Розділ 1 теоретичні засади обліку та аналізу витрат сутність І класифікація витрат



Сторінка1/6
Дата конвертації13.10.2018
Розмір1.07 Mb.
  1   2   3   4   5   6





РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОБЛІКУ ТА АНАЛІЗУ ВИТРАТ
1.1. Сутність і класифікація витрат
Витрати виникають у процесі формування і використання ресурсів для досягнення певної мети. Зазвичай вони є різноспрямованими, поділяються на інвестиційні та поточні (операційні), пов'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції (місії) - виготовленням продукції (наданням послуг) [11, c. 460].

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними і безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукції (витрати на матеріали, заробітну плату, виробничих працівників, інструменти та ін), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, обладнання, управлінського персоналу тощо).

Витрати виражаються в натуральній і грошовій формах. Планування та облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Однак для оцінки результатів цієї діяльності важливим є грошове вимірювання витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг). Будь-які витрати завжди спрямовані на досягнення певного результату. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності, покладений в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати - Випуск» (Imput - Output). Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції [33, c. 231].

Собівартість продукції комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а, отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, чим успішніше воно удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, інтенсивніше використовує ресурси, які використовуються, тим нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість продукції є одним з важливих показників ефективності виробництва. Вона дуже тісно пов'язана з ринковою ціною виробів та тарифами на послуги. Це виявляється в тому, що собівартість є базою ціни товару (тарифів на послуги) і одночасно обмеження для виробництва (ніхто не буде випускати продукцію, собівартість якої вище, ніж ринкова ціна).

Важливе значення має склад включення в собівартість витрат, які відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, що включаються у собівартість продукції, є питанням розподілу їх між зазначеними джерелами. Принцип розподілу полягає в тому, що шляхом включення в собівартість відшкодовуються ті витрати, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили та природних ресурсів).

До собівартості продукції включають:

витрати на підготовку і освоєння виробництва;

витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією та організацією виробництва;

витрати на оплату праці;

витрати, зв’язані з використанням природної сировини;

витрати некапитального характеру, пов’язані з вдосконаленням технології організації виробництва, а також з поліпшенням якості продукції;

витрати, зв’язані з винахідництвом, технічним удосконаленням і раціоналізаторськими пропозиціями;

витрати по обслуговуванню виробничого процесу (поточного, середнього і капітального ремонт);

витрати по забезпеченню нормальних умов праці і охорони та техніки безпеки;

витрати, зв’язані з набором робочої сили;

поточні витрати, пов’язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення;

витрати, зв’язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів;

витрати, передбачені законодавством про працю (оплату відпусток, компенсації і т.д.);

відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, до державного фонду зайнятості від витрат на оплату праці працівників;

відрахування по страхуванню майна підприємства;

витрати на оплату відсотків по короткостроковим позикам банків, оплата послуг банків;

витрати по гарантійному обслуговуванню;

витрати, пов’язані із збутом продукції (упаковка, зберігання, транспортування);

витрати на відновлення основних виробничих фондів ( амортизація на повне відновлення);

знос (амортизація) по нематеріальних активах;

витрати від браку;

втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.

Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідних для виробництва товарів, а також від технології їх використання. Ціна, по якій отримуються виробничі ресурси, не залежить від діяльності підприємства. Вона визначається попитом, що складається, і пропозицією на ресурси.

У відповідності з цим в собівартість продукції включають витрати за певними функціональними напрямками діяльності виробничого підприємства (рис.1.1).

За рахунок прибутку відшкодовуються витрати на підготовку і освоєння нової продукції серійного і масового виробництва, а також порушення договорів з іншими підприємствами.

Прийнято розрізняти загальні (сукупні) витрати і витрати на одиницю продукції. Загальні витрати - це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції розраховуються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В поодиноких виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Виробництво (витрати на матеріальні ресурси, амортизація активів, оплата праці персоналу)

Обслуговування виробничого процесу і управління останнім

Функціональні напрямки діяльності підприємства, за яким витрати включаються в собівартість продукції

Дослідження ринку та виявлення потреби у продукції підприємства



Набір і підготовка кадрів

Поточна раціоналізація виробництва

Функціональні напрямки діяльності підприємства, за яким витрати включаються в собівартість продукції


Підготовка і освоєння нової продукції

Розвідка, використання та охорона природних ресурсів

Рис.1.1. Напрямки діяльності підприємства, витрати на здійснення яких включаються в собівартість продукції


Граничні витрати характеризують їх приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто:
, (1.1)

де Спр - граничні витрати, грн;

ΔС0 - приріст загальних витрат, грн;

ΔN - приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру, т.

Показник граничних витрат використовується при аналізі доцільності зміни обсягу виробництва.

При плануванні, обліку та аналізі використовується класифікація витрат за певними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності витрат, можливість їх визначення для окремих різновидів продукції.


За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні та комплексні. Елементні витрати є однорідними за складом, мають єдиний економічний зміст і класифікуються як первинні (матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування та ін.) [47, c.233].

Комплексні витрати є різноманітними за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групуються по економічному призначенню при калькулюванню та організації внутрішнього виробничого економічного управління (загальновиробничих, адміністративних витрат, витрат на збут; втрат браку продукції).

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їх загальна величина не залежить від кількості виготовленої продукції. Вона стрибкоподібно змінюється лише при суттєвої зміни виробничої та організаційної структури підприємства. До них відносять витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва та управлінські витрати. Виділяють також умовно-постійні витрати, які де-кілька змінюються внаслідок збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Змінні витрати - це витрати, загальна величина яких за певний період залежить від обсягу виробництва продукції. У свою чергу, в їх складі виділяють витрати пропорційні і непропорційний. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва (витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, а також відрядну заробітну плату робітників).

Непропорційні витрати не мають пряму пропорційну залежності від обсягу виробництва. Вони поділяються на прогресуючі і дегрессірующіе.
Прогресуючі витрати зростають в більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли зростання обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції (витрати на відрядної-прогресивну оплату праці, додаткові рекламно-торгові витрати). Зростання дегрессірующіх витрат відстає від збільшення обсягу виробництва. Дегрессірующімі зазвичай є витрати на експлуатацію машин і обладнання, різноманітний інструмент.
В практичних розрахунках загальну динаміку змінних витрат спрощують, вважаючи всю їх сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.

Важливе практичне значення має поділ витрат на прямі та непрямі по способу їх обчислення на одиницю продукції. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певних видів продукції і можуть бути перелічені прямо на її фізичну одиницю. Якщо на підприємстві або в його структурному підрозділі виготовляються один різновид продукції, то всі витрати є прямими. Непрямі витрати (заробітна плата обслуговуючого управлінського персоналу, утримання та експлуатація засобів праці) не можна безпосередньо визначити для окремих різновидів продукції. Розподіл витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, що застосовуються на підприємстві, методів нормування та обліку. Підвищення частини прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.


1.2. Методика визначення постійних та змінних витрат
Для ефективного управління процесом формування собівартості продукції дуже важливо правильно визначити суму постійних і змінних витрат. Для цієї мети використовуються різні методи:

мінімаксний (метод вищої та нижчої точок);

графічний;

статистичний, заснований на корреляционно-регресійному аналізі;

селективний, побудований на змістовному аналізі кожної статті та елементів витрат [47, c.235].

Мінімаксний метод можна застосовувати при наявності сезонних коливань обсягів виробництва, а також інформації про мінімальному і максимальному обсязі продукції і відповідних їм витратах. З огляду на те, що коливання обсягів виробництва викликає зміну тільки змінної їх частини, можна визначити змінні витрати на одиницю продукції, розділивши різниця у витратах на різницю в обсягах випуску:


, (1.2)
де b – змінні витрати на одиницю продукції;

Z1, Z2 – мінімальні та максимальні витрати, грн;

х12 – мінімальний та максимальний обсяг продукції, грн.

Дізнавшись змінні витрати на одиницю продукції, можна підрахувати суму постійних витрат (а):


а = Z2 - bx2 або а = Z1 - bx1. (1.3)
В умовах многопродуктового виробництва для знаходження суми постійних витрат замість кількості і-го виду продукції треба брати вартість валового випуску, а замість змінних витрат на одиницю продукції - питомі змінні витрати на гривню продукції (УПЗ).

Графічний метод знаходження суми постійних витрат полягає в наступному. На графіку, відкладаються дві точки, що відповідають загальним витратами для максимального і мінімального обсягу виробництва. Потім вони з'єднуються до перетину з оссю ордінат, на якій відкладаються рівні витрат.

Точка, де пряма перетинає ось ордінат, показує величину постійних витрат, яка буде однаковою для максимального і мінімального обсягу виробництва.

Селективний метод дозволяє більш точно визначити суму постійних та змінних витрат, але він більш трудомісткий порівняно з розглянутими вище. Однак в умовах сучасних технологій обробки економічної інформації цей процес спрощується, якщо передбачити поділ витрат на постійні і змінні в комп'ютерних програмах та в первинних документах.

Деякі витрати мають частково змінний або частково постійний характер (витрати на ремонт машин і обладнання, витрати на рекламу). Тому з метою більш точного розділення їх на змінні та постійні необхідно експертним шляхом встановити коефіцієнт залежності певного виду витрат від обсягу виробництва продукції.

Аналіз собівартості продукції звичайно починають з вивчення динаміки загальної суми операційних витрат у цілому і по основним елементам.


Зобщ=∑( Vзаг*Удi* b1)+А, (1.4)


де Ззаг – загальна структура витрат;

Vзаг – обсяг випуску продукції в цілому по підприємству, грн;

Удi – структура обсягу випуску продукції;

b1 – рівень змінних витрат на одиницю продукції,грн;

А – сума постійних витрат на весь випуск продукції (А).

У свою чергу собівартість продукції залежить від рівня ресурсномісткими виробництва (трудомісткості, матеріалоємності, фондоемкості, енергоємності) і зміни цін на що споживаються ресурси [47, c.240].

З метою більш об'єктивної оцінки діяльності підприємств та більш повного виявлення резервів при аналізі собівартості продукції необхідно враховувати вплив зовнішнього інфляційного чинника. Для цього фактичну кількість спожитих ресурсів на виробництво продукції в звітному періоді потрібно помножити на зміну середнього рівня ціни по кожному виду ресурсів та результати скласти:
∆Зц=∑(∆Цii1), (1.5)
де ∆Зц - вплив зовнішнього інфляційного чинника;

∆Цi - фактична кількість спожитих ресурсів на виробництво продукції;

Рi1 - зміна середнього рівня ціни по кожному виду ресурсів.

Необхідно при цьому врахувати інфляційний приріст амортизації, орендної плати, відсотків за кредит, спожитих послуг і т.д.

Важливий узагальнюючий показник собівартості продукції - витрати на гривню продукції, який характеризує іздержкоемкість продукції. Він вигідний тим, що по-перше, дуже універсальний: може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва, і по-друге, наочно показує прямий зв'язок між собівартістю і прибутком. Обчислюється його величина відношенням загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції до вартості виробленої продукції в діючих цінах:
ІЕ= Ззаг/ВП . (1.6)
де ІЕ - іздержкоемкість продукції;
У процесі аналізу вивчається динаміка, виконання плану й проводяться міжгосподарські порівняння за цим показником.

Наступний етап аналізу - визначення впливу факторів на зміну рівня даного показника.

Іздержкоемкість продукції безпосередньо залежить від зміни загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції та від зміни вартості виробленої продукції.

На загальну суму витрат впливає обсяг виробництва продукції, її структура, зміна рівня питомої змінних та суми постійних витрат, які у свою чергу можуть збільшиться або зменшитися за рахунок рівня ресурсномісткості продукції та цін, по яких споживаються ресурси.

Вартість виробленої продукції залежить від обсягу випуску, його структури та цін на продукцію. Взаємозв'язок перерахованих факторів показана на рис.1.2

Зростання рівня постійних і змінних витрат обумовлено, з одного боку, підвищенням ресурсомісткістю виробництва, а з іншого боку - збільшенням вартості спожитих ресурсів.

Для встановлення впливу досліджуваних факторів на зміну суми прибутку необхідно абсолютні прирости іздержкоемкості продукції за рахунок кожного фактору помножити на виручку за фактичний обсяг реалізації продукції звітного періоду за цінами базового періоду:
∆Пxi=∆ІЕxi*∑(VРПi1i0). (1.7)
де VРПi1 - виручка за фактичний обсяг реалізації продукції звітного періоду.

Іздержкоемкость продукції


Зміна структури продукції

Зміна рівня цін на продукцію

Зміна загального обсягу випуску



Зміна цін у зв'язку з інфляцією

Зміна суми постійних витрат

Зміна рівня питомих змінних витрат


Зміна якості продукції



Зміна ринків збуту

Зміна цін на спожиті ресурси

Зміна рівня ресурсомісткістю продукції

Рис 1.2. Структурно-логічна модель факторного аналізу іздержкоемкості продукції

Для більш глибокого вивчення причин зміни собівартості аналізуються звітні калькуляції по окремим виробам, порівнюють фактичний рівень витрат на одиницю продукції з плановими і даними минулих періодів, інших підприємств в цілому і за статтями витрат [43, c.235].

Вплив чинників першого порядку на зміну рівня собівартості одиниці продукції вивчають за допомогою факторної моделі:


, (1.8)
де Ci - собівартість одиниці продукції I-го виду;

Аi - сума постійних витрат, віднесена на I-й вид продукції;

VBПi - обсяг випуску I-го виду продукції в фізичних одиницях;

BI - сума змінних витрат на одиницю на I-й вид продукції.

Залежність собівартості одиниці продукції від даних факторів показана на рис.1.3

С
постійні витрати на одиницю продукції


змінні витрати на одиницю продукції
VBП, шт

Рис. 1.3. Залежність собівартості одиниці продукції від обсягу її виробництва


Найбільшу питому вагу в собівартості промислової продукції займають витрати на сировину та матеріали. Загальна сума витрат по цій статті (рис.1.4) залежить від обсягу виробництва продукції (VПВ), її структури (Удi) і зміни питомих матеріальних витрат на окремі вироби (УМЗi). Останні, в свою чергу, залежать від кількості (маси) витрачених матеріалів на одиницю продукції (УРi) та їх вартості (Цi).

Прямі матеріальні витрати




Рівень матеріальних витрат на одиницю продукції

Обсяг виробництва продукції

Структура продукції

Середня вартість одиниці сировини і матеріалів

Витрата сировини і матеріалів на одиницю продукції

Рис.1.4. Структурно-логічна факторних модель прямих матеріальних витрат


Взаємозв'язок даних факторів із загальною сумою прямих матеріальних витрат можна представити таким чином:
МЗзаг= ∑(VПВзаг *Удi*УРii) . (1.9)
де VПВзаг - обсяг виробництва продукції;

Удi – структура виробництва продукції;

УРi - кількькість (маса) витрачених матеріалів на одиницю продукції;

Цi – вартість витрачених матеріалів на одиницю продукції.

Сума матеріальних витрат на випуск окремих виробів залежить від тих же факторів, крім структури виробництва продукції:
МЗi= ∑VПВi *УРii . (1.10)

Якщо аналізується собівартість не всього випуску, а одиниці продукції, то розрахунок впливу факторів на зміну суми матеріальних витрат виробляються по моделі:


УМЗi= ∑УРii . (1.11)
Витрата сировини і матеріалів на одиницю продукції залежить від їхньої якості, заміни одного матеріалу іншим, зміни рецептури сировини, технології та організації виробництва, кваліфікації працівників, відходів сировини і таке інше. Спочатку потрібно дізнатися зміну питомої витрати матеріалів за рахунок того чи іншого фактора, а потім отриманий результат помножити на ціни базового періоду і фактичний обсяг виробництва і-го виду продукції звітного періоду. В результаті отримаємо приріст суми матеріальних витрат на виробництво цього виду виробу за рахунок відповідного чинника:
∆МЗxi=∆ УРxi *VПВi0i1 . (1.12)
Рівень середньої ціни матеріалу залежить від ринків сировини, інфляційних факторів, внутрішньої структури матеріальних ресурсів, рівня транспортних і заготівельних витрат, якості сировини, і т.д. Щоб дізнатися, як за рахунок кожного з них змінилася загальна сума матеріальних витрат, необхідна зміна середньої ціни і-го виду чи групи матеріалів за рахунок j-го чинника помножити на фактичну кількість використаних матеріалів відповідного виду в звітному періоді:
∆МЗxi=∆Цi1*УРi1 *VПВi1 . (1.13)
У результаті заміни одного матеріалу іншим змінюється не тільки кількість спожитих ресурсів на одиницю продукції, але і їх вартість. Зміна в зв'язку з цим матеріальних витрат відображена у формулі 1.14.
∆УМЗ= (УР1 -УР0)* Ц0, ∆УМЗ=( Ц10)* УР1. (1.14)

де (УР1 -УР0) різницяміж зміною норми витрати матеріалу;

Ц0 - ціна заміняємого матеріалу;

УР1 - норма витрат заміняємого матеріалу.

Значна питома вага в собівартості продукції займає заробітна плата і надає великий вплив на формування її рівня. Тому аналіз динаміки заробітної плати на гривню виробленої продукції, її частки в собівартості продукції, вивчення факторів, що визначають її величину і пошук резервів економії коштів по даній статті витрат мають велике значення.

Загальна сума зарплати (рис.1.5) залежить від обсягу виробництва продукції, її структури і рівня зарплатомісткості виробів. Остання у свою чергу визначається трудомісткістю та рівнем оплати праці за одну чоловіко-годину.

Трудомісткість продукції та рівень оплати праці залежать від впровадження нової, прогресивної техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, організації праці, кваліфікації працівників та інших інноваційних заходів.

Наступний етап аналізу - аналіз непрямих витрат. Непрямі витрати в собівартості продукції представлені наступними комплексними статтями: витрати на утримання і експлуатацію обладнання, загальновиробничих та адміністративні витрати, комерційні витрати.



Зарплата на одиницю продукції

Обсяг виробництва продукції

Структура продукції

Трудомісткість окремих виробів

Сума заробітної плати на виробництво продукції



Рівень оплати праці за одну чоловіко-годину

Рис. 1.5. Структурно-логічна факторних модель зарплати на виробництво продукції

При аналізі цих витрат проводиться порівняння фактичної їх величини на гривню виробленої продукції в динаміці за 5-10 років, а також з плановим рівнем звітного періоду. Таке порівняння показує, як змінилася їхня частка у вартості випущеної продукції в динаміці і в порівнянні з планом і яка спостерігається тенденція - зростання або зниження.

У процесі подальшого аналізу з'ясовують причини, які викликали абсолютну і відносну зміну непрямих витрат. За своїм складом це комплексні статті. Вони складаються, як правило, з кількох елементів витрат.

Витрати по утриманню та експлуатації машин і обладнання включають в себе амортизацію машин і технологічного обладнання, витрати на їх ремонт і експлуатацію, витрати по внутрішньозаводських переміщення вантажів, знос інструментів та інше. Деякі види витрат (наприклад, амортизація) не залежать від обсягу виробництва продукції та є умовно-постійними. Інші повністю або частково залежать від його зміни і є умовно-змінними. Ступінь їх залежності від обсягу виробництва продукції встановлюється за допомогою коефіцієнтів, величина яких визначається або шляхом досвіду, або за допомогою кореляційного аналізу по великій сукупності даних про обсяг випуску продукції і суму цих витрат.

Для перерахунку планових витрат на фактичний випуск продукції можна використовувати наступну формулу:


, (1.15)

 
де ЗСК - витрати, скореговані на зміну випуску продукції;

З0 - базова сума витрат за статтею;

ΔВП% - зміна обсягу випуску товарної продукції,%;

Кз - коефіцієнт залежності витрат від обсягу виробництва продукції.

Далі необхідно з'ясувати причини, відносного перевитрати або економії коштів по кожному виду витрат.

Загальна сума амортизації залежить від кількості машин і обладнання, їх структури, вартості та норм амортизації. Вартість обладнання може змінитися за рахунок придбання більш дорогих машин і їх переоцінки у зв'язку з інфляцією. Норми амортизації залежать від амортизаційної політики підприємства та методу її нарахування. Середня норма амортизації (НА) може змінитися також із-за структурних зрушень у складі фондів:
. (1.16)

Питома амортизація на одиницю продукції залежить ще й від обсягу виробництва продукції. Чим більше продукції випущено на наявних виробничих потужностях, тим менше амортизації та інших постійних витрат припадає на одиницю продукції.

На величину експлуатаційних витрат впливають кількість експлуатованих об'єктів, час їх роботи і питомі витрати на одну машино-годину роботи.
Витрати на ремонт можуть змінитися через обсяг ремонтних робіт, їх складность, ступінь зношеності основних фондів, вартість запасних частин і ремонтних матеріалів, економного їх використання.

На суму витрат по внутрішньому переміщенню вантажів впливають вид транспортних засобів, повнота їх використання, ступінь виконання виробничої програми, економне використання коштів на утримання та експлуатацію транспорту.

Сума зносу інвентарю змінюється за рахунок обсягу виробництва продукції і рівня витрат на один виріб, який в свою чергу залежить від того, наскільки раціонально та економно використовуються інструменти, інвентар, як налагоджено дієвий контроль за їх збереженням і справністю.

Аналіз загальновиробничих та адміністративних витрат має велике значення, оскільки вони займають значну питому вагу в собівартості продукції.

Витрати на збут включають в себе витрати з відвантаження продукції покупцям (вантажно-розвантажувальні роботи, доставка), витрати на тару і пакувальні матеріали, рекламу, вивчення ринків збуту і т.д.

Витрати з доставки товарів залежать від відстані перевезення, ваги перевезеного вантажу, транспортних тарифів за перевезення вантажів, виду транспортних засобів.

Витрати по навантаженню і вивантаженню можуть збільшитися або зменшитися у зв'язку зі зміною ваги відвантаженої продукції і розцінок за навантаження і вивантаження однієї тонни продукції.

Витрати на тару і пакувальні матеріали залежать від їх кількості та вартості. Кількість в свою чергу пов'язано з об'ємом відвантаженої продукції та нормою витрати пакувальних матеріалів на одиницю продукції. Економія на пакувальних матеріалах не завжди бажана, так як красива, естетична, приваблива упаковка - один з факторів підвищення попиту на продукцію. Збільшення витрат по цій статті окупується збільшенням обсягу продажів. Те ж можна сказати і про витрати на рекламу, вивчення ринків збуту та інші маркетингові дослідження.

На закінчення аналізу непрямих витрат підраховуються резерви можливого їх скорочення і розробляються конкретні рекомендації щодо їх освоєння.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка