Програма для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням румунською мовою (зі змінами 2016 року) Укладачі



Сторінка1/3
Дата конвертації11.05.2018
Розмір0.71 Mb.
ТипПрограма
  1   2   3


Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Чернівецької обласної державної адміністрації

Інститут післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області


УКРАЇНСЬКА МОВА

10-11 класи

Академічний рівень

Програма

для загальноосвітніх навчальних закладів

із навчанням румунською мовою
(зі змінами 2016 року)
Укладачі:

Михайловська Неля Анатоліївна,

Квітень Євгенія Дмитрівна,

Бабич Надія Денисівна,

Фонарюк Тетяна Іванівна,

Морараш Анжела Костянтинівна

Чернівці

2016


ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Українська мова як державна мова України є обов’язковим предметом вивчення в загальноосвітніх навчальних закладах.

Мета курсу української мови у школах України з національними мовами навчання полягає головним чином у виробленні в учнів мовленнєвих (комунікативних) умінь і навичок для майбутньої освітньої та суспільної діяльності. Такі уміння стануть навичками лише за умови постійного збагачення індивідуального словника та належних знань лексичної і граматичної систем української мови, їх особливостей у порівнянні з рідною національною мовою учня.

На виконання саме цих завдань спрямована програма академічного рівня для загальноосвітніх навчальних закладів з румунською мовою навчання (10-11 класи), укладена відповідно до вимог Закону України «Про загальну середню освіту», Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти у його сучасній редакції, Концепції профільного навчання в старшій школі і скоригована відповідно до змісту чинної програми для загальноосвітніх навчальних закладів з румунською мовою навчання «Українська мова. 10-11 класи. Академічний рівень» (за редакцією Н.Д.Бабич, 2010).

Враховуючи те, що програма академічного рівня передбачає такий обсяг змісту навчального предмета, який не є профільним, але близьким до профільного, поглиблення знань з української мови і головним чином формування умінь досконало володіти нею у майбутній професійній діяльності, навчальними завданнями курсу є:

1) закріпити знання учнів про найважливіші етапи історії української мови, її функціонування до набуття статусу державної, місце серед інших мов світу;

2) пояснити значення української мови як національної мови українців, яка формує і забезпечує самовираження особистості, і як мови державної, що служить засобом спілкування у багатонаціональному суспільстві, обслуговує сфери загальнодержавної життєдіяльності;

3) досягти усвідомлення значення ролі літературної мови, територіальних і соціальних діалектів;

4) схарактеризувати діяльність громадських і культурноосвітніх організацій у напрямку сприяння розвитку української мови;

5) розкрити красу і багатство української мови, її функціональні, у т.ч. образно-виражальні та емоційно-естетичні можливості, а також безперечну самодостатність її ресурсів для забезпечення життєдіяльності усіх сфер державного життя;

6) домогтися практичного засвоєння учнями основних мовних понять, їх визначень, вичерпних знань літературних норм (лексичних, орфоепічних, граматичних, стилістичних) і правил, зокрема правописних;

7) навчити учнів користуватися засобами української мови в різних мовленнєвих ситуаціях відповідно до мети й складу учасників комунікативного акту;

8) виробити навички контролювати своє мовлення з метою недопущення явищ мовної інтерференції, зокрема у вимові звуків, звукосполучень, у формах словозміни, синтаксичної, у т.ч. інтонаційної організації фрази тощо.

Оволодіння мовою – важлива складова соціально-культурної діяльності, тому метою мовної освіти є:

- навчити розуміти нову для учнів - носіїв іншої мови національну культуру (сформувати потребу до міжкультурного взаєморозуміння),

- допомогти учням оволодіти міжкультурною комунікацією, тобто навчити їх спілкуватися з носіями іншої культури.

Виконання цих завдань забезпечується наявністю у змісті курсу основних відомостей про мову і мовлення, норм літературної мови, переліку вимог до знань та умінь учнів, дотримання цих вимог поступово втратить колорит наказу і набуде колориту безсумнівної доцільності.

Основні змістові лінії програми – загальноприйняті в сучасній школі: мовленнєва, мовна, соціокультурна (українознавча) та діяльнісна.

Мовленнєва (комунікативна) лінія передбачає засвоєння практичних умінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності: слухання (аудіювання), читання – це рецептивні види мовленнєвої діяльності; говоріння, письмо – продуктивні види мовленнєвої діяльності. Необхідно чітко розрізняти поняття мова і мовлення, адресат і адресант мовлення, стиль і тип (жанр) мовлення, монолог і діалог (полілог), засвоїти український мовленнєвий етикет. Значну увагу на заняттях варто приділяти розвиткові усного мовлення учнів, особливо діалогічного як найбільш поширеного у мовленнєвій практиці, підвищенню культури мовлення учнів, їх стилістичній вправності. Стилістичний аспект повинен бути майже в усіх темах курсу української мови, навіть фонетики і словотвору.

Мовна лінія визначає особливості фонетичної, лексичної, словотвірної, граматичної та правописної систем української мови. До її складу входять основоположні питання фонетики, лексикології і фразеології, будови слова та словотвору, морфології і синтаксису, орфографії і пунктуації, а саме: вимова звуків та позначення їх буквами, зміна звуків при словозміні і словотворенні (у зіставленні зі звуковими явищами румунської мови), особливості способів і засобів українського словотворення, специфіка граматичних значень частин мови, засобів вираження значень слів, що належать до різних частин мови, побудова речень різних структурно-семантичних типів, особливості словопорядку в реченні, побудова текстів, особливі засоби інтонаційного вираження емоційності у порівнянні з рідною мовою тощо.

Соціокультурна (українознавча) лінія проводиться головним чином у змісті практичних завдань і вправ, які є у підручниках або обирають (складають), у разі потреби, самі вчителі, у тематиці пропонованих учням тем усних висловлень або письмових творів (це можуть бути текстові матеріали, пов’язані з історією держави, її символами, способом життя українського народу, його звичаями, традиціями, етнографією, культурою – матеріальною, уснопоетичною, музичною, у т.ч. у порівнянні з румунською культурою); тексти, що розкривають притаманний українцям менталітет, характерними позитивними рисами якого є шанобливість, скромність, безкорисливість, згідливість, повага до праці і людей праці, до матері, жінки-берегині тощо. Реалізація цього аспекту навчальної діяльності підпорядкована вихованню громадянина незалежної України, який, усвідомлюючи себе представником своєї нації, свідомий і своєї громадянської приналежності до держави, яка є його батьківщиною і яка забезпечує йому всі необхідні для життєдіяльності умови, в яких він, володіючи державною мовою, може сповна реалізувати свої соціальні потреби і здібності.

Для усних розповідей та письмових робіт учнів 10-11 класів можна використати такі, зокрема, теми: «Українська мова у світі», «Український мовленнєвий етикет», «Я і мова рідна та мова моєї Вкраїни», «Зачаруй мене словом», «У чому краса людини?», «Кого можна вважати справжнім другом», «Святковим здається вечір, коли тобі добре попрацювалося вдень» (О.Гончар), «Ким я мрію стати», «Мій родовід», «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» (Т.Шевченко), «Кого називають патріотом?», «Кому вклонитися душа велить?», «Не убивайте бродячого пса…», «Що значить «не зрадити своєї віри»?», «Чому більшає у нас будинків для перестарілих?», «Небо чужинське над їхньою головою…», «Я звідси не поїду?», «Чом, чом, земле моя, так люба ти мені?», «Земле рідна! Що без тебе я?», «Цілісність моєї держави непохитна», «Які пісні співають румуни й українці?», «Що я знаю про походження назви мого села (міста)?», «Чи впливає ім’я на долю людини?», «Слово матеріалізується? Чи воно матеріальне?», «Чому брутальність – інфекція мовлення?», «Жаргон – каліцтво мовця» і т.д.

Морально-естетичний аспект у процесі навчання мови передбачає вплив на учнів за допомогою текстів (авторських і створюваних самими учнями), які розвивають загальнолюдські почуття патріотизму, доброти, милосердя, співчутливості до людського горя, бережливого і бережного ставлення до живої і неживої природи, землі-годувальниці, поваги до старших, турботи про молодших, взаємоповаги хлопчиків і дівчаток і т.д. Завдання школи – розвинути в учнів, зробити осмисленими й аргументованими вроджені відчуття приємності від споглядання краси (зокрема гарних вчинків!) і почуття відрази до неестетичних, потворних, жорстоких явищ. Школа формує в учнів критерії самооцінки, які навчать майбутнього громадянина об’єктивно і критично ставитися до себе й оточення.

Виховні можливості курсу забезпечуються також наявністю в ньому загальних відомостей про українську мову, її розвиток, значення в житті людини й суспільства, про місце серед інших мов світу, зокрема серед слов’янських та європейських неслов’янських мов, бесідами про роль не лише рідної, а й державної мови у формуванні особистості.

Естетичне виховання в процесі вивчення української мови – це не епізодичні бесіди учителя з учнями про красу, мелодійність, багатство й різноманітність української мови, а цілеспрямоване формування в учнів усвідомлення функціональної необхідності цих якісних ознак мовлення, послідовне творче засвоєння засобів мови для вираження прекрасного, розвиток в учнів потреби постійного вдосконалення рівня естетичності власного мовлення.

Діяльнісна лінія. Заняття з мови мають сприяти розвиткові логічного мислення учнів, набуттю вмінь аналізувати, зіставляти, порівнювати та узагальнювати мовні явища; наводити потрібні приклади, доводити їх доречність; добирати і систематизувати мовний матеріал відповідно до теми та основної думки висловлення; будувати логічне і композиційно завершене висловлення; складати план, тези виступу, конспекти тощо, оформляти найпоширеніші ділові папери (заяву (просту і складну), автобіографію, резюме, розписку, доручення, пояснювальну і доповідну записки, протокол (складний), оголошення, прес-реліз тощо), творити окремі тексти публіцистичних жанрів (допис, замітку, статтю в газету, нарис, інтерв’ю, репортаж), створювати відеоролики, власний сайт тощо.

У процесі навчання української мови учні повинні набути вміння самостійно здобувати знання, працювати з навчальною літературою, словниками, довідниками, інтернет-ресурсами, контролювати правильність і точність своєї мовленнєвої діяльності.

Навчання української мови в школі з румунською мовою викладання здійснюється з урахуванням знання учнями з рідної мови змісту граматичних понять і термінів, якими позначені поняття, шляхом встановлення спільного й відмінного у мовному явищі та засобах його оформлення в обох мовах, актуалізації уваги на відмінностях з метою запобігання явищ міжмовної інтерференції.

Якщо повторюється матеріал, подібний за змістом в українській і румунській мовах (наприклад, синоніми, антоніми, багатозначність, поняття голосного і приголосного звука, способи словотвору, поділ слів за частинами мови і т.д.), то обсяг теоретичних відомостей повинен бути мінімальним, пояснення економним, лаконічним. Це дозволить вивільнити час для роботи над складнішими темами, специфічним для української мови матеріалом, більше уваги приділяти вправам з розвитку мовлення, зокрема з допомогою побільшеного фактичного ілюстративного матеріалу і творчих завдань, спрямованих, також, на вироблення комунікативних навичок.

Поглиблення знань частково подібних чи протилежних фактів і явищ проводиться із застосуванням прийомів зіставлення і порівняння, що полегшує учням засвоєння теоретичного матеріалу, оволодіння нормами української літературної мови, сприяє розвиткові їхнього мислення і мовлення. При зіставленнях акцент доцільно робити на особливості звукового ладу української мови (українських голосних звуків, їх сполученнях з [й], характері твердості/м’якості, тривалості звучання); засоби милозвучності, дзвінкозвучності, різноманітності словотворчих засобів; часові форми дієслів і безособові форми на -но, -то, способи творення і функції дієприкметників і дієприслівників; відмінкову парадигму іменних частин мови; своєрідність способів підрядного зв’язку слів у словосполученнях, правилах пунктуації тощо.

Матеріал для вправ і завдань необхідно добирати не лише з пізнавальною, навчальною метою, а й для формування поваги до української мови, її потужних інтелектуальних, образно-виражальних та експресивних ресурсів, функціональної самодостатності у мовній практиці сучасного суспільства. В активному словнику учнів повинні бути як загальновживані літературнонормативні одиниці, так і ті специфічно українські лексеми, які були витіснені минулою тенденцією до «зближення» мов і сьогодні повертаються до активного словника. Варто за допомогою творчих завдань переконатися, що учні можуть побудувати реченні зі словами берегиня, обереги, водограй, книгозбірня, обрій, обрис, мереживо, вишивáнка, садиба, обійстя, ґазда, ґаздиня, передплата, майдан, сукня, осоння, часопис, ґречний, чемний, цнота, цнотливий, крислатий, охайний, ошатний, відписати (відповісти комусь листовно, заповісти щось), започаткувати, зголоситися, надихáти, нездужати, вболівати, ображатися, побратися (одружитися), либонь (мабуть), попри, аби (щоб) і т. ін.

Так само сприятимуть збагаченню індивідуального словника учнів, образності, експресивності їхнього мовлення вправи з усталеними семантично неподільними словосполученнями – фразеологізмами, прислів’ями і приказками, на які багата народнопоетична творчість, текстами з красного письменства: западати в душу, краяти серце, бити чолом, готов неба прихилити, як з ока викапаний, битий (уторований) шлях, даватися взнаки, збити з пантелику, бити байдики, накивати п’ятами, наріжний камінь, піднести гарбуза, на рушничок стати, гнути кирпу, хоч мак сій (тихо), як з хреста знятий, хоч з моста у воду (у відчаї), ні сіло ні впало (несподівано), як у воду дивився (точно щось сказати, зробити; передбачити), про вовка промовка і т. ін.

У системі практичних завдань і вправ чільне місце на заняттях з мови повинні мати творчі вправи, пов’язані з розвитком мовлення учнів, а також роботи на відновлення деформованого тексту, редагування, виправлення мовленнєвих недоліків, допущених помилок, на переклад з румунської мови українською і навпаки.

Формування завдань повинно мати проблемний характер, бути спрямованим на розвиток пізнавальної активності й самостійності учнів у творенні власного тексту. Наприклад: «Що і як можна зробити, щоб текст став інформативно більш насиченим?», «Як можна продовжити текст, щоб поставлена в ньому проблема була вирішена?», «Наповнити текст необхідними означеннями і пояснити, чого ми досягли цим доповненням», «Перетворити розмовний текст-характеристику на офіційно-діловий», «Скоротити текст, вилучивши з нього принагідну, побіжну інформацію», «Для чого служить велика буква?», «Чому в основі письма одних мов лежить слов’янська, а інших – латинська азбуки?», «Чому слова на зразок читати – читання, спати – спання, мити – миття належать до різних частин мови?», «Що допомагає точно визначити значення слова?», «Як відрізнити дієприкметник від прикметника?», «Доведіть, що «стислість – сестра таланту» (укласти зміст поданого тексту в 1-2 речення» і т. ін.

Навчання повинно бути інтенсивним, але не напруженим, дієвим, продуктивним, тобто таким, що забезпечує міцне засвоєння таких знань з предмета, які необхідні для вільного володіння державною українською мовою.

Один із основних шляхів інтенсивного навчання української мови – застосування різних способів структурування навчального матеріалу з використанням узагальнювальних таблиць (динамічних та статистичних) і схем, що містять головні теоретичні відомості про факти мови, об’єднані узагальненою темою уроку. Подібний в українській і румунській мовах матеріал доцільно структурувати великими, логічно завершеними частинами. Факти та явища, які є специфічними для української мови, винятки з правил повинні засвоюватися на окремо відведеному уроці. Частково подібний мате­ріал, засвоєння якого пов’язане з певними труднощами, вивчається порівняно невеликими дозами, по одному-два параграфи за урок.

Проте вчитель повинен пам’ятати, що він навчає учня нової для нього мови, а не порівняльної граматики (наприклад, без знання правил граматики дехто легко засвоює чужу мову в мовленнєвому середовищі).

Крім логічної стрункості та смислової викінченості пропонованого обсягу знань треба враховувати доступність для учнів цього обсягу, їх спроможність утримати його в пам’яті, яка змушена переключатися з рідної мови на виучувану.

Як показує досвід, повторення мовного матеріалу блоками забезпечує системність знань. В учнів формуються вміння узагальнювати, об’єднувати узагальнювальними поняттями відповідну інформацію, що є ефективним розвивальним чинником. Завдяки ущільненню програмового матеріалу з’являється реальніша можливість планувати систему різнотипних уроків у межах конкретного розділу курсу з урахуванням складних для сприйняття румуномовною дитиною явищ української мови.

Унаслідок використання узагальнювальних таблиць і схем хоч і досягається економія навчального часу, активізується пізнавальна діяльність учнів, але в румуномовних школах варто раціонально дозувати словесну та схематичну інформацію – слухова і зорова пам’ять повинні активізуватись рівномірно. Можна пропонувати учням самим подавати отриману інформацію у вигляді таблиць або схем (виконаних вручну чи за допомогою комп’ютера), проектів – моторна пам’ять не менш сильна.

Програмою передбачено вивчення та закріплення таких мовних понять, фактів і закономірностей функціонування української мови, які забезпечують необхідний для майбутнього усного і писемного мовлення учнів обсяг знань. Ці знання є основою для формування правильного уявлення про структуру української мови в усій сукупності її виявлень, забезпечують оволодіння літературним мовленням.

У програмі включено також конкретні вимоги щодо змісту роботи з культури мовлення. У доборі відомостей, які стосуються норм української літературної мови, учитель керується завданням запобігти типовим для учнів помилкам (у румуномовних школах – це орфоепічні помилки, неправильні відмінкові, родові форми іменних частин мови, особливо займенників, помилки в дієслівному керуванні, координації форм присудка і підмета, в доборі сполучних засобів у складнопідрядних реченнях тощо).

Детального аналізу вчителем вимагає рівень засвоєння учнями норм літературної мови у мовленні школярів, особливо в місцях двомовної практики оточення учнів, зокрема двомовного діалектного мовлення, звертаємо особливу увагу на можливі орфоепічні та граматичні помилки.

Вивчається програмовий матеріал з урахуванням міжпредметних зв’язків. Це сприяє поглибленому розумінню мовних явищ, розширенню кругозору учнів, формуванню в них умінь застосовувати суміжні знання з інших предметів.

Програма складається з чотирьох частин. У першій частині програми для кожного класу визначається зміст роботи над формуванням в учнів уміння самостійно будувати зв’язні висловлення. Ця частина має структурні підрозділи:

1) відомості про мовлення;

2) перелік основних видів робіт.

Учні володіють такими мовленнєвими поняттями: спілкування та мовлення, текст, стилі і типи (жанри) мовлення та ін. Основними видами робіт є: перекази, твори, власні висловлювання, тексти ділових паперів, переклади, які необхідно проводити в єдиній системі: від переказу до твору того самого типу (жанру) і стилю мовлення.

Для активної мовленнєвої діяльності учнів доцільно надавати перевагу таким темам власних висловлювань, які були б безпосередньо пов’язані з реальним життям учнів, цікавили б їх, викликали бажання поділитися своїми думками, висловити побажання, пропозиції, навіть подискутувати.

Заняття з української мови треба будувати так, щоб учні мали можливість виступати з власними усними повідомленнями, різними за стилями і жанрами. Необхідно допомагати їм оволодіти культурою спілкування, мовним етикетом (відповідно до ситуації спілкування).

Формування в учнів умінь і навичок зв’язного мовлення тісно пов’язане не лише зі збагаченням лексичного запасу, а й з іншими напрямками роботи з розвитку мовлення, зокрема:

1) навчання учнів свідомого вибору граматичних варіантів слів, словосполучень, речень;

2) постійне розширення і засвоєння синонімічних рядів лексики української літературної мови;

3) набуття навичок стильової диференціації лексики і граматичних варіантів;

4) застосування на практиці вимог до функціональних стилів.

Збагачення словникового запасу і граматичної розбудови усного і писемного мовлення учнів проводиться систематично на кожному уроці. У доборі і поясненні слів учитель повинен орієнтуватися в основному на тематику майбутніх переказів і творів, на дидактичний матеріал підручника і тексти художніх творів українських письменників, які вивчаються у відповідному класі. Необхідно розвивати в учнів уміння помічати незнайомі слова, виокремлювати їх з конкретного тексту, привчати школярів звертатися до вчителя за поясненням таких слів, навчати учнів користуватися словниками і довідниками.

Удосконалення граматичної організації мовлення учнів забезпечується спеціальними вправами, розрахованими на реалізацію у зв’язному тексті знань про специфіку української словозміни та синтаксичних структур.

Зміст роботи над збагаченням індивідуального лексичного запасу учнів і виробленням граматичної вправності у мовленні не знайшов спеціального відображення в цій програмі – він визначається в основному підручником, методичним забезпеченням уроку.

Засвоєння учнями орфоепічних та граматичних норм української літературної мови відбувається під час вивчення і повторення фонетики, лексики, словотвору, морфології, синтаксису, а також вправлення з розвитку мовлення.

Робота з розвитку мовлення тісно пов’язана з формуванням навичок виразного читання аналізованих текстів, які спираються на мовне чуття, що виявляється в умінні розрізняти наголошені й ненаголошені склади, інтонувати речення різних структур, підвищувати й понижувати голос, виділяти логічним наголосом слова чи групу слів у фразі, прискорювати й уповільнювати темп мовлення, встановлювати довжину пауз, передавати «настрій» автора тексту і т. ін.. Зразком для учня є, у першу чергу, читання вчителя.

Друга частина подає перелік тем, які повинні бути повторені у відповідному (10, 11) класі, зокрема й для поетапної підготовки до ЗНО.

У програмі як самостійна виділяється соціокультурна змістова лінія. Тут подається орієнтовний зміст навчального матеріалу відповідно до сфери відношень. Перелік орієнтовних тем учнівських усних і письмових висловлень дасть змогу учителям української мови навчити учнів сприймати, аналізувати, оцінювати прочитані чи почуті соціокультурні відомості про Україну і світ; добирати, використовувати ті з них, які необхідні для досягнення певної експресивної, комунікативної чи іншої мети, чітко формулювати свої думки з кожної із запропонованих тем, мати власну позицію і обстоювати її. Тому соціокультурний принцип як базовий має реалізовуватися на кожному уроці української мови.

Процесуальний характер діяльнісної змістової лінії відображає усвідомлення і визначення учнями 10-11 класів мотивації й мети власної пізнавальної і життєтворчої діяльності через організаційно-контрольні, загальнопізнавальні, творчі естетико-етичні види умінь. На рівні знань зміст цієї лінії у програмі не висвітлено. Вона є органічною складовою всієї програми і реалізовується через систему вправ комплексного характеру.

До всіх частин програми додаються основні державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів з української мови та їхніх загальнонавчальних досягнень.

Серед мовних умінь розрізняють навчально-мовні: уміння розпізнавати різні за характером звуки, значущі частини слова, частини мови та ін., групувати мовні одиниці за певною ознакою, виконувати їх розбір; правописні: уміння правильно писати слова і правильно розставляти розділові знаки в реченні; нормативні: уміння правильно вимовляти голосні і приголосні звуки, вживати нормативні форми слів, будувати словосполучення і речення та ін.; комунікативні: уміння сприймати, відтворювати почуті або прочитані і створювати власні усні й письмові висловлення.

Включення до програми вимог до знань і вмінь учнів посилить практичне спрямування викладання української мови. Ці вимоги орієнтуватимуть на таке засвоєння теоретичного матеріалу, яке повинно забезпечити вільне володіння українською мовою в її усній і писемній формах.

Вивчення української мови в 10-11 класах повинно бути спрямоване на підвищення культури мовлення і рівня грамотності учнів. Систематизація і повторення вивченого в попередніх класах проводиться на більш високому рівні узагальнення, зокрема з метою підготовки учнів до успішного виконання завдань зовнішнього незалежного оцінювання. Заняття передбачають удосконалення основних мовних і мовленнєвих умінь та навичок. Учитель може у разі потреби одні теми замінювати іншими, враховуючи прогалини у знаннях і навичках учнів.

Години для роботи над темами, які визначає сам учитель, можуть використовуватися для засвоєння недостатньо вивченого або забутого матеріалу, для проведення консультацій, індивідуальних занять з учнями тощо.

Учитель повинен пам’ятати, що у старших класах (10-11) основний акцент треба робити на функціональну стилістику й окремі питання риторики. Сучасний інтерес до культури публічного мовлення викликаний соціальним замовленням суспільства на особистість, здатну до ефективної комунікації незалежно від її соціального статусу, в умовах переваги сили переконання над владою наказу. Окрім того, у 11 класі потрібно повторити усі теми, необхідні для успішного виконання учнями завдань зовнішнього незалежного оцінювання.

У програмі подано орієнтовний розподіл годин. Учитель у разі потреби може вносити в нього свої корективи, не скорочуючи при цьому кількості уроків розвитку мовлення.

Ефективна розумова діяльність виникає при поглибленому проникненні у сутність предмета вивчення, зумовлює появу більшого інтересу, активності, які краще розвиваються, коли крім знань до процесу пізнання включаються емоції. Важливо на уроках створити умови для того, щоб діти перебували у стані позитивних емоцій. Пізнаючи таємниці мови, її досконалі закони, ми відкриваємо для себе те прекрасне, що емоційно прикрашає наше життя, пробуджує найкращі почуття, спонукає до благородних вчинків. Учитель повинен сприяти виникненню почуття поваги до виучуваного предмета, радості від результату своїх знань. Для цього учитель повинен перевіряти й оцінювати кожну виконану учнем роботу, письмову або усну. Ігнорування веденням чіткого обліку знань учнів призводить до виникнення почуття байдужості школярів до навчання, пасивності, відчуженості від навчального процесу. Необхідний індивідуальний підхід до кожної дитини, вчитель повинен домогтися того, щоб навіть слабкий учень пережив радість успіху.

Організація навчального процесу має бути спрямована на органічне поєднання навчання, виховання і розвитку учнів, урахування їхніх пізнавальних інтересів і характеризуватися оптимальним використанням перспективних освітніх технологій, до яких належать особистісно зорієнтовані технології, інформаційні освітні технології, технології життєтворчості тощо.

Найвідомішими особистісно зорієнтованими технологіями є технологія засвоєння знань, згідно з якою всі учні здатні засвоїти необхідний навчальний матеріал за раціональної організації навчального процесу, а саме: технології інтерактивного, проблемного, розвивального, кооперативного, модульного, проектного навчання тощо.

Інформаційні освітні технології відкривають не бачені раніше перспективи індивідуалізації навчання і підвищення його ефективності. Саме завдяки цим технологіям учень позбувається механічної та рутинної роботи у процесі навчання, може організувати власну пізнавальну діяльність на оптимальному рівні трудності, визначати пріоритети та вибирати стратегії, які збагатять його досвідом творчої діяльності.

Технології життєтворчості базуються на ідеях гуманно-особистісної педагогіки і спрямовані на сприяння різнобічному розвиткові учня, допомогу йому у виборі власної життєвої стратегії, визначенні сенсу життя, усвідомлення власної життєвої місії, а також оволодіння вміннями пізнавати навколишній світ і себе, працювати, жити в колективі, самовдосконалюватися.

Зазначені та інші перспективні освітні технології повинні впроваджуватися в загальноосвітніх школах з румунською мовою навчання в міру створення в них відповідних умов, що найбільше відповідають принципам гуманізації та демократизації освіти. При такому підході учень є не тільки об'єктом, а й суб'єктом навчання, співавтором уроку. Основна ж стратегія вчителя полягає у виявленні індивідуальних його здібностей і нахилів та створенні сприятливих умов для подальшого їх розвитку, в залученні школярів до активної пізнавально-комунікативної діяльності на всіх її етапах (мотиваційно-цільовому, предметно-планувальному, операційно-виконавчому і рефлексивно-оцінному), самопізнання і саморозвитку.



10 КЛАС

(70 год., 2 год. на тиждень, резервний час – 4 год.)
МОВЛЕННЄВА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ

(20 год.)


К-ть

год.

Зміст

навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учня

1

Відомості про мовлення

Основні поняття мовлення і спілкування. Вимоги до культури мовлення: змістовність, логічна послідовність, правильність, ба-гатство мовних засобів, точність, доречність, виразність. Складні випадки слововживання.




  • Удосконалювати вміння сприймати усне та писемне мовлення;

  • користуватися різними способами засвоєння почутого і прочитаного;

  • відтворювати готові тексти (усно і письмово);

  • створювати монологічні висловлення різних стилів, жанрів з урахуванням ситуації спілкування;

  • перевіряти результати мовленнєвої діяльності (коригувати усне мовлення в процесі говоріння, враховуючи реакцію слухача);

  • удосконалювати написане, використову-вати варіанти мовних засобів, дбати про достатність інформації;

  • додержуватися норм українського мовленнєвого етикету.

2

Аудіювання

(слухання і розуміння прослуханого)

Аудіювання. Слухання-розумін-ня текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Різновиди аудіювання: ознайом-лювальне, вивчальне, критичне.

Аудіювання тематичних радіо-, телепередач на мистецькі, морально-етичні, екологічні теми;

рефератів однокласників на актуальні морально-етичні, про-фесійно-орієнтаційні, культурно-пізнавальні теми;

текстів (окремих розділів) наукової і науково-популярної літератури з проблем стилістики морфологічних ресурсів укра-їнської мови.


  • Розуміти фактичний зміст почутого висловлення, адекватно сприймаючи його основну думку, особливості побудови і мовного оформлення (обсяг текстів, що належать до художнього стилю, – 900-1000 слів, до інших стилів, – 800-900 слів);

  • користуватися різними видами аудію-вання;

  • визначати власне ставлення до змісту;

  • формулювати висновки щодо сприйня-того;

  • визначати причинно-наслідкові зв’язки, виражально-зображувальні засоби в складніших, порівняно з попередніми класами, прослуханих текстах;

  • оцінювати почуте висловлення з погляду змісту, форми, задуму і мовного оформлення.

2

Читання мовчки

Читання мовчки текстів діалогічного і монологічного характеру різних стилів, типів і жанрів мовлення. Різновиди читання: ознайомлювальне, ви-вчальне, переглядове.

Читання мовчки текстів на суспільно-політичну та соціальну тематику (вивчальне);

текстів екологічної та релі-гійно-моральної тематики (озна-йомлювальне);

текстів навчальних посібників («додаткової літератури») з проб-лем культури мовлення (переглядове);

текстів відповідно до їх жанрів і експресивних особ-ливостей (передання колориту мовлення).




  • Володіти навичками якісного читання мовчки незнайомих текстів різних стилів, типів, жанрів мовлення відповідно до норм української літературної мови та вимог «Критеріїв оцінювання навчаль-них досягнень учнів...» зі швидкістю 150 – 300 слів за хв. (обсяг текстів для читання мовчки, що належать до художнього стилю, – 810-900 слів, до інших стилів, – 600-660 слів);

  • розуміти зміст, особливості структури і мовного оформлення тексту;

  • користуватися всіма видами читання (ознайомлювальним, вивчальним, пере-глядовим);

  • ставити самостійно запитання під час читання;

  • оцінювати прочитане, висловлюючи власну думку.

6

Говоріння

Діалог. Складання діалогів (полілогів) відповідно до запро-понованої ситуації, самостійне визначення теми і змісту бесіди.


Усний стислий (докладний) переказ тексту наукового, публіцистичного і художнього стилів із творчим завданням (висловлення власного ставлення до подій, героїв та ін.).

Усний твір за прочитаною поза програмою художньою (науково-популярною) книгою, тема якої актуальна для формування особистості учня.
Усне власне висловлювання у публіцистичному стилі на теми охорони довкілля, збереження генетичної пам’яті, охорони історичних пам’яток тощо.
Виступ з доповіддю про культуру мовлення сучасної молоді (проблеми культури мовлення в сучасному світі).
Виступ на зборах, семінарах, прес-конференціях (підготовле-ний і не підготовлений заздалегідь).




  • Самостійно визначати тему бесіди та її зміст;

  • складати і розігрувати діалог (полілог) (орієнтовно 14-18 реплік для двох (кількох) учнів) відповідно до запропонованої ситуації;

  • добирати цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, у тому числі з власного життєвого досвіду;

  • висловлювати особисту позицію щодо теми, яка обговорюється, змінювати свою думку в разі незаперечних аргументів опонента;

  • імпровізувати мовлення;

  • користуватися внутрішнім мовленням;

  • бути здатним інформаційно та оцінно передавати мовлення іншої особи;

  • дотримуватися норм української літе-ратурної мови;

  • переказувати стисло (докладно) прослу-ханий або прочитаний текст художнього, наукового чи публіцистичного стилів мовлення, підпорядковуючи висловлення темі та основній думці, ураховуючи комунікативне завдання, дотримуючись композиції, мовних, стильових особли-востей та авторського задуму (обсяг для докладного переказу – 350-400 слів, стислого й вибіркового – у 1,5-2 рази більше);

  • характеризувати стильові ознаки тексту, визначити його основну думку, коментувати стилістичні засоби виразності;

  • складати текст усного твору за прочитаною художньою (науково-популярною) книгою;


  • створювати усне власне висловлювання у публіцистичному стилі на запропоновану вчителем тему відповідно до вимог програми зовнішнього незалежного оцінювання;




  • виступати з доповіддю про актуальні проблеми молодіжного життя (культури, місця в суспільстві, стосунків з однолітками тощо);




  • готувати і виголошувати виступи на зборах, семінарах, прес-конференціях.

9

Письмо

Письмовий стислий (докладний) переказ тексту наукового, публіцистичного і художнього стилів із творчим завданням (висловленням власного ставлен-ня до подій, героїв та ін.).

Твір (за складним планом) у публіцистичному стилі на суспільні та морально-етичні теми.
Власне висловлювання у публіцистичному стилі на дискусійні теми.

Відгук про твір мистецтва.

Стаття в газету на морально-етичну тему.
Диктант.

Конспект як різновид стислого переказу висловлювань, що сприймаються на слух. Конспект прочитаного (художнього твору, публіцистичної та науково-популярної статей).
Тематичні виписки, план (складний), тези.

Ділові папери. Характеристика.

Переклад з румунської мови українською наукової статті (фрагмента).




  • Переказувати письмово науково-популярний, публіцистичний чи художній тексти, продовжувати їх і висловлювати власне ставлення до подій, героїв тощо (обсяг творчого завдання до переказу – 0,75-1,0 сторінки);

  • знаходити і виправляти недоліки в змісті, побудові й мовному оформленні переказів;




  • писати твори в публіцистичному стилі (за складним планом) на суспільні та морально-етичні теми (обсяг письмового твору – 3,0-3,5 сторінки);




  • створювати невеликі аргументовані роздуми на дискусійну тему (від 100 до 250 слів),

  • наводити два-три переконливі докази на підтвердження міркування;

  • ілюструвати думку прикладами із художньої літератури, історичними фактами або випадками із життя;

  • робити відповідні узагальнення і висновки;

  • додержуватися вимог до мовленнєвого оформлення власного висловлювання;

  • редагувати написане згідно з вимогами до мовлення;




  • складати відгук про твір мистецтва, статтю в газету, підпорядковуючи висловлення темі та основній думці, будуючи їх в логічній послідовності, добираючи мовні засоби відповідно до задуму висловлення, стилю та жанру мовлення;




  • грамотно писати диктанти (обсяг тексту – 170-180 слів), аналізувати помилки, добирати правила; коментувати складні випадки орфографії;




  • складати конспект, тези почутого і прочитаного;

  • робити тематичні виписки на основі виділення найважливішої, суттєвої інформації із дотриманням вимог до цього виду робіт;

  • оцінювати текст з погляду його змісту, форми, задуму і мовного оформлення;

  • поєднувати, відшуковувати, вилучати, розуміти і опрацьовувати в заданому аспекті необхідну інформацію в текстах (спираючись на опорні слова, поняття);

  • використовувати іншомовні поняття – для зіставлення або автоматично;

  • виробляти навички використання універсальних (стереотипних для певної ситуації спілкування) висловлень;







  • перекладати з румунської мови тексти наукового стилю;

  • редагувати написане з урахуванням вимог до мовлення.



МОВНА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ

(46 год.)




К-ть

год.

Зміст навчального матеріалу
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

1

ВСТУП

Роль мови у формуванні особистості. Мова як засіб самовираження.






    • Розуміти значення мови для формування особистості людини;

    • усвідомлювати, що вона є важливим засобом самовираження;

  • володіти літературними нормами.

1


9


ПОГЛИБЛЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО

Одиниці мови: основні звуки мовлення, значущі частини слова, слово, словосполучення, речення, складне синтаксичне ціле (текст), частини мови.



ФОНЕТИКА. ГРАФІКА. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ

Звуки мовлення. Алфавіт. Склад. Основні правила переносу слів з рядка в рядок.

Наголос. Основні норми української літературної вимови. Причини відхилення від орфоепічних норм і способи їх подолання. Орфоепічні словники.

Орфографія й орфоепічні норми. Складні випадки правопису ненаголошених голосних.

Способи позначення на письмі м’яких приголосних звуків, розділь-ної вимови звуків. Правопис знака м’якшення й апострофа.

Стилістичні засоби фонетики (асонанс, дисонанс, алітерація, уподібнення і чергування звуків, подовження і подвоєння, спрощення в групах приголосних тощо). Основні випадки чергування [у] з [в], [і] з [й].

Написання слів іншомовного походження: букви и, і; правопис м’якого знака і апострофа; подвоєння букв у загальних і власних назвах.




    • Давати визначення граматичних понять, якими послуговуються на уроці;

    • розгортати аргументацію кожного поняття;

    • пояснювати по-українськи факти рідної мови, спільні з мовою українською або відмінні;




    • знати, що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія;

    • знати алфавіт, співвідношення звуків і букв;

    • вміти переносити слова з рядка в рядок;

    • зміцнювати орфоепічні та орфографічні навички;

  • знаходити і виправляти орфоепічні та орфографічні помилки відповідно до правил, вміти користуватися орфо-епічним словником;

    • застосовувати правила написання ненаголошених голосних, апострофа, м’якого знака;

  • розрізняти і пояснювати явища фоно-стилістики, подовження і подвоєння приголосних, факти спрощення і чергування у групах приголосних;

    • удосконалювати вміння здійснювати мовностилістичний аналіз;

  • знати основні правила написання слів іншомовного походження і виправ-ляти помилки на ці правила.

5


МОРФЕМІКА. СЛОВОТВІР. ОРФОГРАФІЯ

Морфемна будова слова. Основні орфограми в коренях, префіксах та суфіксах. Морфемний аналіз слова. Морфемний словник.

Основні способи словотвору в сучасній українській мові: морфологічні й неморфологічні. Словотвірний аналіз слова. Словотворчий словник.

Етимологія слова. Етимологічний словник.

Словотвір іменників на позначення назв жителів певного населеного пункту. Творення прикметників. Творення прикметни-кових форм від різних географічних назв. Основні способи творення дієслів, прислівників.

Стилістичні можливості слово-творчих засобів української мови.





    • Розрізняти форми слова і спільно-кореневі слова, правильно вживати їх у мовленні;




    • знати основні способи словотвору;

    • уміти самостійно утворювати нові слова визначеними способами;

    • уміти виконувати морфемний і словотвірний аналіз слова;

    • знаходити і пояснювати вивчені орфограми у словах;

    • знаходити і виправляти орфографічні помилки на вивчені правила;

    • уміти користуватися орфографічним, словотворчим, етимологічним та морфемним словниками;




    • пояснювати стилістичну роль слово-творчих засобів у текстах відповідних жанрів.

6


ЛЕКСИКОЛОГІЯ

Предмет лексикології, її розділи. Семасіологія – наука про значення слів і виразів. Лексичне значення слова. Зміни лексичного значення слів. Тлумачний словник.

Однозначні слова. Терміни. Багатозначні слова. Пряме і переносне значення слів.

Омоніми: омоформи, омофони, омографи. Міжмовні омоніми. Сино-німи. Синонімічні ряди. Антоніми. Стилістичні фігури, основані на антонімах (антитеза, оксюморон). Словники синонімів, антонімів, омонімів. Використання синоніміч-них і антонімічних засобів зв’язку речень у тексті. Уникання лексичних помилок, зумовлених змішуванням паронімів.

Власне українські й запозичені слова. Активна й пасивна лексика сучасної української мови.

Склад української лексики з погляду її стилістичного викорис-тання (загальновживана, суспільно-політична, офіційно-ділова, науково-термінологічна, емоційна, просторіч-на лексика; діалектизми та жаргонізми).






    • Пояснювати лексичне значення слова;

    • знати основні значення багатозначних слів;

    • розпізнавати вид омоніма;

    • розрізняти міжмовні омоніми;

    • пояснювати і будувати висловлення з антитезою чи оксюмороном;

    • будувати висловлення з антонімами і синонімами;

    • характеризувати слово з погляду його стилістичного використання;

    • уникати діалектизмів у власному мовленні, але пояснювати їх роль у художніх текстах;

    • уміти користуватися тлумачним словником, словниками синонімів, антонімів, омонімів;

    • створювати тексти із синонімічними й антонімічними засобами зв’язку речень;

  • правильно визначити в тексті склад лексики з погляду її походження;

  • пояснювати стилістичні функції слів у тексті, зокрема українських і запозичених.

3


ФРАЗЕОЛОГІЯ

Поняття про фразеологію. Фразе-ологічне багатство української мови. Різновиди фразеологізмів (власне фразеологізми, прислів’я і приказки, мовні кліше).

Фразеологізми-синоніми та фра-зеологізми-антоніми. Фразеологічні словники. Добір румунських відпо-відників фразеологізмів української мови і навпаки. Стилістичні можли-вості лексики і фразеології.





    • Продовжити засвоювати фразео-логічні ресурси української мови;

    • пояснювати значення часто вживаних фразеологізмів;

    • правильно вводити їх у контексти;

    • наводити семантичний відповідник з рідної мови;

    • знати фразеологічні словники;

    • послуговуватися фразеологізмами у власних висловленнях.




20


ГРАМАТИКА (МОРФОЛОГІЯ). ПРАВОПИС

Предмет граматики української мови. Граматичні категорії, значення і форми слів. Єдність граматичного і лексичного значень слова. Основні засоби вираження граматичних значень слова.

Морфологія як розділ граматики, що вивчає частини мови. Спільне і відмінне в них. Самостійні й служ-бові частини мови. Службова функ-ція зв’язки бути. Вигук. Взаємопе-рехід частин мови. Складні випадки правопису частин мови.
Самостійні частини мови

Іменник як частина мови. Лексико-граматичні розряди імен-ників.

Граматичні категорії іменника. Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження. Словозміна іменників. Форми іменників О.в. і М.в. з приймен-никами на позначення руху у просторі.

Відмінювання іменників ІІ від-міни. Родовий відмінок іменників ІІ відміни. Невідмінювані іменники. Число іменників. Іменники, що вживаються в обох числових формах. Іменники, що мають лише форму однини або множини.

Словозмінні паралелі іменників, їх стилістичні особливості. Рід відмінюваних і невідмінюваних іменників, їх стилістичні властивості. Особливості роду іменників – назв осіб за професією, посадою, званням тощо. Стилістичні особливості іменників середнього і спільного роду. Стилістичні особливості форм числа іменників. Написання і відмінювання власних особових назв, складних слів, прізвищ, імен та по батькові. Стилістичне викорис-тання кличного відмінка іменників.

Вживання великої букви та лапок у власних назвах.
Прикметник як частина мови, значення, морфологічні ознаки, синтаксичні функції. Лексико-граматичні розряди прикметників (якісні, відносні, присвійні), їх особливості і функціонування в мовленні. Перехід відносних прикметників у якісні, присвійних у якісні і відносні.

Ступені порівняння якісних прикметників, їх творення. Зміни приголосних при творенні ступенів порівняння прикметників.

Творення відносних і присвійних прикметників. Відмінювання прик-метників.

Написання складних прикмет-ників.

Стилістичне використання якіс-них, відносних, присвійних прик-метників. Синоніміка форм ступенів порівняння прикметників.
Числівник як частина мови, значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди числів-ників за значенням: кількісні (власне кількісні, дробові, збірні, неозна-чено-кількісні) і порядкові, їх характеристика. Групи числівників за будовою. Відмінювання числів-ників. Паралельне використання відмінкових форм числівника. Особливості правопису числівників і відчислівникових слів.

Стилістична роль числівників. Правильне використання відмін-кових форм числівників. Наголос у числівниках. Синонімія числівників. Уживання числівника на позначення часу і дати.


Займенник як частина мови. Розряди займенників за значенням, їх характеристика. Відмінювання за-йменників. Правопис займенників. Написання заперечних, неозначених займенників. Перехід займенників в інші частини мови.

Стилістичні функції займенників. Синонімічні заміни особових займенників. Ввічливо-пошанне зна-чення займенників. Запобігання двозначності висловлювання при їх уживанні.


Дієслово як частина мови, значення, морфологічні ознаки, синтаксичні функції. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмі-нювані, незмінні. Зміни звуків в особових формах дієслів. Безособові дієслова.

Поділ дієслів на дієвідміни. Словозміна дієслів І та ІІ дієвідміни. Букви е, и в особових закінченнях І та II дієвідмін.

Види дієслів (доконаний і недоконаний). Часи дієслів (теперіш-ній, минулий, майбутній), їх творення. Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий), їх творення.

Чергування приголосних в особових формах дієслів теперіш-нього та майбутнього часу.

Стилістичні можливості грама-тичних форм часу, способу, особи, виду, стану дієслів. Синонімія форм часу дієслів. Стилістичне вживання способових і часових форм дієслова.


Дієприкметник як особлива форма дієслова. Активні та пасивні дієприкметники, їх відмінювання.

Творення і правопис дієпри-кметників. Відмінювання і вживання дієприкметників. Дієприкметни-ковий зворот. Перехід дієпри-кметників у прикметники.



Н у дієприкметниках та нн у прикметниках дієприкметникового походження.

Безособові форми на - но, -то.



Дієприслівник як незмінювана форма дієслова: лексичні, морфологічні ознаки, особливості їх творення. Дієприслівники доко-наного і недоконаного виду. Дієприслівниковий зворот. Творення і вживання дієприслівників.

Стилістичні функції дієслівних форм.


Прислівник як частина мови: лексичне значення, морфологічні ознаки, синтаксичні функції. Розряди прислівників за значенням: обстави-нні й означальні. Ступені порівняння означальних прислівників. Правопис прислівників і прислівникових сполучень.

Стилістичні особливості прислів-ників із суфіксами емоційної оцінки. Мовленнєві помилки у вживанні прислівників і шляхи їх подолання.


Службові частини мови

Прийменник, його особливості. Групи за походженням та морфологічним складом. Правопис прийменників. Особливості вжива-ння деяких прийменників.

Сполучники сурядності та підрядності. Правопис сполучників. Особливості вживання деяких сполучників.

Частка, її функції, групи за значенням. Правопис заперечних часток із іншими частинами мови.

Стилістичні функції службових частин мови. Синонімія приймен-никових конструкцій. Функції модальних, заперечних часток.


Вигук

Ознаки вигука та розряди. Правопис вигуків і особливості їх вживання. Розділові знаки у реченнях з вигуками. Звуко-наслідувальні слова.



Стилістичні функції вигуків. Національні етикетні вигуки.




    • Знати граматичні категорії, значення і форми слів;

    • чітко визначати граматичний клас слова (слово як частину мови);

    • знати роль службових частин мови, правильно вводити їх у речення,

    • вільно замінювати форму слова за вимогою тексту;

    • володіти правилами написання слів кожної частини мови;

    • знати граматичні та експресивні варіанти форм слова і використо-вувати їх відповідно до стилістичної мети;



  • усвідомлювати загальне значення іменника, його морфологічні ознаки, правильно відмінювати іменники;

    • вміти правильно застосовувати категорії числа, роду та відмінка іменника;

    • відрізняти правильні форми іменників від помилкових;

    • користуватися орфографічним слов-ником;

    • знати особливості кличного відмінка іменників, його стилістичне викорис-тання у різних стилях;

    • визначати рід іменників – назв осіб за професією, посадою, званням;

    • характеризувати стилістичні особли-вості іменників, що вживаються у формі однини і множини;

    • визначати граматичні помилки і стилістичні недоліки у вживанні іменників;

    • правильно писати велику букву та лапки у власних назвах, помічати і виправляти помилки в їх написанні;



    • знати лексико-граматичні ознаки прикметника, його синтаксичну роль;

    • розрізняти розряди прикметників;

    • утворювати правильно форми вищого і найвищого ступенів порівняння якісних прикметників;

    • знаходити і виправляти помилки у правописі прикметників;

    • виконувати стилістичний аналіз текстів, при потребі редагувати їх, ураховуючи стилістичні особливості прикметників різних розрядів;



    • знати розряди числівників, визначати морфологічні ознаки та синтаксичну функцію в реченні;

    • розрізняти відмінювання власне кількісних і збірних числівників;

    • відрізняти правильні форми числів-ників від помилкових;

    • утворювати і вживати правильно відмінкові форми числівників;

    • визначати вивчені орфограми в числівниках;

    • пояснювати написання та вживання числівників на позначення часу і дати;



    • знати морфологічні ознаки і син-таксичні функції займенника;

    • відмінювати правильно займенники різних розрядів;

    • помічати і виправляти помилки в написанні і вживанні займенників;

    • аналізувати тексти щодо стилістичної ролі в них займенників;



    • знати морфологічні ознаки, синтаксичну функцію дієслова, особливості відмінювання дієслів кожної дієвідміни;

    • визначати основні способи творення дієслів;

    • розуміти в тексті вживання форм одного способу дієслова замість іншого, пояснювати доцільність такого вживання;

    • відрізняти правильні форми дієслів від помилкових;

    • правильно записувати слова з орфограмами, знаходити і виправляти помилки відповідно до правил;

    • аналізувати випадки використання дієслів із стилістичною метою;



    • знати морфологічні ознаки, синтаксичні функції дієприкметника;

    • розпізнавати дієприкметники у тексті (зокрема, відрізняти їх від прикметників і дієприслівників), визначати їх граматичні ознаки, правильно використовувати у мовленні;

    • виправляти помилки у їх уживанні та правописі;

    • добирати й комунікативно доцільно використовувати дієприкметники та дієприкметникові звороти в мовленні;




    • знати морфологічні ознаки, синтаксичні функції дієприслівника;

    • розуміти відмінність дієприслівника від дієприкметника та прислівника;

    • виправляти помилки в їх уживанні та правописі;

    • добирати й комунікативно доцільно використовувати дієприслівники та дієприслівникові звороти в мовленні;




    • знати морфологічні ознаки, синтак-сичні функції прислівника;

    • відрізняти правильні форми прислів-ників від помилкових;

    • уміти утворювати ступені порівняння означальних прислівників;

    • пояснювати способи творення при-слівників;

    • знаходити і виправляти мовленнєві помилки у вживанні прислівників;

    • визначати стилістичні функції при-слівника в текстах;




    • знати морфологічні ознаки, синтаксичні функції службових частин мови;

    • знати вивчені орфографічні правила щодо написання складних при-йменників, сполучників, окремих часток;

    • правильно писати прийменники, складені сполучники, помічати і виправляти помилки в їх написанні;

    • використовувати сполучники у власних висловленнях відповідно до функціонального призначення, склада-ючи прості й складні речення;

    • визначати частки за їх функцією в реченні;


    • доречно використовувати вигуки у власному мовленні;

    • відрізняти вигуки від часток;

    • аналізувати тексти щодо ролі в них вигуків.

1

ПОВТОРЕННЯ В КІНЦІ РОКУ


    • Знати відомості із фонетики, графіки, орфографії, орфоепії, морфеміки, слово-твору, лексики, фразеології і морфології, правильно використовувати їх у власному мовленні.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка