Реферат Текст 34 с., таблиці 4, джерел 29, додатків 3



Сторінка1/5
Дата конвертації08.07.2018
Розмір0.6 Mb.
ТипРеферат
  1   2   3   4   5

Реферат
Текст – 34 с., таблиці – 4, джерел – 29, додатків – 3.

Проведено теоретичний аналіз основних положень психології рис особистості в науковій літературі. Розглянуті основні підходи до вивчення проблеми психодіагностики рис особистості. Визначені методи дослідження особистості. Досліджені риси особистості в психології.

Описані підходи до діагностики рис особистості та проведені методики «Вивчення ригідності мислення», «Шкала самоповаги Розенберга», «Особова агресивність і конфліктність».

Терміни: Агресія, акцентуації характеру, властивості особистості, здібності, інтереси, Особистість, потреби, психічні процеси, риси характеру, темперамент, фізичні якості.

ЗМІСТ
Вступ

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ПО ПРОБЛЕМІ ПСИХОДІАГНОСТИКИ рис особистості

1.1. Аналіз літератури за проблемою дослідження рис особистості у вітчизняній та зарубіжній літературі

1.2. Методи дослідження особистості

1.3 Риси особистості в психології

Висновки до розділу 1

Розділ 2. експериментально-психологічне дослідження особливостей рис особистості

2.1. Обгрунтовування і характеристика методик дослідження рис особистості

2.2. Висновки щодо отриманих результатів дослідження психодіагностики рис особистості

2.3. Практичні рекомендації по розвитку особистісних якостей

Висновки до розділу 2

Висновки

Список використаної літератури

ДОДАТКИ

Вступ
Актуальність дослідження: Термін “особистість” має різні значення. Наука про особистості – персонологія – це дисципліна, що прагне закласти фундамент для кращого розуміння людської індивідуальності шляхом використання різних дослідницьких стратегій.

Особистість — соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин.

Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Біологічна характеристика людини в нього не входить.

Сучасна психологія особистості, будучи науковою дисципліною, трансформує умоглядні міркування про природу людини в концепції, що можуть бути підтверджені експериментально. Особистість – це насамперед абстрактне поняття, що поєднує собою багато аспектів, що характеризують людину: емоції, мотивацію, думки, переживання, сприйняття і дії.

Концептуальне значення особистості охоплює широкий спектр внутрішніх психічних процесів, що обумовлюють особливості поводження людини в різних ситуаціях.

Особистість визначають:



  • неповторні фізичні якості,

  • психічні процеси,

  • темперамент,

  • риси характеру,

  • здібності,

  • її потреби,

  • інтереси.

Вони позначаються на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе, взаєминах з іншими.

Теорії особистості сильно розрізняються між собою, тому практично неможливо просто підвести під слово “особистість” концептуальне визначення. У рамках психології немає єдиного загальноприйнятого значення – значень стільки, скільки психологів і теорій особистості, що вирішують цю задачу. Психодіагностика рис особистості - комплексний прикладний метод вивчення сутності особистості на основі закономірностей її проявів.



Об'єкт дослідження – риси особистості.

Предмет дослідження – методи психодіагностики рис особистості.

Ціль дослідження – підібрати методики та дослідити риси особистості.

Відповідно меті дослідження поставлені такі задачі:



  1. Розглянути основні підходи до вивчення проблеми психодіагностики рис особистості.

  2. Вивчити методи дослідження особистості.

  3. Дослідити риси особистості в психології.

  4. Провести експериментально-психологічні дослідження рис особистості.

  5. Розробити практичні рекомендації по розвитку особистісних якостей.

Методи (методики) дослідження:

    • аналіз наукової літератури по проблемі дослідження;

    • спостереження;

    • бесіди;

    • психодіагностичні методи («Вивчення ригідності мислення», «Шкала самоповаги Розенберга», «Особова агресивність і конфліктність»);

    • методи обробки даних.

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ДОСЛІДЖЕННЯ ПО ПРОБЛЕМІ ПСИХОДІАГНОСТИКИ рис особистості
1.1. Аналіз літератури за проблемою дослідження рис особистості у вітчизняній та зарубіжній літературі
Основними концепціями особистості, згідно класифікації Д.В. Ольшанського, є: [26, с. 162].

1. Теорія "дзеркального Я". В ній особистість розглядається як функція, похідна від повністю соціально обумовленого "Я" людини. Самосвідомість особистості формується в результаті соціальної взаємодії: вона дивитися на себе очами інших людей. Із стійких уявлень про людину і інших людей. формується і об'єктивна якість, яка і є особистістю.

2. Рольова теория. Її прихильники також розглядають особистість як функцію, але вже тих соціальних ролей, сукупність яких індивід виконує в суспільстві. Включаючись в процесі соціалізації в ті або інші соціальні групи, індивід засвоює очікування рольової поведінки, вивчає способи їх виконання і тим самим стає особистістю. Різносторонність особистості визначається багатством "соціального репертуару" - різноманіттям соціальних груп, в яких протікало соціальне життя індивіда в процесі соціалізації.

3. Необіхевіоризм (от англ. Behavior - поведінка). Підтримуючи ідею попередніх концепцій про те, що особистість є результатом навчання людини правилам життя і поведінки, прихильники даної концепції найбільш послідовно дотримуються її в своїх поглядах. Особистість розглядається як проста сукупність соціально придатних відповідей на сукупність стимулів.

4. Теория соціальної установки. Згідно цієї теорії, особистість є результатом тих несвідомих установок, які суспільство формує самим фактом повсякденної і постійної дії на індивіда. В процесі накопичення установок у людини формується звичка до них. Іншими словами, у неї формується установка бути особистістю.

5. Концепция сукупності социогенних потреб і орієнтацій, які формуються суспільством. Згідно цієї концепції, особистість є змінною з розвитком суспільства рівнями сукупностей соціальних потреб і орієнтацій. В цих рівнях можуть відбуватися як суспільні (в цілому), так і групові потреби і орієнтації, забезпечуючих варіабельність особистості.

До приведеної класифікації теорій особистості слід додати також теорію референтної групи. Автором терміну "референтна група" вважають американського соціолога Р. Хаймена, який під цим терміном розумів соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою поведінку (від сім'ї до класу, нації). По тій ролі, яку референтна група грає у формуванні характеристик особистості і її соціальної поведінки, розрізняють два типи таких груп. Перша - "компаративні" - це стандарт, за допомогою якого індивід оцінює себе і інших. Друга група - "нормативна" - це реальний або уявний колектив (група), з яким індивід співвідносить свою поведінку і майбутнє.

До розглянутих теорій слід додати марксистську теорію особистості. Основними її принципами є:

1. Визнання залежність особистості від об'єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних і предметно-діяльносних особливостей її соціалізації.

2. Виділення як головної характеристики особистості її місця в соціальній типології зумовлюється способом життя.

3. Уявлення про особистість як носія соціальних рис. Сутність особистості складає сукупність всіх суспільних відносин.

Ця теорія не заперечує, що на формування особистості впливають біологічні і психологічні чинники. Проте індивід є продуктом суспільства, спільної діяльності людей. При народженні людина не має свідомості, природжених ідей. Вони виникають як віддзеркалення людиною суспільних відносин, що історично склалися, стану матеріальної і духовної культури, певного типу суспільних відносин. Звідси риси особистості обумовлені історичним типом суспільства (феодальне, капіталістичне, соціалістичне), її приналежністю до певного суспільного класу (робітники, селяни, інтелігенція), специфікою умов і змісту праці. Соціальна структура суспільства відображається у відповідній типології особистості. Головними ознаками типології є природа суспільно-економічної формації, особливості культури суспільства.

Завершує огляд соціологічних теорій особистості розгляд диспозиційних теорії особистості, розроблених В. Ядовим. Головною характеристикою особистості тут признається її диспозиція, схильність особистості до певного сприйняття умов діяльності і певної поведінки в даних умовах. Диспозиції особистості утворюють своєрідну ієрархічно організовану систему.

Вершину ієрархії (вищі диспозиції) утворюють загальна спрямованість інтересів і система ціннісних орієнтацій як продукт дії загальних соціальних умов. Середній рівень (середні диспозиції) складає система узагальнених соціальних установок на багатоманітні соціальні об'єкти і ситуації. Найнижчий рівень (низькі диспозиції) утворюють ситуативні соціальні установки як готовність до оцінки і дії в конкретних умовах діяльності на мікросоціальному рівні.

Рівні диспозиції, взаємодіючи, характеризують соціальну поведінку особистості залежно від підсумкового стану її готовності до певного образу дій. При цьому найвищі диспозиції як стійкі, відповідні більш високій стабільності загальних соціальних умов діяльності особистості (вони відображають стійкі ознаки способу життя великих соціальних співтовариств, активно впливають на диспозиції (ситуативні соціальні установки) на відміну від вищих і середніх (узагальнених соціальних установок) є відносно самостійними. Це забезпечує гнучкість адаптації особистості до змінних умов діяльності при збереженні стійкої цілісності її вищих генеральних диспозицій. Отже, останні регулюють загальну спрямованість соціальної поведінки особистості, а диспозиції інших рівнів - поведінка в тій або іншій конкретній сфері діяльності, спрямованість вчинків згідно певних соціальних об'єктів і ситуацій. Відзначимо, що роль головної диспозиції бере на себе і (або ті) з них, яка найбільш відповідає даним умовам, меті діяльності і потребі, що актуалізується.

До них належать формування особистості й розвиток її потреб у нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком спільності; вивчення закономірностей взаємозв'язків особстості та її взаємодії із суспільством, групою; проблеми регуляції й саморегуляції соціальної поведінки особистості та ін.

Г. Олпорт розділяв риси особистості на основні й інструментальні. Основні риси стимулюють поведінку і є уродженими, генотипічними, а інструментальні оформлюють поведінку і формуються в процесі життя, тобто є фенотипічними утвореннями. Набір цих рис і складає ядро особистості.

Олпорт розробив не тільки свою теоретичну концепцію особистості, але і свої методи системного дослідження психіки людини. Для цієї мети він створює багатофакторні опитувальники. Найбільшу популярність набув опитувальник Міннесотського університету (ММРІ), що використовується в наш час для аналізу сумісності, профпридатності і т.д. Згодом Олпорт дійшов висновку, що інтерв'ю дає більше інформації і є більш надійним методом, ніж анкета, тому що дозволяє в ході бесіди змінювати питання, спостерігати за станом і реакцією обстежуваного. Чіткість критеріїв, наявність об'єктивних ключів для розшифровки, системність вигідно відрізняють усі розроблені Олпортом методи дослідження особистості від суб'єктивни проективних методик психоаналітичної школи.

Теорія Абрахама Маслоу (1908-1970), яку учений виробив до 50-х років XX ст., з'явилася на основі детального знайомства з основними психологічними концепціями, що існували в той період (як і сама ідея про необхідність формування третього шляху, третього психологічного напрямку, альтернативного психоаналізу і біхевіоризму).

Говорячи про необхідність формування нового підходу до розуміння психіки, Маслоу підкреслював, що він не відкидає старі підходи і старі школи, не є антибіхевіористом чи антипсихоаналітиком, але є антидоктринером, тобто виступає проти абсолютизації їхнього досвіду.

Одним найбільших недоліків психоаналізу, з його погляду, є не стільки прагнення принизити роль свідомості, скільки тенденція розглядати психічний розвиток з погляду адаптації організму до навколишнього середовища, прагнення до рівноваги із середовищем. Як і Олпорт, він вважав, що така рівновага є смертю для особистості. Рівновага, укорінення в середовищі негативно впливають на прагнення до самоактуалізації, що і робить людину особистістю.

Маслоу майже не проводив глобальних, великомасштабних експериментів, що характерні для американської психології, особливо для біхевіоризму. Його невеликі, пілотажні дослідження не стільки відшукували нові шляхи, скільки підтверджували те, до чого він прийшов у своїх теоретичних міркуваннях. Саме так він підійшов до дослідження «самоактуалізації» - одного з центральних понять своєї концепції гуманістичної психології.

На відміну від психоаналітиків, яких цікавила головним чином неадекватна поведінка, Маслоу вважав, що досліджувати людську природу необхідно, «вивчаючи її кращих представників, а не каталогізуючи труднощі і помилки середніх чи невротичних індивідуумів». Тільки так ми можемо зрозуміти межі людських можливостей, душевну природу людини, недостатньо повно і чітко представлену в інших, менш обдарованих людях. Дослідження привели його до думки про те, що існує визнана ієрархія потреб людини, що виглядає таким чином:


  • фізіологічні потреби - їжа, вода, сон і т.п.;

  • потреба в безпеці - стабільність, порядок;

  • потреба в любові і приналежності - родина, дружба;

  • потреба в повазі - самоповага, визнання; потреба в самоактуалізації - розвиток здібностей.

Одне зі слабких місць теорії Маслоу полягало в тім, що він стверджував: ці потреби знаходяться в раз і назавжди заданій твердій ієрархії і більш високі потреби (у самоповазі чи в самоактуалізації) виникають тільки після того, як задовольняються більш елементарні. Не тільки критики, але і послідовники Маслоу показали, що дуже часто потреба в самоактуалізації чи в самоповазі була домінуючою і визначала поведінку людини, незважаючи на те, що його фізіологічні потреби не були задоволені, а іноді і перешкоджали задоволенню цих потреб. Згодом і сам Маслоу відмовився від настільки твердої ієрархії, об'єднавши всі потреби в два класи: потреби нужди (дефіциту) і потреби розвитку (самоактуалізації).

Оцінюючи теорію Маслоу, необхідно відзначити, що він був навряд чи не першим психологом, що звернув увагу не тільки на , відхилення, труднощі і негативні сторони особистості. Одним з перших він досліджував досягнення особистого досвіду, розкрив шляхи для саморозвитку і самовдосконалення будь-якої людини.

Карл Роджерс (1902-1987) захопився психологією і роботою практикуючого психолога в Центрі допомоги дітям, яка дала йому цікавий матеріал, який він узагальнив у своїй першій книзі «Клінічна робота з проблемними дітьми» (1939). Книга мала успіх, і Роджерса запросили на посаду професора в університет Огайо. Так почалася його академічна діяльність. У 1957 р. він пише книгу «Воля учитися», у якій відстоює право студентів на самостійність у їхній навчальній діяльності. Однак конфлікт з адміністрацією, яка вважала, що професор надає занадто багато волі своїм студентам, призвів до того, що Роджерс пішов з державних університетів і організував Центр для вивчення особистості - вільне об'єднання представників терапевтичних професій, у якому і.працював до кінця життя.

У своїй теорії особистості Роджерс розгорнув визначену систему понять, у якій люди можуть створювати і змінювати свої уявлення про себе, про своїх близьких. У цій системі розгортається і терапія, що допомагає людині змінити себе і свої відносини з іншими. Як і для інших представників гуманістичної психології, ідея цінності й унікальності людської особистості є центральною для Роджерса. Він вважає, що той досвід, який з'являється в людини в процесі життя і який він називав «феноменальним полем», індивідуальний та унікальний. Цей світ, створюваний людиною, може збігатися чи не збігатися з реальною дійсністю, тому що не всі предмети, що входять у оточення, усвідомлюються суб'єктом. Ступінь тотожності цього поля реальній дійсності Роджерс називав конгруентністю. Високий ступінь конгруентності означає: те, що людина повідомляє іншим, те, що відбувається навколо, і те, що вона усвідомлює і що відбувається, більш-менш збігаються між собою. Порушення конгруентності призводить до зростання напруги, тривожності й у кінцевому рахунку до невротизації особистості. До невротизації призводить і відхід від своєї індивідуальності, відмова від самоактуалізаціїї, яку Роджерс, як і Маслоу, вважав однією з найважливіших потреб особистості.

Говорячи про структуру, Я.Роджерс особливе значення надавав самооцінці, у якій виражається сутність людини, її самість. Роджерс наполягав на тому, що самооцінка повинна бути не тільки адекватною, але і гнучкою, мінливою залежно від ситуації.

У Роджерса, відповідно, був свій особливий підхід до психокорекції. Він виходив з того, що психотерапевт повинен не нав'язувати свою думку пацієнту, а підводити його до правильного рішення, яке останній приймає самостійно. У процесі терапії пацієнт учиться більше довіряти собі, своїй інтуїції, своїм відчуттям і спонуканням. Починаючи краще розуміти себе, він краще розуміє інших. У результаті і відбувається те «осяяння», що допомагає перебудувати свою самооцінку, «переструктурувати гештальт», як говорить Роджерс. Це підвищує конгруентність і дає можливість прийняти себе і оточуючих, знижує тривожність і напругу. Терапія відбувається як зустріч терапевта з клієнтом; у груповій терапії - як зустріч терапевта і кількох клієнтів. Створені Роджерсом «енка-унтер-групи», чи групи зустрічі, є однією із найбільш розповсюджених у наш час технологій психокорекції і навчання.




    1. Методи дослідження особистості

Методи дослідження особистості — сукупність способів і прийомів вивчення психологічних проявів особистості.

Формою і умовам проведення розрізняються методи:


  1. експериментальні і неекспериментальні;

  2. лабораторні і клінічні;

  3. прямі і непрямі;

  4. дослідницькі і обслідницькі (психодіагностичні) [19, 218].

Диференціація методів дослідження особистості за змістом визначається принципами інтерпретації предмету психології особистості. Залежно від домінуючого аспекту розгляду виділяються методи дослідження особистості:

1) як індивідуальності;

2) як суб'єкта соціальної діяльності і системи міжособових відносин;

3) як ідеальну представленість в інших людях.

Відповідно першому аспекту виділяються суб'єктна і об'єктна орієнтація в побудові методів. Суб'єктна орієнтація представлена проективними і психосемантичними методиками, направленими на характеристику основних складових індивідуальної свідомості — змісту і значень. Об'єктна орієнтація, що витікає в основному з теорії рис особистості, представлена особовими опитувальниками, шкалами міжособового сприйняття, прийомами оцінки розвитку інтелектуальних якостей і навчення індивіда, сукупністю ряду прийомів оцінки психофізіологічних параметрів індивіда.

Єдність суб'єктних і об'єктних дослідницьких орієнтацій досягається в рамках діяльністного трактування особистості, який витікає з взаємозв'язку стабільного і динамічного в свідомості і діяльності:



  1. генетичні методи вивчення особистості, що формується

  2. методи дослідження установок і диспозицій особистості, надситуативної активності, рівня домагань і ін.

В психології показано, що дані, отримані при дослідженні особистості як індивідуальності, не можна безпосередньо перенести на характеристики особистості як суб'єкта міжособових відносин: індивідуально-типове виступає істотно по-різному залежно від рівня розвитку тієї спільності, в якій інтегрована особистість.

В другому аспекті, у зв'язку з цим, використовуються соціально-психологічні методи дослідження особистості в групах: соціометрія, референтометрія, прийоми вивчення рольової поведінки і ін.

В третьому аспекті побудова і використовування методів дослідження особистості виступає як всередині, так і за межами міжіндивідуальної взаємодії (ідеальна продолженість суб'єкта в інших людях — персоналізація) і ін.

В рамках цієї орієнтації складається особливий принцип дослідження особистості: метод відображеної суб’єктності — аналіз особистості індивіда через його представленість в життєдіяльності інших людей, в їх мотиваціях і ін.

В психоаналізі разом з традиційними використовуються власні методи, основні з яких: метод асоціативний, метод аналізу снів, метод аналізу помилок, методи социометричні, методи психоісторичні.

Стандартизований метод дослідження особистість (СМДО) створений на основі особового багатофазного опитувальника з урахуванням орієнтація на дослідження психічної норми. Включає як повний, так і скорочений варіанти; порівняно з опитувальником, змінений як зміст, так і назви базисних шкал, що носили раніше клінічний характер:



  1. надконтроль;

  2. песимізм;

3) емоційна лабільність;

  1. імпульсивність;

  2. ригідність;

  3. тривожність;

  4. оригінальність;

  1. оптимістичність [19, 219].

Тим самим отримана можливість не тільки виявлення індивідуальних властивостей особистості в нормі і патології, не і фіксації тієї області надмірно виражених рис вдачі, що знаходяться на межі нормального і психопатичного розвитку, — акцентуації характеру.

Широко поширений в різних сферах психологічних досліджень, метод з високою достовірністю виявляє індивідуально-особові особливості, тип реагування на стрес, спрямованість і спонукальну силу мотивації, захисні і компенсаторні механізми і цілий ряд інших властивостей особистості. Математична база формальних показників методики сприяє її успішному застосуванню у сфері комп'ютерної психодіагностики.


1.3. Риси особистості в психології
Риси особистості — стійкі, повторювані в різних ситуаціях особливості поведінки індивіда. Їх обов'язкові властивості:

1) ступінь вираженості у різних людей;

2) трансситуативність — виявляемість в будь-яких ситуаціях;

3) потенційна вимірність — доступність вимірюванню за допомогою спеціально розроблених опитувальників і тестів

В експериментальній психології особистості якнайповніші досліджені такі особові риси, як екстраверсія — інтроверсія, тривожність, ригідність, імпульсивність [19, 589].

Рису особистості слід розуміти як стійку схильність (диспозицію) до певної поведінки, що склалася або через наявність певних потреб, мотивів або інтересів, або через наявність певних схильностей (установок, звичок) — стильових особливостей поведінки. Таким чином, один і той же поведінковий прояв в одному випадку може бути результатом впливу мотиваційної риси, в іншому — результатом впливу стильової риси, в третьому — результатом їх сумісного злагодженого впливу.

Розглянемо, наприклад, таку рису, як «замкнутість». Вона може бути результатом потреби в «самоті», в прагненні людини побути одній і «з самим собою». А може бути, вона виникає як наслідок відсутності комунікабельності (товариськості) — стильової риси, обумовлюючої трудності в спілкуванні, встановленні контакту з малознайомими людьми.

В другому випадку дитина може щиро бажати спілкуватися, але її стильові особливості заважають їй в цьому. Таким чином, по одному-єдиному вчинку (поведінковому симптому) ми явно не можемо судити про те, якого роду риса визначила цей вчинок — мотиваційна або стильова.

Це тим більше неможливо, коли ми маємо справу не стільки з поведінкою, обумовленою зовнішніми стимулами, скільки з повнокровною психічною діяльністю, спонтанною активністю людини, обумовленою безліччю різних внутрішніх чинників [13, 68].

Висновки до розділу 1
Методи дослідження особистості — сукупність способів і прийомів вивчення психологічних проявів особистості. Єдність суб'єктних і об'єктних дослідницьких орієнтацій досягається в рамках діяльносного трактування особистості, яке витікає з взаємозв'язку стабільного і динамічного в свідомості і діяльності.

Риси особистості — стійкі, повторювані в різних ситуаціях особливості поведінки індивіда. В експериментальній психології особистість якнайповніші досліджені такі особові риси, як екстраверсія — інтроверсія, тривожність, ригідність, імпульсивність.

Психодіагностика — це область психологічної науки і одночасно найважливіша форма психологічної практики, яка пов'язана з розробкою і використовуванням різноманітних методів розпізнавання індивідуальних психологічних особливостей людини. Психодіагностику слід вважати найважливішим засобом забезпечення так званого «зворотного зв'язку» — засобом інформаційного забезпечення будь-якої педагогічної дії.

В психології психодіагностика служить своєрідним мостом між наукою і практикою: наукою про індивідуальні психологічні відмінності (диференціальна психологія) і практикою постановки психологічного діагнозу.



Розділ 2. експериментально-психологічне дослідження особливостей рис особистості

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка