Публій вергілій марон (70р до н е.—19 р до н е.)



Скачати 50.05 Kb.
Дата конвертації21.03.2019
Розмір50.05 Kb.


ПУБЛІЙ ВЕРГІЛІЙ МАРОН

(70р. до н. е.—19 р. до н. е.)
Найвидатніший поет епохи Октавіана Августа — Публій Вергілій Марон — народися 15 жовтня 70 року до н. е. у селищі Анди неподалік Мантуї. Майбутній засновник «золотої латини» походження був вельми незнатного: його батько (за одною версі­єю) був гончаром, чи (за другою версією) поденним робітником у державного чиновника Магія, з дочкою якого він згодом одру­житься. Завдяки наполегливій праці батька та фінансовій під­тримці тестя сім'я Вергілія досягла певних статків, що дозволило не тільки дати синові добру освіту, але й залишити йому у спадок невеличкий маєток поблизу Мантуї.

Освіту Вергілій здобував у риторичних школах Кремона, Медіолана й Рима. Не маючи ораторських здібностей, він лише один раз виступив у суді, а потім повернувся до батьківського маєтку, де займався сільським господарством і літературною працею. Перші вірші молодого поета привернули увагу впливового на той час державного діяча, оратора та історика Асінія Полліона, який, між іншим, цікавився і літературою. Саме він допоміг Вергілію повернути свій маєток, який було конфісковано в ході кампанії надання земельних наділів колишнім воїнам, звільненим у запас. Для цього Асінію Полліону довелося особисто звернутися до Октавіана Августа.

У період з 50 до 41 років були видані «Еклоги», більш відомі під назвою «Буколіки». Збірка, що складалася з 10 віршів-еклог, представляла собою адаптацію буколічного жанру грецького по­ета Феокріта у римській поезії. Вергілієвські пастухи далекі від дійсності. Їхній побут у мальовничо змальованій Аркадії по­збавлений прозаїчних подробиць, притаманних життю реальних пастухів. У Вергілія вони освічені, володіють витонченим стилем і пісенним даром, ведуть нескінченні літературні дискусії і змага­ються між собою у поетичній майстерності. Найчастіше еклоги являють собою діалог двох пастухів. Темою пісень у більшості віршів є любовні страждання героїв. Важливе місце у пастушачих піснях посідає герой пасторального фольклору Дафніс, який тра­гічно загинув через прагнення противитися любовному почуттю. Отже, можна говорити про те, що «Буколіки» утверджують вла­ду кохання, що охоплює увесь світ.

Найбільш відома IV еклога збірки, де йдеться про чудесного новонародженого, який змінить цей світ і поверне на землю «зо­лотий вік». Цей загадковий образ у наступні століття викликав чимало суперечок: У період середньовіччя вважалося, що Вергілій геніально передбачив появу Христа й панування християн­ської релігії у всьому світі, був оголошений «християнином до Христа». Це, по-перше, врятувало твори великого римського поета від знищення у період раннього середньовіччя, по-друге, зробило «золоту латину» офіційною мовою християнської церк­ви. Хоча, безумовно, Вергілій при написанні IV еклоги був дале­кий від будь-яких пророцтв. Сучасні вчені висувають більш про­заїчну версію: поет, підлещуючись до «сильних світу цього», говорить у піднесених тонах про народження дитини одного з двох претендентів — Асінія Полліона чи Октавіана Августа, дружини яких на той час були вагітні і ось-ось повинні були народити. За­мість очікуваного сина у принцепса Октавіана народилася дочка Юлія, що ж стосується Асінія Полліона, то він виявився більш щасливим батьком, якому доля подарувала сина.

Після виходу «Буколік» Вергілій стає одним з найвідоміших і найпопулярніших римських поетів. Він входить до літературного кола, очолюваного Меценатом — близьким другом Октавіана Августа. Саме Октавіану та Меценату поет присвячує свій на­ступний твір — дидактичну поему «Георгіки», що писалася упро­довж семи років (37—30 роки до н.е.).

Основна ідея твору — поетизація і, якоюсь мірою, пропаган­да життя в сільській місцевості, ідеалізація сільськогосподарської праці. Тема, з одного боку, дуже близька світоглядові Вергілія — вихідця з провінції, з другого боку, дуже актуальна й корисна для держави та політики Октавіана Августа, який, значно скоро­чуючи римську армію, наділяв земельними ділянками колишніх солдат та офіцерів. Поема складається з чотирьох частин, при­свячених основним видам сількогосподарської праці: землероб­ству, садівництву, виноградарству та бджолярству. Для написання поеми Вергілій використовує досвід попередньої художньої і спеціальної літератури, серед якої головне місце посідала поема грецького поета Гесіода «Труди і дні». У «Георгіках» людина представлена як частка природи, яка зобов'язана жити й працю­вати за її законами. Як дидактичний твір, що має загальнолюд­ську спрямованість, поема носить не тільки філософський, але і повчальний характер, бо містить чимало життєвих і госпо­дарських порад, що свідчать про любов і знання автором умов сільського життя, сільської праці. Головне для Вергілія — пока­зати моральні й економічні переваги життя і праці на землі.

Найкращим твором Вергілія вважається епічна поема «Енеїда», написана на прохання самого Октавіана Августа. Робота над поемою почалася у 29 році до н.е. і продовжувалася до смер­ті поета. Написання поеми переслідувало кілька цілей: 1. Створи­ти в римській літературі твір, подібний до героїчного епосу Гомера. 2. Художньо відтворити історію заснування войовничої держави — Риму. 3. Показати історію роду, до якого належав Октавіан, і до­вести божественне походження влади Октавіана Августа.

Вергілій повністю виконав усі завдання і створив найкращий твір римської літератури.

Для остаточного завершення «Енеїди» Вергілій подорожує місцями подій епосу — від Греції до Малої Азії. У дорозі п'ятде­сятирічний поет захворює, повертається до Італії і помирає 21 листопада 19року до н. є., похований у Неаполі.
«Енеїда»

Поема складається з 12 книг: перші шість тематично набли­жаються до «Одіссеї» Гомера, решта шість написані з урахуван­ням основних перипетій «Іліади». «Енеїда» являє собою своєрід­ну міфологічну поему, що має історичну перспективу: римська історія, її фрагменти присутні тут як перспектива, як майбутнє. Це твір не тільки про заснування Рима, але й також про його іс­торичну місію, призначену долею і богами.

«Енеїда», як і поеми Гомера, написані у двох планах: боже­ственному й людському. Але якщо у Гомера люди не завжди по­годжуються з волею богів, то у Вергілія це взагалі неможливо. Так Еней завжди виконує накази богів, бо він представник май­бутньої великої військової імперії, і для нього воля богів дорівнює наказам воєначальників, які обов'язково мають виконуватися.

Образ Енея у поемі має дуже велике значення. Міфологічний герой втілює основні ідеали і римські доблесті епохи Октавіана Августа: благочестя, вірність своєму обов'язку, сімейні чесноти (любов до батька й маленького сина), мужність, відвага, здат­ність до відданої дружби, уміння цінувати союзників.

Принциповим для розкриття соціально-ідеологічнго значення образу Енея є також те, що він — син Анхіза та Венери; бо його син Іул стає родоначальником роду Юліїв, до якого належить як Юлій Цезар, так і Октавіан Август. Це доводить божественне походження римських імператорів і ще раз підкреслює правомоч­ність Октавіана носити ім'я Августа.

У поемі постійно й послідовно проводиться думка про те, що Еней і заснована ним держава є найбільшим благом для Італії. Це світове визнання Риму, на думку Вергілія, є не стільки спра­вою рук людських, скільки виконанням долі, божественного при­значення Риму бути об'єднуючим началом навколишніх земель.


ОСНОВНІ ТВОРИ:

«Буколіки», «Георгіки», «Енеїда».


ЛІТЕРАТУРА: 1. Гаспаров М. Вергілій — поет майбутнього//Вергілій. Бу­коліки. Георгіки. Енеїда.— М, 1979; 2. Старостина Н. А. «Буко­ліки» Вергілія: Деякі особливості жанрової структури // Питання класичної філології.— 1971.— №3—4; 3. Тахо-годи А. А Хтонічні мотиви в «Енеїді» Вергілія як одні з принципів стилю//Питання класичної філології.— 1973.— №5.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка