Районний етап



Скачати 199.74 Kb.
Дата конвертації14.02.2019
Розмір199.74 Kb.
ТипАнкета


ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ

КИЇВСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ
ВІДДІЛ ОСВІТИ СТАВИЩЕНСЬКОЇ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ


СТАВИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ ЦЕНТР ЦИТЯЧОЇ ТА ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ

На обласний етап Всеукраїнської історико-географічної

експедиції «Історія міст і сіл України» нарис-опис:



Підготувала: Група «Азимут»,

вихованці гуртка «Юні краєзнавці»

Ставищенського Р ЦДЮТ

Керівник : Смірнова Олександра Юріївна,

керівник гуртка «Юні краєзнавці»

Ставищенський центр дитячої та юнацької творчості



Група «Азимут» вихованці гуртка «Юні краєзнавці»

село Торчиця Ставищенського району Київської області



АВТОРСЬКА ГРУПА
Керівник групи: Смірнова Олександра Юріївна

(педагог-організатор)


Учасники групи: Дерій Олег Сергійович (13 років, 8 клас)

Касян Карина Валентинівна (12 років, 7 клас)

Кравчук Олександр Юрійович (13 років, 8 клас)

Манєєва Таміла Олегівна (12 років, 7 клас)

Мацак Альона Олександрівна (14 років, 8 клас)

Самбора Катерина Олександрівна (13 років, 8 клас)

Фесенко Родіон Олегович (13 років, 8 клас)

Хом’як Вадим Петрович (13 років, 8 клас)



Контактний телефон: (04564) 24330

Електронна адреса: torchschool@ukr.net

Нарис-опис






Анкета об’єкту



село Торчиця (існуюче)

Країна

  Україна

Область

  Київська область

Район/міськрада

Ставищенський

Рада

Торчицька сільська рада

Код КОАТУУ

3224287201

Основні дані

Засноване

1565р.

Населення

750 чол.

Площа

3,84 км²

Густота населення

199,22 осіб/км²

Поштовий індекс

09413

Телефонний код

+380 4564


Географічні дані

Географічні координати



49°25′41″ пн. ш. 30°00′46″ сх. д. 49°25′41″ пн. ш. 30°00′46″ сх. д.

Середня висота
над рівнем моря

196 м


Місцева влада

Адреса ради

09413,

Київська обл., Ставищенський р-н,

с. Торчиця, вул.Шкільна,13

тел. 2-43-42


Пісня про Торчицю
В затишку верб і ставочків

Торчиця прадавня стоїть.

Вулиці всі у садочках,

Так гарно, що хочеться жить.


Білі хатинки рядами

В вишневому царстві стоять.

Вишні ростуть тут роками,

Традицію цю не забрать.


Мешкають в кожній хатині

Тут люди привітні завжди.

Кожній приїжджій людині

Хліба дадуть і води.


Рибу поставлять в сметані,

Борщик і смачні пиріжки.

Кашу з гороху духмяну

І ще в часнику пампушки.


Плютенці біля Торчиці

За ставом великим стоять.

Падають з неба зірниці,

Діти до школи біжать.


Сіють в краю в цьому й косять,

Ростуть скрізь добірні жита.

Хліба ні в кого не просять,

В щасті проходять літа.


Славну історію мають,

Тут Торчеськ в них місто було.

Пісню веселу співають

Про своє рідне село.


Вірш місцевої поетеси Ольги Пустовгар
ВСТУП
Рідне село ... Для кожної людини місце, де вона народилась, зростала, є дорогим. Бо любов до Батьківщини - матері починається з любові до малої Батьківщини - місця, де вперше почув ніжну мамину колискову, пройшов босоніж шовковою травою, пізнав чарівну мить заходу сонця, почув незабутній спів соловейка. Ось зарожевів схід, і сонце, вмите росою. Під його першими променями кришталевими краплинами виблискує роса на колоссі, траві, польовій стежині. Холодна і чиста вода торчицьких криниць. Живить вона джерельною прохолодою наших земляків. Рідне село - Торчиця. Білесенькі хатки потопають у зелені садків і квітників, які зростили роботящі руки наших односельців. Світла доля нашого села. Немає його на картах. Маленькою ледь помітною цяточкою, напевне, бачать його космонавти з навколоземної орбіти. А для нас воно найкраще, бо тут наше коріння, тут наш родовід. І ми радіємо, що народились не у великому місті, а в нашій Торчиці. Бо там не було б до кого привітатися кожен день. Рідко кого знали б в обличчя. А в селі нашому всі - ніби велика дружна сім'я. Все тут робиться гуртом. Хату ставлять усі разом, і весілля справляють, і в поле виходять дружно. Успіхові кожного раде все село, а якщо до кого приходить біда, то сумно всім. Гарні в Торчиці люди, про кожного можна сказати багато добрих слів, кожен творить історію сьогодення. Мета роботи нашого краєзнавчого пошукового загону полягає в поглибленні історичної пам’яті про минуле рідного краю. Збираючи історичні документи про рідне село, матеріали до шкільного музею ми поповнюємо знання про історію рідного краю та видатних людей, які прославили його, можливо, через багато років здійснена нами робота допоможе наступному поколінню відтворити історичні сторінки свого краю . Мальовниче село Торчиця Ставищенського району Київської області розташоване на горбистій місцевості південніше на 45 км від міста Біла Церква, праворуч на 8 км від автомобільної траси Київ – Одеса. Місце розташування села знаходиться на дуже порізаній ярами місцевості, що є далеким продовженням Волино-Подільської височини.

Біля села протікає невеличка річка Торч, що витікає з ярів сіл Стрижавки та Сухого Яру, а поблизу містечка Володарка вона впадає в Рось. За річкою Торч розташоване невеличке село Плютенці, яке колись було самостійним, а нині об’єднане з селом Торчиця.

Історичні події

Про давнє історичне минуле села є дуже багато легенд, переказів, які значною мірою підтверджуються історичними даними, зокрема літописами. З цих матеріалів можна зробити висновок: село Торчиця є древнім містом Торчеськ – столицею племен торків. Що ж означають слова "колись" і "племена торків"? Хто вони, торки, звідкіля взялися і чому оселилися на південних кордонах першої слов’янської держави Київська Русь?

Торки – це літописна назва тюркомовних племен огузків (узів), які в кінці ІХ – на початку Х ст. кочували в степах на північ від Аральського та Каспійського морів аж до дельти Волги. Уже в кінці Х ст. окремі групи торків почали переходити на Приазов’я. Отже, торки – це племена, які прийшли з Азії. Їх ще називали чорними коблуками, бо носили на головах чорні овечі шапки. Князь Ярослав ці племена, за їх власним проханням, поселив на окраїнах Київської держави. Так було засновано цілий ряд городищ, в число яких ввійшов і Торчеськ.Грушевський М.С. у "Нарисах історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІVст. " на с. 22 пише: "Другие учёные держатся старого мнения, высказанного первоначально Карамзиным, что Торческ находится на месте села Торчица на реке Торч Таращанского уезда". Далі автор стверджує: "… Что же касается урочища Торч, то это на реке Торч были поселения остатковторкав после разрушения границы в 1093 -1096 годах, а также жителей Юрьева (тепер Біла Церква). От Стугны и Роси начинается обширное степное Поросье и простирается далеко на юг на реку Гнилый Тикич. Это исконная область полянского племени, которая запустела в результате набегов печенигов, половцев. И только при Ярославе "пора ставить города, укрепления, поселения на них колонистов - торков". Тут же зазначається: "В последующем заселение Поросья и обеспечение его от врагов-половцев сыграл важную роль торкский элемент. Преемники Ярослава поселили на Поросье орду кочевников торков. По известному Таращанскому письменному своду во время удачного похода киевского князя в 1060 году, было захвачено много пленных торков, которых розселили на южном Поросье и действительно уже в 80-тых годах ХІ века мы находим известие о Торческе, крепости где поселились торки. Половецкие нападения в 90-х годах ХІ столетия разрушили город Торческ (1093) и город Юрьев (1095), ослабили Поросье. Но победы киевских князей в ХІІ веке над половцами поправили дело и Торческ опять заселился".

Такі відомості свідчать, що торки були союзниками київських князів і брали участь в походах на половців, охороняли південні рубежі Київської держави. Під впливом слов’ян вони стали переходити від кочового до осілого способу життя, займаючись головним чином скотарством на степових просторах, родючих землях багатих водою.

В 1093 році про набіги половців на пороські землі в літописі записано:



"Половці обступили Торчеський град "…пришли его запалили огнём …"". А в хрестоматії по історії СРСР частині І згадується, що в 1098 році город Торчеськ було частково зруйновано і спустошено половцями, але він продовжував існувати і згадується у літописах ще до монголо-татарської навали. Вочевидь, монголо–татари зруйнували древнє місто, оскільки надалі згадок про нього не збереглося. Але, очевидно, Торчеськ певною мірою все ж таки було відновлено у період польсько-литовського панування, тому що в центрі села на високому березі над річкою і тепер можна відшукати сліди древніх земляних валів та залишки підземних ходів-печер.

В міжусобних війнах київських князів велику роль грали племена торків, які жили не тільки на річці Торч, а й на місці теперішніх сіл Стрижавка та Сухий Яр. Для захисту від половців київськими князями збудовано чимало укріплень на берегах Росі, куди входили такі населені пункти, як Володарка, Тетіїв, Лобачів і село Торчиця. Це були замки, земельні вали, підземні ходи, глибокі рови, адже саме ця земля на півдні слов’янської держави, Київської Русі, була стовповим шляхом (від Чорного моря на Київ) найзапекліших ворогів східних слов’ян – половців. Півтора століття тривала тяжка боротьба київських князів і торків з половецькими ордами (1061-1210 рр.). Про участь населення Торчиці у визвольній війні українського народу проти польської шляхти свідчать історичні документи, такі, як "Списки торчицької та ставищанської сотень козаків", саме вони і входили до складу Білоцерківського полку.

Гніт польської шляхти посилився ще більше після того, як Правобережна Україна залишилася в кінці ХVІІ ст. під владою Польщі. У першій половині ХVІІ ст. на даних землях поширюється гайдамацький рух, в якому активну участь взяли і жителі Торчиці, влившись в загони Залізняка і Гонти, що стояли в навколишніх лісах Торчиці і Ставищ.

До 1813 року Торчиця була містечком, яке належало володарським князям Вишневецьким. В 1863 році в ньому було 1061 житель і 2530 десятин землі.

Спогади про Торчеськ можна знайти і в творі С. Скляренка "Володимир": "Нарешті в Києві почули, що їх вої ідуть додому, – їх бачили в землі угличів і тиверців, за городом пересіченим вони перейшли Дністер, позад них лишився Гнилий Тікоч і Торчеськ, вони все ближче й ближче – вже на Росі".

Про те, що на місці нинішнього села Торчиця було древнє місто

Торчеськ, говориться і в творах історика Києво-Печерської лаври Похилевича (1864 р.). Автор зазначає, що церква в селі Торчиця будувалася 1728-1741 роках на місці стародавньої польської фортеці. Тут же вказується, що даний населений пункт до 1813 року офіційно називався містечком. Також є дані, які дозволяють вважати, що на території села знаходилась стоянка первісних людей. Так, в його околицях знайдено кам’яне вугілля раннього кам’яного віку. В селі Торчиця немає доказів про участь населення села у визвольній війні проти поляків (1848-1854рр.) під проводом Б. Хмельницького. Проте цілком ймовірно, що участь ця була активна, так як дане село знаходиться за 18км від Ставищ, які прославилися своєю боротьбою з поляками проти С.Чернецького та Петра Петери.

Старожили свідчать, що в центрі села при ремонті дороги було виорано невеликий горщик зі срібними монетами польської (1862р.) і австрійської (1670р.) чеканок, крім того, ще й дрібні мідні монети невідомого часу. Це дозволяє думати, що Торчиця була не в стороні активних подій давнього часу.

Торчиця з усіх боків, за винятком вузького 300-метрового проходу в напрямі Ставищ, оточена глибокими ярами, де колись росли дрімучі ліси. Тепер вони винищені, лишилася лише згадка про них у назвах ярів: "Березина", "Касянів лісок", "Дубина" тощо. Серед населення села Торчиці до цих пір збереглися спогади про перебування в навколишніх лісах гайдамацьких загонів, які проти гніту польської шляхти і ходили допомагати Залізняку і Гонті під місто Умань (1768р.).

Після придушення гайдамацького руху на Україні посилюється кріпацький гніт з боку польських феодалів. Село Торчиця, як і інші села та міста Правобережної України, стали володінням польських панів, які часто змінювалися.

За даними того ж таки історика Похілевича, десь очевидно в ХVІІ ст. село Торчиця належало до Володарських володінь князів Вишневських.

Біля 1790 року селом володів пан Машкевич, потім володіння перейшли до рук пана Валевського, а в середині ХІХ ст. до Цецелії Вайцехівни (графині Понінській). Саме в цей час, як і в більшості населених пунктів Київської Русі відкривається перша церковнопарафіянська школа. Вона виникла в 1860 р. стараннями настоятеля місцевої Свято-Миколаївської церкви священика отця Михаїла Мартиновича Юшкевича. Засновник школи був досвідченим настоятелем – він служив у торчицькій парафії понад десятиліття. Чималим був і його родинний досвід у вихованні та навчанні підростаючого покоління – він був батьком семи дітей. Згодом, справу батька (1861 р.) продовжив найстарший син отець Димитрій. Вже в 1863 р. в школі навчалося 35 першокласників і 8 першокласниць. Впродовж наступних років, аж до 1916 р., школою завідували інші священики. Далі нею керували директори призначені Радянською владою.

В кінці ХІХ ст. (1900 р.) село належало графині Альбертині Іванівні Замойській, де господарство вів орендатор Зіновій Юліанович Кульчицький. Польські пани повністю закріпачили населення Торчиці, за виключенням поодиноких козаків, яким вдалося зберегти свою вільність. Селяни-кріпаки потрапили в повну залежність до панів, працювали на їхніх землях та відбували повинність на будівництві ставків. Працювали вони й на панській гуральні, яка знаходилась за селом по дорозі на Василиху . Її вже не пам’ятають і найстаріші люди села, але згадка збереглася в назві ставка "Гуралянський" та решток її цегляного фундаменту.

Згідно статистичних даних за 1900 рік ми маємо таку картину з життя селян Торчиці: всього дворів – 321; населення – 1836; землі (десятин – 2362, поміщицької – 872, селянської – 1427, церковної – 36, інших власників – 27).

До революції (1917 р.) земля Торчиці тягнулися по правому березі річки Торч (від Василихи до Юрківки). Не випадково біля Юрківки знаходиться населений пункт Торчицький Степок. А біля винарівського лісу розташований Торчицький ліс. На місці теперішнього села Червоне раніше був дубовий ліс, частину якого торчицькі люди вирубали і заселилися там. Цей край торчицького села називався Дубина.

Революційні події 1905-1907 рр. захоплюють і село Торчиця. Відгомін революційних подій знаходить підтримку особливо в найбільших масах селянства, яке піднімається на боротьбу з поміщиками.

Наше село пережило Столипінську реформу, не було воно осторонь революційних подій 1917 р., а коли влітку 1918 р. до нього ввійшли німці, населення піднялося проти окупантів.

1919 р. Україна була зайнята військами Денікіна. В Торчиці побували військові загони Махна, Зеленого. Розгромлюючи білополяків, через село

проходила Перша кінна армія М.С. Будьонного. Наприкінці 1928р. в селі почався організовуватись колгосп "Переможець", до якого спочатку вступило 30 найбідніших селянських господарств. Першим головою якого став Матвій Уцеха. Процес колективізації супроводжується гострою боротьбою між селянами та представниками влади, які не могли примиритися з втратою майна та вороже ставилися до подальшого зміцнення колгоспного будівництва на селі.

Штучно створений голод в 1932-1933рр. на Україні не пройшов осторонь села Торчиці. За цей період в селі померло 780 жителів.

За переказами старожилів, на початку 1941 року в село прибула археологічна комісія по вивченню історичних пам’яток, але так і не встигла розпочати роботу в зв’язку з початком Великої Вітчизняної війни.

Мирну працю хліборобів села, як і всього Радянського Союзу, зупинив віроломний напад фашистської Німеччини. Все доросле чоловіче населення, здатне тримати в руках зброю, було мобілізоване до Радянської

Армії. 18 липня 1941 року село Торчиця, як і більшість населених пунктів країни, потрапило в тимчасову окупацію. З 1942-1943рр. на фашистську каторгу було відправлено частину молоді, серед якої були і наші односельці. 148 жителів села віддали своє життя за свободу і честь Батьківщини, багато повернулося інвалідами. Більшість ветеранів нагороджені орденами і медалями, а Фесенко О.Г. за виявлену сміливість і героїзм у бою при форсування Вісли, був нагороджений вищою урядовою нагородою – йому присвоєно звання Герой Радянського Союзу.

6 січня 1944 року село Торчиця було звільнено від фашистської окупації.

Колгоспне господарство було повністю зруйноване, поля запущені, забур’янені. Проте населення з великим трудовим ентузіазмом взялося за його відбудову. Вже в 1950 році колгоспне господарство було повністю відбудоване, врожайність полів відновлена.

З 60-х років у селі відбуваються великі зміни:


  • 1961 р. – проведено електро- та радіофікацію;

  • 1965 р. – побудовано дільничну лікарню на 50 місць;

  • 1968р. – прокладено дорогу до села з твердим покриттям (9км);

  • 1969р. – побудовано велику двоповерхову ремонтну майстерню;

  • 1970р. – збудовано нову середню школу на 250 місць;

  • 1979р. – проведено телефонний зв'язок;

  • 1982р. – побудовано пилораму;

  • 1983-84рр. – заасфальтовано сільські дороги;

  • 1984-85рр. – відкрито дитячий садок в приміщенні школи;

  • 1989р. – здано в експлуатацію новий будинок культури;

  • 1992р. – збудовано новий двоповерховий дитячий садок;

  • 1994р. – розпочато газифікацію села;


Видатні постаті, трудівники с. Торчиця
В селі Торчиця проживають працьовиті люди – передовики сільського господарства, які за часів Радянського Союзу прославилися на всю країну:

  • Білан Микола Григорович – бригадир городньої ланки (орден Трудового Червоного Прапора);

  • Вовкодав Надія Григорівна – оператор машинного доїння (орден Трудового Червоного Прапора, орден Трудової слави ІІІ ступеню, орден Трудової слави ІІ ступеню, срібна медаль СДНГ СРСР, дві бронзові медалі СДНГ СРСР);

  • Вовчук Людмила Петрівна – свинарка (орден Леніна);

  • Гаєр Валерій Анатолійович – ланковий механізованої ланки по вирощуванню цукрових буряків (звання "Заслужений механізатор сільського господарства УРСР", орден "Знак Пошани", орден Трудового Червоного Прапора, бронзова медаль СДНГ СРСР);

  • Пустовіт Валентина Олексіївна – оператор машинного доїння (орден Трудового Червоного Прапора, бронзова медаль СДНГ СРСР);

  • Цимбал Ганна Олексіївна – оператор машинного доїння (звання "Заслужений працівник сільського господарства СРСР").


Сучасний стан с. Торчиця
В даний час на території села створено кілька фермерських господарств, найбільшим із яких є СТОВ "Обрій" філія "Інтерагроінвест". В селі нараховується 320 дворів де проживає 750 чоловік. На його території знаходиться: Торчицький навчально-виховний комплекс "загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дитячий садок", сучасний будинок культури з великою сільською бібліотекою, адміністративний будинок, магазини, пошта, ферма, машино-тракторний стан, зерносховища, фельдшерсько-акушерський пункт, збудовані сучасні житлові будинки. Село Торчиця – є одним із мальовничих куточків України. Хоч з року в рік кількість жителів зменшується, але люди залишаються такими ж працьовитими. Вони дбають про те, щоб наступні покоління могли пишатися результатами їхньої праці, милуватися краєвидами рідної землі та пам’ятати історію свого села – своєї маленької батьківщини.(фото сучасних вулиць в додатках)

В 1995 р.Торчицьку школу семирічку реорганізовано у середню з 11-річним терміном навчання.


В 1998 році директором Торчицького навчального закладу стає мудрий учитель, сучасний і відповідальний керівник Заворітня Зінаїда Андріївна. За час

її керування навчальний заклад оновлюється: приміщення переводиться на газове опалення ( 1999 р.), відкривається сучасний комп’ютерний клас (2007 р.), замінюються вікна та двері, оновлюються навчальні кімнати, кабінети та коридори школи. В зв’язку демографічної ситуацією та зменшенням кількості дітей школа в 2008 р. стає неповною середньою з дев’ятирічним терміном навчання. В цьому ж році до неї приєднується дитячий садок, а 2009 р. навчальний заклад реорганізовано в Торчицький навчально-виховний комплекс "загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дитячий садок".

В даний час (2015 р.) у НВК навчається 40 учнів (18 учнів початкової школи й 22 учні старшої) та 20 вихованців дитячого садка. У закладі налічується 34 працівники. Педагогічний колектив закладу становлять 14 осіб. Із них: 2 вихователі, 2 бакалаври, 2 спеціалісти, 1 – спеціаліст ІІ категорії, 4 – спеціалісти І категорії, 3 – спеціалісти вищої категорії. Два вчителі (Заворітня З.А. та Фесенко Л.І..) нагороджені знаком "Відмінник освіти України" та мають звання "Старший учитель".





Київська область на карті України



Адміністративна карта Київської області





Карта Ставищенського району


Карта села Торчиця


Карта Київської губернії




Повіти Київської губернії

Карта Таращанського повіту

На в’їзді в село




Супутникове зображення с. Торчиця

Село Плютенці


Українські хати на території села



Торчицький НВК "ЗОШ І-ІІст. – дитячий садок"

Пам’ятник "Воїнам-односельчанам"

Адміністративний будинок (сільська рада, пошта, філія "Інтерагроінвест")


Будинок культури та сільська бібліотека



Центральна вулиця




Вулиця Шкільна

Вулиця Михайлівська


На екскурсії в шкільному музеї


Експонати шкільного музею. Кам’яний вік


Використані джерела



  1. Географічна енциклопедія України: в 3-х томах/Редколегія: О.М. Маринич, К: Українська радянська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1989.

  2. Грушевський М. С. Історія України-Руси. Том ІІ. Розділ ІV.

  3. Енциклопедія українознавства: в 10-и томах / Головний редактор В. Кубійович – Париж, Нью-Йорк. Молоде життя; НТШ, 1954-1989, 1993-2000.

  4. Перерва В.С. Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ – початок ХХ ст.. – Біла Церква: Вид. О. Пшонківський, 2008. – 672 с.

  5. Похилевич Л.І. Сказания о неселённых местностях Киевской губернии, 1864.

  6. Путівник Київської області. – К.: Богдан, 2005. – 312 с.

  7. Рудич Ф.М. та інші. Історія міст і сіл Української РСР. Київська область. – Київ, 1971. – 792 с.

  8. Соціально - економічний паспорт Ставищенського району Київської області. – Ставище, 2007.

  9. Ставищенська земля – праотча колиска. – Ставище, 2003.

  10. Старовойтенко І.В. Київська область. Географічний нарис. – Київ, 1967. – 140 с.

  11. Хруленко І. Чорні клобуки – васали давньоруських князів.

  12. Електронний ресурс - miykray.at.ua

  13. Електронний ресурс - Ornamentacija_ukrainskoji_haty_VShcherbakivskyj_1980

  14. Електронний ресурс - www. litopys.com.ua

  15. Електронний ресурс - hptt/starodavni_gorodischa_stoyanki_poselennya

  16. Електронний ресурс - uk/vikipedia/wiki/Торчиця

  17. Електронний ресурс - Torczyca // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII (Szlurpkiszki — Warłynka)


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка