Реферат праці Шепетяка Олега Михайловича



Скачати 183.7 Kb.
Дата конвертації26.10.2017
Розмір183.7 Kb.
ТипРеферат


Реферат праці

Шепетяка Олега Михайловича


Німецькомовна католицька думка другої половини ХХ століття
Актуальність теми дослідження. Європейська культура пережила у ХХ столітті низку вагомих трансформацій, які не тільки видозмінили її зовнішні вияви, а й спонукали переосмислити її фундаментальні основи. Не залишилася осторонь цих процесів і Церква, яка в своїй багатогранній діяльності використовує поняттєво-категоріальний апарат сучасної філософії та культури. Культурні й соціальні процеси ХХ століття, зважаючи на їхню інтенсивність і фундаментальну динаміку, стали імпульсом для сплеску богословських дискусій та піку креативного формування новаторських тенденцій, щоб посісти належне місце у світі, який стає все більше глобалізованим і секуляризованим. Минуле ХХ століття відзначилося низкою спалахів інноваційної творчості, серед яких найвагомішими стали: біблійні дослідження в контексті історично-критичного методу в богослов'ї німецького протестантизму, католицької неосхоластики та переосмислення усталених традицій у світлі філософських ідей Нового і Новітнього часу, зокрема неопатристика у православ'ї. Другий Ватиканський Собор, що став революційним для Католицької Церкви завдяки своєму аджорнаментному дискурсу, "нове богослов'я" у Франції, інноваційні богословські ідеї в Німеччині, соціально-богословська проблематика в "богослов'ї визволення" Латинської Америки, пожвавлення богословських дискусій в Північній Америці, зародження африканського католицького богослов'я – все це та багато інших інновацій творять в історії богословської думки яскраву сторінку, яка ще не дописана до останньої крапки, зокрема і в німецькомовній католицькій думці.

Цивілізаційний прогрес і євангелізаційна інкультурація породили численні форми взаємовпливів. Результатом зіткнення духу і розуму, конвергенції богослов'я, культури й філософії стали нові форми й змістовні виклади католицького віровчення з урахуванням цивілізаційних змін і способу мислення в контексті нових парадигм культури. Відтак, розуміння й сприйняття основ віри змінювалося зі зміною епох. Проте в кожній із них основні догмати сприймалися як недоторканні аксіоми. І хоча сталим елементом, який протягом двох тисяч років служить дефінітивним аспектом християнства, є віровчення й особистість Христа, дослідження торкається основ віровчення лишень побіжно, тобто в тих моментах, де це необхідно. Обравши релігієзнавчий, а не богословський, фокус дослідження, робота звернена не до сталого і незмінного у християнському віровченні, а до традиційного й інноваційного в католицькій німецькомовній думці визначеного темою періоду. Під традиційним в цій роботі розуміється не догматичні основи віровчення, а той аспект богословських рефлексій, який підлягає релігієзнавчому дослідженню й осмисленню: традиція вираження основних догм християнства, що склалася в католицизмі, зокрема схоластичний тип мислення, сформований під впливом аристотелівської філософії Томою Аквінським та численними іншими середньовічними мислителями. Цей стиль мислення наявний і в теології ХХ століття, в якому він проявився як неосхоластика. Інноваціями у теології визначеного періоду в роботі характеризуються всі форми вираження католицького віровчення, щодо яких немає підстав вести мову про їхню спорідненість з традиційним богословствуванням. У такому аспекті ці процеси не вивчені, що зумовило актуальність цього дослідження.

Визначена темою роботи проблематика охоплює виключно німецькомовний простір. Такі рамки обумовлені не лише обмеженням допустимих обсягів роботи, а й особливою роллю німецькомовної філософсько-теологічної думки у світовій культурі. Німецькі мислителі стояли на передовій лінії в точності формулювань та глибині аналізу, яскраво виділяючись з-посеред інших народів Європи, зокрема французів і англійців. Ця риса німецькомовної католицької думки, сформувавшись у філософії Нового часу, збереглася і в богослов'ї ХХ століття. Аналіз саме цього ареалу дозволяє зробити висновки про тенденції всього католицького богословствування, позаяк німецькомовні релігійні мислителі задавали тон всьому католицизму не тільки у визначений хронологічними рамками дослідження період, а й впродовж його передісторії. Систематичність і глибина німецької думки зробили її провідною у філософії та теології ще в ХІХ столітті і забезпечили їй збереження цієї позиції до сьогоднішнього дня. Саме німецькі, австрійські і швейцарські релігійні мислителі не лише католицької, а й протестантської думки визначали основні напрями теології і релігійної філософії ХХ століття та проектувалися в релігійних дискусіях усіх мовно-культурних середовищ. Тому вивчення їхнього доробку дає можливість побачити нові віяння в католицизмі на загал. Ці риси німецькомовної релігійної думки переплелися у ХХ столітті з глибокими внутрішніми переживаннями та аксіологічними трансформаціями німців внаслідок двох програних світових воєн, що не могло не залишити свого відбитку на осмисленні найважливіших для людини проблем. Інноваційні ознаки німецькомовної теології вплинули на богословську думку української діаспори, зокрема І. Ортинського.

У вітчизняній науці ця тема стає ще важливішою та актуальнішою, оскільки впродовж довгих десятиліть панування марксизму-ленінізму богословській дискусії в науці місця не було. Сьогодні, коли традиційні Церкви не тільки відбудовують свої структури, а й формують власну ідентичність у сучасному світі, розвиток інноваційного богослов'я стає нагальною проблемою їх подальшої самовизначеності. За цих умов важливим стає досвід інших країн, де богослов'я могло вільно розвиватися під впливом парадигми аджорнаменто Другого Ватиканського Собору від традиційного до інноваційного дискурсу. Це підсилює нагальність дослідження в цьому напрямі та робить тему роботи ще актуальнішою.



Мета і завдання дослідження. Зважаючи на достатнє вивчення в науковій літературі традиційного аспекту католицької думки, метою цього дослідження є на основі аналізу надбань теологічної дискусії в Католицькій Церкві Німеччини, Австрії і Швейцарії у другій половині ХХ століття в контексті сучасних філософських досліджень та світоглядних метаморфоз розкрити специфіку саме католицької теології нашого часу через демаркацію між традиційним способом богословствування та інноваційним стилем сучасного католицького теологічного мислення.

Для досягнення поставленої мети ставляться наступні завдання:

- дослідити загальний стан богословської дискусії другої половини ХХ століття в німецькомовному католицькому просторі та показати в ній імпульси інноваційної думки;

- проаналізувати передумови формування сучасної парадигми католицького богослов'я, серед яких найвагомішими видаються здобутки патристики, середньовічної схоластики, неосхоластики, інноваційні імпульси Другого Ватиканського Собору, а також видозміни протестантського богословського мислення, культурні зміни, які мали вирішальний вплив на модернізацію традиційної парадигми;

- виявити метаморфози німецькомовних трактувань еклезіології та простежити в цьому контексті зміни у розумінні сутності Церкви та її ролі в суспільстві як передумову відмінностей між традиційною та новою еклезіологією;

- розкрити інноваційність сучасної інтерпретації христології та сотеріології в німецькомовному богослов'ї, зокрема ризики христологічної рефлексії і рубікон ортодоксії та єресі в христології, які з'явилися внаслідок зіткнення традиційного й інноваційного способів інкультурації христологічного догмату;

- дослідити особливості інноваційних сегментів сучасної тринітології, зокрема іманентності та трансцендентності Пресвятої Трійці, відмінність традиційного і сучасного тлумачення тринітологічного догмату;

- вивчити антропологічні рефлексії німецькомовного богослов'я, які вплинули на становлення феномену антропологізації післясоборної католицької теології;

- виявити новітні взаємовпливи культури і теології у формуванні інноваційних ідей християнського віровчення;

- проаналізувати традиційне й інноваційне у розумінні німецькомовних католицьких мислителів своєї місії у міжконфесійному діалозі;

- дослідити новітнє розуміння ролі Церкви у соціальних, політичних і економічних процесах;

- віднайти парадигмальне ядро, породжене культурними та світоглядними змінами, яке виявляється в сучасному німецькомовному богослов'ї.



Об'єктом дослідження є розвиток богословсько-філософської думки Католицької Церкви другої половини ХХ століття в німецькомовному просторі в контексті культурних та філософських надбань сучасного світу.

Предметом дослідження постають традиційні та новаторські ідеї в католицькій думці, зокрема у фундаментальному, тринітарному, христологічному, еклезіологічному та антропологічному богослов'ї, у християнській філософії, а також у соціально-політичному та економічному вченні Церкви, що розвинулися у німецькомовних країнах Центральної Європи від Другого Ватиканського Собору до сьогодення.

Хронологічні та культурно-територіальні межі дослідження. Богослов'я ХХ століття вимагає низки багатосторонніх і глибоких досліджень. Для повного вияснення теологічних розмислів, їхніх тенденцій та стрижневих ідей необхідні різнопланові релігієзнавчі дослідження. Це змусило обмежити дослідження більш стислими рамками. Тому в роботі встановлено хронологічні рамки: період другої половини ХХ століття, або, конкретніше, від часу Другого Ватиканського Собору до наших днів. Географічно проблематика цього дослідження обмежена лише доробком католицьких богословів німецькомовних країн (Німеччини, Австрії і Швейцарії). Однак ці межі є радше культурними, аніж географічними, оскільки в роботі вивчаються й ті німецькомовні релігійні мислителі, які довгий час свого життя мешкають і працюють поза країнами Центральної Європи.

Методи дослідження. В дослідженні використано метод аналізу, застосування якого уможливило виділення істотних рис сучасного католицького богослов'я; метод синтезу, завдяки якому виділені аналітичним шляхом елементи зібрані в єдину парадигму; герменевтичний метод, використання якого дозволило долати кола розуміння, спричинені часовою та просторово-культурною віддаленістю; метод порівняння, який ліг в основу співставлення традиційного та інноваційного в досліджуваній проблемі. Окрім цих методів, які стали основними в роботі, в окремих її частинах були застосовані також інші наукові методи, яких вимагало дослідження. Це відбувається за максимальним дотриманням принципів наукової об'єктивності, конфесійної та ідеологічної незаангажованості, толерантності. Відтак, дослідження проведене без елементів конформізму і з вираженням суб'єктивного авторського погляду на поставлену проблему.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у виявленні й розмежуванні традиційного й інноваційного в католицькій німецькомовній думці (Німеччина, Австрія, Швейцарія) другої половин ХХ століття (після Другого Ватиканського Собору), яка за своїм змістом і формою набула постмодерністського характеру. Таке богословствування специфіковано в його антропологізації, тобто парадигмальній основі, що відрізняє німецькомовне католицьке богослов'я від традиційного теїзму. Оскільки в драматичному богослов'ї (Г.У. фон Бальтазар і Р. Шваґер) і керигматичному богослов'ї (К. Ранер і Г. Ранер) метафізичні тенденції традиційного богослов'я відходять на задній план, фундаментальним є їх екзистенційний, діалогічний та позаконфесійний характер. Інноваційність характеризує також сучасну тринітологію й христологію: ікономічна Трійця стає ближчою до людини, а відкритість Христа до людськості підносить іманентну природу та високу гідність людини до трансценденції. Яскравим виявом інноваційності є дивергентна інтерпретація сучасної католицької еклезіології, в якій поєднані традиційність і дискусійність: різноконцептуальне бачення сутності природи й розвитку сучасної Католицької Церкви ("Містичне Тіло Христа" у К. Ранера і "Народ Божий" у Р. Ґуардіні); нетрадиційне ставлення до модусів вселенськості й помісності Церкви (Й. Ратцінґер, В. Каспер і К. Кох); протилежні підходи до інституалізаційних змін (критичний у Г. Кюнґа, поміркований у В. Каспера і К. Коха), що засвідчує несистематичність теологічних викладів, роздробленість шкіл і напрямів, хаотичність міркувань, відсутність авторитетів.

У роботі з'ясовано і доведено:

- соборність як інноваційна риса католицької філософсько-богословської думки другої половини ХХ століття змінила традиційну інституалізаційну парадигму функціонування Католицької Церкви, зокрема чітку ієрархічну структуру, в якій Папа займав місце Вікарія Христа і самостійно керував Церквою. Раніше єпископи сприймалися як представники Папи у довірених їм єпархіях. Спілкування між ієрархами відбувалося лише по вертикалі: Папа – примаси та нунції – єпархіальні єпископи. Інновацією другої половини ХХ століття стало підсилення ролі соборного спілкування між єпископами. Зникли примаси як представники Папи; натомість з'явилися єпископські конференції як колегіальні органи, що об'єднують усіх єпископів країни чи округу. Загальноцерковні рішення приймаються колегіально Папою і Собором. Папа все менше іменується Вікарієм Христа, натомість все частіше з'являється визначення "перший серед рівних". Одночасно в теології формуються теоретичні концепції, які випливають із принципу соборності, що запанував насамперед у німецькомовному католицизмі (Ф. Кьоніґ, К. Кох);

- в епіцентрі німецькомовної католицької філософії й богослов'я постає людина як основоположний суб'єкт дихотомії іманентне-трансцендентне і є визначальним, ключовим критерієм інноваційності. Для мислителів Середньовіччя основою осмислення Бога і Його присутності у світі була онтологія; натомість для сучасних богословів такою основою є антропологія, що зокрема проявляється в тринітології з посиленням значення ікономічного розуміння Трійці та мінімізації акцентування на імаментному бутті Бога (К. Барт, К. Ранер). У христології наголошується на людськості Ісуса з Назарету, який присутній у людині як надприродний екзистенціал (К. Ранер, Е. Корет). В еклезіології здійснюються спроби деклерикалізувати і децентралізувати Церкву, щоб приблизити її до людини (Г. Кюнґ, В. Каспер);

- релігійна думка в католицькому світі ХХ століття, передовсім у німецькомовному католицькому ареалі, характеризується екуменічними спробами становлення сучасного вектору міжконфесійного діалогу. До середини ХХ століття в Католицькій Церкві панувала впевненість у власному ексклюзивізмі. Коли йшлося про відновлення єдності християн, католики розуміли його як приєднання не католиків до Римської Церкви. Моментом переосмислення об'єднавчих перспектив і початку інноваційного розуміння церковної єдності став Другий Ватиканський Собор. З'явилися установи, відповідальні за екуменічний діалог, скликалися конференції, з'їзди, семінари та симпозіуми, темою яких є зближення християн усіх конфесій, організовуються спільні міжконфесійні молитовні зустрічі. На теоретичному рівні серед німецькомовних католицьких богословів розгорнулася жвава дискусія, в якій яскраво проявилися ліберальне (В. Каспер, К. Кох) та консервативне крило (Й. Ратцінґер);

- проблема співвідношення віри і розуму не втратила своєї актуальності й у ХХ столітті. Проте у ХХ столітті вона розглядається під новим кутом зору, порівняно з середньовічною наукою. Традиційно католицькі вчені розглядали в рамках цієї проблеми докази існування Бога (Альберт Великий, Тома Аквінський). Новітні релігійні філософи, під впливом новаторських філософських течій, зокрема неопозитивізму М. Шліка і Р. Карнапа та постпозитивізму і критичного раціоналізму К. Поппера, більше уваги приділяють аргументам на користь раціональності релігії. (Е. Плантінґа, В. Льофлєр, О. Мук). Питання про істинність релігійних переконань визнається некоректним, натомість у релігійні переконання вноситься критерій наукової демаркації;

- релігійна філософія і богослов'я другої половини ХХ століття відзначається відкритістю. До Другого Ватиканського Собору Церква перебувала у постійній полеміці з нехристиянськими неортодоксійними віяннями, застосовуючи найрізноманітніші засоби для їх викорінення, зокрема, анафеми, заборони, осуди тощо. Собор відкрив вільну дискусію, заручившись новими досягненнями в науці і філософії, обравши шлях діалогу. Учасники Собору не проголосили жодної анафеми та не осудили жодне із інноваційних у той час учень. Завдяки інноваційності німецькомовної католицької думки відкрився шлях для порозуміння і зближення з християнами всіх конфесій та послідовниками нехристиянських релігій. Як наслідок формуються богословські школи, які об'єднують у собі теологів різних конфесій (напр., драматичне і керигматичне богослов'я) та спроби міжрелігійного діалогу на основі спільних моральних цінностей (Фонд світової етики Г. Кюнґа);

- соціальне питання для сучасної католицької богословської думки відзначається особливою важливістю. Ця тема турбувала Церкву ще з ХІХ століття, коли проблема бідності та безправності робітників досягла свого апогею (Папа Лев ХІІІ та В.Е. фон Кеттелєр). Сучасний стан соціального вчення характеризується не лише аналізом соціальних проблем, а й розглядом діючої системи економічних відносин (Й. Ратцінґер, Р. Маркс). У центрі новітнього соціального вчення опиняється ідеал свободи особистості, осягненню якого повинна служити економіка. Саме пригнічення свободи є основною темою для критики як комунізму, так і ліберального капіталізму;



- основною рисою німецькомовної релігійної думки досліджуваного періоду й простору є відчутні впливи постмодернізму. Вони проявилися передовсім у несистематичності теологічних викладів, роздробленості шкіл і напрямків, хаотичності міркувань, відсутності авторитетів тощо. Теологія цього періоду не породила і не могла породити нового Тому Аквінського і нову систематизовану "Суму теології". Вона сформувала чисельні роздроблені школи і напрямки, відкрила багато цікавих мислителів, які творили без системи і єдиного вектору. Це дає право охарактеризувати католицьку німецькомовну думку другої половини ХХ століття як постмодерністську.

Практичне значення отриманих результатів. Здійснене дослідження розширило загальні уявлення про богословсько-філософську спадщину К. Ранера, Г.У. фон Бальтазара, Й. Ратцінґера, Г. Кюнґа, К. Коха та низки інших німецькомовних католицьких мислителів, розкрило їхні зв'язки з ідеями новітніх мислителів, зокрема маловідомих для українського релігієзнавства інноваційних філософсько-богословських учень. Результати дослідження можуть бути застосовані для з'ясування сучасних конвергентних концепцій на стику богослов'я, філософії та релігієзнавства, покращення міжконфесійного діалогу, формування загальної картини розвитку релігійної думки. Це сприятиме підготовці навчальних курсів для виявлення спільного і відмінного у поєднавчому дискурсі богослов'я, релігієзнавства, філософії та різноманітних галузей гуманітарного знання.

Особистий внесок претендента. Концепція, зміст і текст наукової роботи розроблені дослідником самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки, науково-методологічні розробки та ідеї дослідження оприлюднені на наукових конференціях: Науковий семінар "Цикл культурологічних бесід УБНТ і НКТ "Бойківщина" (бесіда 33)", 28 лютого 2008 р. у м. Дрогобич; Міжнародна наукова конференція "Гуманітарно-наукове знання: Розмаїття парадигм", 14-15 жовтня 2013 р. у м. Чернівці; Міжнародна науково-практична конференція "Світове українство як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті "…землякам моїм в Україні і не в Україні…" (у рамках IV Міжнародного Конґресу світового українства)", 23-24 серпня 2013 р. у м. Львів; Міжнародна науково-практична конференція "Релігія, релігійність, філософія та гуманітаристика у сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспекти", 26-27 грудня 2013 р. у м. Рубіжне; Всеукраїнська наукова конференція "Філософія як культурна політика сучасності", 25-26 жовтня 2013 р. у м. Острог; Всеукраїнська науково-практична конференція "Хрещення Київської Руси-України – фундамент духовного розвитку української культури. Присвячена 1025-ій річниці Хрещення Київської Руси", 16 липня 2013 р. у м. Бориспіль; Міжнародна науково-практична конференція "Роль суспільних наук у забезпеченні стабільності розвитку глобальних світових процесів ХХІ століття", 6-7 червня 2014 р. у м. Київ.

Публікації. Основні положення й висновки дослідження викладені в монографії та 31 публікації, написаних без співавторства. З них 7 статей було опубліковано в зарубіжних збірниках. У фахових збірниках в Україні опубліковано 16 статей. У збірниках матеріалів наукових конференцій було оприлюднено вісім публікацій.

Досягнуті результати. Релігійна думка в католицькому світі у другій половині ХХ століття стала специфічним феноменом людської цивілізації. Католицькі богослови й релігійні філософи після Другого Ватиканського Собору сформували інноваційне вираження християнського віровчення. Протягом двох тисяч років християнство і його адепти працювали над виробленням адекватних форм інкультурації, тобто входження в культуру. Відвічна віровчительна істина християнства залишається принципово незмінною керигмою, постійно змінюючи форми свого вираження. Такі зміни мотивуються прагненням Церкви пристосувати керигму віровчення і зробити її зрозумілою людям усіх епох і культур. У цьому дискурсі Другий Ватиканський Собор став переломним моментом у формуванні інноваційного богослов'я Католицької Церкви. Одним із епіцентрів розгортання найбільш творчої релігійно-філософської та богословської дискусії стали країни німецької мови, релігійні мислителі яких стояли, й досі стоять, на передовій нової інкультурації. Саме у їхньому доробку наступні покоління знаходитимуть найбільш сміливі та нетрадиційні роздуми про віру. Саме тому темою цього дослідження став порівняльний аналіз традиційного та інноваційного у богословській думці другої половини ХХ століття в Католицькій Церкві німецькомовного простору. Цей аналіз проводиться в релігієзнавчому ракурсі. Вникаючи в деталі богословського дискурсу, було поставлено за мету не вирішення суто богословських проблем, а виявлення богословського дискурсу сучасності в контексті культури і цивілізаційних, а також внутрішньоцерковних духовних змін. Проведений у цьому дослідженні аналіз дозволяє зробити певні висновки, які виражають досягнення мети і виконання завдань дослідження.

Оскільки тема й мета цього дослідження стимулює виділити основні інноваційні риси католицької філософсько-богословської традиції другої половини ХХ століття на прикладі розгортання цієї проблеми у країнах німецької мови, то підсумовуючи її інноваційні характеристики, виділено наступні з них: соборність, антропологічність, екуменічність, неконфесійність, нова раціональність, відкритість, соціальність, постмодернічність, які відтворені в наступних рефлексіях.

1. Католицьке богослов'я другої половини ХХ століття стало переломним в історії християнської філософсько-богословської думки. Моментом кінця старого і початку нового був Другий Ватиканський Собор. Саме він відкрив католикам нові можливості для злету думки, змінюючи погляди католиків на природу Церкви, роль і значення Святого Письма, відношення до інших християнських спільнот і нехристиянських релігій, на людину та її роль в історії спасіння. Однак здійснене в рамках Другого Ватиканського Собору мало свою тривалу підготовку. До чинників, які підготували підґрунтя для інновацій Собору, належать ті, які сформувалися в самій Церкві, тобто переосмислення традиційного в рамках неосхоластики, зародження нових богословських ідей на противагу неосхоластиці, католицько-протестантська дискусія. Тобто йдеться про нові культурні віяння модернізму та постмодернізму, зміни політичного та економічного буття людства, нове осмислення значення людини та цінності всехристиянської єдності, актуалізовані людській цивілізації світовими війнами і масовими терорами недалекого минулого.

2. У центрі філософії й богослов'я німецькомовних католиків стає людина. Іншими словами: інновацією сучасних богослов'я і християнської філософії є їхня антропологізація. Якщо середньовічні мислителі осмислювали Бога та його прояви у світі, основуючись на онтологічних позиціях, то сучасні богослови обрали собі за вихідну точку антропологічний ракурс. У тринітології зростає значення ікономічного вираження Трійці, тобто такого вираження, в якому триєдиний Бог об'являється людині, та значно менше уваги приділяється іманентному буттю Бога. У христології наголос робиться на вираженні Христа в людській природі, що відображається у присутності Бога в людині як надприродний екзистенціал (К. Ранер). В еклезіології зростає прагнення наблизити Церкву до людини, роблячи її богослужіння зрозумілим, а духовність – менш формалізованою.

3. Богослов'я Католицької Церкви другої половини ХХ століття відзначається екуменічною парадигмою. Другий Ватиканський Собор став моментом глибокого переосмислення важливості відновлення єдності церковної ойкумени. Екуменізм став темою життя Церкви. У Ватикані з'явилися керівні установи, завданням яких було підсилювати екуменічний діалог. Організовувалися численні конференції, з'їзди, семінари та симпозіуми, учасники яких обговорювали можливості зближення християнських Церков та церковних спільнот. Важливим моментом в екуменічному діалозі стали спільні молитовні зустрічі. До певної міри справедливим є висновок Г. Кюнґа про те, що Церква після Другого Ватиканського Собору переживає екуменічну парадигму свого буття. Важливим моментом розвитку християнства цього періоду став міжрелігійний діалог. Екуменічний та міжрелігійний діалог є свідченням того, що християнство глибоко усвідомило важливість толерантності та взаємопорозуміння, відходу від традиційних ексклюзивних схем до інноваційного плюралістичного мислення.

4. Особливістю християнського богослов'я другої половини ХХ століття є його неконфесійність. У цей період найменування якогось мислителя католицьким, православним, лютеранським, кальвіністським тощо богословом нічого не говорить про його погляди. Так, близькість поглядів протестанта К. Барта і католика К. Ранера є значно вищою, аніж схожість думок К. Ранера і Г. Кюнґа. Богословські школи цього періоду, особливо в німецькомовному просторі, включали в себе мислителів різних конфесій. Це пожвавлювало богословську дискусію, збільшуючи сили її учасників.

5. Проблема відношення віри і розуму продовжує залишатися актуальною і в ХХ столітті. Однак у цей час вона розглядається по-іншому, аніж це було у Середньовіччі. Схоласти робили наголос на доказах існування Бога, основуючись на здобутках античної й середньовічної філософії природи. Новітні релігійні мислителі в англосаксонському середовищі все ще намагалися сформувати свої докази існування Бога. Однак ці докази все більше ґрунтуються на особистому і колективному духовному досвіді, і все менше на природознавстві. Серед німецькомовних католицьких мислителів тема доказів існування Бога майже повністю зникає. Вони були витіснені аргументами на користь раціональності релігійної віри.

6. Релігійна думка другої половини ХХ століття характеризується своєю відкритістю. На відміну від попередніх епох, які відзначалися побудовою захисних бастіонів, метою яких було захистити істинне християнське віровчення від атак єресей та вільнодумств, новітнє католицьке богослов'я відкрите до діалогу. Новітнє католицьке богослов'я обрало особливий спосіб ставлення до новаторських богословських та філософських ідей – діалог. Свідченням відкритості Церкви стала відсутність анафем в постановах Другого Ватиканського Собору, зникнення Індексу заборонених книг тощо. Католицькі богослови зуміли застосувати найкращі наукові здобутки навіть тих діячів, праці яких не сприймалися католиками в попередніх епохах.

7. З кінця ХІХ століття важливого значення в діяльності Католицької Церкви зайняла соціальна діяльність та формування соціальної доктрини Церкви. На практичному рівні фундатором соціального вчення можна вважати майнцького єпископа В.Е. фон Кеттелєра, а на теоретичному – Папу Лева ХІІІ. Енцикліка Папи Лева ХІІІ поклала початок активної діяльності Церкви в соціальній сфері та осмисленню цієї проблеми. Сучасну соціальну доктрину Католицької Церкви найяскравіше презентує Р. Маркс. У сучасному осмисленні соціально-економічних проблем на п'єдестал найвищого критерію підноситься свобода. Саме з цієї позиції здійснюється критика комунізму та лібералізму.

8. Богословська думка другої половині ХХ століття, тобто епохи постмодернізму, не змінюючи змісту християнського віровчення, перейняла на рівні форми богословського викладу постмодерністський характер. Постмодернізм у культурі відзначається відсутністю авторитетів та великих світоглядних систем. Богослов'я епохи постмодернізму сформувало численні наукові школи, однак не сформувало великої системи. Новітнє богослов'я не готове породити єдину школу та скерувати всі зусилля для її розвитку, як це було у випадку середньовічної схоластики. В цьому творче багатство постмодернізму. Католики ХХ століття дали численних геніїв думки, однак так і не з'явився новітній Августин чи Тома. Надбанням постмодерністського богослов'я стали величезні напрацювання, які ще не дали великого синтезу, і цим відкривають ворота вражаючому майбутньому.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка