Реферат з образотворчого мистецтва: Підготувала учениця 9-а класу Башмакова Єлизавета М. Нікополь 2014р Зміст



Скачати 125.99 Kb.
Дата конвертації25.10.2017
Розмір125.99 Kb.
ТипРеферат

Міністерство Освіти і Науки України

Комунальний заклад

«Нікопольська середня загальноосвітня школа I-III ступенів №9»

Петріківський розпис

Реферат з образотворчого мистецтва:

Підготувала учениця 9-А класу

Башмакова Єлизавета

М.Нікополь 2014р

Зміст:

1.Вступ;


2.Основна частина;

3.Висновки;

4.Список використаних джерел;

5.Додатки.

Вступ:

Декоративний розпис в Україні один з найбільш поширених видів декоративно-прикладного мистецтва.



Петриківський розпис - це вид народного мистецтва, в якому яскраво і глибоко відобразились естетичні уявлення і художня культура народу. Використання і розвиток кращих народних традицій має велике значення у житті людини.

Петриківський розпис в наші дні набуває все більшого розвитку. Ні технічний прогрес, ні нові матеріали та технології не змогли знецінити, применшити того, що створене людським талантом упродовж століть. Навпаки, люди нового тисячоліття ще більшою мірою потребують справжнього мистецтва, живого і неповторного.

Пройшовши складний шлях, на якому були і цінні надбання, і втрати петриківський розпис, увібрав все найкраще і невипадкове, що має бути збережене нами і передане нами, як цінна спадщина майбутнім поколінням.

Актуальність теми Відродження старовинного національного промислу.

Мета дослідження – Дослідити історію виникнення петриківського розпису.

Завдання дослідження – розглянути основні етапи розвитку народного промислу

Об`єкт дослідження – петриківський розпис

Предмет дослідження – історія виникнення петриківського розпису

Методи дослідження - спостереження

Петріківський розпис

Петрикі́вський ро́зпис, або «петриківка» — українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва. Побутові речі із візерунками в стилі петриківського розпису збереглися з XVII століття.

Визначальними рисами розпису, що відрізняють його від інших подібних видів малярства (наприклад, від українського опішнянського розпису та від російських хохломського розпису і федоскінської мініатюри), є техніка виконання, візерунки, їх кольори та біле або світло-жовте тло.

5 грудня 2013 року Петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Петриківський розпис, бере свій початок з часів запорізьких козаків, які його широко використовували у своєму побуті для розпису стін та прикраси побутових предметів. Назва цього народного мистецтва походить від назви старовинного козацького села, - Петриківки (зараз - Петриківський район Дніпропетровської області).

Петриківка була заснована в 1772 році, розписи стін будинків квітковими визерунками стала звичаєм цього козацького села.

Петриківський розпис здавна відомий за межами України та став її візитною карткою.

Це особлива сторінка фольклорного пластично-просторового мистецтва — селянський хатній стінопис українців та оздоблення архітектури різьбленням і ліпниною (хоча останні не набули поширення). Прикрашали мальованим розписом побілені вапном стіни над вікнами й дверми та піч у багатьох регіонах України: на Київщині, на Півдні України, на Поділлі, на Полтавщині і, звісно, на Дніпропетровщині.

Селянський хатній стінопис і дав могутній поштовх розвитку мистецького явища, відомого нині й за межами України — петриківського декоративно-орнаментального малярства.

Кожна господиня с. Петриківки прагнула зробити свій будинок наймальовнічишим. Вважалося, що яскраві красиві картини є зовнішнім проявом духовних багатств внутрішнього світу людини. До мешканців нерозписаних хат ставилися як до людей темних і морально убогих, з якими навіть вітатися не варто. Найстаранніших господарочок в Петриківці називали «чепурушками». Саме вони передавали навички розпису з покоління в покоління.

Малюнки не були розраховані на довге життя. Раз на рік під велике свято всі настінні розписи змивали і наносили нові.

На початку XIX століття розпис поширився на предмети домашнього вжитку — посуд, скрині, брички. Потреба у подібному декорі спонукала до заняття малюванням цілі родини, які продавали свої роботи на базарі. А оскільки в той час Петриківка була великим торговельним центром, роботи сільських художників здобули популярності в інших регіонах України.

Академік Дмитро Яворницький у ХІХ столітті був першовідкривачем для своїх сучасників цієї чарівної краси народного декоративного розпису. До нього на території Придніпров'я ніхто не звертав уваги ні на декоративний, ні на настінний розписи, ніхто їх не колекціонував.

З настанням Першої світової війни, а потім внаслідок колективізації 1920-х років, що супроводжувалась репресіями проти українців, та Голодомору 1932–1933 років, організованого урядом СРСР, петриківський розпис як промисел занепав.

З давніх давен сільські малювальниці – майстрині по розпису хат та їх внутрішньому оздобленню – прикрашали селянські помешкання зображеннями дивовижних квітів та птахів. Поступово розпис був витіснений паперовими «мальовками», які стали улюбленою прикрасою в оселях. Уславлений осередок декоративного розпису – селище Петриківка, що в Дніпропетровській області, на всьому Придніпров’ї відоме доброю водою й запашним домашнім хлібом, який не розучилися пекти місцеві господині. А головне – це єдиний у всьому краї острівець, що лишився від колись могутнього материка символічно-декоративного малювання. Щоб поглянути на зразки петриківського розпису і познайомитись із майстрами їдуть сюди звідусіль. Навіть за радянських часів, коли обласний центр – Дніпропетровськ – був закритим містом, до Петриківки навідувались іноземці. Доводилось хитрувати: винаймали машину до Полтави, а звідти, минаючи «закриту зону», заїжджали в селище.

Історія Петриківщини пов’язана з ім’ям визначної особистості – Петра Калнишевського, що близько 10 років обирався отаманом. Завдяки його турботам у дикому степу виростали нові села.

Кажуть, що раніше у Петриківці художників зовсім не було. Кожна жінка в селі до великого свята заново білила хату і заново її розписувала. І жодна не вважала себе майстром, малювала, щоб гарно було в оселі й надворі. Паперові ж кальовки робили взимку цілими сім’ями, а навесні все це мішками везли на базар. Продавали недорого, людям на радість – «стьожки» з квітковим орнаментом на оздобу печі, мальовки для стелі, мальовані рушники для стін.

В давні часи, для написання орнаменту народні майстри використовують тоненький пензлик з котячої шерсті, стебла, тріски, а ягоди та деякі квіти малюють просто пальцем.

Замість фарби використовували кольорову глину та відвари трав. У кожного майстра були свої секрети й свої орнаменти. Калина, мак, цибулька, півники, зозульки – усе, пов’язане з природою. А вона в цих краях неповторна: мальовничі береги річечки Чаплинки, притоки Орелі, розкидані довкола хутори з давніми назвами, козацькі могили, скіфські кургани, щоправда розпайовані і подекуди розорані.

Характерною рисою петриківського розпису є те, що весь малюнок розпису, начебто розгорнутий на площині стіни, листа чи паперу декоративної тарілки, має поверхневе зображення. При цьому лінії стебел і галузок не

перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листи, ягоди і т.п.) мають силуетне зображення, що саме собою підкреслює декоративне

зображення розпису. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти - в анфас.

Виконуючи петриківський розпис, пензлик тримають трьома пальцями

перпендикулярно до поверхні, що розписується. Це забезпечує вільний

мазок від себе, від тонкої лінії до стовщення, тобто, починаючи з

кінчика пензлика і закінчуючи натиском на його основі. При виконанні

розписів використовують палець, паличку та інші засоби.

В.С.Кузин - відомий російський методист, який багато наукових праць

присвятив вивченню і методиці викладання образотворчого і декоративного

мистецтва в загальноосвітніх школах і педагогічних вищих навчальних

закладах, рекомендує таку послідовність виконання декоративного малюнка:

- збір матеріалу, необхідного для виконання декоративного розпису (листя

дерев, репродукції, фотографії);

- вивчення об'єктів, форми яких повинні втілитися в декоративні форми

(листи, квіти, фрукти і т.п.);

- виконання декількох варіантів декоративних елементів;

- виконання ескізу декоративного малюнка невеликого розміру;

- виконання декоративного малюнка олівцем;

- виконання декоративного малюнка фарбами.

На Україні раніше були дуже поширені настінні розписи. Хати розписували там, де були білені стіни — готове тло для розписів. На півночі України, у поліських селах, у Карпатах, де всі будівлі робили з дерева, не обмазуючи потім глиною і не білячи, настінних розписів не було зовсім. В інших місцевостях вони були поширені нерівномірно. Особливо багато займалися ними в Хмельницькій, Одеській та Дніпропетровській областях, в різних районах розписи мали свої особливості, причому нерідко відрізнялися навіть розписи сусідніх сіл, і це свідчить, що на землях України вони побутували з давніх часів. У наш час розписи майже зникли. Однак традиції народного декоративного живопису живуть і успішно розвиваються і тепер. Адже, крім настійного розпису, існували також інші його різновиди: на Україні повсюдно розмальовували олійними фарбами дерев'яний посуд, головним чином тарілки; меблі — мисники, полиці, весільні скрині; вози, сани, кіпські дуги, навіть деякі сільськогосподарські машини, можливо, найнатуралістичніший з-поміж багатьох осередків декоративного малювання на Україні. І в минулому, і тепер майстри в Петриківці змальовували квіти, фрукти, ягоди такими, якими бачили їх на лоні природи. Від покоління до покоління передавалася любов до природної форми, до природних кольорів, а головне — до відтворення дрібних деталей. Тому так ретельно вималювані прожилки на кожній пелюстинці квітки, загострені краї листочків, усілякі вусики й пагінці. Це неодмінна ознака петриківських розписів. Але все це — не копіювання. Кожен майстер вкладав у розпис своє фантастичне бачення царства квітів. Ось чому у них не просто троянди, настурції чи мальви, а своєрідний синтез усього привабливого, що є у царстві флори. Деталізація відбувалася не шляхом відтворення родових, видових чи окремих рис, а типових, загальних подробиць, які мали декоративний характер. Умовність — одна з найважливіших прикмет декоративного мистецтва. З особливою силою вона виявляється в розписах.

Мальовниче село Петриківка на Дніпропетровщині славиться народними майстрами декоративного розпису. Мистецтво малювання має тут глибоке коріння. У XVIII ст. на ці землі прийшли запорізькі поселенці. Вони почали будувати світлі саманні та глиняні хати, побілені крейдою, підведені кольоровою глиною. Декоративний розпис на Придніпров'ї, як і скрізь на Україні, виник насамперед як мистецтво мальованої хати. Однак на Придніпров'ї йому притаманні особлива неповторність, самобутність, В його основі лежить образне, поетичне осмислення світу рідної природи, краси української землі. Недаремно квітка й калина є основними мотивами декоративного розпису Придніпров'я. В ньому легко пізнаються рожа і півонія, гвоздика й жоржина, айстри й горошок, навіть придорожній будяк - ймовірний прообраз славнозвісної петриківської "цибульки". Найранішою формою розпису на Придніпров'ї було настінне малювання.

Кожна господиня с. Петриківки прагнула зробити свій будинок наймальовнічишим. Вважалося, що яскраві красиві картини є зовнішнім проявом духовних багатств внутрішнього світу людини. До мешканців нерозписаних хат ставилися як до людей темних і морально убогих, з якими навіть вітатися не варто. Найстаранніших господарочок в Петриківці називали «чепурушками». Саме вони передавали навички розпису з покоління в покоління.

З настанням Першої світової війни, а потім внаслідок колективізації 1920-х років, що супроводжувалась репресіями проти українців, та Голодомору 1932–1933 років, організованого урядом СРСР, петриківський розпис як промисел занепав.

Щоби створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційно званих «гребінець», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».

«Гребінець» — мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля, та завершується тонким вусиком, який виконується легким дотиком кінчика пензля. Покладені разом декілька таких мазків нагадують гребінець.

«Зернятко» — мазок, який наносять, почавши з легкого дотику, до сильного натиску пензлем. Коли мазки «зернятко» покладені з обох боків стебла, кінчиком назовні, зображення нагадує колос. Звідси і назва. Для елементів, пов'язаних з виконанням «зернятка», «кривенького зернятка», тоненьких гілочок, годиться звичайний акварельний пензель з тоненьким гострим кінчиком (коли він зволожений). Але за традицією для виконання цих мазків використовувався саморобний пензлик із шерсті кота.

«Горішок» — складається з двох гребінцевих мазків, які зігнуті та поставлені один проти одного. Заповнивши вільне місце мазком «зернятко», отримують форму, схожу на лісовий горіх.

«Перехідний мазок» — накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель умочують в одну (наприклад, зелену), а потам в іншу (наприклад, жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.

Свої райдужні фарби петриківці видобували із знайомих із дитинства трав, листя, ягід та квітів, виварюючи їх особливим чином. Улюблений червоний колір одержували з вишневого соку, зелений — із пирію та листя пасльону, синій — з квітів проліска. Різні відтінки жовтого давали пелюстки соняха, лушпиння цибулі й кора яблуневих паростків. Фарби розводили на яєчному жовтку й молоці, а закріплювали вишневим клеєм чи буряковим цукром. Значно пізніше з'явились фабричні барвники, і лише в повоєнний час стали використовувати гуаш та акварель.

Інструменти для розпису мали також природне походження. Палички з паростків дерев, стебел болотних трав, особливо оситнягу й рогози, саморобні пензлики з котячої шерсті та пальці самого майстра — ось небагатий набір художніх знарядь, котрими творили народні умільці велике різноманіття композицій квіткових візерунків, яке дивує нас і понині. Популярність не обійшла стороною петриківських старійшин. Слава про них як про чарівників і чаклунів линула по всьому Придніпров'ю.

Імена петриківських художниць Тетяни Пати, Ганни Павленко, Надії Білокінь, Оришки Пилипенко навіки увійшли до реєстру найвидатніших народних майстрів України. Їхню справу продовжили Марфа Тимченко, Федір Панко, Василь Соколенко, Зоя Кудіш і, нарешті, останнє покоління петриківчан, серед яких слід назвати подружжя Пікушів та Зінчуків, Наталку Калюгу, Наталку Рибак, Володимира Падуна, Олену Васильєву.

1958 року за ініціативою Федора Панка була створена фабрика петриківського розпису,що проіснувала до початку 2000-х років. За радянських часів на фабриці працювали близько півтисячі людей. Петриківські тарілки, скарбнички, вази, скриньки та інші сувеніри були візитівкою України, їх експортували до 80 країн світу.

Висновки:

Народне мистецтво неодноразово засвідчувало свою надзвичайну стійкість та життєздатність у драматичних обставинах, відроджуючись з попелу ординських згарищ та поневолення, регенеруючи відсічені від коренів віти свого мистецького «рай-дерева».

Петриківський декоративний розпис - вияв давнього та вічно молодого народного мистецтва, що має в своєму потенціалі великі можливості для виходу в світ сучасного життя, збагачення вітчизняної та світової культури.

Лине час, змінюються покоління, а в народі завжди були і будуть народжуватись ті дивовижні самородки, чиї талановиті руки дивували, дивують й дивуватимуть надзвичайною майстерністю.

Та незмінними залишаються “інструменти” майстра: пензлики з котячого хутра та талановиті руки, що творять дива, заворожують очі, пробуджуючи почуття захоплення красою української землі, її талановитим народом.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Бутник-Сіверський Б., Пелагея Глущенко. Альбом.-Київ:Мистецтво,1977.

2.Бутник-Сиверский Б. Народние украинские рисунки. М: Советский художник, 1971.

3. Глухенька Н. Петриківські декоративні розписи.-К: Мистецтво,1965.

4.Глухенька Н. Петриківські майстри декоративного розпису.-К: Державне видавництво образотворчого мистецтва, 1965.

5. Глухенька Н. Петриківські розписи.-К: Мистецтво, 1973.

6. Глухенька Н. Тетяна Пата. Альбом.-К: Мистецтво, 1973.

7. Глухенька Н Федір Панко. Альбом.-К: Мистецтво, 1978.

8.Данченко “Народні майстри”.-К, 1982.

9.Жоголь Л. Декоративне мистецтво в інтер’єрі житла. К: Будівельник, 1973.

10. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. - Видавництво Львівського університета, 1969.

11.Народные мастера Приднепровья, Днепропетровск: Промінь, 1978.

12.Найден О. Орнамент українського розпису.- К: Наукова думка, 1989.

13.Прикрась свій дім.-К,1990.

14.Семвачов М. Декоративно-прикладне мистецтво України.-К: Наукова думка, 1981.

15.Тимків Б., Кавас К. Виготовлення художніх виробів з дерева.-Л.,Світ, 1996.

16.Народне мистецтво.-№1-2.-2001 (стр. 16).

17.Народне мистецтво.- 3-4.1999 (стр.22-35).

18.Народне мистецтво, 2. 1997 (ст.9).

19. http://narasti-nogti.ucoz.ua/publ/khudozhestvennaja_rospis/petrikovskaja_rospis/4-1-0-34



Додатки:

Додаток 1:

:

Додаток 2:



Додаток 3:

Додаток 4:




Додаток 5:

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка