Проблеми зно та практичні поради щодо якісної підготовки до іспитів



Скачати 199.29 Kb.
Дата конвертації04.01.2018
Розмір199.29 Kb.

Проблеми ЗНО та практичні поради щодо якісної підготовки до іспитів

Важливим випробуванням для дітей виявилось ЗНО 2015. Протягом 11 років учні отримували базові знання з різних предметів. Кожен міг проявити себе в окремих напрямках. Хоча вважається, що талановита людина може проявити себе у всьому. Але я вважаю, не слід розриватися у різних напрямках. Головне, щоб дитина обрала справді бажане уподобання. Однак, тут у гру вступають батьки. Тільки завдяки їхній наполегливості, фізичній і психологічній праці дитина зможе надати перевагу тій чи іншій науці. Не може маленька дитина зразу визначитись із своїми бажаннями. Батькам потрібно не лінуватися, а наполегливо слідкувати за сином чи донькою, які роблять перші кроки у різноманітному морі уподобань. Адже дорослі повинні бути психологами, щоб допомогти своїм дітям обрати правильний шлях. Перед сином чи донькою необхідно поставити мету, до якої вони повинні йти. Пізно волати в 11 класі, що учень не справився із ЗНО. А примусити його готуватися в такому віці дуже важко.

ЗНО цього року спробували скласти й ті, хто не збирався підкоряти вершини вищих навчальних закладів. Школа – це величезний складний механізм, який запускається 1 вересня і повинен працювати чітко й послідовно. Не можна вводити зміни протягом цього процесу. Ще у минулому році випускники вирішували самостійно, які предмети на ЗНО обирати. І ось раптом цього року до його складу внесли державну атестацію з української мови.

Мені пощастило випускати клас, коли діти вперше здавали обов’язкове ЗНО. Тоді четверо учнів написали роботу на 10 балів і 11 балів. У 2013 році мене справді порадувала Васильєва Тетяна, яка набрала 200 балів не тільки з української мови й літератури, а й з біології та хімії. Ці діти розуміли всю відповідальність справи і виконали її на відмінно. Але безглуздо намагатися ставити їх за приклад. Люди абсолютно різні. Одні мріють про великі досягнення, а іншим достатньо телевізора й дивана. І це, мабуть, нормально. Навіщо принижувати тих дітей, які фізично не здатні засвоїти весь обсяг матеріалу. Дітей потрібно просто любити такими, які вони є. Відчувається, що далеко не всі укладачі програм проходили з дітьми шлях від малечі - п’ятикласника до дорослої людини. Вчитель без іспитів може розповісти про підготовку дитини. Але його думка мало кого цікавить. Рівень матеріального забезпечення різних навчальних закладів також повинен покращитись.

Як же підібрати матеріал, щоб дитина могла відтворити його у певний час? Коли прийшов наказ про єдиний із ЗНО іспит, захотілось якось упорядкувати матеріал, щоб він краще запам’ятовувався дітьми різних розумових здібностей. Зрозуміло розмаїття правил української мови. А ще й література. « Зубрити» люблять не всі. У 90 – роках Україною пройшла новина, що потрібно передивитися доцільність використання деяких правил. Адже, у СРСР деякі з них були штучно наближені до російської мови. Інформація про експериментальні школи також відсутня. Можливо, деякі правила доцільно було б переглянути.

Хочеться запропонувати деякий матеріал з української літератури. Ми з дітьми намагалися упорядкувати його за літературними жанрами, визначити правильний віршований розмір, епохи життя й творчості, поезію ХХ століття. Ми підібрали до кожного вірша для кращого сприйняття й вироблення асоціацій малюнки або листівки, які люб’язно представили інтернет -користувачі. За це їм велика подяка.




Сатирична поема
Літературні твори та жанрові особливості




« Сон»

пісня







« Слово про похід Ігорів»







Установити

відповідність
























































« Чорна рада»

« Віють вітри»

« І мертвим, і живим»

« Заповіт»

« Мені

однаково»



ода

літопис

пісні Марусі Чурай



« Де лібрето»

« З усіх утрат втрата часу найбільша»



« Енеїда»







« Про Марусю Богуславку»




«

« Бджола і шершень»







Бурлескно – травестійна поема







дума




Соціально – побутова повість



« Маруся»

сентиментальна повість

афоризм


« Щедрик»





























перший роман

медитація

« Повість минулих літ»



« Наталка Полтавка»

ліро – епічна поема

« Кавказ»



« До Основ’яненка»

Літературна байка



послання

« Катерина»

Правильні відповіді

1.« Щедрик» - пісня

2. « Про Марусю Богуславку» - дума

3. « Віють вітри, віють буйні» - пісні Марусі Чурай

4. « Слово про похід Ігорів» - ліро – епічна поема

5. « Повість минулих літ» - літопис

« Бджола і шершень» - літературна байка

6. « Де лібрето» - ода

7. « З усіх утрат втрата часу найбільша» - афоризм

8. « Енеїда» - бурлескно – травестійна поема

9. « Наталка –Полтавка» - соціально – побутова повість

10. « Маруся» - повість

11. « До Основ’яненка” – вірш – послання

12. « Катерина» - ліро –епічна соціально – побутова поема

13. « Сон» - сатирична ( політична сатира) поема

14.» І мертвим, і живим…» - поеме – послання

15. « « Заповіт» - ліричний вірш

16. « Мені однаково» - ліричний вірш ( медитація)

17. « Чорна рада» - ( перший) роман - хроніка

Визнач правильний віршовий розмір

Правильні відповіді





Назва вірша

Віршовий розмір

1

« Мені однаково»

ямб

2

« Заповіт»

хорей

3

« До Основ’яненка»

ямб

4

« Енеїда»

чотиристопний ямб

5

« Гімн»

ямб

6

« Чого являєшся у сні»

чотиристопний ямб

Література кінця XVIII – початку ХХ ст.

Епохи життя й творчості



  1. З народної творчості – думи – з XIV – XVII ст.

  2. Маруся Чурай жила у першій половині ХVII ст.

  3. « Повість минулих літ» Нестора від 1185 року.

  4. Невідомий автор « Слова о полку Ігоревім» 1185 р.

  5. Г. Сковорода 1722 – 1794.

  6. І. Котляревський 1769 – 1838.

  7. Г. Квітка - Основ’яненко 1778 – 1843.

  8. Т. Шевченко 1814 – 1861.

  9. П. Куліш 1819 – 1897.

  10. М. Вовчок 1833 – 1907.




Література ХХстоліття

( поезія)



















Леся Українка « Без надії сподіваюсь»

Життєве кредо поетеси: всупереч хворобі й нещастям обов‘язково рухатися вперед.

Contra spem spero!
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,


Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі


Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане


Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную


Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.*

В довгу, темную нічку невидну


Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.**

Так! я буду крізь сльози сміятись,


Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
2 травня 1890 р.
Датовано за автографом.
Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, с. 13–14.

Леся Українка « Лісова пісня».

Основна тема: зв‘язок людини з природою; безсмертя людських цінностей, боротьба між високим покликанням душі та дрібним буденним життям.

Микола Вороний « Блакитна панна».

Джерелом поезії є мелодія. Звук для символістів – понад усе. Весна приходить до нас із співом птахів і струмків. Перегукується з віршем П.Тичини « Арфами, арфами».

БЛАКИТНА ПАННА

Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах...
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.

Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгожданна, нездоланна...
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: «Осанна!»

А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.

І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески.

Цінуйте кожну мить життя.



Олександр Олесь. « Чари ночі»



Захоплення красою життя( воно прекрасне, але швидкоплинне, тому треба цінувати кожну хвилину) і красою кохання.

Сміються, плачуть солов'ї 
І б'ють піснями в груди: 
"Цілуй, цілуй, цілуй її, — 
Знов молодість не буде! 

Ти не дивись, що буде там, 
Чи забуття, чи зрада: 
Весна іде назустріч вам, 
Весна в сей час вам рада. 

На мент єдиний залиши 
Свій сум, думки і горе — 
І струмінь власної душі 
Улий в шумляче море. 

Лови летючу мить життя! 
Чаруйсь, хмелій, впивайся 
І серед мрій і забуття 
В розкошах закохайся. 

Поглянь, уся земля тремтить 
В палких обіймах ночі, 
Лист квітці рвійно шелестить, 
Траві струмок воркоче. 

Відбились зорі у воді, 
Летять до хмар тумани... 
Тут ллються пахощі густі, 
Там гнуться верби п'яні. 

Як іскра ще в тобі горить 
І згаснути не вспіла, — 
Гори! Життя — єдина мить, 
Для смерті ж — вічність ціла. 

Чому ж стоїш без руху ти, 
Коли ввесь світ співає? 
Налагодь струни золоті: 
Бенкет весна справляє. 

І сміло йди під дзвін чарок 
З вогнем, з піснями в гості 
На свято радісне квіток, 
Кохання, снів і млості. 

Загине все без вороття: 
Що візьме час, що люди, 
Погасне в серці багаття, 
І захолонуть груди. 

І схочеш ти вернуть собі, 
Як Фауст, дні минулі... 
Та знай: над нас — боги скупі, 
Над нас — глухі й нечулі…" 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 

Сміються, плачуть солов'ї 
І б'ють піснями в груди: 
"Цілуй, цілуй, цілуй її — 
Знов молодість не буде!" 

Олександр Олесь « О слово рідне, орле скутий».

Щире захоплення рідним словом, гнівний осуд тих, хто його нищить і зневажає; заклик любити й берегти рідне слово.

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!


Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!


Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.

1907


Павло Тичина. « О панно Інно».

Туга за втраченим коханням, що поєднується зі спогадами про нього. Дівчина не відповіла взаємністю, вірш поет дарує Поліниній сестрі Інні».

О панно Інно, панно Інно! 


Я - сам. Вікно. Сніги... 
Сестру я Вашу так любив - 
Дитинно, злотоцінно. 
Любив? - Давно. Цвіли луги... 
О люба Інно, ніжна Iнно
Любові усміх квітне раз - ще й тлінно. 
Сніги, сніги, сніги... 
Я Ваші очі пам'ятаю, 
Як музику, як спів. 
Зимовий вечір. Тиша. Ми. 
Я Вам чужий - я знаю. 
А хтось кричить: ти рідну стрів! 
І раптом - небо... шепіт гаю... 
О ні, то очі Ваші.- Я ридаю. 
Сестра чи Ви? - Любив...

Павло Тичина. « Ви знаєте, як липа шелестить».

Вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя від почуття першого кохання; гімн коханню, яке невіддільне від природи.



1911р

ОРИГИНАЛ


Ви знаєте, як липа шелестить
У мiсячнi веснянi ночi? —
Кохана спить, кохана спить,
Пiди збуди, цiлуй ?й очi,
Кохана спить...
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старi га?? —
Вони все бачать крiзь тумани.
Ось мiсяць, зорi, солов'?...
Я твiй,— десь чують дiдугани.
А солов'?!..
Та ви вже знаєте, як сплять га?!












Павло Тичина. « Арфами, арфами». Гімн весні, вірі в щастя. Вірш написано під впливом поезії М. Вороного « Блакитна панна».



Арфами, арфами —
золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:

Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.

Думами,думами —
наче море кораблями, переповнилась блакить
Ніжнотонними:
Буде бій
Вогневий!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий...

Стану я, гляну я —
скрізь поточки як дзвіночки, жайворон як золотий
З переливами:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.

Любая, милая —
чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай
Там за нивами:
Ой одкрий
Колос вій!
Сміх буде, плач буде Перламутровий...
1914

Максим Рильський. « Молюсь і вірю».

Відтворення краси почуттів людини, її єднання з природою, захоплення голубами «ясної вроди», які прагнуть досягнути безмежних просторів неба.

Молюсь і вірю. Вітер грає


І п'яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.

І ти смієшся, й даль ясніє,


І серце б'ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.

Кленусь тобі, веселий світе,


Кленусь тобі, моє дитя.
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!

Ходім! Шумлять щасливі води,


І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.

 

Володимир Сосюра. « Любіть Україну».

Зображення поетичного образу України, її краси й величі. Написаний у 1944 році. У 1951 Р. СТАВ ПРИЧИНОЮ НАГОСТРІШИХ ЗВИНУВАЧЕНЬ ПОЕТА В НАЦІОНАЛІЗМІ. Поета перестали друкувати, жив під загрозою арешту. Але вірш продовжував жити своїм повнокровним життям. Загроза ув‘язнення поета зникла після смерті Сталіна у 1953 р.

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,


вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,


сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна


в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,


у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,


живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах


чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,


і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,


люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,


як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

1944

Богдан – Ігор Антонич. « Різдво».

Возвеличення таїнства Різдва Христова. Поет народився на Лемківщині.Хотів показати, що духовність не має географічного окреслення: лемки так само шанують Бога, як і віруючі в Єрусалимі.

Народився бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.

Ніч у сніговій завії


крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць — золотий горіх.

Андрій Малишко. « Пісня про рушник».

Мотив материнської любові й рушника як символу життєвої дороги. Композитор Платон Майборода написав музику до цієї поезії. Виконавці: Дмитро Гнатюк, Олександр Малінін, Квітка Цісик.

Рідна мати моя, ти ночей недоспала


І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,


І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,


В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Брак материнської любові змінює ДНК


Василь Симоненко. « Лебеді материнства»

Мотив материнської любові до дитини, турботи за її долю, возвеличення любові до матері, Батьківщини. Яскравий представник шістдесятників,геніальний своєю простотою, мужністю. Помер у 28 років від тортур.

«Я – українець. Оце і вся моя біографія».( В. Симоненко).

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,


Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибу казка сивими очима,


Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,


Не пущу тебе колиску синову гойдати.

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,


Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

Темряву тривожили криками півні,


Танцювали лебеді в хаті на стіні.

Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,


Лоскотали марево золотим сузір’ям.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,


Виростуть з тобою приспані тривоги.

У хмільні смеркання мавки чорноброві


Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

Будуть тебе кликать у сади зелені


Хлопців чорночубих диво-наречені.

Можеш вибирати друзів і дружину,


Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата,


Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати


Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,


Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,


Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,


Вибрати не можна тільки Батьківщину.




12—17.04.1962




Василь Стус. « Як добре те, що смерті не боюсь я».

Мотив незламності, здатності за будь – яких обставин залишатися людиною

Як добре, що смерті не боюсь я


і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.




Василь Стус. Жив у час, коли треба було мовчати, обравши життя, і перетворитися в слухняну ляльку, або боротися, зберігши в собі Людину. Боровся до останнього подиху. Помер за гратами, похований на тюремному цвинтарі. Пізніше перепоховали в Києві.

« О земле втрачена, явися».

Твір присвячено рідному краєві. Написаний у формі звертання. Автор сподівається, що спогади про рідний край порятують його душу від несправедливості й зневіри.

О земле втрачена, явися


бодай у зболеному сні
і лазурове простелися,
пролийся мертвому мені!
І поверни у дні забуті,
росою згадок окропи,
віддай усеблагій покуті
і тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця клопочуться в озерах,
спадають гуси до води,
в далеких пожиттєвих ерах
мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
над райдугою голосів,
ранкові нашепти молільниць,
де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
і солодавий запах винниць,
як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
твої пшеничні руки білі
над безберегістю полів,
де коси чорні на світанні
і жаром спечені уста,
троянди пуп'янки духмяні
і ти — і грішна, і свята,
де та западиста долина,
той приярок і те кубло,
де тріпалася лебединя,
туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
і бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні,
і лазурово простелися,
і душу порятуй мені.

Іван Драч. « Балада про соняшник».

Автор поєднує поезію із сонцем. Сонце – єдина небесна зірка, що створює існування на землі. Поезія творить духовне життя. Без неї був би холод гострих слів, темрява почуттів, духовне запустіння.

В соняшника були руки і ноги,
Було тіло шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу і рвав у пазуху гнилиці.
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари у небі…
І застиг він на роки і на століття
В золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візміть хоч на раму.
Дядьку, хіба Вам шкода?!
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

Ліна Костенко.

1930 рік народження. Входила до письменників шістдесятників. Сьогодні живе й працює у Києві. У 2011 видала поетичну збірку «Річка Геракліта», куди увійшли раніше написані вірші та 50нових віршів.

« Страшні слова, коли вони мовчать». Ліричний роздум про суть мистецтва, роль слова в житті людини.



Страшні слова, коли вони мовчать, 
коли вони зненацька причаїлись, 
коли не знаєш, з чого їх почать, 
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів, 
із них почав і ними ж і завершив. 
Людей мільярди і мільярди слів, 
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність. 
Усе було: асфальти й спориші. 
Поезія - це завжди неповторність, 
якийсь безсмертний дотик до душі.

Ліна Костенко « Українське альфреско».



Розрив життєвого зв‘язку між поколіннями, між селом і містом.Альфреско – техніка настінного живопису, яка полягає в нанесенні водяної фарби на вологу штукатурку. Архетипні образи – це ті первинні образи, які існують підсвідомо й передаються з покоління в покоління. Для українців архетип ним образом є мати, дитя,родина, земля, лелека, соловейко, жайворонок, зозуля.
Над шляхом, при долині, біля старого граба, 
де біла-біла хатка стоїть на самоті, 
живе там дід та баба, і курочка в них ряба, 
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті. 

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, 
і вишні чорноокі стоять до холодів. 
Хитаються патлашки уздовж всії стежини, 
і стомлений лелека спускається на хлів. 

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки. 
А потім довго-довго на призьбі ще сидять. 
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки, 
а в них сусідські діти шовковицю їдять. 

Дорога і дорога лежить за гарбузами. 
І хтось до когось їде тим шляхом золотим. 
Остання в світі казка сидить під образами. 
Навшпиньки виглядають жоржини через тин… 


Пам‘ятник Марусі Чурай. Ліна Костенко.

Возвеличення Марусі Чурай – хранительки національних оберегів, інтелектуальної й незалежної жінки.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка