Роман сави божка «в степах» у літературному процесі



Скачати 345.06 Kb.
Дата конвертації29.12.2017
Розмір345.06 Kb.


Відділ освіти

Красноармійської міської ради

Центр творчості та дозвілля

Відділ мистецтвознавства й філології

Секція «Українська література»

ТЕМА:


РОМАН САВИ БОЖКА «В СТЕПАХ» У ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ

20 – 30-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Автор

Бузов Антон Сергійович,



учень 11 класу загальноосвітньої школи

І – ІІІ ступенів №12 м. Красноармійська,

член гуртка МАН

Науковий керівник

Просалова Віра Андріївна,

доктор філологічних наук, професор,

завідувач кафедри історії української

літератури і фольклористики Донецького

національного університету
Консультант

Божко Надія Григорівна,

учитель української мови та літератури

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №12

м. Красноармійська

2009

Зміст


Зміст 2

РОЗДІЛ ІІІ 16

ХУДОЖНЄ ВІДТВОРЕННЯ ЖИТТЯ ШАХТАРСЬКОГО КРАЮ У ТВОРІ 16


ВСТУП

20 – 30-ті роки ХХ сторіччя... Як багато й водночас мало відомо нам про цей період історії України та літератури. Українська проза двадцятих років мала значні здобутки, розвивалася дуже стрімко. Упродовж десяти років у ній з’яв-ляються блискучі мистецькі таланти. Це був час справжнього відродження ук-раїнської культури. Лише зовсім недавно ми змогли відкрити для себе багато нових імен і творів. Тому дослідження творчості Сави Захаровича Божка, пись-менника, репресованого і посмертно реабілітованого, актуальне, адже йдеться про земляка, чия творчість ще належним чином не поцінована.

Українська художня література є явищем так само цікаво складним, неви-черпним у своїй новизні, багатогранності, розмаїтості й трагедійній величності, як і вся українська дійсність.

Національна література (та, що творилася й розвивалася на теренах України та за її межами, в умовах близької й віддаленої діаспори) й нині залишається значно багатшою, яскравішою, ніж літературні уявлення про неї. І це не стільки є показником якості сучасних наукових досліджень, скільки підтверджує неаби-яку поліаспектність і багатоскладність української художньої думки, що зобра-жувала різноманітні соціодуховні площини, осмислювала долю людини на різ-них стадіях національної історії та історії національного руху.

Є в її скарбниці й твори, у яких висвітлюються події, процеси та людська психологія періоду духовно-економічних перетворень в Україні. Серед митців, що змальовували українське життя доби реформ, був і свого часу відомий, а ни-ні несправедливо забутий письменник Сава Божко.

Об’єктом дослідження є твори цього письменника, зокрема роман «В сте-пах». Предметом дослідження є художня концепція історичного минулого у творчості С. Божка, текстовий аналіз прози письменника, розгляд її жанрової своєрідності.

Мета роботи – здійснення системного аналізу прози Сави Божка з ураху-ванням оригінальності його епічного таланту та в контексті національно-

світоглядних і стильових особливостей сучасної йому конкретно-історичної до-би; з’ясування на підставі літературного доробку митця та загальнотеоретичних досліджень самобутності його творчого стилю; висвітлення основних рис есте-тичної реалізації концепції історизму митця. Головну увагу зосереджено на ро-мані «В степах», який вважається першим історичним романом в українській літературі на початку ХХ століття.

Розкриття поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:


  • опрацювати літературні й наукові джерела з теми;

  • простежити основні віхи життєвого шляху та естетичну природу художнього мислення Сави Божка;

  • осмислити проблематику прози письменника на історичну тему у зв’язку з суспільно-історичними обставинами, особливостями літературного проце-су України;

  • з’ясувати жанрову своєрідність прози митця;

  • визначити специфічні риси історіософських поглядів С. Божка, авторську концепцію художньо-історичного твору;

  • обґрунтувати місце та роль історичних творів митця в жанровому різнома-нітті української літератури.

У роботі поєднуються системний, культурно-історичний, біографічний та

порівняльно-історичний методи наукового аналізу.



Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першою в українському літературознавстві спробою цілісного аналізу прозової спадщини Сави Божка в контексті літературного процесу 20-30-х років ХХ століття. У ній простежено формування світоглядних позицій митця, комплексно розглянуто розвиток його історичних поглядів, аналітично осмислено своєрідність історичної прози Сави Божка, художні пошуки та їх втілення. Визначено історизм прози письменника, жанрові особливості його творів. Уперше у зв’язку з аналізом проблематики з’ясовуються історіософські позиції С. Божка. Непересічним є і той факт, що вивчення життєвого й творчого шляху репресованого письменника-земляка Са-ви Захаровича Божка здійснюється не лише за літературними джерелами, а й на основі матеріалів, зібраних у літературно-краєзнавчому музеї, який уже півтора десятка років діє в ЗОШ № 12 м. Красноармійська. Шляхом пошукової й дослі-дницької роботи тут не тільки збираються й систематизуються матеріали про життя й творчість письменника, а й широкого розмаху набирає робота учнів, які досліджують, як на сторінках роману «В степах» Сава Захарович Божко змальо-вує природу нашого краю, зображує зародження й виникнення перших шахт-копалень у Донбасі, нелегку працю шахтарів, їхню боротьбу за свої права й сво-боди, життя та побут цих трударів. На особливу увагу в романі заслуговує шах-тарський фольклор – пісні, легенди, приказки, прислів’я.

Практичне значення роботи полягає в можливості подальшого використан-ня матеріалів на факультативних заняттях, у підготовці до уроків української літератури, літератури рідного краю, історії , в організації роботи літературно-краєзнавчих гуртків, у написанні науково-дослідних робіт .

Доробок С. Божка неодноразово ставав предметом наукових дискусій. До-слідження, присвячені історичній прозі письменника, характеризуються нерів-номірністю дослідницького інтересу. Їх умовно можна поділити на два періоди: у часи виходу його творів (до арешту) – 20-ті – початок 30-х років та вже після реабілітації в 60-х роках. Але остаточним повернення письменника до літера-турного процесу стало лише в останні десятиліття ХХ століття. У цей час були перевидані окремі твори С. Божка, з’явився ряд статей і нарисів, у яких розгля-далася творчість прозаїка. У своїх мемуарах цілі розділи присвятили Саві Божку Т. Масенко, Г. Костюк, В. Минко, О Кундзіч.

Робили спроби дослідити літературну спадщину С. Божка й літературо- знавці (В. В. Оліфіренко, Я. П. Голобородько, Т. Акказієва, Н. Чухонцева,

С. Тарабура, А. Ковтуненко, В. Заремба, М. Пудла), але цих спроб було неба-гато. Прикро від того, що в їхніх статтях трапляються окремі неточності. Так, А. Ковтуненко послуговується неточними біографічними відомостями.

Аналіз різного роду праць, присвячених постаті С. Божка, довів, що цілісне дослідження творчої особистості цього письменника, журналіста, громадського діяча на сьогодні відсутнє.

Дослідження творчості письменників-земляків взагалі й Сави Божка конкрет-но є дуже корисним та необхідним явищем і, безперечно, має перспективу . Бо той, хто не знає свого минулого, не може з упевненістю дивитися в майбутнє. Та й не має людина такого права, бо земля поповниться черговим манкуртом – істотою, що не знає й не пам’ятає свого роду. А коли таких осіб стає багато – культура й створена нею гуманістична модель життя гинуть. А разом із ними гине й суспільство. Хай не фізично, але ж морально. І ще невідомо, яка смерть страшніша – смерть тіла або смерть душі й сумління. Тому тема дослідження прекрасного та його творців ніколи не вмре у своїй значущості для минулих, сучасних і прийдешніх поколінь. Її актуальність не підлягає сумніву. Бо істо-рія літератури не повинна мати інформаційних прогалин, тому що в такому ви-падку предмет її вивчення буде частковим, неповним, навіть уривчастим.

РОЗДІЛ І

ТВОРЧІСТЬ САВИ БОЖКА В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ

20 – 30-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
Українська література в періоди свого піднесення функціонувала в загальноєвропейському контексті, була відкритою до світових духовних процесів. Українське Відродження 20-30-х років ХХ століття посідає одне з провідних місць у її історії, бо саме в цей час представники національної культури доклали максимальних і цілеспрямованих зусиль для встановлення, відновлення різноспрямованих творчих зв’язків і можливості одержувати й трансформувати світові імпульси, не втрачаючи власних особливостей.

Після революції особливим драматизмом і складністю в Україні відзначався літературний процес. Звільнена нею енергія українського народу призвела до появи цілої плеяди національних літературних діячів. Головними складниками новітньої еліти, її світогляду були самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. У більшості своїй це були інтелектуали, які орієнтувалися на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» приховувалися глибокі пошуки.

Тодішні літератори входили до різних літературних об’єднань, угруповань, між якими точилася гостра ідейно-естетична боротьба. Так, члени спілки селянських письменників „Плуг” (С. Пилипенко, С. Божко, Г. Епік, П. Панч, А. Головко) зосереджували увагу на художньому відображенні тогочасного реального життя, проводячи велику організаційну й культурницько-просвітницьку роботу на селі. Близькими за духом до них були „гартівці” – члени спілки пролетарських письменників „Гарт”. Письменники В. Еллан-Блакитний, І. Кулик, В. Сосюра, В. Поліщук, М. Йогансен, П.Тичина, О. Дов-женко, М. Хвильовий та інші, що представляли наведену організацію, декларували своєю метою об'єднання українських пролетарських письменників та прагнення до створення єдиної інтернаціональної культури. У другій половині двадцятих років провідне місце вищезазначених літературних об’єднань посіли новоутворені ВУСПП і «Молодняк». Перші (Іван Кулик, Іван Микитенко, Володимир Сосюра, Володимир Коряк, Леонід Первомайський, Наталя Забіла, Іван Ле та ін.), що виникли після розпаду „Гарту”, ставили собі за мету те саме створення інтернаціональної пролетарської літератури, однак занадто захоплювалися відлученням від літератури митців, які не належали до організації й мали ідейні розбіжності з її програмою. ВУСПП прагнув узяти під контроль усе літературне життя і перебирав на себе роль прямого речника партії в літературних справах. Інші ж (Павло Усенко, Леонід Первомайський, О. Кундзіч) оголосили себе бойовим загоном єдиного літературного фронту. Вони чимало зробили для активізації літературної творчості молоді, для виявлення талантів. У той же час своєю агресивною ортодоксальністю та брутальними наскоками на інакодумців організація сприяла деморалізації українського письменства.

Помітний слід залишила ВАПЛІТЕ, що вустами свого натхненника Миколи Хвильового розпочала літературну дискусію, яка, хоч і була придушена сталінськими сатрапами, визначила єдино правильний напрям подальшого розвитку українського художнього слова. Уникнути тотального контролю намагалися неокласики (М. Рильський, М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Фи-липович, Ю. Клен), які створили високохудожні зразки поетичного мистецтва.

Паралельно відбувався розвиток літературного життя Донбасу, яке, базуючись на досягненнях визначних письменників минулого, чий творчий шлях був тісно пов’язаним із шахтарським краєм (Борис Грінченко, Спиридон Черкасенко, Христя Алчевська, Степан Васильченко), вибухає плеядою нових талантів, що гуртувалися навколо бахмутського журналу „Забой” та однойменної письменницької організації, зорієнтованої переважно на пролетарську тематику. Серед них – поети Василь Іванів-Краматорський, Кость Герасименко, Микола Упеник, Дмитро Надіїн, Валентин Лагода, Володимир Сосюра, прозаїки Григорій Баглюк, Лев Скрипник, Василь Гайворонський, Юліан Западинський, Фелікс Ковалевський.

Різноманітність літературно-художніх угруповань була досить помітною, незважаючи на деякі спільні програмні твердження. Про складний процес народження, розвитку нової української літератури Олександр Білецький писав так: „Україна кипіла, як величезний казан на безперестанному шаленому вогні, і в цім казані виварювалися думки й почуття, наново перетворювалися світогляди, дивно змінювалися люди. Тим-то літературні явища цієї доби становлять надзвичайно строкату картину” [2, 21 – 22] .

Саву Божка без перебільшення можна назвати помітною постаттю в українському літературному процесі 20-30-х років ХХ століття. За десять років наполегливої і безупинної письменницької діяльності він зробив стільки, що можна сміливо говорити про його художній феномен.

Упродовж десятиріччя він сформувався й відбувся як письменник. Спо-чатку він шукає, пробує себе в поезії і, як зазначає А.Ковтуненко, 1921 року публікує вірш „Плуг і молот”. Наступного, 1922-го року, С.Божко видає відразу три невеличкі історико-публіцистичні книги: „Козаччина”, „Хмельниччина” й „Гетьманщина”. У них простежуються основні етапи українського національно-визвольного руху.

1925 року письменник публікує історичну повість „Над колискою Запо-ріжжя”, у 1927 році виходить друком книжка „Чабанський вік” – перша частина майбутнього роману „В степах”. У 1928-1929 роках виходять „Сполохи”, що незабаром стануть другою частиною роману „В степах”. Упродовж цих років фрагменти роману „В степах” з’являються в часописах „Службовець”, „Селянка України”, „Всесвіт”, а також у „Літературній газеті”.

Апогеєм творчої діяльності С.Божка став 1930 рік, коли окремим вида-нням вийшов роман „В степах” та побачила світ історико-публіцистична повість „Українська Шампань”.

На межі 20-30-х років ХХ століття для Сави Божка, як і для пере-важної більшості українських письменників, особливо для тих, хто плідно працював у попереднє десятиліття, настали важкі часи.

Комуністична партія СРСР змінила тактику щодо письменників, вдаючись до таких методів, як репресії, замовчування, арешти. Літератори постали перед вибором: самогубство (Хвильовий), репресії і концтабори (Б. Антоненко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (І. Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк) або шлях пристосуванства (П. Тичина, М. Бажан). Від кінця 20-х років посилюються політичні гоніння проти інтелігенції, внаслідок яких зазнають поневірянь найкращі сини українського народу.

Про атмосферу цього періоду, як і наступних 30-х років, написано чимало. Цей етап у розвитку літератури й суспільства вже досліджено ґрунтовно, на достатньому документальному матеріалі. Проте щодо Сави Божка багато що лишається непроясненим.

Письменник відчув тиск владних структур, що й змусило його 1932 року залишити столицю й переїхати до Херсона. Це був не перший приїзд письменника до Таврії. Як відзначає Т.Акказієва, вперше він побував на Херсонщині 1929 року, де збирав літературний матеріал для нових творів. Дослідниця зазначає, що тоді, під час знайомства з Херсоном, С. Божко „одразу ж поринув у вир культурного й громадського життя” [1, 107].

На півдні журналістський та художній талант С. Божка енергійно розвинувся. Херсон став для нього місцем „творчого натхнення, саме тут ним було написано поему „Полтавки” і роман „До моря”, доля якого невідома” [1 ,107].

Письменник мав надію, що зі зміною місця проживання, соціальної атмосфери, а також зі вступом до проофіційного ВУСППу, а після його розпуску до ще більш унормованої Спілки письменників України умови його психологічного життя поліпшаться. Проте цього не сталося. Навпаки, якраз у Херсоні кампанія проти письменника набула гострих обертів.

С.Божко належав до особистостей із неабияким відчуттям власної гідності, індивідуалізованою соціальною позицією, і в „умовах фантасмагорійних 30-х років” [6, 54] „компромат” на нього не довелося довго шукати.

Трагічні перипетії розпочалися для Сави Божка з 1935 року. У збірці історико-документальних нарисів та матеріалів „З порога смерті” (1991) пові-домляється, що „бюро Херсонського міському партії 14 листопада 1935 р. розглянуло його персональну справу й виявило, що, працюючи у вищому навчальному закладі, він „протягував націоналістичні ухили, боротьбу з Хвильовим розцінював як боротьбу за наркомівське місце” [7, 69]. За прояв націоналістичного ухилу Божка виключили з партії”, членом якої він був з 1920 року.

У другій половині 30-х ідеологічну й психологічну кампанію проти про-заїка було не лише продовжено, а й посилено. Майже три роки С.Божко жив і працював у важкій психологічній атмосфері, а потім настала черга трагічних подій, що змінили його подальше життя.

25 червня 1938 року органами НКВС було зроблено висновок, що письменник є „одним з активних учасників антирадянської націоналістичної організації, за завданням якої веде підривну контрреволюційну роботу” [7, 69]. Для посилення тиску на письменника було ухвалено „вибрати запобіжним заходом проти уникнення ним суду і слідства утримання під вартою у в’язниці м. Миколаєва” [7, 69]. І далі в книзі „З порога смерті” зазначається: „Після трусу на квартирі 27 червня 1938 р. Божка заарештували” [7, 69].

Слідство тривало дуже довго – понад 10 місяців. Термін утримання письменника продовжували вісім разів. На першому ж допиті він визнав себе винним [7, 69]. Проте на судовому процесі, що відбувся 29- 30 травня 1939 року, С. Божко відмовився від своїх свідчень. У своєму слові на суді митець пояснив це так: „На попередньому слідстві я дав неправдиві по-казання, вважав, що радянській розвідці такі показання потрібні як перевір-ка підозрілих людей. Всі протоколи допитів під час слідства слідчий реда-гував сам, а я підписував”. Особливо ж вражає таке зізнання відомого пись-менника: „До мене слідчий застосовував методи фізичного впливу, і я зму-шений був давати вигадані показання. Тепер, на суді, від даних мною пока-зань відмовляюся” [7, 70]. Це була мужня заява, і, можливо, саме вона вбе-регла життя С.Божку. Після неї було проведено додаткове слідство, під час якого письменник стійко відкидав усі звинувачення.

Не в традиціях тоталітарної системи, тоталітарної психології визнавати се-бе винною, і тому Особливою нарадою при НКВС СРСР Саву Божка було засуджено на 5 років ув’язнення у виправно-трудовому таборі [7, 70]. Покарання письменник відбував у м. Ухті до 1942 року (Додаток 3. Копія із особистої картки С. Божка, яка заповнена ним власноруч і зберігається в архіві шахти ім. Димитрова).

Під час війни він добровільно став рядовим і відбував військову службу в дивізійній та фронтовій газетах (Додаток 4. Листи-трикутники). Після вій-ни певний час письменник працював у херсонській обласній газеті „Над-дніпрянська правда”. Помер С. Божко в 46 років. Це трапилося 27 квітня 1947 року. Поховано його на „малій батьківщині”, у селі Крутоярівці.

Лише через тринадцять років, 24 серпня 1960 року, рішенням Президії Херсонського обласного суду вирок Особливої наради при НКВС СРСР бу-ло скасовано, а справу письменника припинено з однозначним формулю-ванням: „за відсутністю складу злочину” [7, 70].

Аналізуючи життєвий шлях Сави Божка, доходимо висновку: тернистою та непростою була його дорога до визнання. Але подана вище біографічна довідка потребує подальшого уточнення.

В історії світової художньої культури трапляються явища, що часто характеризуються, як автор одного твору. При цьому ним може бути створено низку або й значну кількість творів, але до нього все одно прикріплюється саме цей вислів-характеристика. Нерідко траплялися випадки, що творець входив до мистецької історії тим твором, який найменше поціновував і якому не надавав особливого значення; або художній час відфільтровував зі здобутків митця лише одну-єдину річ, немов би підкреслюючи: ось той діамант до моїх скарбів.

Про Саву Божка теж можна сказати: він був письменником одного тво-ру. І від цього його значення аж ніяк не меншає, бо такою самобутньою, неповторною є його постать.

Сава Божко ступив на дорогу „великої” літератури в молодому віці, ра-но почав друкуватися, швидко став одним із ватажків Спілки селянських письменників „Плуг”. Його літературний розквіт припав на 20-ті роки, коли й було написано його основні твори; вів активну педагогічну й громадську діяльність; був захоплений краєм, де народився й жив; описував його, змальовував і досліджував, знаходив у його реаліях сюжети й образи для власної творчості; був прихильником національно зорієнтованих ідей та письменницьких традицій; вивчав українську минувшину; зазнав репресій і відбував покарання; помер у віці, що характеризується піднесенням творчих сил; реабілітований посмертно.

С.Божко – це письменник з українською ментальністю: його цікавили національна культура, фольклор, колорит народного побуту, характер ро-динних стосунків, доля й світовідчуття народу, проблеми села й міста, зростання самосвідомості нації, життя й розвиток регіонів, історичний та сучасний колорит степів, степової України.

Михайло Нечай казав: „Сава Божко був обдарованим і талановитим письменником. Він успадкував все краще, чим природа обдарувала сім’ю Божків. Його душа, як губка воду, увібрала всі важливі події рідного села, яскраві риси й характери його односельців. Пізніше Сава Божко описав усе це у своїх творах» (18, 109) (Додаток 5. Родовідне дерево Сави Божка).


РОЗДІЛ ІІ

РОМАН «В СТЕПАХ» ЯК ХУДОЖНІЙ ЗДОБУТОК ПРОЗАЇКА

2.1. Роман у літературному житті доби

Сава Божко створив чудові зразки художньої прози про минуле. Централь-ним у його творчості став роман “В степах”, що є вагомим здобутком ук-раїнської літератури, насамперед прози помежів’я 20 – 30-х років ХХ сто-ліття. Втім, це й закономірно, адже С.Божко й писав його як етапний для себе твір.

Роман Сави Божка ще в період своєї публікації став резонансною лі-тературною подією, був поміченим у всеукраїнській пресі чималою низ-кою загалом досить прихильних рецензій. А.Ковтуненко відзначає, що їх було близько двадцяти, і вони з’явилися в таких помітних виданнях, як “Літературна газета”, часописи “Червоний шлях”, “Життя й революція”, “Молодняк” тощо [8, 4].

Перших критиків твору приваблювали передусім його “зовнішні, най-більш очевидні характеристики – широта охоплення життєвого матеріалу, історико-культурна масштабність, звернення до виробничого та економіч-ного аспектів, ієрархічність характерів, зображення різних соціально-ду-ховних прошарків, надзвичайність обсягу, невимушеність сприйняття” [6,56]. Особливо часто сучасники відзначали історико-соціальну основу твору, що “давало підставу критикам 20 – 30-х років визначати твір як історико-художній, а його автора вважати першим творцем історичного роману в українській літературі” [8, 4].

І все ж, незважаючи на окремі високі оцінки, роман С.Божка не зна-йшов належного поціновування. Автор і його твір ніби чекали на зміну не тільки ідеологічної доби, а й принципів літературознавчого мислення.

“В степах” – це романна панорама українського буття ХIХ - початку ХХ століть, що зображує народні явища, колорит національного життя й динаміку суспільних та психологічних тенденцій в Україні. Художній час твору охоплює межу століть, проте автором і його персонажами постійно здійснюється екскурс у недавні та більш віддалені події, що й давало під-стави відзначати історичний характер твору. Соціальна значущість роману безсумнівна, він витримав випробування часу. Вже початок твору зацікавлює: «Ночі осінні в степу довгі й зажурені. Зірки де-не-де виглядають з-за хмар, а ко-ли ці насунуть темною завісою, тоді всюди чорніє рівний смуток. Серед чорної мли, коли помітно вогник, – то щастя. Це коли тихо; тоді говорить степ сам з собою. А коли вітер прискорює ходу, коли він біжить або мчить, як і вдень, тоді шипіння переходить у тонке й жалібне дзеленчання. Вночі його чути далеко, далеко!..» [3, 15]. Так міг писати тільки талановитий письменник.

На сторінках роману “В степах” Сава Божко описує ту ранню пору, коли сте-пи Донбасу з нетерпінням чекають приходу весни, теплої, ніжної. Вже на по-чатку твору чується її дихання: «Надходить весна на степи. Ось вона повіває

з-за ген того бугра. Через бугор великий чумацький шлях од Дніпра аж до Ма-ріуполя. Це ж оцим шляхом на крилах теплого азовського вітру вона лине-пли-ве. Легенька, південно-східна, соромливо ступає випещеними ніжками по сніго-вих наметах…» [3, 18]

Роман починається поетичним описом степу з його безмежними простора-ми, отарами овець і чабарнями, круторогими волами й чумацькими шляхами... А закінчується сумними картинами поразки революції 1905 року в Донбасі. Придушено страйки та повстання, заарештовано страйкарів, на територію шах-тарського краю вступили каральні царські війська.
2.2. Степ як дійова особа у творі

Найважливіший образ роману – степ. Н.Чухонцева й С.Тарабура слушно відзначають, що степ – не стільки пейзажне тло, на якому розгортаються по-дії, скільки жива й одухотворена стихія» [9 , 94]. Упродовж усього твору Са-ва Божко осмислює такі проблеми: “природа й вічність”, “степова природа й цивілізація”, “роль людини в житті степу”. Природа в романі “В степах” – ве-лична, а людина – складна й непередбачувана. Природне у творі є віковіч-ним, людське – мінливим. Природа у творі – це завершеність краси, людина - частка природи, що прагне (на рівні підсвідомості, поривань) рухатися до ці-єї досконалості.

С.Божко відтворює тисячолітню історію українського степу, степовиків і людини в степу. Для нього степ і люди невіддільні: «Але степ поза людьми - ніщо. Ні до чого його сумні звуки, шелест осінніх легенд, ані пахощі вес-няних рун зелених» [3, 16]. Вважається, що найкраще донецький степ описали А. Чехов, М. Гоголь і О. Купрін. Однак, прочитавши роман «В степах», можна стверджувати, що Сава Божко не поступається попередникам.

Через увесь твір проходить образ мінливого, різноликого степу. С. Божко добре знає природу свого краю й любить її змальовувати, знає ще змалку, коли доводилося бути «пастухом біля худоби». Тому картини природи в нього такі мальовничі. Письменник персоніфікує її: «Сонце, як мати перед смертю, усміх-неться крізь сльози осінньої ранково-сизої вогкості й гріє так жалібно та мило» [3, 139 ].

Степові місцини сходив змалечку Сава Божко. Полюбив їх усім своїм серцем – і назавжди. Дуже майстерними є описи степової природи в різні пори року – восени, влітку, взимку. Вони складають загальну картину мінливого, різнолико-го степу.


РОЗДІЛ ІІІ

ХУДОЖНЄ ВІДТВОРЕННЯ ЖИТТЯ ШАХТАРСЬКОГО КРАЮ У ТВОРІ

3.1. Красноармійськ-Гришине як прообраз романного Геренашу

Безмежний степ, покритий ковилою й іншими травами, з появою землероб-ства й вугільної промисловості швидко змінює своє обличчя. Новітні плуги кра-ють його дорідну цілину, на його просторах закладаються все нові й нові шах-ти, земляний порох і вугільний пил покриває чисту зелень, а запах трав зливає-ться з запахом хлібних злаків. Підносяться над степом шахтні копри й естакади, стальними зміями простягаються небачені тут залізниці.

Змінюється господарське життя краю, змінюється і степ.

У романі «В степах» змальовано становлення великих землевласницьких во-лодінь, розвиток капіталістичних відносин та виникнення вугільної промисло-вості в Україні. Індустріальний прогрес і став рушійною силою зародження шахтарських міст.

Багато сторінок роману відводиться показу перетворення невеликого степо-вого містечка у великий торгівельний і промисловий центр, своєрідну столицю західного Донбасу. На фоні розвитку шахтарського містечка Геренаш відбува-ється розвиток дії роману. «Містечко Геренаш росло, як печериця після дощу. Ще й діди пам’ятають, як на тому місці, де воно розташоване, біла тирса вилис-кувала на сонці і вівці паслися. А тепер – це вже місто. Та як же буйно воно росло! Навколо проривали вугляні копальні і банкротувало старе панство з ди-кими полями» [3, 185].

Так колись Дике поле західного Донбасу перетворилося у своєрідну столи-цю, якою й до наших днів є Красноармійськ, прообразом якого у творі постає Геренаш. Автор із знанням справи описує місто: «Курів степ копальнями, схо-дилися і з’їздились юрби безробітної людності, а пунктом її розподілу була станція Геренаш… Станція стала місцем розподілу і робочої сили, і вугілля, і хліба. Майдан навколо станції обсіли крамниці й будинки ремісників та містеч-кового купецтва. Закуріли димарі величезних парових млинів, а забране з око-лишніх сіл та економій зерно перемелювалось на борошно і йшло на копальні та дальше – заводи Донбасу» [3, 186]. Назва цього міста та його опис дають підстави для припущення, що перед нами Гришине – теперішній Красноар-мійськ.

Цікаво розповідає автор про те, як росло й розвивалося містечко: «Сюди пливла людність із різних кінців Росії й навіть з-за кордону. Ніхто нікого не знав. Усі один одному чужі. Спочатку і не люди, а їхні гроші пливли до Герена-ша. Прибували вони в особі підрядчика, купували план, будували оселі. А вже потім приїздили господарі: дрібні крамарі, ремісники – кустарі, закупники хлі-ба, агенти далеких комерційних фірм… Так було перших два десятки років. То-ді почала творитися містечкова громадськість… Окремі особи, купки чи цілі кола в гонитві за грішми приїздили, осідали й вели глуху, часом зовсім непоміт-ну, боротьбу за краще життя…» [3, 186-187].

Невід’ємною частиною життя міста є ярмарок, який бував у Геренаші двічі на рік: на маковія та на Благовіщення. Як і завжди, цього року він був дуже ве-ликий, але мав свою особливість, бо «не багато купують весною ярмаркові лю-ди різного краму. Не виїздить на ярмарок вся округа, щоб, продавши хліб, наку-пити одежі та взуття, набрати на сорочки та штани чи подбати про придане для молодих дочок, як восени. Весною зовсім інші думки та міркування хліборобсь-кі. Кожен поспішає перед сівбою придбати тягло, сяку-таку шкапину, дехто зе-рна на посів» [3, 219].
3.2. Зображення шахтарської праці в романі

Значне місце в романі відведено й розповідям про шахти, про нелегку працю шахтарів, про що свідчать удари тисяч кайл, від яких навіть степ уночі стогне: «А він, Донбас, спросоння настигнутий ненаситною людиною, лише де-не-де крізь темну, степову ніч кліпав вогнями своїх очей – першими вогнями нічних шахтарських змін. Лише у двох місцях сердито чмихав ніздрею – полум’ям за-водів Юза та Луганська» [3, 61].

Із знанням справи описує Сава Божко розробку першої шахти: «Кипіла ро-бота. З дня в день, тільки розтав сніг, там почали копати аж три ями-нори неда-леко одна від одної. Спочатку копачів було небагато, а коли дійшли до твердо-го каміння та кременю, наїхали звідкись інші. Приїжджі шахтарі, суворі та лай-ливі, свердлили корінні породи і закладали динаміт. І одного теплого весняного дня піднялася із-за бугра з балки чорна хмара, а за сім верстов від села так про-гриміло, що аж вікна забряжчали. Але за першим вибухом через півгодини по-чувся другий, далі третій, і так цілий тиждень.

Густав Едуардович почав розробку шахти» [3, 114].

Письменник показує всі етапи розвитку копальні. «За три роки насип виріс. Проходка шахти та копальневого повітря дали багато. Насип вийшов високим і довгим. Попелястий, як миша, він простягся товстою гадюкою, що замість го-лови має капар, хвостом одкинувся на захід і завернув на північ. Рівнобіжно ес-такаді слався чорний дим. Він вилітав круглими волохатими шапками і трохи стояв над високим димарем. Та раптом волохаті шапки падали і котились одна по одній на північний захід, рівномірно вкриваючи замурзану, як циганча, лобо-ду та щирицю чорною сажею» [3, 128].

Перед нами був опис перших териконів. А для Донбасу ці «чорні гори» – не просто насипи відпрацьованої породи. Терикон – один із символів нашого краю, а в романі «В степах» зображено історію появи цих знакових для нашої місцевості «курганів» (Додаток 6. Терикони).

На сторінках твору С.Божко простежує, як за невеликий проміжок часу Дон-бас перетворюється з аграрного регіону на вугільну житницю всієї величезної Російської імперії. Про етапи цього перетворення та його передумови розпові-дається в другій частині твору, яка має символічну назву «Сполохи». Символіч-ною вона є тому, що в ній зображується період промислового зростання нашого краю, час, коли Донбас заявив про себе світові як новий індустріальний центр.

До створення найманівської копальні видобуток вугілля в Росії мав досить низький рівень. «Видача вугілля на поверхню в Росії квола. Вентиляція, світло і цямрювання нікчемні...» [3, 184]. Причин цьому було багато. Це й криза не ли-ше у вугільній, а й у металургійній промисловості на півдні імперії. «Метало-заводи скоротили споживання вугілля, залізниці – перевіз. Воно росло купами біля естакад і горіло» [3, 184].

Але промислове зростання Донбасу відбувалося шляхом нещадної експлуа-тації місцевого пролетаріату. Бельгійський, німецький, французький та амери-канський капітали за сприяння та допомоги місцевих здирників-глитаїв були реальними господарями природних багатств. Це була справжня експансія, і така сильна, що Юзівку й навколишні містечка почали називати «Руською Бельгі-єю». Ця степова країна «доїться високими прибутками, наганяє ціни акціям на біржах Парижа, Брюсселя, Берліна та Лондона» [3, 182].

У романі багато описів праці, зокрема шахтарської. Змальовуючи підневіль-ний труд гірника, автор передає відчуття героями радості творення, щастя від наслідків своєї праці.

Любить свою спеціальність штейгер Кирило Руденко, йому приємно усві-домлювати, що він першим пішов під землю добувати вугілля, що за його участі на колись панській дикій цілині виросла копальня.

У творі зображено колоритні постаті шахтарів Сидорова, Зав’ялова, Квіт-ченка, китайця Го. Колоритні вони своєю щирістю та постійною готовністю до трудових звитяг. Актуально звучить у романі й тема шахтарських страйків у Донбасі в перші роки ХХ століття.

В образі гірничого техніка Кирила Руденка Сава Божко показує одвічне прагнення людини до мети. Руденко не шукає легких шляхів для її досягнення; він « походив норами підземного Донбасу немало, буравлячи бурками, довба-ючи шахти, шурфи, гезенки вглибину, перехрещуючи штреками, поперечними хідниками – квершлагами та бремсбергами в довжину та ширину» [3, 123]. Ав-тор уводить у роман оповідь Кирила: «Як він утік із Зачепилівки та вступив на шахти; як потім директор шахти послав його у школу, де він вивчився на штей-гера. За кілька років Кирило, до того, коли став штейгером, перепробував усе: був і проходчиком, і бурщиком, і забойщиком, і одкатчиком, і шляховим, і об-катчиком, і навіть дучковим та запальщиком» [3, 118]. Тому штейгер не цура-ється ніякої праці: «Штейгер, тільки з’явився, мерщій кинувся до клітки і зник в стовбур під землею. Через півгодини він вийшов з клітки весь в багнюці» [3, 117].

Кирило стає захисником трудового люду від свавілля, починаючи від нача-льника копальні й закінчуючи нижчими керівниками на зразок Цапка. Саме то-му молодого інженера особливо шанують шахтарі.

Автор акцентує увагу на небезпечності шахтарської праці: «Шток іде вглиб і повітря туди ніяк не наженеш. Це не розробка, а душогубство. Сьогодні двох винесли з другого стовпа непритомних» [3, 201]. Реалістично описані у творі нелюдські умови праці: «Важніла голова від щоденного підземного стогону ко-пальні, у легенях повно вугільного пороху і нерви – клоччя» [3, 129]. Тому й стікались працювати на копальню « переважно нуждарі . Щодня ті ж самі ви-снажені роботою та перепиті з горілки лиця; щодня – нудьга, лайка і прокльони каторжній підземній праці» [3, 130]. У цих рядках виявляється безвихідність становища тогочасних заробітчан, яких обкрадала власна держава за допомо-гою своїх та іноземних друзів-капіталістів. Саме такими людьми, які в гонитві за прибутками забули про такі прості поняття, як життя людини, совість і честь, були й вищезгадані брати Наймани. Вони різними шляхами – Генріх завдяки аг-рарному сектору, Густав – завдяки копальням – намагаються збагатитися за ра-хунок степового Донбасу, який їм так люб’язно погодилися віддати на відкуп російські правителі. Та ж сама «Руська Бельгія», про яку так мріяв Густав Най-ман, - це лише шлях до наживи. «Мільйони пудів викидав Донбас, та не бачив тих мільйонів карбованців, що за них комусь платили» [3, 130], – зауважує ав-тор. І навіть після аварії на його копальні німець виявляє повну байдужість до людського життя.

Автор ставив перед собою мету зобразити не добрих чи поганих, а реальних шахтарів, і це йому блискуче вдалося. Гірники на сторінках роману суворі, але водночас веселі, готові в будь-яку хвилину прийти на допомогу товаришеві. Робітники копальні – «щедрий народ, душа на распашку» [3, 116].

Нелегкою була праця шахтарів, але умови, у яких їм доводилося працювати, потребували неабияких фізичних і моральних зусиль: «Темно й сумно в глибині штреків та по забоях. Попід ногами та під стіною хлюпає темна, як нафта, вода, а сотки кайл, оскардів, обушків, ломів, молотків та клинків вчуваються не мета-левим дзвоном, а далеким – далеким і глухим гулом – стогоном підземним» [3, 122]. Таким було життя в «норах» підземного Донбасу.

«На копальнях чорне все і всі. Щоденне перебування у вугільному поросі та сажі накладає, а непереставна робота втискає це все в шкіряні пори. І вже ніякі-сінькі мила не одмиють шахтарського загару. Особливо в надвечір’я важніла голова од щоденного наземного і підземного стогону копальні, коли у легенях повно вугільного пороху і нерви – клоччя» [3, 129]. І головний герой роману Кирило Руденко, який вийшов із забитої Зачепилівки, першим кидається в під-земні товщі вугілля та породи. Це ж за його участі на колись панській дикій ці-лині, де не ступала чужа нога, виросла копальня: «А у вічно юному , по-дівочо-му чистому цілинному лоні пробуравлено на 70 сажнів рану, і тягнуть із цілин-них пишних грудей згускле, од горя зчорніле, молоко. Грузять вагонетки і ваго-ни, щоб одвезти та нагодувати тим чорним молоком нове дитя – машину» [3, 130] (Додаток 7. Уривок з роману «В степах» – «Донбас просипається», Р. VI).

Кирило любить цю дитину – машину, радіє технічному поступу на копаль-нях, тішиться перемогою людського розуму над темною природою глибокого підземелля, але він бачить ще й інше, дуже болюче: щодня ті ж самі виснажені працею обличчя; щодня – нудьга, лайка й прокльони каторжній підземній пра-ці.

Але водночас шахтарі виявляються і сильними, і слабкими. Сильними ці лю-ди є на сільських вулицях, де їх бояться парубки та люблять дівчата, та під час праці, коли в шахті вони видобувають вугілля, ризикуючи своїм життям. А слабкість їх виявляється тоді, коли вони після роботи йдуть до шинку, не маю-чи сил втриматися від спокуси напитися і забути хоч на хвилину про важку пра-цю. І погоджуєшся з автором, який пише: «А що саме болюче – це нікчемність і нездібність оцих здорових та могутніх велетнів, що перевертають кам’яні шари, захистити один одного. Та їм і нема часу, щоб порадитись про це: півтижня під землею, півтижня натомлено спить, а прийде неділя – одні до церкви, а біль-шість до шинку. А їх же розвелося! Що не копальня, - один, а то й два шинки» [3, 130]. Письменник, отже, не ідеалізує шахтарів, він показує їх такими, якими вони є насправді.

На тлі тотального зубожіння простого люду огидною плямою виділяється добробут незначних за кількістю надбагатих прошарків населення. Повна від-сутність середнього класу. Зростання в народі інтересу та довіри до радикаль-них рухів – мовляв, ця держава потребує добрячого кровопускання. Повна зне-віра людей в ідеалах моральних і прихід їм на зміну ідеалів політичних. Абсо-лютна деградація суспільства як у духовному, так і в життєвому планах.

Історія взагалі-то створена для того, щоб, відстежуючи зміни її перипетій і знаходячи певні збіги, люди могли в майбутньому запобігти повторенню по-милок минулого. Бо наука ця має дивну закономірність: певні події проявля-ють властивість до самовідтворення через н-ий проміжок часу. Запобігти, по-передити, проінформувати – це основні цілі історії, що вчить нас ставати муд-рими, навчаючись на прикладах своїх пращурів.

Історична наша доля склалася таким чином, що, замість того, щоб усві-домлювати себе єдиним цілим – народом, ми із якимось ненормальним задово-ленням лупцювали один одного в міжусобних війнах вождів наших. Війнах не завжди явних. Ми опльовуємо власних пророків. Історія нашої суспільної дум-ки поділяється не на етапи внутрішнього розвитку, а на період панування чер-гової нам підкинутої іноземної доктрини. Будь-яку безглузду модель ми ладні проекспериментувати на собі, доводячи думку до абсурду.

Ми спаплюжили свою землю. Ми пролили море крові. Історія нас нічому не навчила. І ось у такій от задушливій атмосфері страху й зневіри приходить до читача повернутий із небуття роман. Приходить крізь віки, несучи не лише ін-формацію про минувшину, він несе застережливе звернення до читача, що гор-тає сторінки твору, заклик не повторювати помилок минулого. Власне, на сто-рінках роману цього заклику не знайти, він не висловлюється безпосередньо.

Тому й треба Божкові твори вивчати. І вчитися на, можливо, не зовсім до-сконалих з морального боку прикладах. І засвоювати таким чином уроки істо-рії.

А той промінчик життєдайного світла, що дав роман «В степах» своїм повер-ненням до читача, здається, не згасне ніколи. Бо щирість – велика сила, вона ні-коли не буває зайвою. А вже в чому, в чому, а у відсутності щирості Саві Божку ми не маємо морального права дорікнути.

Не знаю. як вам, а мені особисто зі сторінок роману «В степах» долинають пахощі весни. Щось стається в повітрі, в атмосфері, щось змінюється в душі – потягнуло весною й закортіло чогось особливого. А може, і не закортіло, а про-сто згадалося те, чим володів колись, що не цінував, чим нехтував. І раптом від-крилося – воно й було в житті головним, для цього ти й з’явився на світ. А нині-шнє твоє життя… Та й що це за життя… Просте перебування на землі, що нага-дує захмелілого гостя, якого залишають на ніч, лише щоб не виганяти на вули-цю, залишають, хоча свято давно скінчилося, посуд вимито, підлога протерта, і лише неприкаяний гість блукає кімнатами в очікуванні перших трамваїв, аби цієї ж миті вийти й зникнути в темряві. І досить символічно в цьому контексті виглядає той факт, що більш за все із пір року Сава Божко любив саме весну. Тому й роман у нього, незважаючи на неоднозначність описуваної епохи, вий-шов весняним. Бо описує величезну, знаменну у світових масштабах «весну на-родів», ледь не перетворену власними ж провідниками згодом на їх же пізню осінь.

Як вже зазначалося, С. Божко від початку своєї громадської діяльності був комуністом, всією душею підтримував Жовтневу революцію. Але минали роки, і революційний угар почав спадати. Молодості, як відомо, властивий максима-лізм, частка якого поступово знижується з набуттям життєвого досвіду. Ще Черчілль казав: «Якщо ви в юності не були комуністом – ви зрадник. Якщо ви в зрілому віці не стали консерватором, ви – недалекоглядна й нерозсудлива лю-дина». Тому на цьому спекуляції щодо партійної приналежності письменника можна вважати закритими. Бо його подальша доля підтверджує його проукраїн-ську, а не пробільшовицьку сутність.

Та й консерватором він не став. Бо був романтиком, який любив оточуючих, і про якісь закостенілі догми вже не думав. Бо пройшов через пекла табірного життя, звідки вийшов, втративши здоров’я, але, як і раніше – із загостреним по-чуттям справедливості. Через те й конфліктував, будучи людиною неконфлікт-ною, із шахтним активом у Димитрові, тому й опинився на запиленому степо-вому шляху до рідного села без копійчини в кишені, зате – безмежно багатий духом. Так і вмер, відчувши почуття зневіри до влади, але отримавши нато-мість почуття свободи, на деякий час втрачене ним у горезвісні тридцяті. Люди-ною, що ніколи нічого не зрікалася, звикши завжди відповідати за власні слова й вчинки.

Сава Божко був з тієї когорти митців, завдяки яким визрівало й фор-мувалося явище, що його було визначено “національним художнім Від-родженням”. Ще зовсім недавно наше літературознавство, виконуючи «вказі-вки згори», вправно зрізало «гострі кути» біографій репресованих письменни-ків. Так, у письменницьких довідниках дати смерті, а точніше, брехливо пере-кручені дати смерті, переносились на воєнні або важкі повоєнні роки. Комусь хотілося списати свої чорні справи на воєнні лихоліття. У біографічних мате-ріалах про життєвий шлях репресованих письменників страхітливі факти їхніх поневірянь і страждань замовчувалися або відверто фальсифікувалися. Та на-родна мудрість проголошує: немає на світі нічого таємного, що не стало б рано чи пізно відомим. Тому й зникають поволі білі плями недавньої історії й правда пробивається на світ. І треба докладати ще більше зусиль для того, щоб сторі-нок із шифром incognita в нашій історії, у тому числі й літературній, було яко-мога менше.

Хоча книги його сьогодні є бібліографічною рідкістю, але це не викликає за-буття імені Сави Божка – одного з першопроходців в українській літературі. Пам’ять про нього живе в придніпровських селах і степах, у серцях багатьох людей – любителів художнього слова.

Знати історію свого краю, долю його синів - не просто обов’язок нашого по-коління, це так само необхідно, як жити, дихати й любити. Бо без минулого не-має майбутнього. Ми повинні пишатися й бути гордими за наш народ, його пре-красну й трагічну історію. Це допоможе осмислити сучасні проблеми , а зна-чить, очистить нас від непотрібного, штучного.

Нам є ким пишатись. І серед цих імен ім’я Сави Божка –людини , громадя-нина, письменника, сина своєї землі. У 1986 році було перевидано роман «В степах», у 1991 році на могилі письменника встановлено пам’ятник (Додаток 8. Фото. Пам’ятник), а в художніх творах, у газетах і журналах друкуються спога-ди земляків і родичів С. З. Божка (Додаток 9. Спогади земляків, сучасників, ро-дичів письменника), поезії, присвячені сину степів, гордому українцю – Саві Захаровичу Божку (Додаток 10. Поезії земляків, присвячені Саві Божку).

ВИСНОВКИ
Сава Божко не посів помітного місця в українському літературному процесі 20 – 30-х років ХХ століття, хоч мав усі підстави для цього. За десять років наполегливої та невтомної письменницької діяльності він зробив стільки, що можна сміливо говорити про його яскравий художній феномен, що не був, проте, повною мірою реалізований.

Тернистою та непростою була дорога Сави Божка до визнання. Він належав до особистостей із неабияким відчуттям власної гідності, своєю соціальною позицією, і тому в умовах нелегких тридцятих років “компромат” на нього не довелося довго шукати. Але письменник залишився незламним і не скорився обставинам.

Сава Божко – митець із яскраво вираженою українською ментальністю: його цікавили національна культура, фольклор, колорит народного побуту, характер родинних взаємин, доля й світовідчуття народу, проблеми села й міста, зростання свідомості нації, життя й розвиток регіонів, історичний та сучасний колорит степів, степової України.

Письменник дав чудові зразки літературної прози про минуле. Центральним у його різноаспектній творчій діяльності став роман “В степах”, що є вагомим здобутком української літератури, насамперед прози 20-30-х років ХХ століття. Темою свого твору С. Божко обрав досить складний, малодосліджений період вітчизняної історії і здійснив спробу його художнього відображення, використавши документальні матеріали, історичні праці та деталі власної біографії.

У творі чітко виділяється такий важливий аспект, як українці та Україна в контексті європейської ментальності. Твір С. Божка є насамперед епіко-історичним, а найважливішим у романі про минуле є відповідність описуваних подій реальним фактам, достовірність змальованих колізій. Письменник зумів уникнути ідеологічних канонів, невтомно утверджував історичну концепцію дійсності, що ґрунтувалася на знанні історичних фактів і ретельному їх осмисленні.

У романі «В степах» переконливо розкрита тема становлення й розвитку Донецького регіону й виникнення шахтарських міст, зокрема Красноармійська-Гришина, прообразом якого у творі був Геренаш. Історична правда стає в романі основою творення правди художньої. Письменник осмислює історичне життя народу, щоб зрозуміти причини складного становища України, підкреслює, що в українців матеріальне домінує над духовним. На його думку, саме в цьому одна з причин трагічної долі народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



  1. Бабець П. М. Вшанували пам'ять відомого земляка. // Вісті Придніпров’я. – 2006.

  2. Божко С. З. В степах. –Харків.: Державне видавництво України, 1930.

  3. Божко С. З. В степах. – К.: Дніпро, 1986. – 575 с.

  4. Божко С. З. Козаччина. – Харків.: Молодий робітник,1923.

  5. Божко С. З. Гетьманщина .– Харків.: Молодий робітник,1923.

  6. Божко С. З. Над колискою Запоріжжя. – Харків.: Червоний шлях,1927.

  7. Божко С.З. Чабанський вік. – Харків.: Державне видавництво Украї-ни,1927.

  8. Божко Н. Г. Вийшов зі степу й повернувся у степ.// Маяк. – 2006.

  9. Винниченко О.П. Вийшов зі степу, щоб повернутися.// Світлиця.–2006.

  10. Винниченко О.П. Читати треба Божка, читати…// Донеччина. – 2006.

  11. Винниченко О.П. Житейські історії.// Донеччина – 2003.

  12. Вінник О. У Крутоярівці нема проспектів.// Червона Зірка. – 2006.

  13. Доценко Ю. Загадкове в долі письменника.// Донеччина. – 1997.

  14. Заремба В. Вийшов зі степу, повернувся в степ. Заремба В. Долі: Оповідання, повісті. – Дніпропетровськ.: Пороги,2002. – 166 с. С. 3 – 18.

  15. Костиря І. С. Межівська сторона. – Донецьк.: Каштан, 2004.

  16. Масенко Т. Роман пам’яті. – К.: Рад. письменник, 1970. – С. 167-190

  17. Минко В. Сповідь колишнього плужанина. – К.: Радянський письмен-ник, 1972. С. 154-160.

  18. Нечай М. Третє літо. – К.: Радянський письменник, 1974.

  19. Оліфіренко В. В. Щоб не повторити помилки.// Літературна Україна. – 1987. – № 39.

  20. Пудла М. Ось воно – факельне буття – віддав за Правду і Слово, і Життя. // Червона зірка. – 2006.

ДЖЕРЕЛА


  1. Акказієва Т. Документи - свідки трагічної долі українського письменника Сави Божка // З Україною в серці: Збірник статей. - Херсон, 1996. - С.107 – 110.

  2. Білецький О. Двадцять років нової української лірики (1903 – 1923). – Харків.: Державне видавництво України, 1924. – С. 21 – 22.

  3. Божко С.З. В степах: Роман. - Київ, 1986.

  4. Божко С. З. // Українська літературна енциклопедія. - Том 1. – К.: 1988. – С. 205.

  5. Божко С.З. // Українські письменники: Біобібліографічний словник. – Том 4. - К.: 1965. - С. 114 – 116.

  6. Голобородько Я. Ю. Силуети великої реформації: панорама українського буття у творчості Сави Божка. – К.: // Вісник НАН , 2005

  7. З порога смерті: Письменники України - жертви сталінських репресій. - К., 1991. - Вип. 1. - С. 68-70.

  8. Ковтуненко А. Сава Божко і його роман “В степах” // Божко С.З. В степах: Роман. - К.: 1986. - С. 3 – 14.

  9. Чухонцева Н., Тарабура С. Образ степу в романі Сави Божка “В степах” // З Україною в серці: Збірник статей. - Херсон, 1996. - С. 94 – 98.

  10. Лапушкіна Н. Пошуки в образній системі, особливості характеротворення в романі Сави Божка «В степах» // Вісник Луганського державного педагогіч-ного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. – 2006. – № 15 (10) вересень. – С. 86 – 93.

  11. Лапушкіна Н. Жанрово-стильові домінанти історичної прози Сави Божка // Таїни художнього тексту: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: Пороги, 2007. – С. 163 – 170.

  12. Лапушкіна Н. Своєрідність інтерпретації образу степу в історичному ро-мані Сави Божка «В степах» // Фольклор, література та мистецтво Сходу України в системі етнокультурних вимірів: Зб. наук. праць. – Вип. IV. – Луганськ: ТОВ «Промдрук», 2006. – С. 56 – 62.




 Усі ці твори-оригінали в єдиному примірнику зберігаються в літературно-краєзнавчому музеї ЗОШ № 12 м. Красноармійська.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка