Профілізація у викладанні нормальної фізіології на стоматологічних факультетах може проводитися як в лекційному курсі, так І н



Сторінка1/10
Дата конвертації27.10.2017
Розмір1.97 Mb.
ТипМетодичні вказівки
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ


ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО


Кафедра нормальної фізіології

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

по викладанню нормальної фізіології

на стоматологічному факультеті

(для студентів і викладачів)

Львів - 2004


Методичні вказівки підготували:

доц. Гаталяк Б.В., доц. Петришин Ю.С., доц. Заячківська О.С., доц. Мисаковець О.Г.,

доц. Куцик Л.Б., доц. Сергеєв В.М., доц. Кулітка Е.Ф., ас. Терлецька О.І., ас. Ковальчук С.М.,

ас. Мельник О.І., ас. Чупашко О.І., ас. Хороз Л.М., ас. Кшик М.М., асп. Суходольська Н.В.,

асп. Кулітка Ю.Е.


За редакцією д.м.н., проф. М.Р. Гжегоцького


Рецензенти:



ВСТУП
Спеціальність лікаря-стоматолога вимагає більш глибокого знання особливостей формування фізіологічних функцій та механізмів регуляції фізіологічних процесів, що протікають в системі органів порожнини рота і тканин щелепно-лицевої області. При підготовці лікаря-стоматолога необхідно виділити час для освоєння мануальних навиків, що потрібні при лікуванні стоматологічних захворювань.

Відомо, що навчальний план стоматологічних факультетів має меншу кількість годин як для лекційного курсу, так і для лабораторних занять порівняно з медичним факультетом. З цієї причини роботу кафедр фізіології, що мають стоматологічні факультети, слід направити на інтенсифікацію у вивченні програмного матеріалу й у викладі сучасних даних, а також на профілізацію учбового процесу. В той же час, профільне викладання нормальної фізіології вже на молодших курсах спрямовуватиме студентів на їх майбутню спеціальність, сприятиме формуванню професійного мислення.

В роботі по впровадженню профілізації необхідно виходити з того, що викладання нормальної фізіології передує профільним дисциплінам і складає основу для вивчення подальших спеціалізованих знань студентів-стоматологів.

Профілізація у викладанні нормальної фізіології на стоматологічних факультетах може проводитися як в лекційному курсі, так і на лабораторних заняттях.

Вивчення важливих для стоматології питань проводиться, виходячи із загальних положень теорії функціональних систем П. К. Анохіна. З позицій цієї теорії по-новому оцінюються фізіологічні механізми таких актів, як жування і ковтання, механізми їх формування.

Пов'язуючи викладання фізіології із задачами практичної діяльності лікарів-стоматологів, вводиться ряд лабораторних робіт, що мають особливий інтерес для студентів стоматологічного факультету.

Накопичений досвід переконує нас в тому, що системний підхід до вивчення динаміки формування фізіологічних функцій порожнини рота дозволяє студентам не лише зрозуміти механізми їх формування в умовах норми, але і з'ясувати патогенетичні основи порушення цих функцій, а також оцінити особливість різних спеціальних стоматологічних методів лікування, спрямованих на їх компенсацію.

Враховуючи актуальність профільного викладання курсу нормальної фізіології на стоматологічних факультетах, ми пропонуємо до кожної теми розділ “Профілізація”.

Крім того, рекомендуємо включити в теми кожного поточного, а також підсумкового заняття профільні питання з “Кроку - 1”.

Дані методичні вказівки складені на основі нової програми по нормальній фізіології для студентів медичних університетів і доповнення до неї для студентів стоматологічних факультетів, навчального плану, а також із врахуванням сучасного стану фізіологічної науки.


Методичні вказівки до проведення практичних занять


Всі практичні заняття рекомендується проводити за єдиним планом.

Пропонується декілька обов'язкових елементів кожного заняття по нормальній фізіології:

1. Проведення тестового контролю з включенням профільних питань для перевірки готовності студентів до даного заняття.

2. Активний розбір із студентами основних теоретичних питань по даній темі і матеріалів по її профілізації з використанням ілюстрованих матеріалів.

3. Проведення експериментальної частини заняття з метою засвоєння теоретичного курсу нормальної фізіології і формування практичних навиків майбутнього лікаря.

Отримані результати слід не тільки об'єктивно зафіксувати, але і проаналізувати, звертаючи увагу як на кількісні, так і на якісні зміни фізіологічних функцій. Їх необхідно запротоколювати і стисло зробити висновки.

По всіх заняттях курсу нормальної фізіології представлений перелік експериментальних робіт. На ті роботи, які досить повно викладені в рекомендованій обов'язковій літературі, є лише посилання на номери сторінок і задач. Роботи, описані в “Посібнику з нормальної фізіології” за редакцією проф. В.Г.Шевчука, проф. Д.Г.Наливайка (Київ, “Здоров’я”, 1995р.) - позначені індексом “ I ”, а в методичних розробках кафедри нормальної фізіології для всіх факультетів - індексом “ II ”, друга цифра відповідає номеру сторінки, а третя – номеру задачі.

Решта робіт, що відображають профілізацію викладання на стоматологічному факультеті, є оригінальними, і ряд з них був розроблений співробітниками кафедри нормальної фізіології ММСІ ім. Н.А.Семашко, співробітниками кафедри нормальної фізіології ЛНМУ імені Данила Галицького, або використовується в практичній стоматології.

На виконання досліджень, а також на їх оформлення відводитися різний час залежно від трудоємкості завдання. Деякі роботи проводяться у вигляді демонстрацій. Слід відмітити, що одні заняття містять лише окремі роботи по профілізації, а інші носять цілком профільний характер і присвячені проблемам актуальним для стоматології. На деяких заняттях слід передбачити час для зачитування студентами рефератів по даній темі.

Для закріплення знань студентів по всіх розділах курсу передбачені підсумкові заняття. Їх рекомендується проводити на основі екзаменаційних питань з курсу нормальної фізіології, а також із врахуванням профільності викладання на стоматологічному факультеті та тестів “Кроку - 1”.



Структурно - функціональна організація щелепно - лицевої ділянки

Кістковий апарат щелепно-лицевої ділянки утворюють 15 кісток, з яких 6 є парними (верхні щелепи, виличні, піднебінні, слізні, носові кістки і нижні носові раковини), а 3 – непарними (леміш, нижня щелепа і під’язикова кістка). Верхня і нижня щелепи та вилична кістка беруть участь в утворенні основи обличчя і визначають його форму.

Нижня щелепа є єдиною рухомою кісткою лицевого скелету. На ній фіксована велика кількість м’язів, внаслідок чого нижня щелепа знаходиться під постійним функціональним впливом. Зовнішня і внутрішня поверхні нижньої щелепи вкриті нерівностями, шершавостями, втисненнями, походження яких зумовлене дією прикріплених до неї м’язів.

Верхня щелепа, на відміну від нижньої, позбавлена точок прикріплення жувальних м’язів. М’язи, розміщені на її поверхні, відносяться до мімічних, тому верхня щелепа не має функціонального напруження, яке походить від м’язів. Однак, вона знаходиться під постійним функціональним впливом нижньої щелепи. Верхня щелепа здатна здійснювати значний опір як стисненню, так і розриву, що пояснюється наявністю в ній потовщень (контрфорсів) компактної речовини кістки, розміщеної так, що велика напруга, яка виникає при відкушуванні їжі, розподіляється по щелепі, а потім передається і на інші кістки, з’єднані з нею.

Щелепні кістки маленьких дітей багаті на органічні речовини і містять менше мінеральних речовин, ніж щелепні кістки дорослих. Цим пояснюється більша еластичність і менша ламкість дитячих кісток. Верхня щелепа у новонародженого розвинена слабо, складається в основному з альвеолярного відростка з розміщеними в ньому фолікулами зубів. Верхньощелепна пазуха у новонародженого представлена у вигляді невеликої ямки, втиснення у зовнішню стінку носа. Ці пазухи особливо інтенсивно збільшуються в перші 5 років життя дитини. В період 5 - 15 років їх розвиток сповільнюється, і характерну для дорослого форму вона прймає тільки після прорізування всіх постійних зубів.

Ріст альвеолярного відростка верхньої шелепи і альвеолярної частини нижньої щелепи відбувається синхронно з розвитком і прорізуванням зубів. Кількість і ступінь формування зубів визначають вікові розміри цих відділів щелепних кісток. У розвитку щелепних кісток розрізняють два періоди. Перший період спостерігається у віці 4,5 - 6 років, коли щелепа готується до прорізування постійних фронтальних зубів. Другий період співпадає з розвитком і прорізуванням постійних жувальних зубів, процес починається в 6-річному віці (прорізування перших молярів) і продовжується до 12 - 13 років (прорізування других молярів). В 16 - 18 років відбувається прорізування третіх молярів.

Сформований альвеолярний відросток складається зі щільних кісткових пластинок і розділений на окремі заглибини (лунки), ізольовані одна від одної кістковими міжальвеолярними перегородками. На дні лунок знаходиться один чи більше отворів для судин і нервів. Альвеолярний відросток на верхній і нижній щелепі у різних відділах має неоднакову будову. На верхній щелепі компактна вестибулярна пластинка альвеолярного відростка в області фронтальних зубів тонка і зв’язана з піднебінною з допомогою міжкореневих перегородок. Невелика товщина цієї пластинки компактної кістки надає їй значну еластичність, через що при задньопередньому тиску на неї, вона порівняно легко відхиляється в сторону губи і при усуненні тиску приймає вихідне положення. На нижній щелепі в області фронтальних зубів язикова стінка альвеолярного відростка значно товща від губної і утворює вигин, який забезпечує значний опір жувальному тиску, спрямованому спереду назад. Структура кістки в області премолярів характеризується тим, що стінка альвеолярного відростка тут потовщена, причому, язикова стінка також дещо товща від вестибулярної.

Альвеолярні відростки відіграють основну роль у фіксації зубів. На них в першу чергу падає жувальний тиск і в них раніше за все відбувається перебудова при ортопедичному лікуванні. В свою чергу, жувальна функція зубів є неодмінною умовою нормальних обмінних процесів в альвеолярному відростку. З втратою зубів і жувальної функції виникає прогресуюча атрофія кісткової тканини, що закінчується повним зникненням альвеолярного відростка.

Тверде піднебіння, майже плоске у новонароджених, з віком набуває форми купола. У новонароджених піднебінні відростки з’єднані сполучною тканиною. Поступово в неї з боку піднебінних відростків починає проникати у вигляді голок кісткова тканина, і до моменту зміни зубів піднебінний шов пронизаний кістковими голками, які йдуть назустріч один одному. З віком шар сполучної тканини зменшується, і шов стає звивистим.

Зуби анатомічно складаються з трьох основних частин: коронки, шийки і кореня. Шийка зуба представляє собою місце переходу коронки зуба в корінь. В цьому місці закінчується емалевий покрив коронки зуба і починається цемент, яким вкритий корінь. В практичній стоматології розрізняють анатомічні і клінічні коронки та корінь зуба. Клінічною коронкою називають вільно розміщену в порожнині рота частину зуба над місцем прикріплення епітелію. Клінічним коренем називають частину зуба, яка вкрита яснами і знаходиться в кістці. На відміну від цього, анатомічною коронкою є вкрита емаллю частина зуба, а анатомічним коренем - частина зуба, вкрита цементом.

В коронці зуба знаходиться порожнина, яка переходить в канал кореня, поступово звужуючись в напрямку верхівки кореня. В цій порожнині знаходяться пульпа коронки і пульпа кореня.

Таким чином, до твердих тканин зуба відносяться емаль, дентин і цемент. Емаль є високоспеціалізованою тканиною з дуже низьким рівнем обміну речовин, який, тим не менш, тісно пов’язаний із загальним обміном речовин в організмі. Мала активність обміну визначається високою мінералізацією тканин зуба і її слід розцінювати як прояв адаптації до виконуваної зубом захисної функції і функції механічної обробки їжі. Захисна функція емалі полягає в тому, що вона, будучи тканиною прикордонного середовища, ізолює дентин і пульпу зуба від різних подразників (коливання температури, дія кислих і основних подразників, ферментів і т. д.). Ззовні емаль вкрита тонкою, стійкою до дії кислот оболонкою – кутикулою. При стоншенні емалі і зниженні її бар’єрних функцій можуть з’являтись болі при контакті зуба з холодною, гарячою, солодкою, кислою і соленою їжею.

Дентин, який складає основну масу зуба, займає друге місце по мінералізації після емалі і за структурою схожий на грубоволокнисту тканину кістки, але відрізняється від неї відсутністю клітин і великою твердістю. Особливістю його будови є наявність дентинних канальців, які пронизують всю масу дентину. В цих канальцях знаходяться протоплазматичні відростки клітин пульпи - одонтобласти. Крім того, в них циркулює дентинна рідина, яка приносить необхідні речовини в дентин.

Цемент – являє собою грубоволокнисту кістку, яка складається з основної речовини, насиченої солями вапняку і колагенових волокон, що йдуть в різних напрямках. Цемент верхівки кореня містить особливі клітини – цементоцити, які лежать в кісткових порожнинах. Трубочок і судин в цементі нема. Живиться він шляхом дифузії з боку періодонту.

Пульпа є м’якою частиною зуба. Вона представлена сполучною тканиною з великою кількістю нервів, кровоносних і лімфатичних судин. В пульпі, на відміну від інших видів сполучної тканини, немає еластичних волокон. Клітинні елементи пульпи представлені фібробластами, одонтобластами, плазматичними клітинами, макрофагами, зірчастими і адвентиційними клітинами. Функція фібробластів полягає в утворенні колагенових волокон і основної речовини сполучної тканини пульпи. Одонтобласти виконують дентиноутворюючу, трофічну і сесорну функції. Плазматичні клітини в малій кількості містяться в інтактній пульпі і в великій кількості проявляються при запаленні пульпи. Діяльність плазматичних клітин пов’язують з синтезом антитіл. Макрофаги активно фагоцитують і перетравлюють частини чужорідних речовин, в тому числі і бактерії. Зірчасті і адвентиційні клітини, розміщені за ходом дрібних судин, змінюючись, можуть перетворюватись в одонтобласти, фібробласти і макрофаги.

Пульпа забезпечує нормальну життєдіяльність зуба і регенеративні процеси в ньому. Вона є також своєрідним біологічним бар’єром, який захищає зубну порожнину і періодонт від інфекції. Таким чином, пульпа виконує трофічну, пластичну і захисну функції. Трофічна функція пульпи полягає в тому, що живлення дентину коронки і кореня зуба, а також цементу здійснюється через відростки одонтобластів пульпи. Трофіка емалі, хоча і в меншій мірі, також здійснюється через відростки одонтобластів. Пластична функція пульпи пов’язана з утворенням дентину. Захисна функція пульпи забезпечується високою поглинальною здатністю клітин ендотелію її судин і активною запальною реакцією пульпи на подразнення, проникнення чужорідних речовин та інші явища, що супроводжуються в більшості випадків утворенням сполучнотканної капсули, яка обмежує зону пошкодження від інтактних ділянок.



Періодонт – представляє собою сполучну тканину, розміщену між стінкою зубної альвеоли і поверхнею кореня зуба в так званій періодонтальній щілині. Сполучна тканина періодонту безпосередньо пов’язана з кісткою щелепи, через апікальний отвір - з пульпою зуба, а біля країв зубної лунки – з десною і надкістям щелепи.

Пародонт – це комплекс пов’язаних між собою тканин, які оточують і фіксують зуби (ясна, надкістя, кістки альвеолярного відростка, періодонт, цемент, який вкриває корінь зуба). Між розвитком, функціями і хворобами пародонту існує тісний зв’язок, незважаючи на різні структури, які утворюють його. Фізіологічний зв’язок проявляється в фіксуючій функції пародонту, при втраті зуба весь пародонт розсмоктується. Патологічний зв’язок проявляється в тому, що хворобливі процеси, які виникають в окремих тканинах пародонту, як правило, швидко переходять на інші його частини. Пародонт виконує різноманітні функції: опорно - утримуючу, розподіляючи жувальний тиск, пластичну, трофічну та інші.

Пародонт фіксує зуби в щелепі, на них діє сила як при жуванні, так і без жувального навантаження, та при інших функціональних станах. Ці сили намагаються змістити зуби зі свого місця. Пародонт переносить діючі на зуби сили на щелепові кістки. Сила, яка виникає при скороченні жувальних м’язів, називається жувальною силою. Перенос жувальних сил відбувається в першу чергу через волокна періодонту , які розміщені в різних напрямкахунці. Вони тягнуться в основному в косому напрямку під кутом 450С в бік верхівки кореня – зуб ніби висить в альвеолі. В області шийки зуба ці волокна приймають майже горизонтальний напрям і, сплітаючись з пучками волокон, які йдуть від вершини альвеолярної перегородки і десни, утворюють кругову зв’язку, що охоплює шийку зуба у вигляді кільця. В верхівковій частині кореня, як і в пришийковому відділі періодонту, деяка кількість волокон йде в радіальному напрямку, що перешкоджає боковим рухам зуба і обмежує їх. Вертикальне розміщення волокон на дні альвеоли в верхівковому відділі періодонту перешкоджає висуванню зуба з лунки. Злегка хвилястий хід пучків колагенових волокон періодонту робить можливим незначне зміщення зубів: при навантаженні, яке діє на зуби, волокна не розтягаються, а випрямляються, напружуються. Під впливом раптово виниклої значної сили волокна можуть розірватись, а частина цементу відколотись від дентину. Напрям сили , яка діє на зуб, може бути паралельним поздовжній осі зуба, тоді зуб втискається в альвеолу. У більшості випадків, однак, діюча сила утворює більший чи менший кут з поздовжньою віссю зуба і чинить на зуб перевертаючий вплив.

Жувальні рухи, створюючи підвищений тиск в періодонті, викликає випорожнення кровоносних судин. Зменшення об’єму крові, яка знаходиться в судинах періодонту, зменшує ширину періодонтальної щілини і сприяє зануренню зуба в лунку. Коли на періодонт не діє тиск, судини наповнюються кров’ю, і періодонтальна щілина відновлюється до попередніх розмірів, висуваючи зуб і повертаючи його в попереднє положення. Таким чином, зміна ширини періодонтальної щілини забезпечує фізіологічну рухомість зуба, а зміна об’єму судинного русла створює часткову амортизацію жувального тиску, який витримує зуб під час змикання зубних рядів і розжовування їжі. Сила жувального тиску регулюється механорецепторами – термінальними гілочками розгалужених нервових закінчень, розміщених в періодонті. Рецептори подають сигнал, зокрема, на жувальні м’язи. Цим регулюється сила жувального тиску на зуби.

Пластична функція пародонту здійснюється наявними в ньому клітинними елементами. Так, цементобласти беруть участь в побудові вторинного цементу, остеобласти - в утворенні кістки. Таким чином, втрачені в результаті фізіологічних чи патологічних процесів тканини відновлюються.

Значно розвинена сітка судин і нервів пародонту зумовлює його трофічну функцію – живлення цементу зуба і стінок альвеоли.

Окрім перечислених функцій, пародонт бере участь в рості, прорізуванні і зміні зубів, а також виконує бар’єрну і сенсорну функції.

Тривалість навантаження на зуби, яке створюється жуванням, складає в середньому близько півгодини на день (не більше 2 годин), Під час сну нижня щелепа звичайно опускається, так що зуби не доторкаються, навантаження на зубне ложе нема. Величина жувальної сили звичайно змінюється від 50 до 100 кг, іноді вона може бути значно більша. Дія сили залежить від величини вкритого і фіксованого в зубній лунці кореня. Чим довший “клінічний корінь”, тим міцніша опора зуба і змістити його може тільки значна сила. З другого боку, чим більша коронка зуба, порівняно з коренем, тим менш міцна його опора. Сили, які діють при функціональному навантаженні, перебудовують кістку. Кісткова тканина альвеолярних відростків щелеп складається з компактної і губчастої речовини. Кістковомозкові порожнини різних розмірів заповнені жировим кістковим мозком. Основу кісткової тканини складає білок – колаген. Особливістю кісткового матриксу є високий вміст лимонної кислоти, необхідної для мінералізації, а також лужної і кислої фосфатаз, які беруть участь в утворенні кісткової тканини.

В альвеолярному відростку відбувається поступове утворення і руйнування кістки. Цей процес залежить від діючих на зуби сил і від загального стану організму. При нормальних умовах існує фізіологічна рівновага між утворенням і руйнуванням кістки, тобто втрачена кістка замінюється новою. Підвищення тиску в фізіологічних межах сприяє утворенню кістки. Навколо добре функціонуючого зуба виникає звапнування, товсті кісткові трабекули. Хід кісткових трабекул відповідає напряму сил, діючих на кістку, яка при цьому фіксує зуб найбільш сильно. Зменшення тиску (наприклад, при зменшенні жування) приводить до зміни кісткових трабекул, до зменшення їх числа і атрофії. Морфофункціональні розлади в щелепній кістці можуть мати різну враженість. В зубів, які не мають антагоністів і не виконують жувальну функцію, зменшується тільки кількість кісткових трабекул навколо зуба, але сама зубна лунка не атрофується.

Атрофія спостерігається після втрати одного чи кількох зубів, при патологічних станах (пародонтоз, періодонтит, цукровий діабет і т. д.), а також у людей старших 60 років. Атрофія після видалення зубів виникає зразу і спочатку проявляється у зменшенні висоти лунки зуба на одну третину. В подальшому атрофія протікає повільніше, але не припиняється.

Форма, структура зубів і стан пародонту не сталі, вони змінюються під впливом різних функціональних умов. Ці зміни проявляються в стиранні (абразії) зубів, в появі їх рухомості, у виникненні патологічного прикусу, у відшаруванні епітелію і атрофії зубних лунок.

Стирання настає як на жувальній, так і на бічній (апроксимальній) поверхнях. Виражена стертість всіх зубів веде до пониження прикусу, в результаті чого можуть з’являтись болі у висково-нижньощелепному суглобі. В результаті стирання апроксимальної поверхні зубів змінюється характер їх доторкання. Міжзубні контактні пункти зішліфовуються, утворюються контактні поверхні. Виникнення контактної поверхні в певній мірі запобігає збільшенню міжзубних проміжків і внаслідок цього – потрапляння туди харчових мас. Стирання бічних поверхонь викликає рухомість зубів і зміщення їх в медіальному напрямку. В результаті стирання зубів зубна дуга до 40-річного віку скорочується приблизно на 1 см.

Прорізування зубів і їх розміщення в зубній дузі називається активним прорізуванням зубів . Висування зубів з щелепних кісток продовжується протягом всього життя, хоча і буває значно сповільненим. Безперервне прорізування може супроводжуватись утворенням кістки біля краю альвеоли і постійним утворенням цементу на корені зуба. Прикріплення епітелію при прорізуванні зуба спостерігається на межі середньої і нижньої третини коронки зуба. Місце прикріплення епітелію, однак, непостійне і з часом дуже повільно зміщується в напрямку верхівки кореня. Завдяки цьому в порожнині рота з’являється все більша частина коронки зуба, а потім і кореня. Цей процес називається пасивним прорізуванням.

За положенням прикріплення епітелію розрізняють чотири стадії прорізування зубів. В першій стадії епітелій прикріплюється тільки до емалі зуба. Ясна покривають, таким чином, приблизно одну третину емалі. Клінічна коронка менша від анатомічної. Ця стадія продовжується від часу прорізуваня зуба приблизно до 25-річного віку. У другій стадії прикріплення епітелію є не тільки на емалі, але частково і на цементі. Однак клінічна коронка все ще менша від анатомічної. Така картина спостерігається звичайно у віці 25-35 років. Протягом життя відділення епітелію від емалі продовжується, прикріплення його зміщується на цемент, однак він ще не повністю вкриває корінь. Клінічна коронка співпадає з анатомічною. Таке положення відповідає третій стадії і спостерігається приблизно у віці 35-45 років. В четвертій стадії прикріплення епітелію зміщується у напрямі верхівки кореня, в зв’язку з чим частина кореня залишається вільною. Клінічна коронка більша від анатомічної. Сукупність цих ознак зарактерна для осіб старших 45 років. Таким чином, за стадіями пасивного прорізування можна зробити висновки відносно віку людини.

Прорізування тимчасових (чи молочних) зубів у дітей починається в 6-7-місячному віці і закінчується до 2,5-3 років. Всього тимчасових зубів 20, їх прйнято позначати римськими цифрами: V,IV,III,II,I. Повний зубний ряд тимчасових зубів верхньої і нижньої щелепи позначається формулою:



V, IV, III, II, I : I, II, III, IV, V

V, IV, III, II, I : I, II, III, IV, V

На зміну тимчасовим зубам в 5-6-річному віці починається прорізування 32 постійних зубів , яке продовжується до 20-25 років і пізніше. Постійні зуби позначаються клінічною формулою, у відповідності з якою кожен зуб верхньої і нижньої щелепи справа і зліва має свій порядковий номер від середньої лінії:



8 7 6 5 4 3 2 1 : 1 2 3 4 5 6 7 8

8 7 6 5 4 3 2 1 : 1 2 3 4 5 6 7 8



Співвідношення зубного ряду верхньої щелепи з зубним рядом нижньої щелепи називається прикусом. Розрізняють 4 основних варіанти прикусу: ортогнатія – при різцевому перекритті зубами верхньої щелепи однойменних антагоністів нижньої щелепи, при цьому співвідношення фронтальних зубів ножицеподібне; прогенія – ортогнатія при різцевому перекритті зубами нижньої щелепи однойменних антагоністів верхньої щелепи, співвідношення зубів ножицеподібне; біпрогнатія – ножицеподібне співвідношення різців при нахиленому вперед розміщенні фронтальних зубів і альвеолярних відростків обох щелеп по відношенню до тіла щелеп; прямий прикус – ортогнатія без різцевого перекриття, співвідношення різців щипцеподібне.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка