Проектування інтер’єру двокімнатної квартири



Сторінка1/3
Дата конвертації12.10.2018
Розмір0.54 Mb.
ТипДиплом
  1   2   3


Дипломна робота

на тему:


Проектування інтер’єру двокімнатної квартири
Зміст


Вступ




Розділ І. Проектування інтер’єру двокімнатної квартири.




1.1. Історія зародження та розвитку дизайну, історія дизайну меблів та інтер’єру…………………………………………………………………….




1.2. Виникнення та поширення класичного стилю…………………….




1.3. Основні вимоги до будівлі………………………………………….




РОЗДІЛ ІІ. Будівельні матеріали.




2.1. Цегла…………………………………………………………………




2.2. Деревина – найкращий будівельний матеріал…………………….




2.3. Облицювальні матеріали …………………………………………..




Розділ ІІІ. Опис проекту




Розділ ІV. Заходи пожежної безпеки та охорона праці




4.1. Антикорозійний захист будівельних конструкцій………………..




4.2. Охорона праці і техніка безпеки…………………………………...




4.3. Заходи по забезпеченню пожежної безпеки……………………….




4.4.Тепло- і звукоізоляція……………………………………………….




Висновки……………………………………………………………..




Використана література……………………………………..




додатки……………………………………………………………….





Вступ
Зараз перед дизайнерами, зокрема і перед нами випускниками , поставлено завдання, як і в яких формах зробити так, щоб допомогти створити затишок дому й на роботі. Важливо, щоб все, що нас оточує було красивим і зі смаком підібране. Насправді, йде мова за красу - як невід'ємну частину повсякденного життя. Своїми специфічними зображуваними засобами дизайн разом з архітектурою формує внутрішній світ людини, зокрема підростаючого покоління, його світогляд, його культуру і мораль, його життєву позицію.

Творчість дизайнера підпорядкована все більшому колу завдань. Дизайнери все інтенсивніше працюють над основною проблемою - проблемою середовища, комплексного її вирішення у синтезі з архітектурою. Середовище - це не тільки матеріальне поняття , це -простір, наповнений взаємовідносинами людей, це єдиний світ, створюваний творчими зусиллями всіх видів мистецтва. Вироби декоративного мистецтва повинні не тільки покращити комфорт, але й створити естетичне середовище. Ще в минулі роки застосування дизайнерського мистецтва в інтер'єрі громадських будівель частіше всього було стихійним, але тепер ця ситуація змінилася на краще, оскільки дизайнери і архітектори реалізують не тільки вирішення загальної теми, пов'язаної з функцією будівлі в цілому, але й застосовують найбільш виразні форми різних видів дизайнерського мистецтва. Комплексно в ансамблі розглядаються питання декору, поєднуючи різні матеріали, виявляючи їх конструкції та об'єм. Твори декоративного мистецтва все частіше підкреслюють об'ємно-просторове вирішення інтер'єру, все частіше виникають нові архітектурно-просторові декоративні композиції з метою створення затишного інтер'єру.



Розділ І. Проектування інтер'єру двохкімнатної квартири.
1.1. Історія зародження дизайну, історія дизайну меблів та інтер'єру

Слово «інтер'єр» (в перекладі з французької - внутрішній) в архітектурі означає внутрішній простір будівлі. В естетичному плані - це архі­тектурно-художнє вирішення внутрішнього простору архітектурного об'єкта.

Проектування інтер'єрів як вид діяльності зумовлює відповідну спеціальну підготовку, знання функцій, конструкцій, тонкого розуміння ролі форми, пластики, значення світла, кольору, текстури та фактури в інтер'єрі тощо. У художньому розумінні образ інтер'єру сприймається людиною як єдине ціле. Разом з тим для професійного оволодіння механізмом естетичного формування художнього образу інтер'єру потрібно знати процес утворення цілого з окремих елементів і організуючих його засобів, специфіку художнього декору, принципи його органічного поєднання з формою архітектури та обладнання, а також з композиційною організацією в цілому. На першому етапі такого пізнання велику роль відіграє історичний досвід, знання основних історичних періодів розвитку інтер'єру та обладнання, які дійшли до нас від перших і наступних цивілізацій різних періодів на нашому континенті, що засвідчує про високий мистецький рівень наших предків. Необхідно досконало вивчити минуле, щоб поліпшувати майбутнє.

На протязі всієї історії розвитку культури кожна людина в міру своїх можливостей прагнула прикрасити своє життя, зробити гарними і зручними всі предмети, які її оточують: житло, меблі, посуд, одяг, засоби виробництва тощо. Це стало надзвичайно актуальним в наш час, оскільки більшість людей усвідомлюють значимість краси і вигоди матеріального середовища

Будь-який виріб має свою історію і для нього характерна відповідна еволюція не тільки зовнішньої форми, але й технічних характеристик. Звичайно, в стародавні часи, коли виробництво ужиткових предметів було справою виключно ручної праці, ремесло й мистецтво складали єдине поняття. Ремісник поєднував в собі одночасно і художника, і конструктора-технолога. Ремісниче виробництво, будучи на той час основним видом виробництва, проіснувало без особливих змін до кінця середніх віків. Еволюція форми у різних виробах проходила по-різному. У деяких за конкретний час форма міняється дуже часто, в інших на протязі тривалого часу вона не змінюється. До останніх, зокрема, відносяться предмети побуту. В більшості свою зовнішню форму різноманітні вироби змінювали під впливом розвитку науки і техніки, які безперечно відігравали важливу роль в еволюції кожної конкретної речі. Однак не слід відкидати і такі фактори впливу на формування виробу, як історичні, соціально-економічні, політичні та психологічні. Зміна форми відбувається в незначній мірі і при зміні матеріалу, але якщо функція не змінюється, то ці зміни незначні.

Розвиток архітектури взагалі, і «малої» архітектури зокрема, завжди тісно поєднувався з архітектурними стилями відповідної епохи. Це особливо спостерігається в інтер'єрі різноманітних приміщень (культових, службових, житлових). Зв'язок архітектури з «малою» архітектурою можна прослідкувати з початку XVIII ст. до наших днів. Проте більшість конструкторів того часу відкидали естетику в промислових товарах, хоча у другій половині ХІX ст. промислове виробництво досягло зрілості до естетичності масового виробництва.

На початку XX ст. діяльність художників прикладного, мистецтва обмежувалась предметами меблів, ужиткових виробів і внутрішнього оздоблення. Основним художнім стилем того часу був модерн. У різних країнах він увібрав в себе специфічні зовнішні риси, які пов'язані з використанням національних орнаментальних мотивів. Однією з характерних рис модерну була еклектичність, зміщування різних стилів. Для модерну характерне поверхневе механічне декорування предметів без врахування конструкції і функціонального призначення, однак при всіх недоліках деяких основних художніх конструкцій модерну він, все ж таки, відігравай важливу роль у розвитку прикладного мистецтва. Це була перша спроба налагодити контакти між мистецтвом і технікою, творчістю художника і промисловим виробництвом.

Утвердження естетичної значущості технічної форми знайшло своє логічне вираження в конструктивізмі, який виник одночасно в різних країнах на початку 20-х років XX ст. і розповсюджувався у зв'язку з ростом індустріальної техніки і впровадженням нових різноманітних матеріалів. Конструктивісти намагалися довести, що технологічно та функціонально виправдана конструкція вже має вищі художні якості і цілком може задовольнити естетичні потреби сучасної людини, для якої характерний утилітаризм щодо всіх явищ дійсності. У 20-х - на початку 30-х років почалось широке залучення архітекторів і художників до роботи в промисловості. Створюються нові відносини між мистецтвом і промисловістю. В країні організовуються художньо-проектні бюро та науково-дослідний інститут технічної естетики (1962 p.).

У 1957 р. була створена Міжнародна рада індустріального дизайну, яка сприяла розвитку дизайну в усьому світі. Членом цієї організації є і Україну. На генеральній асамблеї цієї Ради, яка відбулася в 1969 р. у Лондоні, визначено формулювання дизайну.

Дизайн - це творча діяльність, метою якої є формування гармонійного предметного середовища, що найбільш повно задовольняє матеріальні і духовні потреби людини.

Проникнення дизайну в наше життя зближує матеріальне виробництво з мистецтвом і цим самим збагачує духовний світ людини. Вивчення і пропаганда технічної естетики й художнього проектування дизайну є важливим суспільно-економічним завданням у формування інтелектуальної особистості на сучасному етапі розвитку цивілізації.

Створюючи нову річ, дизайнер надає їй форму, яка найбільш відповідає функції та значенню предмета. Проте вона повинна не тільки добре виконувати свою функцію, а й органічно поєднувати форму, яка найбільше відповідає функції значенню предмета. Проте вона повинна не тільки добре виконувати свою функцію, а й органічно поєднувати форму, колір і матеріал.

Тільки завдяки знанням історичних цінностей цивілізованого світу, їх вивченню і аналізу можливе дальше вдосконалення прекрасних виробів світового рівня. Вивчення історії художніх виробів, інтер'єрів, одягу та інших предметів сприятиме подальшому їх вдосконаленню.

Промислове мистецтво, технічна естетика, художнє конструювання, дизайн -назви, які з'явилися порівняно недавно. За смисловим значенням вони дуже подібні, проте найбільш поширеним в даний час є дизайн. Технічна естетика є теорією дизайну, і вони разом формують гармонійне предметне середовище, сприяють підвищенню ефективності виробництва.

Під художнім конструюванням в інженерній практиці розуміють розробку якоїсь деталі або частини будинку. Якщо мова йде про цілий виріб або будинок, то це прийнято називати проектом.

Художнє проектування, дизайн - це новий творчий метод проектування товарів промислового виробництва. Його впровадження забезпечує високу якість продукції, поєднуючи в ній утилітарні і естетичні принципи. Під утилітарними принципами розуміють корисність, функціональність, вигідність в користуванні, конструктивність, технологічність і економічність, а під естетичними - красу, витонченість виразність і образність.

Ці поняття взаємопов'язані, причому утилітарне в більшості випадків залишається визначальним і домінуючим, проте не слід відкидати естетичність та красу. Тільки такі якості забезпечуватимуть конкурентоспроможність наших виробів на світовому рівні.



Людство існує вже багато тисячоліть, але умови його життя, побуту і праці в різні епохи були різними - від звичайного шатра, лігва, печери і примітивних засобів побуту і праці до сучасного високо розвинутого суспільства. Все це стало можливим тому, що людина здатна мислити, вчитись і працювати.

На кожному етапі розвитку людства в суспільному житті створюються сприятливу умови для прогресу. Значних успіхів досягає наука і техніка. Архітектори оформляють спочатку архітектуру будівель та інтер'єри житла в палацах великих міст Італії. Основними замовниками цього періоду є правителі італійських міст і багаті міщани. Ренесансний архітектурний стиль - декоративний. В архітектуру повертаються спокійні горизонтальні на відміну від спрямованих вверх готичних. Покрівлі роблять :скими, замість бань і шпилів з'являються купол. Інтер'єри палаців - вважали монументальністю просторових ефектів, красою мармурових сходів, багатством декоративних елементів. Вітальні і спальні флорентійських і венеціанських багатіїв обстелюють дорогими меблями, виконаними в дусі античності. В основі художнього методу лежить прагнення до спокійних, урівноважених пропорцій в рамках строго лінійних композицій. Столярна справа в цей період досягає високого художнього рівня на основі доскональних конструкторсько-технологічних знань. Цьому сприяє поява пиляних дощок, внаслідок чого меблі стали значно легшими, бо їх конструкції базувались на рамково-фільоночній в'язці, а це значно розширювало меблеві форми. Колір ренесанських меблів стриманий, в основному природній, з використанням натуральної текстури деревини з незначним вощенням. У Франції створено 8 меблевих шкіл. Основними декоративними елементами цього періоду є багата сильно деталізована різьба. Меблеві школи сприяють розвитку нових конструкцій меблів. Зокрема поряд із скринями виготовляють посудну шафу, яка є надбудовою скрині на стійках, двокорпусну шафу і перші варіанти кабінету. Найбільш розповсюдженими формами меблів для сидіння були крісло із дощок, крісло з різьбленою спинкою і легке крісло з точеними ніжками. Для зручності і оздоблення стільці, крісла-дивани оббивають тканиною або шкірою, прикрашеними бахромою і тасьмою. В окремих кріслах сидіння і спинки роблять плетеними, а за формою вони вже більш наближені до стилю бароко. В інтер'єрі житла найважливіше місце в епоху Відродження відводиться ліжку. В аристократичних колах був розповсюджений звичай приймати гостей лежачи в ліжку, тому і вимоги до нього ставилися дуже високі. Ліжко проектувалося як архітектурна споруда, оформлялася колонами, балдахіном, а головний щит (спинка) - гарно оздобленою різьбою. Досить поширеними в цей період були столи, опорні частини яких виконують у вигляді колон" балясин і аркад. У Голландії і Фландрії ренесансні меблі другої половини 16 т розвиваються головним чином під впливом зразкових проектів - архітектора Вредемана де Вріса, який в своїх поміркованих формах орієнтувався на італійську школу. Проте Голландські і Фламандські меблі набагато простіші і вигідніші. Найбільш розповсюдженими елементами оформлення і оздоблення цих меблів профільовані карнизи, членовані фільонки, мотиви арок, балясини, ажурна різьба, медальйони, канеліровані пілястри. Досить поширеною була і техніка дерев'яної мозаїки. Композиції у вигляді шахового та інших геометричних орнаментів набираються із різноманітних екзотичних порід дерева, що привозились із-за кордону. Пізніше з'являється багата за рисунком інтарсія і маркетрі, а з ними і нові мотиви оздоблення: квіти у вазі, птахи, метелики тощо.

Досить широко застосовувались стільці з оббитими шкірою сидіннями, з Ха - подібними ніжками, ліжка з балдахінами, масивні столи з товстими кришками і масивними точеними ніжками, скріпленими внизу проміжками, великі шафи з багатьма дверцятами, рамково-фільончатої конструкції з пілястрами. Зустрічаються й інші меблеві форми з минулого, такі як поставець, буфет, оформлені внизу двома дверцятами і ящиками, а на верху колонками, нішею, карнизами ( прототип майбутніх англійських буфетів. Стільці і крісла часто мають точені виті ніжки. Взагалі форма меблів для сидіння проста і зручна. Сидіння і спинки в основному обтягнуті шкірою, прибитою цвяхами з великими головками.

Основні елементи барочного стилю так як ренесансного, беруть свій початок в античності, основною відмінністю бароко є підвищена динамічність форм і неспокійний ритм ліній.

Пишні, помпезні форми бароко знаходять широке застосування в першу чергу в культурному будівництві, в архітектурі в інтер'єрі нових церков і монастирів. Новим стилем особливо захоплювались, класичних формах архітектури, які застосовуються без особливої послідовності. З'являються мотиви складних за обрисами динамічних овалів, спіралей, які широко використовуються в оформленні з ікон , меблів , посуду. Гладку спокійну поверхню заміняє пластика. В епоху бароко облицювання і мозаїчний набірний декор широко увійшли в практику меблярів. Архітектурні форми в меблях застосовуються без особливої строгості і послідовності. В окремих випадках - голландських і північно-німецьких меблях - зберігається архітектурний принцип членування об'ємів корпусних меблів, але з типово-барочними формами і пропорціями. Замість дуба меблі частіше виготовляють з горіха, який краще піддається різьбленню і поліруванню. Поява різноманітних прийомів облицювання, застосування різних порід деревини та інших матеріалів дало змогу ширше застосовувати інтарсію. Широке застосування одержали накладні елементи, покриті позолоченою бронзою.

У каркасних меблях ( стільці, крісла, дивани тощо) теж відбувся перехід від прямолінійних обрисів до вигнутих ліній, меблі стають більш легкими і по-домашньому затишними. Новинкою стилю стала гнута ніжка, вона на ціле століття увійде у практику європейських меблярів. Поняття „гарнітури" і „ комплекти", які появилися в епоху бароко, збереглися до наших днів, Це гармонійно поєднані предмети, призначені для окремих кімнат ( спальний гарнітур, столовий, кабінетний, дитячий), що є основою інтер'єру і на сьогоднішній день.

Надзвичайно пишно оздоблюють інтер'єр спальні, особливо ліжко, яке поступово набирає форму шатра, оздобленою пишними занавісками і драпіровкою, Крісла мають прямі обриси спинки, оббиті гобеленом, а стільці часто покривають позолотою. Меблеві вироби в так званому стилі „Буля" зберігаються в музеях світу. Вони фанеровані чорним деревом, оздоблені бронзовими накладками і маркетрі, пластинками черепахи, олова, позолоченої міді, кісток тощо. За формою вони дещо важкуваті, з Прямолінійними контурами, прямокутні ніжки до низу звужуються, з строгим завершенням цоколя. Основою орнаментики є крупні, симетричні мотиви стилізованої лози. Меблі вражають своєю строгістю і величністю.

Зокрема це шафи, комоди, декоративні столики, підставки та футляри для годинників.

Стиль регенства займає проміжне положення між пишною, величавою декоративністю (особливо французькими „королівськими стилями") бароко і рококо.

У дизайнерському мистецтві перехід від стилю до стилю відбувається не стрибкоподібно, а плавно. Як перехідний, стиль регенства по суті, немає якихось яскравих, лише йому притаманних рис. Значна частина виробів цього періоду майже з однаковим правом може бути віднесена як до того стилю, що зароджується, так і до тою, що зникає. Зміна в стилі вплинула перш за все на декоративне оздоблення виробів. Форми меблів стають більш вишуканими, композиція більш динамічною. Найчастіше використовувались орнаментальні мотиви: гротеск, стрічкові переплетіння, завитки. Захоплення китайськими фарфором, лаками, меблями стимулююче вплинуло на європейське прикладне мистецтво. Відомий і раніше мотив раковини тепер набуває вишуканіших форм, які сприяють розвиткові рококо. У меблевому виробництві починають використовуватись екзотичні породи дерева. Досить ефектні вироби облицьовані чорним шпоном, поліровані і оздоблені бронзовими накладками, Вишукані форми і декор консолі» сприяють необмеженій фантазії.

Вершиною стилю регенства вважається обшиття деревом стіп і поверхонь шаф. Барочні но суті елементи орнаментики - волюти, лист аканта, стрічкові переплетіння тощо, набирають легкості. Поверхні членуються рамками із заокругленими кутами з різьбленим всередині ромбовим орнаментом. Декоративне мистецтво перестає бути прерогативою двору, кожен облаштовує свій будинок чи заміську віллу під смак сьогодення. Знову входить її моду шезлонг, що означає „довгий стілець" , Проте серед предметів меблів для сидіння крісло залишається найбільш важливим представницьким, У меблях епохи регенства чорне дерево поступово витісняється горіхом і рожевим деревом, з'являються перші вироби з махагоні - червоного дерева.

Головний мотив в облаштуванні інтер'єру - невисокий камін, покритий мармуровою плиткою, на яку ставили годинник, канделябри, предмети прикрас, а ділянку стіни над ним прикривали дзеркалом, оправленим в розкішну раму. Стилю рококо не притаманні прямі або правильні лінії і симетрія. Для меблів і інтер'єру використовуються найдорожчі матеріали: екзотичні породи дерева, мармур, шовк, гобелен, бронза , золото, В цей період вперше були завезені, теж з Китаю паперові шпалери для оклеювання стін житлових приміщень. Саме в епоху рококо зароджується уява про інтер'єр як цілісний ансамбль. Архітектори і дизайнери в своїх проектах прагнули досягти повної стильової єдності всіх компонентів кімнатного облаштування: декору стін і стелі, конструкції меблів, кольорів драпірувальних і оббивочиих тканий тощо.

При зміні стилів завжди існує перехідний період, при якому нові форми деякий час продовжують уживатися зі старими. Класицизм приніс з собою в інтер'єр прості і етролі форми витончених деталей, хоча в інтер'єрі знову відроджуються принцип архітектонічності стін і стель, строї і обрамлення, що членують площини на ряд автономних частин. У ньому домінують ніжні кольори дещо вимушеної елегантності з легким присмаком солодкуватості в декоративному оздобленні.

Основними особливостями меблів стилю Директорії є і тості прямолінійні форми, плавні згини, гладкі поверхні, обмежений набіл елементів декору. звужені до низу, рідше - дешо вигнуті тесані або точені ніжки, гладкі колони, фронтонне вираження шаф і бокових щитів, ліжок, різні елементи обрамлення, заповнення ажурних спинок - у формі ромбів або многокутників, античні або староєгипетські орнаментальні мотиви (вінки, шоломи, списи, лебеді, пальмові листки).

Для стилю амнір характерно масштабність, монументальність, холодний пафос, багато показного, театрального, взятого з побуту стародавніх римлян. Найбільш виразно стиль ампір проявляється в інтер'єрах заміських резиденцій затягнуті драпіровками стіни спалень, високі "балдахіни, монументальні ліжка, виткана золотим шовком оббивка меблів, тумбочки у формі постаментів, столики для вмивання у вигляді триніжок, оздоблені бронзою великі дзеркала.

Стиль бідермейєр приніс в житло скромний речовий затишок з легким -зльотом сентиментальності. Інтер'єри відрізняються виваженістю пропорцій, стелі білі, стіни обклеєні шпалерами сніжної білизни або з зорами в світлих тонах. Приміщення просторі, світлі, в одному з кутів у круглій ніші розміщена пишна біла піч. Корпусні меблі того періоду були різноманітні: дводверні одежні шафи, буфети, умивальники, прагнення до комфорту призвело до створення дивана з плавною вигнутою спинкою і локітниками. А також вигідних для сидіння і лежання інших предметів меблів. Конструкції столів різні, проте переважали круглі столи. Появляються різні за призначенням столи : обідні, читальні, журнальні, робочі, під квіти, ігрові столи і столики.

У житловому інтер'єрі меблям відводиться роль одного із компонентів єдиної предметно-просторової структури. Кількість предметів облаштування зводиться до розумного мінімуму. Старі гарнітури змінюються секційними меблями, які повністю відповідають новим житловим умовам. Уявлення про гармонійне житло не виключає енергійних контрастів форм, матеріалів і кольорових відтінків. Розвиток меблів проходить у декількох напрямках, де вирішальним є не методи, а завдання.


1.2.Виникнення та поширення класичного стилю.

Новий стиль - класицизм, що почав зароджуватися в кінці XVIII століття є даниною великого століття меблевого мистецтва античним художнім формам. Форми класицизму проявилися спочатку в літературі, а потім поступово проникли і в прикладне мистецтво і зокрема в меблі.

При зміні стилів завжди існує перехідний період, при якому нові форми деякий час продовжують уживатися зі старими. Це особливо помітно в таких суперечливих стилях, як рококо і класицизм. Про те слід відмітити, що поєднання цих стилів у перехідний період є досить цікавим. Новий стиль - розповсюджується з швидкістю моди. Покоривши архітектуру, він проникає в інтер'єр , меблі, ужиткові і декоративні предмети, в одяг і навіть в зачіски.

Класицизм приніс з собою в інтер'єр прості і строгі форми витончених деталей, хоча в інтер'єрі знову відроджуються, хоч і в не дуже вираженій формі, принцип архітектонічності стін і стель, строгі обрамлення, що членують площини на ряд автономних частин, окремі з яких несуть на собі як акцент різьблену розету, рельєфний медальйон або віньєтку. Інтер'єр 1770 років носить підкреслено жіночий характер, у ньому домінують ніжні кольори дещо вимушеної елегантності з легким присмаком солодкуватості в декоративному оздобленні.

В пошуках взірців для нових меблевих форм майстри зрілого класицизму звертаються до Стародавньої Греції і Риму. В формах предметів тепер починають переважати ясність і гармонійність пропорцій, спокійна рівновага частин. Тому не дивно, що класицизм стає виразником революційних ідей і настроїв (хоча згодом цей стиль з не меншим успіхом послужив меті прославляння могутності тирана).

Отже в мистецтві класицизму знову ожили художні традиції античного світу.

Серед художників, чия творчість сприяла відродженню зацікавленості до античного мистецтва, був і італійський архітектор й графік Джованні Баттіста Піранезі (1720-1778), автор знаменитої серії офортів «Римські древності» (1748). Видатним провідником класичних форм у французькому мистецтві цього періоду був Жак Франсуа Блондель, який з 1756 р. очолив паризьку Академію архітектури.

Класицизм приніс з собою в інтер'єр прості і сторогі форми витончених деталей, хоча в інтер'єрі знову відроджуються, хоч і в не дуже вираженій формі, принцип архітектонічності стін і стель, строгі обрамлення, що членують площини на ряд автономних частин, окремі з яких несуть на собі як акцент різьблену розету, рельєфний медальйон або віньєтку. Інтер'єр 1770-х років носить підкреслено жіночний характер, у ньому домінують ніжні кольори дещо вимушеної елегантності з легким присмаком солодкуватості в декоративному оздобленні.

В пошуках взірців для нових меблевих форм майстри зрілого класицизму звертаються до Стародавньої Греції і Риму. В формах предметів тепер починають переважати ясність і гармонійність пропорцій, спокійна рівновага частин. Перевага віддається прямим лініям, декорування застосовується тільки при необхідності.

Тут архітектонічність не настільки виражена, як в ренесансних меблях, але вже немає того злиття деталей в єдину масу, яке було характерне для виробів рококо. В класичних меблях знову підкреслюється конструктивний принцип, причому тепер цій меті служить і декор, лінії якого слухняно повторюють обриси поверхні предмета (мал. 41, а, в).

Різниця між старим і новим принципом побудови легко спостерігається вже при порівнянні меблевих ніжок. У виробах класичних меблів ніжки трактуються як несучі елементи, звужені донизу, круглого або квадратного перерізу. Подібно до ніжок автономної конструкції вирішуються й інші складові частини предметів.

Для оздоблення меблів знову застосовують набори маркетрі в поєднанні з різьбою або з тонко карбованими бронзовими накладками. Нових типів меблів для сидіння не прибавилось. М'які елементи стільців і крісел оббиваються тканинами з кольоровим орнаментом, спинки овальні або чотирикутні. Широке застосування різьби, багата оббивка, позолота, строгі форми надають меблям урочистості.

Найбільш характерними зразками перехідного стилю є творіння Д.Різенера (мал. 41, в), виконані з червоного дерева і прикрашені дрібним набором маркетрі. Іноді, особливо в дорогих виробах, у центрі фільонки розміщували чотирикутної або овальної форми накладну деталь позолоченої форми. Іноді застосовували кольорові лаки в поєднанні з позолотою.

В орнаментиці цих меблів переважають античні мотиви.

Столики, консолі, ширми, годинники, різноманітні підставки (мал. 41, в) прикрашались тонким різьбленням, кольоровими гірляндами, алегоріями. Дерев'яні частини меблів для сидіння і лежання прикрашались різьбою низького рельєфу, позолотою або білим лаком (мал. 41, б, г, д, ж, з). Оббивочні матеріали - гобелен, шовкові тканини з кольоровим орнаментом і т. ін.

Найчастіше використовується червоне дерево, яким облицьовують різні предмети. Фільонки червоного дерева інкрустуються наборами різноманітних цінних і навіть екзотичних порід. Опорядження кольоровими лаками в поєднанні з позолотою зустрічається часто. Стільці часто повністю золотяться. Пізніше в декор, особливо жіночих меблів, уводять розписні фарфорові накладки.

Меблеве мистецтво того часу було представлено Резенером, Лем-то, Вейєвейлером, Дюбуа, Швердфежером, а також представниками відомої династії меблярів Жакоб - відомих підприємців, які ставили на своїх виробах клеймо (що в подальшому сприяло встановленню авторства). Відомим бронзовщиком був П.Гутьер.

Напрямки, які еволюціонували від стилю Людовіка XVI до стилю Директорії, потім до ампіру, майже на півстоліття визначили характер розвитку французького меблевого мистецтва.

В Англії законодавцем класичних смаків у створенні інтер'єру був архітектор Роберт Адам. Збірник з його проектами меблів і архітектурою декоративного оформлення внутрішнього простору приміщень, виданий у 1776 p., відіграв значну роль в популяризації «античного проектного стилю» і витісненні з англійських меблів форм рококо, що надзвичайно асоціюється з діяльністю Чіппендейла. В ос­нову проектів Адама лягли оригінально інтерпретовані класичні форми, багато уваги в яких приділено і античному орнаменту (декоративні мотиви римської архітектури, арабески Помпеїв).

Властива формам класицизму прямолінійність в проектах Адама носить більш виражений характер, ніж в італійських і французьких архітекторів, під впливом яких він знаходився. З творчістю Адама пов'язано збагачення англійських меблевих форм рядом нових елементів, перехід на світлі породи дерева, в декорі - оперування інкрустацією, розписом, ліпними узорами. Особливо багато і різноманітно оформлюються стіни приміщень. Чіткість контурів, економне профілювання деталей, прямі, що звужуються донизу, ніжки, витримана в низькому рельєфі різьба В декорі найбільш популярними мотивами були гротески, розетки, фавни, купідони, сфінкси, баранячі голови, міфологічні сюжети. Такі характерні особливості меблів, що виготовлялись в майстернях Адама. Серед меблів, виготовлених за проектами Адама, виділяються позолочені або розфарбовані консолі, комоди, кабінети, засклені шафи. Досить цікавою була форма серванта, скомпонованого з трьох частин (буфета і сервірувального стола) (мал. 42, к). Різноманітними були і меблі для сидіння: легкі стільці і крісла з ажурними спин­ками овальної, круглої або прямокутної форми (мал. 42, в, д, з); крісла і канапи, форми яких входять безпосередньо до античних взірців (мал. 42, б, г, д, є).

Особливу групу меблів Адама складали предмети, прикрашені розписами (мал. 42, а), які виконували італійські живописці: Перголезі, Чіпріані, Дзуккі і Анжеліка Кауфман, які були запрошені Адамом. У пізнішій своїй діяльності проектами Адама користувався і Чіппендейл. Роберт Адам разом з братом заснував фірму «Адельфі», (у перекладі з грецького - «брати»), яка приймала замовлення на проектування і виконання всіх комплектів житлового інтер'єра. В стилі Адама і за його проектами працювали відомі англійські меблеві майстри. Зокрема Георг Хеплуайт (розквіт 1775-1786 pp.) і Томас Ше-ротон (1790-1804), які внесли значний вклад у розвиток класицизму англійських меблів. Отже, це дає можливість умовно виділити три стильові етапи: стиль Хеплуайта, що йде зразу за стилем Чіппендей-ла (середина 1770-х років) - відповідає французькому стилю Людо-віка XVI; стиль Шератона (після 1790 р.) - представляє строгий класицизм; творчість братів Адамів, що в основному вже пов'язаний з ранньою стадією англійського ампіру .Про меблі Хеплуайта ми можемо судити з його проектів, які він представив у альбомі, виданому в 1788 р. Вони відрізняються простотою форм, елегантністю, легкістю, окремі деталі окреслені плавно вигнутими лінями, все ще зберігають зв'язок з меблями попереднього етапу, зі стилем Чіппендейла. Розробляються нові варіанти крилатого крісла (мал. 43, ж), а відомі вже дивани, що утворилися з комбінації декількох крісел, оббиваються простими смугастими тканинами (мал. 43, з). Ліжка мають балдахіни, що тримаються на стійках. Предмети корпусних меблів прості за конструкцією, але форми їх, залежно від призначення, варіюються в широких межах (мал. 43, а, і). Оригінальними були і столи (мал. 43, г, д, є). В основному меблі виготовлялися із червоного дерева та інших світлих порід. У творчості Хеплуайта дальший розвиток одержали такі якості англійських меблів, як практичність і вигода. Видатною фігурою англійського меблевого мистецтва XVIII ст. був Томас Шератон. Як представник класицизму він скоріше був теоретиком-проектувальником, ніж практиком. Однак достовірних даних про його діяльність ми майже не маємо. Заслуга Шератона в створенні нових практичних типів побутових меблів, вільних від навантаження історичних нашарувань і самоцільних не функціональних форм. Це взірці майже ідеальних побутових речей. В кінці XVIII ст. вони вважалися супер-модерними. В його меблях відсутні абсолютно криві лінії. Від форм меблів Хеплуайта вироби Шератона відрізняються головним чином

значною витонченістю деталей (мал. 44, а, в, є, є). Основні меблеві форми того періоду лягли в основу буржуазного меблевого мистецтва ХІХ ст. Така якість шератонівських меблів, як доцільність, не втратила своєї актуальності і сьогодні.

Вони витончені в пропорціях і рисунку (мал. 44, д, ж). Ліжка з легкими, шатроподібної форми балдахінами (мал. 44, і). Надзвичайно велика фантазія у формах столів. Значно менше накладних прикрас, в основному це тільки гарні форми латунних ручок для дверей, ящиків і замочків. Ним спроектовані і комбіновані меблі.

Основними матеріалами є червоне дерево, хоча з успіхом використовують й світлі породи, зокрема, атласне дерево. Тому не випадково в англійському меблевому мистецтві цей період називають «періодом атласного дерева».

Незадовго до смерті (1804) Шератон видав ще один альбом з проектами меблів.

Багато із досягнутого видатними майстрами класицизму Адамом, Хеплуайтом і Шератоном міцно увійшло в арсенал форм англійських буржуазних меблів. Однак вже в пізніх роботах Шератона і на сторінках виданих в першому десятилітті XIX ст. журналів, присвячених меблям, з'являються перші ознаки зміни смаків. Прямі ніжки знову починають витіснятися гнутими. На зміну класицизму зароджується новий стиль - бідермейєр, основні етапи розвитку якого в Англії припадають на період регентства (1810-1820) і роки правління короля Георга IV (1820-1830). Французький ампір в Англії не привився, за винятком хіба що інтер'єрів окремих палаців і віл англійської знаті.

XVIII ст. було великим століттям і в історії англійських художніх меблів. Хоча англійський двір ні прагненням до розкошів і величавості, ні впливом на мистецтво не міг зрівнятися з французьким, етапи розвитку англійських меблів ХУІІІ ст. також можна поділити відповідно до принципу періодизації «по королях» (королева Анна, 1702-1714 pp.; Георг I, 1714-1724 pp. - бароко; Георг И, 1727-1760 - рококо; Георг III, 1760-1820 - класицизм). Однак зміну стилів англійських меблів «великого століття» доцільніше і виправданіше пов'язувати з іменами її справжніх творців: Чіппендейла, Адама, Хеплуайта, Шератона.

У Німеччині різновидностям класицизму притаманні прості форми, які не йдуть ні в які порівняння з вишуканими рафінованими формами французького класицизму. Німецькі меблі класицизму дуже спрощені, але поряд з цим в їх формах міцно утримуються такі типово барочні елементи, як вигнуті карнизи, зрізані кути і т. ін.

На початку 1770-х років нові віяння в прикладному мистецтві із Франції і Англії проникають в Німеччину. В палацових інтер'єрах, в меблях з'являються прямі лінії і спокійна, лагідна, витримана в світлих тонах орнаментика. Освоюючи форми класицизму, німецькі столярі оперували звичними для них матеріалами і технологічними прийомами. Французький вплив більше відображався на дорогих формах німецьких меблів. Зокрема, облицювання світлим махагоні, оздоблення витонченим набором маркетрі і бронзовою пластиною шаф і столів, виконане Давидом Рентгеном (1743-1807). В ранніх його роботах (1770) ще дуже спостерігаються елементи рококо. Але вже в середині 70-х років він виготовляє меблі тільки в формах класицизму. Успадкувавши майстерні від свого батька, Давид Рентген розгорнув широку діяльність, поставляючи меблі багатьом європейським дворам. У нього працювало більше сотні різноманітних спеціалістів. За якістю і вишуканістю форм його роботи іноді перевершували вироби Різенера та інших знаменитих паризьких меблярів.

Створюючи предмети обстановки, близькі до французьких взірців, німецькі майстри сприяли поширенню стилю Людовіка XVI по всій Німеччині, до Берліна і Відня, які стали провідними центрами меблевого мистецтво в стилі класицизму XVIII ст.

Близько 1800 р. під впливом англійських зразків починають виготовляти меблі більш простих форм з масивної деревини червоного дерева, груші, ясена, тополі. Ці скромні, якісно виконані меблі знаходять місце не тільки в буржуазному житлі, а й у покоях розкішних палаців.

Німецький і австрійський класицизм отримав дуже чітку назву - стиль цопф, в якому добре відображено те головне, що відрізняє його від класицизму французького. В Австрії і Угорщині стиль цопф прийшов на зміну віденському буржуазному рококо Марії Терезії, досяг розквіту в роки правління Иосифа П (1780- 1790). У Відні цопф називають і «стилем Иосифа II*. На віденські меблі мав дуже великий вплив відфільтрований в Німеччині англійський класицизм.

Віденські меблі не втратили свого значення і в період стиля цопф, а, навпаки, ще більше зросла їх популярність і, крім того, особливо на початку XIX ст. віденські меблі виготовляються з винятковою точністю, в їх опорядженні, декорі є запозичена від французьких взірців краса і елегантність. Предмети часто оздоблюються тонко карбованою бронзою, але в основному у вигляді деталей лицьової фурнітури. Меблі виготовляють переважно з масиву, поверхні членуються рамками низького рельєфу. Проте ще широко застосовується традиційне облицювання меблів з інкрустуванням шашковим орнаментом.

Характерними взірцями меблів того періоду були великі дводверні шафи з слідами барочних елементів (мал. 45, в) і строгі за силуетами комоди з рамочним оформленням ящиків (мал. 45, г, і). В окремих випадках масивні двері шаф і передні стінки ящиків комодів із чисто декоративних міркувань оздоблювались різьбленими рамками.

Ліжка виготовлялись без балдахінів, прості за формою і з різьбленим декором (мал. 45, з). Простими за конструкцією і оздобленням були меблі для сидіння; спинки виготовлялись як м'якими, так і ажурними (мал. 45, д, є, ж); прямі, звужені донизу ніжки були або гладкими (мал. 45, д), або оброблювались канеморами (мал. 45, є, і) і різьбою низького рельєфу (мал. 45, є). Невеликі письмові і туалетні столи дуже скромно прикрашались інкрустацією (мал. 45,б).

В інтер'єрі стилю цопф простота і строгість форм компенсувались витонченістю ліній і кольорових поєднань. Рисунок і колір шпалер, занавісок і оббивки меблів гармонійно поєднувались.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка