Реферат з гігієни На тему: організація медичної допомоги. Первинна медико-санітарна допомога



Скачати 190.92 Kb.
Дата конвертації04.12.2018
Розмір190.92 Kb.
ТипРеферат


Реферат з гігієни

На тему:

ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ. ПЕРВИННА МЕДИКО-САНІТАРНА ДОПОМОГА

ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ. ПЕРВИННА МЕДИКО-САНІТАРНА ДОПОМОГА

Первинна медико-санітарна допомога (ПМСД) є основною і найважливішою ланкою в організації охорони здоров'я населення. Вона надається переважно за територіальним принципом, тобто медичний працівник обслуговує певну кількість людей, які прожи­вають на території, що за ним закріплена.

В "Основах законодавства України про охорону здоров'я", прий­нятих Верховною Радою у 1992 році, первинна медико-санітарна допомога трактується як основна частина медико-санІтарної допо­моги, що передбачає: консультацію лікаря; просту діагностику та лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь; профілактичні заходи; направлення пацієнта для надання спеціалі­зованої І висококваліфікованої допомоги.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) дає таке виз­начення ПМСД: "До первинної медико-санітарної допомоги вхо­дить основна лікувальна допомога - проста діагностика та ліку­вання, направлення у складних випадках на консультацію на більш високий рівень; профілактична допомога та основні санітарно-освітні заходи". У розвинутих країнах світу провідним працівником пер­винної медико-санітарної допомоги є родинний лікар, або лікар загальної практики.

Своїми коренями родинний лікар сягає громадської (земської) медицини. Уперше земські лікарі запропонували проводити на своїх дільницях породинну реєстрацію хвороб для виявлення причин їх розповсюдження. Оскільки родинний лікар обслуговував певну те­риторію (дільницю), він отримав назву дільничного. Пізніше цей термін став основним.

У роки нестримної спеціалізації медичної допомоги, яка була проголошена основним засобом її поліпшення, радянська медицина докорінно змінила суть родинного лікаря, розподілила його функції серед дільничних терапевтів, педіатрів, акушерів-гінекологів, цехових та підліткових лікарів, які й зараз поки що здійснюють первинне медико-санітарне обслуговування. Спеціалізація медичної допомо­ги призвела до збільшення кількості вузьких фахівців, а чим більше їх ставало, тим важче хворому було отримати необхідну допомогу. За здоров'я пацієнта формально почали відповідати багато лікарів, а фактично не відповідав ніхто.

Відчуваючи, що спеціалізація веде охорону здоров'я у безвихідь, соціальна медицина та організація охорони здоров'я знову повернулась до ідеї родинної медицини. Тривалий історичний досвід та практична реалізація ідеї родинної медицини в багатьох країнах світу показали її переваги.

По-перше, родинний лікар уособив усю відповідальність за здо­ров'я кожної родини. Він зосередив у своїх руках до 90 % всієї необхідної медичної допомоги.

По-друге, інститут родинного лікаря виявився найбільш вдалою організаційною формою, яка забезпечила економічну ефективність усієї системи охорони здоров'я. Відпала потреба в подальшому збільшенні кількості лікарів, значно скоротились допоміжні служби.

У системі медичної допомоги різних країн частка родинних лікарів коливається від 15 % у США до 50 % у Канаді. Скрізь це найпоширеніша лікарська професія. Кількість мешканців, яких об­слуговує родинний лікар, становить пересічно у СІЛА 1300 чол., в Канаді - 1500, в Англії - 2000.

Родинний лікар вільно обирається своїми пацієнтами. Він надає допомогу цілодобово. Амбулаторія родинного лікаря, як правило, складається з 3-х кабінетів; приймального, оглядового та кабінету для проведення допоміжних обстежень. Основним розділом його діяльності є профілактична робота. Спостерігаючи за усіма члена­ми родини, лікар визначає фактори ризику хронічних захворювань, проводить профілактичні обстеження на предмет раннього вияв­лення артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, глаукоми, ішемічної хвороби серця, виразкової хвороби, новоутворень. Кожному пацієнту родинний лікар дає індивідуальні поради стосовно режиму та ха­рактеру харчування, заняття фізичною культурою та іншими вида­ми відпочинку, розпізнавання ранніх симптомів хвороб.

Лікувально-діагностична робота. Родинний лікар діагностує та лікує переважну більшість хвороб. Коли виникає потреба в надан­ні допомоги з боку вузького фахівця, або лікування у стаціонарі, він активно втручається у ці процеси, даючи свої поради І консультації.

Санітарно-освітня робота полягає у проведенні бесід стосов­но дотримання своїми підопічними здорового способу життя, шкідли­вого впливу на організм тютюнокуріння, зловживання алкогольними напоями, про охорону довкілля, турботу кожного пацієнта за власне здоров'я. Помічником родинного лікаря є, як правило, медична сест­ра, яка активно співпрацює з ним у всіх видах його діяльності.

У переважній більшості країн родинна медицина має автономний статус, тобто виведена Із загальної структури медичних закладів і підпорядковується безпосередньо місцевим органам влади. Не роз­логий управлінський апарат контролює дії родинного лікаря, а пе­редовсім пацієнт, який його вільно обирає, або місцевий орган вла­ди, який його фінансує. Проте у всіх випадках (прямо або через страхову компанію) кошти виділяє держава.

Фінансування діяльності родинного лікаря прямо залежить від кількості пацієнтів. Максимальна кількість пацієнтів, яких здатний обслужити кваліфікований родинний лікар (лікар загальної практи­ки) в Україні, складає 3800 осіб. Якщо бажаючих більше, вони стають у чергу. Якщо ж до лікаря записалось менше 1900 пацієнтів, на його посаду оголошується конкурс.

На шляху відродження родинної медицини в Україні необхідно вирішити ряд проблем. Це, насамперед, налагодження підготовки родинних лікарів, вилучення їх із загальної системи медичної допо­моги, створення відповідної матеріально-технічної бази та радикальна перебудова вторинного і третинного рівнів медичної допомоги.

Поки що первинне медико-санітарне обслуговування здійсню­ють декілька фахівців: дільничні акушер-гінеколог та педіатр, підлітко­вий лікар, дільничний та цеховий терапевти,

У містах первинна медична допомога дорослим надається у поліклініках. Територія, яку обслуговує поліклініка, розподілена на терапевтичні дільниці. Пересічна чисельність мешканців на такій дільниці - 1700 осіб. За кожною дільницею закріплені дільничні лікар-терапевт і медична сестра.

Основні обов'язки дільничного лікар я-терапевта: надання медичної допомоги мешканцям дільниці на прийомі й вдома; при необхідності організація консультацій хворих іншими фахівцями; експертиза працездатності, оформлення листків непрацездатності, направлення на МСЕК для визначення інвалідності; диспансерне спостереження за хворими і здоровими контингентами з метою ранньо­го виявлення хвороб і активного оздоровлення хворих; своєчасна госпіталізація хворих у стаціонари; організація і проведення профі­лактичних щеплень; раннє виявлення, діагностика і лікування інфек­ційних захворювань, екстрене повідомлення про всі випадки інфек­ційних захворювань, харчових і професійних отруєнь; санітарно-освітні заходи на дільниці, пропаганда здорового способу життя; систематичне підвищення своєї кваліфікації; забезпечення надання екстреної медичної допомоги хворим незалежно від їх місця прожи­вання у випадках безпосереднього звертання при гострих станах, травмах, отруєннях; аналіз соціальних умов праці й побуту меш­канців дільниці, розробка заходів щодо їх поліпшення; аналіз показ­ників здоров'я на своїй дільниці.

Працює дільничний терапевт за графіком, в якому відображені фіксовані години амбулаторного прийому, допомога хворим вдома, профілактична та Інша робота. Як показала практика, найбільш зручним є змінний графік, яким передбачені різні години прийому залежно від дня тижня.

Навантаження дільничного терапевта на прийомі складає 5 хворих за 1 годину, вдома відповідно - 2 хворих. Пересічно лікар працює на амбулаторному прийомі від 2,5 до 3,5 годин, надає допо­могу хворим вдома від 3-х до 4-х годин.

Головним помічником дільничного лікаря-терапевта є дільнична медична сестра. На кожну посаду лікаря припадає 1,5 посади дільничної медсестри.

Дільнична медсестра, працюючи під безпосереднім керівницт­вом І контролем лікаря, має такі обов'язки: надає лікувальну допо­могу жителям дільниці; виконує призначення лікаря як в поліклініці, так і вдома; регулює прийом хворих залежно від черговості й* стану здоров'я; за вказівкою лікаря вимірює хворим кров'яний тиск, прово­дить термометрію та інші маніпуляції; заповнює медичну докумен­тацію (талони амбулаторного пацієнта, карти екстреного повідом­лення, направлення на лікувально-діагностичні обстеження, вносить дані про результати обстежень в медичну карту амбулаторного хво­рого, допомагає заповнювати санаторно-курортні карти, виписки з медичних карт тощо); видає чергові талони для повторних відвіду­вань; пояснює хворому методику підготовки до лабораторних, інстру­ментальних та інших досліджень; бере активну участь у проведенні диспансеризації на дільниці, санітарно-освітньої роботи; відвідує хворих вдома і виконує всі призначені маніпуляції І процедури; комплектує відповідним набором медикаментів, перев'язувального матеріалу і медичних інструментів спеціальну сумку, призначену для відвідувань хворих вдома; проводить профілактичні щеплення; систематично підвищує свою кваліфікацію шляхом участі в роботі рад медичних сестер, навчання на курсах підвищення кваліфікації.

Первинна медико-санітарна допомога робітникам і службов­цям промислових підприємств надається сіткою медичних закладів, у районі діяльності яких проживають працівники, а також спеціальними закладами; медико-санітарними частинами (МСЧ) і здоров-пунктами (ЗП) (лікарськими І фельдшерськими). Ці спеціальні закла­ди розміщені на території самих підприємств або недалеко від них.

Лікарські здоровпункти організовують на підприємствах з кількістю робітників 1000 і більше, фельдшерські - до 1000 осіб.

МСЧ створюються на великих підприємствах з кількістю робіт­ників 4000 і більше, а на підприємствах хімічної, вугільної, нафто­переробної та гірничорудної промисловості - 2000 і більше.

Основне завдання здоровпунктів - надання першої допомоги при нещасних випадках і травмах, раптових захворюваннях, прове­дення профілактичної роботи в цехах. Надання першої допомоги лри нещасних випадках передбачає такі види невідкладної допомоги: зупинка кровотечі, накладання пов'язки, штучне дихання тощо. При необхідності здоровпункт організовує направлення потерпіло­го в поліклініку або стаціонар.

Важливою функцією здоровпункту є підготовка робітників до надання само і взаємодопомоги при нещасних випадках, травмах.

МСЧ - комплексний лікувально-профілактичний заклад, до складу якого входять поліклініка, стаціонар, жіноча консультація, цехові здоровпункти, подекуди - профілакторії, дієтичні їдальні, дитячі ясла-садки. МСЧ може бути представлена тільки поліклінікою. Очолює заклад головний лікар.

Відповідно до основних завдань медико-санітарна частина надає кваліфіковану лікувально-профілактичну допомогу, здійснює диспан­серне спостереження за хворими і здоровими контингентами, органі­зовує і проводить попередні медичні огляди при прийнятті на роботу, а також періодичні й цільові профогляди; проводить експертизу тим­часової непрацездатності, аналіз показників захворюваності з тимча­совою непрацездатністю й інвалідності, їх причин, виробничого трав­матизму І професійної захворюваності, комплекс заходів з метою реабілітації хворих та інвалідів, включаючи рекомендації про переведення на іншу роботу; бере участь у розробці комплексного плану санітарно-оздоровчих заходів і контролі за його виконанням; прово­дить санітарно-освітню роботу і дає рекомендації щодо раціонально­го режиму праці та відпочинку, пропагує здоровий спосіб життя.

Медичне обслуговування робітників здійснюється за цеховим принципом, який полягає у призначенні однієї посади цехового ліка-ря-терапевта з розрахунку на 1500-2000 робітників.

Велику роль у діяльності цехових терапевтів відіграє профілак­тична робота. Вона може бути ефективною тільки за умови належ­ного вивчення особливостей даного виробництва і умов праці робіт­ників, а також знання конкретної професійної патології. На основі вивчення технологічних І санітарно-гігієнічних особливостей вироб­ництва лікарі МСЧ розробляють відповідні заходи щодо зниження захворюваності й виробничого травматизму.

Згідно з положенням про лікаря-терапевта цехової дільниці, на нього покладено такі основні функції: раннє виявлення захворю­вань, своєчасна діагностика і кваліфіковане лікування хворих; на­дання медичної, допомоги при нещасних випадках, травмах, про­фесійних отруєннях на виробництві; диспансерна робота на цеховій дільниці; експертиза працездатності відповідно до діючого законо­давства; контроль за раціональним працевлаштуванням відповідно до висновку лікарсько-контрольної комісії (ЛКК); вивчення й аналіз умов праці робітників і розробка пропозицій щодо приведення їх у відповідність із санітарно-гігієнічними вимогами; керівництво і кон­троль за роботою фельдшерського здоровпункту; систематичний аналіз захворюваності з тимчасовою втратою працездатності й про­фесійної захворюваності та розробка заходів щодо їх зниження; відбір осіб, які потребують санаторно-курортного лікування, дієтич­ного харчування.

Помічником цехового лікаря є медична сестра, роль та функції якої такі ж, як і медичної сестри терапевтичної дільниці.

Особливу увагу МСЧ повинна .надавати профілактиці вироб­ничого травматизму, адже він приносить величезні економічні збитки. Це питання вирізняється своєю актуальністю в наш час, в період загальної кризи економіки України, коли більшість виробництв про­стоює, а виробничий травматизм зростає. Це пояснюється насамперед тим, що служба техніки безпеки на виробництві зазна­ла суттєвих скорочень, технічне обладнання на підприємствах, як правило, застаріле, несправне, мають місце погіршення трудової дисципліни, зловживання алкоголем, халатне ставлення до викори­стання захисних засобів та нехтування елементарними правилами техніки безпеки.

Первинна медико-санітарна допомога більш відокремлена в сіль­ській місцевості за рахунок територіальної віддаленості від центрів вторинної допомоги (центральних районних лікарень).

Основною особливістю надання медичної допомоги сільським мешканцям є її етапність. Крім цього, особливостями надання медичної допомоги в селі є специфіка розселення, великий радіус обслуговування, характер сільськогосподарського виробництва (ве­ликі території, сезонність), поганий стан доріг, гірше, ніж у містах, транспортне сполучення. Усі ці особливості свідчать про те, що доступність первинної медичної допомоги значно нижча у сільській місцевості порівняно з містом.

Перший етап надання медичної допомоги — сільська лікарська дільниця (СЛД). До складу її входять сільська дільнична лікарня, або лікарська амбулаторія, фельдшерсько-акушерські пункти, дитячі дошкільні заклади.

Усі заклади сільської лікарської дільниці працюють під керів­ництвом головного лікаря сільської дільничної лікарні (амбулаторії).

Величину території СЛД визначають залежно від чисельності населення та радіуса обслуговування. Пересічно чисельність насе­лення, яке проживає на дільниці, становить 4 тис. осіб, радіус об­слуговування - 7 км (віддаль від пунктового села до найвіддалені-шого населеного пункту СЛД). Пунктовими називають села, в яких розміщена сільська дільнична лікарня, або амбулаторія. Основними завданнями СЛД є надання первинної медико-санітарної допомоги мешканцям села. Тут слід звернути увагу на характерні особли­вості здоров'я сільського населення. Це, насамперед, той факт, що здоров'я сільських мешканців у 2,5 раза гірше, ніж міських. У селі значно більша частка осіб похилого віку (60 років і більше), має місце так зване різке старіння людей, особливо негативні тенденції визначались у демографічних показниках: смертність у селі значно перевищує народжуваність. Спостерігаються негативний природ­ний приріст, депопуляція (вимирання) людності, вищий рівень смер­тності немовлят.

Залежно від кількості ліжок, сільські дільничні лікарні бувають 4-х категорій: І - 75-100 ліжок, II - 50-75; III - 35-50 і IV - 25-35. Переважно на СЛД розгортаються дільничні лікарні III І IV кате­горій, які надають медичну допомогу за такими найпоширенішими фахами: терапія, педіатрія, акушерство. Сільська дільнична лікарня складається з таких основних підрозділів: амбулаторія, стаціонар, допоміжні підрозділи (рентгенологічний кабінет, маніпуляційний кабінет, клінічна лабораторія, аптека), господарча частина, подеку­ди кабінет медичної статистики (якщо збір статистичної інформації децентралізований).

На сучасному етапі реорганізації системи медичної допомоги в цілому, скороченні лікарняних ліжок у стаціонарах, дільничні лікарні потрібно зберегти, оскільки вони є первинною і найдоступнішою ланкою в наданні медичної допомоги сільським мешканцям. Пере­січна потужність сільської дільничної лікарні в Україні за 1999 рік становила 16 ліжок.

У сільській лікарській амбулаторії (СЛА) первинну медичну допомогу надають, як правило, такі фахівці: терапевт, педіатр і стоматолог. Якщо чисельність мешканців дозволяє (більше 10 тис:), вводять ще посади хірурга й акушера-гінеколога (табл. 13.1).

Доступність первинної медико-санітарної допомоги мешканцям села значно нижча, ніж у місті.

Лише у 2000 році згідно наказу МОЗ України № 33 від 23.02, штатні посади лікарів, що працюють на селі, прирівняли до міста.

На 1 посаду дільничного лікаря-терапевта припадає 1700 осіб, на 1 посаду дільничного лікаря-педіатра - 800 дітей.

Лікарі дільничної лікарні (амбулаторії) ведуть амбулаторний прийом дорослих і дітей, обслуговують виклики додому, надають невідкладну медичну допомогу, проводять диспансерне спостере­ження, забезпечують медичну допомогу працівникам сільського господарства в період масових польових робіт, проводять санітар-но-протиепідемічну та санітарно-освітню роботу серед сільських мешканців, здійснюють організаційно-методичне керівництво і кон­троль за діяльністю фельдшерсько-акушерських пунктів, при не­обхідності направляють хворих для надання медичної допомоги на вищий рівень.

У кожній амбулаторії працює фельдшер. Посади дільничних медсестер встановлюються на кожних 2500 дорослих і 600 дітей, акушерок - на 3500 осіб, але не менше 1 посади при обслугову­ванні більше 1500 осіб.

Фельдшерсько-акушерські пункти (ФАП) організовують у селах з кількістю жителів 700 і більше, якщо відстань до найближ­чого медичного закладу становить понад 2 км, а також у населених пунктах з меншою кількістю жителів, якщо відстань до найближчо­го медичного закладу перевищує 4 км.

На фельдшерське-акушерських пунктах залежно від чисель­ності мешканців, які обслуговуються, можуть працювати тільки фельдшер і санітарка, фельдшер, акушерка і санітарка, фельдшер, акушерка, патронажна медсестра і санітарка.

Основна функція ФАПу - профілактична робота. На ФАП покладено такі функції: надання мешканцям долікарської медичної допомоги; своєчасне і в повному об'ємі виконання призначень лікаря; організація патронажу дітей і вагітних жінок; систематичне спосте­реження за станом здоров'я механізаторів, тваринників, рільників; проведення профілактичних щеплень згідно з планом; проведення під керівництвом лікаря комплексу профілактичних, протиепідеміч­них і санітарно-гігієнічних заходів з метою зниження захворювано­сті й травматизму, смертності немовлят; санітарно-освітня робота.

Первинна медико-санітарна допомога дітям і вагітним жінкам надається на сільській лікарській дільниці дільничними лікарями, фельдшерами, патронажними медсестрами, акушерками під керів­ництвом районних спеціалістів: педіатра й акушера-гінеколога. Ця допомога полягає у виявленні вагітних у ранні строки, навчанні їх стосовно гігієни вагітності, правильного догляду і годування дити­ни, систематичному спостереженні за розвитком дітей у перші З роки, особливо на 1-му році життя, медичному обслуговуванні дітей у дитячих дошкільних закладах і школах.

Первинна медико-санітарна допомога дітям (вікова група — 0-14 років) у містах надається дільничними педіатрами дитячих поліклінік (консультацій), а також лікарями-педіатрами дитячих дошкільних закладів (ясел, садків), шкіл.

Чисельність дітей на педіатричній дільниці пересічно стано­вить 800 осіб (на 1 дільничного педіатра). Навантаження для дільнич­них педіатрів згідно з нормативами складає за 1 годину: на амбула­торному прийомі — 5 дітей, при проведенні профілактичних оглядів — 7 і при наданні медичної допомоги вдома Для забезпечення надання медичної допомоги в дитячих дошкіль­них закладах і школах 1 лікарську посаду педіатра призначають на 180-120 дітей в яслах (ясельних групах дитячих ясел-садків), на 600 дітей у дитячих садках і на 2000 учнів у школах.

У середньому дільничний педіатр працює на амбулаторному прийомі у поліклініці від 2,5 до 3,5 годин, надає допомогу дітям у домашніх умовах від 3-х до 4-х годин.

Особливістю дитячої поліклініки є наявність двох входів: один -для здорових дітей, другий - для хворих. Вхід для хворих дітей веде до спеціального приміщення - фільтра, де матерів, які прийш­ли з дітьми на прийом, розпитує медична сестра, яка також оглядає горло і шкіру дитини, вимірює температуру тіла з метою виявлення інфекційного захворювання. Якщо дитина хвора, її направляють у спеціальний кабінет (бокс), де її оглядає педіатр і дає рекомендації матері стосовно лікування І догляду.

У дитячій поліклініці дільничний педіатр приймає в основному здорових дітей з хронічними захворюваннями і хворих з неінфек-ційними захворюваннями без гострих явищ, які прийшли на прийом повторно. Хворих з гострими інфекційними захворюваннями обслуго­вують вдома.

За даними наукових досліджень, дільничні педіатри витрачають багато свого робочого часу (приблизно ЗО %) на те, що могла б робити медична сестра. Тому особливо важливим елементом в організації роботи на педіатричній дільниці є чітке визначення обо­в'язків і їх виконання основним помічником педіатра - дільничною медичною сестрою.

На кожну посаду дільничного педіатра встановлюють 1,5 поса­ди дільничної медичної сестри.

Обов'язками дільничної медичної сестри є надання медичної допомоги дітям вдома згідно з призначеннями лікаря, профілактична робота з метою виховання здорової дитини; проведення профілак­тичних щеплень; санітарно-освітня робота серед матерів; система­тичне вимірювання антропометричних даних з метою оцінки фізич­ного розвитку дітей; облік роботи за встановленою формою; участь у веденні медичної документації; систематичне підвищення квалі­фікації.

Провідним методом роботи дільничної педіатричної служби є диспансерний метод - активне, динамічне спостереження за здоро­вими і хворими контингентами.

Диспансеризація дітей включає такі основні періоди.

Перший період - антенатальна охорона плода, що здійснюється дільничним педіатром сумісно з акушером-гінекологом жіночої консультації. Основна форма роботи в цей період - допологовий патронаж вагітних (в 28 і 32-36 тижні вагітності). Допологовий патронаж, як правило, виконує дільнична медична сестра, яка оз­найомлюється з побутовими умовами майбутньої матері, пояснює їй значення правильного режиму харчування, праці й відпочинку для розвитку плода, ознайомлює ЇЇ з методами підготовки до году­вання, дає рекомендації стосовно придбання необхідних предметів для догляду за новонародженим.

Другий період - динамічне спостереження за новонародже­ним, яке проводить дільничний педіатр разом з медичною сестрою на 1-2-у добу після виписки дитини з пологового будинку. В дитячу поліклініку надходить корінець "Обмінної карти роділлі". Лікар під час свого першого відвідування ретельно оглядає немовлят, дає матері поради І рекомендації стосовно режиму годування, сну і догляду за дитиною. Наступні патронажі здійснює дільнична медсестра. Дру­гий лікарський патронаж проводять у віці 2-х тижнів.

Третій період - щомісячне динамічне спостереження за немов­лям протягом 1-го року життя. Проводиться комплексна оцінка фізич­ного і нервово-психічного розвитку та стану здоров'я у так звані декретовані періоди: 3, 6, 9 І 12 місяців. Педіатр відображає розви­ток і стан здоров'я дитини у ці вікові періоди в етапних епікризах, які вносяться в основний медичний документ - "Історію розвитку дитини" — ф. 112/0. Сюди підклеюють корінець обмінної карти з пологового будинку і лист допологового патронажу.

Четвертий період - динамічне спостереження за дитиною у віці від 1 до 7 років, яке проводять дільничний педіатр і медичні працівники дитячих дошкільних закладів. Рівень розвитку і стан здоров'я дітей оцінюють: на 2-му році життя — 1 раз у квартал, на 3-му році життя - 1 раз у півріччя, потім - 1 раз у рік. У віці 6-7 років проводять комплексний медичний огляд перед тим, як дитина піде до школи.

Згідно з даними наукових досліджень, виділяють 5 груп здоро­в'я у дітей:

I група - здорові;

II група - практично здорові (з наявністю факторів ризику); •

III група - хворі в стані компенсації, захворювання;

IV група ~ хворі в стані субкомпенсації;

V група - хворі в стадії декомпенсації патологічного процесу. На кожного школяра заводять індивідуальну карту дитини, в

якій вказують результати комплексних медичних оглядів, про­філактичних щеплень, а також всі випадки захворювань.

Шкільний лікар і медична сестра здійснюють надалі постійне спостереженні: за здоров'ям дітей, слідкують за дотриманням гігіє­нічних вимог у школі, дають рекомендації стосовно занять фізич­ною культурою, виробничою практикою, проводять профілактичні щеплення дітям, дегельмінтизацію.

Повсякденна робота лікаря і медичної сестри полягає у конт­ролі за санітарним станом школи, дотриманням правил особистої гігієни школярами, в проведенні санітарно-освітньої роботи, в кон­тролі за режимом харчування.

Первинна медико-санітарна допомога дітям у селі надається закладами сільської лікарської дільниці, про що говорилось вище.

У підлітковому віці (15-18 років) первинна медична допомога надається підлітковими терапевтами, які працюють у складі полі­клінік.

Первинну медико-санітарну допомогу жінкам у містах на­дають жіночі консультації або гінекологічні кабінети, що входять до складу поліклінік і медико-санітарних частин.

У сільській місцевості цей вид допомоги надається на ФАПах, у сільських лікарських амбулаторіях, гінекологічних кабінетах або жіночих консультаціях центральних районних лікарень.

Жіноча консультація, - лікувально-профілактичний заклад дис­пансерного типу. Основними завданнями жіночої консультації є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на запобігання ускладнень вагітності, пологів, гінекологічних захворювань; форму­вання у жінок здорового способу життя; надання лікувальної допо­моги жінкам під час вагітності й пологів, гінекологічним хворим; виконання роботи з метою профілактики абортів (застосування за­собів контрацепції), своєчасного звернення вагітних у жіночу кон­сультацію (до 3 міс. вагітності); зниження материнської смертності й перинатальної смертності; проведення санітарно-освітньої робо­ти; вивчення умов праці й побуту жінок; надання соціально-право­вої допомоги жінкам відповідно до діючого законодавства.

Жіноча консультація працює згідно з дільнично-територіаль­ним принципом. Штати лікарів - акушер-гІнекологів згідно з нака­зом МОЗ України № 33 від 23.02.2000 р. формуються з розрахун­ку: одна посада лікаря на 3300 жінок.

На промислових підприємствах цеховий лікар - акушер-гінеколог - надає допомогу 1500-2000 жінкам,

Основні функції дільничної акушерки: виконання всіх при­значень лікаря у жіночій консультації і вдома; допологовий і після­пологовий патронаж вагітних з метою вивчення житлових і побуто­вих умов, дотримання правил особистої гігієни і здорового способу життя, рекомендації щодо застосування протизаплідних засобів; скла­дання списків жінок у віці понад 15 років, які проживають на дільниці; санітарно-освІтня робота; ведення необхідної медичної документації.

З метою раннього виявлення гінекологічних захворювань кож­на жінка, яка проживає на дільниці, повинна бути оглянута лікарем або акушеркою один раз протягом року, кожна працівниця промис­лового підприємства - 2 рази на рік.



ЛІТЕРАТУРА

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. - М.: Меди­цина, 1988. - 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого госпо­дарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. - М.: Медицина, 1989. - 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник - К: Здоров'я, 1999. - 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров'я. - Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. - 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології; Навчальний посібник. - К.: Здоров'я, 1999. - 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Дацен­ко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. - К.: Техніка, 1996. - П2 с.



10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. - К.: Здоров'я, 1993. - 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка