Редакційна рада: Т. Шаповал, Т. Гончаренко, Т. Червонна, М. Мосієнко канд філол наук, Г. Кузьменко, О



Сторінка1/10
Дата конвертації20.01.2018
Розмір1.73 Mb.
ТипРішення
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

ББК 88.8 Р49



Рекомендовано рішенням засідання вченої ради Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України як методичний посібник (протокол № 3 від 28.02.08)

Редакційна рада: Т. Шаповал, Т. Гончаренко, Т. Червонна, М. Мосієнко — канд. філол. наук, Г. Кузьменко, О. Шатохіна



Рибалка, Валентин

Р 49 Психологічна профілактика суїцидальних тенденцій проблемної особистості/В. Рибалка. —К.: Шк. світ, 2009. — 128 с. —(Бібліо­тека «Шкільного світу»).

ISBN 978-966-451.000-1.

ISBN 978-966-451-276-0.


Робота присвячена методичним питанням виявлення і Профілактики суїцидальних тенденцій в учнів загальноосвітніх, професійно-технічних га вищих навчальних закладів. Викладено сучасні наукові дані щодо проблеми запобігання самогубств в учнівської молоді. Висвітлено соціально-психо­логічні, індивідуально-психологічні та особистісні передумови виникнення суїцидальних тенденцій, підходи, принципи, методи і прийоми психо-діагностичноїта психопрофілактичної роботи з потенційними суїцидентами, практичний досвід роботи в цьому напрямку автора з учнями, що забезпечує збереження найціннішого, що є у молодої людини — її життя.

Книжка стане у пригоді педагогічним працівникам, методистам, практичним психологам загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів, учням, студентам, їхнім батькам тощо.



ББК 88.8

ISBN 978-966-451-000-1(б-ка«Шк. світу») © Рибалка В., 2009


ISBN 978-966-451-276-0 © TOB Видавництво «Шкільний світ»,

дополіграфічна підготовка, 2009
Зміст

Вступ


Сутність, види та засоби суїцидальної поведінки

Чинники виникнення та перебігу суїцидальної поведінки у молоді

Захисні антисуїцидальні фактори

Виявлення суїцидальних тенденцій в учнівської молоді

Формування адекватного ставлення оточення до суїцидальних проявів

Як визначити перші загрозливі тенденції суїцидальної поведінки

Психодіагностика суїцидальних схильностей і дій учнів

Тест на виявлення суїцидального ризику СР-45

Тест на виявлення суїцидальних намірів (Н. Шавровська, О. Гончаренко, І. Мельникова)

Методика визначення схильності до суїцидальної поведінки (М. Горська) Модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру підлітків (О. Личко, С. Подмазін)

Визначення темпераменту за Б. Цукановим

Методи психологічної профілактики та корекції суїцидальних тенденцій в учнівської молоді

Загальні рекомендації для профілактики суїцидальної поведінки

Як поводитися батькам та оточенню схильної до суїциду дитини

Рекомендації педагогічним працівникам: як попередити потенційний суїцид

Професійні науково-методичні заходи і підходи у профілактичній та корекційній роботі психологів із суїцидентами

Телефонне консультування суїцидентів

Психотерапія суїцидента через піднесення цінності його особистості

Психолого-педагогічна система профілактики і корекції суїцидальної поведінки

Перспективи створення державної системи превенції суїциду

Практичний досвід роботи із суїцидентами

Роль етико-психологічної системи Д. Карнегі у превенції суїцидальної загрози

Система В. Сухомлинського щодо виховання щасливої особистості на основі визнання людини найвищою цінністю

Висновки


Список літератури

ВСТУП


Безпосереднім приводом для написання цієї роботи стала участь автора у перевірці одного з навчально-наукових центрів професійно-технічної освіти, ознайомлення з роботою психо­логічної служби якого виявило драматичний і повчальний факт. Практичний психолог цього закладу Л. 3. повідомила нам про серію трагічних випадків, що сталися до її приходу в центр. Із 2001 по 2002 рік там відбулися три випадки суїциду. Загинуло три учні у розквіті юності — віці сподівань і входження у дорос­ле життя. Педагогічний колектив центру з відчаєм і тривогою переживав ці надзвичайні події та очікував наступних. Зрештою директор центру запросив практичного психолога до роботи з учнями, і відтоді спроби суїциду припинилися. На наш погляд, саме присутність у навчальному закладі практичного психолога, який професійно дбає про юну душу, допомагає зберегти життя дітей і молоді, які потрапляють у ситуації гострої життєвої кризи, єдиним виходом з якої їм здається самогубство.

Якщо психолог добре володіє методологією й технологією порятунку молодого життя від суїциду, конкретними методами та прийомами його профілактики, це виправдовує його про­фесійну місію як представника найгуманнішої професії.

Практика роботи більшості психологів у навчальних закладах раз по раз ставить їх перед суїцидальними проблемами учнівської молоді. Не оминула така проблема й автора цієї роботи, на про­фесійному рахунку якого — кілька врятованих людських доль. Подібні факти особливо значущі для професійного психолога, адже вони якнайкраще свідчать про його здатність стверджувати цінності людського життя. Такі обставини й зумовили спробу автора написати методичні рекомендації, в яких був би зібраний сучасний досвід роботи психологів із суїцидентами.

У цій роботі практичні психологи й соціальні педагоги загаль­ноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів знайдуть визначення природи суїциду, соціально-психологічних та індивідуально-психологічних чинників виникнення й пере­бігу суїцидальних тенденцій і ситуацій, шляхів вияву й засобів профілактики суїцидальної поведінки.

Автор упевнений, що найдієвішим підходом у психодіагностичній та психопрофілактичній роботі з потенційними суїци­дентами може бути особистісно-ціннісний підхід та відповідні до нього принципи, серед яких на перше місце висуваються: а) принцип цінності особистості як найвищої форми життя людини; б) принцип рефлексивності, тобто усвідомлення мо­лодою людиною цінності власної особистості як для себе, так і для оточення; в) принцип креативності, за яким особистість має реально бути творцем власної долі, свого повноцінного, щасливого життя і життя близьких людей.

У роботі наводиться кілька методів виявлення суїцидальних схильностей і поведінки потенційних суїцидентів, які дозволя­ють окреслити групу суїцидального ризику й цілеспрямовано працювати з нею, знижуючи такий ризик. Як це робити, підка­жуть засоби психологічної профілактики й корекції установок і поведінки суїцидентів.

Звісно, дієвість запропонованих методів психологічної про­філактики суїцидальних тенденцій у проблемної особистості може ще більше зрости, якщо навести конкретні приклади роботи психолога з суїцидентами. Тому після методичних реко­мендацій представлено власний досвід автора у цьому напрямку психологічної діяльності. Доречним вважаємо розгляд у цьому плані етично-психологічної системи Д. Карнегі і психолого-педагогічної системи виховання всебічно розвиненої щасливої особистості В. Сухомлинського.

Висловлюємо щиру подяку за сприяння у складанні мето­дичних рекомендацій:

— доктору медичних наук, професору кафедри клінічної психології Інституту післядипломної освіти Одеського націо­нального університету ім. І. І. Мечникова, голові правління громадської організації «Екологічне здоров'я людини» Всеволоду Анатолійовичу Розанову;


  • кандидату психологічних наук, директору Українського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи МОН і АПН України Віталію Григоровичу Панку;

  • кандидату педагогічних наук, професору Анатолію Пе­тровичу Самодрину;

  • кандидату філософських наук, заступнику директора Ук­раїнського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи МОН і АПН України Івану Івановичу Цушку;

  • заступнику директора з питань психології Дніпропетровсь­кого психолого-медико-педагогічного центру Віктору Петровичу Мушинському;

  • директору Одеського обласного центру практичної пси­хології та соціальної роботи Тетяні Петрівні Репновій;

  • організаторам Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації», за фінансової підтримки якої здійснювалася ця науково-дослідницька робота;

  • авторам науково-методичних розробок із суїцидології, дані яких були використані нами при укладанні методичних реко­мендацій — вони наведені у тексті та у списку літератури.

Запитання і пропозиції до книжки можна надсилати на адресу: 04060, Київ-60, вул. М. Берлінського, 9, Інститут педа­гогічної освіти й освіти дорослих АПН України, к. 632 (631), робочий тел. 440-63-88, дод. 112.
СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА ЗАСОБИ

СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Спеціалісти визначають суїцид (suizid — з лат. «себе вбива­ти»), тобто самогубство, як усвідомлювані, навмисні дії, спря­мовані на добровільне позбавлення себе життя, що призводять до смерті. Ознаками поняття «самогубство» є:



  • мета позбавити себе життя;

  • потерпілий та суб'єкт суїциду — одна і та ж особа;

  • замах на власне життя;

  • смерть спричиняється діями самої людини.

Американські психологи, зокрема, А. Бергман, підкреслю­ють, що суїцид — навмисне самопошкодження зі смертельним кінцем — це винятково людський акт, який трапляється в усіх культурах. Разом із тим, слід відрізняти самогубство від спро­би самогубства, яку Е. Дюркгейм вбачав «у припиненні само­вбивчого акту, перш ніж настає смерть». Він вважав, що від власне суїциду не так вже й відрізняються вчинки, в яких люди ризикують життям: при актах хоробрості і самопожертви задля порятунку інших; у небезпечних заняттях; у ризикованих видах спорту, де гра зі смертю поєднана з прагненням її уникнути; при надмірному виснаженні себе працею; при недбалому ставленні до свого здоров'я, цілковитій відсутності турботи про нього; при легковажному нехтуванні небезпекою тощо.

Тому вивчення природи суїциду має враховувати цей ширший контекст, у центрі якого стоїть саме факт самогубства, а навколо нього — численні факти свідомого чи несвідомого нехтування життям як вищою Цінністю людини. Це підтверджує світова статистика: за рік на земній кулі від самогубств гине близько мільйона людей (більше, ніж у військових діях), а спроб само­губства, вважається, стається у десятки разів більше. До цього можна додати численні випадки замаскованих самогубств (у транспортних аваріях, хворобах, частина вбивств тощо). Через це деякі мислителі вважають самогубство однією з центральних філософських проблем. Розв'язуючи її, психологи, лікарі, со­ціальні працівники, педагоги використовуй засоби профілакти­ки, корекції, терапії тощо, утверджують цінність життя, людини, особистості як найвищу гуманістичну цінність світу. Розрізняють декілька видів самогубств:



  1. Неусвідомлюване самогубство.

  2. Самогубство як ризикована гра і ризикована легковаж­ність.

  3. Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогуб­ство:

а) маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями
або мареннями;

б) самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

в) самогубство охоплених нав'язливими ідеями;

г) автоматичне чи імпульсивне самогубство.



  1. Самогубство психічно нормальної людини з такими ви­дами суїцидальної поведінки:

а) демонстративно-шантажувальна форма суїцидальної поведінки:

  • завершені і незавершені самовбивчі дії;

  • поведінка суїцидентів із: тривалим і сталим прагненням до смерті; коротким, але рецидивним ставленням, що час від часу повторюється; миттєвим, імпульсивним, рецидивним став­ленням до смерті;

  • непрямий, напівнавмисний, напівпереднавмисний суїциди, суїцидальний еквівалент, незавершений суїцид, парасуїцид;

  • можливий суїцид, суїцидна гра, провокація агресії на себе;

  • серйозний та несерйозний суїциди;

  • суїцидні феномени;

б) форми суїцидальної поведінки:

  • внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри;

  • зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суї­циди;

в) егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв'язків особистості із суспільством;

г) альтруїстичний суїцид, який відбувається у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (японські пілоти-камікадзе, релігійні фанатики тощо);

ґ) аномічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

д) суїцид, спровокований засобами масової інформації;

е) суїцид, спричинений депресією.

Суїциденти використовують різні способи позбавлення себе життя: повішання, отруєння чадним газом, поранення во­гнепальною зброєю, отруєння, зокрема, через передозування лікарськими засобами, утоплення, самопоріз, стрибки з висоти тощо. Знаючи про суїцидальні наміри, в деяких випадках можна запобігти суїцидам, ускладнюючи доступ до зазначених способів суїцидальної поведінки.

Деякі психологи пов'язують ризик суїциду з інстинктом аутоагресії (на відміну від інстинкту агресії), що у підлітковому віці виявляється в:


  • аутодеструкції — неусвідомленій реалізації наміру завдати шкоди фізичному і психічному здоров'ю (ризикована поведінка, екстремальні види спорту);

  • різноманітних формах самотравми (самопорізи, самообпалювання);

  • суїцидальних еквівалентах (зловживання алкоголем, нар­команія, викликані бажанням забутися, втекти від неприємнос­тей);

  • і як крайній прояв аутоагресії — суїцид.

У нормі у людини прояви цих інстинктів не тільки врівно­важені, але і придушені вихованням, однак людина у межових ситуаціях може виявляти їх, наближаючись до суїциду.


ЧИННИКИ ВИНИКНЕННЯ ТА ПЕРЕБІГУ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ У МОЛОДІ

У листі Міністерства народної освіти України № 1/9-241 від 27.06.2001 р. «Про профілактику суїцидальної поведінки серед дітей та підлітків» вказується, що «характерними для мотивації підліткових самогубств є превалювання почуттів безнадії та безпорадності, підвищена чутливість до образи власної гідності, максималізм в оцінках подій і людей, невміння передбачати справжні наслідки своїх учинків». Значна частина підлітків відчуває депресію, самотність, невпевненість у завтрашньому дні, має проблеми у стосунках із дорослими та однолітками. Властива періоду становлення особистості самовпевненість у поєднанні зі згаданими рисами породжує відчуття безвиході, фатальності конфлікту, загострює переживання відчаю та са­мотності. При такому внутрішньому стані навіть незначний стрес може призвести до суїциду дитини або підлітка. Можна визначити такі фактори ризику для тих, у кого є схильність до суїциду:



  • сімейні проблеми;

  • попередні спроби самогубства;

  • суїцидальні загрози (прямі й замасковані);

  • суїциди чи суїцидальні спроби у родині;

  • алкоголізм;

  • вживання наркотиків і токсичних препаратів;

  • афективні розлади (особливо — важкі депресії);

  • хронічні або невиліковні захворювання;

  • тяжкі втрати (наприклад, смерть близької людини).

До соціально-психологічних факторів ризику, які можуть сприяти виникненню суїцидальних проявів у підлітків та мо­лоді, належать:

  • серйозні проблеми у сім'ї;

  • відсутність контакту з однолітками;

  • смерть коханої або значущої людини;

  • розрив стосунків з коханою людиною;

  • міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;

  • проблеми з дисципліною або законом;

  • тиск групи однолітків, передусім пов'язаний із насліду­ванням самоушкоджувальної поведінки інших;

  • тривале перебування у ролі жертви або «цапа відбувайла»;

  • розчарування оцінками у школі чи інституті, невдачі у навчанні;

  • високі вимоги до підсумкових результатів навчальної діяльності (іспитів);

  • проблеми із працевлаштуванням і скрутне економічне становище, фінансові проблеми;

  • небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);

  • зараження СНІДом або хворобами, що передаються ста­тевим шляхом;

  • серйозні тілесні недуги;

  • надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.

Якщо конкретизувати негативні сімейні чинники, які вплива­ють на суїцидальність підлітків і юнаків, то до них належать:

  • психічні відхилення у батьків, особливо афективні (де­пресії та інші душевні захворювання);

  • зловживання алкоголем, наркоманія або інші види анти-суспільної поведінки у сім'ї;

  • сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім'ї;

  • насилля у сім'ї (особливо фізичне і сексуальне);

  • брак батьківської уваги і турботи, погані стосунки між членами сім'ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;

  • часті сварки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім'ї;

  • розлучення батьків, ситуації, коли один із батьків йде з родини або помирає;

  • часті переїзди, зміна місця проживання сім'ї;

  • надто низькі або високі очікування батьків щодо дітей;

  • надмірна авторитарність батьків;

  • брак у батьків часу й уваги до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу довколиш­ньої дійсності.

Психологи вважають, що деякі риси особистості юної люди­ни також можуть бути пов'язані із суїцидальною поведінкою, зокрема:

  • нестабільність настрою або його надмірна мінливість;

  • агресивна поведінка, злостивість;

  • антисоціальна поведінка;

  • схильність до демонстративної поведінки;

  • високий ступінь імпульсивності, схильність до необдума­ного ризику;

  • дратівливість;

  • ригідність мислення;

  • погана здатність до подолання проблем і труднощів (у школі, ПТНЗ, ВНЗ, серед однолітків);

  • нездатність до реальної оцінки дійсності;

  • тенденція «жити у світі ілюзій та фантазій»;

  • ідеї переоцінки власної особистості, що змінюються пе­реживаннями нікчемності;

  • почуття розчарування, яке надто легко виникає;

  • надмірна пригніченість, особливо при несуттєвих недугах або невдачах;

  • надмірна самовпевненість;

  • почуття приниження або страху, що приховуються за проявами домінування, відторгнення або демонстративної по­ведінки щодо друзів-однолітків або дорослих;

  • проблеми з визначенням сексуальної орієнтації;

Шкільний психолог В. Силяхіна вважає, що мотивами суїцидальної поведінки школяра можуть бути:

  • шкільні проблеми;

  • втрата близької, коханої людини;

  • ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагіт­ність;

  • переживання, образи;

  • самотність, відчуженість;

  • неможливість бути зрозумілим, почутим;

  • почуття провини, сорому, невдоволення собою;

  • страх покарання, тортури;

  • почуття помсти, протесту, загрози;

  • бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття;

  • втеча від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.

Вона зазначає, що це лише загальні мотиви, а конкретні у кожній ситуації можуть бути настільки різними, що їх важко перерахувати.

У суїцидальній поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази:



  1. Фаза обдумування, викликана свідомими думками про здійснення суїциду. Ці думки згодом можуть вийти з-під кон­тролю і стати імпульсивними. При цьому підліток замикається в собі, втрачає інтерес до справ сім'ї, роздає цінні для нього речі, змінює свої стосунки з оточенням, стає агресивним. Стає інакшим і зовнішній вигляд: підліток перестає дбати про себе, може змінитися його вага (пов'язано з переїданням або анорексією), через зниження уваги з ним може трапитися нещасний випадок.

  2. Фаза амбівалентності, яка настає за умов появи додаткових стресових факторів, — тоді підліток може висловлювати конк­ретні погрози або наміри суїциду комусь із найближчого ото­чення, але цей «крик про допомогу» не завжди буває почутим. Однак саме на цьому етапі підлітку ще можна допомогти.

  3. Якщо ж цього не трапиться, то настає фаза суїцидальної спроби. Вона минає дуже швидко — для підлітків характерна швидка друга фаза і перехід до третьої.

Як вказує В. Силяхіна, більшість суїцидальних підлітків (до 70 %) обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1—2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години. Звісно, це вимагає від оточення, особливо від психологів і лікарів, оперативних дій, надання адекватної допомоги таким підліткам.

Як зазначає дніпропетровський психолог В. Мушинський, «суїцидальна поведінка включає усі прояви суїцидальної ак­тивності — думки, наміри, висловлювання, загрози, спроби самогубства — і є ланцюгом аутоагресивних дій людини, сві­домо чи навмисно спрямованих на позбавлення себе життя через зіткнення з нестерпними життєвими обставинами». Така поведінка є динамічним процесом і містить такі етапи:



  1. Етап суїцидальних тенденцій є прямою чи непрямою ознакою зниження цінності власного життя, втрати його сенсу, небажання жити. Суїцидальні тенденції виявляються у думках, намірах, почуттях або погрозах.

  2. Етап суїцидальних дій починається, коли відповідні тен­денції переходять у дію; під суїцидальною спробою розуміється суїцид, який з незалежних від людини обставин був відвернутий і не призвів до смерті; суїцидальні тенденції можуть трансфор­муватися у завершений суїцид, результатом якого є загибель людини.

  3. Етап постсуїцидальної кризи триває з моменту здійснення суїцидальної спроби до повного зникнення суїцидальних тен­денцій.

В. Мушинський наводить вичерпну характеристику форм і методів реалізації суїцидальної поведінки, він виділяє 9 загаль­них рис, властивих усім самогубствам:

  1. Метою усіх суїцидів є вирішення якихось проблем, адже суїцид не є випадковою дією — його ніколи не здійснюють невмотивовано. Він є виходом зі складнощів, кризи чи нестерпної ситуації, йому властива своя логіка і доцільність. Щоб зрозуміти причину суїциду, слід визначити проблеми, для розв'язання яких його скоювали.

  2. Завданням усіх суїцидів є повне припинення свого потоку свідомості, нестерпного болю — це сприймається як вирішення болісних і нагальних проблем. Відповідно до цього суїцид має три ознаки — наявність у людини, яка впала у відчай, душевного хвилювання, підвищеного рівня тривоги і високого летального потенціалу.

  1. Загальним стимулом при суїциді є нестерпний психічний біль. Можна стверджувати, що припинення своєї свідомості — це те, чого прагне суїцидальна людина, а душевний біль — те, від чого вона намагається втекти, адже ніхто не здійснює суїцид з радості.

  2. Загальним стресором при суїциді є незадоволені психоло­гічні потреби, адже суїцид здійснюється передовсім саме через нереалізовані або незадоволені потреби. Щодо цього можна зазначити, що відбувається багато безглуздих смертей, але ніколи не трапляється безглуздих і необгрунтованих суїцидів.

  3. Загальною суїцидальною емоцією є безпорадність, безна­дійність. У цьому стані людина начебто констатує: «Я нічого не можу зробити, крім самогубства, і ніхто не може мені допомогти, полегшити біль, який я відчуваю».

  4. Внутрішнім ставленням до суїциду є суперечливість, амбівалентність — людина відчуває потребу у здійсненні суї­циду і водночас прагне порятунку і втручання інших.

  5. Основним станом психіки є звуження пізнавальної сфери, що відбувається у формі нестійкого емоційного та інтелектуаль­ного звуження свідомості з обмеженням можливостей у виборі варіантів поведінки, які зазвичай доступні свідомості цієї лю­дини, коли вона не перебуває у панічному стані.

  6. Загальною дією при суїциді стає втеча, що відображає намір людини покинути зону нещастя. Тому суїцид вважають межовою, остаточною втечею. Сенс самогубства полягає у ра­дикальній і остаточній зміні обставин, «декорацій» життя.

  7. Загальною закономірністю суїциду є відповідність суїци­дальної поведінки типовому стилю поведінки упродовж життя. Попри те, що суїцид — це вчинок, якому немає аналогу у попе­редньому житті людини, все ж йому можна знайти відповідність у стилі та характері повсякденної поведінки особи. Це і поперед­ні переживання душевного хвилювання, і здатність витримувати психічний біль, і тенденції до обмеженого мислення, і спроби втечі у важких ситуаціях тощо.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка