Реферат роботи Наукова робота Вдовенко Наталії Михайлівни «Регулювання розвитку аквакультури у штучних водоймах України»



Скачати 129.7 Kb.
Дата конвертації23.10.2017
Розмір129.7 Kb.
ТипРеферат

Реферат роботи
Наукова робота Вдовенко Наталії Михайлівни

«Регулювання розвитку аквакультури у штучних водоймах України»

Забезпечення населення якісними і безпечними продуктами із водних біоресурсів є стратегічним завданням аквакультури України, що знайшло своє підтвердження в обґрунтуванні теоретико-методологічних основ системи регулювання розвитку рибогосподарського виробництва для вирішення народногосподарської проблеми забезпечення продовольчої безпеки.

Проведені реформи в рибництві не зумовили стабільного нарощування обсягів виробництва продукції. Проблемних питань, які накопичувались роками та десятиріччями в аквакультурі і потребують негайного вирішення, значно більше, ніж досягнень. Основними з них є: нераціональне використання рибних ресурсів і виробничих потужностей; зниження забезпеченості рибацькою технікою, кормами та критична зношеність гідротехнічних споруд; порушення міжгалузевих цінових пропорцій; недосконалість механізмів інноваційно-інвестиційного забезпечення, кредитування; висока плата за використання електроенергії для заповнення рибогосподарських водойм; недостатньо достовірні статистичні дані вирощування й вилову продукції; відсутнє законодавче забезпечення функціонування та розвитку аквакультури. Даний стан справ потребує змін в механізмі регулювання розвитку аквакультури України і потребує посилення ролі держави.

Метою даної наукової роботи є обґрунтування теоретико-методологічного забезпечення державного регулювання розвитку аквакультури в штучних водоймах України та розробка практичних рекомендацій щодо його удосконалення. Об’єктом дослідження є процес регулювання розвитку аквакультури в штучних водоймах України. Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні аспекти державного регулювання розвитку вітчизняної аквакультури штучних водойм як одного з елементів сільськогосподарського виробництва.

Для досягнення поставленої мети було виконано такі основні завдання:

обґрунтувати теоретичні положення щодо сутності державного регулювання аграрного сектору в умовах інтеграції України до СОТ та дослідити тенденції збільшення світових обсягів вирощування риби і зростання значення регулювання виробництва продукції в штучних водоймах у контексті забезпечення продовольчої безпеки;

узагальнити зарубіжний досвід регулювання аквакультурного виробництва й проаналізувати економіко-організаційні підходи до штучного вирощування риби у країнах з різним рівнем розвитку; опрацювати пропозиції щодо формування системи регулювання якості та безпеки екологічно чистої рибної продукції;

виявити пріоритетні напрями створення та розвитку ефективного ринку рибної продукції, вивчити стан та науково обґрунтувати основні напрями вирішення проблеми формування достовірної звітності про виробництво і використання продукції аквакультури;

удосконалити нормативно-правові акти з питань здійснення рибогосподарської діяльності для забезпечення інноваційно-інвестиційного розвитку аквакультури в Україні.

У роботі над науковим дослідженням використані також особисті здобутки автора, зокрема тези виступів на наукових конференціях, окремі наукові розробки раніше надрукованих одноосібно статей, монографій та навчальних посібників:

– Вдовенко Н.М. Сучасний стан та напрями розвитку рибного господарства в Україні / Н.М. Вдовенко // Економіка АПК. – 2010. – № 3. – С. 15–21 (фахове видання).

– Вдовенко Н.М. Необхідні наукові розробки з розв’язання економічних питань розвитку аквакультури України / Н.М. Вдовенко // Економіка і управління. – 2010. – № 3 (47). – С. 40–46 (фахове видання).

– Вдовенко Н.М. Еколого-економічний розвиток аквакультури в Україні / Н.М. Вдовенко // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. праць – В 9 т. – Т. ІІ. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2010. – Вип. 263. – С. 466–472 (фахове видання).

– Вдовенко Н.М. Розробка та впровадження в системі Державного комітету рибного господарства України оптимізованих спеціалізованих форм первинної документації для підприємств по вирощуванню аквакультури / Н.М. Вдовенко // Агросвіт. – 2010. – № 21. – С. 28–32 (фахове видання).

– Вдовенко Н.М. Методологические аспекты формирования и прогнозирования цены на рынке продукции аквакультуры / Вдовенко Н.М. // Проблемы экономики и управления предприятиями, отраслями, комплексами: монография / Под ред. С.С. Чернова. – Книга 14. – Новосибирск: СИБПРИНТ, 2010. – С. 32–47.

– Вдовенко Н.М. Економіка рибогосподарської галузі: навч. посіб. / Н.М. Вдовенко. – К.: “Бізнес Медіа Консалтинг”, 2010. – 382 с.

– Вдовенко Н.М. Бухгалтерський облік у рибництві: особливості формування облікової політики: навч. посіб. / Вдовенко Н.М. – К.: Дорадо, 2007. – 327 с.

Методологічну основу дослідження становлять філософські положення про загальний зв’язок, взаємну зумовленість та цілісність процесів і явищ організаційно-економічної дійсності; про еволюцію, ріст і розвиток, що відбуваються в соціально-економічному та природному середовищі; теорія пізнання; загальнонаукові принципи цілепокладання, системності, зворотного зв’язку; загальнофілософські підходи до розуміння самоорганізації, наступності та інтегративності.

В науковій роботі відображена сукупність наукових результатів, висновків і пропозицій, які характеризуються новизною й полягають у комплексній розробці теоретико-методологічних основ системи регулювання розвитку аквакультури у штучних водоймах та вирішенні народногосподарської проблеми забезпечення харчової безпеки України в умовах світових продовольчих і фінансових викликів.

Економічні ідеї щодо місця та ролі держави в регулюванні господарських процесів, а також цілей і засобів економічної політики держави розвивалися в межах різних напрямків економічної теорії. Еволюція поглядів зумовлена змінами, які проходили в матеріальному виробництві. Розвинені країни успішно використовують різні концепції: ті, де державі належить посилена роль, й ті, де її роль обмежена. Тому для України важливо обрати свій шлях розвитку через урахування національних інтересів. У зв’язку з цим обґрунтовано теоретичні основи регулювання економіки як системи наукового знання про економічні відносини між державою – аквакультурним виробництвом – громадянами, що сприяє досягненню цілей державної аграрної політики. На вказаних теоретичних засадах ґрунтуються змістовні модулі дослідження.

Механізм регулювання розвитку аквакультури розглядається як сукупність видів і способів дій суб’єкта регулювання, основою яких є забезпечення за допомогою певних форм, методів, засобів раціонального функціонування системи державного регулювання аквакультури з метою досягнення поставлених завдань й вирішення проблем. При цьому економічні функції держави повинні визначати напрями діяльності центральних органів виконавчої влади, мету й завдання, а механізм регулювання – забезпечувати способи їхньої реалізації. Основними завданнями розвитку аквакультури у штучних водоймах мають стати: стимулювання зростання обсягів аквакультурного виробництва та розширення збуту продукції; підвищення технічного й технологічного рівня рибництва; удосконалення інфраструктури та механізмів регулювання аграрних ринків; формування єдиної системи отримання достовірної звітної інформації.

Теоретичні проблеми економічного розвитку рибництва потребують наукового тлумачення понятійного апарату. Тому в роботі запропоновано авторське трактування сутності понять “державне регулювання аквакультури” – як системи економічних, фінансових, адміністративно-правових, організаційних і соціальних заходів, здійснюваних державою з метою забезпечення стабільного розвитку виробництва для задоволення потреб населення якісним продовольством за прийнятними цінами; “аквакультура” (рибництво) – це цілеспрямоване використання рибогосподарських водних об’єктів (їх частин) для одержання максимальних обсягів корисної біологічної сільськогосподарської продукції (риби, молюсків, безхребетних, водоростей, інших водних організмів) шляхом їх штучного розведення та утримання.

Важливе місце в механізмі державного регулювання займає проблема ціноутворення, оскільки процес останнього в умовах ринку має певну специфіку. Виробник виходить на ринок із продукцією, ціна на яку на ринку вже встановлена. Реальний процес формування цін відбувається не на виробництві, а у сфері реалізації продукції, на ринку під дією попиту і пропозиції, товарно-грошових відносин. На основі вивчення методичних підходів до формування ціни в Європейському Союзі, на світовому ринку і в Україні, запропоновано теоретичне обґрунтування напрямів удосконалення ціноутворення в аквакультурі для зміцнення позицій вітчизняних виробників на міжнародних ринках рибогосподарської продукції.

Пропозиція риби та морепродуктів на глобальному ринку формується за рахунок трьох основних рибопромислових ресурсів: рибальство у світовому океані, внутрішнє рибальство (озера, ріки, моря, водосховища), а також аквакультура. Світовий обсяг виробництва гідробіонтів, вирощених за допомогою людини зріс з 1 млн. т у 1950 р. до 55,1 млн. т у 2009 р., і втричі перевищив темпи росту світового виробництва м’яса за цей же період. Ураховуючи те, що валові показники світового рибальства залежать від тенденцій, які формуються в розвитку товарного рибництва, в роботі запропоновано визначати індекс цін на рибу ФАО, як засіб планування та регулювання поточних і майбутніх поставок продовольства. Даний індекс розглядається як новий інструмент аналізу пропозиції продукції в секторі аквакультури за різними видовими групами і дає уяву про тенденції зміни цін, які відображають динаміку попиту та споживання на ринку риби і рибопродуктів.

Вивчення зарубіжного досвіду дозволяє виділити три основні типи керівництва аквакультурою. Ієрархічне керівництво – регулювання і контроль розвитку сектора зверху вниз при незначних консультаціях із зацікавленими суб’єктами. Небезпека цього підходу полягає в тому, що контроль за виконанням буде неадекватним, а виконавча дисципліна виробників – низькою. Ринковий підхід – державна аграрна політика залишає приватному сектору керівництво розвитком аквакультури, а держава займає позицію невтручання. Проте така політика призводить до деградації навколишнього середовища, погіршення здоров’я риби, зниження безпеки продуктів аквакультури. Партисипативне керівництво від саморегулювання переходить до спільного управління сектором представниками галузі й державними регламентуючими органами та охоплюють екологічні, споживчі, технологічні, соціально-економічні проблеми, а також питання розвитку рибництва. Там, де регулювання розвитку аквакультури виявилося плідним, уряди керувалися принципами: підзвітність, ефективність і дієвість, рівність та передбачуваність.

Встановлено, що в Україні бюджетна політика щодо рибогосподарської галузі останнім часом була недостатньо послідовною, як в питаннях реалізації бюджетних програм, так і обсягах їх фінансування. При цьому зростання обсягів державної підтримки не сприяло підвищенню ефективності рибогосподарської діяльності. Нині можливості бюджету не дають змоги забезпечити необхідні обсяги фінансової підтримки аквакультурного виробництва і бюджетні засоби не можна розглядати як основне джерело для розвитку даного сектора економіки. Альтернативними механізмами забезпечення розвитку аквакультури є, насамперед, залучення коштів із інших джерел: власний капітал, кредити, приватні інвестиції, зменшення податкового тиску через запровадження спеціальних режимів та механізмів непрямого оподаткування.

Встановлено, що стратегічним завданням державного регулювання аквакультури є забезпечення заходів з підтримки проведення селекційно-племінної роботи. Найбільш перспективним є виробництво високоякісного рибопосадкового матеріалу з подальшою переорієнтацією на вирощування риби із товарною масою не менше 800-1000 г і на цій основі повного задоволення внутрішнього попиту на рибу, а промисловості – сировиною, експортних потреб, створення робочих місць і цивілізованих умов для проживання в сільській місцевості. Для зниження рівня використання безпородного матеріалу низької якості у рибогосподарському виробництві, масовий констатуючий аналіз пропонується здійснювати за показником “Реалізовано племінної молоді”, в розрізі родин та за віковими групами – цьоголітки, однорічки, ремонтний молодняк.

Обґрунтовано методологічні засади формування системи регулювання якості та екологічної безпеки продукції аквакультури, що базуються на введенні приватних стандартів – екомаркуванні, стандартів безпеки і якості продукції, сертифікації аквакультури, що сприятиме задоволенню попиту на екологічно чисту рибну продукцію й участі в системах екомаркування як важливого елементу міжнародної риботоргівлі та маркетингу.

Проведений аналіз засвідчив, що непродумане реформування галузі, штучне розукрупнення повносистемних господарств, пріоритет дрібнотоварного виробництва за відсутності матеріально-технічних засобів і фінансово-економічних інструментів впливу на його розвиток призвели до різкого скорочення обсягів аквакультурного виробництва. Однією із складових вирішення цієї проблеми є необхідність поліпшення експлуатаційних характеристик ставового фонду України, створення сировинної бази. Потребує удосконалення питання приватизації рибогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю, зокрема під водою та гідроспорудами, надання пільгових кредитів для реконструкції і модернізації господарств, придбання кормів, палива, електроенергії з метою отримання максимального економічного ефекту і швидшого відновлення обсягів виробництва.

Поряд із вирішенням проблем розвитку рибництва у кожному регіоні повинен формуватися свій ринок продукції аквакультури. Запропоновано участь в оптових ринках сільськогосподарської продукції, до складу яких входить термінал “Риба та рибопродукти”. Визначено, що рибні продукти є надзвичайно цінними і попит на них не може бути задоволений аналогічною продукцією інших галузей. Розроблений спосіб оцінки специфічних факторів, що впливають на попит і пропозицію товарної риби, який дозволяє аналізувати стан внутрішнього ринку продукції аквакультури та прогнозувати економічні наслідки його розвитку в умовах сучасних тенденцій скорочення промислу в морях і океанах.

Розроблені методологічні засади формування структури та організаційної складової служби аквакультурного маркетингу в рибницьких господарствах, запропоновано механізм, що дає змогу налаштовувати виробничо-реалізаційні процеси на поточний і прогнозований попит на ринках збуту, освоїти світові науково-технічні досягнення з вирощування і переробки риби. Обґрунтовано рекомендації щодо визнання суб’єктів рибогосподарської галузі, діяльність яких пов’язана з виловом водних біоресурсів на водних об’єктах загальнодержавного значення, розведенням, вирощуванням і переробкою власної продукції виробниками сільськогосподарської продукції та відображені в Законі України “Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів”.

Запропоновані в роботі наукові підходи покладено в основу розробки проекту Закону України “Про аквакультуру”, де визначені об’єкти, суб’єкти та види рибництва, запропоновано основні принципи, методи, форми та інструменти (важелі) державного регулювання аквакультури.

Встановлено, що в результаті аквакультурної діяльності виходить новий продукт, який за характерними властивостями і ознаками відрізняється від аналогічних товарів видобутих методами рибальства. Обґрунтовано методичні підходи до створення системи ідентифікації інформації, яка дозволить розрізняти штучно вирощену продукцію на підприємствах аквакультури від продукції, отриманої з об’єктів дикої природи. Запропоновані пропозиції щодо перекодування видів економічної діяльності стали допоміжним методологічним засобом впровадження КВЕД-2010 в державну статистичну діяльність та використані в процесі розподілу за окремими фазами економічної діяльності і відображені в Секції А – “Сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство”.

Науково-теоретично обґрунтовано механізм дії конкретної моделі збору та систематизації диференційованої статистики вироблення продукції аквакультури. Найбільш кардинальні зміни необхідно здійснити у передачі повноважень щодо збору даних про виробництво продукції рибництва від Держкомстату України до Держрибагентства України як співвиробника інформації з подальшим відображенням в Статистичному збірнику України з приміткою “За даними Державного агентства рибного господарства України”. Розроблено звітну форму 1-аквакультура “Вироб-ництво продукції аквакультури за 20__ р.” (річна) й спеціалізовані форми первинної документації для підприємств аквакультури. Обґрунтована структура валового виробництва продукції аквакультури за категоріями господарств: рибогосподарські підприємства, державні рибовідтворювальні комплекси, фермерські господарства, інші суб’єкти господарювання.

Науково доведено, що аквакультура є унікальною сферою виробничої діяльності, оскільки в процесі виготовлення готової продукції, поряд з матеріально-технічними, фінансовими, трудовими ресурсами, використовують живі організми, які здатні до біологічної трансформації. При цьому численні труднощі обліково-аналітичного забезпечення викликані недостатніми галузевими науково-теоретичними дослідженнями, відсутністю єдиних методичних підходів до відображення в обліку біологічних активів. Здійснено розробку методичних рекомендацій з обліку риби на всіх стадіях розвитку відповідно до П(С)БО 30 “Біологічні активи” як інструменту регулювання співвідношення напрямів формування сировинної бази та виробництва продукції аквакультури, забезпечення потреб планування й аналізу.

Запропонована методика визначення справедливої вартості матеріалу для розведення аквакультури (личинки, мальки, цьоголітки, однорічки, ремонтний молодняк, плідники) та товарної риби з урахуванням цін активного ринку забезпечує ефективний вплив відповідно на механізм ціноутворення, пропозицію, попит і конкуренцію на агропродовольчому ринку.

Досліджено механізми та інструменти регулювання інноваційного розвитку аквакультури, концептуальні положення формування інституціонального середовища, методи інноваційного забезпечення процесів виробництва і переробки продукції рибництва, пов’язаних із переорієнтацією інвестицій у розвиток індустріального рибництва, глибокою переробкою рибної продукції, виготовленням нових інноваційних продуктів, забезпеченням потреб шкіряної індустрії, упровадженням прогресивних енерго і ресурсозберігаючих біотехнологій. Удосконалена енергетична оцінка ефективності вирощування аквакультури. Практичний доробок полягає в комплексній розробці методичних підходів до організації конкурентоспроможного виробництва рибогосподарської продукції і впровадження нових знань організаційного, технологічного, економічного, екологічного спрямування.

Теоретично обґрунтовано, що стратегічний розвиток аквакультури у штучних водоймах необхідно розглядати як сукупність прогресивних, поступових змін умов і результатів діяльності рибогосподарських товаровиробників. До умов діяльності слід відносити наявність державного регулювання, стратегії і тактики розвитку галузі, різних організаційно-правових форм господарювання, інвестиційної привабливості, інфраструктури аграрного ринку. При цьому регулювання розвитку сектору аквакультури необхідно сприймати як вплив держави на діяльність суб’єктів, спрямований на забезпечення харчової та економічної безпеки, ефективне й екологобезпечне функціонування рибництва, виробництво імпортозамінних товарів, створення додаткових робочих місць на селі та підвищення суспільного добробуту.

Матеріали наукової роботи можуть бути використані при підготовці навчальних посібників та практичних рекомендацій для працівників аграрно-промислового комплексу, інших галузей економіки. Окремі результати дослідження безпосередньо використовуються при викладанні навчальних дисциплін «Економіка рибогосподарської галузі», «Фінансова діяльність рибогосподарських підприємств» для студентів, які навчаються за напрямом «Водні біоресурси та аквакультура» в НУБіП України.

Кількість опублікованих друкованих праць: 55, з них 38 статей (в.т.ч 26 у фахових наукових виданнях з економічних наук, 3 брошури, 1 розділ у міжнародній монографії (м. Новосибірськ), 2 навчальні посібники (з грифом Міністерства аграрної політики України та Міністерства освіти і науки України), 11 тез міжнародних науково-практичних конференцій.



Доцент кафедри технологій, економіки

та менеджменту у тваринництві,

ННІ тваринництва та водних біоресурсів

Національного університету біоресурсів

і природокористування України Вдовенко Н.М.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка