукції необхідно дотримуватися деякого загального алгоритму. Насамперед, потрібно усвідомити для себе, що будуть презентувати тези: теорію, методи, результати або методику дослідження? Усвідомлення цього дозволяє сформулювати мету підготовки тез.



Назва тез повинна відображати основну ідею, думку, положення. Після цього аналізується той текст, що має бути представлений у тезах. У тексті тез виділяються ключові значеннєві позиції, що виступають окремими тезовими положення. Усі тезові положення групуються в єдиний текст. Іноді їх так і залишають у вигляді окремих пунктів, але найчастіше редагують і надають їм цілісності.

Тези можуть бути оформлені за такою схемою:

  • Актуальність теми – автор дослідження дає пояснення, чому на його думку, обрана тема стала об’єктом наукового аналізу. Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв’язаннями проблеми (наукової задачі) обґрунтовують актуальність та доцільність роботи.

  • Предмет та об’єкт дослідження – визначаються на основі аналізу стану вивчення тієї чи іншої наукової проблеми і відображають, яку саме частину проблеми буде розглянуто.

  • Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення (наприклад: краєзнавство).

  • Предмет дослідження – це та частина об’єкту, що вивчається автором роботи, його якості. Предмет визначає назву роботи, зафіксовану на титульному листі. Потрібно вказати, чи є предмет вивчення новим, чи традиційним (наприклад: особливості розвитку культури єврейського народу на прикладі ковельської єврейської общини).

  • Мета дослідження – дає можливість окреслити коло питань, які не знайшли достатнього висвітлення у дослідженнях попередників, та що саме буде розглядати автор у науково-дослідній роботі. Мета передбачає висвітлення трьох аспектів: кінцевий результат досліджень, об’єкт дослідження і шлях досягнення кінцевого результату. Як правило, мета дослідження вже закладена в назві обраної для дослідження теми і може бути спрямована, зокрема, на:

  • виявлення зв’язків між певними явищами;

  • виявлення залежностей чи закономірностей, що існують між подіями чи об’єктами дослідження;

  • розкриття можливостей удосконалення процесів, наукових технологій тощо.

  • Виходячи з поставленої мети визначаються дослідницькі завдання, яких повинно бути не менше 3-4 (проаналізувати, розглянути, висвітлити, дослідити тощо).

Завдання наукового дослідження члена Малої академії наук України можуть також передбачати:

  • висунення проблеми, яка не отримала достатнього висвітлення у науковій літературі;

  • виявлення і введення у науковий обіг нових джерел і повідомлення на цій основі нових фактів;

  • встановлення нових зв’язків між відомими явищами, нова постановка відомої проблеми;

  • оригінальні висновки та рекомендації щодо впровадження отриманих експериментальних даних.

У висновках науково-дослідної роботи підводяться загальні підсумки та викладається власна думка автора щодо досліджуваної проблеми. Висновки повинні бути добре продуманими, конкретними, містити пропозиції щодо використання результатів роботи в реальних умовах, або подальшій перспективі роботи над темою.

Висновок має підсумувати висновки, зроблені на підставі аналізу прикладів. Або відповідати на запитання «Чому це все важливо». Іноді говорять, що висновок це вступ, написаний іншими словами та у минулому часі (тобто «У нашій роботі ми розглянемо...»; «Таким чином, ми розглянули... довели... обґрунтували... проаналізували... і т.ін. »). Але краще вже такий висновок, ніж ніякого. У висновку не має бути нових положень або прикладів: воно підбиває підсумок уже написаній роботі.

Оформлення тез у вигляді публікації передбачає дотримання деяких вимог:


  • у правому верхньому куті аркуша розміщається прізвище, ім'я, по батькові автора і необхідні відомості про нього;

  • виклад кожної тези починається з нового рядка і займає від одного до кількох абзаців;

  • у процесі викладу тез звертається увага на актуальність проблеми, якій вони присвячені, стан її розробки в науці, основну ідею, положення, висновки дослідження, основні результати та їх практичне значення;

  • тези мають бути чітко сформульовані, не повинні повторювати одна одну, а мають підводити до певного результуючого висновку, що визначає новизну і значущість висунутих положень для науки і практики.

Важливо пам’ятати, тези, оформлені за правилами, це не тільки вимоги гарного тону. Це перший показник того, що починаючий дослідник уміє читати та правильно осмислювати інформацію. Текст має бути написаний грамотно, без орфографічних, пунктуаційних і стилістичних помилок. У всіх цитат має бути зазначене джерело. Джерело цитати обов'язково включає номер тієї сторінки тієї книги, звідки вона взята. Потрібно вказати й назву, і том, і рік його видання, і номер сторінки. Текст, процитований без лапок і посилань, є украденим текстом. Тобто це плагіат. Посилання на інтернет-сайти мають бути оформлені. Вікіпедія не є науковим джерелом! Це означає, що посилатися на неї як на наукове джерело не можна.

Крім того, не можна перебільшувати значення тез у науковому дослідженні. Вони не є основним інтелектуальним продуктом науки, відображають лише додатково результати досліджень, підтверджують їхню апробацію і впровадження. Зразок оформлення тез вміщено в додатку Н.2.


2.4.2. . Конспект: його оформлення та застосування

Конспект – слово, запозичене з латинської мови, очевидно, через німецьке посередництво (нім. «konspékt»); лат. «cōnspectus» («зір», «видіння», «огляд»), пов’язане з дієсловом «cōnspicio» («дивлюсь», «бачу», «спостерігаю»), утвореним за допомогою префікса «com-» («сon-») «з-» від дієслова «spicio» («specio») «дивлюсь».

Конспект – це стислий писаний виклад змісту першоджерела (лекції, виступу, промови, книги, статті тощо). Зміст першоджерела може передаватися:

  • своїми словами;

  • цитатами з першоджерела;

  • своїми словами і цитатами.

Останній спосіб найбільш поширений.

За походженням конспекти поділяються на:



  • конспекти усних виступів (прямий спосіб конспектування);

  • конспекти друкованих праць (опосередкований спосіб конспектування).

Прямий спосіб конспектуванняце запис інформації, який відбувається під час її викладу. Цей запис подається у скороченому вигляді. Найбільш притаманний для записування лекцій, виступів, семінарів що проходять в усній формі. Для роботи з друкованими текстами не є підходящим, так як відбувається механічне переписування матеріалу без процесу його осмислення.

Опосередкований спосіб конспектування – це запис матеріалу, який здійснюється після прочитання, осмислення і логічного реконструювання тексту-джерела.

Основні принципи створення конспекту - це стислість, логічність, послідовність, простота сприйняття.

Для того, щоб здійснити цей вид роботи, потрібно:



  • зорієнтуватись у загальній композиції тексту:

  • визначити вступ, основну частину, кінцівку;

  • вловити логіко-смислову основу повідомлення;

  • виявити ключові ідеї, слова;

  • визначити додаткову інформацію;

  • лаконічно сформулювати головну інформацію.

Процес роботи над конспектом - кропітке заняття. Вміння працювати з текстом завжди буде необхідним і актуальним. Ця ідея розвивалась різними вченими та педагогами ще у XVIII – XX ст. Так, Ф. Паульсен писав: «все, чого досягає учень своєю власною активністю, краще ним запам’ятовується, ніж те, що він сприймає пасивно...» [14, с. 68] Виділяють такі основні техніки складання конспекту, як:

  • первинне прочитання тексту-джерела: виявлення особливості матеріалу, його характеру, підкреслення невідомих термінів, слів та ін.;

  • вторинне прочитання тексту-джерела: виокремлення головного від другорядного, поділ інформації на логічні частини, розміщення їх у відповідному порядку;

  • основний зміст кожного смислового компонента занотовується у вигляді сконденсованої інформації після найменування теми;

  • конспект складається не лише з основних положень, але й з фактів, висновків, спостережень та їх обгрунтувань;

  • можливе використання реферативного способу викладу (наприклад: «автор вважає...»); власні коментарі, роздуми, ідеї.

Під час конспектування, слухач секції може застосовувати:

  • План – форма конспектування, яка включає аналіз структури тексту, узагальнення, виділення логіки розвитку подій і суті. Може бути простим (чітка лінійна послідовність пунктів) та складним (розгалужена система, наявність підпунктів).

  • Виписки – найпростіша форма конспектування, яка майже дослівно відтворює текст.

  • Тези - форма конспектування, яка являє собою висновки, зроблені на основі прочитаного. Виокремлюють прості та ускладнені (окрім головних положень, включають також другорядні) тези.

  • Цитування – форма конспектування, яка використовується, коли передача думки автора не можлива своїми словами. Цитування – це дослівна виписка.

  • Помітки – форма конспектування, яку умовно можна віднести до запису, так як вона являє собою позначки у тексті.

В залежності від доцільності використання, існують такі види конспектів: плановий, текстуальний, довільний, схематичний, тематичний, опорний, зведений та вибірковий конспекти.

Плановий конспект (план-конспект) – конспект, що створюється на основі сформованого плану, який складається з певної кількості пунктів (із заголовками) та підпунктів. Кожен пункт плану відповідає певній частині конспекту. У випадку коли якийсь пункт плану не потребує пояснення, він може подаватися без уточнюючого тексту.

Текстуальний конспект – конспект, який має детальну форму викладу, яка складається із виписки та цитування (з логічними зв’язками) тексту-джерела. Цей вид конспекту дозволяє виявити суперечливі моменти чи хибність тверджень автора.

Довільний конспект – конспект, який включає декілька способів роботи над матеріалом (виписки, цитування, план та ін.). Потребує вміння самостійно та точно формувати основні положення тексту-джерела.

Схематичний конспект (контекст-схема) – конспект, який має вигляд плану, пункти якого представлені питальними конструкціями, на які потрібно дати відповідь

Тематичний конспект – конспект, суть якого полягає в опрацюванні і висвітленні певного питання, теми. Під час роботи над тематичним конспектом може використовуватись більше ніж декілька джерел. У межах тематичного конспекту виділяють оглядовий тематичний конспект і хронологічний конспект. Зразок тематичного конспекту подано у додатку Н.2.

Опорний конспект – конспект, який має творчу форму (введений у шкільну діяльність В. Ф. Шаталовим). Опорний конспект кодує зміст інформації за допомогою поєднання графічних символів, малюнків, цифр, ключових слів та ін.).

Зведений конспект – конспект, який створюється в процесі опрацювання декількох текстів. Створюється при зіставленні, порівнянні і зведенні до єдиної конструкції.

Вибірковий конспект – конспект, який має на меті вибрати інформацію із тексту на певну тему (для тексту-джерела ця інформація може бути вторинною).

Будь-який запис слухача секції повинен мати чітке оформлення, з дотриманням всіх вимог. Так, перш ніж розпочати написання конспекту потрібно вказати основні дані, які стосуються безпосередньо тексту-джерела:



  • прізвище автора;

  • назва роботи;

  • рік і місце видання.

Під час конспектування допускається скорочення слів, наприклад: стаття – ст., мільйон – млн. та ін.. Не допускаються скорочення в назвах та прізвищах. При використанні цитат потрібно слідувати правилам цитування (цитата береться у лапки, записується джерело і номер сторінки). У конспектах можуть використовуватися таблиці, діаграми, схеми. Для виділення проблемних питань, важливих моментів, можуть використовуватись різні помітки, репліки, оцінки. Наприклад:

  • «!» означає згоду з тим, про що йдеться;

  • «?» - сумніви;

  • «!?» - здивування;

  • «NB» - важливу інформацію;

  • «Y» - найголовніше у текст .

Дані позначки згодом служитимуть юному досліднику опорними сигналами під час дослідження.

До конспекту ставляться такі вимоги:

  • залишати певну частину сторінки (це може бути половина аркуша або поле на одному з його країв) для запису власних думок, оцінки законспектованого;

  • цитуючи, вказувати відповідну сторінку першоджерела. Текст конспекту оформляється довільно. На відміну від тез, крім основних положень, конспект містить і фактичний матеріал.

Дуже зручно в написанні конспекту застосовувати різні схеми. Вони допоможуть наочно показати взаємозв’язок між частинами тексту. Для цього учням необхідно підібрати матеріал для складання схеми, виділити загальні поняття. Далі розкрити суть поняття, підібравши ключові слова або фрази. Після чого логічно згрупувати факти, встановити зв’язки між групами. Як правило, таке ведення записів притаманне опорному конспекту, приклад якого подано у додатку П. 2. Даний опорний конспект був складений слухачем секції під час дослідження теми «Політика фашизму: її сутність та характерні риси».

При створенні конспекту важливо, щоб інформація сприймалася легко і швидко, тому при конспектуванні я привчаю учнів робити різні підкреслення, виділення тексту маркером, фломастером або іншою пастою. Основні поняття та визначення учні можуть записати різними шрифтами або кольорами. Вдало записаний конспект – крок до успішного наукового дослідження.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка