Реалізація технології формування критичного мислення на уроках географії



Сторінка3/5
Дата конвертації24.05.2018
Розмір0.88 Mb.
ТипДиплом
1   2   3   4   5

Технологія розвитку критичного мислення націлена на формування таких

освітніх навичок:


  • використовувати такі мисленнєві операції як аналіз, синтез, оцінювання в роботі з різними джерелами інформації;

  • ефективно здійснювати пошук інформації, використовуючи різні джерела, структурувати, систематизувати та критично оцінювати її;

  • ставити запитання різних типів і відповідати на них, виходячи з особливостей джерела інформації або ситуації;

  • відрізняти факти від думок, виявляти спрямованість і необ'єктивність інформації;

  • знаходити, розуміти і оцінювати аргументи в текстах і висловлюваннях інших людей;

  • будувати власні аргументи й оцінювати їх, використовувати контраргументи і спростування;

  • конструювати тексти різних видів в усній та письмовій формах;

  • брати участь у дискусіях та дебатах, ефективно відстоюючи свою позицію;

  • брати на себе відповідальність;

  • будувати конструктивні взаємостосунки з іншими людьми;

  • приймати обґрунтовані, виважені рішення, а значить бути успішним.

Очікуваний результат застосування технології розвитку критичного мислення:

  • здатність особистості долати в собі схильність до однозначно-догматичного сприйняття світу;

  • навички аналізувати ту чи іншу проблему з різних боків;

  • навички користуватися інформацією з різних джерел, відрізняючи об’єктивний факт від суб’єктивної думки про нього;

  • навички логічного, обгрунтованого мислення;

  • навички адекватно визначати причини, передумови та наслідки  наявних проблем;

  • готовність докладати зусилля для практичного подолання проблем;

  • навички працювати в колективі, комунікативність;

  • навички прийняття виважених рішень тощо.

Таким чином, технологія розвитку критичного мислення – це універсальна, інтерактивна, “надпредметна” технологія, яка може використовуватись вчителями різних предметів у навчальному процесі.
3. Вплив критичного мислення на формування

ключових компетентностей учителя та учня

«Небагато людей розмірковують більше двох-трьох разів на рік.

Я створив собі міжнародну репутацію, розмірковуючи

один чи два рази в тиждень»

Б. Шоу

Сучасний етап у розвитку шкільної освіти пов'язаний з упровадженням компетентнісного підходу до формування змісту та організації навчального процесу. Це вимагає підвищення професійної майстерності вчителя, доозброєння його новими знаннями, сучасними компетенціями, методами і технологіями, які б дозволили йому перебудувати навчально-виховний процес відповідно до нових вимог і підходів, спрямувати його на розвиток особистості учня, навчання його самостійно оволодівати новими знаннями.

Компетентнісна освіта зорієнтована на практичні результати, досвід особистої діяльності, вироблення ставлень, що зумовлює принципові зміни в організації навчання, яке стає спрямованим на розвиток конкретних цінностей і життєво необхідних знань і умінь учнів.

Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із особистісно орієнтованим та діяльнісним підходами до навчання, оскільки потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі для «всіх» на суб’єктивні надбання одного учня. Він може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі виконання учнем певного комплексу дій.

Компетентнісний підхід передбачає спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових (базових, основних, надпредметних) і предметних компетентностей особистості.

Які основні складові компетентності?

По-перше, знання, але не просто інформація, а швидко змінювана, динамічна, різноманітна, яку треба вміти знайти, відсіяти від непотрібної, перевести у досвід власної діяльності.

По-друге, уміння використовувати це знання у конкретній ситуації; розуміння, яким чином добути це знання, для якого знання який метод потрібний.

По-третє, адекватне оцінювання - себе, світу, свого місця в світі, конкретного знання, необхідності чи зайвості його для своєї діяльності, а також методу його здобування чи використання.

Виокремлюють трьохрівневу ієрархію компетентностей.

Предметні – формуються засобами навчальних предметів.

Міжпредметні – належать до групи предметів або освітніх галузей.

Компетентнісна освіта на предметному та міжпредметному рівнях орієнтована на засвоєння особистістю конкретних навчальних результатів – знань, умінь, навичок, формування ставлень, досвіду, рівень засвоєння яких дозволяє їй діяти адекватно у певних навчальних і життєвих ситуаціях.

Найбільш універсальними є ключові компетентності, які формуються засобами міжпредметного і предметного змісту. Виокремлюють п’ять наскрізних ключових компетентностей:

1. Уміння вчитися – передбачає формування індивідуального досвіду участі школяра в навчальному процесі, вміння, бажання організувати свою працю для досягнення успішного результату; оволодіння вміннями та навичками саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самооцінки.

2. Здоровязбережувальна компетентність – пов’язана з готовністю вести здоровий спосіб життя у фізичній, соціальній, психічній та духовній сферах.

3. Загальнокультурна (комунікативна) компетентність – передбачає опанування спілкуванням, здатність цінувати найважливіші досягнення національної, європейської та світової культур.

4. Соціально-трудова компетентність – пов’язана з готовністю робити свідомий вибір, орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя; оволодіння етикою громадянських стосунків, навичками соціальної активності; уміння організувати власну трудову та підприємницьку діяльності; оцінювати власні професійні можливості, здатність співвідносити їх з потребами ринку праці.

5. Інформаційна компетентність – передбачає оволодіння новими інформаційними технологіями, використовувати джерела інформації для власного розвитку.

Таким чином, мобільність знань, гнучкість методів та критичність мислення – це і є формула компетентності. А технологія розвитку критичного мислення – система діяльності, що сприяє цілеспрямованому розвитку ключових компетентностей вчителя та учня, допомагає сформувати особистість:

1. Здатну сприймати думки інших критично, виявляти здатність прислухатись до цих думок, оцінювати й аналізувати їх щодо розв'язання поставленої проблеми.

2. Компетентну, яка прагне до аргументації прийнятого нею рішення на основі життєвого досвіду, фактів з життя та знання справи.

3. Небайдужу у сприйнятті подій, яка виявляє інтелектуальну активність у різних життєвих ситуаціях, здатність зайняти активну позицію у конфронтаційних ситуаціях.

4. Яка має власну думку, прислуховується до критики на свою адресу, може протиставити свою думку думкам інших або не погодитися з групою.

5. Допитливу, яка здатна проникнути в сутність проблеми, глибину інформації.

6. Здатну до діалогу і дискусії, яка вміє вислухати думки інших, з повагою ставитись до цих думок, переконливо доводити свою позицію.

7. Чесну сама із собою, яка перемагає сумніви і якою неможливо маніпулювати.

Розвинуте критичне мислення додає людині:


  • Відчуття свободи власної волі.

  • Розширення горизонтів (бачення світу стає ширшим, глибшим, цікавішим).

  • Можливість знаходити та приймати певні важливі істини для себе.

  • Глибоке розуміння себе, своїх цінностей та потреб.

  • Сміливість приймати рішення.

  • Гнучкість та кращу адаптацію до змін.

  • Врівноваженість та спокій. Людина, яка мислить критично, має більше шансів зрозуміти свої потреби та робити те, що не суперечать її внутрішнім переконанням, а відповідно – менше жаліти та розчаровуватися у зробленому.

  • Здатність протистояти інформаційному тиску – не брати на віру все, що читаєш, а перевіряти, аналізувати й приймати зважені рішення.

  • Вміння знаходити та знешкоджувати маніпуляції.

  • Толерантність до думок іншого.

  • Екологічне ставлення до членів колективу, але водночас вміння орієнтуватися в першу чергу на свої власні цінності і не піддаватися тиску певних групових норм.

Усі перелічені вище якості особистості можуть збагатити життя як вчителя, так і учня. Звісно, для їхнього досягнення потрібна щоденна практика для нашого мислення. При цьому для учнів потрібні свої інструменти для розвитку критичного мислення, а для вчителя – свої.

З чого почати вчителю?

Ефективною є практика таких стратегій розвитку критичного мислення:



1. Використовуйте «пустопорожній час».

Ми часто відволікаємось і витрачаємо наш час на непотрібні речі (переклацування каналів телебачення, безцільне «блукання» в інтернеті чи соцмережах, самозвинувачування чи жаль щодо минулого), що не приносять нам ні продуктивного результату, ні задоволення. Тож чому б не використати цей час на тренування мислення?

Наприклад, наприкінці кожного дня можна проаналізувати:


  • Про що я сьогодні думав за день?

  • Коли я мислив при цьому про якісь дурниці, а коли, навпаки, думав продуктивно?

  • що я сьогодні зрозумів нового?

  • Чи дозволив я сьогодні якійсь негативній думці мене «вимкнути» на якийсь час?

  • Якби можна було б повторити цей день – щоб я подумав, зробив інакше?

  • Чи впливали на мене думки інших, чи я діяв відповідно до власних переконань і цінностей?

Якщо робити це регулярно – наше мислення почне змінюватися.
2. Працюйте над одною проблемою щодня.

Це можна робити навіть на ходу, наприклад, по дорозі з роботи. Подумайте, які проблеми перед вами зараз стоять. Відкиньте ті, на які ви не можете впливати самостійно. Потім оберіть одну проблему, яка вам під силу. Вивчіть її з усіх боків: з яких елементів вона складається, як стосується ваших цілей та потреб? Виясніть, яка інформація вам потрібна для ширшого розуміння та вирішення проблеми. Потім зберіть інформацію й продумайте ресурси та дії: що можна зробити в короткостроковій та довгостроковій перспективі; що вам для цього потрібно? Продумайте стратегію, а коли настане час дій, контролюйте їх та будьте готові за потреби перебудувати стратегію.



3. Інтерналізуйте (від лат. Interior – «внутрішній», процес перетворення зовнішніх

дій, властивостей предметів, понять, соціальних форм спілкування в стійкі внутрішні якості особистості через засвоєння норм, цінностей, вірувань, установок, уявлень тощо).

Засвоюйте інтелектуальні стандарти. Кожен тиждень працюйте з однією з інтелектуальних норм (зрозумілість, точність, доречність, глибина, широта, логічність, значення та ін.).

Наприклад, якщо ви зосередитесь на «зрозумілості» протягом тижня, спробуйте зауважувати, коли ви не зрозумілі в спілкуванні з іншими та коли інші люди не зрозумілі у тому, що вони говорять.


4. Ведіть інтелектуальний щоденник.

Кожен тиждень записуйте його в такому форматі: опис емоційно значимої для вас ситуації, вашу реакцію на неї, її аналіз та оцінку аналізу (що ви взнали про себе? Що б ви зробили інакше, якби можна було б повторити цю ситуацію?).


5. Перебудовуйте характер.

Виберіть одну інтелектуальну рису – наполегливість, автономія, співчуття, хоробрість, смиренність тощо – та розвивайте її протягом тижня. Наприклад, обравши смиренність, фокусуйтеся на моментах, коли ви визнаєте, що ви – неправі, а також на моментах, коли ви відмовляєтесь це визнавати навіть тоді, коли погоджуєтесь з доказами цього (це моменти захисту, коли, наприклад, ми кажемо: «Я вже знаю все, що маю знати про це»). Спробуйте розширити ваші знання, переконання та прийняти інші думки.



  1. Зменшуйте рівень егоцентризму.

Людині властиве егоцентричне мислення – несвідомий нахил на користь себе. Спостерігайте за собою у таких ситуаціях: коли я думаю егоцентрично? Чи говорю часом щось ірраціонально – аби отримати свою вигоду? Чи намагаюся я нав’язати свою волю іншим? Зафіксувавши такі моменти, спробуйте вдатися до саморефлексії, задавши собі такі питання: а що б в такій ситуації відчувала та зробила б раціональна людина?

  1. Перегляньте свій погляд на речі.

Ми живемо в світі, де часто кожна ситуація є вже певними чином «визначена» (соціальними нормами, правилами, цінностями тощо). І те, як визначена ситуація, впливає на те, як ми почуваємося в ній і як ми діємо. Але насправді кожна ситуація може бути визначена багатьма способами – в цьому і закладено можливості для нас. Кожен з нас в силі дивитися на проблеми чи «негативні» ситуації під іншим кутом зору, побачити в них конструктивні, позитивні моменти, знайти шляхи виходу і бути щасливішим. Щоб практикувати такий підхід, потрібно встановити певні принципи.

Наприклад, можна створити список 5-10 негативних ситуацій, де ми відчуваємо себе сердитими, незадоволеними, розчарованими тощо. І до кожної з них знайти альтернативні бачення і модель поведінки. Звісно, існують дуже складні ситуації (хоча насправді їх значно менше ніж тих, де ми навіть не намагаємося побачити альтернативи), в яких спершу важко знайти вихід, але навіть тоді ви можете зробити так, як радить мудрий англійський дитячий вірш: «For every problem under the sun, there is a solution or there is none. If there be one, think til you find it. If there be none, then never mind it». (Відкладіть думки про цю проблему на якийсь час – тоді вихід може знайти вас сам.)



  1. Працюйте зі своїми емоціями.

Щоразу, коли ви відчуваєте негативні емоції, спитайте себе: які мої думки привели мене до цього? як інакше я можу подумати про те, що мене так турбує? Можливо щось в цій ситуації є смішним, або цікавим, новим досвідом (дозвольте собі здивуватися, що і таке буває в світі!)? Якщо ви знайдете відповіді на ці питання – ваші емоції неодмінно змінюватимуться.

  1. Проаналізуйте вплив групи на ваше життя.

Час від часу задавайте собі питання, як на вас впливає той чи інший колектив, група, соціум: яку поведінку від вас очікують, вимагають? що забороняють робити? Часто групові норми можуть впливати на нас на несвідомому рівні, в результаті чого ми можемо забороняти собі думати чи вчиняти певні речі. Тоді як насправді, можливо вам давно хотілося б поводитися інакше, згідно особистих норм та цінностей.


4. Необхідні дидактичні та організаційні умови роботи

за технологією розвитку критичного мислення

«Не достатньо мати гарний розум, головне – правильно його використовувати»

Р. Декарт

Коли вчитель вирішує, що у своїй роботі буде використовувати методи формування і розвитку критичного мислення, він повинен усвідомлювати, що навчити учнів мислити критично з першого уроку фактично неможливо. Критичне мислення формується поступово, воно є результатам щоденної кропіткої роботи вчителя й учня, із уроку в урок, з року в рік. Не можна виділити чіткий алгоритм дій учителя з формування критичного мислення в учнів. Але можна виділити необхідні організаційні та дидактичні умови, створення яких здатне спонукати і стимулювати вчителя та учнів до критичного мислення. Головними з них є такі:



1. Час. Учні повинні мати достатньо часу для збору інформації за заданою проблемою, її обробки, вибору оптимального способу презентації свого рішення. Робота з формування критичного мислення може вестись не тільки на уроці, а й перед ним і після нього.

2. Очікування ідей. Учні повинні усвідомлювати, що від них очікується висловлення своїх думок та ідей у будь-якій формі, їх діапазон може бути необмеженим, ідеї можуть бути різноманітними, нетривіальними.

3. Спілкування. Учні повинні мати можливість для обміну думками. Внаслідок цього вони можуть бачити свою значущість і свій внесок у розв'язання проблеми.

4. Цінування думок інших. Учні повинні вміти слухати і цінувати думки інших. При цьому вони мають усвідомлювати, що для знаходження оптимального розв'язання проблеми дуже важливо вислухати всі думки зацікавлених людей, щоб мати можливість остаточно сформулювати власну думку з проблеми, яка може бути скоригована «колективною мудрістю».

5. Віра в сили учнів. Учні повинні знати, що їм можна висловлювати будь-які думки, мислити поза шаблоном. Вони мають бути впевнені, що можуть внести свою «цеглинку» у зведення «будинку», яким є розв'язання проблеми. Учитель повинен створити середовище, вільне від жартів, глузувань.

6. Активна позиція. Учні повинні займати активну позицію у навчанні, отримувати справжнє задоволення від здобування знань. Це стимулює їх до роботи на складнішому рівні, до прагнення мислити нестандартно, критично, толерантно поводити себе під час проведення дискусій.

Важливо створити в класі сприятливий психологічний клімат, щоб учні почували себе комфортно та безпечно. Для цього вчитель може застосувати різноманітні прийоми:

• хвалити учнів за важливі досягнення у школі та поза її межами;

• реагувати спокійно на неправильні або недостатньо повні відповіді — це дуже важливо, бо впливає на формування почуття захищеності в учнів;

підкреслювати насамперед те, що було вірно;

• повторювати питання, перефразовувати їх, що може допомогти учням краще розуміти його;

• визнавати індивідуальні можливості учнів (усі учні дуже різні, вони прийшли до школи з різним досвідом, інтересами, знаннями, можливостями та сприйняттям світу);

• поважати думку учнів;

• стимулювати повагу та взаємодопомогу учнів;

• користуватись активним слуханням: установлювати зоровий контакт з кожним учнем на уроці, вільно рухатись по всьому класі й навмисно підходити до кожного з учнів, називати ім'я учня, до якого звертається, уважно і до кінця вислуховувати думку учня, посміхатись.

Для того щоб учні навчились мислити критично, учителю треба розвивати у них низку важливих особистісних якостей, серед яких Д. Халперн виділяє [33]:

1. Готовність до планування. Планування – перший і дуже важливий крок до критичного мислення. Оскільки думки часто виникають хаотично, важливо упорядкувати їх, вирішити, у якій послідовності їх викласти. Упорядкованість думки – ознака впевненості.

2. Гнучкість. Критична позиція передбачає готовність розглядати нові варіанти, прагнення зробити щось по-іншому, змінювати свою точку зору, готовність мислити по-новому, переглядати очевидне і не відступатися від завдання, поки воно не буде розв'язане.Якщо учень не готовий сприймати ідеї інших, він ніколи сам не зможе стати генератором ідей. Гнучкість дозволяє почекати з винесенням судження, поки учень не буде мати різноманітну інформацію.

3. Наполегливість. Мислення – це напружена праця, що вимагає від людини терпіння та наполегливості. Часто, зіштовхуючись з важкою задачею, учні вирішують відкласти її розв'язання на невизначений час. Учителю слід виробляти наполегливість у напруженні розумових сил, тоді учні обов'язково досягнуть значно кращих результатів навчання.

4. Готовність виправляти свої помилки. Всі ми час від часу помиляємося. Люди, які думають, замість того щоб спробувати виправдати свої помилки, вміють їх визнавати і тим самим вчаться на них. Такі люди можуть визнати свої дії неефективними і відкинути їх, вибираючи нові й вдосконалюючи своє мислення. Помилки мають стати поштовхом для продовження навчання.

5. Усвідомлення. Люди, які мислять критично, розвивають звичку до самоусвідомлення власного розумового процесу. Це дуже важлива якість, що передбачає уміння спостерігати за собою, відслідковувати перебіг міркувань.

6. Пошук компромісних рішень. Людина, яка мислить критично, володіє добре розвиненими комунікативними навичками, а також вмінням знаходити рішення, що були б сприйняті та могли б задовольнити більшість. Без цього навіть найсвітліші голови не зможуть втілити свої думки у конкретні справи.

Необхідно щодня розвивати в учнів базові навички, необхідні для критичного мислення: спостережливість; схильність до інтерпретації, аналізу, виведення висновків; властивість давати оцінки (ідеям, предметам, явищам тощо). Також важливо стимулювати та схвально оцінювати всі прояви критичного мислення учнів. Можна пояснити, з чого складається таке мислення і чим воно відрізняється від звичайного, скориставшись цією таблицею:






Критичне мислення




Звичайне мислення







чіткість




нечіткість







точність




неточність







конкретність




невизначеність







ретельність




похибки







значимість




незначимість







узгодженість (послідовність)




неузгодженість (непослідовність)







глибина (фундаментальність)




поверховість







повнота




неповнота







значущість




тривіальність (банальність)







чесність (неупередженість)




пристрасність (упередженість)







адекватність (щодо цілі)




неадекватність (щодо цілі)







оцінююче судження




здогадки







зважене судження




імпульсивне віддавання переваги







класифікація




просте групування







припущення




вірування







логічне формулювання висновків




формулювання висновків







розуміння принципів




об’єднання понять за асоціацією



Усі ми знаємо, що діти – допитливі від природи та прагнуть пізнавати світ. Вони здатні висувати дуже багато оригінальних ідей. Тому головне завдання вчителя на уроці чи у позакласній роботі – бути в першу чергу організатором і помічником, що стимулює учнів до пошуку інформації, пізнання та осмислення нового, генерування та відстоювання власних ідей.



II. МОДЕЛЮВАННЯ УРОКІВ ЗА ТЕХНОЛОГІЄЮ

РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ
1. Особливості організації навчального процесу

за технологією розвитку критичного мислення

Для кожного, хто любить вивчати людину та її розум, народження і розвиток

думок і суджень, немає більш захоплюючого предмета, ніж...

дослідження результатів спрощення навчання,

ніж удосконалення тих чудових досягнень, які вже здобуті

М. Остроградський

Проблеми сучасної школи, зокрема, від того, що ми часто поділяємо нероздільні процеси. Критичне мислення є необхідною складовою численних процесів, необхідних для ефективного навчання, які виграють саме від свого комплексного застосування. Мають рацію ті педагоги, які прагнуть змінити практику своєї роботи, щоб школярі не просто читали і писали, а одночасно розвивали критичне мислення. Вони хочуть, щоб учні не просто запам'ятовували матеріал з предмета, а ставили до цього матеріалу запитання, проводили дослідження, творили, вирішували, інтерпретували матеріал і влаштовували дискусії. Таке навчання прийнято вважати найбільш продуктивним.

Дослідження показують, що саме на інтерактивних заняттях, якщо вони орієнтовані на досягнення конкретних цілей і добре організовані, учні засвоюють матеріал найбільш повно і з користю для себе. Учні розмірковують про те, що саме вони вивчають, застосовують вивчене в реальному житті або для подальшого навчання і здатні продовжувати навчатися самостійно.

Навчальний процес, спрямований на розвиток критичного мислення, має такі особливості [19]:



  • у навчання включаються завдання, вирішення яких вимагає мислення високого рівня (аналіз, синтез, оцінка);

  • навчальний процес організований як дослідження певної теми, яке виконується шляхом інтерактивної взаємодії учнів. Щоб бути ефективними сьогодні, вчителі повинні використовувати як повсякденний інструментарій: кооперативне навчання зі всіма методами та прийомами роботи в малих групах, проекти, дебати, дискусії, експериментальні вправи, моделювання, соціологічні та польові дослідження та ін.;

  • результатом навчання визнається не засвоєння фактів або чужих думок, а вироблення власних суджень через застосування до інформації адекватних прийомів мислення;

  • викладання в цьому процесі є стратегією постійного оцінювання цих результатів з використанням зворотного зв'язку «учні-учитель» на основі дослідницької активності учнів у класі;

  • критичне мислення вимагає від учнів достатніх навичок оперування доказами та формулювання суджень, умовиводів. Сюди ж відноситься і здатність застосовувати графіки і схеми у вирішенні актуальних завдань, знаходити та інтерпретувати оригінальні документи та джерела інформації, аналізувати аргументи, обґрунтовувати висновки.

  • на уроках розвитку критичного мислення учні вчаться, конструюючи зміст, тобто досліджуючи і ставлячи запитання, тому педагогам слід це всіляко заохочувати. А оскільки дослідницькі вміння можна знаходити і вдосконалювати, вчитель повинен показувати учням, як ставити питання і працювати з інформацією: піддавати сумніву, шукати і знаходити.

  • навчання за ТРКМ змінює наші старі уявлення і розширює здатність пізнавати нове, тому учителю треба спонукати учнів розмірковувати про новознайдені знання, вивчати їх наслідки, корисність у повсякденному житті.

Зафіксуємо окремо ще декілька умов, виконання яких учителем, на наш погляд, дуже важливе на уроках розвитку критичного мислення.

1. Знання, які повідомляються, не повинні подаватися як незаперечні. Для успішного навчального процесу необхідно створювати ситуації відкритого зіткнення власних сумнівів і протиріч із сумнівами і суперечностями інших. Важливо, щоб ці протиріччя виникали в діалозі між вчителем та учнями, між самими учнями з урахуванням їх інтересів, думок, поглядів і позицій. Те, що педагоги традиційно вважали помилками в мисленні учнів, має сприйматися як етап процесу просування до знань, як проблема на даному етапі


навчання. Як привід для обмірковування і можливість для розвитку. Це сприяє
появі у дитини бажання вчитися і разом з учителем вирішувати проблеми, які
виникли.

2. Виклад педагогом готової інформації практично виключається з навчального процесу. Монолог вчителя зазвичай застосовується в дуже малих «дозах» і


лише якщо: необхідно налаштувати учнів на вивчення нового матеріалу; учні не можуть самостійно вирішити проблему у зв'язку з недостатністю інформації. У такому разі вчитель викладає лише деякі основні положення, організовуючи їх активне обговорення.

3. Вчитель виступає як організатор процесу навчання, консультант, фасилітатор,


який ніколи не «замикає» навчальний процес на собі. Головними у процесі
навчання стають зв'язки між учнями, їх взаємодія і співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників навчання, вчитель і учні беруть на себе
взаємну відповідальність за досягнуті результати.
2. Структура уроку розвитку критичного мислення

Знати свою науку вчителю, звичайно, необхідно, але, крім цього, потрібно ще володіти

ключем до розуму і серця своїх вихованців. І хто не володіє цим даром природи,

той повинен його шукати в сучасній педагогіці й методиці

К. Лебединцев

Особливістю педагогічної технології розвитку критичного мислення є спеціальна структура уроку, що є обов'язковою, алгоритмічною, повторюваною. До речі, така структура є обов'язковою і під час використання інших інноваційних технологій, наприклад, інтерактивної, проектної тощо.

Урок розвитку критичного мислення включає три фази: виклик; осмислення; рефлексія. Розглянемо їх.


  • I фаза - «Виклик».

Її ціль – формування особистого інтересу для отримання інформації. Учні мають подумати та розповісти іншим (за допомогою індивідуальної, парної, групової роботи, спільних прогнозувань. озвучування проблемних питань тощо) про те, що вони знають з обраної теми для обговорення – так отримані раніше знання усвідомлюються і стають базою для засвоєння нових. Задача вчителя на цьому етапі – узагальнити знання дітей, допомогти кожному визначити «своє особисте знання» і основні цілі для отримання нових.

  • II фаза - «Осмислення».

Учні знайомляться з новою інформацією. При цьому вони мають відслідкувати своє розуміння і записувати у вигляді запитань те, що вони не зрозуміли – для того, щоб пізніше заповнити ці «білі плями». Ознайомлюючись з інформацією кожен учень має усвідомити, які орієнтири, фрази, слова допомогли йому зрозуміти інформацію, а які, навпаки, заплутували. Головний принцип етапу осмислення – вчитель має давати учням право та установку на індивідуальні пошуки інформації з подальшим груповим обговоренням, аналізом та закріпленням.

  • III фаза – «Рефлексія».

Учні мають розмірковувати; обдумати те, що вони дізналися та як включили нові знання в свої уявлення; обговорити, як це змінило їхні думки, бачення, поведінку тощо.

Ці фази успішно трансформовані сучасними педагогами у п’ять основних етапів уроку критичного мислення.



Перший етап уроку - розминка.

Найчастіше урок починається з розминки, яка заміняє так званий організаційний момент. Головна функція розминки — створення сприятливого психологічного клімату на уроці, ситуації успіху. Теплий психологічний клімат сприяє творчості на уроці, кращому засвоєнню учнями навчального матеріалу, психологічному розвантаженню учнів, підвищенню авторитету вчителя.

Розминка може бути використана:

• для знайомства учасників навчання один з одним;

• для об'єднання тих, хто навчається разом;

• для активізації емоційної, розумової діяльності, зосередження на конкретному навчальному предметі на початку кожного заняття.

Під час розминки пропонуємо частіше використовувати такі методичні прийоми як:


  1. радість класу – емоційний відгук на навколишній світ, на успіх учня;

  2. лінія горизонтууспіх підхоплюється, пропонуються завдання вищого рівня, відсовуючи лінію успіху;

  3. авансуваннянайменший успіх представляється як дуже важливий результат.


Другий етап уроку - обґрунтування навчання.

Етап передбачає постановку мети уроку, розвиток внутрішньої мотивації до вивчення конкретної теми та предмета в цілому.

Навчальний матеріал засвоюється краще та швидше, якщо учні розуміють його конкретну практичну значущість для кожного з них, чітко знають, що вимагатиметься від них на уроці. Вчитель має створити умови для «відкриття», самостійного здобування знань, тоді за цих умов підвищується роль учня на уроці.

Третій етап уроку - актуалізація опорних знань і вмінь.

Кожен урок розпочинається з етапу актуалізації, під час якої вчитель пропонує учням завдання, що сприяють тому, щоб вони відтворили в пам'яті наявні у них уявлення, знання, вміння, провели їх інвентаризацію, роздумували і задавали запитання з теми, яку починають вивчати.

На цьому етапі відбувається кілька важливих моментів.

По-перше, учні активно пригадують все те, що вони знають з теми. Це їх змушує перевіряти свої власні знання та продумувати до дрібниць тему, над якою вони починають працювати. Важливість такого первинного занурення в тему буде краще видно на двох наступних етапах.

По-друге, навчання - це об'єднання невідомого з відомим. Актуалізація передбачає

діагностику знань і вмінь з теми. Те, що людина знає, визначає те, що вона може дізнатися. Інформація, яку учні не пов'язують з уже відомою, втрачається дуже швидко. Тому завдання вчителя - пробудити, викликати інтерес, схвилювати, спровокувати учнів пригадати те, що вони знають із цієї теми, щось, що пов'язане з навчальним матеріалом, створює контекст для сприйняття нових ідей. Ефективними є методичні прийоми «Вірю – не вірю», «Закінчи фразу» тощо.

На цьому етапі учні встановлюють рівень власних знань та вмінь, а учитель сприяє формуванню в учнів самоспрямованості на вивчення нової теми.

Четвертий етап уроку - осмислення нового матеріалу.

Цей етап найголовніший, оскільки учень сам отримує та аналізує нову інформацію у вигляді тексту, схем, діаграм, таблиць тощо.

На цьому етапі учні виконують такі розумові дії:

сприймання нової інформації;

розуміння: здатність викласти інформації своїми словами;

застосування: уміння побачити можливість застосувати певну ідею;

аналіз: уміння знайти причини і наслідки, складові частини комплексної ідеї;

синтез: уміння поєднати кілька ідей в одну нову, створити нову версію ідеї;

оцінка: уміння робити висновки щодо адекватності певної інформації або джерела для пояснення якогось явища.

Учень знайомиться з новою інформацією, аналізує, визначає особисте її розуміння, а вчитель має найменший вплив на учня. Етап передбачає розвиток уміння працювати з інформацією, працювати самостійно, виділяти головне, суттєве, формування компетентностей учня з предмета.

Вважаємо, що засвоєння нових знань завжди передбачає наявність кількох «хвиль». Потрібно кілька «підходів» учнів до одного й того самого змісту, щоб дати їм можливість «розжувати» його. До того ж, такі підходи повинні бути різноманітними, такими, що не повторюють початковий етап сприйняття. Наприклад, у математиці це засвоєння теорії, потім виконання вправ і прикладів, які поступово ускладнюються. Кожен спосіб опрацювання матеріалу учнями формує їхнє розуміння змісту. Іноді сам спосіб є більш важливим, ніж зміст інформації. Тільки таким чином ми можемо забезпечити розумовий розвиток учня. Коли навчання пасивне, учень «існує» у цьому процесі без питань, без інтересу, без зацікавленості в його результатах. Коли навчання активне, учень постійно знаходиться у стані пошуку, він хоче отримати відповідь на питання, має потребу в інформації, щоб вирішити проблему або міркує разом з іншими над способом виконання завдання.

Таким чином, на цьому етапі учні за допомогою вчителя:



  • порівнюють свої очікування з тим, що їм реально пропонують вивчити;

  • експериментують, пробують зробити що-небудь з того, чому вчаться, на
    практиці, виходячи з наявних уявлень, знань, умінь, незалежно від того, чи є вони достатніми;

  • аналізують отриманий досвід;

  • переглядають свої очікування і висловлюють нові;

  • виявляють головне, осмислюють теоретичні ідеї, концепції;

  • відстежують хід власних думок;

  • роблять умовиводи про матеріал;

  • пов'язують зміст уроку з особистим досвідом.

На етапі осмислення, коли учень вступає в контакт з новою інформацією або ідеями, читаючи текст, переглядаючи фільм, прослуховуючи лекцію, він вчиться відслідковувати своє розуміння нового й не ігнорувати прогалини у ньому, а записувати у вигляді запитань те, що не зрозумів, для з'ясування в майбутньому. Учням варто час від часу пропонувати висловлюватися, як вони розуміють ті чи інші значення слів, про те, що їм зрозуміло, а що-ні. Необхідно поступово навчити дітей такому самоаналізу.

Формування та закріплення учнями нових знань і способів діяльності на цьому етапі уроку має відбуватися за допомогою різноманітних методів і прийомів організацій активної самостійної роботи. Обов'язковими є два елементи - індивідуальний пошук учнів і обмін ідеями у групах чи загальному колі, причому особистий пошук мусить неодмінно передувати обміну думками.



П’ятий етап уроку - рефлексія.

Під рефлексією психологи розуміють самоаналіз, роздуми про те, що людина знає, відчуває, про що думає.

Рефлексія на уроці — це розмірковування про те, як здійснювався процес набуття нових знань, як нове приєднувалося до вже відомого, яку особисту цінність має набута інформація. Рефлексуючи, учень навчається аналізувати та оцінювати власну діяльність, діяльність однокласників, результати навчальної роботи, проектувати майбутню навчальну дію. В учня у комплексі розвиваються всі пізнавальні процеси, закладені природою: відчуття, уява, сприймання, пам’ять.Учень стає власником ідей, інформації, знань, отримує можливість використання та обміну знаннями з іншими учнями, дає оцінку та самооцінку діяльності.

Етап передбачає усвідомлення того, що було зроблено на уроці, демонстрацію знань та того, як можна застосувати знання, можливість замислитись над підвищенням якості роботи, визначення необхідності корекції.

Обов’язковою рисою етапу рефлексії є постановка запитань. Учні ставлять запитання і відповідають на запитання, здійснюють контроль і самоконтроль, корекцію знань, отриманих на уроці. Той, хто вміє мислити,- вміє ставити запитання та відповідати на них!

Рефлексія є одним із особливо значущих етапів уроку розвитку критичного мислення. Під час підбиття підсумків уроку рефлексія розглядається як процес, зворотній до початку уроку, що надає учням можливість озирнутися на події, що відбувалися, зіставити мету з досягнутими результатами, спланувати необхідну корекцію. Під час рефлексії прояснюється зміст зробленого і підбиваються підсумки знань, що повинні бути засвоєні, і встановлюється зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що знадобиться чи вивчатиметься в майбутньому.

Важливою складовою критичного мислення є мотивація учнів до навчання. Рефлексія після заняття призводить до виникнення у школярів мотивації вищого рівня - внутрішньої мотивації, на відміну під початку уроку, коли вона є зовнішньою, ініційованою вчителем. Адже ситуація, що виникає на занятті, допомагає школярам побачити власні успіхи і прорахунки. Внутрішня мотивація сильніша за мотивацію зовнішню. Це усвідомлене прагнення до успіху, бажання виправити помилки, пошук адекватних методів і прийомів. Рівень рефлексії завжди впливає на рівень мотивації.

Якщо подивитися на три описані вище фази з точки зору традиційного уроку, то очевидно, що вони не представляють виняткової новизни для учителя. Вони майже завжди присутні, тільки називаються по-іншому. Замість «виклику» звичніше для учителя звучить: вступ у проблему або актуалізація опорних знань і вмінь учнів, мотивація навчання. А «осмислення» є частиною уроку, що присвячена вивченню нового матеріалу. Третя стадія на традиційному уроці - це закріплення матеріалу, перевірка його засвоєння учнями. Однак глибинна і сутність цих етапів є іншою. Також елементи новизни містяться в методах. прийомах і стратегіях, які застосовуються на уроці розвитку критичного мислення.




  1. Методи та стратегії технології розвитку критичного мислення

«Більш корисно навчитися декількох мудрих правил, які завжди будуть тобі у нагоді, ніж навчитися багатьом не потрібним для тебе речам»

Сенека

Критичне мислення формується та розвивається під час опрацювання інформації, розв'язування задач, проблем, оцінки ситуацій, виборі раціональних способів діяльності. Тому такі уроки, де це постійно відбувається, створюють плідні умови для формування та розвитку критичного мислення. Якщо ж планувати урок з використанням доцільних методів та стратегій технології розвитку критичного мислення, то результат буде ще кращим.

Для формування критичного мислення вчитель має сам оволодіти новим мисленням, відповідним чином сприймаючи зміст програмового матеріалу, вибирати і застосовувати саме ті методи і прийоми навчання, які сприятимуть розвиткові критичного мислення. Найбільш ефективними для цього є методи проблемного навчаннядослідницький, діалогічний, евристичний, які пробуджують «дослідницький рефлекс», у процесі застосування яких найчастіше ставляться запитання «Чому...?»,« «Як...?»,«А як би...?», «А якщо...?», а також інтерактивні методи, метод проектів тощо.

Ефективними для формування критичного мислення є такі форми діяльності :



  • критичне обговорення наукових і публіцистичних статей, матеріалів Інтернету;

  • написання рефератів аналітичного характеру з виявленням та порівнянням різних поглядів на проблему;

  • рецензування своїх і чужих творчих робіт, рефератів;

  • розв'язування логічних задач і проблем із застосуванням логічних операцій, що ґрунтуються на застосуванні критики та самокритики;

  • обговорення передовсім у дискусіях помилок, допущених при вирішенні проблем чи розв'язуванні задач, вибір найбільш раціональних способів;

  • організація та проведення дискусій з будь-яких актуальних проблем сучасності з подальшим критичним аналізом їхнього перебігу;

  • участь в турнірах, змаганнях тощо.

Поряд з доцільними методами та формами діяльності треба використовувати спеціальні когнітивні техніки або стратегії розвитку критичного мислення.

Стратегії — це певний загальний план дій. Перше завдання у навчанні критичного мислення — ознайомити із певними загальними правилами розв’язування проблем — з евристиками.

Відмінність евристичних приписів від неевристичних полягає в тому, що якщо неевристичні приписи (алгоритми) гарантують той чи інший розв’язок задачі (хоч би і помилковий), то евристичні не гарантують, оскільки містять в собі таку невизначеність, яка не забезпечує неодмінного розв’язку. Найсуттєвішою особливістю евристик є те, що вони апелюють не до конкретних дій або операцій, а до цілих їхніх систем — "діяльностей", наприклад, "поділити проблему на частини". Подібний припис вимагає застосування цілого комплексу дій та операцій (складових цих дій) — у сукупності методів.

Розглянемо стратегії розвитку критичного мислення:



1. Стратегія «Розминка». ЇЇ застосовують для об’єднання учнів у групи або пари, для активізації емоційної, розумової діяльності, зосередження на предметі на початку уроку, для відпочинку, зміни виду діяльності протягом заняття.

Підхід до організації розминки може бути різний. Один з них - обговорення девізу або епіграфу уроку (як правило, це висловлювання видатних людей, народна мудрість тощо).

Наприклад, урок географії з теми «Гідросфера» починаємо словами Антуана де Сент Екзюпері «Ти не маєш ні кольору, ні запаху, тебе не опишеш, тобою насолоджуються, не розуміючи, що ти таке. Ти не просто необхідна для життя, ти і є життя».

Девіз - це художнє вираження квінтесенції уроку. Обговорення змісту девізу налаштовує дітей на творчий лад, сприяє формуванню органічної потреби в осмисленні почутого.

Для створення емоційного настрою перед груповою роботою на дошці можна записати епіграфи та девізи до роботи в групах: «Один за всіх, усі — за одного!», «Ми — одна команда!», «Твій успіх іде на користь мені, а мій— на користь тобі, бо він у нас — спільний!». Для настрою дітей на доброзичливі, щирі взаємини на уроці можна запропонувати учням закінчити одним словом речення:«Я бажаю тобі...» (успіху, перемоги, наснаги, наполегливості, терпіння тощо).

Для активізація розумової діяльності учнів пропонуємо учням слово, яке може бути назвою теми уроку, ключовим словом уроку чи поняттям, яке застосовується на уроці. Учні складають кросворд з літерами даного слова з умовою, що нові слова мають відношення до даної теми. Наприклад, ключове слово «Атмосфера» - пара, роса, сніг, тиск, дощ і т. д. Завдання може мати і протилежним : розгадайте кросворд і отримаєте ключове слово уроку.

Дуже важливо провести інтелектуальну розминку у хорошому темпі з позитивним настроєм. Заданий темп потрібно зберегти протягом усього уроку, а позитивний настрій вплине на формування робочої, психологічно комфортної атмосфери уроку.

2. Стратегія «Асоціативний кущ» або «Гронування», спонукає до вільного й відкритого мислення. Її використовують на етапах актуалізації та рефлексії для стимулювання методом асоціацій мислення про зв'язки між окремими поняттями.

Для складання асоціативного куща слід дотримуватись таких правил:

1. Записати на дошці чи аркуші в центрі ключове слово, обвести його колом чи прямокутником.

2. Записати всі слова (фрази), які спадають на думку.

3. Після того як заповнені всі можливі «гілки», поставити знаки питання біля частин куща, в яких є невпевненість.

4. Вказати аспекти проблеми, що потребують додаткової інформації.

Наприклад, на уроці географії складаєм «асоціативний кущ»:

Туман Випаровування Потепління


Гольфстрім Тепла течія Опади
Країна туманного Альбіону Хмари Відлига

3. Стратегія «PRES» (ПРЕС) — англ. Position, Reason, Exempl, Sammary — допомагає навчитися знаходити вагомі аргументи і формувати свою думку відносно спірного питання; розбиратися у своїх ідеях, а також формулювати їх у вигляді чіткої та логічної структури. Ця стратегія може бути використана на будь-якому етапі уроку. Аргументованість думки доводимо поетапно. Стратегія включає 4 етапи:

1. Висловлюємо свою думку: «Я вважаю…».

2. Пояснюємо причину такої точки зору: «Тому що…».

3. Наводимо приклад додаткових аргументів на підтримку своєї позиції: «…наприклад…».

4. Узагальнюємо, формулюємо висновки: «Отже…», «Таким чином…».

3. Стратегія «Закінчи (розпочни) речення» або «Якщо…, то…».

Варіанти роботи за цією стратегією такі:



    1. Вчитель (учень) говорить першу частину речення, а учень повинен продовжити його самостійно.

Наприклад, на уроці біології:

Якщо до м’язів надходить мало кисню, то …

Якщо носити тісне або на високому підборі взуття, то …

Якщо постійно носити важкий портфель в одній руці, то…

    1. Вчитель (учень) говорить другу частину речення, а учень повинен сформулювати першу частину речення.

      , то виникає сильний біль і навколо суглоба утворюється набряк.

      , то накладають шину або використовують різні тверді предмети (палиці, парасольки, дошки тощо).

      , то виникає карликовість.

    2. Можна запропонувати учням на основі тексту підручника побудувати всі речення одного чи кількох абзаців за вказаним методом.

4. Стратегія «Робота в парах». Робота в парах сприяє позитивному ставленню до навчання, розвиває вміння пристосовуватись до роботи в групах, готує ґрунт для широкого й ефективного застосування інтерактивних технологій. За умови парної роботи всі діти в класі отримують можливість говорити, обмінюватись ідеями з партнером, спілкуватись, допомагати один одному, висловлюватись, переконувати, критично мислити.

Приклади завдань, які доцільно пропонувати для роботи в парах:

1) обговорення матеріалу теми та виділення в ній головного;

2) аналіз задачі, теореми;

3) формулювання запитань з теми;

4) взаємоперевірка виконання завдання та оцінювання роботи один одного;

5) відповіді на запитання один одного;

6) відтворення нових знань за ключовими словами тощо.



5. Стратегія «Сенкан» або «Сенквейн» ( фр. cіng - п’ять ).

Сенквейн – короткий неримований вірш з 5 рядків, винайдений американською поетесою Аделаїдою Крепс під впливом японської поезії. Техніка цього вірша ідеально підходить для розвитку образного мислення, концентрації знань, переосмислення отриманої інформації, вираження своєї позиції щодо теми, а також для вивчення нових понять.

Правила складання сенкана:

1-й рядок – 1 слово – головна тема чи об’єкт обговорення (іменник чи займенник).

2-й рядок – 2 слова, що описують властивості, ознаки, характеристики об’єкта (прикметники, дієприкметники).

3-й рядок – 3 слова, що описують дії, характерні для об’єкта (дієслова, дієприкметники).

4-й рядок – фраза з 4-х слів, де автор висловлює особисте ставлення до теми.

5-й рядок – слово-резюме, ключова характеристика або нова інтерпретація об’єкта.

Стратегія «Сенкан» є цікавою для учнів і має багато позитивних моментів: забезпечує міжпредметні зв’язки, розвиває творчі здібності учнів, викликає інтерес і навіть захоплення предметом, процесом навчання в цілому.

Пропонуємо приклади сенканів з різних тем навчальних предметів:



1. Осінь

2. Math

Тепла і м’яка

Important education

Крутиться, танцює, сміється

Adding, subtracting, multiplying

Тільки сумно падає листя

Sometimes difficult, sometimes easy

Почуття

Numbers

3. Координатна пряма 4. Вітаміни

Нескінченна, числова Водорозчинні, жиророзчинні

Зображає, показує, розміщує Регулюють, допомагають, впливають

Кожній точці вказує координату Активні учасники обміну речовин

Числова вісь БАРи

5. Атом 6. Закон тяжіння

Загадковий, маленький Ньютонівський, всесвітній

Існує, рухається, взаємодіє Утримує, притягує, сприяє падінню

Містить ядро і електрони Допомагає пізнати будову світу

Елемент Гравітація

7. Географічна карта 8. Україна

Кольорова, змістовна Красива, рідна

Вчить мислити і подорожувати Розвивається, бориться, воює

Я люблю читати карту Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці

Мова географії Європейська країна

6. Стратегія «Дискусія». Досить актуальним прийомом формування критичного мислення є різні види дискусій та дебатів.

Дискусії і дебати дозволяють ефективно розв’язувати проблеми через самовираження, вчитися аналізувати ситуацію, добирати аргументи для розв’язання проблеми, розвивати комунікативні навички.

Дискусія дає можливість учням класу проаналізувати визначені проблеми, взаємодіяти

один з одним, виявити різні позиції з даної проблеми або суперечливого питання. Дискусія формує світогляд, теоретичні знання, вміння вчитися, вміння систематизувати та застосовувати знання; дискусія розвиває критичне мислення, пізнавальний інтерес, здатність висловлювати свою думку; спонукає до застосування набутих знань, виявлення ініціативи.

Дискусію можна розглядати як форму організації навчальної діяльності учнів на уроках та як прийом, за допомогою якого школярі виконують поставлене перед ними пізнавальне завдання. У першому випадку дискусія виступає як один із видів колективної роботи, у другому – входить як складова частина заняття.

Дискусію як прийом формування критичного мислення можна починати застосовувати в середніх класах. Сучасні діти отримують достатньо інформації з різних джерел.

Технологія опрацювання дискусійних питань включає прийоми : «ПРЕС», «Займи позицію», «Зміни позицію», «Круглий стіл» тощо.

7. Стратегія «Мозковий штурм».

Мозковий штурм - це методичний прийом, розроблений американцем Алексом Озборном. Суть мозкового штурму полягає у відокремлені процесів твореня ідей від їхньої оцінки. Метою є занурення учнів в атмосферу "вільного польоту думки", коли створення нових ідей стимулюється в процесі вислуховування ідей інших. Основний наголос робиться на кількості висловлених ідей. Філософською основою «мозкового штурму» є положення про те, що кількість породжує якість. Отже, мозковий штурм є методикою для генерації нових ідей. Його можна застосовувати як індивідуально, так і у складі груп. Під час мозкового штурму учні висловлюють будь-які, найфантастичніші, навіть, безглузді ідеї, припущення. Учитель повинен не заважати їм, а, навпаки, підтримувати школярів і фіксувати висловлювані ними точки зору для наступного обговорення.

Використання цього прийому дозволяє звільнити школярів від незручності, скутості, інерції мислення, шаблонів під час розв’язання проблемної задачі. Вони одержують можливість подивитися на предмет або явище з нової, подекуди несподіваної, точки зору, а значить, сприяють розвитку творчого мислення. Цей метод можна використовувати при розв’язуванні різних проблем - від найпростіших, відповідь на які є в підручнику, до більш складних.

Наприклад, на уроці географії формулюєм проблему: «Запропонуйте власну програму порятунку Карпатських лісів»; на уроці хімії пропонуєм завдання: «Запропонуйте способи очистки води в домашніх умовах» тощо.



8. Стратегія «Сюрприз» дає можливість швидко й цікаво підбити підсумок уроку.

Вона полягає в тому, що до початку уроку або вчитель, або хтось із учнів готує картки, які в стислій формі ілюструють матеріал уроку й потребують коментарів. Це може бути: розпізнавання формул, заповнення пропусків у формулах чи правилах, вибір методів для розв’язування задач. Картки поміщають в яскраву «чарівну скриньку». Підбиваючи підсумки, учитель (учень) витягає картки, пропонує учням навести потрібний коментар.

Особливості стратегії:

- ефективна в опрацюванні результатів уроку, на якому засвоєно або використано комплексні знання, наприклад, декілька способів розв’язання, декілька формул чи правил тощо;

- дає можливість наприкінці уроку зосередитись на головному;

- вносить в урок елемент гри, сприяє розвитку зацікавленості до предмета, розвитку позитивних емоцій;

- дає можливість плавного переходу до коментування домашнього завдання;

- надає вчителю та учням інформацію про необхідність корекції знань.



9. Стратегія «Кластер». Це спосіб графічної організації матеріалу, що дозволяє зробити наочними ті розумові процеси, які відбуваються при зануренні в ту або іншу тему. Кластер є відбиттям нелінійної форми мислення. Іноді таку техніку називають «наочним мозковим штурмом».

Послідовність дій проста й логічна:

- Посередині чистого аркуша (класної дошки) написати ключове слово або пропозицію, що є «серцем» ідеї, теми.

- Навколо «накидати» слова або пропозиції, що виражають ідеї, факти, образи, які підходять для даної теми, як модель «планети і її супутники».

- У міру записів, що з’явилися, слова з’єднуються прямими лініями із ключовим поняттям.

У кожного з «супутників» у свою чергу теж з’являються «супутники», установлюються нові логічні зв’язки. У підсумку виходить структура, що графічно відображає наші міркування, визначає інформаційне поле даної теми.

Ефективною є методика створення тематичних кластерів-вкладок, що відображають динамічне розширення та поглиблення знань і вмінь учнів.

10. Стратегія «Рюкзак» дає можливість залучити кожного учня класу до підбиття підсумків уроку. Полягає в тому, що кожен з учнів коротко записує на папері відповідь на запитання: які з тих знань, умінь, способів дій, що набули на уроці, вони візьмуть з собою для використання на інших уроках, у житті, для виконання домашнього завдання, тематичного оцінювання тощо. Папірці з відповідями учні складають у рюкзак (справжній чи уявний) та вибірково знайомляться з відповідями.

Особливості стратегії:

- дає можливість залучити до роботи всіх учнів;

- дає можливість виділити головне, визначити важливість уроку;

- вносить в урок елемент гри, сприяє розвитку пізнавальних інтересів, позитивних емоцій;

- надає вчителю інформацію про кожного учня, про методи роботи, що були важливими для учнів, сподобались їм;

- створює основу для проведення мотивації на наступних уроках.

11. Стратегія «Есе». Есе - це письмовий твір, в якому учень повинен висловити свої думки з приводу певної проблеми, це вільне письмо. Есе збагачує словниковий запас; дозволяє учневі «почути» себе; розширює світогляд, змушує бути уважним і спостережливим; дозволяє зробити підсумок у нетрадиційній формі.

У кінці уроку учням пропонується 5-хвилинне есе. Його використовують для визначення ключових понять теми чи нових понять, що сподобалось і не сподобалось учням на уроці, які питання залишились не зрозумілими тощо.



12. Стратегія «Мозаїка».

Учні класу об’єднуються у постійні групи (кількість учнів – це кількість частин у тексті). Кожен учень має певний номер. Текст поділяється учителем на логічно завершені частини. Кожна частина вивчається певною експертною групою, яка формується за однаковими номерами або за кольоровими картками. Робота експертних груп: учні вивчають свою частину, готуються донести її зміст до своїх товаришів у постійній групі. Отже, кожна дитина вивчає свою частину тексту, але за допомогою товаришів (експертів з іншої частини) повинна сприйняти весь текст в цілому. Повернення експертів до постійної групи і взаємонавчання, перевірка засвоєння змісту в цілому всіма учнями завершують роботу.

Така стратегія може використовуватися як при вивчення теоретичного матеріалу, так і при розв’язуванні вправ чи задач.

13. Стратегія «Самооцінка» дає можливість залучити всіх учнів до роботи на уроці; вчить учнів контролювати та оцінювати дії свої та інших учнів; дає можливість учневі краще розуміти оцінку, що виставляє йому вчитель; надає вчителю та учням інформацію про необхідність корекції знань; надає природну можливість диференціації домашнього завдання. Самооцінку здійснюємо при перевірці як письмових, так і усних завдань.

Наприклад, написавши математичний диктант, учні здійснюють самоперевірку і самооцінювання за попередньо оговореною системою балів. Оцінку виставляють у зошиті олівцем. Аналогічну роботу проводимо під час перевірки домашнього завдання, самостійної роботи тощо.

Результати самооцінки зручно фіксувати у індивідуальних картках або листках оцінювання («картки Успіху»), які переглядаються і аналізуються вчителем. Учитель виставляє остаточні оцінки у журнал. Якщо таку роботу проводити систематично, то самооцінка учня і оцінка вчителя будуть збігатися. Така форма роботи дає можливість оцінити роботу кожного учня на уроці.

ЛИСТОК ОЦІНЮВАННЯ


Листок оцінок / ПІБ _____________________________________________________________

Тема

Хто оцінює

Брав активну участь у всіх видах роботи

Частково брав участь у всіх видах роботи

Брав участь

в окремих

видах роботи



Оцінка

самооцінка










взаємооцінка










оцінка вчителя











Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка