Районний соціальний проект «Доманівщина очима дітей» Земля моїх батьків



Скачати 425.61 Kb.
Дата конвертації14.02.2019
Розмір425.61 Kb.

Доманівська района державна адміністраціяhttp://alfor.ru/uploads/posts/2010-09/thumbs/1285691668_svertok.jpg

Відділ освіти

Районний методичний кабінет

Районний соціальний проектhttp://s51.radikal.ru/i133/0906/eb/7bcb1e12a98b.jpg

«Доманівщина очима дітей»
Земля моїх батьків

c:\documents and settings\admin\мои документы\y_9827db9e.jpg

Доманівка – 2013


Південний Буг

Південний Буг – рікафото1 012

Тече до нас із далека.

Початок має у Хмельницьку

І місто Вінницю не омина.

На березі цієї річки я живу.

І в літню пору плавати

До неї я ходжу.

І води її бистрії

Невпинно так біжать,

До моря, моря Чорного


Потрапити спішать.

Робота учня 5 класу Богданівської ЗОШ І-ІІІ ст..

Сливенка Руслана (керівник Зажерило Т.І.)
Рідна Богданівкаc:\documents and settings\admin\рабочий стол\sam_1872.jpg

Рідна Богданівко моя,

люблю тебе!

Де б не була, в яких краях,

Завжди до тебе думка лине.

Люблю я верби, рідний дім,

Стежину , що веде до школи

І все село, живу я в нім.

Робота учениці 5 класу Богданівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Зажерило Анни (керівник Зажерило Т.І.)

* * *

Історія Доманівського району дуже багата,

Цікава, захоплююча і завзята.

А все починалося так:

Жив у нашій Козубівці козак.

Дуже він любив село, природу,img_0390.jpg

Її красиву і чудову вроду.

Було ще козаків немало

І багато героїв серед них вистачало.

Але в сорок першому сталася біда,

Охопила мирне людство війна.

Біда, якої ще не бачив світ

І тривала вона довгих п’ять літ.

Німці напали на Україну,

Перетворивши її на руїну.

Вони захопили мою Батьківщину,

Рідну мою Доманівщину.

Дуже багато загинуло людей

Дорослих, літніх та малих дітей,

Полягли і дорослі, і малі

На нашій Доманівській землі.

Але в жовтні, в чудовий час,

Прийшла перемога до нас.

Визволили Доманівщину всім дорогу,

Рідну, квітучу нашу сторону.

І зараз в Доманівському краю

Сонечко мирне усіх зігріває,

Мирно люди тут зараз живуть,

Сіють, збирають і жнуть.

В серці радість від цього лунає,

Добре нам живеться в Доманівському краї.
Робота учениці 10 класу Козубівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Хлівнюк Любові (керівник Ревенко Ю.В.)

* * *

Доманівщина - прекрасний край ,

І ти сюди обов’язково завітай!

Дуже чудові тут є місця,

Де ступала нога прекрасного творця.

Де дуб листям шелестить,

Де тополя струнка стоїть і квітнуть квіти,

Тут зростають діти.

Де сокіл проліта великий, гарний, ясний,

Де клен росте чудовий і прекрасний.

Тут є село на Доманівщині оцій:

Так, це Козубівка, я проживаю в ній.

І хоч весь світ ти обійди,

Нема прекраснішої сторони.

Я закохана в Доманівський край,

Тому що життя тут ніби рай.

Я зростаю здорова, дужа і щаслива,

У мене прекрасна родина.

За це я вдячна людям усім,

А особливо воїнам – визволителям,

Які у великих боях полягли

І життя в Доманівському краї зберегли.


Робота учениці 10 класу Козубівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Гуди Ганни (керівник Демидова О.Л.)

Душі людської доброта
nebo-pejzazh-podsolnuhi-rasteniya-4671

Нехай цвітуть протебе співи,
Тебе люблю безмежно я,
Мій край, веселий і щасливий
Доманівська зоряна земля.

Доманівка! Рідний серцю милий край. Це земля моїх батьків, прадідів. Сьогодні вона святкує уже свій 211 день народження. День, який ще більше єднає її мешканців у велику дружню родину.

Багате селище наше талановитими, чуйними, добропорядними і щедрими душею людьми. Вони живуть і прославляють рідний край, роблять усе можливе, аби ще кращою стала Доманівка, заможніше жили до манівці і здоровими та щасливими були ми – молоде покоління.

Доброта і чуйність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину, надати спонсорську допомогу – важлива риса моїх односельців.

Кожного ранку, вийшовши на поріг рідної хати, я відкриваю для себе чарівний світ. Біля будинку цвітуть вогнисті мальви, чорнобривці, а над дахами синіє небо високе, безкрає… А далі оксамитово – темними стрічками стеляться городи ще підкреслюючи величність чепурних білих будинків, які символізують чистоту і душевну красу, добро і надію.

Йдучи дорогою до школи чи то до центру селища, я бачу як кожного дня змінюється воно. Доманівка молодіє, бо багато діточок відводять батьки до дитячих садочків де радо їх зустрічають вихователі, а граються вони на нових прекрасних ігрових майданчиках. І все це тому, що в районі виконуються соціальні ініціативи Президента, які передбачають відкриття нових дитячих дошкільних закладів, ігрових та спортивних майданчиків.

Радіють діти, батьки Новоолександрівки, Козубівки, Доманівського дитячого садочка №2, де відкрито садочки, а в останньому комфортно відремонтована будівля, обладнаний гарний ігровий майданчик.

Відпочивати малечі, загартовувати себе можна і на ігрових майданчиках у центрі селища. Гірки, пісочниці, гойдалки – все для наших послуг. Проте, треба навчитися нам усе це берегти, не нівечити, бути людянішими і милосерднішими.

Традиційним стало проведення в моїй рідній школі свята здоров’я і сили дужу – Дня фізичної культури. І саме у цей день, 9 вересня, було відкрито оновлений спортивний майданчик у моїй школі № 2. Адже кожен з вихованців Доманівської ЗОШ I-III ст. №2 знає що «сила, спритність і сміливість, ще постава і фігура, все ввійшло в єдине і потрібне слово – фізкультура».

Щедрі душею органи влади, вчителі, обслуговуючий персонал і спонсори, які посприяли тому, аби радісно сіяли обличчя дітей, що залюбки гратимуться на майданчику, загартовуватимуть свій організм.



Руки за голову поставимо сміло
І повертаємось вправо, вліво
:

Двічі наліво, двічі направо -
Зробимо чітко всі ми цю вправу.
Двічі наліво, двічі направо -
Будемо мати всі гарну поставу.

Людяні, милосердні жителі Доманівки. Адже завдяки їхній допомозі сяють золотом куполи церкви О. Невського, а у сквері по вулиці Леніна висаджені ялинки, біля лікарні – тендітні берізки, які милуватимуть наші очі, хвилюватимуть шепотом своїх листочків, оповідаючи таємне і щасливе про наш рід доманівський. Бо ж Доманівка – дім наш, рідна хата.

Є тут де нам і відпочити, і здібності свої розвивати.
Робота учениці 10 класу Доманівської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 Трофименко Єлизавети (керівник Бібік Н.О.)


Перлина Доманівщини
Мостове? Мостове! Мостове…

Це для когось звичайне слово,

А для мене у ньому – все,

Бо село це – мій дім, основа.

У квітучій долині лежить,

Де ріка, розкинувши крила,

Наче птаха у вись летить,

І шумить, шумить норовливо.

А згори, насупивши брови,

Поглядає старенький ліс,

Ніби хоче нам розказати,

Що з собою віками ніс.

Сонця сонях яскравий сяє,

Додає до життя снаги,

На село поглянеш – одразу

Жити хочеться без журби.

Щоб ніколи-ніколи в світі

Не спіткало горе його,

Я люблю тебе, що й казати,

Мостове, моє рідне село!


****


Я живу вМостовому

Чудове село!

Завжди тягне додому

Хоч би як де було.


Де, скажіть, такий парк є ?

І дерева такі ?

Старовинні будівлі,

Люди щирі й палкі.


Голубе піднебесся,

Обміліла ріка..

Якби виросла десь я,

То була б не така.


Роботаучениці 11 класуМостівського НВК

Помазунової Антоніни
http://itd0.mycdn.me/getimage?photoid=235224470847&phototype=13

Врятоване життя
Усе далі відходять в історію події Великої Вітчизняної війни. А людей, які можуть розказати правду про ту далеку й жорстоку війну, залишається все менше.

Моє рідне село Виноградний Сад розташоване на правому березі річки Південний Буг, нижче за течією від села Богданівка.Не оминули роки лихоліття і його.

Цю розповідь я почув від свого односельчанина Бірюка Миколи Григоровича, уроженця с.Виноградний Сад, 1940 року народження. Із спогадів родичів та сусідів він згадує такі події:

Його дядько Петро і тітка Христя жили в селі на нижній вулиці, де зараз хата Тараненка Миколи. Дітей у них не було, бо тітка була хвороблива.

1941 рік… Через село румунські жандарми колону за колоною вели евреїв до Богданівки у табір, який був розташований у свинарниках на околиці.Селяни виходили на вулиці і з сумом дивилися на них ,намагаючись кинути хоч щось з їжі.

Одного дня дядько Петро ішов від брата додому і побачив колону.Він зупинився. Люди були змучені, виснажені …І раптом чоловік зустрівся поглядом з жінкою.Вона несла на руках дитину.У неї були очі повні сліз і губи шепотіли « Врятуйте! Врятуйте!». Раптом виникло якесь сум’яття, жандарми відволіклись і єврейка кинула дитину в руки дядька. Чоловік не розгубився, швиденько заховав дитя під одяг (тілогрійку) і поніс додому.

Дівчинка була маленька, десь більше року. Назвали її Лізою. Вони її спочатку переховували, бо знали про розстріли євреїв у Богданівці. Так вона і залишилаь у них.

Названі батьки дбали про неї, любили як рідну. Після школи дівчина навчалась у м. Одесса.

Після війни дядько виїхав у с. Скаржинку, там і помер. Тітку Христю Ліза забрала до Одеси, де і догледіла її до смерті.

Де Ліза зараз, Микола Григорович не знає, але надіється, що колись зустрінуться.



Село із сонячною назвою

(Легенда)
Жили собі два брата: одного звали Сад, а другого Виноград. Свої імена вони мали від батьків, які дуже любили і шанували природу.

Виросли хлопці і вирішили самостійно влаштовувати своє життя без батьківської допомоги. Пішли брати світом.

Мандрували різними краями, але облюбували найбільше місцевість на березі річки Південний Буг. Вирішили вони тут побудувати свої господи, не поряд, але і не далеко один від одного.

Пройшов час. Звели Сад і Виноград гарні маєтки, навколо садили фруктові дерева, виноградники. Про трудящих хлопців слава понеслась світом, почали до них приїздити люди, залишались жити.Так скоро виросло невелике село із двома рівними вулицями на схилі скал, у садках посміхалися шибками чепурні хати.

А село люди назвали Виноградний Сад на честь братів і в пам’ять про них.

Робота учня 9 класу Богданівскої ЗОШ І-ІІІ ст.

Крупи Олександра (керівник – Сундирєва В.І.)

http://www.fullhdoboi.com/wallpapers/thumbs/18/foto-vinograd-6843.jpg

Земля моя – земля моїх батьків

Хворію я тобою до знемоги,
Всім тим, що маєш,що у тебе є.
Сучасним станом і життям убогим –
Хворію, млію, селище моє.
Садок вишневий і верба крислата,
Ставок і луг, і батьківський поріг.
Пишаюсь вами, бережу вас свято,
І низько вам вклоняюся до ніг.
Хворію я тобою до нестями,
До дна спиваю рідні береги.
Доводитесь мені ви не гостями,
Бо ви мені довіку дорогіc:\documents and settings\admin\мои документы\y_f0b2153c.jpgimg_0365.jpg

Лідіївка… Давня і водночас вічно молода, овіяна легендами і славою. Це земля, на якій я народилася і живу. Люблю її блакитне небо, вечірні зорі, зелені ліси і широкі поля, свіже повітря, прозорі ставки, квітучі луги. Моє село цікаве своїми пам’ятками далекого і близького минулого.

Лідіївка була заснована наприкінці 18 століття на землях, які належали князю Скаржинському. Звідси і походить перша назва села – Скаржинка. Пізніше територія, на якій розмістилося село, була перепродана. І змінилася назва – село стало Лідіївкою. Існувало багато легенд про походження назви, одна із них така: «В одного дуже багатого поміщика не було дітей, він вже й не сподівався на чудо і раптом в нього народилася донечка. Вона була дуже схожа на татуся. Після смерті дружини маленька Лідія залишилася єдиною втіхою батька. Вони завжди проводили разом час, гралися. Ще змалечку дівчинка часто хворіла, тато за неї дуже хвилювався. Одного разу Лідія не змогла перебороти хворобу і невдовзі померла. На честь своєї покійної дочки поміщик назвав свою садибу Лідіївкою.» Так і зародилося село.

У період революції ( 1905 – 1907 рр. ) відбувалися стихійні виступи селян проти поміщиків. Жителі селища активно боролися з контрреволюцією в роки громадянської війни, близько 300 чоловік з них були учасниками партизанського загону І. М. Даровенка, що діяв на території Миколаївської та Одеської областей. У 1919 році тут створили радгосп «Суха Балка», через рік створено партійний осередок.

Населення становило 1900 чоловік. Лідіївці підпорядковувалися також села Дворянка, Довга Могила, Іванівка, Ізбашівка, Суха Балка, Широкі Криниці.

Пізніше тут знаходиться центральна садиба колгоспу імені Ілліча, за яким було закріплено 3720 га орних земель господарчо – зерно – тваринницького напрямку. У селі працює восьмирічна школа, клуб, бібліотека, два магазини, стадіон. Пройшовши війну, село не втратило свою назву.

В 1972 році радгосп «Заповіт Ілліча» об’єднали з радгоспом «Суха Балка»і центральну садибу було перенесено до села Суха Балка. Згодом школа була реорганізована.

Лідіївка завжди славилася творчими людьми, звичаями, духовними традиціями, моральними засадами своїх предків. В 1973 році організувався фольклорний колектив «Лідіївчанка». Керівником став завідуючий сільським Будинком культури Бойчук Іван Степанович. Спочатку він складався з 4 чоловік, з часом склад колективу поповнювався.

З 1984 року «Лідіївчанка» альбом 090.jpg

брали участь в оглядах

фольклорних колективів.

Ними було завойовано велику

кількість грамот, дипломів.

Відкривається Лідіївська

загальноосвітня школа c:\documents and settings\admin\мои документы\y_4c3423d8.jpg

1–2 ступенів. На фото вигляд

сучасної дев’ятирічної школи.

У жовтні 1989 року знову поновлено колгосп «Лідіївський». Село починає розцвітати. В 1995 році землі колгоспу бере в оренду ССГП «НІБУЛОН». Огранізовується ДП «Лідіївське».c:\documents and settings\admin\мои документы\y_9e66ef27.jpg

Село Лідіївка є одним з найкращих сіл Доманівщини, адже це моя рідна домівка, мій рідний край!

Люблю село своє тоді,
коли осталось наодинці
при не столоченій билинці
й не скаламученій воді.
Коли збирається рідня,
хай вже мала, та працьовита,
у бронзу літа перелита,
в осінню честь оцього дня.
І тихо мовляться слова,
і шепче зірка вечорова.
І чуть, як засина трава
у колисковій рідній мові.c:\documents and settings\admin\мои документы\y_fe01b9ec.jpg

Робота учениці 10 класу СухобалківськоїЗОШ І-ІІІ ст..

Ковач Анни (керівник Левченко Л.Г.)

Село моє, для мене ти єдине

Маленька крапелька величної держави - 
                        моє село, багато є таких! 
                        Зазнало лиха, бідувань і слави.
                        Воно живе і вічно буде жить! 

За вікном осінь. Під яскравими золотистими променями сонця все ніби палахкотить золотими і діамантовими фарбами. Похмурий осінній день сповнений особливої краси, спокою та гармонії. Чарівниця-осінь дуже гарно наряджає наше село. Вбрання дерев у парку радують око та прикрашають пейзаж навколо.

Ми з бабусею любимо гуляти селом ясного жовтневого дня, коли навіть повітря виблискує якоюсь дзвінкою прозорістю, над головою розкидається безмежне синє небо, а де-не-де поміж гілок проглядають червоні ягоди достиглої горобини. Одного такого дня ми пішли гуляти. Підійшли до ставка й стали спостерігати за тим, як у ньому відбиваються тисячі сонячних блискіток. Одинокі липи, що стоять поблизу, ніби милуються своїм відображенням в чистій прозорій воді. З одного берегапідморгують нам високі комиші, а з другого берега, навпроти, полощуть свої зелені віти верби. Чепуряться...x_629499bd.jpg

Побачивши цю красу, мені чомусь стало дуже цікаво, а як тут було раніше, чи був тут ставок, чи село взагалі.

- Бабусю, а в Лідіївці завжди була ця водойма? – з допитливістю запитала.

- Ні, звичайно ні, - з посмішкою на вустах відповіла бабуся. – Як тільки село було засноване князем Скаржинським, на місці теперішніх ставка та парку розташовувались його маєтки. В моїй уяві відразу постали розкішні, просторі кімнати, якими гуляє князь. Цікавості стало ще більше.

- І що, сам Скаржинський жив у Лідіївці?

- Ні, в маєтках жив тогочасний уряд. Князь лише іноді з’являвся в селі, яке, до речі, на той час називалося Скаржинкою.

- Скаржинкою?- перепитала я.x_a12f294a.jpg

Подив та інтерес переповнювали мене. Я дуже люблю слухати бабусині розповіді, а тим паче,коли вони стосуються історії нашого села, адже  це частина моєї рідної Вітчизни.

- Але пізніше ця територія була передана, - продовжувала бабуся, - змінилась і назва села…

- На Лідіївку? – не дочекавшись, вигукнула я.

- Так. Були чутки, що новий господар назвав так свою садибу на честь дочки Лідії, яка померла дуже молодою.

Бабуся продовжувала розповідати, а я з величезною увагою – слухати. За розмовами ми й не помітили, як піднялися на першу Шляхову вулицю. Дійшовши до перехрестя, приповільнили крок. c:\users\администратор\desktop\новая папка\sdc10964.jpg

- А на цьому місці раніше виблискувала своїми куполами церква, - говорила бабуся, ніби відтворюючи у пам’яті ті часи. – На жаль, ми застали тільки руїни від неї. Але літні люди розповідали, що вона була величезною. І на свята люди сходилися з усієї околиці в Лідіївську церкву.

- Шкода, що вона не зосталася до наших часів, - засмучено сказала я.

- Ми, коли були ще малими, часто гралися на тих розвалинах, - відповіла бабуся, - я знайшла там мідну частину іконостасу, яка і дотепер лежить у мене вдома.

Мої очі аж загорілися від цікавості. Мені так хотілося особисто побачити частину історії моєї батьківщини.

А ми, тим часом, підійшли до Будинку культури і відчули тихесеньке дихання тополь. Осінь і тут залила все яскравими фарбами. З величезних кленів ніжно спадає різнобарвне листя. З троянд летять пелюстки туди ж, до осінніх листочків. Ми з бабусею підійшли до пам’ятників солдатам Великої Вітчизняної війни. Вони стояли навпроти Будинку культури, а поряд красувалися задумливі дерева та яскраві осінні квіти. x_77ce5b4a.jpg

- Це, онученько, меморіали великим людям, – тепер уже з легким смутком у голосі промовила бабуня. – З нашого села на війну було призвано близько ста чоловік, а повернулося менше половини. Наші односельчани відчайдушно захищали свою країну.x_0c09793e.jpg

Ми підійшли ближче й розгледіли на пам’ятнику знайомі прізвища. На такій трішки сумній нотці ми продовжили прогулянку осінніми алеями. Милуючись казковими пейзажами нашого села, так довго розмовляли, що не помітили, як стемніло.


  • Про Лідіївку можна говорити безкінечно, - влучно додала я.

- Але наша прогулянка рідним краєм на сьогодні скінчилась, - з усмішкою сказала бабця.

Ми повернулися додому. Сонце почало сідати за виднокрай, на плечі будинків повільно опустився вечір,останні промені неймовірно красиво освітили село. І ставок, і парк, і липи ніби залило червоногаряче світло. Усе довкола набуло нереальних форм і забарвлення. Це – захоплююче, фантастичне видовище.



Робота учениці 10 класу Сухобалківської
ЗОШ І-ІІІ ст..

Подороги Анастасії (керівник Левченко Л.Г.)

dsc04084.jpg

Батьківщина

фото-0038.jpg

Рідна земленько моя,

Найкраща ти моя.

Найгарніші твої ліси,поля,

Люблю тебе і я.

І Чабарка, і ставок, і панський садок,

Де чудовий холодок.

Любить дітвора гасати,фото-0027.jpg

Їм цікаво у Сухій Балці проживати.

Коли я їду далеченько,

Сумую дуже я.

Як цікаво мандрувати,

І сонечко зустрічати.

Якщо історію ти знаєш

Рідного село свойого,фото0082.jpg

То ти ,напевно, пам’ятаєш,

Історичні пам’ятки пізнаєш.
Завітай до Сухої Балки!
Ми тобі розповімо
про степи , про джерела,
наш малесенький ставок.

Завітай до Сухої Балки!


Ми тобі розповімо
про степи , про джерела,
наш малесенький ставок.

Робота учениці 8 класу Сухобалківської
ЗОШ І-ІІІ ст..

Онуфрієнко Анастасії (керівник Левченко Л.Г.)

Село Суха Балка

Хочу вам розповісти про моє рідне село. Яке воно було в часи панщини. Тож загляньмо на сторінку історії, повернімося в ті часи, коли виникло наше село Суха Балка.

А розпочиналось все так…

У середині ХІХ століття поміщики Мезіни, отримавши шматок землі від цариці Катерини ІІ, засновують хутір Мезіне. Розташований він був на лівому березі невеликого ставка, тепер це вулиця Польова. А праворуч від ставка знаходився хутір німецького колоніста Якова Акимовича Еслінгера, нині це вулиця Центральна. Господарство Еслінгера було ефективнішим, і згодом він купує землі поміщиків Мезіних. У нього було близько 500 га орної землі та 300 га пасовищ, крім обробітку землі, він займався ще й вівчарством, мав конюшню. Усіма роботами керував управляючий Мілентей Попович, а поміщик Еслінгер жив у Німеччині, тільки на літо приїздив з усією сім’єю у село.

Входило тоді наше село до Головлівської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії. Населення займалось землеробством, скотарством, розвивались ремесла теслярів, ковалів, кравців, більшість мешканців були кріпаками.

Відомо, що у пана Еслінгера був гарний маєток. Панський будинок був збудований з пиляного каменю (черепашника) та червоної цегли. Кімнати були оздоблені ліпним орнаментом, підлога була викладена кахельною плиткою з гарними візерунками. Головний вхід до будинку прикрашала тераса з колонами. Біля маєтку був закладений невеликий парк, в якому знаходились альтанки для відпочинку, а в кінці розташовувалась криниця з журавлем, випиляна з колод. Будинок пана Еслінгера з 1920 року по 1979 рік використовувався як будівля місцевої школи. На невеликій відстані від будинку, ближче до балки, була збудована продовгувата будівля, яка використовувалася як житло для панської челяді. За радянських часів там були пекарня та кухня.

Після Великої Вітчизняної війни в цій будівлі розміщувалась шкільна їдальня та гуртожиток для учнів з села Семенівка та хутора Комишового. Біля цієї будівлі знаходилась мурована криниця (збереглась до наших днів напівзруйнованою). dsc04395

У маєтку були збудовані великі комори для зерна, кормів та вовни. Одна з цих комор існує і дотепер та є втіленням майстерності тодішніх будівельників, які, за свідченням старожилів, додавали в розчин вапна яєчний білок для міцності кладки каменю. І хоч це була лише комора, її теж намагалися прикрасити - вздовж жерстяної покрівлі, як оздоблення, викладено кам`яний бортик. Під однією з комор був великий, просторий і холодний льох, обкладений гранітом. Взимку панські наймити рубали лід на ставку брусами і возили його в льох. Зверху прикривали соломою і таким чином зберігали у великих дубових бочках запаси соління, рибу, м’ясо, молоко, сир, сметану і взимку, і влітку. Лід в льосі, прикритий соломою, не танув до наступної зими.

За селом, в напрямку до садиби поміщика Скаржинського (сучасне село Лідіївка), було невеличке природне джерело. За наказом пана Еслінгера його розчистили та зусиллями пана і селян на тому місці викопали ставок, насипали греблю. Наймити возами завозили рибу з річки Південний Буг на розведення. Понад ставком був насаджений невеликий лісок. Поряд з ним були кошари з вівцями та мешкали чабани, що доглядали за тваринами. Так цей лісок понад ставком і дотепер називається Чабаркою.dsc06404

Під час революційних подій пан Еслінгер виїхав до Німеччини. Збираючись у далеку дорогу, він забув у тайнику сімейні коштовності. Місцевий чоловік, Лось Степан, служив у пана конюхом. Коли пан виїжджав, до порту віз його Степан. Він мав допомогти йому, а потім повернутися додому . Доїхавши до села Кудрявцево, пан згадав, що у підвалі свого будинку, у тайнику, він забув коштовності. Повернення в село загрожувало його життю. Знаючи свого конюха як добру і порядну людину, він розповів йому, де заховане золото. Пан Еслінгер поїхав далі, а Степан повернувся назад у село за коштовностями. У підвалі панського будинку він знайшов забуту скриньку і щодуху помчав на бричці доганяти пана. Догнав його аж за Березівкою і віддав золото. Зворушений пан дякував Степанові. Вони попрощалися. Пан Еслінгер поїхав до Німеччини, а Степан повернувся додому. У 70-х роках XX століття нащадки роду Еслінгерів приїжджали у наше село. Побували біля будинку, який колись належав їхній родині та познайомились з рідними Степана Лося, дякували за допомогу їхній сім`ї в скрутну хвилину.

Пам`ять про пана бережуть надгробні плити на сільському кладовищі, а місцеві жителі переповідають легенду про нещасливе кохання панської доньки, яка покохала наймита.
dsc06448d

Надгробна плита Адольфа Еслінгера


dsc06441

Надгробна плита Катерини Еслінгер

Від панського будинку залишились лише руїни, але кахельна плитка, якою була вистелена підлога, подекуди збереглась. Роками під відкритим небом, випалена сонцем, омита дощами,вона, непідвладна часу, вражає стійкістю кольорів.dsc04416d

До нашого села входить і хутір Довга Могила. Заснований ще в 30-х роках XІX століття німцями-колоністами, він називався Новий Вормс як пам`ять про історичну батьківщину засновників. Перейменували хутір ще під час Першої світової війни. Нова назва пов’язана з курганом продовгуватої форми, що розташований поруч , походження якого достеменно невідоме.

Вже пізніше 1920 року село Мезіне перейменовано в село Суха Балка із-за невеличкої балки, яка називалася Сухою.

Село Суха Балка – це свята моя колиска, мій рідний солов’їний край.



Робота учениці 10 класу СухобалківськоїЗОШ І-ІІІ ст..

Онищак Анни (керівник Левченко Л.Г.)
Легенда про ставок села Сухої Балки

На тому місці, де став, стояло декілька хатинок. В одній мудрець жив, в іншій - молодий хлопець . І кожен мав свій сад, город. А неподалік знаходився невеличкий лісочок, в якому люди збирали ягоди, гриби, полювали на тварин. Цей ліс був дивний.

Одного разу молодий хлопець прийшов до мудреця запитати, яка у нього доля. Старий дід був розумний , він всіх лікував травами, настоянками. Ось що він йому відповів:

«Хлопче, в тебе важка доля, та ти пам’ятай:не ходи до лісу, що поруч, зазнаєш горя на все життя. Ти це не забувай!»

«Чому не ходити до лісу, що поруч?» - завжди думав юнак, але він дотримувався поради.

Невдовзі видався неурожайний рік. На городі немає овочів, в саду – фруктів. В людей не було вибору, вони ходили в ліс за грибами , ягодами і приносили повні кошики. Юнак пам’ятав , що йому не можна до лісу, але в нього не було іншого виходу. Сидить та й думає: «Краще піду та назбираю їжі, що може бути гірше, ніж померти з голоду?» Та й вирушив . У лісі він зустрів дівчину, яка розповіла, що заблукала. Хлопчина був зачарований красою дівчини. Коли юнак прийшов додому, відразу вирушив до мудреця розповісти, що у лісі з ним нічого не трапилось , а навпаки, він зустрів прекрасну дівчину. Почувши відповідь діда, він був вражений… то була мавка . Прокинувшись рано – вранці, він побачив перед собою дівчину – мавку. Вона його дуже покохала і не хотіла розлучатися, тому запитала: «Чи не хочеш ти жити в нашому лісовому царстві?» Юнак був наляканий, тому відповів: «Ніколи ! Я народився людиною і я нею залишусь!» Мавка так розлютилась ,що перетворила його на водоймище – став . фото-0029.jpg

І нині, коли став висихає , мавка ображається на юнака, а коли він наповнюється водою, то в неї знову народжуються щирі почуття до юнака.
Робота учениці 8 класу СухобалківськоїЗОШ І-ІІІ ст..

Онищак Лілії (керівник Левченко Л.Г.)
Доманівчаночка

Я щаслива дуже, друзі,e:\лера\12 09 2013\dsc01209.jpg

Бо волошка цвіте в лузі.

Бо родину гарну маю,

Друзів вірних поважаю.

Бо до класу вранці сонце

Заглядає у віконце.

Бо вчителька найкраща в світі,e:\лера\12 09 2013\dsc01207.jpg

Її люблять усі діти.

Бо в 3 я класі вчуся

І Валерія зовуся.

Бо знаменитістю я мрію стати

І рідну Доманівку прославляти.

Моя родина

Мій дім-це маленька країна,

Це світ,перше слово і перший мій крок.

Тут в холод для всіх нас дуже тепленько,

А в спеку липневу-завжди холодок.

Сестричці бажаю,бабуні і татові,й мамі,

Щоб в щасті жили ,добрі і пошані.

Щоб всі навкруги все життя говорили,

Що гарна і дружна у мене родина.

Подарунок від дорослих

Друже! Друже! Зупинись!

І навколо озирнись:

Майданчик дитячий веселкою граєe:\лера\12 09 2013\dsc01210.jpg

Й малечу з усього району збирає.
Тут діти сміються,радіють батьки,

Адже відпочинуть усі залюбки:

Хлопчатка сміливо із гірки з’ їжджають,

Дівчатка ж на гойдалці в небо злітають.


Ми владі місцевій подякуєм щиро,

Натхнення бажаєм ,і щастя,і миру.

Нехай Доманівка лише процвітає,

А ми берегти цю красу обіцяєм!



Робота учениці 6-А класу ДоманівськогоРНВК

«Доманівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1 –

Центр дитячої та юнацької творчості»

Гуди Валеріїерівник Станіславчук В.А.)


Моя мила ненько!

Доманівка, любі діти,


Наш чудовий край.
Тут ліси і полонини,
І луги, і гай.

І є річканевелика,

Зветься Чертала.

Це для нас

рідненькахата-

Вітчизна свята.


Доманівка- це біленькі
У садках хатки,

Ниви збіжжям засіяні,


Запашні квітки.

Є дві школи в

нашім краї,

Знай, дитя, це, знай.


Доманівка наша

рідна –


Це чудовий край.
Мій рідний краю!
Ми є діти українські,
Хлопці та дівчата,
Рідний Край наш - Доманівка,
Красива і багата.

Рідне небо, ясне сонце,


Місяць, зорі срібні,

Рідний народ - українці


Всі до нас подібні.

Рідна віра: Свята Трійця


І Пречиста Мати.
Рідна мова - нею вчились
Бога прославляти!

Присягаєм наш Край Рідний


Над усе любити,
Рідний народ шанувати
І для нього жити.

Присягаєм: рідну віру


Завжди визнавати,
По-вкраїнськи говорити,
Молитись, співати.

Як ріка в гору не піде,

Як сонце не згасне,
Так ми того не забудем,

Що рідне, що власне.

Що нам рідне, те нам буде
І красиве й гоже!

Присягаєм, що так буде


Поможи нам, Боже!..

Єдине селище в житті!

Моє село, для мене ти єдине,

Для мене найдорожче у житті:

Тут мамина солодка пісня лине,

Дитинства добрі спогади святі.
Село моє ніколи не забуду,

Не забуваю свій найкращий час,

В селі є дорогі для мене люди,

Є школа і веселий шостий клас.


Ще ліс є, за селом він зеленіє.

Це в ньому безліч щебету, пісень.

Дивлюсь на нього – спогадами віє,

Щоб з радістю новий зустріти день.



Земле моєї мрії

Я пишаюсь рідним краєм:

Виноградом, садом, гаєм,

Степами і потічками,

Родом тата, родом мами,

Людьми рідної землі,

Хто, мов паростки малі,

Від коріння проростав…

Й хто народом краю став.

Тут традиції прадавні,

Рівних націй внуки славніg:\фото\twdxcmzlwqq.jpg

Виплекали, мов дитину,

Доманівську Україну.

Я пишаюсь краєм рідним.

Хочу бути його гідним,

Оберегом родоводу –

Доманівського народу.

Ти завжди в памті моїй
Моє село. Для мене ти єдине,
Оте село на рідній Україні,
Де народився я з роси і трав
І перше слово тут пізнав.
Де матінка мене малого

Щодня навчала всього того,


Що так потрібно у житті.
В подальшім розвитку мені.
І ті слова, що вимовляла,
Були мені всьому начало,
Вони у душу легко впали.
Моє село запам'ятали.

Таке красиве, як завжди,


А особливо навесні.
Цвітуть сади, біліють хати,
Біля яких квіток багато.
Ця вся краса, велична, неземна, —
Моє село, моя земля.

І скільки б літ мені доля не дала,


Я не забуду рідного села.



У кожного свій дім

Село моє у мене є,

У ньому моя хата.

Воно у кожного своє

І на людей багате.

У ньому гарний стадіон,

За стадіоном – річка.

Моє село – це добрий сон,

Дитинства казка вічна.

Моє село – це ті стежки,

Які ведуть до школи.

Надій найперших пелюстки,

Життя – широке поле.

В селі я народилась

Для щастя і любові.

Мене матуся вчила

Співати колискову.

Сьогодні йду до школи –

В ній друзів так багато,

У школі цій навчались

Мої матуся й тато.



Вогонь свічі палахкотить

Вогонь свічі палахкотить,


Навічно пам’ять зберігає...
Народ без шапок весь стоїть,
Героїв, що не з нами, поминає...

Вам дім був край, де народились,


Де сонце лагідно пекло,
А зараз лиш земля і дощ, щоб вмились
І бетонна плита над чолом...
Гвоздики дві, червоні, наче кров,
Яку на захист Батьківщини проливали...
Віддали Ви усе: життя, любов,
Віддали Ви усе, що мали.
Ви захистили нас. Ви дали нам життя,
Путівку у майбутнє, що ми маєм!
А ми прийдем не раз іще до Вас
І свічку пам’яті воскову ми розпалим.

9 травня! Перемоги день,


Яку безстрашно здобували!
Парад по Доманівщині пройде,
У Вашу честь, у Вашу пам’ять...

Ми пам’ятаємо, ми знаєм й бережем


Про ті події світлу пам’ять.
Ми встанем на коліна ще і ще
Перед всіма живими, Ветерани!
І хоч живі, насправді, доживають,
Хоча про них багато хто забув,
Та вірте, що народ не забуває!
Він памятає подвиг Ваш і труд.

Ще раз спасибі за сьогодні й завтра,


За мир навколо і життя!
Живіть і Ви, здоров’я Вам і щастя!
Й нехай зубудемо ми слово це - "війна".

Моя свята земля

Село моє в садах вишневих,

У ньому річечка біжить.

Вона біжить кудись від мене,

Наздоганяє, ніби мить.
Тут я навчилася любити

Своїх людей, свої поля,

Тут я живу і буду жити,

Бо це моя свята земля.


А в селі сади рясні, зелені,

А в садах співають нам пташки.

І школа є для друзів і для мене,

в школі є і класи, і книжки.

Є річка, щоб раділи поруч діти.

Ця річка довго дружить із селом.

Вона біжить, щоб десь весну зустріти,

Коли зима дрімає за вікном.



d:\5-а\фото школа\img_0153.jpg

d:\5-а\фото школа\img_0184.jpg

Моя земле, моя радосте…
В моєму селі багато калини,

І річка Чертала в долині біжить.

Моя це найкраща в житті Батьківщина,

Її мені не розлюбить.


В селі дитсадок є веселий.

До нього ходила колись я.

Колись до садочку

Ходить сестричка моя.


А я поспішаю до школи.d:\5-а\фото школа\pict0201.jpg

В ній друзів своїх зустрічаю.

Ця школа – надій моїх поле.

З дитинства це добре я знаю.


В ньому рідний є поріг

І зелене поле.

В ньому безліч є доріг,

Що ведуть до школи.


Біля нього ферма, ліс

І людські городи.

Через річку гарний міст –

Ми по ньому ходим.


Живуть в селі і родичі, і друзі,

І жити дуже весело мені,

Коли співає пташечка у лузі,d:\5-а\фото школа\img_0126.jpg

Розхвалює найкращі дні ясні.


Коли батьки працюють на роботі,

А я у школі літери пишу,

Село моє тоді весни чекає,

Село моє, в якому я живу.

Це – Доманівка, рідна і єдина.

Тут школа є і вчителька моя.

Тому до тебе завжди серцем лину.

Тому тебе так добре знаю я.



Моя Доманівко…

Поселилось в серці,

Душу підкорило

Селище маленьке -

Доманівка мила.
Тут гостинні люди,

І лунає пісня,

А на полі зранку

Стрінеш тракториста.


Степ – це наша гордість,

І краса, й достаток,

А в садибі кожній

Чистота й порядок.


Навесні багато

Зелені буяє,

Моя Доманівка

Душу звеселяє.


Є у нас дві школи,

Є і дитсадочки,

Щоб було де вчитись

І синам, і дочкам.


А в День Перемоги

Пам’яті вклонитись

Йдемо ми до стели

Квіти положити.


Дитячі майданчики

В центрі збудували,

І усе чудово

Там облаштували.


Куди б я не поїхала,

До тебе вернусь,

Моя Доманівко,

Тобі я вклонюсь!



Пісня «Ой, Доманівка!»

(на мелодію «Ах , Одеса!»)
Живуть щасливо у селі

В щоденній суєті

Неначе сонечко привітні,

Доманівські люди всі.

І з радістю стрічають,

Під пісню проводжають.

Доманівка - краще місце на землі.

Приспів:


Ой! Доманівка біля озера перлина,

Ой! Доманівка у мене ти єдина,

Ой ! Доманівка, квітучий рідний край,

Живи моя мила, живи і розквітай.


Тож радійте друзі з нами,

Сьогодні гарно в нас.

І ось до нас ви завітали.

Приємно в добрий  час,

Із радістю стрічаєм,

Під пісню проводжаєм

Доманівка - краще місце, ніж у вас.


Робота учениці 6-А класу ДоманівськогоРНВК

«Доманівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1 –

Центр дитячої та юнацької творчості»

Топало Єлизавети (керівник Підойма Т.А.)





g:\konkurs\01.jpg

g:\konkurs\02.jpg

Робота учня 7-Б класу Доманівської ЗОШ І-ІІІ ст. №2

Гаврилюка владислава (керівник Бензар Л.В.)

Безмежно з дитинства кохаю

Красу свого рідного краю.
Нічого немає у світі найдорожчого для людини, ніж її батьківщина.

Кожна людина завжди з великою повагою і душевним трепетом згадує те місце, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом – казкою у затишній оселі.

Людина і батьківщина – це завжди поєднані поняття. Людина до глибокої старості пов’язана з тією сім’єю, з якої вона вийшла: на все життя пов’язана з землею, де народилася, зросла… Куди б не закинула доля людину, як би не склалася її доля, вона завжди подумки з батьківщиною.

Колись дано існувала легенда про корінь життя.

Коли народжувалася дитина, за давнім українським звичаєм, батьки на її честь садили дерево. Зеленим братом для новонародженого Максима став молоденький дубок, що прийнявся напроти хати. З літами обидва змужніли, підросли. Не сиділося Максиму на батьківщині, у пошуках легкого хліба пішов у чужі краї і пропав.

Ледь не щодня виходила мати на битий шлях виглядати сина, тільки все даремно, бо забув нащадок дорогу до рідної домівки, відцурався, осів у столиці, покинув родину, не хоче навіть про неї згадувати, мовляв, усі родичі з села, якось соромно.

А дуб тим часом піднявся, став велетнем з могутніми гілками. Тільки старенька ненька притулиться до нього, мов до синочка, сльозу пустить, чує недобре материнське серце. Відчуває біду. Захворів тяжко Максим. До лікарів звертається – нічого не допомагає.Тоді подався Максим до ворожки.

Ворожка подивилася на бліде обличчя Максима і сумно похитала головою:



  • Загубив ти себе, чоловіче. Єдиний, хто тебе порятує, - твій брат, Дуб-велетень. Уставай досвітками і вмивайся щодня росою з його листя. Доки дубові – доти й тобі жити.

Поїхав Максим додому, умився цілющою росою і почав видужувати.

  • Заберу я цього дуба, мамо, досебе у місто, - сказав Максим матері.

  • Що ти, сину? – Він же всохне, як тільки підрубаєш коріння, - занепокоїлась мати.

Замислився Максим над своїм життям і долею. «А я? – запитав себе. – Як існував увесь цей час без своєї родини, без батьківщини?»

  • Твою правда, ненько,людина, як і дерево: без коріння жити не може.

Моє коріння, як і коріння моїх батьків, дідусівта бабусь, проросло на Доманівщині.

Доманівщина… Ви чуєте, як це прекрасно звучить?! Яке це щастя дихати п’янким степовим повітрям під щедрим південним сонцем, жити і працювати під високими зорями над степом нашим, мов над нашою долею.

Що вам сказати про мою Доманівщину.

Рідний край! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших. Оспівані в піснях безмежні степи, високі блакитні небеса! Хіба є що на світі краще за це миле серцю довкілля, хіба є що дорожче за той край, де ми живемо?!

Рідний дім, дорога батьківська хата, гостинна, ласкава оселя. Які близькі й знайомі нам ці слова! Вони входять у нашу свідомість разом з материнською колисковою піснею.

Рідна земля – це наша мала батьківщина, де ми вперше почули мамину колискову, пізнали перші радощі й перші сльози, перші перемоги й поразки…

Безкраї твої степи, переткані павутиною електромереж, спотворені шрамами каналів, поділені на прямокутники полів… Ти дивишся синню ставків, тихо шепочеш степовою ковилою. Про що розповідаєш ти, мій рідний краю? Про минуле, славне й безславне? Про світлу чи трагічну долю твоїх синів?...

Доманівщина – це отча земля, рідний край, де ми народилися. Її багатство – це безкрайні лани пшениці, вишневі сади, квітучі поля соняшника, незчисленні гаї…

Люблю тебе, мій рідний краю,

Люблю, як матінку свою.006.jpg

І вірним серцем я вбираю

Красу невимовну твою.

Люблю поля, ліси і гори,

Твої озера голубі,

А синє небо, наче море,

Так до лиця іде тобі.

Ти у піснях, у вишиванках,

В барвистих квітах навесні,

Вмиваєш росами щоранку

Свої простори осяйні.

Усім нам безмежно дорога наша Доманівщина. І хоч би куди закинула доля мене, моя душа залишається тут, де «тихі води і ясні зорі», де народна пісня бринить найглибшими почуттями, а чорнобривці зроджують у пам’яті найдорожчий образ матері.

Я не розумію людей, які кидають свою батьківщину і шукають щастя в чужих землях, знаючи, що рідна країна потребує їхньої любові, праці, відданості.

Як залишити її!? Це ж земля дідів і прадідів наших. На ній жили і виросли наші батьки, на ній зробили свої перші кроки і ми. Тут ми навчаємося цінувати хліб і сіль, поважати старших, шанувати батька й матір, бути терплячими, чесними і роботящими.

Птахи, й ті повертаються з-за далеких морів до своїх гнізд, щовесни вони летять у рідні краї, їх кличе голос життя. Там, десь за тисячі верст, на них чекають, нехай напівзруйновані, але рідні гнізда.

Я впевнена, що у кожного з нас залишиться в серці добрий куточок, де минуло дитинство: зелена левада, луки з пахучою скошеною травою, широке поле, де так легко й солодко дихати, стежина, обабіч якої ростуть волошки і маки, і по якій, здається, не їдеш, а летиш, наче птах.

Доманівщино. Що ще сказати про неї?! Хіба те, що діти не вибирають батьків, а громадяни батьківщину! І що єднання це скріплене кров’ю і любов’ю, найбільшою з усіх любовей, бо вона – від перших до останніх років робить людину щасливою? І тут не важливо, хто кого вибирає і хто кого любить: це так невідворотно й прекрасно, як трави і квіти ростуть і плодоносять хліба, як ріки течуть, а птахи літають. Все це вічне, правдиве і таке просте, що не потребує ніяких пояснень.

Доманівщино. Низько схиляю перед тобою голову мою, на коліна стаю перед батьками, дідами та прадідами, що жили тут, весь вік працювали на цій землі…
Робота учениці 7 класу КузнецівськоїЗОШ І-ІІІ ст..

Мисак Юлії (керівник Шапошнік О.Л.)
Моє село…

Село моє єдине,

моя ти рідна Батьківщина!

Тут – мати й родина,

Хата й калина,

Травичка зелена,

Водичка студена…

*****


Настала осіння пора!

Наша школа - вже НВК !

Стоїть серед парку вона,

Ця чудова будівля стара.

І округом теж вона зветься,

І все в ній до ладу ведеться.

Стараються дружно всі вчителі

Глибокі знання учням дати.d:\a.v\фото\св.валентин\p2140560.jpg

Дорослі учні і ще зовсім малі

Спішать в НВК не тільки навчатись,

А й активно фізично розвиватись.

Також комп’ютерів багато маємо

І кілька різних мов вивчаємо!

Наш кожен учень гордо скаже -

Своїм знайомим , друзям перекаже:

«Мені щастить, ви знаєте це, братці,

У Мостівському НВК навчатись!»

Моє село

Моє село- мій рідний край!

Життя у ньому, наче рай!

Живеться добре кожній тут людині:

Молодому, старому й маленькій дитині.

Краєвиди в нас чудові,

кожному з дитинства так знайомі.

Тут у парку співають пісні солов’ї,

І пісня жайворонка десь лунає в лісі.

Квітнуть волошки влітку сині в житі

Й червоні маки у пшениці.

Біля хати росте верба і калина,

Щоб жила щасливо кожна родина!

Тут слово правдиве і мова єдина,

Тебе я люблю, ти моя Батьківщина!

Робота учениці 6 класу Мостівського НВК

Савченко Марини (керівник Савченко О.В.)
Доторкнися до легенди рідної землі…p9190336.jpg

Там, де пахне ковилами вранішня блакить,

Між крутими берегами славний Буг біжить.

Гуркотить через пороги в серпанковій млі,p9190336.jpg

Щедро роздає вологу людям і землі.

Сипле відголосся – луни плесо чарівне,

Та,бува, затихне сумно, щось згада сумне.

Не завжди дзеркальні води відбивали синь,

Було, що й війни – негоди насувалась тінь.

І тоді криваві річка несла буруни,

Тим, хто відійшов у вічність, ніжні ткала сни…

… Ось і той козак, ким правив непоборний дух,

Стрибнув стрімголов зі скелі у Південний Буг.

Не піддався супостату Пугач, не скоривсь.

Очі зав’язав коневі, щоб той не спинивсь…

Мовчки вороги стояли і дивились вслід.

Довго потім пам’ятали дивний той політ.

Час застиг, а річка хвилі раптом підняла

Й козака в свої обійми тихо прийняла.

І з тих пір велична скеля, свідок тих подій,

Густо квітами вкриває бік гранітний свій.

З тим, щоб пам’ятали люди й свято берегли

Імена героїв славних, що тут полягли.

… Слухай, що шепоче річка в серпанковій млі.

Доторкнися до легенди рідної землі…

Робота учениці 6 класу Богданівської ЗОШ І-ІІІ ст..

Клос Діани (керівники Поспєлова Л.В., Дубовик Г.В.)

Моя маленька Батьківщинабезымянный.pngбезымянный.png

Перейшла я в третій клас.

Вчителька питає в нас:

-« Де ми, діти, живемо?»

Всі ми тихо мовчимо.

Не пройшло ще півхвилини,

Як згадала,що в Марини

Прочитала на картині,

Що живемо ми в країні

В нашій рідній батьківщині,

Яка зветься – Україна.

І у неї є частини,

Які звуться області.

Наша область і пісенна,

І красива, і південна.

Назва в неї, як ім’я

Хлопчика Миколи

-« Миколаївська вона »-

Хваставсь він довкола.

А район у нас такий:

Десь веселий, десь сумний.

Люблю його дуже-дуже

І скажу тобі я друже:

« Серед всіх він чемпіон

Доманівський наш район!»

Робота учениці 3 класу Богданівської ЗОШ І-ІІІ ст.Терещенко Олександри (керівник Собівчак О.Б.)

***

Доманівщина – наш край.

І степи, лани безкраї

Маленька наша Батьківщина.

Наші друзі тут, родина.

Навкруги така краса,

Дарів природи чудеса.

І хоч ми іще малята

Край свій вмієм цінувати.

Визначні місця всі знаєм

Бо історію вивчаєм.

І щоб краще нам навчатись

Нову нам школу збудували.

Гарні класи парти, дошки

І спортзал новий для нас,

І за все ми вдячні дуже

Адже школа – просто клас!

Отже хочем ми сказати:

«Край свій треба шанувати!

Адже ми – одна родина

Велика, дружна і єдина!»



Робота учениці 3 класу Богданівської ЗОШ І-ІІІ ст.

Гуценко Оксани (керівник Собівчак О.Б.)



b_fly02 (2)


Такою побачили

Доманівщину дитячі очі




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка