Проблема жіночої емансипації в творі О. Кобилянської



Скачати 76.53 Kb.
Дата конвертації21.12.2018
Розмір76.53 Kb.
ТипДоклад

Проблема жіночої емансипації в творі О. Кобилянської «Людина»

Головною героїнею повісті є освічена, духовно багата молода жінка з передовими поглядами на життя.

Письменниця не подає докладних описів зовнішності своєї героїні, проте окремі портретні деталі дають змогу читачеві уявити Олену. Вона висока, струнка, білолиця. Особливу увагу авторка зосереджує на очах героїні (спокійні, лагідні).

Олена Ляуфлер живе у провінційному містечку в забезпеченій родині. Вона багато читає (не так сентиментальні романи, як соціологічні праці), розмірковує і уявляє власний ідеал життя – діяльного, незалежного, духовно багатого. Мати, котра постійно знаходилася у мріях про майбутнє улюбленого сина, не розуміє дочки: «Її донька розвивала нежіночі, хворобливі, безбожні погляди та говорила про якусь рівноправність між мужчиною та жінкою! В таких хвилях була би вона найрадніше з сорому та лютості в землю запалась. Її донька! Донька цісарсько-королівського лісового радника висказувала думку, щоб жінкам було вільно ходити в університети, там на рівні з мужчиною набувати освіту; в житті самій удержуватися, не ждати лише подружжя, котре сталося простим прибіжищем проти голоду й холоду!»

Рідний брат Олени також висміює її погляди. Тільки найменша сестра Ірина тягнеться за Оленою: «Терпелива та лагідна, гаряче боронила поступки і погляди сестри».

У місті Олену вважають дивачкою, а її поведінку – «вищою тактикою кокетерії». Один із персонажів повісті говорить, що, «якби вона (Олена) була хлопцем, були б з неї вийшли люди. А так жінка… що почне жінка з надвишкою розуму при горшках і мисці?»

Погляди Олени підтримує її коханий – Стефан Лієвич. Ось, як він говорить: «Будучина жіноча лежить в її руках. Нехай озброюється кожна по можливості, відповідно до обставин, а зброя їх яка чиста, яка сильна, як варто по неї сягнути! Се – знання, Олено!»

Кохані мріють про щасливе сімейне життя, але Лієвич раптово помирає. Олена до останнього опиралася середовищу, навіть після смерті Стефана. Вона відстоює своє право бути людиною, мати право на саморозвиток і зростання, на особистий вибір, і мати змогу реалізувати це право: «Я хочу до останньої хвилини оставатись праведною, а хто в силі чинити більше, нехай робить… Моральна нужда і абсолютна бідність – се одне й те саме».


Дія в повісті відбувається на Буковині. Ольга Кобилянська протиставляє традиційний погляд суспільства XIX – XX ст. на сім’ю – поглядові власному. Так, родичі Олени вважають, що розмови про кохання та спільність поглядів з чоловіком – пуста балаканина. Майор з повісті твердить: «Абсолютизм у родині – се річ наймудріша. Жінка – то молодий кінь. Почує сильну залізну руку, так і подається то вліво, то вправо».

Оточення її батьків (міщанський прошарок суспільства) засуджує позицію дівчини, деякі навіть дають поради батькові для втихомирення «прогресивної» дочки. Традиційне патріархальне ставлення до жінки передбачало, що жінку треба тримати, як коня, в міцних руках, ще й не забувати батога. Це переконання панує і в колі батькових друзів. Необхідно зазначити, що тут звучить прихований ніцшеанський мотив, що пов’язує жінку, коня і батога.

Олена вважає, що шлюб без кохання, без взаєморозуміння, без духовної єдності приречений на нещастя. Згадаймо, що жінку створив Бог із ребра, а якщо його (ребро) намагатися зігнути, – воно зламається. «Подружжя без любові – се брудні відносини. А я не хочу в ніякі в такі входити», – запевняє Олена.

А як же після цього розуміти той факт, що вона виходить заміж за Фельса?

Тут перемагають обставини. Коли родина, раніше забезпечена, через розгульне життя сина та пияцтво батька банкрутує, Олена бере на себе відповідальність за долю сім’ї. Однак від пропозиції одружитися із заможним доктором юриспруденції відмовляється, чим викликає гнів батьків. Олена переконана, що власною працею зможе забезпечити сім’ю. Та дівочі плечі були надто слабкі для такого тягаря, і родина опиняється перед загрозою втратити господарство. Тоді Олена вирішує наблизити до себе Фельса. Він одразу закохується в розумну й гарну дівчину. Олена намагається віддалити час освідчення: її лякає майбутнє, крім того, вона вивчає нареченого, шукає в ньому те добре, що викликало б хоч повагу замість любові. Отже, це не слабкодухість, а зважений, свідомий крок. Напередодні весілля вона знищує листи від коханого Стефана – прощається зі світом своїх мрій. А перед весіллям плаче, бо те, що в міщанському середовищі сприймали як щастя, для дівчини стало трагедією.
Не варто забувати про чоловічі образи. Вони допомагають якнайповніше розкрити головний задум письменниці. У творчості О. Кобилянської чоловічі образи менш вдалі за жіночі, вони здебільшого негативні – безхарактерні, слабовільні, нерішучі (неоромантична тенденція). Так, батько Олени – жорстокий у ставленні до дочки, але поблажливий до сина-ледаря, слабовільний, не здатний утримувати сім’ю, п’яниця; брат Олени – ледачий, гуляка, картяр, нерозважливий, схильний до алкоголізму; лісник Фельс – неосвічений мужлай, нерішучий, «не любив він узагалі думати, а був більше чоловік чувств».

Авторка підкреслює їхню зовнішню красу. Так, молодий лісник був «гарний, сильний мужчина, літ, може двадцяти дев’яти», «виглядав свіжо і дуже молодо». Письменниця застосовує модерністський прийом – протиставлення красивого, дужого чоловіка та жінки, що може відчувати та думати, тобто зіткнення жіночої сили та чоловічої слабкості, на якому і побудований сюжет твору. Ця опозиція «сильні жінки – слабкі чоловіки», як уже згадувалося, сформована під впливом філософа Ніцше, але у трактуванні Кобилянської романтична «надлюдина», сильна особистість – це жінка.



ХАРАКТЕРИСТИКА ГОЛОВНИХ ПЕРСОНАЖІВ ПОВІСТІ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ «ЗЕМЛЯ»
Старий Івоніка Федорчук – голова родини, Івоніка – дуже добрий господар, дуже любить землю, дбайливий він і як голова родини, він любить обох синів, проте почуття його до них різні (більше любить старшого сина Михайла, оскільки він більш порядний, товариський, скромний, любить землю. Сава – повна його протилежність). Звернімо увагу, що Івоніка:

— З трепетом ставиться до землі, невтомно на ній працює.

— Любить своїх дітей, дбає про них, наставляє на правильний життєвий шлях. З іншого боку, Івоніка був надто поблажливим до Михайла й суворим до Сави, протиставляв їх, викликаючи в молодшого сина заздрість та ненависть.

— Коли сталося горе (вбивство Михайла), дбає про бідних, підгодовує обідами; сина Анни наділяє полем у пам’ять про Михайла.

— Івоніка усвідомлює свою провину за недогляд у вихованні Сави, що призвело до трагедії. Захистивши Саву від суду (приховавши його вину), він сам покарав його, не давши землі, не прийшовши на весілля.
Марійка Федорчук – неоднозначний персонаж.

Про неї сказано: «Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали їй п’ятно старості». Має певні позитивні риси: гарна господарка, проте за надмірну ощадливість, економність у селі її вважали скупою; дуже любить обох синів. Проте Марійка надто зациклена на землі, на прагненні, щоб її родина була заможною та престижною. Марійка жорстоко поставилася до коханої сина – Анни, її дітей (лише через те, що зневажала дівчину за бідність) і сама себе прирекла на беззмістовне існування, гірку старість. Для Марійки від любові до ненависті — один крок: в кінці твору вона змінює ставлення до Сави з любові на цілковиту ненависть.


Старший син Івоніки Михайло:

Дуже вродливий та скромний хлопець: «Михайло був мов образець! І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою». «Його висока горда постать перевишала всіх, мов дуб, а на його тепер ясно освітленім лиці з узад зачесаним волоссям, що спадало на плечі, із вузьким білим чолом, відбивався цілий настрій його душі. Несамовита відвага незвичайної хвилі і жаль».

Про Михайла з твору дізнаємося, що він спокійний, лагідної вдачі, працьовитий, не має шкідливих звичок. Поважає батьків. У дівчині поважає передусім доброту, порядність, чесність. Михайло не здатний до злочину, відчуває відразу до стрілянини. У війську Михайло проявляє слабкодухість, не витримує муштри та знущань. Деяка слабкість характеру хлопця виявляється також у тому, що він не наважується прямо сказати батькам про своє кохання до бідної наймички Анни, оскільки знає, що вони засуджуватимуть такий вибір.
Кохана Михайла – панська наймичка Анна. Надзвичайно бідна дівчина з сумною долею: «Нічого не мала, була убога, а лиш виставлена на гнів матері і штовханці брата, якою ні один хлопець у селі не журився». Анна мала привабливу зовнішність: «Середнього росту, з темним, як шовк, волоссям… на око ніжна, таїла в собі силу та вабила до себе, мов музика, гармонією жіночності».

Анна всіма характеризується як добра, розумна, шляхетна й порядна дівчина. Вона здатна на щирі та палкі почуття. Але не може протистояти родичам, які з неї знущаються. Самотня душа не знала, до кого прихилитися, тому не встояла перед Михайловою любов’ю, не знайшла в собі сили вберегти його дітей. Отже, вина Анни в її нещастях очевидна (Анна надто слабка та беззахисна), але не меншою є вина тогочасного суспільства (бідність, відсутність можливості освіти, для жінки працювати), а також матері й брата, що знайшли в особі дівчини покірне джерело для своїх прибутків. Після смерті коханого Анна збожеволіла й навіть мріяла вбити Саву, якого ненавиділа за вбивство Михайла. Проте в кінці твору Анна знайшла в собі сили жити далі, працювати, бути такою ж доброю, і, врешті-решт, заслужила щастя.


Молодший син Сава – повна протилежність Михайлові. «Сава був високий на зріст. Його обличчя можна 6 назвати гарним, якби не холодний блукаючий погляд великих сірих очей». «Росте й горнеться кудись… на не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалига на кружок вивернеться» (Івоніка про Саву).

Сава нервовий, імпульсивний, конфліктний. Не дуже працьовитий, не любить працювати на землі. Має шкідливі звички: палить, любить випити, може вкрасти, любить стріляти, вбивати звірів заради розваги. Не дуже любить та не поважає батьків. Сава прив’язаний до дівчини, яка підтримує його схильність до всього поганого. На відміну від брата, він фізично сильний, мовчки зносив би військові випробування. Сава здатний до страшного злочину, через втрату духовної прив’язаності до землі вийшов за межі традиційного розуміння добра й зла, морально виродився. Через намовляння Рахіри Сава вчинив жахливий злочин – братовбивство й після цього повністю занапастив себе (вчинок Сави часто порівнюють із біблійною оповіддю про Каїна, який вбив рідного брата Авеля). Він так і не отримує землі, продовжує жити з Рахірою, проте не відчуває з нею щастя, відчуває себе спустошеним.


Коханка Сави Рахіра – його двоюрідна сестра, наполовину циганка. Один із найбільш негативних образів повісті. «Вона погана волошка, циганка. Дивися на її зуби й на її рот! Як клубки з м’яса стоять їй в лиці. Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або в голодної собаки!» (Михайло так каже Саві про Рахіру).

Їхній зв’язок уже сам по собі був гріховним, тому що вони — близькі родичі. Рахіра мала багато спадкових вад: злодійкуватість, жорстокість, нечесність, заздрість — і не цуралася їх. Вона підтримувала всі темні інстинкти в Саві і цим прив’язала його до себе. Саме внаслідок її намовлянь (що в разі смерті Михайла вся земля дістанеться їм) Сава зважився на вбивство брата.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка