Робота над розвитком мовлення здійснюється при вивченні всіх дисциплін, але особлива роль у цьому процесі відводиться урокам літератури, предметом яких є мистецтво слова



Скачати 159.39 Kb.
Дата конвертації20.01.2018
Розмір159.39 Kb.
ТипУрок


Опис досвіду роботи

вчителя світової літератури

та російської мови

ЗОШ І-ІІ ступеня с.Носачевичі

Кулюк Інни Іванівни

Проблема:

«Розвиток зв’язного мовлення на уроках світової літератури»

Робота над розвитком мовлення здійснюється при вивченні всіх дисциплін, але особлива роль у цьому процесі відводиться урокам літератури, предметом яких є мистецтво слова. Саме на уроках літератури створюються виняткові можливості для мовленнєвої практики, для оволодіння різноманітними видами та жанрами мовленнєвих висловлювань, у тому числі і творчих. Література, що вивчає художні твори, є для учнів зразком правильного, змістовного, а також образного, емоційного мовлення.

Особливо важливим під час розвитку усного та писемного мовлення є вміння добирати найточніші, найвиразніші слова та вислови, стилістично грамотно будувати речення, логічно поєднувати їх у зв’язний текст, повно розкривати взяту тему, обґрунтовувати свої твердження. Змістовність усного і писемного мовлення, чіткість, точність, виразність висловлювань, повнота викладу залежить від знань мовця. Якщо учень недостатньо засвоїв художній твір, мовлення його буде утруднене, невиразне, плутане. Бідний лексичний запас, стилістична невправність роблять мовлення сірим, однотонним та водночас утруднюють засвоєння навчального матеріалу.

Розрізняють мовлення логічне та художнє, що відповідає двом типам мислення – понятійному та образному.

Логічний тип мовлення потребує добору конкретних слів, вживання термінів і специфічних зворотів, стриманості інтонацій, слабкої емоційної забарвленості. Завдання логічного мовлення – якомога точніше, повніше, зрозуміліше відтворити пізнану сутність явищ, подій, предметів, довести правильність висловлених теоретичних положень, озброїти мовця новими знаннями.

Художньому мовленню притаманне інтенсивне використання зображально-виражальних засобів, тропів і стилістичних фігур, добір слів для докладного вираження почуттів і роздумів мовця, чим досягається образність, висока емоційність, багатство інтонацій висловленого. Цей тип мовлення розвивається під час уважного, проникливого, вдумливого читання творів, спостереження над особливостями їхньої мови. Художнє мовлення передбачає відтворення в образній формі пізнаних явищ, подій, предметів, вираження власного ставлення до них, переживань, а також роздумів, доведення їхньої правильності. Художнє мовлення - не хаотичний емоційний процес, а явище, яке завжди має внутрішню логіку. Майстерність її творення реалізується на рівні сприйняття тексту, його розуміння.

Логічне і художнє мовлення тісно пов’язані між собою. Робота з розвитку зв’язного мовлення проводиться у трьох напрямках водночас:


  • постановка правильної вимови;

  • збагачення лексичного запасу;

  • удосконалення синтаксичної структури.

Класична методика рекомендує такі джерела роботи з розвитку зв’язного мовлення:

    • підручники;

    • художні твори;

    • інтернет;

    • мова учителя;

    • преса;

    • побутове спілкування.

Умовою розвитку, збагачення та удосконалення усного та писемного мовлення учнів є, перш за все, свідоме та правильне читання, активізація розумової діяльності учнів, виховання їх почуттів під час читання. З іншого боку, опанування культурою усного та писемного мовлення суттєво впливає на читацькі інтереси учнів, їхнє сприйняття літератури, вміння аналізувати й оцінювати художній текст. Розвиваючи мовленнєву культуру учнів, ми формуємо також вміння працювати з книгою, довідниками, газетно-журнальними матеріалами, тобто ті вміння, які необхідні кожному культурному читачеві. Історія методики знає імена багатьох учених, що частково чи повністю займалися питаннями розвитку мовлення. Серед них – В.Стоюнін, Ц.Балтанов, В.Острогорський, В.Шереметєвський, К.Бархін, М.Рибнікова, В.Голубков, П.Шевченко та інші. Вагомий внесок у вирішення проблеми розвитку мовлення зробили психологи С.Рубінштейн, Л.Виготський, Н.Жинкін. Відомі педагоги та психологи акцентували увагу на необхідності спеціальних вправ, мовленнєвої практики, створенні психологічних мовленнєвих ситуацій підкреслювати важливість системи в роботі над розвитком мовлення. Вони вважали, що систематична робота з удосконалення та збагачення мови учнів, постійна увага до формування їхніх мовленнєвих навичок мають стимулювати школярів уважніше, серйозніше ставитися до слова, до літератури взагалі, даватимуть змогу замислитися над власною мовою, над мовою оточуючих, впливатимуть на формування грамотного творчого читача. М.Рибнікова підкреслювала, що необхідно «виховувати в учнів свідоме ставлення до самого слова як до серйознішого показника внутрішнього життя, пробуджувати критичне ставлення до того чи іншого слова чи терміну, що вживається».

Робота з розвитку мовлення учнів усіх класів у процесі вивчення літератури ведеться комплексно за такими напрямками:



    • словниково-фразеологічна робота, що націлена на збагачення лексичного запасу та активізації його використання в мовленнєвій практиці;

    • навчання зв’язного монологічного мовлення в процесі оволодіння навичками різноманітних жанрів усних та письмових висловлювань;

    • навчання грамотного діалогічного мовлення;

    • підсилення виразності, емоційності, образності мови.

Отже, розвиток мовлення учнів – це система роботи, що направлена на розвиток умінь та навичок учнів усно та письмово передавати чужі думки та будувати власні висловлювання.

Організація роботи з розвитку усного мовлення

Розпочинаючи роботу з розвитку культури мовлення учнів, продумуючи її методику, необхідно перш за все взяти до уваги основну відмінність між усним і писемним мовленням. Перше протікає в умовах співбесіди, передбачає наявність людини, яка говорить і слухача і потребує дуже швидкої передачі думки словом, великого вміння відразу знайти словесну форму для точної передачі думки.

Звернена до слухачів усна мова часто емоційніша, ніж письмова: мовець має можливість, окрім точного слова і синтаксично правильно сконструйованого речення, використовувати інтонацію, міміку, жести, щоб звернути увагу слухачів на ті слова і їх відтінки, яким він надає особливого значення, і доказати жестами і інтонацією те, що не доказане словами.

Більш жива, образна усна мова дозволяє іноді навіть не договорювати того, що і без слів зрозуміло, вживати для передачі думки неповні речення, окличні вигуки, і це робить її більш стислою та зрозумілою.

Розвиваючи усне мовлення школяра, потрібно добиватися не тільки виховання звички свідомо шукати і вживати потрібне слово, яке точно передає думку мовця, але і вимагати виразної передачі учнем своїх думок, почуттів і переживань.

Особливість усного мовлення полягає в тому, що воно наділене високим ступенем імпровізаційності, адже народжується таке мовлення «тут і зараз», і тому мовець постійно перебуває в, образно кажучи, стресовій ситуації, як з погляду на брак часу, перманентного цейтноту, так і з погляду на добір адекватного мовленнєвій ситуації лексичного складу й відповідної синтаксичної організації мовлення. А отже, якщо в учня бідний і примітивний словниковий запас, то жодних шансів на те, аби точно висловити свою думку, в нього практично немає. У зв’язку з цим традиційна методика завжди приділяла велику увагу збагаченню словникового запасу.

Для досягнення успіху щодо вдосконалення навичок усного мовлення слід створювати умови для того, аби учні мали змогу висловлюватися, говорити, спілкуватися у класі. Причому не тільки й не стільки відтворюючи статті підручника та інших критичних джерел, скільки вступаючи у вільні діалоги з вчителем і зі своїми однокласниками. Досягнення такої мети стає можливим за умови використання таких форм уроку, як урок-презентація, урок-інтерв’ю, урок-дослідження, урок-гра, урок-бесіда, урок-диспут, урок-роздум, урок-діалог, урок-семінар. Вони вже за своєю формою передбачають необхідність активного спілкування.

Критерії мовленнєвого розвитку:


  1. Обсяг словникового запасу (активного і пасивного) та його свідоме вживання в мовленні.

  2. Практичне володіння нормами літературної мови й усвідомлення її законів.

  3. Оцінка мовленнєвих висловлювань співбесідника й художнього тексту.

  4. Оволодіння різноманітними стилями мовлення й жанрами мовленнєвих висловлювань.

  5. Відповідність плану змісту плану вираження в мовленні.

  6. Зверненість мовлення, його відповідність характеру аудиторії.

  7. Індивідуальний характер, особистісність мовлення (словник, інтонація, образність).

  8. Взаємозв’язок і взаємовплив між усним і писемним мовленням.

Організація роботи з розвитку писемного мовлення


Набагато складніше навчити учня все ж таки писати, а не промовляти. Це пов’язано з тим, що навичками усного мовлення дитина оволодіває ще до початку навчання у школі, і тому завданням школи є удосконалення цих навичок в аспекті вивчення учнями різних предметів, зокрема й літератури.

Писемному мовленню школярі, як правило, починають навчатися лише в школі, і оскільки ці вміння якнайбільш штучні, то вони становлять надзвичайно складну дидактичну й методичну проблему.

Писемне мовлення не використовує інтонації, міміки, жестів, зате потребує послідовного, логічно побудованого, чіткого викладу думок. Писемне мовлення відрізняється від усного ще й тим, що дає більше можливостей обдумати кожне слово, кожен вираз, дібрати слова, які найточніше передають свою думку.

Організовуючи роботу з розвитку писемного мовлення учнів, слід пам’ятати, що різноманітні види письмових вправ повинні пропонуватися в системі і що потрібен поступовий перехід від легшого до менш легкого і до складного. Від учнів вимагається не тільки уточнення змісту окремих слів, але і сувора логіка і послідовність у викладі, продумана образність і емоційність передачі.

Оскільки усна і писемна форми мовлення тісно пов’язані між собою, вдосконалення однієї з них сприяє розвитку іншої.
У процесі розвитку зв’язного мовлення застосовую такі методичні прийоми:

1. Читання вголос учителем, школярами ( учитель виправляє помилки під час неправильного наголошення слів чи пропонує це зробити їм самим, просить пояснити значення терміна чи змінити логічний наголос, інтонацію) і мовчазне ( після такого читання вчитель задає запитання за змістом тексту).

2. Вивчення творів чи уривків із них напам’ять.

3. Змістовий аналіз творів у процесі підготовки їх до виразного читання ( байки, опис Дніпра у «Страшній помсті», прощання матері з синами у повісті «Тарас Бульба» Гоголя, лірична поезія потребують різних емоцій і інтонацій, і свідоме виразне читання допоможе глибшому осягненню смислів тексту).

4. Проведення спостережень над лексико-стилістичними особливостями художніх текстів ( вивчаючи повість Короленка «Діти підземелля», наприклад, ставлю вимогу знайти епітети, порівняння, які автор застосовує для змалювання образів Соні та Марусі: вони різні, але всі пройняті ніжністю; встановити роль антитези у побудові твору).

5. Систематичний розвиток монологічного і діалогічного мовлення ( переказ, бесіда, складання планів, поширена відповідь на питання).

6. Словникова робота (на уроках світової літератури ведення словників іншомовних слів, словникові диктанти на 10-12 слів, пояснення відтінків значень, добір синонімів, антонімів). Наприклад, антитезу сніжинка (Снігова королева) – троянда ( Герда) за казкою Андерсена поглиблюємо, добираючи епітети:

троянда – тепла, рожева, ніжна, тендітна, жива, пахуча, недовговічна;

сніжинка – холодна, біла, без запаху, красива, симетрична, нежива, недовговічна.

Аналізуючи і зіставляючи ці явища, образи, можна поступово приходити до осягнення понять «добро» і «зло», які є головною темою народних і літературних казок, до розуміння вічного прагнення людини Добра і Любові.



  1. Слухання художнього читання артистами (в запису) чи кращими підготовленими учнями (вечори поезії); спостереження над звуковою організацією тексту, емоційним забарвленням, способами передачі авторського підтексту.

  2. Перегляд та обговорення кінофільмів.

Намагаюся використовувати різноманітні методи та прийоми задля підвищення рівня знань учнів та розвитку їхнього мовлення. Використовую методи усного викладу матеріалу, репродуктивної, евристичної й аналітико-синтетичної бесіди, самостійної роботи учнів ( підбір матеріалу, вироблення костюмів), підготовчих та тренувальних вправ, проблемний метод; залучаю інноваційні технології: гра «Хто останній», «Ланцюжок», рольові ігри з елементами казки, а також робота в парах, робота в групах, робота з деформованим текстом, складання сенканів, есе, спічів, особливе місце займає психологічний аналіз та дослідження.

Основні види роботи з розвитку зв’язного мовлення


Творчі письмові роботи – роботи на літературні теми і на матеріалі життєвих вражень – один із важливих етапів розвитку зв’язного мовлення учнів. Змістовий аспект цієї роботи полягає у таких видах творів, як переказ, письмова розгорнена відповідь на поставлене запитання, розповідь про літературного героя з елементами індивідуальної чи порівняльної характеристики на матеріалі програмових творів; творчі роботи (аналіз, рецензія, анотація) за самостійно прочитаними творами; твори-роздуми на основі життєвих вражень і спостережень; твори на основі мистецьких вражень (відгуки, рецензії на переглянуті вистави, телепередачі, фільми чи твори образотворчого мистецтва і музики).

Варіативність тем творчих робіт забезпечує індивідуальний, диференційований підхід до учнів з різним рівнем підготовки, розвиває їхні творчі здібності.

Процес формування умінь і навичок учнів у написанні творчих робіт під керівництвом вчителя відбувається поступово, а творча робота здійснюється на чотирьох етапах:


  • організаційному (ознайомлення з темою, добір матеріалу, його вивчення, систематизація);

  • підготовчому (складання плану, з’ясування структури твору, бесіда, що стосується змісту та проблем, які мають бути висвітлені в роботі;

  • творчому (у 5-8 класах доцільний етап аналізу в класі кількох творів на чернетці, що допоможе учням усвідомити і виправити недоліки змісту і форми, уникнути мовленнєвих помилок).

  • підсумковому (перевірка, оцінка, аналіз, взаєморецензування).

У процесі такої роботи поетапно в учнів 5 -8 класів розвиваються уміння і навички вдумливого сприйняття теми, осмислення її, підпорядкування твору основній думці, збирання і систематизація матеріалів до твору, здатності будувати твір композиційно правильно, допрацьовувати та вдосконалювати його. У 9 – 11 класах такі вміння і навички поглиблюються і закріплюються, особливо цей процес результативний, коли вміння і навички відтворюються у нових зв’язках. Такі види творчих робіт, які впроваджуються у старших класах, дають можливість закріплювати та поглиблювати знання учнів.

Традиційна палітра уроків розвитку зв’язного мовлення може бути поширена завдяки вивченню творів різних літературних стилів.

Розвиток мовлення звичайно ж сприяє вивченню творів чи уривків напам’ять, а також освоєння синтаксису (прості і складні речення, відокремлення різних типів).

Також значне місце відводжу відповідям на запитання. Вимагаю від учнів обдумування своїх відповідей, зосередження уваги і на точному і правильному змісті, і на їх словесному оформленні. Поступово, по мірі закріплення навиків усної відповіді, такі ж питання пропоную і для письмових відповідей в класі, але в обмеженій кількості, не більше одного-двох запитань, залежно від їх складності.

До числа основних форм роботи з розвитку мовлення відносяться усні і письмові перекази і твори.

Усний і письмовий переказ художнього тексту, цікавого і доступного для учнів, не тільки допомагає засвоєнню і запам’ятовуванню твору, але і ефективніше сприяє розвитку мовлення учнів, збагачення їх мови.

Відбираючи розділи чи уривки для переказу, намічаю певну мету в цій роботі: чи навчити дітей викладати хід подій в послідовно-причинному зв’язку, чи виявити в переказі ідейно-тематичну сторону або підкреслити відтінки мови автора.

З переказом тексту як з однією із форм роботи з розвитку мовлення знайомлю учнів, пропонуючи їм засвоїти три види робіт:

а) переказ близький до тексту;

б) переказ як стислу передачу тексту;

в) побудова простого і складного плану як логічної основи переказу.

Переказ з елементами твору

а) Складання листа за художнім уривком

Слід звернути увагу на ще одну форму роботи над художнім текстом, а саме: переказ, ускладнений зміною форми і насичений елементами самостійної творчості учнів.

Для такого завдання обираю твір Діккенса «Різдвяна пісня у прозі»: у формі листа викласти звернення Марлея до Скруджа про переосмислення моральних цінностей.

б) підготовка сценарію або інсценування

Складніша і важча форма роботи, яка вимагає творчого усвідомлення матеріалу – це складання сценарію або інсценування за художнім текстом. Новий вид роботи висуває серйозніші вимоги:


  • уважно, поглиблено вчитуватися в художній твір;

  • суворо, вміло відбирати матеріал як для опису обстановки, так і для діалогу і авторських ремарок;

  • точної, стислої і виразної словесної передачі описуваної сцени.

Цей вид роботи приносить без сумніву користь для розвитку мови, виробляючи навички уважного і свідомого читання тексту. Завдання написати сценарій зобов’язує учнів вникати не тільки у зміст викладеного тексту, але і в те, якими словами, за допомогою яких фразеологічних засобів передає зміст свого оповідання письменник-художник.
Робота з цілеспрямованого цитування за художнім твором

Робота з цитування тексту – ще одна форма роботи з розвитку мовлення і вимагає від учнів не механічного переписування, а вміння зрозуміти текст, знайти потрібні слова для вираження чи підтвердження своєї думки і використовувати їх в загальному ході свого повідомлення.

При підборі цитат ставлю різні задачі: складання плану твору, опису зовнішності героя, його внутрішнього світу. Підбір цитат може передувати характеристиці персонажів, в результаті чого розповідь учня про життя героя, його риси характеру, особливості мови, підтверджувані прикладами з тексту, отримають точність і виразність. Таку роботу проводжу при вивченні «Мауглі» Кіплінга, «Айвенго» В.Скотта, «П’ятнадцятирічний капітан» Ж.Верна та інші.
Твір на літературну тему. Порівняльна характеристика

Найскладніший вид роботи з розвитку мовлення – це твір на літературну тему. Він вимагає великої попередньої підготовки, направленої на вдумливе читання тексту і на уважний аналіз ідейного змісту твору. Продовжую роботу з цитування тексту по навчанню написання твору на образі Тараса Бульби із однойменної повісті Гоголя. Моментом ускладнення роботи є моя пропозиція для учнів: використовуючи цитати, дати письмові відповіді на запитання, пов’язавши їх між собою. Для переходу від однієї відповіді до іншої, для зв’язку цитатного матеріалу і для відповіді на деякі запитання, які стосуються оцінки Тараса Бульби автором, учні змушені будуть звернутися до свого словника. І це для них стане етапом, який підведе їх до складнішого виду твору.

Робота над планом. Простий і складний план

Складання плану літературного твору не тільки сприяє кращому засвоєнню і закріпленню змісту вивченого твору, але і служить для з’ясування його композиції, ідейного змісту, і особливо корисне для розвитку усного і писемного мовлення учнів, для розвитку їх логічного мислення.

Під час складання складного плану вчу учнів уважнішому читанню і аналізу прочитаного, прищеплюю їм вміння виділяти більш великі головні частини твору, а їх – розчленовувати на другорядні.

Якщо змістова сторона твору не викликає труднощів і якщо поділ на основні, великі частини робиться легко, то складання складного плану можна вести аналітичним шляхом. Тоді після прочитання всього художнього твору чи уривка, наміченого для планування, ділять на великі частини, добирають заголовок, а потім по тексту розбивають на менші, другорядні частини.

Зворотній шлях складання плану – рух від часткового до загального. Це синтетичний шлях. Читання твору в цьому випадку проводжу по частинах. При цьому виділяю основну думку кожного невеличкого уривка, іноді – абзацу, строфи. Але тепер все це пояснюється загальним заголовком, який охоплює вже декілька другорядних частин твору, зв’язаних між собою спільною думкою. З прийомами складання складного плану зручно познайомити учнів при вивченні балади Пушкіна «Пісня про віщого Олега», а закріпити це вміння – на ІX розділі повісті Гоголя «Тарас Бульба». При складанні плану необхідно точно намітити собі мету планування: чи відобразити в плані хід подій, чи виявити ідейну направленість твору або скласти композиційний план.

Обидва види планування однаково корисні. Вимоги точного і виразного слова для передачі думок прищеплює учням навичку до відбору слів і сприяє підвищенню їх мовної культури.

Образні засоби мови, які допомагають художньому зображенню дійсності

а) відбір образних слів і висловів

Легко помітити, що усне мовлення школярів дуже бідне образними засобами. Для розвитку мовлення і його збагачення допомагаю учням усвідомити значення і цінність художніх засобів і привчаю їх до яскравої і виразної передачі думок. Для таких робіт багатий матеріал дають твори Гоголя: опис Дніпра зі «Страшної помсти», опис степу з повісті «Тарас Бульба». Використовуючи ряд прикладів, доказую, що степінь художності опису залежить від вміння письменника користуватися засобами образності і виразності, застосовуваними для точнішої і яскравішої передачі ідейної суті твору. Після аналізу тексту легко перейти до використання образних засобів і в мові учнів. Але при цьому не слід забувати, що метафори, порівняння, епітети, як і всі засоби образності, потрібні для передачі думок, а не для прикрашання мови.

б) Пейзаж і ідейний задум письменника

Поряд з образними словами і виразами письменник часто використовує в ролі художніх засобів і інші прийоми, такі як пейзаж, портрет, характеристику. В такому випадку дуже важливий емоційний тон автора, його вміння знаходити слова для передачі свого хвилювання, яким він заражає читачів і допомагає сприйняти ідейну спрямованість твору. Майстерність письменника у вмінні через слово створити зорові і слухові образи і тим самим заставити читача подумки бачити, чути зображуване.

Твір за картиною

Ще однією формою роботи є твір за картиною. Картина складає основу для свідомого оволодіння словом. Усні перекази і письмові твори за картиною сприяють розвитку образного мислення і образного мовлення. В роботі з картиною дотримуюся такої послідовності:


  1. Підготовка учнів до сприйняття твору мистецтва.

  2. Розгляд картини.

  3. Аналіз художнього полотна.

  4. Словниково-стилістична робота.

  5. Складання плану твору.

  6. Усна розповідь і письмовий твір.

  7. Аналіз твору.

Отже, система роботи з розвитку усного й писемного мовлення посідає важливе місце у викладанні світової літератури, оскільки одночасно становить і предмет оволодіння певними мовленнєвими уміннями й навичками, і дієвий засіб, за допомогою якого забезпечується відповідний рівень літературної освіти.

Творчі роботи, які проводяться з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів, позитивно впливають на їхню мовленнєву комунікативність, збагачується лексика, відшліфовується стилістика, а також розвивається творчий підхід і не лише до слова, а й до будь-якої іншої справи. Переконана, усі ці якості допоможуть утвердитись моїм учням і у самостійному житті.


Література:



  1. Шевченко П.А. Развитие речи на уроках литературного чтения. – М., 1960.

  2. Горчак А.Н. Картина как средство развития речи. – М., 1965.

  3. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М., 1974.

  4. Богомолова Е.И. Теория устного ответа и сочинения по литературе. – М., 1973.

  5. Ісаєва О.О. Орієнтовна програма уроків розвитку мовлення та методичні рекомендації до них// Всесвітня література. – 2002. - №10.

  6. Наукові основи методики літератури. За редакцією Н.Й. Волошиної. – К., 2002.






Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка