Роман А. Михайлевського «Ночі Куїнджі». Розповідь про життєвий шлях І творчість геніального українського художника -передвижника Архипа Куїнджі (10 клас) Мірошник І. О. Володарська зош І-ІІІ ст. №2 Мета уроку



Скачати 182.91 Kb.
Дата конвертації04.01.2018
Розмір182.91 Kb.
ТипУрок

Роман А. Михайлевського «Ночі Куїнджі». Розповідь про життєвий шлях і творчість геніального українського художника -передвижника Архипа Куїнджі (10 клас)
Мірошник І.О.

Володарська ЗОШ І-ІІІ ст. №2
Мета уроку: викликати в учнів інтерес до життя і творчості геніального українського художника Архипа Куїнджі, познайомити їх з найкращими надбаннями художника; заохотити учнів до читання творів письменника-земляка А. Михайлевського; виховувати любов до рідного краю, почуття гордості за своїх земляків, причетності до духовних надбань нашої культури.

Тип уроку: урок-дослідження.

Обладнання: мультимедійний супровід.

Підготовка до уроку: випереджаючі індивідуальні завдання (самостійне опрацювання учнями тексту роману, результат якого - написання доповідей, повідомлень).

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності учнів.



1. Вступне слово вчителя.

Є митці з непростою долею. Начеб і талантом їх Бог не обділив, і шедеври справжні створили, а імена їхні на довгі роки залишаються десь на задвірках мистецтва. До таких художників належить і Архип Іванович Куїнджі. (Слайд 1)

Усе в житті Архипа Куїнджі – загадка, і саме життя його - загадка. Він не залишив нам ніяких спогадів, листів, записок, дітей у нього теж не було, щоб надолужити цю прогалину. Ми сьогодні черпаємо відомості про його життя здебільшого з одного джерела – спогадів і окремих висловів його сучасників.

Ніхто з художників на землі Руській, окрім хіба що Карла Брюллова, при житті не зазнав такої гучної слави, як він, ніхто не вмів так вдало і безпомилково віднаходити співзвучне співвідношення фарб. Такими його шедеврами як «Українська ніч», «Місячна ніч на Дніпрі», «Степ» чи «Березовий гай» милується не одне покоління

Куїнджі навчався разом із Рєпіним і Васнецовим і був не менш талановитий за них. Однак тих знає увесь цивілізований світ, а Куїнджі лише зараз пробивається до свого народу. А взагалі, звідки люди могли знати Куїнджі? В картинних галереях його роботи довгі роки майже не виставлялися. У багатотомній "Українській радянській енциклопедії" (УРЕ), виданій у 60-ті роки, прізвище Куїнджі взагалі відсутнє: наче його й не було на світі. Не залишив нам Архип Іванович ані спогадів про себе, ані листів. Останні роки він взагалі жив відлюдьком. В усіх енциклопедичних словниках є приписочка: "русский живописец". Ніхто не знає, коли і звідки пішла така оказія, але вона є. Звичайно, в той час, коли існував Радянський Союз і процвітала "велика дружба народів", про будь-який розподіл не могло бути й мови - ми жили "однією сім'єю". Сьогодні ж ми маємо можливість докопатися до істини і сказати правду – чий художник Куїнджі? (Слайд 2) Багато років тому наш письменник-земляк Антон Михайлевський, тоді ще курсант військового училища, довго стояв у Київській картинній галереї біля єдиної виставленої там картини А.Куїнджі - "Місячна ніч на Дніпрі". Він не просто зачепився поглядом за неї - від її незвичайної краси його душа оніміла від захвату. Дивовижні барви випромінювали спокій і душевну злагоду. То були хвилини справжнього раювання. Відтоді він ось уже три десятиріччя збирає матеріали про життя і творчість цього видатного художника. На жаль, їх небагато. Складається враження, що Україна відмовилася від свого сина, а може, то й не Україна, а люди сталінського вишколу, для яких пріоритетними були передусім російські інтереси.

2. Рольова гра. Учень у ролі А. Михайлівського.

Так от, дорогі співвітчизники, скажіть, будь ласка, як можна вважати Архипа Куїнджі російським живописцем, коли в ньому не було жодної краплини російської крові, а його генеалогічне древо своїм корінням сягало Древньої Еллади, притому сам він народився в Маріуполі й до повноліття жив в Україні? Дід його займався вельми прибутковим ремеслом ювеліра. Сам себе він вважав українцем - хоча б тому, що вже кілька поколінь греків-колоністів проживали в Україні і мали змішані шлюби.

Так, він навчався в Академії художеств у Санкт-Петербурзі. А якби він навчався, припустімо, в Німеччині і прожив там частину життя, то що - ми б сьогодні вважали його німцем?

Так трапилося, що, увійшовши до складу Російської імперії, Україна понад 300 років працювала на авторитет Росії. І не лише Україна, а й багато інших республік. Усі перемоги в усіх битвах здобували, звісно, росіяни, а нас, українців, наче й не існувало. Як і інших народів, хоча свої буйні голови поклали на полях битв і українці, і білоруси, і середньоазіатські і кавказькі народи. А це я вже на собі відчув - за кордоном нас усіх, незалежно від національності, називали росіянами. Особливо це було образливо для нас, українців. Хіба ми такі безликі? Адже кожен з нас має свою землю, культуру, традиції, звичаї... Необхідно очищати істину від плутанини часу. Час уже визнати, що Архип Куїнджі - художник все-таки український.



3. Повідомлення теми, мети уроку, постановка проблемного питання.

ІІ. Робота над текстом роману А. Михайлевського «Ночі Куїнджі» і описом картин художника за планом. Виступи учнів.

1). Глевкий сирітський хліб. Дитячі та юнацькі роки Куїнджі.

2). В Академії мистецтв.

3). Опис картини «Осіннє бездоріжжя».

4). Картина Куїнджі «На острові Валаам».

5). Туга за Україною.

6). Нечуваний успіх «Української ночі».

7). « Березовий гай» Куїнджі.

8). Тріумф «Місячної ночі на Дніпрі».

9). Світова слава Куїнджі і тридцятилітнє мовчання.


1. Виступ учня - біографа. Глевкий сирітський хліб. Дитячі та юнацькі роки Куїнджі.

Народився Архип Куїнджі в Маріуполі. Його батько Іван Христофорович був чоботарем на прізвище Еменджі, що в перекладі з грецької означає : трудова людина. Батько повністю відповідав цьому прізвищу: він землю орав, добрим чоботарем був, ремесла усякі знав, сади вирощував. Можна б і гордитися, але після смерті батьків, коли він жив у тітки, вона сказала: «Досить тобі бути Еменджі. Трудовій людині, коли вона бідна, честі небагато. Будеш писатися по дідові». Дід, за сімейним переказом, був золотих справ майстром і мав прізвище Куїнджі, що з грецької означає – ювелір, майстер виробів із золота і срібла. В такий спосіб тітка хотіла відгородити племінника, який рано, в 4 роки, осиротів, від злиднів. Якщо тобі, хлопче, золото не світить, то нехай хоч слово визолочує уста. З одинадцяти років хлопчик починає працювати на будівництві церкви.Пізніше прислужує хліботорговцю Аморетті кімнатним хлопчиком-козачком . Мав те ж коло обовязків, що і колись малий Шевченко. Купець Амаретті любив Архипа, називав його часто «золотим хлопцем»за його сумлінність, виняткову чесність і порядність. Саме він та його друг-купець Дуранте відіграли важливу роль у житті Куїнджі: побачивши непересічний талант хлопця, який увесь час малює: то у канцелярській книзі, то на стінах, то на паркані, вони відправили його з рекомендацією до Айвазовського на навчання, бажаючи прославитися біля його імені, як Енгельгардт біля Шевченка.

Схудлий, з випнутими вилицями, босий, зі збитими ногами ( зносив черевики, поки пішки добирався із Маріуполя на Азовському морі до Феодосії на Чорному) прийшов хлопець до Айвазовського і ... не застав його. Аж через місяць, коли великий маестро повернувся з Італії, зважаючи на рекомендації купців, які були родичами його помічника Фесслера, Айвазовський замість поцікавитись, що уміє Куїнджі і чому б хотів навчитися, доручив йому ... фарбувати паркан. Право вчитися у маестро треба заслужити. Ставши помічником Фесслера, Куїнджі щодень сумлінно розтирав фарби, розмішував їх, дуже добре відчуваючи пропорції, і, звичайно спостерігав, як і що робиться. Цим, по суті, і обмежувалися його обов’язки. Бажання бути не тінню, а справжнім художником, не лише копіювати картини, а й творити свої власні, підштовхнуло юнака покинути Айвазовського. У тій же сіренькій сорочині, заляпаних фарбою панталонах, без копійки грошей в кишені Куїнджі пішов назад у Маріуполь.

2. Виступ учня - біографа . В Академії мистецтв.

Довго Куїнджі шукав щастя по містах і селах, виснажував себе нелюбимою роботою(працював ретушером у художньому салоні) і мріяв поступити до Академії мистецтв, довести усьому байдужому світові, що він художник від Бога, що справжній талант, а відтак не має права розпорошувати себе по фотоательє. Два роки вступав до імператорської Академії мистецтв і провалювався на екзамені по рисунку. Був безпритульним, жив у трухлявій голубятні зі цвіллю по кутках,але дивний голос з середини безкінечно твердив: «Досить розмінювати себе на дрібязок. Це злочин перед собою і світом – носити в собі талант, як динаміт, і до двадцяти шести років нічого путнього не зробити». І він почав малювати... Сім днів і сім ночей писав Куїнджі



«Татарську саклю на березі моря у місячну ніч» і ніяких мук творчості не відчував. Писав, бо писалося, і слухняним був пензель, і, здавалося, не рука рухала ним, а він рукою, фарби гармонійно і ніжно одна в одну входили, зливалися і утворювалося небачене досі поєднання. Картину дозволили експонувати на одній із академічних виставок. Люди зупинялися біля неї, простоювали подовгу, інколи навіть довше ніж біля інших полотен. Це був успіх. Колосальний успіх.Через кілька днів художня рада Академії присудила йому звання позакласного художника, від якого Куїнджі відмовився, натомість попросивши дозволу стати вільним слухачем академії. Його прохання задовольнили. Правда усе склалося не так, як уявляв Куїнджі. Він думав, що в академії відразу посадять і скажуть: пишіть картини, а старі, мудрі професорі будуть ходити мимо, вказувати на помилки і давати корисні поради. А тут, виявляється, треба вислухати цілий курс наук, в тому числі, історію мистецтв і загальну історію, і етику, і анатомію, і математику. Добру половину цих предметів Куїнджі не те, що не любив, а взагалі не сприймав. Освіта Куїнджі обмежувалася трьома класами приходської школи: там і слова такого як геометрія не вимовлялося, у слові він робив по дві-три помилки, а тут вимагали конкретних знань. Лекції поступово відійшли на задній план, спершу він ще якось дотримувався академічної дисципліни, а потім перестав відвідувати академію, усамітнився на своїй голубятні і гарячково писав картину за картиною.Задуми втілювалися в життя яскраво і колоритно. І хоча в картинах відчувався вплив Айвазовського, що обурювало автора, Ілля Рєпін, з яким він подружився в академії, переконав Куїнджі, що вони дуже талановиті і що цими картинами він буде пишатися.

Архип Куїнджі подружився в академії з Віктором Васнєцовим. Саме він вмовили художника повернутись до академії не заради академії, а заради таланту, бо таких, як він, земля раз у сто літ народжує.

Куїнджі залишився в Петербурзі, але лекції, як і раніше, майже не відвідував. Його затисла в лещата важка нудьга, нікому на очі не показувався, сидів у деревяній голубятні і писав щойно задуману картину «Осіннє бездоріжжя».

4. Виступ учня - мистецтвознавця. Опис картини «Осіннє бездоріжжя».(Слайд 5)

Степові простори лежать і тягнуться, як стогін землі , від тривалої негоди. Жовтіють мов притрушені свіжою вохрою, березові ліси. Земля в полях блищить мокрими жирними боками. Як пам’ятники літу, чорніють копи сіна, і над усім цим сірим та холодним простором звучать прощальні голоси журавлів. Важкі, схожі на перевантажені баржі, хмари повільно пливуть у сірій млі, час від часу підштовхуючи одна одну. Куди не глянь переважає сірий колір, тільки сірий, а подекуди й темний, наче шматки ночі не встигли сховатись і лишились в степах. Лиш далеко в туманнім місиві дощу ледь проглядають танучі обриси селянських хат і ланцюжок майже нерухомого обозу. Бідний той обоз і ті люди, що з якоїсь нужди мандрують по бездоріжжю осіннього світу! Чмакають, хлюпають у болотяній юшці скрипучі колеса, і ногу не витягнеш з неї, а якщо і витягнеш, то стільки багна нолипне, що підняти важко, не те, що йти. Але квапить життя, є якась сіренька мета, і до неї, далекої, з трудом пробиваються люди степового села. Це не просто пейзаж, це всуціль сіре, причавлене соціальною негодою, життя селян. Куїнджі не просто відобразив типову картину осінньої пори, він свідомо протестує проти сірості, бідності, гноблення і заземленої одноманітності життя. Ст.55



5. Виступ учня - мистецтвознавця. Картина Куїнджі «На острові Валаам». Ст.62(Слайд 6)

Коли утворюється товариство пересувних художників, Куїнджі експонує свою картину «На острові Валаам», яка стає знаменитою і оголошується «національним пейзажем». Полотно купує для своєї галереї П.Третьяков, що дає змогу Куїнджі виїхати за кордон. Він відвідує Німеччину, Бельгію, Францію, Велику Британію, Швейцарію і Австрію.

Довгої полярної ночі острів спить у відблисках північного сяйва. Над вічною мерзлотою витає важкий гул соснових лісів. Береги захаращені велетенськими обточеними валунами, і даль похрипує давніли льодовиковими вітрами. На цій палеозойській землі відчутно важку боротьбу за існування. Ген на крутій скелі, що стоїть, обтесана віками і вітрами, росте одинока сосна. Вчепилася, бідна, за обкришений бічний виступ, запустила гостре коріння не в землю, а в жорству і щось там знаходить, якісь живлючі соки, бо тримається і зеленіє. І сам почуваєшся не менш одиноким, ніж те обчухране, причавлене снігами, деревце.Куїнджі будить сувору скелю розливом гарячих, полум’яно-жовтих фарб. Тут такі вечірні заграви палають, що очам боляче і увесь час здається, що насувається летючий вогонь заполярних ночей. Такою бачить митець північ, похмурою, без доріг і людських голосів.

6. Виступ учня – біографа. Туга за Україною.

У кожної людини є місце на землі, найбільш співзвучне їй, де вона найкраще почувається, де розкривається її душа. Таким місцем для Архипа Куїнджі була Україна, бо він розумів: нема батьків, нема хати, але є вітчизна, а вона завжди приголубить. Чим більше пише Куїнджі сніги далекої півночі, тим сильніше тягне його на Україну з її спокійними ріками, ніжними, як руки матері; шелестом ковили в необжитих степах крайнього півдня; хатами білими, мов навік прилип до них вишневий цвіт і вже не опадає. Колорит України завжди навіював художнику натхнення, адже один-єдиний герой його картин – це природа. Саме йому, художнику Архипу Куїнджі, випала честь показати людям те, що вони вперто не хотіли бачити: яка чарівна, дивна, божественна краса оточує їх, яке багате небо вдень, а вночі і поготів – з невмирущими зорямиі місяцем, що, як золотий злиток, котиться холодною синявою; як вільно дихає земля, залита березовим соком роси, як ніжно і тремтливо переливаються кольори.

Повернувшись на Приазов’я, Архип почувався, як в раю (є рай і на землі, тільки треба вміти його розгледіти). Над ним усю ніч, надриваючись, співали соловї, пахнув і дурманив голову щойно розквітлий жасмин, світив роздвоєний застиглою хмариною місяць і до ранку на небесах сіяли бурштинові зорі, мов обтрушені вітром зерна перестиглої пшениці. Ст 73.

Саме тут, в Маріуполі в 33 роки він знайшов своє кохання і одружився.

Повертаючись до Петербурга, Куїнджі уже знав, що оспіває Україну пензлем не менш барвисто, ніж Гоголь пером.

« Степ у цвіту» викликав бурю емоцій. Васнєцов майже годину простояв над картиною і наївно, як школяр, запитав Куїнджі, як це йому вдалося. Писав її без мук, так, як дихання, а фарби змішував на радості. Це не просто шматок тепла України, буйне весняне цвітіння землі, це і молодість, і прекрасні переміни, що трапилися в житті , і торжество земного буття. На нас віє могутністю степового обширу. «Степ у цвіту» - то свято душі.
7. Виступ учня – мистецвознавця. Нечуваний успіх «Української ночі».(Слайд 7)

У природі мудро все влаштовано. Коли піднімається ранок із-за лісів, то тривогам кінця не має, а вечір для того і створений Богом, щоб поступово позбутися денних турбот, перейти у ніч і заспокоїтися.

Куїнджі був людиною ночі, коли всі спали, у ньому пробуджувалася невгасима сила діянь, він увесь наповнювався енергією, йому хотілося творити. Він щодень чекав того часу, коли місто утихомириться, засне з відкритими очима вікон, укрившись білим сіянням, а він порине у творчість, адже живе у світі, який малює. А малює тоді, коли забродять почуття, як перестояне тісто, коли гуде у нім вулканічна сила натхнення, рветься назовні вогненна лава почуттів. Він безпомилково відчуває той стан душі, коли треба хапатися за пензель, враз забути метушню, друзів, увесь світ, попрощатися з ними і поринути в небеса. Художник працює, і ніщо не може вплинути на те, що він творить.

В уяві зріла українська ніч, що пахне зрошеними трояндами. Він писав її по пам’яті, бо таких ночей перебачив тисячі. Не потрібно було ніяких натур, бо ніч, як і море, не перенесеш на полотно точнісінько такою, якою вона є саме зараз. Вона буде мінятися протягом призначеного їй часу, світитися і темніти, гратися тінями, дихати золотим мороком і поринати в кромішню густоту власних нашарувань. Автор вибрав найістотніше, найхарактерніше і не просто для ночі, а саме для української ночі.

На положистім узгірку, як на острівці, приліпилося кілька заснулих хатин. На них ллється немиготливе місячне світло. Білі українські хати навіть уночі видно, що вони білі. Сплять їх мешканці, лише в одній жовтіє тьмяний вогник. Може, дитина плаче, а мати її сповиває чи гойдає в колисці.

Пейзажний мотив традиційний і дуже простий. Це мотив хутора, що завмер всередині вселенської ночі: кілька хатин і дві тополі, як мати з донькою, що йшли кудись в полі та й застигли в німоті. Білі хатини беззахисно притулилися на узгірку одна до одної, ніби стали на горбочку гріти стіни під місяцем.

Там далеко, за солом’яними дахами, видно продовгуватий виступ млина і більше нічого, решту усього, що там, на хуторі, є, поглинає м’який нічний морок. Лише біла, мов рушниками встелена, нерівна дорога в’єтьсяякось боком, несміливо, мов обминає село. І небо над нею, і над дахами, і над тополями обсипане срібним пилом і урочиста тиша владарює над райським куточком землі.

Куїнджі став знаменитістю. Про «Українську ніч» гриміла вся велика Русь. Всього лиш нейтральним по суті нічним пейзажем України розтривожив художник дрімотну уяву не лише колег, а й обивателів. Після «Української ночі» про Куїнджі більше говорили, ніж про царя, про нього складали вірші і пісні, йому присвячували музику. Одна з тогочасних газет назвала картину, незважаючи на відсутність соціальних мотивів, «великим суспільним явищем».

Експонувалася в незвичайних умовах. Приміщення було всуціль затемнене, лише штучне бічне освітлення м’яко падало на полотно, що створювало ілюзію сутінок. Куплена П. Третьяковим картина через два роки з великим успіхом експонується на Всесвітній виставці в Парижі.
8. Виступ учня – мистецтвознавця. « Березовий гай» Куїнджі.

(Слайд 8)

По Петербурзі прошумів « Березовий гай» Куїнджі. Який чудовий гай! То білий танець беріз ч їх подоляночка на омитій дощем землі? Вони збіглися групами і поодинці: і по дві, і по три – і всі до гурту. Вирвались із темряви північних лісів і застигли, вражені простором.Скільки сонця, щедрого та розмаїтого. Воно не просто заливає променями усе довкола, а й б’є якимись широкими світовими ударами, але не боляче, а ніби цілує жадібно. Коли дивишся на «Березовий гай», хочеться від подиву сплеснути у долоні: «Боже, яка краса є на святій землі!» і бігти світ за очівід кам’я ного мішка вулиць туди, де є такі божестванно чисті ліси і таке зачароване царство беріз. Декого бентежать коричневі стовбури беріз, мовляв, ненатуральні вони, до того ж обрізані рамою вгорі. Куїнджі – неперевершений майстер співвідношення фарб – зробив це навмисне. Ці коричневі фарби підкреслюють соковитість зелених тонів весняного гаю.



9. Виступи учнів. Тріумф «Місячної ночі на Дніпрі».(Слайд 9)

Біограф. Уся цивілізована Європа говорить про «Українську ніч» та «Березовий гай» як про видатні речі і у захваті від них. Люди мистецтва реагують складніше, бо полотна Куїнджі надто несподівані і нетрадиційні. У газетах з’являються розгромні статті. Вважаючи, що художник найперше повинен мати волю і бути собі хазяїном, а не плентатись на повідку у якоїсь особи чи колективу, митець пориває з Товариством передвижників, з головою поринувши у роботу над давно задуманою картиною «Місячна ніч на Дніпрі».

Йому прекрасно писалося. Наче то не робота була, а відпочинок душі. Він забув про свої скорботи і радощі, забув усе на світі, і нічого не бачив навколо, окрім цієї зеленої ночі. Попід вікнами то навшпиньки, то в повен зріст ходило веселе сонце, танцювало в росі й на деревах, а він його впритул не помічав – він бачив ніч і тільки ніч, нерозгадану, прозору, в плавних тонах і не петербургську, а ту далеку і рідну, що за тисячу верств звідси, українську, лагідну і теплу, що потихенько переливається в Дніпро.



Мистецтвознавець. Перед зором стелиться плавна, як пісня, вспокоєна пізніми сутінками степова рівнина. І Дніпро дрімотно тече чи то у море, чи у вічність, один Бог знає куди, може він, як і земля, нікуди не тече, а просто спить під місяцем. Крихітні у порівнянніз гігантським простором хатини стоять вздовж чорного берега, лиш де-не-де в’ються між нимипротоптані стежечки, наче павутини, що обважніли від роси, зачепилися за чорнобривці і упали в мокру траву. Над Дніпром і землею стелятися легкі, як небесна вуаль, хмари, та ось зараз вони розступилися перед місяцем і він, наче міраж, і він, кругловидий господар ночі, виглянув з небесної безодні і застиг срібно і трепетно, а ще ніжно- ніжно, аби не тривожити гармонію вселенського сну..

І ось вони стоять навпроти: земне таїнство і небесне – місяць і Дніпро, милуються один одним, а решта тепер наче б усе другорядне: і рівнина, що відпливає у ніч за невидимий обрій і губиться там, і і хатини, такі забуті і одинокі, що серце стискається.

Куїнджі зводить воєдино, мирить і співставляє великі стихії природи: землю і небо, світло і тіні. Ніхто у світі ще не робив цього так вражаюче талановито, як він, бо він не просто відображує те, що віками існує поруч з людьми, а відкриває епічну велич цього вічного взаємозвязку.

Здається, що десь за спиною стоїть насторожений Гоголь і шепче потойбічним голосом: «Чудесний Дніпро пи тихій погоді, коли вільно і плавно несе крізь ліси і гори повні води свої. Ні шелесне, ні загримить...». Геніальний класик наче запитує у глядачів: « Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Вдивіться в неї. З середини неба дивиться місяць.Неосяжний небосхил розсунувся, розгорнувся ще неосяжніше. Горить і дихає він. Земля вся у срібному сяйві. Божественна ніч! Чарівна ніч! Сиплеться величний грім українського солов’я і, здається, що й місяць заслухався його серед неба... Мов зачароване дрімає на горі село...»



Біограф. Щонеділі художник на дві години відкривав для всіх бажаючих двері своєї майстерні. Успіх був грандіозним. Дивували незвичайні фарби, що наче світяться. Куїнджі став кумиром. Від часів всесвітнього тріумфу «Останнього дня Помпеї»» Карла Брюлова жоден художник Російської імперії не зазнав такої гучної слави: демонструвалась виставка не просто одного художника, а – однієї картини. Картина не просто вражала, вона гіпнотизувала.

Люди, які знали Україну, як околицю великої імперії, раптом зробили для себе відкриття: виявляється, що є на Русі земля, що схожа на казку, що над нею опускаються оксамитові ночі, яких ніде більше у світі немає, і там пахнуть тополі і тече могутній Дніпро, і втихомирено вечорами світять вогники далеких сіл, і ім’я цій землі - Україна. Хто раніше не чув про Україну – тепер полюбив її.

Архип Куїнджі називав «Місячну ніч на Дніпрі» головною картиною свого життя, дивом і міг простоювати біля неї годинами, ставився до картини, як до живої істоти, розмовляв з нею, залишившись наодинці, скаржився, коли було нестерпно важко. Коли картину купив великий князь Костянтин і, відбуваючи у всесвітню подорож морем, прихопив її з собою, щоби вона радувала його пресвітлі очі, Куїнджі кілька місяців не брався за пензля, переживав: картина пропаде, вона не витримає різких перепадів клімату, морської солі і вологи. Він був переконаний, що разом із картиною у нього вкрали півжиття, не купили, а саме вкрали. Без «Місячної ночі...» його нема, як художника, що зникне він, розстане на віки-вічні у тумані забуття, і сліду ніякого не залишить на землі, і тому вирішив відтворити найдорожчу картину у тому ж сюжеті і в тих же фарбах, як і раніше, і тоді буде жити вічно. Від початку роботи над копією «Місячної ночі...» і до її остаточного завершення минуло два роки.

10. Виступ учня біографа. Світова слава Куїнджі і тридцятилітнє мовчання.

В сорок літ Куїнджі зажив світової слави, усвідомив, що недаром життя прожив, що добрий слід по собі уже залишив нащадкам – створив кілька шедеврів світового рівня. Досягнувши апогею слави, Архип Куїнджі раптом замовкає на цілих 30 років. Втрата «Місячної нічі на Дніпрі» згубно позначилася не тільки на здоров’ї, а й на долі Архипа Івановича – художник більше ніколи в житті не виставлявся. Коли його запитували про це, він відповідав, що нічого достойного не створив останнім часом. Після українських ночей він справді нічого кращого не написав, бо родом він був з України, і українські ночі у нього були в крові, він ними дихав і відчував їх кожною клітинкою.

Він працював, не міг не працювати, ледь не потай, зачинившись у майстерні. Про близько 500 створених за цей час картин дізналися лише по його смерті. Вони надзвичайно цікаві за колоритом, сповнені загадковості, навіть містики.

Куїнджі обирають професором Академії мистецтв, незважаючи на те, що він не має освіти, лише три класи неповної школи, бо освічених людей багато, а талантів мало.

Доля подарувала йому зустріч з Айвазовським, який сам приїхав до академії, щоб побачити вельмишановного професора. Не пам’ятав він колишнього свого учня, який фарбував у нього паркан, але попросив за це вибачення. Куїнджі ж впрохав майстра показати молодим художникам, як пишеться море, адже все своє життя він писав море і тольки море. Айвазовському написання картин давалося за іграшки, Куїнджі, як важкий хрест. Один не писав – відпочивав, другий – мучився

Куїнджі пересиляється у Крим, купує великий маєток, але деякий час живе в курені. здобуваючи собі славу мало не мудреця-пустельника. Він створює Товариство художників імені А. Куїнджі, куди вкладає увесь свій капітал, а відчувши наближення смерті, заповідає йому усе, що мав. Товариство пережило художника на 20 років.



ІІІ. Підсумок уроку.

1.Метод „ Займи позицію”. (Слайд 10)

Куїнджі – художник український. Куїнджі - російський живописець.



  1. Висловте свою думку з досліджуваної теми.

  2. Станьте біля запису, який відповідає вашій позиції.

  3. Обґрунтування кожним власної позиції.

(Куїнджі родом з України, виріс у її приморських степах, гордився, що Україна – його земля, писав здебільшого про Україну, що й принесло йому визнання і славу, і всі його всесвітньо відомі полотна, зокрема, «Українська ніч» і «Місячна ніч на Дніпрі» - дух України, її краса і чари, тому ми з впевненістю можимо назвати А. Куїнджі українським художником.)

2. Перевірка знань і вмінь учнів. Тести за романом А. Михайлевського «Ночі Куїнджі»(Слайд 11)

На кожне з питань вибрати правильну відповідь.

1. Роман «Ночі Куїнджі» належить перу нашого письменника-земляка

а) Антона Михайлевського;

б) Миколи Махінчука;

в) Володимира Дідківського.

2. Тема роману «Ночі Куїнджі» -

а). Куїнджі – художник український.

б) розповідь про життєвий шлях і творчість геніального українського художника Архипа Куїнджі;

в )опис картин А. Куїнджі.



  1. Архип Куїнджі народився в

а) Бердичеві;

б) Таганрозі;

в) Маріуполі.

4. Татарське слово «куїнджі» означає

а) трудова людина;

б) надзвичайна людина;

в) золотар.

5. Архип Куїнджі вважав себе

а) турком;

б) татарином;

в) греком.

6. На навчання юний Куїнджі просився

а) до Брюлова;

б) до Айвазовського;

в) до Венеціанова.

7. На кусень хліба молодий Куїнджі заробляв, працюючи

а) фотографом;

б) ретушером;

в) перукарем.

8. «Національним пейзажем» визнають картину Куїнджі

а) «Місячна ніч на Дніпрі»;

б) «На острові Валаам»;

в) «Березовий гай».

9. Архип Куїнджі називав головною картиною свого життя

а) «Місячну ніч на Дніпрі»;

б) «Татарське село при місячному сяйві»;

в) «Березовий гай».

10. Одна з тогочасних газет, незважаючи на відсутність соціальних мотивів, назвала «великим суспільним явищем» картину

а) «Березовий гай»;

б) «Українська ніч»;

в) «Місячна ніч на Дніпрі».

11. Досягнувши апогею слави, Куїнджі замовкає на

а) на 5 років;

б) на 10 років;

в ) на 30 років.

12. За роки «мовчання» художник створив

а) близько 100 картин;

б) близько 500 картин;



в) близько 200 картин.
Використана література
Михайлевський А. Ночі Куїнджі.-

  1. Картини Архипа Івановича Куїнджі // www.rusart.nm.ru/rades/kuindji-pic.html/

  2. Куїнджі Архип Іванович. Вікіпедія // uk. Wikipedia.org/wiki/

  3. Україна- наша Батьківщина! Роботи А. І. Куїнджі //www.batckivchina.uaforumb.net/


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка