Путивль як мистецьке та літературне урочище



Скачати 222.45 Kb.
Дата конвертації27.10.2017
Розмір222.45 Kb.

Побожій СІ.

Путивль як мистецьке та літературне урочище


У


водячи до наукового обігу поняття «літера­турне урочище», відомий літературознавець В. Топоров мав на увазі здатність словеснос­ті засвоювати простір, перетворюючи його із суто географічної реальності в культурну. Таким чином «літературне урочище» як місце починає існувати вже за законами художньої творчості, а його назва викликає цілу низку культурних асоціацій. До та­ких літературних і мистецьких урочищ можна від­нести Царське Село, Коктебель, Куоккалу (Рєпіно), пов'язані з іменами О. Пушкіна, М. Волошина, І. Рєпіна. Вважаємо, що Путивль можемо також віднести до культурного урочища, враховуючи його значення в історії української та російської літера­тури і мистецтва.

Що ж спричинило приїзд П. Левченка до старо­давнього Путивля? Якщо це не було обумовлено особистими мотивами (проживання в Путивлі ро­дичів, знайомих), то залишається інтерес, так би мовити, історико-культурного характеру, поєдна­ний з надзвичайно привабливими ландшафтами цих місць, пам'ятками історії та культури у вигля­ді церковної архітектури. Цьому інтересу значною мірою міг сприяти XII археологічний з'їзд, який

* Уперше надруковано: Побожій С. Петро Левченко і Сум­щина. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. - С. 31-41.

відбувся у 1902 р. у Харкові. На виставках, влаштованих з наго­ди його проведення, експонувалися художні твори професійного і народного мистецтва, зразки книгодрукування тощо. Деякі з них було віднайдено харківськими вченими саме в Путивлі та Путивльському повіті1. Матеріали з'їзду, які складалися з праць вчених, рефератів та прочитаних доповідей на засіданнях, опуб­лікованих згодом, формували не тільки картину розвитку куль­тури давніх часів, але й окреслювали певну еволюцію знань про історію образотворчого мистецтва та складали основу методоло­гії національної науки про мистецтво2.

Напередодні з'їзду Путивль відвідав історик мистецтва, про­фесор Харківського університету Є. Рєдін (1863-1908), якого було обрано секретарем підготовчого комітету археологічного з'їзду. Вченому довелося провести величезну роботу щодо зібран­ня експонатів у Харківській губернії. Цілий місяць Є. Рєдін ма­ндрував слобожанськими селами з метою розшуку рідкісних екс­понатів. Подібний стиль роботи заперечував суто кабінетний стиль праці, виявляючи нахил Є. Рєдїна до практичного осягнення історії та культури Слобожанщини. Своє розуміння української історії він викладає в одній із своїх програмних праць: «Історія народу є одним із джерел самосвідомості. Чи знаємо ми історію свого народу, культурне минуле своєї батькі­вщини? Дуже і дуже мало... А ця історія, це минуле - дуже важ­ливі: вони відкривають перед нами широкі обрії, вводять у тає­мниці народного життя»3. Поїздка до Путивля цілком задово­льнила С. Рєдіна, про що свідчить його лист до професора Хар­ківського університету, голови Харківського історико-філологі-чного товариства Миколи Сумцова від 24 січня 1902 р., в якому він ділиться своїми враженнями: «Від своєї подорожі до Путив­ля я дуже задоволений, і з великою б радістю поділився з Вами, але справ набралася така маса, що немає можливості присвя­тити на це хоч небагато часу»4.

Ця стисла інформація могла зацікавити М. Сумцова, корені якого були пов'язані з Сумщиною: у Боромлі знаходилася стара батьківська хата, на вік якої вказував сволок 1776 р. та великих розмірів ікона, час написання якої сягав до XVII ст. Сюди вче­ний часто приїжджав улітку відпочивати. Цікавість до місцевої старовини укладалася в обшир наукових інтересів вченого. М. Сумцову більшою мірою, ніж іншим вченим університету, був властивий дух українського національного відродження.

Значним стимулом активізації розвитку історичної науки, мистецтвознавства та етнології саме й стала діяльність історико-філологічного товариства. В різний час його очолювали такі ви­значні вчені Харківського університету, як О. Потебня (1877-1890), М. Дрінов (1891-1896), М. Сумцов (1897-1919). Період ста­новлення історико-філологічного товариства збігається з пожвав­ленням наукового та мистецького життя у Харкові в другій поло­вині XIX ст. Місто стає центром культурного життя Слобожанщи­ни. Поряд із університетським музеєм значну роль у місті відігра­вав художньо-промисловий музей. Генератором наукових ідей та культурних новацій стає Харківський університет. Помітний сплеск мистецького життя спостерігається на початку XX століт­тя. У цей час створюються такі художні об'єднання, як гурток мі­сцевих художників (1900-1908), Товариство харківських худож­ників (1906-1916), «Кільце» (1911-1913), Українське літератур-но-художньо-етнографічне товариство імені Г. Квітки-Основ'янен-ка, Літературно-художній гурток, заснований у 1912 р., та Укра­їнський художньо-архітектурний відділ, що входив до цього гур­тка. Пропаганда історії та культурного надбання України була метою художньо-архітектурного відділу5.

Однією з форм популяризації була також виставкова діяль­ність, яка носила досить різноманітний характер. На виставках у різний час експонували твори художники С. Васильківський, М. Беркос, В. Зарубін, М. Первухін, І. Похитонов, М. Ткаченко, М. Самокиш, на четвертій виставці, у 1916 р. експонувалося 29 творів П. Левченка. Участь художника на виставці цього ми­стецького об'єднання - свідчення небайдужості митця до про­блем, пов'язаних з відродженням та збагаченням національних традицій в образотворчому мистецтві та архітектурі.

На виставках відділу експонувалися не тільки живописні та графічні твори, але й вироби декоративно-ужиткового мистецт­ва, фотографії. На першій виставці 1913 р., наприклад, було ре­презентовано частину фотоколекції мистецтвознавця та археоло­га М. Макаренка - уродженця Роменщини; вишивки з колекції художника С. Васильківського, а на другій (1914) та п'ятій (1917) -глядачі мали нагоду познайомитися з фотографіями української архітектури, іконопису, іконостасів та різьблення із зібрання ми­стецтвознавця С. Таранушенка, родом з Лебединщини. Твори та­ких художників, як П. Левченко, С. Васильківський, І. Похито­нов, М. Ткаченко, об'єднувала не тільки майстерність, й власне, дуже тепле ставлення до рідної української землі, що знайшло від­повідний розголос в їхніх роботах. Важливим слід вважати й те, що науковці та митці бували в провінції, викликаючи відповідну культурну реакцію у місцевого населення. Особливо такий кон­такт пожвавішав на початку XX ст. Якщо серцевину Харківського історико-філологічного товариства складали вчені Харківського університету, то за його межами основний контингент товари­ства - діячі народної освіти, краєзнавці, працівники земських управ, викладачі училищ та гімназій.

Діяльність Харківського історико-філологічного товариства помітно пожвавила історико-краєзнавчу роботу не тільки у Хар­ківській, але й у суміжних губерніях. Приділяючи значну увагу історії та культурі рідного краю, М. Сумцов жваво цікавився рі­зноманітними проявами духовної культури на Слобожанщині, а також і в рідних серцю місцях. На це вказує й те, що місцева старовина ставала об'єктом його наукових зацікавлень. У книзі М. Сумцова «З української старовини» міститься чимало відо­мостей щодо культури Сумщини. Вчений зазначає також і під­силення інтересу в суспільстві до пам'яток старовини, виклика­ного проведеним XII археологічним з'їздом, церковно-археоло­гічною виставкою і працями С. Рєдіна6. За дорученням поперед­нього комітету щодо влаштування з'їзду в липні та серпні 1901 р. М. Сумцов здійснив подорож Охтирським та Лебединським по­вітами Харківської губернії. Саме тоді вдалося закупити для ви­ставки з'їзду цінну колекцію гончарних виробів, рушники, свіч­ники. Ще одну поїздку на Сумщину дослідник здійснив разом з Є. Рєдіним у 1900 р., досліджуючи та фотографуючи предмети старовини Слобожанщини7.

Кореспондентами М. Сумцова були мешканці Сум, Охтирки, Лебедина, Боромлі. Вони, як і поважний професор, із зацікав­ленням ставилися до історії рідного краю. Наукові інтереси М. Сумцова раз у раз торкалися різноманітних питань з історії та культури нашого краю. У збірнику «З української старовини» вміщено статтю вченого про засновника славнозвісної Попівсь­кої академії під Сумами: «Просвітницька діяльність О.О. Палі-цина». На думку М. Сумцова, завдяки О. Паліцину в Сумському та Охтирському повітах «з'явивсярозсадник західноєвропейської освіти». Цим дослідженням вчений фактично заклав підвалини до вивчення цієї цікавої сторінки культурного життя нашого краю.

Як бачимо, слобожанська земля поєднала М. Сумцова і Є. Рєдіна на ниві наукових інтересів. З 1897 по 1908 рр. функції секретаря історико-філологічного товариства незмінно виконував історик мистецтва Є. Рєдін. Учень і послідовник відомого візан­тиніста Н. Кондакова, він разом з іншими вченими сприяв стано­вленню та розвитку науки візантиністики в Російській імперії, зокрема в українських університетах. Чимало зусиль було докла­дено вченим до вивчення старовини України, збереженню її істо­ричних та культурних пам'яток. Величезну роботу Є. Рєдін про­вів у підготовці та проведенні XII археологічного з'їзду в Харкові.

Колекція церковних старожитностей, показана на виставці з'їзду, була зібрана і упорядкована вченим. У тому числі його увагу привернули путивльські пам'ятки старовини, деякі з них потім експонувалися на цьому археологічному з'їзді. Вчений оглянув всі церкви міста, а в одній з них - у Спасо-Преображен-ській - його увагу привернув рідкісний іконостас. Цілком імо­вірно, що Є. Рєдін побував у Путивлі вдруге у 1907 р. з метою більш детального обстеження цього іконостасу. До такого ви­сновку нас підштовхнула інформація, знайдена в історичному дослідженні путивльського краєзнавця Івана Матвійовича Ря-бініна (1834-1912), в якому він, зокрема, відзначав, що огляд іконостасу цієї церкви був зроблений Є. Рєдіним під час відря­дження до Путивля та початком реставраційних робіт. В акті, складеному 25 квітня 1907 р. харківський вчений категорично зазначив, що «ікони не XVII століття і не московської шко­ли»8. Як правило, подібні акти складаються відразу після огля­ду пам'ятки для якнайшвидшого закріплення побаченого. У такому разі можна стверджувати про другий приїзд вченого до Путивля. Багатоярусний іконостас Спасо-Преображенської церкви (на який звернув увагу Є. Рєдін) був одним з небагатьох уцілілих іконостасів XVII ст. на Лівобережній Україні. Його, зокрема, високо оцінили такі знавці живопису старовини, як член Московської Імператорської археологічної комісії Ф. Гор-ностаєв та художник-архітектор П. Покришкін. Археологічний з'їзд мав величезне значення для подальшого розвитку інтере­су до місцевої історії не тільки у Харкові, але й у провінції. Саме завдяки старанням Є. Рєдіна збагатився на експонати універ­ситетський музей красних мистецтв у Харкові, у ньому з'яви­лися нові відділи. На базі матеріалів з'їзду було відкрито та­кож етнографічний музей історико-філологічного товариства при університеті9. Перед з'їздом Путивль відвідав професор Харківського університету М. Халанський, увагу якого привер­нув Городок.

Крім іконостасу у Спасо-Преображенській церкві, увагу хар­ківських вчених в Путивлі привернула бібліотека ремісничого училища імені Маклакова, в якій знаходилися львівські та мос­ковські стародруки, а також книги, видані у Кракові, Львові, Києві, Новгород-Сіверську10. Деяка частина з них експонувала­ся на виставці з'їзду. Під час роботи археологічного з'їзду було проведено 32 засідання, прочитано 92 реферати з різних питань. Виставку протягом 12 днів відвідало близько 55 тисяч чоловік, що підкреслює величезний інтерес серед мешканців міста. Де­які з мистецьких речей, зразків книгодрукування, предметів релігійного культу, знайдені Є. Рєдіним на путивльській землі, експонувалися на виставці XII археологічного з'їзду в Харкові. В роботі з'їзду брала участь делегація з Путивля - краєзнавці (І. Рябінін), священники (О. Бойко, В. Кобеляцький, Я. Левит-ський). У відділі церковних старожитностей виставки експону­валося шість фотографій з видами церков міста, а також фото­знімки з ікон Спасо-Преображенського собору11. Все це міг бачи­ти у Харкові на виставках XII археологічного з'їзду і П. Левчен­ко. Враження від них, а почуті розповіді про Путивль та його чудові краєвиди з вуст вчених, митців, друзів і могли стати при­чиною відвідування художником Путивля.

Археологічний з'їзд зіграв величезну роль у процесі станов­лення національної свідомості українського народу. Піднесена атмосфера, в якій відбулося наукове зібрання фахівців різних областей науки, сприяла й зародженню інтересу до місцевої іс­торії. Експонати, знайдені у Путивльському повіті, а також стародавня історія літописного міста могли вплинути на П. Лев­ченка, викликаючи при цьому природне бажання відвідати ці місця. Не виключено, що українського художника приваблюва­ло це місто і з точки зору літературних алюзій, пов'язаних, на-

давньоруського письменства.

Подібний інтерес до Путивля зустрічаємо в житті видатного російського письменника і поета, лауреата Нобелівської премії Івана Олексійовича Буніна (1870-1953), який деякий час перебу­вав у полоні «Слова...» Справжнє захоплення цією літературною пам'яткою сталося в І. Буніна у Харкові. На сторінках «Життя

Арсеньєва», «подорожі душі юного героя», він писав: «Уже на­ступала весна, я только что прочел собрание малорусских «Дум» Драгоманова, был совершенно пленен «Словом о полку Игореве», нечаянно перечитав его и вдруг поняв всю его несказанную красо­ту, и вот меня уже опять тянуло вдаль, вон из Харькова: и на Донец, воспетый певцом Игоря, и туда, где все еще, казалось, сто­ит на городской стене, все на той же древней ранней утренней заре, молодая княгиня Евфросиния...»12.

Затвердженням літературознавця О. Михайлова, автобіогра­фічна основа «Життя Арсеньєва» є незаперечною. Таким чином, враховуючи автобіографічність цього роману, слова головного героя оповіді можемо ототожнювати з життєвим досвідом пись­менника. Підтримку нашої точки зору знаходимо в російського поета В. Ходасевича, який у статті «О «Жизни Арсеньєва», опу­блікованій в емігрантській газеті «Возрождение» від 22 червня 1933 р., зазначав, що в цьому творі автор зміг виразити те, про що мріяв молодий Арсеньєв, коли він не знав, про що писати: «Здесь показано самое простое и самое глубокое, что может быть показано в искусстве: прямое видение мира художником: не умствования о видимом, но самый процесс видения, процесс умного зрения. Иначе - пересоздание мира или создание нового, который не возникает ни из какой идеи, потому что сам по себе уже есть идея. Смысл этого мира - он сам»13.

Аналізуючи автобіографічну прозу І. Буніна, а також його листування і свідчення сучасників, можемо стверджувати, що І. Бунін міг відвідати Путивль на початку 1890 рр. (між 1892 та 1895 рр.), тобто приблизно на десять років раніше від П. Левче­нка14. Слід зважити й на таке - у своїх оповіданнях І. Бунін спи­рається, як правило, на життєвий досвід, особливо у ранній пе­ріод творчості, а відтак його твори набувають значення більшо­го, ніж художнє, і стають певними документальними пам'ят­ками. Підтверджує факт відвідання І. Буніним Путивля і В. Муромцева-Буніна на сторінках книги «Життя Буніна». На початку 1890 рр. йому довелося відвозити до Ромен дружину одного знайомого, звідки «/.../ Иван Алексеевич опять про­странствовал, заглянул в гоголевские места, побывал и в мес­тах «Слова о полку Игореве»15.

«Слово о по ліф Ігоревім» як пам'ятка давньоруської культу­ри «зводила з розуму» не тільки І. Буніна. Від неї був у захваті російський композитор О. Бородін, працюючи над оперою «Князь

Ігор». Композитор не тільки ознайомився з усім відомим на той час матеріалом про «Слово...», але й, як стверджується дослід­никами, «навіть побував неподалік від Путивля»16. Цікаві ес­кізи до оперної постановки виконав відомий російський худож­ник М. Реріх. В ескізі декорації «Путивль» (1908, папір на кар­тоні, пастель, графітний олівець, темпера, вугільний олівець. 48,5x63,8) художник створив монументальний образ давньору­ського храму з величними вежами.

У полоні «Слова...» були художники - «міріскусники» -О. Бенуа і М. Добужинський. Оригінальні ілюстрації до німець­кого видання цієї давньоруської пам'ятки створила в еміграції Н. Гончарова, про яку С. Дягилєв небезпідставно висловився як про «найбільш незвичайного авангардного художника в Росії». До образної мови «Слова...» зверталася й М. Цветаєва в книзі «Ле­бединий стан» (1917-1920) - своєрідному ідейно-художньому відгуку поета на революційні події та громадянську війну17.

Не кожному з цих митців удалося побувати у Путивлі, але завдяки цьому літературному твору вони змогли доторкнулися до історії цього міста, його історичних та архітектурних пам'я­ток. «Слово...» викликало захоплення у тих поетів, які вбачали красу мови тих часів, коли було написано цей літературний твір, зокрема у В. Хлєбнікова, Г. Пєтнікова. За деякими відомостя­ми, мати В. Хлєбнікова була родом з Путивля, а Г. Пєтніков бу­вав у цьому місті18.

Якщо І. Буніна та О. Бородіна путивльська земля приваблю­вала виключно з точки зору літературних алюзій, пов'язаних зі «Словом...», то для російського письменника О. Рємізова (1877-1957) вона стала тим джерелом, звідки він почерпнув народну легенду, яка була покладена в основу трагедії «Про Юду, принца Іскаріотського», опубліковану в 1919 р. Мова та звичаї російсь­кої давнини цікавили О. Рємізова, оскільки в них він знаходив етичні основи самої культури. Відвідання Путивля О. Рємізовим імовірно сталося на початку XX ст., приблизно в 1903-1908 ро­ках. Не виключено, що це могло відбутися трохи раніше, у «знаковому» для Путивля та Харкова - 1902 році. Безпосереднє відношення до України мала також і дружина письменника -С. Довгелло (1876-1943), яка походила з роду українського геть­мана Самойловича та литовських князів. її дитинство та юність пройшли на українській землі, у селі Берестовець Чернігівської губернії.

Ще один культурний діалог митця з Путивлем привернув нашу увагу. У салоні Незалежних у Парижі експонувався твір М. Кульбіна «Нотр-Дам - де Путивль», 49x63), а на виставці «Перший німецький Осінній салон» Вальдена у 1913 р. - однієї з перших експозицій міжнародного авангарду - була показана ро­бота М. Кульбіна «Богоматір з Путивля»19. Ця виставка вивела нове мистецтво поза межі окремої країни і представила його як загальноєвропейський рух. Серед її учасників були вихідці з Росії та України: О. Архипенко, В. та Д. Бурлюки, М. Шагал, Н. Гончарова, О. Явленський, В. Кандинський, М. Кульбін, М. Ларіонов та ін. У десятому залі виставкового приміщення екс­понувалися твори М. Кульбіна разом з роботами голландського мит­ця П. Мондріана, німця А. Макке, француза А. Гльоза та інших.

Микола Іванович Кульбін (1868-1917) став художником до­волі пізно, у 40 років, будучи приват-доцентом Військово-комер­ційної академії та лікарем Генерального штабу. Маючи генераль­ський чин дійсного статського радника, він виявив неабиякий організаторський талант: став організатором групи модерністів «Трикутник», першої виставки авангардного мистецтва «Сучас­ні течії в мистецтві» (1908). Опубліковане ним у «Студії імпресі­оністів» дослідження «Вільне мистецтво як основа життя» ви­кликало жваву дискусію серед сучасників.

Погляди на мистецтво М. Кульбіна спиралися на свободу ви­раження художника та вільне органічне мистецтво. Його теоре­тичні погляди співпадали з основними положеннями теорії цик­лічного розвитку мистецтва, розроблену професором Харківсь­кого університету Федором Шмітом у 1910 рр. Мистецькі твори М. Кульбіна експонувалися на міжнародному салоні Іздебського (1909-1911), на виставці «Бубнового валета» (1912). Персональ­на виставка М. Кульбіна проходила в залах Імператорського То­вариства заохочення мистецтв у 1912 р. На ній було показано 84 роботи, виконані художником з 1907 по 1912 рр. Звернемося до двох робіт, у назвах яких є слово «Путивль». На жаль, ми не маємо відомостей про їхнє місцезнаходження. Відносно твору М. Кульбіна «Богоматір з Путивля» можна зробити припущен­ня щодо вільної (?) інтерпретації художником ікони Молчанської Божої матері як однієї з найбільш шанованих релігійних пам'я­ток Путивльського краю. Беручи до уваги прагнення художни­ка до експерименту і теоретичних досліджень, така інтерпрета­ція могла бути сміливою і неординарною. Це підтверджує його композиція «Відпочинок на шляху до Єгипту». Назва іншого твору М. Кульбіна «Нотр-Дам - де Путивль» вказує на певний зв'язок (для нас незрозумілий) французького собору паризької Божої матері з Путивлем. Як бачимо, художник двічі вживає слово «Путивль» у назвах своїх творів, що є невипадковим, з на­шої точки зору, і вказує на духовний зв'язок автора цих творів з Путивлем, обумовлений або конкретним фактом перебування М. Кульбіна у Путивлі, або ж його знання про історію цього міс­та, пам'яток іконопису тощо.

Невеликий культурологічний екскурс дозволив нам показа­ти мистецькі діалоги між культурою Київської Русі та її видат­ною пам'яткою словесності з культурою кінця XIX - початку XX ст., активним учасником яких був П. Левченко. Подібні тен­денції мали безпосереднє відношення й до такої проблеми, як пи­тання національного у мистецтві. Для митців того часу, так само як і для сучасних майстрів, важливим видавалося звернення до тих історичних часів, коли формувалися етнічні риси людності, закладались основи художнього світобачення. Зрозуміло, що, як культурна людина, П. Левченко знаходився в соціумі, який про­дукував подібні ідеї та настрої, впливаючи на інтереси та захоп-лення митця. Але якщо І. Бунін залишив у письмовому вигляді мотивацію свого відвідування славнозвісного міста - «Слово о полку Ігоревім», то у П. Левченка ми подібних аргументів не зна­ходимо.

На вірогідність того, що саме пам'ятки на виставках архео­логічного з'їзду могли зацікавити П. Левченка, вказує й те, що датовані твори путивльської тематики з'являються лише з 1904 р., тобто через два роки після проведення XII археологічно­го з'їзду в Харкові. Знайомство з Путивлем могло відбутися та­кож через листівки із зображенням путивльських краєвидів, які випустив у Путивлі місцевий фотограф Я. Фесик. Ці листівки могли використовуватися американською художницею Катери­ною Кричевською-Росандич (1926 р.н.) у роботі над живописним твором «Путивль» з панорамним зображенням будівель Молчан-ського монастиря. Звернення до подібної тематики в її творчості невипадкове: українська сакральна архітектура є провідною те­мою для художниці - продовжувача традицій, набутих у знаній родині Кричевських у Києві, а також у навчальних закладах Єв­ропи. Путивльські краєвиди і Молчанський монастир приверта­ли увагу художників XX ст., які бували в цьому місті. У колекції

Путивльського краєзнавчого музею зберігаються своєрідні тво­ри художника В. Тарасова, серед яких художньою майстерністю виділяється акварель «Молчанський монастир» (1934).
Джерела та література

  1. Альбом выставки XII археологического съезда в г. Харькове / Под ред. и с объяснит, текстом проф. Е.К. Редина. - М., 1903.

  2. Удріс І. Археологія як чинник становлення мистецтвознавства в Україні кінця XIX - початку XX століття. До століття XII археоло­гічного з'їзду 1902 року // Образотворче мистецтво. - 2002. - № 2. -С. 81.

  3. Редин Е.К. Значение деятельности археологических съездов для на­уки русской археологии: К XII археологическому съезду в Харько­ве. - X., 1901. - С. 3.

  4. Центральний державний архів вищої влади та органів управління України. - Ф. 2052, on. 1, спр. 986, арк.1. Оригінал рос. мовою. Переклад автора.

  5. Півненко А. Український художньо-архітектурний відділ Харківсь­кого літературно-художнього гуртка // Народна творчість та етно­графія. - 1991. - № 1. - С. 16-22.

  6. Сумцов Н.Ф. Из украинской старины. - X., 1905. - С. 10.

  7. Побожій С. Академік М.Ф. Сумцов: подорожі Сумщиною // Панора­ма Сумщини. - 1991. - 14 лют. - № 7 (59). - С.З.

  8. Рябинин И.М. История о Путивле, уездном городе Курской губернии -Путивль, 1911. - С. 105. Про І. Рябініна див.: Лепьошкіна О.М. Іван Матвійович Рябінін - краєзнавець і громадський діяч // Шоста Все­українська наукова конференція з історичного краєзнавства. -[Луцьк, 1993]. - С. 258-259; Вона ж. Рябінін Іван Матвійович // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. - Суми, 2003. -С. 385; Вона ж. Перший історик Путивля. До 170-річчя від дня наро­дження І.М. Рябініна // Путивльський краєзнавчий збірник. -Вип. 1. - Суми, 2004. - С. 6-13.

  9. Про Є. Рєдіна див. докладніше: Побожій С. З плеяди фундаторів: До 125-річчя від дня народження Є.К. Рєдіна // Образотворче мисте­цтво. - 1988. -№ 2. -С. 30-31; Він же. Історик мистецтва Єгор Рєдін // Пам'ятки України. - 2003. - Ч. З (140). - С. 70-77. Додаток: Матеріали до покажчика праць Є. Рєдіна та публікацій про нього. -С. II-XIV; Він же. З історії українського мистецтвознавства. - Суми, 2005. -С. 39-87.




  1. Киевская старина. - 1901. - Т. LXXV. - С. 125.

  2. Лепьошкіна О.М. Перший історик Путивля. До 170-річчя від дня народження І.М. Рябініна. - С. 8.

  3. Бунин И.А. Избранные сочинения / Вст. ст., сост. и прим. О. Михай­лова. - С. 467.

  4. Ходасевич В. Колеблемый треножник. - М., 1991. - С. 651.

  5. Про перебування І. Буніна на Сумщині див.: Побожий СИ. «Слово о полку Игореве» сводило меня с ума» (К 130-летию со дня рожде­ния И.А. Бунина) // Сумська старовина. - 2001. - № УШ-ІХ. -С. 211-221; Він же. Иван Бунин и Сумщина // Теленеделя (Сумы). - 1997. - 1-8 мая. - № 13. - С. 9.

  6. Муромцева-Бунина В.Н. Жизнь Бунина. Беседы с памятью. -М., 1989.-С. 115.

  7. «Князь Игорь» А.П. Бородина: Оперное либретто. - М., 1984. - С. 5.

  8. Побожий С.И. « Славлю Гончарову за Игоря ». Об одной изобразитель­ной версии к немецкому изданию «Слова о полку Игореве» // «Слово о полку Ігоревім» та його епоха: 36. наук, праць. - Вип. 1 / За ред. О.В. Мишанича, В.Б. Звагельського. - Суми: СумДУ, 2000. -С.141-159.

  9. Побожий С. «Поэт не от мира сего» Г. Петников в Путивле //Уик-энд. -1996. - № 30 (134). - 26 июля - 3 авг. - С. 1, фото, ил.

  10. Калаушин Б. Кульбин: Поиск. - Кн. 1 // Альманах «Аполлон». -1994. - Т. 1. - Кн. 1. - С. 358.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка