Проект здійснили: керівник літературної студії «Блакитна троянда»



Скачати 119.97 Kb.
Дата конвертації14.03.2019
Розмір119.97 Kb.

Шумська ЗОШ І-ІІІ ст. №2 Додаток №21





Проект здійснили:

керівник літературної студії

«Блакитна троянда» Ходюк О. С.,

учасники літературної студії

Літературна композиція

до Дня пам’яті Великого Кобзаря

«Вінок Т. Шевченкові із віршів»

Учитель

«Ви дорого куплені, ─ тож не ставайте рабами людей!»(Перше послання апостола Павла до коринтян 7:23) ─ говорить апостол Павло. Ця думка є провідною у творчості Т. Шевченка. Найбільше багатство людини ─ воля. «Бо де нема святої волі, не буде там добра ніколи». (Борис Степенишин «Українська поетична афористика минулого тисячоліття»).



На сцену виносять квіти і ставлять біля портрета Шевченкові, прикрашають портрет рушниками, вінком, а в той час звучить голос диктора.

Диктор

Поете-пророче і сину народний,

Ти гордий, достойний, бо ти благородний,

Бо свіжеє листя лаврове навколо

Вінком оточає твоє горде чоло.

Вінок твій безсмертний, вінок незрадливий,

Як спів твій всесвітній, широкий, думливий.

Два страдних вінки ти одержав від слави,

Обидва чудові ─ обидва кріваві,

Бо в праці не слави ти вік добивався,

А в стогін братерський ти серцем вслухався,

Бо їм навіть стогін в устах замикають,

Гріхом та злочинством його уважають.

Ти ж одгуком стався братерської муки,

Луною відбив ти пригнічені згуки.

Болів ти над ними, слізьми увивався,

Поки з твого серця той спів виливався.

Та Дух з високости хранив тебе всюди,

Із мук визволяв він замучені груди.

Журливий поете! Слово чудо діє!

Як божого сонця ніхто не закриє,

Коли воно зійде і стане сіяти,

Так слова тирани не можуть сховати,

Бо сонце і слово суть божа основа ─

Поети-пророки святителі слова.

Як промінь від сонця сяє біля грота,

Де холоду повно, туман і темнота,

Так сяє свободи хвилина святая,

Коли люд поетів на світ нарождає.

(Антоній Сова(Едуард Желіговський),

«До брата Тараса Шевченка», 1858 р.,

переклад із польської М. Школиченка)

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять Великого Кобзаря України і даруємо вінок із віршів слов’янських поетів, написаних в ХІХ та на початку ХХ ст. Творчість Шевченка в цей період для інтелігенції відігравала велику об’єднавчу роль. Поет, ставши «апостолом правди і науки» ще за життя, виховував своїм словом вслід за старшим поколінням нову ґенерацію борців української державності. Він став голосом свого народу. Йому присвячували мистецькі твори й за життя, але після смерті «по всій Україні тяжкий сум і безмірні жалі» вилились в численні вірші. Склалася традиція щороку на День народження чи роковини смерті Кобзаря влаштовувати тематичні зібрання, на яких було актуально декламувати поезії не лише Шевченка, а й власні, приурочені цій події. Після кожного заходу матеріали друкувалися в періодиці, а також в антологіях та збірниках. Традицію відзначати Шевченківські дні українці зберегли по сьогодні.



Під запис пісні «Витай зо мною і учи...» (уривок з твору "Муза". Слова: Тарас Шевченко. Музика: І. Нишпор. Виконує: Тарасова ніч) виходить ансамбль читців.

Витай зо мною і учи...

G Em

Витай зо мною і учи,

C D

Учи неложними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву діяти до краю.

А як умру, моя святая!

Моя ти мамо! Положи

G Em

Свого ти сина в домовину

C

І хоть єдиную сльозину

D G

В очах безсмертних покажи.

Програш: G Em C D

Читці

  1. Є в році день один ─ його святкуєм ми,

Зібравшися в братерські кола,

Щоб промінь ще додать у лютий час

пітьми

Поетові до ореола.



І скрізь, де ще живуть України сини,

Незраднії народу діти,

Те свято справити зіходяться вони,

Щоб разом плакати й радіти.

І смуток свій несуть за скривджених людей,

І віру в кращий час приносять.

І пісня голосна, як наш народ смутна

Гуде в мелодії чудовній:

У тонах жалібних розказує вона

Про наші болі невимовні.

А там промова знов у пишній похвалі

Тараса гучно прославляє;

І чується тоді, що знов він на землі

І тихим словом промовляє:


2. «Мені однаково, що бучно так мені

Ви спомин правите щороку;

Мені однаково, що в честь мою пісні

Складаєте в хвалу високу;

Однаковісінько було б мені й тоді,

Як би були мене й забули, ─

Але я радий тим, що у такій біді

Ви ще душею не поснули.

Я радий тим, що в вас любов пережила

Часи страшної безнадії;

Нехай же й вам за те моя хвала,

Що в вас живі чуття святії.

О, бережіть її, ту чистую любов,

До обездоленого люду!

Я задля його жив і кайдани знайшов,

Його й на небі не забуду.

Любіть же ви його, працюйте, бороніть

Від темряви, що душу в’яже.

Довічная любов ─ то мій вам заповіт,

А та любов вам шлях покаже».



(В. Самійленко, «26 лютого», 1890 р.)
Диктор

Кількість поетичних творів, присвячених Т. Шевченку, така ж велика, як його душа. «Боже милий! Як хочеться жити і любити Твою правду, і весь світ обняти». Багато з них написано ще за життя поета. В шанобливому поклоні схилялися чоловіки, молилися жінки за повернення його з-за каспійської неволі.



Читці

  1. Віє вітер над Києвом,

Сади нахиляє;

Синій Дніпр старих сусідок,

Німих гір питає:

«Де гуляє, бенкетує

Син наш незабутий?

Вже й солов’ї одспівали,

А його не чути!

Уже і Дух, і Купало,

І Петро минулись,

І чумаки із первої

Дороги вернулись;

Уже й жито половіє,

Час за того й жати;

А він не йде ─ біля мене

Сісти, заспівати!»

Обізвались німі гори:

«Дніпре, старий друже!

Не питав ти України,

По кім вона тужить,

Не прислухавсь, що дівчата

Плакали-співали,

Про що хвилі з берегами

Нищечком шептали.

Розпитай же буйних вітрів

З далекого краю,

Як наш Кобзар з важким ранцем

Під ружжем гуляє!».

(А. Псьол, «Віє вітер над Києвом», 1847 р.)
4. Молим Тебе, Боже правди, Боже благостині,

Не покидай сиротою у степу-пустині

Брата нашого! Як батько, як рідная мати,

Озовись до його душі, не дай унивати!

Збери, Боже, наші сльози в темнісіньку хмарку

І, як серцю розбитому стане нудно, жарко,

Тоді нехай вони бризнуть, як дощик весною…

Зроби чудо ─ вони стануть святою водою,

Живущою, цілющою, всі рани загоять,

Як в купелі викупають і душу напоять.



(А. Псьол, «Молим Тебе, Боже правий», 1848 р.,

посланий до Шевченка на заслання

в листі князівни В. Репніної)

5. На святе Благовіщення

Тебе привітаю,

Що ти, друже мій, вернувся

З далекого краю!

Ой, як дуже за тобою

Тужила Вкраїна;

Усе тебе споминала,

А як мати сина.

Твої думки ─ туманами

По лугах вставали;

Твої сльози ─ росицею

По степах спадали;

Твої пісні ─ соловейком

В садах щебетали…

Та що й казать! Треба, кажуть,

Великої хусти,

А щоб людям зав’язати

Говорливі усти.

А тепера вже й не треба,

Бо вже времья инше:

Тепер людям говорити

І дихать вільніше.

Хвалить Бога!.. Вже й ти з нами,

Наш любий Кобзарю!

Бувай здоров ─ нам на радість,

А собі ─ на славу.

Перебув ти тяжке лихо

І лиху недолю;

Заспівай же нових пісень,

Щоб мати Вкраїна

Веселилась, що на славу

Тебе породила!



(М. Максимович, «На святе

Благовіщення»,1858 р.)

Диктор

За сценою

Наша дума, наша пісня не вмре, не загине.

От де, люди, наша слава, слава України.

Без золота, без каменю, без хитрої мови,

А голосна і правдива, мов Господа слово.

(Т. Шевченко)

Учитель

Виходить на авансцену з Кобзарем у руках

Своїм «Кобзарем» Шевченко підштовхує читачів до розмірковувань на тему: «Нащо нас мати привела: чи для добра, чи то для зла»? «І буде варт той на світі жить, хто матиме кого любить», «Хто матір забуває, того Бог карає». За інші гріхи Бог ще може пробачити, а за цей гріх ─ ніколи! Великий Тарас постійно радить задуматися? «Що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким, за що закуті?» Хто відповість на ці запитання, той ─ громадянин України. Бо «Хто зневажає рідний край, той серцем немощний каліка» (Борис Степенишин «Українська поетична афористика минулого тисячоліття»).



Відкриває Кобзар

……….Возвеличу

Малих отих рабів німих!

А на сторожі коло їх

Поставлю слово.

(Т. Шевченко)

Диктор

На фоні тихенького співу «Думи мої, думи мої…»

Читаю знов святі глаголи

Великомученика я,

Й такою тугою ніколи

Ще не пеклась душа моя:

Немов образа та крівава

Мене у пазурах трима, ─

У ній і кривда, і неслава

Й срамотня пляма від ярма!

(М. Старицький, «По виході пражського

видання «Кобзаря», 1876 р.)

Учитель

Наче читає із Кобзар.

Пісня продовжує звучати

Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

Свого не цурайтесь.
Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата –

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.


І світ ясний, невечерній,

Новий засіяє...

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!


(Т. Шевченко)

Діалог читців

Стоять посередині. Один старший хлопець, що виконує роль батька у цьому діалозі, другий молодший, що виконує роль сина.

Старший

Вчись читати, мій синочку, працюй найпильніше,

Коли навчишся, дам книжку, од усіх дивнішу,

Що надумана в неволі, писана сльозами,

А здолала оживити й мертвих проміж нами.

Молодший

– Ой на що ж ви, мій таточку, це мені сказали,

Моєму серцю великого тим жалю завдали?

Бо коли ж це я потраплю ту книжку читати,

Хоч навчуся й надто швидко письмо розбирати?

У нас в школі є хлоп’ята, що читають гарно,

Та що з того? Лиш час псують та працюють марно!

Оті книжки, котрі в школі, може так чудові,

Та всі вони написані не на нашій мові.

Кажуть хлопці, що й в два роки, як ходять до школи,

Не навчились тії мови навіть і наполи…

Старший

– Годі, хлопче! Дармо плачеш, бо в книжці чудовій,

Що дам тобі, написано все на нашій мові!

Хоч там є таке, що ти умом молоденьким

Не второпаєш, так вчуєш дитячим серденьком.

Написав її Тарас наш, «дитя сивовусе»,

Її змістом схаменутись тих злодіїв змусив,

Що гарбали не худобу, не харч, ані гроші –

Крали волю, той дар божий, той скарб найдорожчий!

З того бачиш, яку силу тая книжка має,

Коли й злодіїв завзятих правді научає.

Читай її, мій синочку, як письму навчишся,

Та за душу Тарасову Господу молися.

А поки що скажу тобі: «чужому навчатись»

Велів Тарас з заповітом «й свого не цуратись».

Своє рідне він за неньку казав почитати,

Додаючи, що гріх тяжкий неньку забувати.

(Ів. Омельченко, «Чудова книжка», 1886 р.)

Маленька україночка

В українському строю, пригортаючи «Кобзар» до грудей, виходить і стає поруч читців, які «вели діалог»

Ти могутньою рукою

В моє серце молодеє

Уложив на віки вічні все хорошеє, святеє.

Прочитавши твої думи,

Моє серце стрепенулось

Та до рідної країни

Щиро, чуло привернулось.

Ти навчив мене кохати

Україну, нашу мати,

Вивчив волю шанувати,

Правди в світові шукати.

І посієнеє слово

В душу глибоко запало, –

Вірю, вірю, мій Учитель,

Що воно там не пропало.



(Галя Кобзарівна, «До Тараса Шевченка», 1909 р.)

Диктор

Без мови немає народу,

Як сонця без сяйва й тепла,

Як волі, де гноблять свободу,

Як квітці без корня й стебла.

Тим ріднеє слово в народі

Живе і росте з ним повік,

А вмре – той народові годі

Шукати поради та лік.

…………………………



Читці

6. Тарасе! З тяжкої могили

Ти словом Украйну збудив,

І рух найсвітлішої сили

Ти в душі зубожені влив!

Ти рідну занедбану мову,

Як неньку свою, поважав

І славну дорогу їй нову

В народне життя показав.

Ти в скривджене слово коштовне

Чогось чарівного налив –

І стало краси воно повне:

Ти знову його окрилив!

І словом багатим та дужим

Ти щиро про все розказав,

Синам підневільним, байдужим

Ти волю і світ показав.

………………………..

7. Нехай же те слово несеться

Ще ширше між людом собі

І в пам’ятник слави складеться

На вічную пам’ять тобі!

………………………..

Нехай же те слово на світі,

Як вираз найвищих ідей,

Для всіх стане знаком освіти,

Свободи й братерства людей!

Так спи ж тепер, сине отчизни,

Нащадку гетьманів-батьків,

Ти слава, ти міць України,

Козак над усіх козаків.

(Сергій Павленко,

«На вічну пам’ять Т. Шевченкові»,

1889 р., уривки)

……………………………..



8. І світять нам святі пісні поета,

І кличуть нас до любої мети,

І поки будуть ті пісні бриніти,

Ми не впадем, ми будемо все йти.


Нехай тепер тобі розкажуть хвилі,

Що не забули ми твої пісні,

Що ми йдемо дорогою твоєю

І заповіти любимо твої;


Що ти для нас прекрасне ясне сонце,

Од котрого ми маємо життя,

Тепло і світ, а в дні тяжкі занадто ―

У кращу долю віри почуття.


(Галина Комарова, «Т. Шевченко

(В ХL роковини його смерти), 1905 р., уривок)

9. Доки зорі в небі сяють,

Доки люде будуть жить,

Доки квіти розцвітають,

Будеш сонцем нам світить.

Сіяв зерна правди й згоди,

Співом з сна будив нарід:

Слава велетню свободи,

Вічна слава з роду в рід…



(Олекса Коваленко, «Славі Т. Шевченка», 1912 р.)

Учитель

Вплетімо у вінок Великому Кобзарю його могутнє слово, його щиру віру, його любов до ближнього.



Читці по черзі виголошують афоризми Т. Шевченка

  1. Не дай спати ходячому, серцем замирати і гнилою колодою по світу валятись, а дай жити, серцем жити і людей любити.

  2. Любов Господня благодать.

  3. І не має злому на всій землі безконечній веселого дому.

  4. І буде варт на світі жить як матимеш кого любить.

  5. Будем жить, людей любить, святого Господа хвалить.

  6. Жива правда у Господа Бога.

  7. Молітесь Богові одному, молітесь правді на землі.

Усі учасники співають «Заповіт» або звучить запис пісні.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка