Програма українська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання



Сторінка1/2
Дата конвертації11.05.2018
Розмір0.57 Mb.
ТипПрограма
  1   2

Міністерство освіти і науки України


ПРОГРАМА




Українська мова


для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання
10-11 класи

РІВЕНЬ СТАНДАРТУ



2017


Пояснювальна записка
Українська мова як державотворчий чинник, засіб збереження культурного надбання українського народу, формування громадянина України й особистості учня є найважливішим шкільним предметом.

Програма відображає засадничі ідеї Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти (Постанова Кабінету Міністрів України від 23. 11. 2011 р. № 1392), Державного стандарту початкової загальної освіти (Постанова Кабінету Міністрів України від 20. 04. 2011 р. № 462), а також концепції «Нова українська школа».

У контексті ключових підходів сучасної освіти (компетентнісний, особистісно орієнтований і діяльнісний) шкільний предмет «Українська мова» є засобом розвитку й соціалізації учнів, становлення їх як особистостей і громадян своєї країни. Здобуті у процесі навчання української мови знання, набуті вміння й навички мають бути опорою, яка дасть учням змогу реалізувати себе в житті, стати носіями культури свого народу, ініціаторами відновлення й збереження найкращих культурних традицій свого народу.

Сучасне навчання є компетентнісним, а отже орієнтованим не на засвоєння визначеного обсягу знань, а передусім на пізнання життєвих реалій, у яких ці знання мають значення.

Предметна мета – формування компетентного мовця, національно свідомої, духовно багатої мовної особистості.

Відповідно до напряму профільного навчання (рівень стандарту) визначено такі завдання вивчення української мови в 10-11 класах:



  • формування ціннісного ставлення до української мови як державної мови України;

  • формування предметної і ключових компетентностей;

  • формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, системи загальнолюдських, національних, особистісних ціннісних орієнтирів;

  • навчання засобами мови пізнавати світ, облаштовувати гармонійне співіснування в ньому, зберігати й передавати культурні набутки, виражати емоції й почуття, розв’язувати життєві проблеми;

  • формування мовленнєвої культури, раціональної мовленнєвої поведінки;

  • розвиток логічного і критичного мислення, творчої уяви;

  • формування мовного смаку, мовного чуття і мовної стійкості, сприяння усвідомленню краси й естетики української мови.

У структурі програми виділено такі складники: пояснювальна записка й основна частина (власне програма).

Основну частину програми структуровано у вигляді таблиці, яка охоплює такі елементи: 1) очікувані результати навчальної діяльності; 2) орієнтовний розподіл годин на вивчення окремих тем розділів; 3) зміст навчального матеріалу мовної та мовленнєвої змістових ліній; 4) соціокультурна змістова й наскрізні лінії.

Очікувані результати навчальної діяльності учнів виражають знаннєвий, діяльнісний, ціннісний, емоційний та поведінковий компоненти ключових і предметної компетентностей, що мають бути сформовані у процесі навчання.

Поданий у програмі розподіл годин є орієнтовним. Згідно з принципом академічної свободи вчитель може на власний розсуд змінювати його з метою педагогічної доцільності.

Змістові лінії визначають суть процесу навчання української мови:

мовленнєва змістова лінія орієнтує роботу вчителя на всебічний розвиток учнів, формування їх як компетентних мовців, передбачає системну цілеспрямовану роботу на кожному уроці над збагаченням активного словника, засвоєнням мовленнєвих жанрів, формуванням навичок ефективної комунікації, набуттям досвіду розв’язання життєвих проблем засобами мови;

мовна змістова лінія визначає перелік важливих для засвоєння питань теорії мови, що є базовими для формування навичок нормативного мовлення, мовленнєвої культури;

необхідність діяльнісної змістової лінії зумовлена метапредметним характером предметних знань і необхідністю занурення учнів як суб’єктів навчально-виховного процесу в усі види діяльності, під час яких вони набувають суб’єктного досвіду, опановують різні стратегії мовленнєвої діяльності;



соціокультурна змістова лінія покликана забезпечувати системність патріотичного, морального, естетичного виховання учнів, реалізовувати завдання соціалізації шкільної молоді, бути орієнтиром у спрямуванні навчання на оволодіння всіма ключовими компетентностями.

У мовленнєвій лінії подано перелік рекомендованих видів роботи, які дають змогу учням реалізувати здобуті знання на практиці. Ці види роботи забезпечують повноцінний мовленнєвий розвиток старшокласників, бо комплексно охоплюють формування всіх видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння і письма). Системний підхід до розвитку мовлення учнів не передбачає виділення окремих годин на традиційні для 5-9 класів аудіювання, читання мовчки та вголос, перекази, твори тощо, оскільки ці види роботи передбачено на кожному уроці. Учитель може на власний розсуд змінювати запропоновані теми і види роботи, але водночас прагнути протягом року рівною мірою приділяти увагу розвиткові всіх видів мовленнєвої діяльності. Оновлення змістового наповнення мовленнєвої лінії спричинене прагненням реального, а не декларативного оновлення процесу мовної освіти й вивищення її ролі у процесі становлення особистості учнів й сприяння соціалізації їх.

Оскільки в 9-му класі учні завершили вивчення всіх розділів української мови, зміст мовної лінії в 10-му й 11-му класах має узагальнювальний характер, тому навчальний матеріал згруповано за нормами сучасної української літературної мови, оволодіння якими важливе для кожної освіченої людини. Під час вивчення мовних тем учитель має акцентувати не на розпізнаванні, класифікуванні мовних явищ, не на мовних розборах, а на правилах використання мовних одиниць усіх рівнів в усному мовленні й на письмі, зокрема приділяти увагу труднощам слововжитку, складним випадкам правопису, нормам узгодження мовних одиниць, культурі слова тощо.

Соціокультурний компонент програми також визначає вектор формування загальної культури учнів через ознайомлення їх із культурною спадщиною свого народу й світу, виховання патріотизму й моральності. Реалізації цих завдань сприятиме текстоцентричний підхід до навчання мови, що передбачає добір і системну роботу на кожному уроці з текстами різних типів, стилів і жанрів мовлення.

Текст настільки універсальний засіб, що може бути застосований на різних уроках, сприяти реалізації багатьох методів навчання, усіх поставлених цілей на уроці. Текст на уроці потрібно використовувати з метою читання, створення його інтонаційної карти, переказування, проведення словникової роботи; визначення й осмислення теми, головної думки; з’ясування ознак і композиційних елементів тексту; визначення стильових рис, мети висловлення; співвіднесення мовних засобів із задумом, типом, жанром і стилем мовлення; визначення та обґрунтування типу мовлення; організації групового чи індивідуального лінгвістичного дослідження; організації самостійної роботи; визначення емоційного впливу тексту на читачів, слухачів; виявлення й маркування певного мовного явища;

узагальнення певного мовного матеріалу (групування, класифікація, структурування й систематизування); формулювання тези, гіпотези, добір аргументів; проведення аналогії з відомими фактами, прикладами з життя людей, історичними подіями, прислів’ями й афоризмами, творами, цитатами з творів, епіграфами і багато ін.; пояснення написання й вимови; організації супутнього повторення; привернення уваги до тропів задля формування відчуття естетичної насолоди; редагування; добору слів і виразів, що сприяють налагодженню психологічного комфорту, унеможливлюють конфлікт; видозміни (розширення, скорочення, збагачення певними одиницями (влучними словами і виразами, синонімами, епітетами, фразеологізмами, тропами), заміна одних одиниць іншими, логічне розташування змістових елементів структури тексту); виявлення проблеми;

виконання логічних операцій (аналіз, синтез, порівняння, зіставлення, висновки); осмислення поведінкових зразків героїв тексту й зіставлення їх з поведінковими нормами нашого суспільства; прогнозування психологічного впливу тексту на співрозмовника; виявлення прийомів гармонійного спілкування; висловлення власного ставлення до змісту тексту; добору коментарів; «переведення» з одного стилю в інший; переведення в інший формат: схему, малюнок, таблицю тощо); створення власного висловлення тощо.

Наскрізна лінія «Екологічна безпека і сталий розвиток» спрямовує діяльність учителя й учнів на формування соціальної активності, відповідальності й екологічної свідомості, усвідомлення сталого розвитку, готовності брати участь у розв’язанні питань довкілля і розвитку суспільства; конкретизує роботу зі збереження й захисту навколишнього середовища.

Наскрізна лінія «Громадянська відповідальність» сприяє формуванню соціальної й громадянської компетентностей, розкриває суть поняття «відповідальний громадянин», визначає вектори його діяльності.

Наскрізна лінія «Здоров’я і безпека» активно долучається до формування безпечного для життя й діяльності середовища, орієнтуючи на розвиток учня як духовно, емоційно, соціально і фізично повноцінного громадянина, що дотримується здорового способу життя.

Метою наскрізної лінії «Підприємливість і фінансова грамотність» є навчання молодого покоління українців ощадливості, раціонального використання коштів, планування витрат; стимулювання у них лідерських ініціатив, прагнення успішно діяти в технологічному швидкозмінному середовищі.

Наскрізні змістові лінії спільні для всіх шкільних предметів, є засобом інтегрування навчального змісту, вони корелюються з окремими ключовими компетентностями і сприяють формуванню ціннісних і світоглядних орієнтацій учня, що визначають його поведінку в життєвих ситуаціях.

Важливе місце у програмі відведено вивченню основ риторики, адже риторика – це не лише теорія і практика досконалого мовлення, переконливого, гарного, доцільного, ефективного тощо, це насамперед учення про мовленнєве виховання особистості.

Потреба вивчення основ риторики зумовлена її суспільними функціями: виховання ритора як гідного громадянина, компетентного у публічному мовленні; визначення норм і правил публічної аргументації, що забезпечують продуктивне обговорення важливих для суспільства проблем; організація базових мовленнєвих суспільних відносин; визначення критеріїв оцінювання публічної діяльності, на основі яких добирають осіб, здатних обіймати відповідальні посади.

Знання елементів практичної риторики дасть змогу забезпечити формування в учнів таких життєво важливих умінь і навичок:


  • орієнтуватися у ситуаціях спілкування;

  • будувати діалог залежно від цілей спілкування й соціального контексту;

  • надавати висловленню сенсу і змісту засобами лексики, фразеології й граматики;

  • ініціювати, підтримувати, розвивати й завершувати спілкування;

  • налагоджувати гармонійні стосунки з людьми;

  • бути переконливим у своїх висловленнях, бажаним співрозмовником, привабливим і впливовим оратором.

Отже, вивчення риторики сприятиме також зростанню загального показника культури в країні.

Компетентнісний підхід в освіті спрямовує навчально-виховний процес на формування ключових і предметної компетентностей. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти визначає такий перелік ключових компетентностей: уміння вчитися протягом життя, спілкування рідною/державною й іноземними мовами, математична, компетентності у природничих науках і технологіях, інформаційно-комунікаційна, соціальна і громадянська, здоров’язбережувальна, загальнокультурна, підприємницька, а також як предметну називає комунікативну.



Ключові (загальноосвітні) компетентності – здатності, яких набуває кожен учень як суб’єкт навчально-виховного процесу для самовизначення, загального розвитку й самореалізації.

Перелік і зміст ключових компетентностей:



1. Спілкування державною мовою – готовність (здатність) учнів засобами української мови успішно взаємодіяти у процесі розв’язання типових для віку життєвих проблем; сформоване ціннісне ставлення до мови свого народу, наявність досвіду послуговування державною мовою.

2. Спілкування іноземними мовами – готовність (здатність) реалізовувати різноманітні комунікативні наміри у широкому діапазоні особистісних, соціальних і культурних контекстів.

3. Математична грамотність – спроможність особистості застосовувати математичні вміння в реальному житті, працювати з числовою інформацією.

4. Компетентності у природничих науках і технологіях – здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, володіти й оперувати інформацією відповідно до потреб, застосовувати ІКТ у навчанні й повсякденному житті, знаходити, опрацьовувати і систематизовувати інформацію); здатність бути відкритими до інновацій, реалізувати себе в мінливому технологічному, життєвому, навчальному й трудовому середовищі.

5. Інформаційно-комунікаційна компетентність – здатність (готовність) розуміти навколишнє інформаційне середовище, самостійно шукати, добирати й критично аналізувати необхідну інформацію, трансформувати, зберігати та транслювати її й діяти відповідно до своїх цілей і прийнятої в суспільстві комунікаційної етики.

6. Уміння вчитися протягом життя – здатність і внутрішня потреба самостійно здобувати знання і формувати вміння відповідно до поставлених цілей з метою самовдосконалення й самореалізації.

7. Соціальна і громадянська компетентності – усвідомлення громадянської повинності й відповідальності, здатність до реалізації громадянських прав і обов’язків.

8. Підприємницька компетентність – це інтегрована якість особистості, що базується на креативності, творчості, інноваційності, здатності до ризику, спроможності планувати, самоорганізовуватися й організовувати підприємницьку діяльність, утілювати ідеї у сферу економічного життя, розв’язувати конфліктні ситуації, приймати рішення, брати на себе відповідальність, формувати моделі поведінки, необхідні для успішного розв’язання нагальних виробничих проблем.

9. Загальнокультурна – здатність учня усвідомлено сприймати надбання культури як цінність, аналізувати й оцінювати досягнення національної та світової культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства, застосовувати традиційні для культури українського народу методи самовиховання.

10. Екологічна грамотність і здорове життя – здатність розумно й раціонально користуватися природними ресурсами, усвідомлене ставлення до ролі довкілля для життя й здоровя людини; готовність виявляти активну життєву позицію в питаннях захисту довкілля, дотримуватися здорового способу життя й пропагувати його.

Добір навчального змісту здійснено з урахуванням таких дидактичних і методичних принципів:



1) соціальної доцільності (засвоєний навчальний матеріал і сформовані на його основі вміння й навички зумовлені системою соціальних цінностей і очікувань);

2) взаємозв’язку навчання, виховання і розвитку (наявність у змісті елементів, що забезпечують гармонійну реалізацію загальноосвітніх і предметних завдань);

3) демократизації й гуманізації (забезпечення суб’єкт-суб’єктних стосунків між учителем і учнями);

4) детермінації (налагодження зв’язків предмета з попереднім досвідом учнів, прогнозування майбутніх успіхів);

5) єдності теорії й практики (засвоєний навчальний матеріал, сформовані вміння й навички мають прикладний характер, можливість застосування не лише у сфері навчальної діяльності, а й професійній та особистісній).

Однією з особливостей процесу навчання української мови учнів 10-11 класів є водночас зосередження уваги на виявленні інтересів і здібностей старшокласників, що можуть бути визначальними у виборі професії; розвиткові оргдіяльнісних умінь, формуванні здатності працювати в колективі й індивідуально; формуванні вмінь приймати рішення і бути відповідальним за нього; розвиткові вмінь ставити цілі й системно працювати над реалізацією їх; формуванні внутрішнього потреби самонавчання і самовдосконалення.


Авторський колектив із розроблення програми:

1. Голуб Н.Б., завідувач відділу навчання української мови та літератури Інституту педагогіки НАПН України, доктор педагогічних наук, професор ( голова).

2. Котусенко О.Ю., головний спеціаліст департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України

3. Горошкіна О.М., професор кафедри української мови Київського університету імені Бориса Грінченка, доктор педагогічних наук;

4. Новосьолова В.І., старший науковий співробітник відділу навчання української мови та літератури Інституту педагогіки НАПН України, кандидат педагогічних наук;

5. Романенко Ю.О., доцент кафедри методики викладання української мови та літератури Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, редактор часопису «Дивослово», кандидат педагогічних наук.

6. Кондесюк Т.В., учитель української мови та літератури Білоцерківської гімназії № 2 Білоцерківської міської ради Київської області;

7. Король О.М., учитель української мови і літератури середньої загальноосвітньої школи № 132 м. Києва;

8. Тарасенко О.О., учитель української мови та літератури гімназії №117 ім. Лесі Українки м. Києва;

9. Сергєєва Н.В., учитель української мови та літератури, директор Ліцею політики, економіки, права та іноземних мов м. Києва;

10. Ткачова Г.В., учитель української мови і літератури  спеціалізованої школи № 15 м. Києва.
10-й клас

(70 год., 2 год. на тиждень)



Очікувані результати

1


К-сть

годин

2


Зміст навчального матеріалу

Мовна змістова лінія

3

Мовленнєва змістова лінія

4

Знаннєвий компонент

Учень/учениця:

розуміє суть понять «лексикографія», «словник», «довідник», «довідкова література»;

називає основні типи словників;

усвідомлює важливість умінь систематизувати, зіставляти, аналізувати, узагальнювати й використовувати інформацію, яка міститься в лексикографічних джерелах, довідниках, ресурсах мережі Інтернет.

Діяльнісний компонент

Учень/учениця:

організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує);

володіє ефективними прийомами пошуку необхідної інформації в різних лексикографічних джерелах, зіставляє й аналізує її;

користується у разі потреби, лексикологічними джерелами, виділяє необхідну інформацію з лексичних словників різного типу (тлумачного, словника синонімів, антонімів, іншомовних слів, фразеологічного та ін.) і довідників, у тому числі мультимедійних;

висловлює припущення про достовірність наявної інформації;

виявляє недостовірність одержуваної інформації, прогалини в інформації й заповнює їх;

використовує знайдену інформацію для пояснень як докази й факти в різних навчальних і практичних ситуаціях, ситуаціях моделювання й проектування.
Ціннісний компонент

Учень/учениця:

демонструє любов і повагу до рідного слова, гордість за багатство і красу української мови;

висловлює своє ставлення до знайденої інформації;

усвідомлює важливість потреби пошуку додаткової інформації для розв’язання навчальних завдань і самостійної пізнавальної діяльності;

зберігає необхідні лексикографічні видання, цінну інформацію на персональному комп’ютері, у домашній бібліотеці.

Емоційний компонент

Учень/учениця:

виражає засобами мови адекватні почуття і враження від результатів роботи.

Поведінковий компонент

Учень/учениця:

відповідально ставиться до кожного вжитого слова;

демонструє інтерес до нових слів й активність у збагаченні власного словникового запасу.

3 год.

Вступ

Лексикографія. Сучасні лексикографічні джерела: словники, довідкова література (у числі на електронних носіях).

Інформативна й нормативна функції їх.

Основні типи словників.



Довідкові медіаресурси.


Види роботи (рекомендовані):

складання й редагування словникових статей;

здійснення лексикографічного пошуку;

тлумачення значення слова різними способами;

укладання словників-мінімумів «Складні випадки наголошування», «Незнайомі слова», тематичних словників-мінімумів тощо;

обговорення теми «Словники в нашому житті»;

диспут на тему: «Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля…» (М. Рильський).


Соціокультурна змістова лінія

Виражальні можливості української мови. Українська мова й відображена в ній національна культура.

Як відновити джерела формування високої мовної культури. Словники – музеї слів (С. Пушик). Вишукана мова – моя мрія. Краса довкілля в слові. Естетична функція слова. Мій активний словниковий запас.

Українська мова – стратегічний ресурс України. Магія українського слова.
Наскрізні лінії

1. Здоров’я і безпека.

Стан мовленнєвого середовища – основа життєздатності етносу.

2. Громадянська відповідальність.

Відповідальне ставлення до кожного вжитого слова.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток.

Прагнення захистити довкілля від згубного впливу соціуму. Чисте подвір’я – чиста планета.

4. Підприємливість і фінансова грамотність.

Піклування про власний розвиток. Активна участь у житті суспільства.

1

2

3

4

Знаннєвий компонент

Учень/учениця:

розуміє суть понять «лексична норма», «лексичне значення слів», «лексична сполучуваність слів», «слово і контекст», «лексична помилка»;

розуміє суть понять «порушення лексичної норми», «фразеологізми», «стилістичне забарвлення фразеологізмів»;

пояснює загальні принципи класифікації словникового складу української мови;

пояснює найпоширеніші випадки порушення лексичної норми;

визначає роль і стилістичні можливості вивчених лексичних одиниць, комунікативно доцільно використовує їх у власному мовленні;

визначає роль і доречність використання фразеологічних засобів мови, стилістичну функцію їх;

розуміє відмінності між лексичними, фразеологічними синонімами; доречно використовує їх у тексті;

усвідомлює відмінність між фразеологічними синонімами й антонімами;

використовує лексичну синонімію як засіб виправлення невиправданих повторів, як засіб зв’язку речень у тексті;

правильно й доречно використовує фразеологізми відповідно до стилістичного забарвлення їх.


Діяльнісний компонент

Учень/учениця:

організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує);

організовує й планує навчальне співробітництво з учителем та однокласниками;

працює в групі й набуває досвіду такої роботи;

дотримується лексичної норми в усних і писемних висловленнях;

уживає слова відповідно до їхніх лексичних значень, правильно використовує у мовленні багатозначні слова, синоніми, антоніми, омоніми, слова в переносному значенні з урахуванням стилю мовлення;

додержується лексичної сполучуваності слів;

виявляє й усуває порушення лексичних норм, норм слововживання;

оцінює власне й чуже мовлення з погляду точного, доречного й виразного слововживання;

висловлює критичне ставлення стосовно вживання українських слів у невластивому їм значенні, невмотивованого використання запозичень;

аналізує різні ситуації мовлення, виділяє учасників спілкування, визначає їхні наміри;

практично засвоює морально-етичні й психологічні принципи спілкування і співпраці;

висловлює міркування й пропозиції щодо гармонізації спілкування.

Ціннісний компонент

Учень/учениця:

виявляє в текстах та обґрунтовує особистісні й загальнолюдські цінності;

висловлює власне розуміння цінностей.

демонструє повагу до себе й інших, добираючи і вживаючи потрібні слова.
Емоційний компонент

Учень/учениця:

висловлює адекватні почуття і враження від почутого й прочитаного;

уміє керувати почуттями відповідно до обставин.
Поведінковий компонент

Учень/учениця:

демонструє на уроках активність, ініціативність, відповідальність, комунікабельність, уміння налагоджувати стосунки під час групової діяльності.



1 год
10 год.

Поняття норми в сучасній українській літературній мові

Нормативне й ненормативне мовлення. Типи норм.


Лексична норма

Лексична помилка.

Лексичне значення слова. Слово і контекст; залежність значень слова від контексту.

Слововживання: вибір слова, лексична сполучуваність.

Слова власне українські й запозичені. Виправдані й небажані запозичення.

Лексичні й фразеологічні синоніми, антоніми. Синонімічне багатство української мови.

Пароніми. Запобігання помилок у вживанні паронімів.

Найпоширеніші випадки порушення лексичної норми. Кальки з інших мов, недоречне вживання українських слів у невластивому їм значенні.

Основні групи фразеологізмів, багатозначність, синонімія й антонімія фразеологізмів. Уживання слів у фразеологізмах відповідно до їхнього стилістичного забарвлення.

Утвердження лексичної норми в словниках української мови (повторення й узагальнення).




Види роботи

(рекомендовані):

укладання словника рідко вживаних слів;

укладання тематичного словника українських фразеологізмів;

укладання словника фразеологізмів у творах українських письменників;

укладання словника небажаних запозичень «Свої не гірші заморян»;

складання плану роботи на тиждень;

складання плану дозвілля на канікули;

виступ під час дискусії «Які слова руйнують наше життя?»; «Інтернет зближує чи накопичує самотність?»;

написання есе «Прекрасна мить життя», «Чарівність і могутність слова»;

редагування текстів;

написання відгуку про сайт відомої людини;

складання тексту рекомендаційного характеру «Як уникати помилок у мовленні»;

написання повідомлення на тему «Лексичну норму відображають і утверджують насамперед словники»;

добір і складання лінгвістичних мініатюр про правильність мовлення;

переказування художнього тексту;

складання плану проведення зимових канікул;

складання паспорта слова;

підготовка проектів «Музей одного слова» (систематизація інформації про певне слово з різних лексикографічних джерел), «Фразеологічне багатство творів Мирослава Дочинця»; «Синоніми у творах Михайла Стельмаха»;

переказування текстів різних стилів із творчим завданням;

дискусія на тему: «Чи потрібні мові запозичення?»;

виступ під час дискусії «Грубість – духовна слабкість чи демонстрування сили?»;

написання есе «З чого зіткане щастя?»;

збагачення тексту синонімами;

складання тексту рекомендаційного характеру «Як уникати конфліктів з друзями»;

написання повідомлення на тему «Жорстокі слова»;

переказування публіцистичного тексту.


Соціокультурна змістова лінія

Чудова думка втрачає всю свою цінність, коли вона погано висловлена (Вольтер). Моє слово − моя відповідальність. Слово – носій добра, істини й краси. Повноцінне функціювання мови – запорука розквіту держави. Мова злагоди й гармонії. Мій лексичний арсенал. Відновлення історичної пам’яті та формування почуття національної гідності. Повага до національно-культурних цінностей інших народів.
Наскрізні лінії
1. Здоров’я і безпека.

Взаємозв’язок сприятливого стану мовленнєвого середовища і здоров’я людини. Мова творить і мова руйнує. Лікувальні властивості слова. Цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму.

2. Громадянська відповідальність.

Відповідальність за мовні вчинки. Відповідальність за результати спільної роботи. Мовний режим у родині й школі. Мовне обличчя мого міста (села). Мова – важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни. Вірність ідеям, принципам народної моралі та духовності. Розуміння громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток.

Життєздатність людини й екологія слова. Мова злагоди й гармонії. Українська мова – живий організм – сад. Стимулювання відповідальності у сфері охорони довкілля. Раціональне використання води й ґрунтів. Піклування про цілісність і недоторканість природного світу навколо нас.

4. Підприємливість і фінансова грамотність.

Піклування про саморозвиток як активний внесок у розвиток суспільства. Виховання потреби враховувати інтереси й особливості своїх партнерів.


Знаннєвий компонент

Учень/учениця:

розуміє суть понять «риторика», «мовленнєва ситуація», «мовець», «аудиторія», «текст», «комунікативний намір», «мовленнєвий вчинок»;

усвідомлює важливість риторики й риторичних умінь;

називає умови успішного спілкування; риси, притаманні цікавому мовцеві, гарному співрозмовникові;

називає етапи підготовки виступу;

відрізняє мовленнєву дію й мовленнєвий вчинок;

виявляє комунікативні наміри мовця.

Діяльнісний компонент

Учень/учениця:

організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує);

володіє навичками ознайомлювального й вивчального читання;

уміє моделювати аудиторію;

налагоджує контакт зі слухачем (слухачами);

визначає естетичні риси мовлення;

аналізує чужий і власний текст;

висловлює припущення щодо ролі риторичних знань у житті людини;

виявляє причини успішного мовлення;

знаходить і зіставляє різні тексти публічних виступів;

пропонує способи вдосконалення риторичних навичок, набуття досвіду виступати публічно;

готує текст виступу;

виступає публічно;

порівнює, аналізує, оцінює мовленнєві вчинки тощо.

Ціннісний компонент

Учень/учениця:

висловлює своє ставлення до риторики;

відчуває відповідальність за мовленнєві вчинки;

розглядає мову й уміння спілкуватися як цінність;

має в домашній бібліотеці зразки гарних публічних промов, словники, довідники.

Емоційний компонент

Учень/учениця:

відчуває задоволення від добре виголошеної промови;

уболіває за результати своєї роботи;

захоплюється гарними промовами відомих ораторів, прагне наслідувати їх.

Поведінковий компонент

Учень/учениця:

ініціює обговорення публічних промов;

висловлює пропозиції щодо вдосконалення риторичної майстерності;

демонструє впевненість під час виголошення промови;

бере на себе відповідальність за свої мовленнєві вчинки;

демонструє небайдужість, активність у розгляді питань теми.

9 год.




Практична риторика

Риторика як мистецтво, наука й навчальна дисципліна. Роль риторики в сучасному світі.

Мовленнєва ситуація. Елементи мовленнєвої ситуації (мовець (адресат), слухач (аудиторія), предмет мовлення, умови успішного спілкування.

Особистість мовця (чарівність, артистизм, упевненість у собі, щирість, обізнаність, об’єктивність, доброзичливість). Риси гарного співрозмовника. Вимоги до мовлення оратора. Комунікативний стан мовця.

Аудиторія (слухач, слухачі). Види слухання. Цілі слухання. Моделювання аудиторії. Контакт з аудиторією. Прийоми налагодження контакту.

Текст як одиниця спілкування. Етапи підготовки тексту виступу. Види читання і записування тексту виступу. Естетика тексту.

Ефективність мовлення. Стратегія і тактика мовленнєвої поведінки. Комунікативний намір.



Мовленнєвий вчинок. Мовленнєва подія.

Види роботи (рекомендовані):

моделювання аудиторії;

моделювання ситуації спілкування;

аналіз змісту висловлень;

переказування взірцевих текстів промов;

складання плану виступу;

підготовка композиційних частин виступу (вступу, основної частини і висновків);

підготовка різних варіантів вступу і висновку до конкретної теми;

написання тексту публічного виступу;

запам’ятовування тексту виступу;

тренування виступу;

добір аргументів до конкретної тези;

добір фразеологізмів до теми виступу;

аналіз власного і чужих виступів;

визначення комунікативних намірів мовців за текстом промови;

оцінювання мовленнєвого вчинку;

висловлення особистого ставлення до почутого.

Соціокультурна змістова лінія

Привабливість і цінність життя. Упорядкування життєвих пріоритетів. Освіта як складник успіху. Приклади цінностей та етичної поведінки. Суспільні статуси людини. Принципи як «центри» людського життя. Культура мовлення пов’язана з культурою мислення. Ознаки толерантної поведінки.

Наскрізні лінії
1. Здоров’я і безпека.

Хороші й погані звички. Звички, що руйнують наше життя. Подолання залежності від згубних звичок.

2. Громадянська відповідальність.

Турбота про інших. Приклади відповідального ставлення до життя й навчання. Колективна й особиста відповідальність.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток.

Екологічні проблеми твого краю. Цікаві й корисні справи. Жити у злагоді з природою й людьми. Екологія мовлення.

4. Підприємливість і фінансова грамотність.

Формула успіху людини. Доброчинність як найбільша цінність і шанована риса лідера. Планування фінансового добробуту. Переваги, загрози, недоліки улюбленої справи. Фінансовий контроль. Відповідальність за фінансові проблеми в родині.

1

2

3

4

Знаннєвий компонент

Учень/учениця:

розуміє суть понять «норма», «орфоепія», «орфоепічна помилка», «орфоепічна норма», «милозвучність», «наголос», «логічний наголос»;

усвідомлює важливість дотримання орфоепічної норми для сучасного компетентного мовця;

Діяльнісний компонент

Учень/учениця:

організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує);

виявляє й аналізує факти порушення орфоепічної норми;

працює з орфоепічним словником і словником наголосів;

співвідносить в уяві звук і букву;

аналізує своє й чуже усне мовлення;

добирає додаткову інформацію з теми;

висловлює припущення про важливість орфоепічної норми.

Ціннісний компонент

Учень/учениця:

висловлює своє ставлення до чужих думок;

відчуває відповідальність за мовленнєвий вчинок, дотримання орфоепічної норми у власному мовленні.

Емоційний компонент

Учень/учениця:

висловлює адекватні почуття і враження від сприйнятого на слух чужого мовлення, читання текстів різних жанрів і стилів.

Поведінковий компонент

Учень/учениця:

ініціює обговорення складних або суперечливих питань з теми;

висловлює пропозиції щодо вдосконалення культури мовлення;

демонструє бажання долати труднощі в опануванні теми;

виявляє активність у розгляді питань теми.

5 год

Орфоепічна норма

Орфоепічна помилка. Орфоепічний словник.

Поняття милозвучності. Чергування у//в, і//й як засіб милозвучності.

Основні правила вимови голосних звуків.

Основні правила вимови приголосних звуків.

Наголос. Основні правила наголошування слів.

Нормативний наголос.

Варіантне наголошування слів в українській мові.

Словорозрізнювальний наголос.

Форморозрізнювальний наголос.

Діалектний наголос.

Складні випадки наголошування слів.




Види роботи (рекомендовані):

сприймання на слух чужого мовлення й аналіз його;

виразне читання текстів різної жанрово-стильової належності;

інформаційний виступ на тему «Можливості українського наголосу»;

діалогування з учителем, учнями;

написання есе на тему «Наголос – душа слова»;

виразне читання улюблених поезій напам’ять.

усне переказування текстів різних стилів із творчим завданням;

Соціокультурна змістова лінія

Право кожного бути самим собою. Успіх – це результат безперервної й наполегливої діяльності. Самоосвіта – шлях до успіху. Володіти інформацією – володіти світом.

Наскрізні лінії
1. Здоров’я і безпека.

Мовна гігієна. Гігієна думок. Загартування протягом року. Говорити про себе й інших лише з повагою. Гумор – антибіотик від туги й депресії.

2. Громадянська відповідальність.

Відповідальність за мовлене слово. Кроки до успіху. Успіх приходить до сміливих.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток.

Піклування про цілість і недоторканність природного світу довкола нас – наш обов’язок. Свіже повітря, активний подих – основа здоров’я.



4.Підприємливість і фінансова грамотність.

Як заробляти гроші у шкільному віці. Вчитися розпоряджатися грошима. Боргова пастка.


1

2

3

4

Знаннєвий компонент

Учень/учениця:

з’ясовує суть понять «орфографічна норма», «орфограма», «орфографічна помилка», «орфографічний словник»;

усвідомлює важливість дотримання орфографічної норми для сучасного компетентного мовця;

знає правила українського правопису.
Діяльнісний компонент

Учень/учениця:

організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує);

виявляє й пояснює порушення орфографічної норми;

працює з орфографічним словником;

застосовує знання на практиці;

аналізує факти порушення орфографічних норм;

висловлює припущення про написання того чи того слова;

виявляє аналогії в написанні слів (гривень – пісень);

знаходить і аналізує додаткову інформацію з теми.
Ціннісний компонент

Учень/учениця:

висловлює своє ставлення до написаного (прочитаного)

відчуває відповідальність за дотримання орфографічних норм.
Емоційний компонент

Учень/учениця:

висловлює адекватні почуття і враження від почутого або прочитаного;

відчуває задоволення від власних досягнень.
Поведінковий компонент

Учень/учениця:

ініціює обговорення складних або суперечливих питань з теми;

висловлює пропозиції щодо вдосконалення культури мовлення;

демонструє небайдужість до труднощів в опануванні теми однокласниками, активність у розгляді питань теми;

сприймає орфографічну грамотність як статусну річ;

демонструє наміри щодо вдосконалення власної орфографічної грамотності.

20 год


Орфографічна норма

Орфограма. Орфографічна помилка.

Орфографічний словник.

Принципи української орфографії.

Ненаголошені е, и в корені слова.

Апостроф.

Позначення м’якості приголосних.

Чергування голосних.

Чергування приголосних в українській мові.

Зміни приголосних при збігові їх у процесі словотворення.

Спрощення приголосних.

Подвоєння та подовження приголосних.

Правопис префіксів.

Правопис суфіксів.

Уживання великої літери.

Правила перенесення слів із рядка в рядок.

Написання складних слів разом, окремо, з дефісом.

Написання слів іншомовного походження. Правило «дев’ятки».

Складні випадки написання прізвищ.

Складні випадки написання географічних назв.

Розрізнення прислівників і співзвучних сполук (збоку – з боку, зрештою – з рештою, всередині – в середині тощо). Правила написання їх.

Написання не, ні з різними частинами мови



Правила графічних скорочень слів.


Види роботи (рекомендовані):

редагування чужого тексту;

підготовка конспекту тексту наукового стилю;

добір слів для словникового диктанту;

моделювання «Карти пам’яті» складних орфографічних тем;

письмове докладне переказування текстів різних стилів;

написання есе на теми: «Життя в гармонії з природою», «Моє бачення сучасної школи», «Чого варто уникати в спілкуванні», «Ціна недбалості», «Гаджети чи реальне спілкування?»;

письмове обґрунтування свого вибору на визначену тему («Електронна чи паперова книга?», «Улюблений вид дозвілля», «Мій вибір – здоровий спосіб життя», «Чи може зашкодити неграмотне письмо?», «Чи потрібно вчитися заощаджувати?», «Чи важливо бути пунктуальним», «Ця музика надихає», «Мій вибір – жити й творити в Україні», «Що означає «бути відповідальним»?»);

письмове прохання довільного змісту;

написання ділового листа;

складання ієрархії життєвих цілей;

обговорення тексту рекламного характеру;

коментування висловлень відомих людей про читання;

продукування і редагування текстів;

написання диктантів;

складання карти своїх мрій;

обговорення тексту публіцистичного стилю;

коментування висловлень відомих людей про ставлення до свого здоров’я.


Соціокультурна змістова лінія

Гуманний світ. Уміння любити й бути щасливим. Життєві цілі. Благодійність як норма життя. Волонтерство в сучасній Україні.

Порозуміння з друзями. Ознаки гармонійних стосунків між дітьми й дорослими. Як відновити довіру. Чи варто довіряти людям. Норми суспільної поведінки.
Наскрізні лінії
1. Здоров’я і безпека.

Позитивні емоції – запорука здоров’я людини. Життя без конфліктів. Безпечне дозвілля.

Екологічна безпека і здоров’я людини. Покращення середовища життя в міській і сільській місцевості.

2. Громадянська відповідальність.

Сила волі. Відповідальність за чистий простір довкола себе. Відповідальність за кожне написане слово.

Надійність і довіра у стосунках. Обов’язок перед рідними, друзями. Громадянські цінності. Взаємодія громадян заради спільного блага.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток.

Досягнення гармонії з природою. Читання книг як засіб розвитку людини й суспільства. Безпека на воді. Небезпечні розваги молоді.

Міра відповідальності за недбале ставлення до природи. Темп міського життя і втрата соціальних зв’язків між людьми.

4. Підприємливість і фінансова грамотність.

Мої заощадження. Фінансова відповідальність кожного.

Інноваційність і творчість – передумова успіху. Повага до чужої власності.


1

2

3

4

Знаннєвий компонент

Учень/учениця:

розуміє суть поняття «морфологічна норма»;

усвідомлює зв’язок морфологічної норми з граматичним значенням і граматичними категоріями самостійних і службових частин мови;

розрізняє морфологічні норми, пов’язані з особливостями класифікування, словозміни, вживання й поєднання різних частин мови в усному мовленні й на письмі;

знає норми вживання самостійних та службових частин мови в усному та писемному мовленні;

виявляє й аналізує порушення морфологічних норм;

додержує правил написання відмінкових закінчень відмінюваних частин мови;

коментує норми використання самостійних і службових частин мови та узгодження їх, покликаючись на правила та граматичні закономірності слововживання.

Діяльнісний компонент

Учень/учениця:

організовує власну діяльність щодо засвоєння морфологічних норм української мови (визначає мету, цілі засвоєння навчального матеріалу, пов’язує вивчене з теми із практичною діяльністю);

планує і проеціює застосування здобутих знань, набутих умінь і навичок у позанавчальних комунікативних ситуаціях;

проводить рефлексію власної мовленнєвої діяльності з погляду додержання морфологічних норм, за потреби корегує її;

користується словниками, довідковою літературою й електронними ресурсами для перевірки й удосконалення власного рівня засвоєння морфологічної норми;

аналізує усні й письмові тексти з погляду додержання морфологічних норм.

Ціннісний компонент

Учень/учениця:

висловлює критичне ставлення до опрацьованого дидактичного матеріалу.

Поведінковий компонент

Учень/учениця:

відчуває відповідальність за власний рівень мовленнєвої культури, зокрема за додержання морфологічних норм в усному й писемному мовленні;

ініціює конкретні заходи, бере участь у моделюванні навчальних ситуацій, спрямованих на поліпшення умов засвоєння морфологічних норм;

висловлює пропозиції щодо подолання труднощів у засвоєнні проблемних питань з теми;

демонструє небайдужість у розгляді питань додержання морфологічних норм, помічає і коректно виправляє морфологічні помилки у власних і чужих усних і письмових текстах.


12 год.

Морфологічна норма

Морфологічна помилка.

Іменник.

Рід іменників (складні випадки узгодження роду іменників типу кір, дріб, біль, нежить, пил, степ, ступінь, путь та ін. з іншими частинами мови).

Паралельні родові форми іменника

(зал – зала, птах – птаха, плацкарт – плацкарта тощо).

Іменники чоловічого та жіночого роду, що означають назви людей за діяльністю (поет – поетеса, поетка; директор – директорка, робітник – робітниця та ін.).

Іменники спільного і подвійного роду. Визначення роду невідмінюваних іменників та абревіатур, правила вживання їх.

Іменники, що мають лише форму однини або множини.

Складні випадки відмінювання іменників.

Закінчення іменників І відміни в орудному відмінку.

Закінчення іменників чоловічого роду ІІ відміни в родовому відмінку. Відмінкові закінчення іменників з конкретним та абстрактним значенням (терміна – терміну, феномена – феномену). Паралельні закінчення іменників чоловічого роду давального відмінка (-ові, -еві (-єві) , -у (-ю) ); іменників знахідного відмінка (назв побутових предметів (узяв олівець – узяв олівця, написав лист – написав листа); іменників місцевого відмінка однини (на коні – на коневі, в ліжку – на ліжкові, в гаї – в гаю, на торзі – на торгу); іменників місцевого відмінка множини (кістьми – костями, крильми – крилами, чобітьми – чоботями тощо).

Закінчення іменників ІІІ відміни в орудному відмінку.

Словозміна іменників ІV відміни.

Особливості кличного відмінка.

Творення й відмінювання чоловічих та жіночих імен по батькові.




Види роботи (рекомендовані):

складання діалогів із використанням іменників на позначення назв осіб за родом діяльності у формі чоловічого та жіночого роду;

складання речень з іменниками спільного роду (бідолаха, причепа, базіка, трудяга, ледащо, шульга, староста, ручище, забудько тощо);

складання розповіді про подорож Україною або світом із зазначенням назв мешканців відвіданих місць.

написання пропозиції однокласникові/однокласниці спільно спланувати дозвілля у вихідний день й згоди/відмови у відповідь;

написання електронного листа;

написання привітання близькій людині;

написання застережень молодшим дітям щодо безпечної поведінки на воді й біля водойм;

висловлення співчуття близькій людині;

написання звернення до громадян міста (села) щодо чистоти довкілля;

коментування висловлень відомих людей щодо збереження природи;

оголошення приватного змісту;

переказування тексту наукового чи публіцистичного стилю, що містить незмінювані іменники;

усне переказування тексту публіцистичного стилю.

написання есе за змістом висловів народної мудрості;

висловлення прохання про допомогу;

висловлення подяки незнайомим людям за допомогу;

написання есе про явище природи, що викликає найбільше захоплення й здивування;

коментування новин тижня, висвітлених на місцевому телеканалі;

планування колективної роботи з розподілом ролей кожного учасника;

усне висловлення на тему «Весняне пробудження природи».


Соціокультурна змістова лінія

Соціальний контроль за поведінкою людей. Стимулювання нормативної поведінки. Громадська думка.
Наскрізні лінії
1. Здоров’я і безпека.

Активний і здоровий спосіб життя – запорука довголіття. Уміння насолоджуватися життям щодня і цінувати його. Мандрівки рідним краєм надихають і приносять насолоду й позитивні емоції.

2. Громадянська відповідальність.

Відповідальність за своє здоров’я. Дотримання даного слова. Важливість соціальних контактів.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток.

Бережне ставлення до рослинного світу рідного краю. Споживання природних багатств з урахуванням інтересів нинішнього й прийдешніх поколінь. Право на сприятливе довкілля. Ознаки екологічної кризи в Україні. Забезпечення якості життя в Україні. Ще назва є, а річки вже немає (Л. Костенко).

4. Підприємливість і фінансова грамотність.

Планування власного бюджету. Планування бюджету колективної мандрівки. Петро Яцик – українець, який відмовився бути бідним.


1

2

3

4

Знаннєвий компонент

Учень/учениця:

розуміє суть понять «суперечка», «дискусія», «диспут», «полеміка», «теза», «аргумент», «сильний аргумент», «слабкий аргумент»;

усвідомлює життєву важливість діалогу ;

знає різновиди суперечок;

називає правила ведення суперечки.

Діяльнісний компонент

Учень/учениця:

організовує свою діяльність (мотивує, ставить цілі, планує, прогнозує, контролює, здійснює рефлексію, коригує);

володіє полемічними прийомами;

добирає аргументи на підтвердження чи спростування висловленої тези;

аналізує чужі аргументи;

висловлює припущення про недостовірність аргументів;

виявляє сильні й слабкі аргументи;

готується до суперечки;

ставить різноманітні запитання.

Ціннісний компонент

Учень/учениця демонструє:

готовність до критичного мислення;

готовність висловлювати власну думку;

жвавий інтерес до дискусійних питань;

упевненість під час захисту своєї позиції, цінностей.

Емоційний компонент

Учень/учениця:

висловлює адекватні почуття і враження від результатів роботи.

Поведінковий компонент

Учень/учениця:

демонструє високу культуру поведінки.

7год






Практична риторика

Суперечка як вид комунікації. Різновиди суперечки.

Правила ведення суперечки.

Аргументи й докази.

Полемічні прийоми.

Мистецтво відповідати на запитання.



Види роботи (рекомендовані):

визначення теми й мети суперечки;

визначення предмета суперечки;

формування позиції, погляду на проблему;

збирання матеріалу, аргументів для виступу;

збирання інформації про учасників суперечки;

аналіз аргументів суперника;

спростування позиції суперника;

формулювання запитань суперникові;

дискусія на тему: «Гроші. Навіщо збирати? Де зберігати? На що витрачати? Як заощаджувати?», «Мовна мода – це добре чи погано?».

Соціокультурна змістова лінія

Як відновити джерела формування високої мовної культури. Мовний простір у моєму місті (селі), моїй родині. Мовний режим у школі. Мова у книзі рекордів України.
Наскрізні лінії

1. Здоров’я і безпека.

Здоров’я як особистісна цінність. Мовний режим у школі й місті (селі).

2. Громадянська відповідальність.

Відповідальність за мовні вчинки. Відповідальність за результати спільної роботи. Відповідальність за прийняте рішення.

3. Екологічна безпека і сталий розвиток.

Жити в гармонії з суспільством. Відновлювані джерела енергії. Заощадження тепла й енергії. Збереження біологічного різноманіття Землі. Участь кожної людини в розв’язанні екологічних проблем.

4. Підприємливість і фінансова грамотність.

Спільна діяльність. Розподіл обов’язків і відповідальності.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка