Роль І місце літератури в житті нації Слово «література»



Скачати 145.69 Kb.
Дата конвертації10.01.2018
Розмір145.69 Kb.

Роль і місце літератури в житті нації

Слово «література» походить від латинського litera — буква. Пряме значення цього слова — те, що написане буквами. Піз­ніше воно набрало трохи іншого змісту: література — це те, що створене письменниками й записане на папері.

До художньої літератури належать різні твори (оповідання, пові­сті, п'єси, вірші тощо), у яких розповідається про життя, працю, бо­ротьбу людей, їх почуття, внутрішній світ, описується природа.

Українська література на всіх етапах її розвитку була тісно пов'язана з життям нації: відбивала її побут, звичаї, мораль, без­посередньо відгукувалася на болі трудівників та їхнє прагнення до ліпшого життя.

Проте роль художньої літератури ніколи не зводилася до зви­чайного, хай і найповнішого віддзеркалення життя. Краща час­тина нашої літератури, пов'язана з національно-визвольною бо­ротьбою, завжди окрилювала наш народ передовими суспільними ідеалами, відкривала йому очі на те, хто його друг, а хто ворог. Провідні українські письменники І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський та багато інших були полум'яними трибунами і художнім словом указували народові шлях до сонця правди, щастя й волі, вели його за собою, були для нації провідною зорею в темну ніч безправ'я народу, у часи татаро-монгольського нашестя, сваволі польської шляхти.

Розвиток української літератури

Література існувала завжди з того моменту, коли була засно­вана мова. Історико-літературний процес поділяється на:



  • давню літературу (ХІ-ХУ ст.);

  • стару літературу (ХУІ-ХУШ ст.);

  • нову літературу (XIX — поч. XX ст.):

а) перших десятиліть XIX ст.;

б) 40-60-х років;

в) початку 70-90-х років;

г) кінця XIX — початку XX ст.;



  • новітню (XX ст.);

  • сучасну (теперішній час).

Престиж української мови, віру в її великі можливості утвер­джувала й поширювала передусім українська література. Як же вона розвивалася?

Початком нової доби в українській літературі було опубліку­вання «Енеїди» Котляревського в 1798 р.

На світовий рівень підніс українську літературу Т. Шевченко. Як народний подвиг Тарас Григорович оспівував боротьбу за волю, славу, національне самоутвердження.

Чільне місце в українській літературі XIX ст. посідає П. Ку­ліш — поет, прозаїк, журналіст, літературний критик.

Підтверджували нові таланти, що вливалися до української літератури на рубежі 50-60-х рр., зокрема, авторка «Народних оповідань» Марко Вовчок, поети С. Руданський, Л. Глібов.

Помітний внесок у розвиток української поезії зробили П. Грабовський, В. Самійленко.

Найвідоміші здобутки української літератури пов'язані з ді­яльністю І. Франка, його творчість .була основою комплексного вивчення зв'язків української та світової культури.

Багатство і розмаїття українського фольклору

Фольклор (анг. folk — народ, lore — знання, мудрість) — сукупність різних видів і форм масової словесної художньої творчості; усні народні твори.


Фольклор




Епос




Лірика




Драма













Казки, перекази, легенди, народні байки, анекдоти, усмішки




Малі фольклорні, жанри (загадки, скоромовки, при­слів'я, приказки), пісні




Ігри, ігри-пісні, об­ряди, народні п'єси

Художні прийоми фольклору: звертання, діалог порівняння, епітети, слова зі зменшувально-пестливими суфіксами, гіпер­боли, вислови-порівняння.

Процес виникнення фольклору.

Це поетичне мистецтво слова твориться за особливими, специ­фічними законами усної передачі від покоління до покоління. Ми ніколи не дізнаємося, хто був автором першої колядки або весільної пісні, чий гострий розум породив влучне прислів'я, яка мати про­співала першу колискову, кому належать перші варіанти дум...

І пісні, і думи з часом то скорочувалися, то подовжувалися, то перероблялися, то з'єднувалися з іншими такими ж творами. А внаслідок цього з'являються вже нові фольклорні перлини, ав­тором яких можна назвати тільки народ. Ця колективність тво­рення у фольклорні виявляється і в зовнішніх формах творчості, і у внутрішній його суті, і в процесі створення народних шедев­рів, і в їх виконанні. Численні творці і виконавці спираються на загальний досвід і традицію і водночас вносять у вже відомий твір нові риси й деталі. При цьому вони намагаються пристосу­вати раніше відомий сюжет, обряди і стиль до конкретних умов виконання та конкретного часу. Слід зазначити, якщо творчість нового творця або виконавця позначається новизною, то, як пра­вило, це новизна і є розвитком традицій.

Специфічні ознаки фольклору:



  • відображення життя, праці, боротьби трудового народу в різні історичні епохи;

  • вираження його світогляду, моралі, інтересів, мрій, оцінки різ­них суспільних і побутових подій та явищ, вчинків людей;







  • усне зберігання й поширення;

  • варіантність текстів;

  • анонімність;

• порівняно невеликий обсяг;

• ідейно-тематична єдність усіх фольклорних творів;

• простота і ясність стилістики;


  • строга послідовність композиції;

  • повторюваність;

  • переважання дієслівних рим.

. Фольклор та література.

Фольклор

Література

1. Усна форма побутування.

2. Передбачається безпосередній


контакт між тим, хто відтворює текст, і тим, хто цей текст
сприймає.

3. Колективний автор, що обумовлює варіативність усної народної творчості традиційної поетики.

4. Історична основа всієї світової
художньої культури.

5. Джерело національних художніх традицій



1. Письмова форма існування.

2. Безпосередній контакт між автором і читачем відсутній

(контакт опосередкований через
твір).

3. Автор — конкретна особа

з властивою йому творчою ма­нерою.

4. Виникає на ґрунті міфології та


усної народної творчості.

5. Формує світогляд, збагачує

духовно




Особливості родинно-побутових пісень. Види родинно-побутових пісень.

Родинно-побутова лірика




Пісні про кохання




Пісні про родинне життя




Жартівливі пісні

Ідейно-тематичний зміст родинно-побутового циклу пісень (загальна характеристика).

Вони охоплювали найважливіші події і явища з родинного Життя селян, з винятковою повнотою відображали їхню психологію, погляди, мораль. У них немає чітко виражених «тру­дових сюжетів», розповідей про важку працю, але зображення дій ведеться на фоні трудового життя, що надає їм життєвої правдивості. Найбільшу частину українських побутових пісень становлять пісні про кохання, в яких відтворено багатогранність людського життя, розкрито світ людських переживань.

Пісні про кохання відбили високі моральні якості трудової молоді. Щирість, довіра, взаємоповага, радість кохання, гіркота вимушеної розлуки, туга за коханою, зрада — ось основні мо­тиви, що проймають ці пісні.

Головними персонажами пісень про кохання є хлопець і дів чина, а характер стосунків між ними, їхні почуття і переживання визначили зміст творів. Від імені цих героїв і складались пісні.

Найповніші і найпоетичніше в піснях зображено дівчину її щасливе та нещасливе кохання. Образ її постає з поетично ніжних характеристик: вона «красна», «серденько», «вірная», «чорнобрива», у неї «брови як шнурочок», «личко, як яблучко». Аналогічно змальовано й хлопців.

Вірність у коханні була найвищим ідеалом у стосунках мо­лоді, мірилом чеснот, які народ ставив вище за золото й срібло, вище від багатства.

Характерною рисою пісень про кохання є їх драматизм. Він найчастіше визначався суспільними умовами — перешкодою взяти шлюб через майнову нерівність. Заможні батьки не дозволяли своїй дочці йти за убогого, син багатіїв не міг одружитися з бідною.

Причиною розлуки могли бути і підступні наклепи лихих людей: недобрих сусідів чи подружок.

Часто розлучались пари і через підступність суперниць.

Закохані наполегливо борються за своє щастя, прагнуть пере­бороти всі перешкоди.

У піснях про кохання охоронцем морально-етичних норм по­ведінки молоді найчастіше виступає мати. Вона застерігає дочку від помилок, не пускає до козака-гультяя, а сина до дівчат, які вміють чарувати.

Серед пісень про кохання часто натрапляємо на такі, в яких розповідається про чарування дівчиною хлопця, щоб привернути до себе чи наслати на суперниць усілякі лиха.

Пісні про родинне життя досить різноманітні за тематикою. Найбільше уваги в них відводилось розкриттю взаємин між чо­ловіком і жінкою та стосункам з іншими членами родини. Важкі умови життя заміжньої жінки зумовлювались насамперед тим, що її видавали заміж силоміць за нелюбого, до чужої сім'ї. Бать­ків чоловіка здебільшого цікавило не щастя молодого подружжя, а працьовита невістка. їй доводилось робити майже всю хатню ро­боту. Вона готувала їжу, прала на всю сім'ю, доглядала дітей. Потрапивши в чужу сім'ю, дівчина одразу ж відчувала всю повноту влади над нею свекрухи і свекра, мала коритися їм в усьому. Чоловікова мати не тільки примушує молоду жінку тяжко працювати, а й докоряє їй, ображає, змушує сина ні за що бити свою дружину.

Син здебільшого виконує накази матері, але в деяких піснях говориться, що він виступає проти її волі, заступається за дру­жину, бо вона слухняна. Помітно, що в українських піснях крив­дником рідко виступає свекор.

Здебільшого в піснях показано молоду жінку, яка кориться свекрусі, мовчки зносить її наругу. Але є пісні, де звучить про­тест, показано рішучий опір невістки.

Особливо тяжкою була доля жінки з чоловіком-п'яницею. Пияцтво було особливо згубним для бідних селян. Воно при­зводило до остаточного розорення сім'ї.

Молода жінка, віддана за нелюба чи п'яницю, засліплена го­рем, сама тягнеться до корчми.

Родинний деспотизм щодо невістки був дуже сильним, і гарна здорова молодиця за два-три роки перетворювалася на стару хвору жінку.

У піснях відображено тему видання дівчини за старого, але багатого. Чоловік їй осоружний, багатство немиле. Тільки одру­ження з милим може принести щастя — такий лейтмотив бага­тьох пісень.

Доля матері, особливо матері-вдови, є однією з найпоширені­ших тем у родинно-побутових піснях. У них проникливо, з вели­ким співчуттям до вдови змальовувались її життєві незгоди. Ні­кому зорати ниву, посіяти, зібрати хліб, нічим годувати малих дітей. Нікому допомогти вдові в біді, нікому пораду дати.

Отже, в родинно-побутових піснях народ оспівує головним чином родинне життя — радості й печалі, події й розчарування, взаємовідносини жінки й чоловіка, дівчини й парубка тощо. Впродовж багатьох століть пісня правдиво розповідає про долю Українського народу.
Поетика народної пісні — це сукупність художніх засобів ,за допомогою яких яскраво відображуються події, явища у творі

Поетика (гр. роіеtiке — творче мистецтво) — наука про систему засобів і способів вираження думки в літературних творах Одна з найстаріших галузей літературознавства.

Аналізування програмових соціально-побутових пісень

«Місяць на небі, зіроньки сяють».

Виразне читання твору або прослуховування його виконання у грамзаписі.



Тема: оспівування палкого кохання козака до дівчини.

Ідея: возвеличення щирого почуття, яке не розлучить герої за будь-яких обставин.

Основна думка: Як ми любились та й розійшлися, / Тепер зійшлися навіки знов.

Жанр: пісня, інтимна лірика.

Художні особливості твору.



Метафори: «серденько мре», «очі вкоротили вік», «очі на вчились заводить людей».

Епітет: «пісня люба... мила», «очі дівочі темні... ясні».

Повтори: «...очі, очі, очі...».

Порівняння: «темні, як нічка», «ясні, як день».

Звертання: «Ви ж мені, очі...».
«Цвіте терен, цвіте терен».

Тема: оспівування страждань дівчини через те, що «милень­кий поїхав іншої шукати».

Ідея: засудження зради у палкому коханні.

Основна думка: Хто з любов'ю не знається, / Той горя не знає.

Жанр: пісня, інтимна лірика.

Художні особливості пісні.



Повтори: «Цвіте терен», «нехай їде», «очі, мої».

Метафори: «Очі не дрімали», «очі наробили», «очі полюбили».

Риторичні запитання: Що ви наробили / Що всі люди обми­нали, / А ви полюбили?

Звертання: Очі мої, очі мої, / Що ви наробили...
«Сонце низенько, вечір близенько»
Тема: присягання у вірній любові одне до одного двох за­коханих.

Ідея: уславлення почуття, яке є смислом життя двох лю­блячих сердець.

Основна думка: вірність у коханні — основа родинного за­тишку.

Жанр: пісня, інтимна лірика.

Твір побудовано на діалозі двох закоханих.

. Художні особливості пісні.

Повтори: «Ой прийди, прийди».

Метафора: «Спішу до тебе, / Моє серденько».

Звертання: «Серденько моє».

Епітет: «Кохання вірно, чесно, примірно».

Римування: паралельне.

Опрацювання ідейно - художнього змісту програмових соціально – побутових пісень

«Світи, світи, місяченьку, та й на мій перелаз».

Тема: зображення страждань дівчини через те, що її зали­шив коханий заради іншої, висловлення проклять з приводу цього.

Ідея: засудження тієї, яка розлучила коханих.

Основна думка: Щоб ті трави повсихали, що так рано цвіли, / Щоб ті люди щастя не мали, що нас розлучили.

Жанр: родинно-побутова пісня, інтимна лірика.

Римування: паралельне.

Художні особливості твору.



Повтори: «Світи, світи...», «прийди, прийди...», «я бо до тебе», «щоб ті...», «мій миленький».

Звертання: «Світи, світи, місяченьку», «прийди, прийди, мій миленький», «я б з тобою мій міленький».

Контраст: «...сухі дуби цвіли — зелені пов'яли».
« За городом качки пливуть ».

Тема: зображення різної долі під час сватання бідних і багатих дівчат .

Ідея: засудження соціальної нерівності, яка є перешкодою до щасливого подружнього життя, возвеличення справжньої дівочої краси.

Основна думка:1) любов — почуття, на яке не повинні впливати гроші, матеріальний стан закоханих;2) Нащо мені на подвір'ї / Воли та корови, / Як не буде в моїй хаті / Любої розмови!

Жанр: соціальна, родинно-побутова пісня, інтимна лірик

Композиція.



Експозиція: Вбогі дівки заміж ідуть, / А багаті плачуть.
Зав'язка: Чи чула ти, дівчинонько, / Як я тебе кликав, / Через твоє подвір'ячко / Сивим конем їхав ?.

Кульмінація: Нащо мені на подвір'ї / Воли та корови, /Як не буде в моїй хаті / Любої розмови.

Розв'язка: Оце вдова своїй доні / Весілля справляє.

Художні особливості твору.



Протиставлення: «Вбогі дівки заміж ідуть, / А багаті плачуть. / Вбогі дівки заміж ідуть, / А багаті дівки сидять».

Повтори: «Вбогі дівки заміж ідуть», «А багаті...», «Hexай знають...»

Риторичне запитання: «Чи чула ти, дівчинонько?..».

Риторичні оклики: «Темна нічка — петрівочка — / Вийти боялася!», «Бо я хлопець молоденький / Не зрадив нікого!», «Хоче собі багатую / Невістку шукати!», «Як не буде в моїй хаті /

Епітет: «люба розмова».

Метафора: «скрипка витинає».

Звертання: « Чи чула ти , дівчинонько ?»…

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка