Роль декоративно-прикладного мистецтва в вихованні дітей та розвитку творчих здібностей учнів



Скачати 204.09 Kb.
Дата конвертації25.10.2017
Розмір204.09 Kb.

НАРОДНЕ МИСТЕЦТВО У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ТА РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ

Впровадження в шкільну практику декоративно-прикладного мистецтва

На сучасному етапі у вихованні дітей актуальним є виховання в народних традиціях. Народне мистецтво нерозривно пов'язане з життям і побутом людства . У яких би умовах не жили люди, вони завжди прикрашали своє житло, предмети побуту, одяг і знаряддя праці. Народному мистецтву властива спільна риса: майстер завжди чудово володіє образною мовою, природним матеріалом, уміє повною мірою розкрити його красу, тонко відчуває колір і пропорції. Багато поколінь талановитих майстрів закладали духовну силу, гармонію та мудрість наших пращурів у свої роботи. Простоту і змістовність образів пронесли через століття у своїй творчості народні умільці всіх регіонів України.

Краса здавна вважалася могутнім засобом морального вдосконалення особистості. Взаємозв'язок доброго і прекрасного знаходив відображення в різних філософських системах минулого. Педагогічний аспект цієї проблеми знаходить своє відображення в єдності естетичного і морального виховання учнів. Ця єдність «визначається, по-перше, єдністю кінцевої мети кожного з них - формування всебічно розвиненої, гармонійної особистості; по-друге, єдністю духовної сутності людини, яка не може бути розсічена на ізольовані складові частини».

Головне завдання естетичного виховання полягає в тому, щоб засобами мистецтва прищепити людині високі норми і принципи моралі, прагнення до творчої діяльності, яка є засобом реалізації духовних потреб особистості. Відрив естетичного виховання від морального призводить до того, що завдання першого зводяться лише до формування естетичного смаку; ототожнення ж їх - друга крайність, бо тоді естетичне виховання є лише частиною морального.

Моральне виховання - це цілеспрямоване "формування в людини відповідних переконань, моральних нахилів, почуттів, звичок, стійких моральних якостей особистості". Як видно з цього визначення, норми і принципи моралі ґрунтуються не тільки на інтелекті, а й на почуттях. Справа в тому, що раціональне засвоєння моральних принципів та ідеалів не достатнє для людини. Кожен з нас "більше людина в тому, як вона почуває, ніж у тому, як вона думає", - зазначав К. Д. Ушинський. Лише тоді, коли норми моралі дійшли до серця людини, оволоділи її почуттями, вони стають власністю кожного. Розвиваючи культуру почуттів, усуваючи розрив між знанням і переконанням, між почуттям і поведінкою, особистим інтересом і обов'язком, у творчій праці, активній громадській діяльності, можна формувати цільну, дійсну, всебічну досконалу, розвинену людину. Для розв'язання цього завдання важливе значення має мистецтво.

Декоративне мистецтво має свою специфіку. Його твори відображають дійсність через "видовий" образ, що дає зображення "в дуже загальних формах, далеких від індивідуалізованої, максимально-конкретної характеристики предмета". В основі емоційного сприймання творів прикладного мистецтва лежать пластичні, фактичні фактурні та колірні властивості форми. Основні принципи декоративного мистецтва можна сформулювати так: єдність художньої форми і практичного призначення виробів; побудова речей відповідно до властивостей і можливостей матеріалу; зв'язок художньої форми з технологічними способами її обробки. Єдність естетичного й утилітарного є основним принципом цього виду мистецтва. Разом з тим нерідко бувають випадки, коли та чи інша річ, яка в свій час мала певне практичне призначення, в подальшому поступово втрачала його, стаючи суто художнім твором.

Навчити школярів цілісного, емоційного і глибокого аналізу творів мистецтва не можна без виховання в них навичок художнього сприймання. Естетичне сприймання освоєння дійсності - це передусім діяльнісно-емоційне сприймання. Стосовно творів писанкарства воно базується на людській здатності відтворити ціле за його частинами . При цьому емоційний вплив кожної частини має забезпечувати вплив цілого. Завдання вчителя полягає в тому, щоб навчити школярів розкривати багатогранність внутрішнього змісту твору прикладного мистецтва, який порівнюють з айсбергом - видима частина його незмірно менша від "підводної". Робота над художніми виробами на уроках образотворчого мистецтва і факультативних заняттях дає змогу розвинути в учнів здатність до просторово-композиційної діяльності і художньо-образного мислення.

У моральному й естетичному вихованні в процесі оволодіння декоративно-прикладним мистецтвом вирішальною ланкою є формування в школярів здатності сприймання і уяви. Формування цих двох сторін художнього процесу має ґрунтуватись, поряд із знанням законів і правил, на чуттєвому, емоційному фундаменті.

Спостереження за учнями під час їхніх занять показують, що декоративна творчість не збуджує позитивних емоцій у тих учнів, які байдужі до неї, а в окремих випадках і в тих, хто досяг високої майстерності в декоративній роботі й відчуває свою зверхність над ровесниками. У школярів, які прагнуть досягти високої майстерності, процес творчої діяльності завжди збуджує позитивні емоції. Робота з цими підлітками спрямована на засвоєння виражальних засобів народного мистецтва (форм, ліній, ритмів, пропорцій, контрасту світла і тіні, гармонійного поєднання кольорів у виробах). Зустрічі з народними майстрами, екскурсії в музеї, на підприємства, як показує досвід, уже в п'ятикласників викликають захоплення, оптимізм, приплив енергії. Прилучення до мистецтва, оволодіння майстерністю в декоративний творчості стає їхньою близькою метою, а досягнення її – органічною потребою. Задоволення цієї потреби вимагає усидливості, наполегливості, завзятості. Проте засвоєння одних лише технічних прийомів дає ремісничу підготовку. Занадто тривала робота на "тренажних" дощечках або інших матеріалах (поза зв'язком з виробом) унаслідок якої з'являється непотрібний продукт, а також недооцінка педагогами важливості вивчення теоретичних основ декоративного мистецтва призводять до невдоволеності школярів своєю діяльністю. Тільки творчий характер занять, які вимагають інтелектуальних і емоційних зусиль, дає школярам насолоду від процесу праці. Організовуючи його, доцільно якомога раніше переходити від підготовчої роботи до творчої. Тоді позитивні емоції виступатимуть як важливе підкріплення вищих соціальних мотивацій, виявлятимуться додатковим стимулом, поштовхом до більш інтенсивної діяльності. Радість прояву своїх внутрішніх сил закріплює, робить стійкою потребу в праці, створюються оптимальні умови для забезпечення єдності трудового, морального й естетичного виховання учнів.

На основі емоційних процесів формуються почуття, суть яких полягає у збудженні, узагальненні й систематизації різноманітних емоцій у процесі розвитку морально-естетичних якостей людини, а процес діалектичного взаємопроникнення знань і почуттів сприяє формуванню переконань. Внаслідок цього моральні й естетичні почуття стають глибоко усвідомленими, принципово вмотивованими спонукальними силами діяльності учня. Формування інтересу до декоративної творчості ґрунтується не лише на стійкому емоційному піднесенні, а й на усвідомленні суспільної значущості прикладної діяльності.

Заняття декоративно-прикладним мистецтвом, якщо вони стали органічною частиною всього навчально-виховного процесу, сприяють вихованню в учнів працьовитості і колективізму, формуванню художньо-естетичного смаку, забезпечують підготовку школярів до свідомого вибору професії.

Найкращих виховних результатів домагаються ті школи, в яких дітей прилучають до народного мистецтва вже з 1 класу, а в сім'ї - ще з дошкільного віку. Ознайомлення учнів з доступним їхньому розумінню художніми виробами поступово готує їх до сприймання прекрасного в мистецтві й у житті, формує в них естетичний смак.

Досвідчені вчителі насамперед привчають дітей помічати красу в природі. Це дуже важливо, адже духовний світ людини формується в постійному спілкуванні з природою. Вчителька Палехської школи Л. Іванова під час екскурсій звертає увагу дітей на те, як майже непомітно несе свої води заросла очеретом і осокою річка з напрочуд милою і привітною назвою - Люлех. На берегах цієї річки палешани вбирають у себе барви квітів, трав, неба, води і лісу, які потім під ледве помітними рухами найтоншого білячого пензля оживають у казкових тройках, гуляннях і битвах.

Вже в І-ІП класах велика увага приділяється розвитку творчої уяви дітей. Цього можна досягти, зокрема, в процесі роботи над близькими і зрозумілими діям предметами - іграшками. Тривалий час іграшка була незаслужено забута. Вчителька Яворівської середньої школи В. Шкрібляк широко використовує іграшку на уроках образотворчого мистецтва і праці, пов'язуючи обидва заняття між собою. Спочатку першокласники малюють півника, а потім на заняттях з праці ліплять іграшку з пластиліну. У наступних класах завдання ускладнюються.

У бесідах на уроках образотворчого мистецтва вчителі початкових класів на конкретних прикладах ознайомлюють дітей з принципами єдності естетичного й утилітарного, залежності характеру декоративного зображення від функціонального призначення виробу, від матеріалу і технології його обробки. Основну роль у навчанні школярів технічних прийомів виготовлення художніх виробів відіграє урок праці. На уроках праці і трудового навчання учні оволодівають практичними вміннями і навичками виготовлення художніх виробів, привчаються організовувати робоче місце, планувати роботу тощо.

Програми складаються з таких розділів: ознайомлення з історією народного декоративно-прикладного мистецтва; оволодіння практичними вміннями і навичками виготовлення художніх виробів; вивчення художньо-образних особливостей декоративно-прикладного мистецтва, оволодіння прийомами композиції орнаментів; вивчення основ організації промислового виробництва.

Забезпечуючи підтримання інтересу учнів до предмета (зміна і поступове ускладнення навчальних завдань, створення можливостей для виявлення творчих здібностей), програми містять у собі значний виховний потенціал.

Оскільки для шкіл і міжшкільних навчально-виробничих комбінатів одним з головних практичних завдань є профорієнтація випускників, підготовка їх до праці, розглянемо досвід організації занять з профілів народних художніх промислів переважно в Х-ХІ класах..

На уроках праці учні займаються тими видами декоративної творчості, які поширені в мистецтві, де знаходиться школа. Там же розташовані й відповідного профілю підприємства народних художніх промислів. Заняття з народного прикладного мистецтва завжди будуються на спільних дидактичних вимогах і методичних прийомах. Якщо вони мають розвиваючу і виховну спрямованість, то одночасно виступають і ефективним засобом формування у школярів моральних якостей та художньо-естетичного смаку.

На основі спостережень за учнями на уроках праці (на початку і в кінці роботи), за виконанням робочих прийомів, за ступенем сприятливості до порад учителя і товаришів, за тривалістю концентрованої уваги під час виконання одноманітних операцій, за темпом і ритмічністю роботи, а також за виявленням емоційної реактивності ми умовно поділяємо учнів на три типи (групи) відповідно до їхньої поведінки: 1) урівноважені; 2) особи з переважанням елементів збудження; 3) особи з переважанням елементів гальмування.

Першу групу становлять школярі, для яких характерна стійка колективістська поведінка. Вони завжди готові не на словах, а на ділі допомогти товаришам, уважні, швидше за інших оволодівають практичними вміннями і навичками роботи.

До другої групи входять учні з нестійкою колективістською поведінкою. Вони швидко реагують на словесні й безпосередні подразники, емоційні, часто дратівливі. У школярів цієї групи своєрідно проявляється ставлення до праці, до колективу. Вони беруться за виготовлення багатьох виробів, виконання різних доручень, але не доводять справу до кінця. У колективі такі учні прагнуть посісти становище лідера, впливати на товаришів, а якщо їхня думка не підтримується, то образа часто призводить до сварки.

Третю групу становлять школярі, які не виявляють ініціативи у громадських справах, поводяться в колективі замкнуто, у роботі відчувають невпевненість, допускають недбалість.

Такий поділ учнів на групи потрібний для того, щоб на практиці забезпечити диференційований підхід до їхнього навчання й виховання.

Як правило, перша група не викликає особливого занепокоєння вчителя, але її не можна залишати без постійного педагогічного керівництва. Учитель стимулює діяльність учнів цієї групи, підтримує й закріплює їхні позитивні риси.

В індивідуальній роботі з учнями другої групи вчителі праці і класні керівники через систему вправ, колективних та індивідуальних практичних завдань, громадських доручень виховують усидливість, уважність, наполегливість, домагаються досягнення намічених кількісних та якісних показників у роботі.

Нарешті, виховуючи учнів третьої групи, вчителі мають терпляче працювати над розвитком у них ініціативи, доручати завдання, які вимагають прийняття швидких рішень, постійно заохочувати найменші успіхи в роботі. Щоб викликати у 9-класників прагнення до творчості, інтерес до виготовлення художніх виробів, перші заняття проводяться в музеях, на підприємствах художніх промислів, де учні ознайомлюються з кращими виробами народних умільців. Такий прийом застосовується в багатьох педагогічних колективах. Ознайомлення з творами народних умільців значною мірою сприяє формуванню в школярів потреби самим творити прекрасне. Воно викликає почуття любові до рідного краю, шанобливе ставлення до самобутнього мистецтва та його творців. Перед початком практичних робіт вчителі проводять з учнями бесіди, показують їм спеціально підготовлені вироби. На наступних уроках - вивчають з ними основи творення художніх предметів, їх образну природу, зв'язок художньої форми з технологічними способами обробки, властивостями і можливостями матеріалу тощо.

Важливими педагогічними умовами підвищення ефективності занять декоративно-прикладним мистецтвом є: 1) індивідуалізація цілеспрямованих впливів на школярів залежно від особливостей їхнього характеру і поведінки; 2) тісний взаємозв'язок занять декоративно-прикладним мистецтвом з усім навчально-виховним процесом з метою розвитку зорової пам'яті, уяви, підведення учнів до самостійного розв'язання завдань декоративної творчості; 3) створення в учнівському колективі обстановки взаємодопомоги і вимогливості. Самостійне розв'язання таких та інших творчих завдань активізує уяву, розвиває мислення учнів, вимагає застосування набутих ними знань з інших наук і водночас їх збагачення, розширення. Так, знання з біології та хімії необхідні під час вивчення будови і способів технологічної обробки деревини, вживання лаків, виготовлення керамічних виробів; знання з математики - при виконанні композиції орнаментів; знання з фізики - під час вивчення механізації виробничих процесів тощо.

Для успішної творчої діяльності важливо мати трудові навички - закріплені вправами на вміння виконувати ту чи іншу дію. Лише в такому разі дії людини відзначаються чіткістю, точністю, супроводжуються почуттями упевненості, задоволення результатами праці. Підкреслимо, що ця сторона справи виходить далеко за межі власне дидактичних прийомів. Вона має неоціненне виховне значення, адже тут воєдино зливаються трудова, моральна й естетична засади, раціональне й емоціональне, без чого недосяжні високі результати будь-якої діяльності.

Вміла дія відзначається точністю й красою, бо вона позбавлена зайвих рухів. Учителі мають працювати з учнями індивідуально, щоб прищепити кожному з них потрібні навички. Наполегливо старанно старшокласники привчаються правильно виконувати технічні прийоми. У процесі систематичної роботи над створенням художньої речі в них формується точність і швидкість рухів, поступово закріплюються трудові уміння й навички, що є важливою умовою формування працьовитості.

Звичайно, до робіт школярів не можна ставити ті ж вимоги, що й до творів народних умільців. Якщо від дорослого вимагають розвитку традицій, то для школярів допустиме і навіть певною мірою необхідне засвоєння основних рис стилю народного мистецтва для більш досконалого вивчення техніки і основ декоративно-прикладного мистецтва. Проте це не означає, що треба орієнтувати школярів на механічне копіювання зразків замість творчого підходу до них.

Якщо вихованці постійно зайняті не тільки навчальною, а й суспільно корисною трудовою діяльністю, яка стала для них близькою і бажаною, то захопити декоративною творчістю, як показує практика, можна навіть і так званого "важкого" учня. Даремно іноді вчителі втрачають надію і стверджують: "Цих дітей нічим не зацікавиш". Якщо з цим погодитись, то в кожній школі почнуть з'являтися "важкі" діти, в яких закріплюватиметься недбале ставлення до навчання, до суспільно корисної праці, споживацтво.

Проте, не встигають у навчанні, як правило, саме "важкі" діти. Але відбувається це не тому, що їм начебто непосильна шкільна програма. Найчастіше причина в іншому: колись учень через труднощі в навчанні почав втрачати віру в свої сили, і йому своєчасно не прийшли на допомогу ні вчителі, ні батьки, які не зуміли виховати в ньому людину, яка б не розгублювалася в складних ситуаціях, вміла долати перешкоди. Тепер, коли прогаяно час, завдання педагогів значно ускладнюються. Учневі потрібно створити практичні умови, які б дали йому можливість пережити спокійне, врівноважене почуття людської гідності. І для цього можна і треба використовувати заняття прикладним мистецтвом.

У процесі декоративної творчості досить часто виникають суперечності зовсім іншого характеру: між досягнутою школярами високою майстерністю у виготовленні художніх виробів і обмеженнями можливостями програми трудового навчання. Необхідність правильно розв'язати цю суперечність викликана організація факультативів з декоративно-прикладного мистецтва, спрямованих на ширший розвиток нахилів і здібностей, творчих інтересів учнів.

У програмі факультативів паралельно з практичними роботами із створення художніх виробів передбачено глибоке вивчення технологічних процесів обробки матеріалів і одержання значного обсягу теоретичних знань з декоративно-прикладного мистецтва. Факультативні заняття разом з уроками праці і трудовим вихованням у сім'ї забезпечують якісну професійну підготовку старшокласників. Багато занять проводяться безпосередньо на підприємствах і є важливим засобом політехнічного навчання, що дає загальне уявлення про виробництво (наприклад, про техніку і технологію деревообробної промисловості, економіку виробництва та ін.).

Деякі вчителі вважають, що організувати факультативні заняття, особливо у випускному класі, досить важко, оскільки багато учнів вбачає основне завдання в підготовці, якщо не до вузу, то хоча б до випускних іспитів. Організовуючи факультатив, ми повинні враховувати реальне навантаження школярів, виходячи з їхнього бажання займатися прикладним мистецтвом, давати їм посильні завдання. Факультативні заняття допомагають старшокласникам уже в стінах школи свідомо обрати майбутню виробничу спеціальність або напрям дальшого навчання. Уроки, які проводяться у музеї, зустрічі з народними майстрами допомагають учням глибше засвоїти матеріал, виховують у них любов до культури свого народу й інших національних культур.

За завданням учителя учні можуть самостійно збирати матеріали про місцеву народну творчість. Ознайомлення з роботами видатних народних майстрів минулого здійснюється на фоні матеріалу, відомого учням з уроків присвячених історії рідного краю. У той же час знання з історії поглиблюються і конкретизуються.

Працюючи над створенням художніх виробів, школярі переконуються в необхідності міцних знань з інших шкільних предметів. Багатьом з них доводиться заповнювати прогалини в своїх знаннях, звертаючись за допомогою до вчителів математики, хімії, історії. І це дуже важливо, бо без глибоких і міцних знань не може бути морально вихованого учнівського колективу.

У процесі виконання суспільно значущих завдань в учнів розвиваються стійкі інтереси, які сприяють формуванню працьовитості і колективізму.

Внаслідок цілеспрямованої навчально-виховної роботи педагогічного колективу вивчення декоративно-прикладного мистецтва стає справою, яка відповідає потребам учнів. Адже праця виховує саме тоді, коли вона усвідомлюється як потреба, а не повинність, яку треба відбути. "Знайти, відкрити, утвердити в людині її трудовий корінь, - писав В. О. Сухомлинський, - добитися щоб кожен став справжнім майстром у якість праці, щоб трудова творчість назавжди ввійшла в духовне життя й стала найсильнішим емоційним стимулом діяльності, - у цьому полягає єдність ідейного й трудового виховання".

Усе це дає можливість зробити висновок, що творчий вогник, який народився в процесі опанування прикладним мистецтвом, викликав і відповідне ставлення до навчання, до виконання громадських доручень. Так у тісному взаємозв'язку здійснюється формування моральних якостей, розумовий розвиток, оволодіння практичними вміннями і навичками.

Наш досвід стверджує, і це сьогодні винятково важливо, що в процесі творчої діяльності у школярів формується позитивне ставлення до трудової діяльності, стійка потреба в ній, тобто працелюбність, яку вони виявляють і в школі, і після її закінчення - в обраному виді праці.

Іноді говорять, маючи на увазі навчання декоративно-прикладному мистецтву, що, мовляв, у нашу добу, добу науково-технічної революції, недоцільно залучати школярів до ручної праці. Гадаємо, що таке судження - при всій його зовнішній переконливості - все-таки не може бути визнане справедливим. По-перше, народне мистецтво було, залишається й завжди буде базуватися на ручній, а саме тому й індивідуальний творчій праці. Отже, підготовка нових майстрів художніх промислів з усією своєрідністю даного типу виробництва завжди актуальна. По-друге, практична трудова діяльність школярів - виготовлення художніх виробів - забезпечує їх політехнічну підготовку відповідно до вимог типових програм з трудового навчання.

У кожній школі, виходячи з місцевих умов, необхідно організувати ті види трудової діяльності, які близькі школярам і відповідають їхньому виробничому оточенню. Разом з тим успіх у формуванні працьовитості залежить від оптимального поєднання навчальної й трудової діяльності як єдиного процесу, що дає змогу добитися, щоб старшокласники глибоко усвідомили необхідність і обов'язковість праці.

Позакласна і позашкільна робота з декоративно-прикладного мистецтва, органічно продовжуючи уроки праці, є ефективним засобом виховання школярів. Найбільш цікавими й масовими видами позакласної та позашкільної роботи, як показує досвід, є походи, експедиції та екскурсії учнів. У школах, які знаходяться в районах з розвинутими народними промислами, вони вже стали доброю традицією.

Важливе місце в позакласній і позашкільній роботі з декоративно-прикладного мистецтва посідає проведення виставок учнівської художньої творчості. У багатьох школах вони є своєрідним екзаменом, де перевіряється рівень художньої майстерності і старанності окремих учнів і класних колективів. Виставки в нашій школі стали традицією. "Ніщо так не скріплює колектив, як традиція, - писав A.C. Макаренко. - Виховати традиції, зберегти їх - надзвичайно важливе завдання виховної роботи". Як показує досвід, проведення виставок розвиває у школярів бажання добиватися кращих результатів, виховує в них почуття відповідальності за доручену справу.

Найбільш масові виставки - класні, особливо у випускних класах. Ініціаторами їх виступають самі учні. Проведення виставок згуртовує колектив, зміцнює спільність інтересів школярів. Такий учнівський колектив підбадьорює, заохочує відстаючих, ставить суворі вимоги до ледарів і порушників дисципліни.

З кожним роком дедалі збільшується кількість учнів, які беруть участь у гуртках декоративно-прикладного мистецтва в школах та позашкільних закладах. Відрадно, що багато майстрів з підприємств художніх промислів і художників ведуть юнь у світ прекрасного. На заняттях гуртка проводяться бесіди з історії й теорії декоративно-прикладного мистецтва, про видатних художників. Учні дізнаються, як і якими засобами професіональні художники і народні майстри добиваються ідейної глибини та емоційної виразності своїх творів. Вироби гуртківців на виставках дістають високу оцінку. Робота гуртків прикладного мистецтва при позашкільних закладах заслуговує найпильнішої уваги. Крім того, що ці гуртки залучають школярів до мистецтва, дають їм трудовий гарт, вони допомагають розв'язувати проблему їхнього вільного часу.

Виступаючи перед батьками, вчителі роз'яснюють їм мету й завдання занять з декоративно-прикладного мистецтва як засобу виховання старшокласників, практичної підготовки їх до суспільно корисної праці, до свідомого вибору життєвого шляху. Більшість батьків підтримує наші вимоги до декоративної творчості учнів, подає допомогу в зміцненні навчально-матеріальної бази занять.

Разом з тим ми добиваємось єдності вимог школи і сім'ї до учнів. Більшість старшокласників успішно оволодіває вміннями й навичками виготовлення художніх виробів. Проте деякі школярі виготовляють низько художні речі, які не мають нічого спільного з декоративно-прикладним мистецтвом. Щоб запобігти таким негативним явищам, учителі надають трудовій діяльності учнів суспільної спрямованості, дбають про формування їхнього художньо-естетичного смаку.



Дослідно-експериментальна програма факультативних занять по вивченню декоративно-прикладного мистецтва

Факультатив (лат. facultatis - необов'язковий) - навчальний курс, не обов'язковий для відвідування. Факультативні заняття впроваджені в шкільну практику як форму диференційованого навчання. Ця форма організації навчання – єднальна ланка між уроками та позакласними заняттями та сходинка від засвоєння предмета до вивчення науки, засіб ознайомлення учнів з методами наукового дослідження. Для факультативів розроблено варіанти програм, навчальні посібники.

За освітніми завданнями виділяють такі види факультативів: з поглибленого вивчення навчальних предметів (позапрограмове поглиблення знань з метою вступу до вищого навчального закладу); з вивчення додаткових дисциплін; з вивчення додаткової дисципліни з одержанням спеціальності; міжпредметні факультативи. Кожен з видів факультативу може поділятися залежно від дидактичної мети на теоретичні, практичні, комбіновані.

Учнів залучають до факультативів на добровільних засадах, відповідно до їхніх побажань, нахилів, інтересів. Кожен може обирати не більше двох факультативів. Факультативні заняття проводять за спеціальними програмами (Міністерство освіти і науки України або авторськими, підготовленими досвідченими вчителями). Факультативи мають такі особливості: спільність пізнавальних інтересів учнів, їх позитивне ставлення до вивчення матеріалу, допитливість (оскільки групи формуються за інтересами). У програмі факультативів обов'язково зображено сучасні досягнення в галузі науки, техніки, культури, мистецтва. Тому вони є вагомим доповненням до змісту загальноосвітньої політехнічної і трудової підготовки школярів, сприяють формуванню інтересів до теоретичних знань і практичної діяльності. На факультативних заняттях використовують різні методи навчання, але перевагу надають тим, що привчають учнів до роботи. Рівень знань учнів оцінюють у процесі факультативних занять, а залік проводять у кінці курсу. Підсумкові оцінки вносять до атестату про середню освіту.



Програма факультативних занять по вивченню _декоративно-прикладного мистецтва



п/п

Тема уроку

Форма

проведення

Завдання для учнів

Кі-сть

годин

Українське писанкарство

1.

Писанкарство в Україні

Урок-бесіда

Відповіді на питання

1

2.

Технологія розпису.

Виконання крапанки



Практичне

заняття


Робота з фарбами та

воском


2

3.

Традиційні писанки. Вивчення класичного ділення яйця по долевій лінії, по ширині, по косій, навхрест, 48-кутник

Комбінований урок

Робота з виробами.

2

4.

Вивчення хвилястих ліній. Безконечники.

Практичне заняття

Виготовлення писанки.

1

5.

Виникнення дерева життя.

Урок-бесіда

Відповіді на питання.

1

6.

Поділ писанки на три рівні.

Практичне заняття.

Виготовлення писанки.

2

7.

Шкрябанка «До витоків християнства».

Комбінований урок

Виготовлення писанки.

2

8.

Рух всесвіту. Знак сонця – свастика.

Практичне заняття.

Виготовлення писанки.

2

9.

Композиція «Світ природи». Найпоширеніші орнаменти.

Комбінований урок

Перегляд літератури, наочності. Виготовлення писанки.

3

10.

Ритуальне значення писанки.

Урок-бесіда.

Відповіді на питання.

2

11.

Мальованка весільна.

Практичне заняття

Виготовлення писанки.

3

12.

Релігійне значення писанки. Півень, блискавка, грабельки.

Комбінований урок.

Відповіді на питання. Виготовлення писанок.

2

13.

Легенди про писанки.

Урок-бесіда.

Відповіді на питання

1

14.

Регіональні різновиди писанок за орнаментами та кольорами. Полтавські писанки.

Комбінований урок

Відповіді на питання. Робота над ескізами писанок за регіонами.

2

15.

Оригінальнна писанка.

Комбінований урок

Виготовлення писанок. Відповіді на питання.

2

16.

Писанка у сучасному мистецтві та побуті. Відбір кращих робіт і організація виставки.

Нестандартний урок

Відповіді на питання. Оформлення виставки.

3


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка