Робоча програма навчальної дисципліни сучасні теорії політичних змін та розвитку (пп 05)



Скачати 312.14 Kb.
Дата конвертації26.12.2017
Розмір312.14 Kb.
ТипРобоча програма


Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра теорії та історії політичної науки



РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ



СУЧАСНІ ТЕОРІЇ ПОЛІТИЧНИХ ЗМІН ТА РОЗВИТКУ (ПП 1.05)
галузь знань 0301 – соціально-політичні науки
спеціальність 7.03010401 – політологія, 8.03010401 – політологія


факультет філософський


Львів – 2016

Робоча програма “Сучасні теорії політичних змін та розвитку” для студентів з галузі знань 0301 – соціально-політичні науки, спеціальності 7.03010401 та 8.03010401 – “Політологія”.

“29” серпня 2016. - __ с.

Розробники: кандидат політичних наук, доцент кафедри теорії та історії політичної науки Шипунов Геннадій Володимирович.


Робоча програма затверджена на засіданні кафедри теорії та історії політичної науки

Завідувач кафедри теорії та історії політичної науки, доктор політичних наук, професор
Денисенко В.М. (__________________)

(підпис)

“29” серпня 2016 р.
Схвалено Вченою радою філософського факультету
Протокол № ___ від. “____”________________20___ р.
“_____”________________20__ р. Голова Рижак Л.В. ( _____________________)

(підпис)

 Львівський національний університет імені Івана Франка, 2016.

 Шипунов Г.В., 2016.




  1. Опис навчальної дисципліни





Найменування показників

Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень

Характеристика навчальної дисципліни

денна форма навчання




Кількість кредитів – 2

Галузь знань

0301 – соціально-політичні науки

(шифр, назва)

Нормативна


Модулів – 1

Напрям

7.03010401 – політологія

8.03010401– політологія

(шифр, назва)

Рік підготовки:

Змістових модулів – 1

Спеціальність (професійне спрямування)

політологія

5







Семестр

Загальна кількість годин – 72

9




Лекції

Тижневих годин для денної форми навчання:

аудиторних – 2

самостійної роботи студента - 2


Освітньо-кваліфікаційний рівень:

Спеціаліст

Магістр

18 год.




Практичні, семінарські

18 год.




Лабораторні






Самостійна робота

36 год.



ІНДЗ:

Вид контролю: іспит, заілк



Примітка.

Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної і індивідуальної роботи становить для денної форми навчання – 2/2 год.




  1. Мета та завдання навчальної дисципліни


Мета:

    • розглянути та дослідити логічну структуру сучасних теорії політичних змін та розвитку, а також проаналізувати особливості концептуалізації у межах вказаних теорій суспільно-політичних трансформацій у світі, зокрема на пострадянському просторі, в другій половині ХХ-на початку ХХІ ст.;

    • сформувати у студентів цілісний світогляд переконаних прибічників відкритого суспільства, заснованого на розумінні значущості гуманістичних цінностей , ефективності відкритого суспільства, його перспективності як форми соціальної організації України.



Завдання:

    • визначити теоретико-методологічний статус класичних та сучасних концепцій трансформації суспільства;

    • розглянути та проаналізувати типові теоретичні моделі, створені на основі сучасних концепцій змін та розвитку;

    • проаналізувати та оцінити науково-теоретичну й емпіричну адекватність основних теоретичних моделей суспільно-політичних змін та розвитку в сучасних умовах;

    • оцінити та визначити перспективи використання та подальшої розробки різноманітних теорій політичних змін та розвитку;

За результатами вивчення курсу студент повинен


знати:

  • соціально-економічні та суспільно-політичні передумови зародження сучасних теорій політичних змін та розвитку;

  • концептуальні положення класичних та сучасних теорій політичних змін та розвитку, а також особливості їхнього застосування у контексті дослідження трансформації політичних режимів пострадянських держав;

  • основні ознаки традиційного та сучасного суспільства, а також демократичного, авторитарного та гібридного політичного режиму;


вміти:

  • визначати теоретико-методологічну основу сучасних теорій політичних змін та розвитку;

  • визначати та аналізувати теоретичні положення цих теорій;

  • застосовувати отримані теоретичні знання на практиці, зокрема в контексті дослідження основних етапів суспільно-політичної трансформації України.




  1. Програма навчальної дисципліни.

Змістовий модуль 1. Концептуалізація політичних змін та розвитку в сучасних теоріях політичної науки.
Тема 1. Зміст та структура курсу. Предмет та методологія вивчення.

Розвиток та модернізація, політичний розвиток та політична модернізація: взаємозв’язок але не співпадіння концептів. Традиційне, перехідне та сучасне суспільство. Особливості традиційного суспільства. Передумови та різновиди трансформаційних процесів у напрямку модернізації. Перехідне суспільство та кризи модернізації. Характеристика сучасного суспільства. Передумови модернізації. Аспекти модернізації.

Активізація досліджень політичної модернізації у межах нової порівняльної політології. Теорія розвитку: альтернативні уявлення у вигляду теорії залежності та теорії модернізації.

Еволюційна парадигма Ш. Айзенштадта. Відокремлені, поєднані та особливі зміни. Революції епохи Модерну, їхні різновиди та типи. Вивчення фаз модернізації. Стадії зростання У.Ростоу. Теорії розвитку «третього світу».


Тема 2. Модернізаційна парадигма розвитку. Основні підходи до визначення сучасності.

Поняття філософсько-історичної парадигми. Універсалістський та локалістський, культурологічний та техноцентричний підходи до осмислення історичного процесу. Інтерпретація поняття «сучасність» у межах вказаних підходів. Традиціоналізм, «модерніті», «постмодерніті». Ф. Фукуяма про «кінець історії». Формаційний підхід як парадигма філософсько-історичного дослідження.

Д. Растоу. Модернізація як революція. Цілі політичної модернізації. Три шляхи модернізації Б. Мура. Політична модернізація як залежна змінна у теоріях Д.Лернера, С.Ліпсета, К. Дейча, Е. Вебера.

Критика теорії модернізації. С. Гантінгтон, А. Пшеворський, Ф. Лімонжи. Поява концепцій про альтернативні шляхи модернізації. Теорія модернізації Д.Аптера. Стадії політичного розвитку А. Органського. Моделі розвитку С. Блека. Аспекти політичного розвитку. Аналіз теорій політичного розвитку Л. Паєм.


Тема 3. Постмодерн як світогляд та методологія.

Загальна характеристика, принципи та періодизація постмодерну. Теоретичні джерела поcтмодернізму. Дискусія про постмодерн. Ж.-Ф. Ліотар «Відповідь на питання: що таке постмодерн». З. Бауман «Суперечка про постмодернізм». В. Вельш «Наш постмодерний модерн». У. Бек «Суспільство ризику. На шляху до іншого модерну».


Тема 4.Порівняльне дослідження політичних трансформацій та криз розвитку.

Конфлікт як основне джерело політичних змін. Системна криза як надзвичайна форма нестійкості політичної системи. Різновиди політичних змін в залежності від загального характеру динаміки політичної системи. Відтворення. Розвиток. Деградація та занепад. Основні типи політичних змін.

Реформи. Соціальні передумови та лідери-реформатори. Ненасильницький та еволюційний характер реформ. Вплив інституціональних змін на еволюцію політичної культури.

Революції. Теоретичні підходи до аналізу революцій. Ознаки революцій. Передумови революції. Передреволюційна ситуація. Революція «згори» та революція «знизу». Результати революції.

Перевороти. Подібність та відмінність у революціях та державних переворотах. Політичні еліти та різновиди переворотів. Контрперевороти та реставрації.

Теорії криз розвитку (стенфордський проект). Теорія політичного занепаду С.Гантінгтона.



Тема 5. Модернізація та демократизація.

Теорія «хвиль» демократизації С. Гантінгтона. Занепад демократичних режимів в історії: приклади та причини. Дослідження демократизації четвертої «хвилі». Фактори демократизації: внутрішні та зовнішні. Глобалізація та демократія. Структурний підхід до демократизації. Структурні фактори демократизації: держава, нація, економіка, соціальна сфера, культура, цінності. Процедурний підхід до демократизації.


Тема 6. Поняття «переходу» («транзиту») як центральна категорія транзитологічної парадигми.

На підставі аналізу процесу становлення транзитологічного підходу доведено, що його центральною категорією є поняття «переходу (транзиту)», яке визначено як процес, що охоплює період між початком змін і подальшим розпадом одного типу консолідованого режиму й утворенням на його місці іншого типу консолідованого режиму.

Протягом перших трьох етапів становлення та утвердження транзитологічної парадигми (у 70-80-ті роки ХХ ст.) була сформована так звана класична модель переходу, яка розглядає цей процес як послідовність трьох етапів: 1) лібералізація авторитарного режиму; 2) встановлення демократичного правління; 3) консолідація демократичного режиму. Її головна особливість – заданість результату переходу: як єдино можливий кінцевий пункт суспільно-політичних трансформацій розглядається становлення демократичного режиму. Тобто, перехід у рамках цієї моделі є лише «переходом до демократії».

Досвід посткомуністичних трансформацій пострадянських країн, у більшості з яких були сформовані різні форми недемократичних режимів, у тім числі гібридні, засвідчив теоретичну неадекватність застосування зазначеної схеми для дослідження та пояснення суспільно-політичних перетворень у цих країнах. Саме тому для теоретично послідовного та емпірично адекватного відображення суті та динаміки змін типів політичних режимів пострадянських країн треба використовувати розроблену російським дослідником В.Гельманом модель «переходу з відкритим фіналом», у рамках якої транзит представлений як процес зміни одного типу консолідованого режиму в інший, що відбувається за такою схемою: 1) послаблення попереднього режиму; 2) розпад попереднього режиму; 3) невизначеність; 4) вихід з невизначеності=становлення нового режиму; 5) консолідація нового режиму.


Тема 7. Демократичні та авторитарні політичні режими в контексті політичних змін: основні підходи до концептуалізації та індикатори визначення.

Феномен демократії потребує як нормативної (чим вона повинна бути в ідеалі), так і процедурної (чим вона є фактично) дефініції. Ця остання виконує функцію операціоналізації нормативних визначень демократії, конвертуючи її визначення на кшталт «влада народу, яке здійснюється народом заради народу» у чіткий каталог індикаторів (критеріїв) демократичного урядування. Звернення до цього каталогу дає змогу фіксувати в контексті порівняльних досліджень відмінності між різними типами демократичних режимів, визначаючи ступінь їхньої відповідності демократичному ідеалу (нормативній дефініції демократії), та ідентифікувати належність того чи іншого режиму до розряду демократичних.

Зведення каталогу демократичних процедур тільки до проведення періодичних і конкуренційних виборів (так звана мінімалістська традиція розуміння демократії) не в стані відобразити суть сучасної демократії, яка виходить далеко за межі виборчих процедур. Тому, опираючись на концепцію «поліархії» Р.Даля та підхід щодо визначення сутнісних ознак демократичного режиму Т.Карл та Ф.Шміттера, розроблено розширений (11 позицій) каталог індикаторів демократичного урядування.

Аналогічно абсолютно недостатнім є представлення авторитаризму лише як режиму, в рамках якого вибори або взагалі не відбуваються, або якщо і відбуваються, то з обов’язковою перемогою кандидатів від влади. Враховуючи необхідність точнішого відображення суті цього типу режиму, звертаючись до підходів щодо визначення характерних ознак авторитаризму, зокрема таких дослідників, як Дж.Сарторі, А.Перлмуттер, Дж.Меллой, Х.Лінц, Г.О’Доннелл, С.Гантінгтон, А.Степан, запропоновано розширений (13 позицій) каталог індикаторів авторитарного режиму.


Тема 8. Еклектика демократії та авторитаризму – гібридні політичні режими: основні індикатори визначення.

Розкрито суть головних підходів щодо концептуалізації гібридних політичних режимів. Зокрема, виділено три підходи. У рамках першого гібридні режими розглядають як «неповні» або «дефектні» демократії з визначенням тих їхніх ознак, які не дають підстави ідентифікувати їх як ліберальні демократії (зокрема, Ф.Шміттер, Г.О’Доннелл, Ф.Закаріа, Л.Даймонд, Р.Саква, А.Браун, Є.Коростелєва, В.Меркель, А.Круассан, Г.Гілл). У контексті другого підходу ці режими представлені як лібералізований або демократизований авторитаризм з зазначенням тих їх особливих ознак, які нехарактерні для класичного авторитарного режиму (Ф.Роедер, М.Оттауей, Л.Вей, С.Левіцкі). Представники третього підходу (наприклад, Т.Карозерс, Х.Балзер) взагалі відмовляються від використання категорій «авторитаризм» або «демократія» в контексті дослідження гібридних форм політичних режимів, враховуючи в своїй класифікації характерніші ознаки цих режимів, які відрізняють їх як від демократії, так і від авторитаризму, що зумовлює появу таких визначень, як режим «керованого плюралізму», режим «безплідного плюралізму», режим «домінуючої влади».

На підставі аналізу та синтезу зазначених підходів запропоновано визначення гібридного типу політичних режимів, їхню класифікацію, а також бачення системи індикаторів цього типу режимів (10 позицій).
Тема 9. Україна на розпутті: перспективи вітчизняних політичних змін та розвитку крізь призму функціонування політичного режиму сучасної України.

Проаналізовано способи формування та обсяг повноважень центральних інститутів державної влади України, розкрито характер реальної взаємодії між гілками влади на горизонтальному та вертикальному (у розрізі «центр-регіони») рівні. Визначено особливості перебігу виборчих процесів в країні, стан електоральної конкуренції, досліджено можливості для ведення опозиційної діяльності в рамках режиму, а також для доступу громадян до альтернативних джерел інформації. Проаналізовано ситуацію з взаємодією держави з незалежними громадськими організаціями, розкрито характер участі правоохоронних, судових і контрольно-ревізійних органів у політичному житті країни, визначено домінуючий тип політичної культури суспільства. За наслідками проведеного аналізу, а також за допомогою розробленої методики підрахунку індикаторів гібридного режиму здійснено класифікацію форми державного правління, державно-територіального устрою та політичного режиму України.


4. Структура навчальної дисципліни

Назви змістових модулів і тем

Кількість годин

Денна форма

Заочна форма

Усього

у тому числі

Усього

у тому числі

л

п

лаб

інд

ср

л

п

лаб

інд

ср

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

Змістовий модуль 1. (КСП.04.01) Концептуалізація політичних змін та розвитку в сучасних теоріях політичної науки.

Тема1. Зміст та структура курсу. Предмет та методологія вивчення.

8

2

2







4




















Тема 2. Модернізаційна парадигма розвитку. Основні підходи до визначення сучасності.

8

2

2







4




















Тема 3 Постмодерн як світогляд та методологія.

8

2

2







4




















Тема 4. Порівняльне дослідження політичних трансформацій та криз розвитку.

8

2

2







4




















Тема 5. Модернізація та демократизація.

8

2

2







4




















Тема 6. Поняття «переходу» («транзиту») як центральна категорія транзитологічної парадигми.

8

2

2







4



















Тема 7. Демократичні та авторитарні політичні режими в контексті політичних змін: основні підходи до концептуалізації та індикатори визначення.

8

2

2







4



















Тема 8. Еклектика демократії та авторитаризму – гібридні політичні режими: основні індикатори визначення.

8

2

2







4



















Тема 9. Україна на розпутті: перспективи вітчизняних політичних змін та розвитку крізь призму функціонування політичного режиму сучасної України.

8

2

2







4



















Разом – зм. модуль 1

72

18

18







36



















Усього годин

72

18


18







36



















  1. Теми семінарських занять




з/п


Назва теми

Кількість

Годин


1

Теорії модернізації як модель наукового пояснення суспільного розвитку.

2

2

Сутність та типи модернізаційних процесів.

2

3

С.Гантінгтон та розвиток теорії модернізації.

2

4

Постмодерн як світогляд та методологія

2

5

Порівняльне дослідження політичних трансформацій та криз розвитку.

2

6

Поняття «переходу» («транзиту») як центральна категорія транзитологічної парадигми.

2

7

Демократичні та авторитарні політичні режими в контексті політичних змін: основні підходи до концептуалізації та індикатори визначення.

2

8

Еклектика демократії та авторитаризму – гібридні політичні режими: основні індикатори визначення.

2

9

Україна на розпутті: перспективи вітчизняних політичних змін та розвитку крізь призму функціонування політичного режиму сучасної України.

2




Разом

18



6. Теми практичних занять

Практичні заняття не передбачені навчальною програмою.


7. Теми лабораторних занять

Лабораторні заняття не передбачені навчальною програмою.



8. Самостійна робота


з/п


Назва теми

Кількість

Годин


1

Теорії модернізації як модель наукового пояснення суспільного розвитку.

4

2

Сутність та типи модернізаційних процесів.

4

3

С.Гантінгтон та розвиток теорії модернізації.

4

4

Постмодерн як світогляд та методологія

4

5

Порівняльне дослідження політичних трансформацій та криз розвитку.

4

6

Поняття «переходу» («транзиту») як центральна категорія транзитологічної парадигми.

4

7

Демократичні та авторитарні політичні режими в контексті політичних змін: основні підходи до концептуалізації та індикатори визначення.

4

8

Еклектика демократії та авторитаризму – гібридні політичні режими: основні індикатори визначення.

4

9

Україна на розпутті: перспективи вітчизняних політичних змін та розвитку крізь призму функціонування політичного режиму сучасної України.

4




Разом

18


9. Індивідуальні завдання

Індивідуальні завдання не передбачені навчальною програмою.


10. Методи контролю

Оцінювання якості знань студентів, в умовах організації навчального процесу за кредитно-модульною системою здійснюється шляхом поточного, модульного (проміжного), підсумкового (семестрового) контролю.



11. Розподіл балів, що присвоюється студентам

Оцінювання знань студента здійснюється за 100-бальною шкалою (для екзаменів і заліків).



Поточний контроль

Поточний контроль – це оцінювання знань студента під час семінарських занять, якості виконання домашніх завдань, самостійної роботи та активності студента на занятті.

Поточній контроль рівня засвоєння навчального матеріалу дисципліни «Сучасні теорії політичних змін та розвитку» оцінюється за п’ятибальною шкалою. У кінці семестру виводиться середнє арифметичне усіх одержаних оцінок за відповіді та модуль. Одержану результат множиться на коефіцієнт 10. За семестр студент набирає до 50 балів.

Якщо студент жодного разу не відповідав на семінарських заняттях, матиме за відповідний поточний контроль 0 балів.

Форми участі студентів у навчальному процесі, які підлягають поточному контролю:

- Виступ з основного питання.

- Усна наукова доповідь.

- Доповнення, запитання до виступаючого, рецензія на виступ.

- Участь у дискусіях, інтерактивних формах організації заняття.

- Аналіз джерельної і монографічної літератури.

- Письмові завдання (тестові, контрольні, творчі роботи тощо).

- Реферат, есе (письмові роботи, оформлені відповідно до вимог).

Результати поточного контролю заносяться до журналу обліку роботи академічної групи. Позитивна оцінка поточної успішності студента за відсутності пропущених і невідпрацьованих семінарських занять, позитивні оцінки за модульні роботи є підставою допуску до підсумкової форми контролю – іспиту.
Модульний (проміжний) контроль
Модульний контроль (МК) проводиться відповідно до графіка навчального процесу.

Оцінка модульного контролю виставляється з урахуванням результатів проведеного контрольного заходу даного МК. Використовується п’ятибальна шкала оцінювання.

Контрольні заходи модульного контролю з дисципліни «Сучасні теорії політичних змін та розвитку» проводяться під час семінарських занять в академічній групі відповідно до розкладу занять.

Контрольні заходи модульного контролю проводяться у комбінованій формі: у вигляді тестування та письмових контрольних робіт. В окремих випадках можна застосовувати й інші форми модульного контролю: письмові завдання, усні колоквіуми та ін. Вид контрольного заходу та методика урахування складових модульного контролю при визначенні оцінки за МК розробляється викладачам і затверджується кафедрою.

До контрольного заходу відповідного модульного контролю студент допускається незалежно від результатів поточного контролю. На консультаціях студент може відпрацювати пропущені семінарські заняття, захистити індивідуальні завдання, реферати, а також ліквідувати заборгованості з інших видів навчальної роботи.

У разі відсутності студента на контрольному заході модульного йому надається право на повторне складання в індивідуальному порядку.


Підсумковий (семестровий) контроль
Позитивна оцінка поточної успішності (сумарного результату проміжної і модульної оцінки за семестр) за умови відсутності пропущених або невідпрацьованих семінарських занять є підставою допуску до підсумкової форми контролю.

З дисципліни «Сучасні теорії політичних змін та розвитку» передбачена така форма звітності, як іспит. Протягом семестру студент може набрати до 50 балів. На іспиті – максимально 50 балів. Для допуску до екзамену студент повинен набрати за результатами поточного і модульного контролю не менше 24 балів.

Іспит є обов’язковою підсумковою формою контролю, яка дає змогу оцінити системне, а не фрагментарне засвоєння навчального матеріалу і не може бути зведена до рівня поточних форм контролю.

Іспит проводиться у письмово-усній формі.



Шкала оцінювання: вузу, національна та ECTS


Оцінка ECTS та визначення

Кількість балів від 1 до 100

Оцінка за традиційною п’ятибальною системою

А – відмінно

91-100

Відмінно

5

В – дуже добре

81-90

Добре

4

С – добре

71-80

Добре

4

D – задовільно

61-70

Задовільно

3

E – достатньо

51-60

Задовільно

3

FX – незадовільно

25-50

Незадовільно

2

F – незадовільно (потрібна додаткова робота)

0-24

Незадовільно

2

В екзаменаційну відомість обліку успішності та навчальну картку студента вносяться такі показники:

1 графа – поточна успішність, тобто кількість балів, набраних за семестр (0-50 балів);

2 графа – сумарна кількість балів, набраних на іспиті і протягом семестру (0-100);

3 графа – оцінка за шкалою у системі ECTS, позначена буквою (A, B, C, D, E, F, FX);

4 графа – оцінка за п’ятибальною національною шкалою;

5 графа – оцінка за шкалою у системі ECTS, позначена словом (відмінно, добре, дуже добре, задовільно, достатньо, незадовільно).

Якщо успішність студента оцінена загалом як незадовільна, то у відомість виставляється відмітка «F» і студент скеровується на повторну здачу іспиту, у такому випадку необхідна значна подальша робота. Якщо знання, показані студентом при здачі іспиту незадовільні, у відомість виставляється «FХ» і студент скеровується на повторну здачу іспиту.



12. Методичне забезпечення
1.  Плани семінарських занять зі спецкурсу.

  1. Питання модульних контрольних тестових завдань.

  2. Перелік тем наукових рефератів та есе.

  3. Конспект лекцій.


13. Рекомендована література

Базова:

  1. Гаджиев К. Политическая наука: Учебное пособие. – 2-е изд. – М.: Международные отношения, 1995. – 400 с.

  2. Гельман В. Трансформация в России: политический режим и демократическая оппозиция. – М.: МОНФ, 1999. – 241 с.

  3. Голосов Г. Сравнительная политология: Учебник. 3-е изд., перераб. и доп. – Изд-во Европ. ун-та в С.-Петербурге, 2001. – 368 с.

  4. Долженков О. Україна-Білорусь: Досвід політичної трансформації: Монографія. – Одеса: Астропринт, 2003. – 264 с.

  5. Коктыш К. Трансформация политического режима в республике Беларусь. 1990-1999. – М.: МОНФ, 2000. – 188 с.

  6. Мельвиль А. Демократические транзиты: теоретико-методологические и прикладные аспекты. – М. 1999. – 106 c.

  7. Паречина С. Институт президентства: история и современность / Под общ. ред. Е. Матусевича. – Мн.: ИСПИ, 2003. – 163 с.

  8. Романюк А. Порівняльний аналіз політичних систем кран Західної Європи: інституційний вимір. – Львів: Тріада плюс, 2004. – 392 с.

  9. Рябов С. Політологічна теорія держави. – К.: Тандем, 1996. – 239 с.

  10. Сухонос В. Динаміка сучасного державно-політичного режиму в Україні: антиномія демократизму і авторитаризму: Монографія. – Суми: ВДТ «Університетська книга», 2003. – 336 с.

  11. Цыганков А. Современные политические режимы: структура, типология, динамика. – М.: Интерпракс, 1995. – 295 с.

  12. Россия регионов: трансформация политических режимов / Под общей ред. В.Гельмана, С. Рыженкова, М. Бри. – М.: Весь Мир, 2000. – 376 с.

  13. Пшеворский А. Демократия и рынок: Политические и экономические реформы в Восточной Европе и Латинской Америке / Пер. с англ. под ред. В.Бажанова – М.: РОССПЭН, 1999. – 320 с.

  14. Саква Р. Путин: выбор России / Пер. с англ. В. Львова, В. Яковлева, Д.Налепиной. – М.: Олма-пресс, 2005. – 480 с.

  15. Клямкін І., Смирнов В. Політико-державна трансформація в Росії // Політичні та економічні перетворення в Росії та Україні / Kennan Institute. Woodrow Wilson International Center for Scholars. – М.: Три квадрата, 2003. – С. 115-176.

  16. Пшеворський А. Переходи до демократії // Політологія: Хрестоматія. – К., 2004. – С. 385-406.

  17. Колодій А. Особливості перехідного періоду і вибір демократичних інститутів в Україні // Політичний процес в Україні: стан та перспективи розвитку. – Львів, 1998. – С. 44-55.

  18. Фисун А. Неопатримониальные политические системы: основные особенности // Проблемы демократии в реформируемой Украине. – Харьков: ХГУ, 1997. – С. 57-62.

  19. Фісун О. Політико-режимна трансформація України: дилеми неопатримоніального розвитку // Політичний розвиток України на сучасному етапі. – К.: Стилос, 2002. – С. 4-14.

  20. Балзер Х. Управляемый плюрализм: формирующийся режим В.Путина // Общественные Науки и Современность. – 2004. – № 2. – С. 46-59.

  21. Банс В. Элементы неопределённости в переходной период // Полис. – 1993. – №1. – С. 44-51.

  22. Бистрицький Є. Політична філософія посткомунізму: горизонти методології // Політична думка. – 1995. – № 1. – С. 3-12.

  23. Васович В. Переход к демократии в посткоммунистических странах (парадоксы перехода демократизации) // Вестник Московского Государственного Университета. – Сер. 18. Социология и политология. – 1998. – № 2. – С. 19-48.

  24. Володин А. Современные теории модернизации: кризис парадигмы // Политическая наука. – 2003. – № 2. – С. 8-29.

  25. Долженков О. Білоруська модель як альтернативна парадигма посткомуністичного розвитку // Актуальні проблеми політики. – 2001. – Вип.10-11. – С. 600-604.




  1. Долженков О. Феномен Олександра Лукашенка: антиноменклатурна електоральна революція в Білорусі // Нова парадигма. – 2001. – Вип. 22. – С.85-91

  2. Капустин Б. Конец «транзитологии»? О теоретическом осмыслении первого посткоммунистического десятилетия // Полис. – 2001. – № 4. – С. 6-26.

  3. Карбалевич В. Білоруська модель посткомуністичних трансформацій // Політична думка. – 2000. – № 1. – С. 37-55.

  4. Карбалевич В. Президентські вибори в Білорусі: тенденції та особливості // Політична думка. – 2002. – № 1. – С. 53-68.

  5. Карл Т., Шмиттер Ф. Демократизация: концепты, постулаты, гипотезы. Размышления по поводу применимости транзитологической парадигмы при изучении посткоммунистических трансформаций // Полис. – 2004. – № 4. – С.6–27.

  6. Карозерс Т. Конец парадигмы транзита // Политическая наука. – 2003. – № 2. – С. 42-65.

  7. Колодій А. До питання про політичний режим України (спроба транзитивного підходу) // Сучасність. – 1999. – № 7-8. – С. 84-96.

  8. Кувалдин В. Президентство и демократия: наш опыт в мировой перспективе // Свободная мысль. – Февраль 1998. – №2 (1471). – С. 4-14.

  9. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Політичні режими: нормативний підхід // Ґенеза. – 1996. – № 1(4). – С. 235-244.

  10. Мацієвський Ю. Між авторитаризмом і демократією: політичний режим після «помаранчевої революції» // Політичний менеджмент. – 2006. – № 5. – С.18-32.

  11. Мельвиль А. Опыт теоретико-методологического синтеза структурного и процедурного подходов к демократическим транзитам // Полис. – 1998. – № 2. – С.6-38.

  12. Мельвиль А. О траекториях посткоммунистических трансформаций // Полис. – 2004. – № 2. – C. 64-75.

  13. Полохало В. Політологія посткомуністичних суспільств в Україні та Росії (До методології аналізу) // Політична думка. – 1998. – № 2. – С. 9-22.

  14. Романюк О. Посткомуністичні революції // Політичний менеджмент. – 2005. – № 4(13). – С. 16-28.

  15. Романюк О. Транзитивні демократії (про визначення характеру політичних режимів перехідних суспільств) // Людина і політика. – 2004. – № 2. – С. 24-26.

  16. Czajowski A. Demokratyzacja Rosji w latach 1987-1999. – Wrocław: Alta 2, 2001. – 415 s.

  17. Dryzek J.S., Holmes L.T. Post-Communist democratization: political discourses across thirteen countries. – Cambridge: Cambridge University Press, 2002. – 300 p.

  18. Forbrig J., Marples D., Demeš P. Prospects for Democracy in Belarus. – Second edition. – Washington: The German Marshall Fund of the United States, 2006. – 209 p.

  19. Garnett S., Legvold R., Mathews J. Belarus at the Crossroads. – New York: Carnegie Endowment for International Peace, 2000. – 199 p.

  20. Gill G. Democracy and Post-Communism. Political change in the post-communist world. – London and New York: Routledge, 2002. – 272 p.

  21. Hagopian M.N. Regimes, Movements, and Ideologies. A Comparative Introduction to Political Science. – New York: Longman Inc., 1978. – 508 p.

  22. Huntington S.P. Trzecia fala demokratyzacji. – Warszawa: PWN, 1995. – 326 s.

  23. Korosteleva E., Lawson C., Marsh R. Contemporary Belarus: Between Democracy and Dictatorship. – London: Routledge Curzon, 2003. – 224 p.

  24. O’Donnell G., Schmitter P.C. Transitions from Authoritarian Rule: Tentative Conclusions about Uncertain Democracies. – Baltimore and London: The Johns Hopkins University Press, 1986. – 81 р.

  25. Staniszkis J. Postkomunizm: próba opisu. – Gdańsk: Słowo/Obraz Terytoria, 2001. – 303 s.

  26. Democratic changes and authoritarian reactions in Russia, Ukraine, Belarus, and Moldova // Edited by K. Dawisha and B. Parrott. – Cambridge: Cambridge University Press, 1997. – 386 p.

  27. Białoruś – nieznany sąsiad UE: sytuacja polityczna, społeczna i gospodarcza Białorusi / Redaktor odpowiedzialny A. Łabuszewska. – Warszawa: OSW, sierpeń 2005. – 26 s.


Додаткова:


  1. Батенко Т. Королі СНД. Портрети дванадцяти президентів. – Львів: Дзиґа, 2000. – 216 с.

  2. Батенко Т. Прелюдія Путіна: «Перебудова» в Кремлі. – Львів: Дзиґа, 2001. – 248 с.

  3. Гайдар Е. Гибель империи. Уроки для современной России. – М.: РОССПЭН, 2006. – 440 с.

  4. Клямкин И., Шевцова Л. Внесистемный режим Бориса ІІ: некоторые особенности политического развития постсоветской России. – М.: Сингалъ, 1999. – 63 с.

  5. Матусевич Е. Идеологическая работа в Республике Беларусь: в помощь идеологическому активу: пособие. – Мн.: Академия управления при Президенте Республики Беларусь, 2006. – 175 с.

  6. Шаповал В. Державний лад країн світу. – К.: Український Центр Правничих Студій, 1999. – 320 с.

  7. Беларусь и Россия: императивы общественного развития : сборник научных трудов / Под ред. Е. Матусевича, Г. Пашковского, Л. Криштаповича. – Мн.: ИСПИ, 2002. – 352 с.

  8. Особливості перехідних суспільств: Навч. посіб. / М. Гетьманчук, О. Мороз, І.Малик, В. Савка, І. Карпинський; За ред. М. Гетьманчук. – Львів.: Вид-во Нац. ун-ту «Львів. політехніка», 2002. – 116 с.

  9. Політичні режими сучасності та перехід до демократії / C. Давимука, А.Колодій, Ю. Кужелюк, В. Харченко / Відп. ред. М. Долішній. – Львів: НАН України, 1999. – 170 с.

  10. Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В. Полохало (керівник авт. колективу). – К.: Політична думка, 1995. – 368 с.

  11. Даймонд Л. Консолідація демократії і політична культура // Демократія. Антологія / Упорядник О. Проценко. – К.: Смолоскип, 2005. – С. 882-942.

  12. Борисова Н. Институциональное измерение трансформации политических режимов // Проблемы демократии и демократизации / Под ред. О.Харитоновой. – М.: Аспект-Пресс, 2002. – С. 6-36.

  13. Екадумаў А. Палітычная сыстэма Беларусі з 1990 па 1996 год // Беларуская палітычная сыстэма і прэзыдэнцкія выбары 2001 г.: Зборнік аналітычных артыкулаў пад рэд. В. Булгакава. – Варшава-Менск, 2001. – С. 3-52.

  14. Карбалевич В. Путь Лукашенко к власти // Белоруссия и Россия: общества и государства / Редактор-составитель Д. Фурман. – М.: Права человека, 1998. – С. 226-258.

  15. Федута А. Мир как воля и представление (Штрихи к психологическому портрету Александра Лукашенко) // Белоруссия и Россия: общества и государства / Редактор-составитель Д. Фурман. – М.: Права человека, 1998. – С. 259-277.

  16. Гельман В. Постсоветские политические трансформации: наброски к теории // Общественные науки и современность. – 2001. – № 1. – С. 56-70.

  17. Гельман В. Политическая оппозиция в России: вымирающий вид? // Полис. – 2004. – № 4. – С. 52-69.

  18. Гельман В. Эволюция электоральной политики в России: на пути к недемократической консолидации? // Политическая наука. – 2005. – № 2. – С.8-25.

  19. Гельман В. Возвращение Левиафана? Политика рецентрализации в современной России // Полис. – 2006. – №2. – С. 90-109.

  20. Гельман В. Демократия избыточная или недостаточная (И вновь о природе политической системы современной России) // Pro et Contra. – 1998. – Том 3, №4. – С. 166-172.

  21. Гельман В. От «бесформенного плюрализма» – к «доминирующей власти»: трансформация российской партийной системы // Общественные науки и современность. – 2006. – № 1. – С. 46-58.

  22. Фисун А. Постсоветские политические режимы: «новые демократии» или неопатримониальные системы? // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – 2000. – № 456. – Ч. 1. – С. 15-18.

  23. Фісун О. «Незахідні» політичні режими: контури типології // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – 2000. – № 470. – С.22-31.

  24. Шведа Ю. Здобутки та парадокси демократичних перетворень в Україні в контексті теорії «хвиль демократизації» С. Хантінгтона // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. – 2007. – Випуск 5–6. – С. 299–302.

  25. Мацієвський Ю. «Помаранчева революція» крізь призму міждисциплінарних соціальних досліджень // Україна після президентських виборів: становлення демократії та розвиток громадянського суспільства: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції / Укл. А. Романюк., Л. Скочиляс. – Львів: ЦПД ЛНУ ім. І. Франка, 2005. – С. 6-20.

  26. Романюк О. Перспективи розвитку трансформаційного процесу в Україні після помаранчевої революції // Україна після президентських виборів: становлення демократії та розвиток громадянського суспільства: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції / Укл. А. Романюк, Л. Скочиляс. – Львів: ЦПД ЛНУ ім. І. Франка, 2005. – С. 26-31

  27. Шведа Ю. Демократія та вибори за С. Хантінгтоном // Політичний процес в Україні у 2004 році: регіональні аспекти (Матеріали конференції, Львів, 12 лютого 2005 р.) / Упоряд. А. Романюк, Л. Скочиляс. — Львів: ЦПД, 2005. – С.13-22.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка