Родинне виховання І засади здорового способу життя



Сторінка4/9
Дата конвертації23.10.2017
Розмір1.55 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

ЇМ УЖЕ 13! БУДЬМО РАЗОМ ІЗ НИМИ
Учитель. Наші діти піднялися на вищий ступінь фізичного й психологічного розвитку. І ми з вами усвідомлюємо істотні зміни, що відбуваються в пізнавальній діяльності, у розвитку їхніх здібностей, творчої активності. Ви почали помічати в дітях перші паростки дорослості? Як же правильно побудувати лінію поведінки в цей складний для них вік? Так, вони дорослішають не тільки фізично, але й розумово, морально. У зв'язку з цим змінюється й стан нервової системи. Психологи відзначають у дітей цього віку появу бажання і прагнення навчитися керувати собою, пізнати себе, у них свій підхід до людських відносин. Головне — проблема самоповаги, самооцінки, особистісного самовизначення. Виникають нові почуття й переживання, з'являються нові критерії оцінки інших людей. Вони особливо йоржисті, зухвалі, зосереджені на собі. Як локатори, налаштовані на світ зовнішній і немов глухі до наших найправильніших повчань і слів. А нам треба, щоб сини й дочки, які ще не дорослі, але самі собі здаються дорослими, чули нас, розуміли, що ми їм говоримо, на що направляємо. Тому що, не почувши нас, вони можуть почути й сприйняти зовсім інші голоси. Одного разу учень так визначив ситуацію у своєму домі: «Монологи, монологи, монологи...» Але як виховувати без повчань, монологів? А чи не пошукати нам відповіді разом із дітьми? Проведене серед учнів дослідження пропонується вашій увазі як інформація до міркування. Наші діти мають потребу в щирості, відвертості близьких. Вони чекають ясності, стійкості відносин і, до речі, не є противниками покарань. Більшість дітей вважає, що їх іноді треба карати, але вони хочуть розуміти, за що і чому. Отже, відкриваємо конверт одкровень.

До дошки прикріплений конверт великого розміру, у якому лежать відповіді дітей на такі запитання.

1. Коли я підходжу до батьків із проханням допомогти з якогось предмета:

* допомагають розібратися;

* вважають, що повинен усе робити сам, у такий спосіб виховувати волю;

* відсилають до товаришів.

2. Один раз мені захотілося поділитися з мамою з приводу проблеми із друзями:

* зустрів нерозуміння й обвинувачення;

* відчув, що мені співпереживають;

* побачив повну байдужість.

Обговорення відповідей батьками.

Висновок. Діти повинні бути впевнені в доброзичливості близьких. Вони орієнтуються на їхню оцінку; тому необхідно переконати,, що у випадку неуспіху в якійсь ситуації ставлення до них не зміниться, що навіть 'їхню можливу невдачу повністю можна перебороти.

3. Коли мені роблять зауваження чи за щось вичитують, то я:



  • нічого не можу відповісти, немов води в рот набрав;

  • поводжуся агресивно;

  • дуже переживаю, у мене паніка в душі;

  • з'являється серцебиття, клубок у горлі, відчуття жару, слабкість у ногах, трехмтіння рук, біль у животі.

Обговорення варіантів відповідей з батьками.

Підліток — це квітка, краса якої залежить від догляду. Піклуватися про красу квітки потрібно задовго до того, як вона почне цвісти. Особливості підлітка залежать від того, як він виховувався в роки дитинства, що закладено в нього в період від народження і що початку підліткового віку.



Висновок. Батькам важливо вміти розпізнати прояв тривоги дітей. Не дратуватися, не вбачати злого наміру в таких природних і безневинних проявах. Ретельно маскуючи свою тривогу, ховаючи її головним чином від себе, підлітки самі не знають, що їм потрібно, не можуть звернутися по допомогу, провокують негативне ставлення до себе.

4. Конфлікт залагоджено, локалізовано, але батьки встановили найсуворіший контроль, самі підбирають друзів, організовують будь-яку «свободу». Що я відчуваю? Як я дію?

* Настає апатія, млявість, безініціативність;

* обмежуються мої інтереси, грубо протестую;

* демонструю повну байдужність.

Обговорення.



Висновок. Апатія і байдужність — найчастіше наслідок завищених і непослідовних рішень і вимог. Якщо дитина не хоче нічого робити сама, значить, ви «переборщили» і вам треба надати їй повну свободу прояву будь-якої ініціативи, заохочувати будь-яку розумову активність. Оточіть дитину доброзичливістю. Будьте вірні демократичній позиції.

5. Батьки переконують, що потрібно вміти аналізувати свою тривожну ситуацію, спокійно, без паніки розібратися в ній. Але ж я знаю, що:



  • не вмію планувати свої дії навіть у найпростіших ситуаціях;

  • безпомічний без зовнішнього контролера;

  • не можу займатися саморегуляцією.

Висновок. Не вчити дитину способам саморегуляції — значить залишити її беззахисною перед обличчям не тільки серйозного життєвого конфлікту, але й будь-яких скільки-небудь значних труднощів.

До одруження в мене було шість теорій відносно виховання дітей. Тепер у мене шестеро дітей і жодної теорії.



Джон Уїлмонт

Учитель. Отже, завдання батьків дітей цього віку — намагатися домогтися їхнього щиросердного спокою. Утримувати їхню тривогу від вищевизначеного рівня, не допускати розвитку таких примітивних форм захисту, які ми спостерігаємо у відповідях дітей. Ви повинні стати дитячими лікарями і психотерапевтами, якщо хочете. Ваш авторитет має бути непорушним. І ще... не скупіться на прояви любові й ніжності.

Ваша «норма справедливості» повинна поступитися «нормі милосердя». Звичайно, кожен із батьків може самостійно прийти до інших, особисто вистражданих рішень. Адже будь-який набір порад все одно не повний, і цю неповноту можна заповнити лише своїм особистим досвідом. Вірте у свої сили й знання.



Психолог. Відомо, що психологи й фізіологи дійшли висновку про хвилеподібну циклічність у настрої та поведінці дітей. Давайте спробуємо разом простежити правильність цих висновків. А якою була ваша дитина?

Батьки відзначають «так», «ні», «не зовсім».



Розділ ІІ

Бесіди

з батьками


ПРО ШКІДЛИВІСТЬ ПАЛІННЯ
В житті дітей наступив новий період, який тягнеться від 12-13 до 17-18 років. Фахівці називають його перехідним, тому що в дітях відбуваються зовнішні та внутрішні психічні зміни.

Перш за все, відбуваються зміни в фізичному розвитку: міняється тембр голосу, прискорюються темпи росту, починають виділятися статеві гормони. Одночасно відбуваються зміни в нервово-психічній сфері, формується характер.

Підлітки - ще недорослі чоловіки, але вже й не хлопчаки, ще не жінки, але вже й не дівчатка.

Підліткам хочеться якнайшвидше все пізнати і випробувати, стати дорослими, схожими на справжніх чоловіків або кумирів.

Більшість чоловіків палить. Копіюючи їх, підлітки також починають палити.

Паління приносить не тільки шкоду здоров'ю курця, ця звичка шкідлива і з точки зору моралі по відношенню до оточуючих. Ми з вами не раз чули: дитина потрапила в погану компанію, почала пити, палити. Чому підліток починає палити? І чому паління вважають поганою звичкою? А що думають про це самі підлітки? Після того, як було проведено анонімне анкетування, ми дізналися, що з 16 учнів, які навчаються в 7 класі, хоч раз у своєму житті пробували палити 10 учнів. П'ятеро з них палять досить часто, ховаючись від дорослих. У чотирьох учнів перше знайомство з цигаркою відбулося ще в початковій школі. Дівчатка палять тому, що так модно, або тому, що всі це роблять. Хлопці вважають, що паління - це ознака мужності, самостійності, дорослості.

Дим нікому з них не приносить задоволення, але всім їм дуже хочеться виглядати дорослими.

Крім того, що підлітки, які палять, порушують шкільну дисципліну, не прислуховуючись до порад батьків і вчителів, вони тим приносять непоправну шкоду для свого здоров'я. Адже паління це не просто шкідлива звичка. Тютюн містить у собі багато отрут. В тютюновому димі міститься до 1200 хімічних речовин, більшість з яких шкідливі для здоров'я. Паління пригнічує діяльність всіх важливих для життя систем і органів. Воно тормошить загальний розвиток підлітка і впливає на ріст організму. В дітей знижується успішність в результаті погіршення пам'яті і зниження уваги. Розвиваються авітамінози, тому що тютюновий дим руйнує вітаміни. Особливо паління впливає на діяльність нервової і серцево-судинної систем.

А наша любов до дітей безмежна. Ми переповнені бажанням виростити добрих, здорових людей, тому необхідно боротись із палінням дітей не тільки в класі, а й у сім'ї.

Добре відомо, що у вихованні особистий приклад має дуже важливе значення, інколи навіть вирішальне. Приклад батьків, старших братів і сестер, які усвідомлюють шкідливість паління, і тому не курять - найкращий засіб виховання.

Перший народний комісар охорони здоров'я Н.А. Семешко говорив: «Кожен курець повинен знати і пам'ятати, що він отравлює не тільки себе, а й інших». Але в деяких сім'ях батьки не тільки не пояснюють дітям про шкідливість куріння, про звикання організму до тютюну і наслідки паління. Деякі батьки не тільки палять в присутності дітей, але й оправдовують свої дії: «Палю тому, що це заспокоює нервову систему», «Палю тому, що не хочу поправитись», «Палю тому, що з цигаркою легше працювати» і т.д.

Батьки повинні пояснити дітям, що шкідливо не тільки палити, а й дихати тютюновим димом.

Діти дуже часто палять від невміння зайняти себе, тому необхідно заповнити їх дозвілля технічними й іншими видами творчості, фізичними вправами, більшу увагу приділяти трудовому вихованню.

А що ж робити батькам, діти яких вже мають стаж паління, як допомогти їм позбутися цієї шкідливої звички? Для того, щоб активно впливати на курців, ми повинні знати умови, за яких учень покине палити. Перша умова - курець повинен рішуче відмовитись від паління. Друга - він повинен бути впевнений у тому, що паління шкідливо впливає на його організм. Третя - вибрати момент для відвикання (кінець тижня, канікули, хвороба, підготовка до змагань і т.д.) Четверта - допомога оточуючих.

Рекомендується два способи відвикання від паління. Перший - одномоментний, раптово перестати палити (хірургічний спосіб); другий - консервативний, поетапне відвикання. Обидва ці способи можуть доповнюватись прийомом медичних препаратів для полегшення явищ нікотинової абстиненції. Звичайно, не кожен може зразу розлучитися з тим коротким обманюючим почуттям припливу сил і бадьорості, які дає нікотин. Часто спроба кинути палити викликає почуття розбитості, головну біль, поганий настрій, нудоту, біль у животі, безсоння.

Практика показує, що одноразове вольове рішення («Я кинув палити!») рідко буває успішним. Тому необхідно підготуватись до наполегливої боротьби і не зупинятись, якщо будуть зриви.

Молодій людині ще важко в такому віці співставити життєві цінності, тому дорослі зобов'язані тактовно довести до свідомості підлітків, що паління несумісне з силою, спритністю, мужністю і жіночністю. Паління лишає людину здоров'я. Якщо вже виникла ця проблема, необхідно допомогти дитині вирішити її, приділяючи якомога більше часу. Допоможіть своїй дитині замінити шкідливі звички корисними. Бажаю вам успіху!


УВАГА! ВАША ДИТИНА - П'ЯТИКЛАСНИК
У п'ятому класі починається новий період у житті дитини. Вона дорослішає, переходить навчатися до середньої школи. Вимоги до навчання змінюються, з'являються нові шкільні предмети.

П'ятий клас — це не тільки новий етап у навчанні, це і новий етап у розвитку особистості.

Поступово змінюється основна діяльність. Головним у житті дитини стає спілкування, якому діти в цей період присвячують більшість свого вільного часу. Навчання поступово відходить на другий план. Але у п'ятому класі інтерес до навчання зберігається майже в усіх дітей. Тому цей час найкращий для того, щоб навчити дитину вчитися! Для цього необхідно показати дитині, як правильно розподіляти час, відведений на виконання домашніх завдань, навчити дитину вибирати головне під час читання.

У п'ятому класі дитина дуже емоціональна, навіть у ставленні до навчальних предметів. Діти із задоволенням беруться за все, що їм до вподоби. Але, зустрівшись із першими труднощами, швидко втрачають зацікавлення у предметі. Емоціональність п'ятикласників така висока, що навіть добрі емоції можуть визвати негативну дію.

П'ятикласники дуже активні, багато хочуть зробити, але мало що вміють. Тому потрібно підтримувати їх ініціативність, допомагати у справах.

Якщо ваша дитина має якісь особливі риси характеру (імпулі. сивність, образливість, підвищену чутливість тощо) або здоров'я, негайно повідомте про це класного керівника.

Знайдіть час познайомитися з учителями-предметниками. Чим раніше ви це зробите, тим легше буде подолати перешкоди, які будуть виникати у процесі навчання.

Якщо ваша дитина чимось ображена, не треба негайно йти до школи і звинувачувати вчителя. Дитина, безумовно, говорить вам правду, але це тільки її бачення проблеми. Прислухайтесь і до інших учасників подій, тоді ви зможете адекватно сприйняти події, що сталися.

Пам'ятайте, ви не зможете все життя прожити за дитину, вона повинна навчитися розв'язувати конфліктні ситуації самостійно.

Дуже часто ви можете почути від своєї дитини, що їй тяжко, раніше було краще. Не підтримуйте цих розмов. Краще допоможіть дитині пристосуватися до нових умов життя.

Вашій дитині зараз важко. Ви повинні бути поряд, щоб допомогти дитині перерости цей період!

Чому діти не хочуть учитися? Більшість батьків уважають, що в основі відмови дитини готувати уроки лежить звичайна лінь, Але часто та ж сама «ледача» дитина годинами щось майструє або читає, охоче миє посуд, пилососить квартиру, ліпить пиріжки. Виходить, справа не в природній ліні! А в чому ж?

1. У панічному страху невдачі. Страх настільки сильний, що він заважає дитині зосередитися. Причому дитина, на відміну від дорослого, далеко не завжди усвідомлює те, що з нею відбувається: від цього розгублюється ще більше. Поведінка цих дітей непередбачувана. Вигляд у них відчужений, майже безтурботний. Насправді ж дитина глибоко травмована шкільними невдачами і, якщо вчасно цю травму не усунути, може розвинутися так званий шкільний невроз. А він здатний викликати і нервові зриви, і різні психічні захворювання. Тому слід запастися терпінням і допомагати синові або дочці готувати уроки. Навіть якщо, на вашу думку, вони цілком здатні робити їх самостійно.

2. В об'єктивних труднощах. Якщо ваша дитина постійно ухиляється, наприклад, від занять з математики, не поспішайте навішувати на неї ярлик патологічного ледаря. Можливо, їй не дається логічне мислення. У цьому випадку, після того яктруднощі залишилися позаду, вона зазвичай перестає ухилятися від уроків.

3. У бажанні привернути до себе увагу. Таким дітям не вистачає батьківського тепла. Вони відчувають себе самотніми і розуміють, що шкільна неуспішність — це майже єдиний спосіб викликати неспокій дорослих.

«Коли все нормально, мама мене не помічає. У неї дуже багато роботи»,— чесно признаються вони. Такі діти не сідають удень за уроки, а чекають приходу батьків із роботи і потім цілий вечір «тягнуть резину», не даючи їм ані хвилини спокою.

Погрози і покарання в цьому випадку неефективні. Адже по суті виходить, що дитину карають за її жадання любові. Тому перш за все батьки повинні оточити сина або дочку теплом і турботою. І навіть якщо їм здається, що вони отримують все це з лишком.

Коли дитина робить уроки, присуньтеся до неї ближче, погладьте по голові, по спинці, пошепчіть на вухо що-небудь ласкаве і підбадьорююче. Часто дітям потрібна не стільки реальна допомога, скільки відкритий вираз батьківських відчуттів. Тому головне — не гарячкувати і не вважати втраченим той час, яким ви проведете, сидячи поряд з дітьми за письмовим столом.

Як допомогти дитині у навчанні? Дуже часто у п'ятикласників можуть виникнути проблеми у навчанні. Батьки не повинні це сприймати занадто трагічно, але з'ясувати причини цього потрібно.

Перша причина — це нові вчителі, нові предмети. У початкових класах у дітей була одна вчителька, яка добре знала кожну дитину, її здібності, слабкі та сильні місця. І діти за чотири роки пристосувалися до її вимог. У п'ятому класі кожний предмет викладає окремий учитель. Вимоги до навчання різні. І дитині часом дуже важко зорієнтуватися в цих вимогах. У цей період може охолонути цікавість до навчання, можуть виникнути скарги на те, що багато задають, нецікаво...

Батьки повинні допомогти дитині в адаптаційний період (зазвичай це перша чверть навчального року), пояснити, що не все у навчанні цікаво. Навчання — це гарний спосіб виховувати свою силу волі, тому дайте дитині змогу розвиватися, не виконуйте за неї домашні завдання. Радійте разом з дитиною, сумуйте разом з нею, але ніколи не карайте за погані оцінки. Це може викликати тільки негативне ставлення до шкільних предметів.

Допомагаючи дитині, підтримуйте зв'язок з учителями, щоб ваші вимоги і вимоги вчителів до навчання були однакові.

Пам'ятайте, що у п'ятому класі у вашої дитини формусть- ся ставлення до навчання на весь подальший час: як учень про. вчиться у п'ятому класі, так він і буде ставитися до навчаші в старших класах.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ШЕСТИКЛАСНИКІВ

Основна діяльність дитини в цей період — це спілкування; головне новоявлення цього періоду — почуття дорослості. Дитина змінюється, і, якщо ви бажаєте спокійно пережити цей період, треба дотримуватися деяких правил поведінки у спілку» ванні з нею.

Необхідно допомогти дитині справитися з перебудовою організму. Для цього треба суворо дотримуватися розкладу денних справ.

Не дозволяйте переїдати гострої та жирної їжі, пити каву, їсти багато шоколаду (це дуже небезпечно для дитини в цьому віці).

У цей період діти можуть годинами розмовляти по телефону, дивитися телевізор, цілодобово слухати музику. Багато з них захоплюються комп'ютерами, ігровими автоматами. Може виникнути зацікавлення суто дорослими темами: сучасні музичні теми, «прикольний» одяг, сигарети, наркотики. Тому батьки повинні бути завжди поруч, знати, чим займається їх дитина, з ким товаришує. Головне для вашої дитини зараз — спілкування. Спілкуйтеся з нею щодня, цікавтеся її шкільними справами. Не витягуйте з дитини інформацію. Нехай ваша бесіда буде діалогом: розкажіть дитині про свої справи, і тоді вона охоче розповість вам про свої.

Намагайтеся не сварити дитину, якщо їй щось не вдається. Частіше показуйте свою любов до неї.

Давайте дитині більше доручень, розширюйте її домашні обов'язки, привчайте до праці.

Обов'язково організуйте для дитини систематичні спортивні заняття.

Молодший підліток як читач. Підлітковий вік — це роки, коли людина відкриває для себе новий світ переживань і захоплень. Внутрішній світ підлітка, порівняно з молодшим шкільним віком, набагато складніший. Ускладнюються стосунки підлітка з навколишнім світом.

Центральним і специфічним новоутворенням в особистості підлітка психологи вважають «появу в нього уявлень, переконань про те, що він уже не дитина». І хоч у його поведінці зберігається багато дитячого, він хоче бути (і по-різному це показує) дорослим.

Почуття дорослості покладає своєрідний відбиток на ставлення підлітка до всього навколишнього, в тому числі і до мистецтва.

Незважаючи на бідність життєвого досвіду, нерозвинену ще свідомість, емоційну збудженість, відсутність належної критичності до результатів своєї творчості багато дітей стають творцями. Вони легко переймаються авторським чуттям, легко переносять себе у світ мистецтва, легко уявляють себе авторами картин, вони здатні тонко відчувати поетичне слово.

У школярів шкільного віку з'являється підвищений інтерес до мистецтва в цілому, а література і кіно стають найулюбленішими видами мистецтва. Відбувається також переоцінка смаків і симпатій. 10-12-річний школяр захоплений подвигами, героїкою, пригодами, його улюбленими кумирами стають сильні і пристрасні особистості (звідси і захоплення Сталлоне, ІІІварценеґґером, Брюсом Лі і т. д.). На жаль, вітчизняної героїки ще мало і в кіно, і в літературі для цього віку. Політ мрій у цьому віці настільки сильний, що учень здатен жити паралельно і реальним життям, і створеним у його мріях, фантазіях. У читанні багато з них якраз і знаходять вихід своїм мріям. Сама книга владно входить у їх життя і сприймається як саме життя. У цьому віці учні уже починають критично ставитись до казок і відкидати їх, бо це «для дітей», хоча потайки продовжують їх читати.

Дітям властиве вміння естетичного співпереживання. Від читання книг вони одержують задоволення. Твір здатен захопити їх своїм настроєм, підкорити собі, дати наочно-чуттєвий досвід. Наприклад, діти, які ніколи не бачили моря, можуть доволі яскраво уявляти його собі й описати. Вони можуть легко «включатися» у сам твір, відчувати себе учасниками подій, що описуються в книзі. Звідси їх бурхлива реакція під час читання (підстрибують з місця, викрикують тощо). Вони активно втручаються у світ витвору митця, часто «виправляють» самого автора, часто під часчитання «знімають» гіркі, невтішні для них моменти. Багато дітей просто не люблять читати книги із сумним фіналом, завжди хочуть, щоб перемагала справедливість.

Сприйняття літератури в цьому віці називають наївно-, реалістичним. Це йде від конкретності дитячого мислення, про що пише психолог Бонсович: «Ця конкретність зв'язана з його загальною скерованістю на навколишній світ, з його потребою якомога ширше і повніше ознайомитись з явищами дійсності, набути достатньої кількості фактичних знань і навичок». Тому необхідно правильно добирати літературу для дітей цього віку, бо саме зараз ви зможете прищепити своїй дитині навички читача, розвити її естетичне сприйняття й відтворювальну уяву, логічне мислення, пам'ять, асоціативне мислення,— навчити мислити.
КОМП'ЮТЕРНІ ІГРИ РУЙНУЮТЬ ПСИХІКУ ДИТИНИ

Проблема комп'ютерної ігроманії сьогодні є дуже актуальною. Адже кожна друга дитина, яка спробувала пограти в комп'ютерні стратегії, вже не може відмовитись від цього задоволення. Юнаків і підлітків ніби затягує в комп'ютерний вир, де вони проживають ціле життя: віртуально народжують»; ся, живуть, помирають.

Перші симптоми комп'ютерної залежності з'являються в дітей, які весь вільний час проводять перед монітором, снідають, обідають і вечеряють, не відходячи від комп'ютера, й агресивно реагують на наші спроби відірвати їх від комп'ютерних ігор чи Інтернету.

Агресивний — значить залежний.

Учені давно встановили, що не впевнені у собі люди, мають труднощі в спілкуванні з оточенням, віртуальний світїм більше до вподоби, ніж реальний. Як правило, такі люди дуже сором'язливі, іноді мають занижену самооцінку. Інтернет, ігри, «спілкування» з монітором дають їм можливість утекти від реальності, реалізувати свої бажання, а отже, відчувати себе сильними і ні від кого не залежними.

Дуже часто всесвітня павутина затягує користувача так міцно, що він перестає робити звичайні життєво необхідні речі, які так необхідні кожному з нас: спати, повноцінно харчуватися, прибирати в кімнаті, спілкуватися з друзями тощо. Людина годинами наче прикута до екрана, у неї з'являється ейфорія від користування Інтернетом чи й просто комп'ютерною технікою.

Комп'ютерна залежність — це не просто захоплення, твердять психологи, це важка хвороба. Внаслідок неї страждає перш за все нервова система. Особливу групу ризику становлять діти, які перестають відрізняти віртуальний світ від того, у якому живуть. У них знижується ефективність деяких видів пам'яті, вони стають нездатними створювати нові візуальні образи. Як наслідок таких змін у психіці, світогляд дитини докорінно змінюється, вона стає безвідповідальною й замкненою.

«Якщо ваша дитина стає роздратованою, коли ви намагаєтесь відвернути її від комп'ютера, то це вже тривожний сигнал,— розповідає психолог Наталя Коренда.— Агресія й небажання контролювати свої емоції — це головні симптоми комп'ютерної залежності».

Як правило, дитина не хоче відволікатися від комп'ютерних ігор і роботи з комп'ютером, витрачає чималі суми на постійне оновлення програмного забезпечення (зокрема, ігор), нехтує здоров'ям, особистою гігієною і сном. І все це заради перебування в Інтернеті.

Ваше чадо повністю забуває про свої домашні обов'язки і навчання. Воно має одне бажання, яке годі подолати,— якнайдовше посидіти перед монітором.

Діяти слід швидко.

Якщо дитина стає залежною від комп'ютерних ігор або Інтернету, головними «лікарями» для неї стають батьки. Психологи радять правильно розплановувати вільний час дитини, створюючи своєрідний режим. Необхідно навчитися непомітно для вашого чада контролювати кількість часу, проведеного перед монітором.

У дитини має бути чіткий щоденний графік. Однак вона не повинна здогадуватися, що складаєте й контролюєте його саме ви.

Найкращий варіант — знайти для сина чи доньки цікаве заняття, хобі. Це можуть бути танцювальні гуртки, спів, гра на музичних інструментах, спортивні секції тощо. Головне — дитині має бути цікаво в колективі, цікаво спілкуватися з реальнимилюдьми. Для розвитку всіх частин мозку дитині потрібно якомога і більше писати, читати, спілкуватися з однолітками.

«Деякі комп'ютерні ігри перетворюють дітей на віртуальних кілерів»,— коментує Наталя Коренда. Адже виробники ігор, як правило, пропонують користувачам ігри-«стрілялки», ігри-пригоди, і де необхідно вбивати противників, грабувати їх, бити. Це притуплює почуття гуманності, поваги до життя інших. Дитина стає «комп'ютерним убивцею», адже постійно перебуває в ролі персонажа, що чинить насильство.

Спроби заборонити комп'ютерні ігри часто супроводжуються агресією з боку дитини. Батьки повинні відволікати своє чадо від згубних ігор, але в жодному разі не робити це примусово. Дитяча психіка дуже вразлива й на будь-які примусові дії реагує не-гативно.

Іноді дитині просто не приділяють належної уваги й вона починає шукати спілкування в Інтернеті. Головне завдання для батьків — постійно стежити за розпорядком дня дитини, контролювати час, проведений перед монітором. Якщо ж перші симптоми комп'ютерної залежності вже з'явились, слід негайно звернутися до психолога, або до психотерапевта.

Цікавий факт. Перша комп'ютерна гра «Зоряні війни» з'явилася 1962 року. Під час гри користувачі відбивали астероїди й напади ворожих космічних кораблів. Наступні види ігор надійшли в продаж 1970 року. Це були так звані пригодницькі ігри, ігри- головоломки, ігри-«стрілялки» тощо.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка