Приазовкурорт



Сторінка7/12
Дата конвертації11.05.2018
Розмір1.64 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Самойлович И. Г.

СИСТЕМНЫЙ ПОДХОД К ФОРМИРОВАНИЮ КАДРОВОГО ПОТЕНЦИАЛА ОРГАНИЗАЦИЙ КУРОРТНО – РЕКРЕАЦИОННОЙ СФЕРЫ


Введение.

Одним из приоритетных направлений развития экономики Украины является дальнейший рост и укрепление экономического потенциала организаций туристической и курортно – рекреационной сферы. Немаловажным фактором этого процесса является совершенствование профессиональной подготовки персонала. Для этих целей широко применяется системная методология исследования тенденций и выработки практических решений на основе применения автоматизированных информационных технологий.



Область исследований.

Объектом исследования выступает деятельность санатория по подбору, расстановке, подготовке и переподготовке персонала, входящего в состав ЗАО «Приазовкурорт», имеющего развитую инфраструктуру, хорошие экономические показатели и круглогодичный цикл работы.



Методы исследований.

В процессе проведения исследований использовались методы менеджмента управления персоналом, компьютерного моделирования и дистанционной системы подготовки и переподготовки кадров. Базовыми методами исследований были метод экономико – математического моделирования на основе применения компьютерной техники и специальных математических пакетов программ и методология дистанционного образования.



Результаты исследований.

Системные исследования показывают, что определяющими условиями оптимального поведения курортных систем в использовании кадрового потенциала является их эффективный подбор, распределение, функциональная устойчивость в неравновесных состояниях, необходимость профессионального роста. Поэтому основная задача управления кадровым потенциалом организации курортно – рекреационной сферы заключается в моделировании численности необходимого персонала, распределении его в соответствии с видами работ, а также совершенствовании профессиональных качеств на базе дистанционных образовательных систем.

В рамках исследовательского проекта по управлению кадровым потенциалом санатория была построена модель по определению оптимального состава необходимого персонала и распределению его в соответствии с функциональным назначением и видами деятельности санатория, проведен количественный и качественный анализ результатов компьютерного моделирования.

С целью совершенствования профессиональных качеств имеющегося персонала и приведения его функциональных возможностей в соответствие с результатами моделирования, предложена система учебных курсов по его переподготовке в рамках действующей компьютерной системы дистанционного образования Академии управления и информационных технологий.

Выводы.

В рамках проекта разработана и исследована группа моделей, позволяющая управлять кадровым потенциалом санатория. Проведено изучение нынешнего состава персонала, определены отклонения от результатов компьютерного моделирования, разработан подход к совершенствованию профессиональных качеств на основе использования системы дистанционного образования.

Нагорський Ю.А.
УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ ШЛЯХОМ ПОСИЛЕННЯ МОТИВАЦІЇ ПРАЦІ
Ефективність діяльності підприємства можна забезпечити передусім шляхом здійснення правильної політики з управління персоналом. При цьому вирішальну роль грає мотиваційна політика, що дозволяє розкрити та спрямувати на кінцевий успіх трудовий, інтелектуальний і духовний потенціал працівників. Якщо сильна мотивація, що враховує як об'єктивні, матеріальні інтереси персоналу, так і індивідуальні амбіції і переваги працівників, може компенсувати прорахунки в плануванні або організації, то слабку мотивацію заповнити навряд можливо.

Для України визнаною світовою економічною спільнотою країною з ринковою економікою, при дефіциті кваліфікованих спеціалістів у всіх сферах виробництва і послуг, проблема пошуку нових форм мотивації і стимулювання праці особливо актуальна. Недооцінка людських ресурсів, невміння стимулювати високоефективну працю є однією з причин нестабільності економічного розвитку підприємств в нашій країні.

Щоб ефективно стимулювати працівників на високопродуктивну працю, сучасним менеджерам необхідно, поряд із знанням явних факторів, що мотивують людей, які пов'язані з їх фізіологічною і соціальною суттю, зрозуміти глибинні механізми мотивації людини, що лежать в області його психології.

Для ясності подальшого дослідження слід чітко розмежувати поняття мотивації і стимулювання. Принципова відзнака мотивації від стимулювання в тому, що мотивація спочатку властива людині (працівнику), а стимулювання – продукт зусиль менеджменту підприємства. Мотивація – це процес спонукання себе і інших до діяльності для досягнення особистих цілей, або цілей організації. Стосовно підприємства - це, що примушує (спонукає) людину працювати більш менш ефективно для досягнення своїх цілей (задоволення своїх потреб).

Стимулювання – також процес, та вже процес дії на мотивацію працівників через систему стимулів – винагород і заохочень, матеріальних і нематеріальних, покликаних привести до дії мотиваційний механізм працівника, що примушує (спонукає) його ефективно працювати на благо підприємства.

Дією системи стимулів на мотивацію працівника забезпечується результат його діяльності, однаково необхідний як самому працівнику для задоволення своїх потреб і спрямувань, так і менеджменту підприємства для досягнення поставлених цілей.

На різних підприємствах використовується безліч форм (видів) грошових виплат: від комісійних (відсоток від продажів), які в поєднанні із базовим окладом складають зарплату працівника, що поступово втрачають популярність, до більш «просунутих» схем заохочень, що передбачають, наприклад, індивідуальні премії за володіння особливо цінними навичками («hot skills»), за відданість компанії і ін.

Все більш актуальної рахуємо використовування таких програм стимулювання, по яких співробітник одержує відсоток прибутку компанії (індивідуально або у рамках свого підрозділу), а також його участь в акціонерному капіталі підприємства за допомогою акціонерного опціону – права на придбання певного пакету акцій. При цьому головним принципом для менеджменту будь-якої організації залишається наступний: зацікавленість співробітника в спільному успіху фірми повинна бути логічним продовженням його прагнення до особистої ефективності як спеціаліста (тобто індивідуальні зусилля і досягнення слід заохочувати навіть в разі загальної кризи фірми або окремого її підрозділу). Інший найважливіший аспект будь-якої програми матеріального стимулювання зі всіма її надбавками і бонусами: працівник повинен бути абсолютно упевнений, що діюча система винагород носить не разовий, не тимчасовий, а саме системний, довгостроковий характер.



Драгунова Т.А., Майданік І.П., Чвертко Л.А.

ПОТЕНЦІАЛ РОБОЧОЇ СИЛИ У КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНІЙ І ТУРИСТИЧНІЙ СФЕРІ

В рамках цієї тематики відділ міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України за допомогою працівників Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини провів повторне опитування студентської молоді, що включало питання можливості самореалізації осіб молодого працездатного віку на Батьківщині, їх установок на працю у туристичній та курортно-рекреаційній сфері тощо.

Склад опитуваних включав студентів віком до 25 років, з них чоловіки і жінки розподілилися майже порівну (відповідно 53% і 47% жінок). На питання „Чи бажаєте працювати за спеціальністю” переважна частина респондентів (82,7%) відповіла позитивно з невеликою перевагою жінок. Для дещо меншої частини молоді важливо само реалізуватися на Батьківщині (63,9%), в рідному населеному пункті 12,5%, в регіоні народження -8,7%. Негативно відповіли на це питання близько 15% респондентів.

Престижність роботи в курортно-рекреаційній галузі підтвердили 74,4% студентів, що на 20% менше, ніж рік потому. Натомість певним позитивом цього року виявилася частіша позитивна відповідь на це питання серед чоловіків, ніж серед жінок: якщо у 2005 році престижність галузі оцінили обидві статі порівну, то у 2006 році чоловіків виявилося на 4% більше.

Бажання працювати у курортно-рекреаційній галузі висловило 71,2% опитуваних, що на 11,2% перевищувало показники опитування минулого року. Особливістю відповідей респондентів 2006 року є більша частина тих, хто бажає працювати у курортно-рекреаційній галузі у регіону, де проживали до вступу у вищій навчальний заклад.

Важливе значення для залучення працівників у місця прикладання праці курортно-рекреаційної та туристичної сфери є заробітна плата як необхідна складова відновлення і розвитку робочої сили. Матеріальна складова мотиваційного важеля управління в галузі дозволяє підвищувати продуктивність праці в галузі та якість послуг населенню. На сучасному етапі заробітна плата працівників є невисокою. Так, у готельному господарстві вона складала в середньому по Україні у 2004 році 429,38 грн., в тому числі у державних закладах – на 60% вище, у підприємствах колективної власності – на 24% менше, у закладах приватної власності – на 2,3% менша (слід зважати, що в деяких випадках заробіток може бути у прихованій формі і не оподатковуватися) (рис1).



Рис.1. Розподіл кількості працівників у галузі готелів та ресторанів за розмірами нарахованої їм зарплати у 2004 році
З початку нинішнього століття спостерігається тенденція зростання заробітної плати в галузі, при чому найбільші темпи є у Закарпатській, Івано-Франківській, Одеській областях та АР Крим, які переважна більшість опитаних (70%) назвала серед найбільш потенційних регіонів для розвитку курортної галузі.

Заробіток, що є прийнятним для праці в курортно-рекреаційній сфері, на думку молоді має складати в середньому 2,4 тис. грн. Зокрема відповіді розподілилися таким чином: більша частина респондентів (44,9%) назвали 1001-2000 грн., оплату праці у 2001-3000 грн. назвали 21,9%, понад 3000 грн. - 18,4% опитаних. Порівняно з попереднім роком цей рівень є вищим: якщо у 2005 році на оплату праці до 1000 тис. грн. орієнтувалися 43,2% студентів, то в поточному році їх частка впала втричі, а частка бажаючих отримувати понад 2000 грн. збільшилася з 12,5% до 30,9%.

Дослідження показало, що значна частина молоді має бажання працювати у туристичній та курортно-рекреаційній галузі, при чому високий відсоток осіб чоловічої статі, що хочуть реалізовуватися в галузі і вважають її престижною, дозволяє комплексно використовувати робочу силу регіону, поєднуючи жіночу і чоловічу працю, а не створюючи проблеми для зайнятості однієї з них (що характерно у гірничий та гірничо-переробних районах). Водночас висока орієнтація молоді на працю за кордон (74,5% опитуваних) є серйозною мотиваційним поштовхом для управлінців щодо активізації соціально-економічного розвитку регіонів. Наразі є всі підстави для розробки ґрунтовного спеціального механізму заохочення та стимулювання робочої сили для розвитку галузі.

Секція 3


УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ФУНКЦІОНАЛЬНО-ПРОСТОРОВИХ СИСТЕМ ТА КУРОРТНИХ МІСТ
Пономаренко В.І.
ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРИАЗОВСЬКОЇ КУРОРТНОЇ РЕКРЕАЦІЇ
Активний розвиток курортної рекреації Північного Приазов’я приводить до росту антропогенного навантаження на навколишнє середовище загалом, та зокрема, на природно-лікувальні фактори – мулові грязі заток та озер, мінеральні води, морську воду та повітряний басейн.

З метою збереження існуючих лікувальних ресурсів 11 січня 2005 року Верховною Радою України природні території міста Бердянська були проголошені курортом державного значення.

Нажаль, до теперішнього часу не виконано вимоги пункту 4 цього Закону, яке зобов’язує Кабінет міністрів України протягом 6 місяців з дня вступу в силу цього Закону затвердити режим округу та зон санітарної охорони курорту Бердянськ. ЗАТ „Приазовкурорт” спільно з Бердянським виконкомом тричі подавали свої пропозиції в проект документу, який на даний час знаходиться на доопрацюванні в Міністерстві охорони здоров’я України.

Прийнятий Закон регламентує діяльність рекреантів в межах округу гірсько-санітарної охорони курорту. Разом з тим, існує ряд природоохоронних проблем, які є типовими для більшості курортів України та СНД. Це проживання громадян в межах 1 зони санітарної охорони, нераціональна забудова та багаточисленні звалища промислових відходів, які були утворені на узбережжі лікувального озера Велике ще у радянські часи. Для вирішення цих та інших проблем потрібні значні кошти, які передбачені в проекті державної Програми розвитку міста Бердянська на 2007-2011рр.

РОЗВИТОК ТУРИЗМУ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНО-

ЕКОНОМІЧНОГО ВІДРОДЖЕННЯ ПРИКАРПАТТЯ
Романюк М.Д.
В наш час індустрія туризму в світі динамічно розвивається і є найбільшою формою міжнародної торгівлі послугами. Протягом останніх 20 років середньорічні темпи росту чисельності туристів у світі перевищують 5%, а валютних надходжень від туризму - 14%. За нашими прогнозами, бурхливий розвиток туризму буде продовжуватися і далі. При збереженні таких темпів росту до 2010 року ця галузь стане головною експортною галуззю у світі, а чисельність туристів перевищить 1 млрд. осіб.

Україна, маючи багатющі природно-рекреаційні ресурси й історико-культурні цінності, на жаль, поки що не використовує їх належним чином для розвитку туристичної галузі. Однак, останнім часом активізувалися чинники, що сприятимуть прогресивному розвитку цієї сфери і в нашій країні:

демократизація та відкритість українського суспільства, процеси міжнародної інтеграції поступово ведуть до поширення в нашій країні цінностей розвинутих країн, орієнтованих на всебічний людський розвиток, важливими напрямами якого є зміцнення здоров’я та розширення світогляду, а це сприяє зростанню попиту на туристично-рекреаційні послуги;

розвиток міждержавної міграції, міжнародних зв'язків і культурних обмінів між країнами призводить до розширення й активізації міжособистісних зв'язків;

економічне зростання і поступове підвищення рівня життя населення ведуть до розширення обсягів ділових поїздок і можливостей поїздок із пізнавальними та оздоровчими цілями;

удосконалення усіх видів транспорту, відносне здешевлення транспортних послуг, спрощення візових та митних процедур, розвиток сфери послуг роблять туризм дедалі доступнішим для населення;

демократизація в сфері праці розширює можливості працівників самим планувати свої відпустки тощо.

Значення туризму у соціально-економічному відродженні Прикарпаття постійно зростає, і це пов’язано із зростанням впливу туризму як на економіку, так і на культуру регіону. В розвитку Прикарпаття туризм виконує ряд важливих функцій:

туризм, в т.ч. міжнародний, є важливим джерелом грошових надходжень;

в сфері туризму найдинамічніше створюються малі підприємства й нові робочі місця;

туризм сприяє диверсифікації економіки, розширюючи галузі, що обслуговують туристів;

як один із чинників залучення туристів розвиваються традиційні народні промисли, зберігаються давні звичаї, прогресує національна культура;

великі туристично-рекреаційні об’єкти стають найбільшими інвестиційними проектами в регіоні (наприклад, ТК“Буковель”, за деякими оцінками, став найбільшим інвестиційним проектом в Україні);

з ростом зайнятості в сфері туризму зростають доходи населення і підвищується рівень добробуту нації;

розвиток туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури регіону та ін.

Значення туризму як джерела грошових надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистісних контактів, розвитку культури і т.ін. зростає. Разом з тим, не можна не помічати, що активний розвиток туризму з лише економічними намірами, без огляду на необхідність збереження й розширеного відтворення природного біорізномаїття, може завдати непоправної шкоди перлині Європи – Карпатам. Зберегти їх природну красу й багатство, розвинувши водночас туристично-рекреаційну галузь – важливе завдання місцевого й державного управління.



Петруня Ю.Є.
ІНВЕСТИЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ В УМОВАХ

МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ
Іноземні інвестиції в прямій та портфельній формах є активними, зростаючими за обсягами процесами. Розвиток інформаційних технологій створює передумови для подальшого розширення інтеграційних процесів у світовій економіці. Особливого значення, зокрема для України, набуває питання придбання іноземними інвесторами корпоративних прав, отримання можливості впливу на діяльність підприємств. Ці процеси є неоднозначними з точки зору інтересів національної економіки, та підприємств-резидентів, потребують їх адекватного врахування в інвестиційному управлінні.

Проблема іноземних підприємницьких інвестицій на мікрорівні торкається насамперед таких підприємств-резидентів: 1) підприємств, акції (корпоративні права) якого купуються іноземними інвесторами; 2) підприємств, які входять в зовнішнє оточення (середовище) тих підприємств, акції яких стали об’єктами іноземного інвестування (такими підприємствами можуть бути постачальники, дистрибутори, конкуренти). Щодо кожної інвестиційної угоди можна визначити коло прямих та опосередкованих суб’єктів (підприємств), інтереси яких нею зачіпаються.

Менеджери підприємств повинні здійснювати моніторинг зовнішнього середовища підприємства, враховувати зміни в ньому через прийняття відповідних управлінських рішень. Зокрема, потрібно виявляти для своїх підприємств можливі позитивні та негативні моменти отримання іноземним інвестором корпоративних прав у певному підприємстві-резиденті. Зміни в структурі власників відбуваються постійно, багато з них практично не впливають на діяльність підприємств, але є й такі, що можуть дуже суттєво вплинути на подальшу роботу підприємств. Серед останніх можуть бути зміни, пов’язані з приходом іноземних інвесторів.

Прихід іноземного інвестора – це одночасно й шанси, й загрози для кола підприємств – «зацікавлених осіб». Для кожного представника останніх зазначені плюси та мінуси будуть мати різні виміри. Якщо обходитися без персоналізації, то в цілому для економіки-реципієнта можна назвати такі позитивні можливості (шанси):

- зростання інвестиційних ресурсів, що є важливим фактором зростання ділової активності (безпосередній позитивний поштовх можуть, зокрема, отримати окремі представники з групи «зацікавлених осіб»);

- привнесення в економіку позитивного досвіду менеджменту, зокрема в області маркетингового управління;

- сприяння поширенню ефективних корпоративних правил, форм взаємодії інвесторів у рамках корпоративних підприємств;

- отримання переваг споживачами продукції (за рахунок можливого підвищення якості продукції, сервісу та інших факторів);

- підтримка системи торгівлі цінними паперами, фондового ринку країни.

Щодо загроз, пов’язаних з приходом іноземного інвестора, придбання ним корпоративних прав, то їх в цілому можна визначити таким чином:

- загроза приходу недобросовісного інвестора, тобто такого, який реально на буде розвивати підприємство;

- загроза зміни конфігурації взаємовідносин з іншими підприємствами (заміна постачальників, в тому числі можлива заміна постачальників-резидентів на нерезидентів, заміна сервісних фірм тощо);

- загроза зміни умов конкуренції на ринку, зокрема зменшення рівня конкурентності;

- загроза формування стратегічної залежності національної економіки від впливових іноземних фірм.

Регулювання зазначених питань значною мірою виходить за межі можливостей підприємств-резидентів. Їх можливості – моніторинг, прогнозування, вдосконалення власних стратегій.

Бурлаченко О.П.
МЕТОДОЛОГІЯ СУЧАСНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГІОНУ
Функціонування адміністративної моделі управління регіональною економікою в реаліях ринкової трансформації уже вичерпало свій потенціал. Галузево-виробничий підхід не спрацьовує в умовах, коли держава, регіон, місто стають суб’єктами ринкових відносин. Зміна сучасної парадигми регіону детермінована розвитком наукового пізнання та соціальної практики, в основі якої лежить дослідження об’єктів як інтегрованих систем. Системний підхід як методологічний принцип спрямовує дослідження на розкриття цілістності об’єкту, на вияв різноманітних типів взаємозв’язків складного об’єкту, яким виступає регіон. Під регіональними системами розуміється сукупність природно-ресурсних, соціально-демографічних, інвестиційних, технологічних, екологічних, економічних, рекреаційних, інформаційних елементів (підсистем), що формують цілісність регіонального господарства, зорганізованого на принципах територіальної спеціалізації та кооперації, пропорційності, міжрегіональної інтеграції.

Методологічно вивіреним, на наш погляд, є дослідження розвитку курортно-рекреаційних територій на підґрунті теорії просторової організації регіональної економіки, що в однаковій мірі виступає методологічною основою пізнання явищ та процесів, які протікають на терені інших складних територіально-господарських утворень – міст та інших поселень. Існує певна єдність та відмінності між регіональними системами та різними галузевими, функціональними підсистемами: територіально-виробничими, соціально-економічними системами, інформаційними тощо.

Спільним є те, що для вказаних об’єктів дослідження використовується однаковий науковий апарат: гравітаційні та просторові моделі взаємодії, регіональні моделі загальної рівноваги та міжрегіонального програмування, міжрегіональні методи соціальних рахунків, грошових потоків та запасів капіталу [1, c. 61].

З іншого боку, регіональна система та певна функціональна, галузева підсистема співвідносяться як ціле та частина, загальне та одиничне. Можна констатувати, що в межах національного господарства регіональні системи є ієрархічною системою першого рівня, а галузеві та територіально-галузеві – другого рівня. Виробничо-господарські комплекси окремих підприємств в межах їх місцерозташування, згідно гносеології регіону, утворюють третій рівень регіональних систем. Існують підстави вважати, що в реальній економіці саме третій рівень регіональних систем ідентифікує рівень інтегрованості регіональної системи у зовнішньому середовищі, визначає її привабливість, конкурентноздатність, зумовлює сталість функціонування системи в цілому.

Регіон як універсальна наукова категорія - це певне просторове утворення із властивими ознаками, які формують його цілісність, визначають взаємозв’язок складових елементів і відрізняють його від інших утворень. У науковій літературі поширеним є системний погляд на регіональний розвиток, представлений у численних роботах проф. А.Г.Гранберга [2], де обґрунтовані наступні моделі розвитку: регіон-соціум, регіон-ринок, регіон-квазікорпорація, регіон-квазідержава.

Разом з тим авторові представляється, що в реальній практиці регіонального розвитку зазначені підходи до трансформації регіону взаємозалежні й реалізуються в інтегрованому вигляді, визначаючи в цілому імідж і позиціювання регіону в системі національного господарства. Очевидно, мають рацію вчені, котрі підходять до визначення сутнісних рис регіонального розвитку через розуміння регіону як просторового утворення, своєрідної просторової архітектури, архітектоніки регіонального простору.

Архітектура регіонального економічного простору представляється, як “просторова організація економіки в досить більших територіальних масштабах, покликаної на основі забезпечення однорідності й домірності окремих частин просторового середовища, зближення й згладжування економічних розходжень, пропорційності використання наявних елементів продуктивних чинників (факторів виробництва) формувати передумови розширеного відтворення самоорганізації господарського життя на даній території” [3, С.7].

Отже, розвиток методології функціонування та трансформації регіонального середовища на основі новітніх підходів дозволяє збагатити арсенал наукового пізнання складних соціально-економічних систем. Окрім того, орієнтація планування та розвитку регіону не на галузеву чи територіально-виробничу спеціалізацію, а на досягнення цільових установок його діяльності, врахування факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, реалізацію конкурентних переваг тощо визначатимуть, на наш погляд, трансформацію регіональної політики на межі тисячоліть. Світова практика регіонального й міського розвитку постійно збагачується шляхом дослідження інноваційного досвіду креативних регіонів, діяльність яких базується на активності визнаного регіонального лідера й суспільно активних спільнотах та громадах.

Література


  1. Айзард У. Некоторые исследования в области регионального развития и сотрудничества и некоторые вопросы региональной науки, не имеющие ответов // Региональное развитие и сотрудничество. –1998. Вып. 1-2. С. 54-72.

  2. Стратегическое управление: регион, город, предприятие. Под ред.:, А.Г. Гранберга, Д.С. Львова, А.П. Егоршина/ М.: Изд-во "Экономика", 2004 - 605 с.

  3. Василенко В.Н. Архитектура регионального экономического пространства: Монография/НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований.- Донецк:ООО «Юго-Восток, Лтд», 2006.- 311 с.


Левада Д.О.
РЕГІОНАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ
Актуальність теми дослідження полягає у дослідженні перспектив оновлення соціально-економічного розвитку України, які визначаються реаліями сьогодення: економічною політикою держави, її нормативно-правовим забезпеченням, стабільністю політичної ситуації, рівнем життя населення тощо.

Мета. Проаналізувати проблеми та перспективи соціально-економічного розвитку регіонів.

Результати. Сучасний стан вітчизняної економіки характеризують ознаки затяжної економічної кризи, які поєднують у собі як закономірні, первинного походження кризові явища: падіння обсягів виробництва, деградація господарської структури, втрата ринків збуту здебільшого обробної промисловості і відповідно звуження ринку продукції високотехнічних виробництв, так і наслідкові кризові явища, зокрема: фінансова нестабільність, недостатня активність інвестиційних процесів, скорочення податкової бази, нарощення внутрішнього та зовнішнього державного боргу тощо.

Слід також відмітити існуючу територіальну диференціацію регіонів країни за обсягами валового внутрішнього продукту, рівнями інвестиційної активності, зайнятості, соціального забезпечення. Так, найбільші обсяги ВВП в 2003 році припадають на Донецьку область (19,9% до підсумку), Дніпропетровську (16,4%), а найменші обсяги зафіксовані в Закарпатській (0,5%) та Волинській (0,6%) областях.

Наведені ознаки окреслюють масштаби соціально-економічної кризи, характеризуючи існуючу ситуацію в країні як сприяючу руйнації української економіки.

За існуючих соціально-економічних умов одним із позитивно діючих стратегічних напрямків оздоровлення економіки країни, як визначається в наукових розробках Київської, Львівської, Донецької, Харківської та інших наукових шкіл регіоналістики, а також різними рівнями управлінських структур, є формування потужного економічного каркасу території України через реалізацію в державі ринкової моделі регіональної політики.

В основі цієї моделі, яка виступає як самостійна політико-економічна категорія і водночас є складовою національної стратегії соціально-економічного розвитку України повинні бути закладені суспільні теорії регіонального росту. Крім того, при формуванні модель регіонального розвитку країни необхідно враховувати принципи посткейсіанської теорії регіонального розвитку і теорії життєвого циклу товару. Згідно з наведеними теоріями регіонального розвитку в різних регіонах України потрібно сформувати структуровизначальні для всього національного комплексу базові виробництва, які і стануть джерелом підвищення рівня економічного розвитку кожного регіону, держави в цілому.

Для реалізації даного стратегічного напрямку економічної політики необхідно після проведення економічної діагностики, тобто аналізу господарської специфіки регіонів, а саме їх природно-ресурсного потенціалу, наявних фінансових та трудових ресурсів, враховуючи реальні можливості та обмеження їх оптимального використання і основні проблеми регіону, здійснити вибір пріоритетних для кожного регіону матеріальних виробництв, завдяки розвитку яких стане можливим підвищення ефективності їх функціонування. Варто лише додати, що в умовах сьогодення особливу увагу слід приділяти зміцненню потенціалу регіонів експортно-орієнтованої спеціалізації.

Реалізація вищенаведеної стратегічної мети регіональної політики на сучасному етапі вимагає дотримування двох обов’язкових умов. Перша стосується збереження територіальної цілісності господарського комплексу країни, а друга, згідно за Концепцією сталого розвитку, полягає у дотриманні принципу енергетичної та економічної збалансованості у розвитку окремих регіонів.

Суть цього принципу полягає в тому, що наявний ресурсний потенціал регіону визначає та обмежує його енергетичну потужність і відповідний рівень його можливостей (резервів розвитку). Паралельно треба зазначити, що реалізація заходів, направлених на досягнення стабілізації виробництва в регіонах, повинна супроводжуватись мінімально можливими негативними наслідками в соціальній та екологічній сферах.

Важливим елементом, що має бути задіяним у реформуванні економічних відносин в державі є, насамперед, людський капітал. В умовах зниження економічної активності населення і відповідно його життєвого рівня ця складова ця складова стартового потенціалу регіонів зазнає найглибшого впливу. Цей факт підтверджується обмеженням ринку потреб населення внаслідок зниження його доходів, збільшенням категорій населення, які потребують соціальної допомоги, погіршенням здоров’я людей тощо.

Слід зазначити що специфічні особливості демографічних та професійно-кваліфікаційних процесів того чи іншого регіону України виступають у якості допоміжного орієнтиру при визначенні виробничої спеціалізації регіону, структурно-територіальної трансформації господарського комплексу країни.

Врахування таких особливостей як ментальність різних етнічних груп, проживаючих у регіоні, до тих чи інших видів діяльності, впливатиме не тільки на регулювання зайнятості населення регіону, а й відіграватиме відповідну роль при визначенні конкретних заходів, направлених на підвищення економічної активності населення, у вирішенні проблем розміщення та раціонального використання трудових ресурсів, при корегуванні господарської спеціалізації регіонів.

Для подолання деструктивних явищ у розвитку регіонів необхідно залучати загальні та специфічні, відповідно до особливостей регіону, методи реалізації регіональної політики, які охоплюватимуть весь спектр її складових і враховуватимуть індивідуальні характеристики регіону. Серед таких методів можна назвати такі:

застосування режимів пільгового оподаткування та кредитування кризових територій (наприклад у СВЕЗ);

складання та реалізація регіональних інвестиційних програм у тісному зв’язку з питаннями реорганізації діючих виробництв і створення нових, з врахуванням ситуації на локальному ринку праці в адміністративних районах;

надання пріоритетного значення мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів регіону через розвиток іпотечних відносин, концентрацію доходів від приватизації, надання муніципальних позик, продаж об’єктів незавершеного будівництва тощо;

надання додаткових пільг закордонним інвесторам, які сприятимуть розширенню сфери прикладання праці та виробництву конкурентноспроможної продукції;

стимулювання розвитку дрібного підприємства через заохочення приватного бізнесу, що створює нові робочі місця, та стимулювання додаткового найму робочої сили і використання нетрадиційних форм зайнятості;

перетворення соціальної політики з засобу у ціль усіх економічних перетворень, що сприятиме гармонізації взаємовідносин центру і регіонів та забезпечуватиме умови для регіонального підвищення добробуту населення;

надання державної підтримки через реалізацію довгострокових державних регіональних соціально-економічних програм, що підвищить ефективність управління регіонами і сприятиме ліквідації міжрегіональних диспропорцій;

вдосконалення існуючої міжрегіональної статистики з метою підвищення рівня інформаційно-статистичного обґрунтування цілей і важелів регіональної політики, що дозволить створювати моніторингові системи соціально-економічного стану регіону для обґрунтування заходів державної та корпоративної політики щодо прийняття рішень стосовно розподілу державних ресурсів (субсидій) між регіонами і ідприємствами, вкладені інвестицій, проведення політики ресурсозбереження і захисту природного середовища регіонів;

створення “полюсів (центрів) соціально-економічного росту” в соціально-економічних районах, які допоможуть створити потужний економічний каркас території, дозволять зекономити частину національних коштів та оптимізувати міграційні процеси;

Висновки. Таким чином слід зазначити, що для забезпечення економічної та політичної безпеки держави, досягнення сталих темпів росту соціально-економічних процесів необхідно активізувати дії вищих владних структур щодо реалізації регіональної політики в Україні.

Васильонок А.Ю.
ПЕРЕХІД ДО НАУКОВИХ ЗАСАД УПРАВЛІННЯ МІСТОМ ЯК ЗАПОРУКА ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ МІЖГАЛУЗЕВИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ
Посилена останнім часом увага дослідників до проблем розвитку економіки міст є наслідком позитивних зрушень в реформуванні господарського комплексу України та зростання ролі регіонів у створенні валового внутрішнього продукту.

В економічній літературі уже укоренилося поняття міста як цілісної відкритої системи. Місто представляє собою складну економічну систему з великою кількістю підсистем, що знаходяться між собою в тісному органічному взаємозв’язку, в постійному русі та розвитку. З точки зору управління міська економічна система включає дві основні підсистеми – підсистему внутріміських та підсистему зовнішніх економічних відносин. Вони обидві органічно взаємопов’язані, але разом з тим якісно відрізняються за характером цільової спрямованості.

Внутріміські відносини уявляють з себе сукупність господарських зв’язків, що мають місце між підприємствами різних форм господарювання та власності, між органами місцевого самоуправління та комунальними і некомунальними підприємствами, розташованими на території міської громади, між суб’єктами міської економіки та органами державної влади і управління з метою забезпечення функціонування міста та створення нормальних умов життєдіяльності людей. Зазначимо, що домогосподарства нарівні з бізнесом та державними інститутами виступають повноправним суб’єктом міської економіки в системі регіональних ринків ресурсів та продуктів. Економіко-правовий характер функціонування домогосподарств в межах регіональної та міської економіки та системі взаємообумовлених зв’язків ще не став предметом грунтовного наукового аналізу. Зовнішні відносини сприяють досягнення товарно-грошової рівноваги міських та регіональних ринків через міжрегіональні потоки «ввозу-вивозу» готової продукції та ресурсів у формі різних типів міжрегіонального співробітництва.

Згідно неокласичної теорії за сучасних умов вибухового розвитку інформаційної економіки визначальну роль в досягненні конкурентноздатності міського господарства, розвитку територій відіграє якість управління. Під якістю управління слід розуміти зростання інформаційної та управлінської складової у створенні кінцевого продукту та підвищення обгрунтованості прийняття стратегічних управлінських рішень в умовах постійно змінюваного середовища. Подібний підхід до управління організаціями дозволив окремим науковцям синтезувати поняття «синергізму менеджменту» як процесу використання управлінських рішень інноваційного характеру при вирішенні стратегічних, організаційних чи оперативних проблем організації. Використовуючи метод наукової абстракції та вдаючись до екстраполяції поняття «організація» до міста, що позитивний ефект синергізму менеджменту на рівні управління містом досягається при використанні компетентними керівниками вищої ланки новітніх технологій, моделей управління. Пояснимо позицію.

По-перше, згідно класичної теорії менеджменту, організація – це група людей, діяльність котрих свідомо координується для досягнення загальної мети чи системи цілей. Місто є формальною організацією, оскільки відповідає класичним ознакам організації: є складною системою і має власну організаційну структуру. За організаційною структурою управління складовими елементами виступають: органи управління містом, організація, підприємства та установи, діяльність яких регулюється міською владою тощо. Метою діяльності міського управління є множина функцій, спрямованих на забезпечення соціально-економічного розвитку міст.

Будь-яка організаційна структура не може довго існувати без серйозного вдосконалення, змін та інновацій. В ній виникає система власних інтересів, що не завжди відповідають тим первинним цілям та завданням, заради котрих створювалась структура. Не є виключенням в колі означеної проблеми й інтереси міських поселень, формування яких передбачає потребу створення програм розвитку, окреслення бачення майбутності розвитку на основі системного аналізу внутрішнього та зовнішнього середовища міста. Реалізація інтересів жителів територіальних громад міських поселень передбачає і певний тип самовизначення регіонального лідера (еліти), котрий, стаючи носієм інтегрованого економічного інтересу, буде долучатися й до політичного процесу. Панування принципу узагальнюючої уніфікації щодо регіональної та міської політики й економіки не дозволяє Україні і понині реалізувати потенціал різноманіття природних ресурсів, самобутності господарських укладів та культури виробництва як окремих регіонів, так і міських поселень.

По-друге, синергізм або, як його ще називає І. Ансофф, ефект «2+2=5» є явищем, коли доходи від сумісного використання ресурсів перевищують суму доходів від використання тих же ресурсів кожного окремо. Очевидно, що управління містами значно більшою мірою потребують ефективного менеджменту, ніж бізнес та корпорації. Проблема досягнення синергії за рахунок домінуючого впливу людського фактору визначається як зростання попиту ефективного лідерства міського та регіонального самоврядування, інтелекту та творчих ідей. Досягнення ринкової рівноваги на ринку праці менеджерів муніципального управління вищої ланки можливе за нарощування пропозиції фахівців, здатних працювати на терені місцевого самоврядування в умовах ринкового поля.

Є усі сподівання очікувати, що найближчим часом синергічний ефект муніципального управління в українських містах проявлятиметься при переході на наукові основи маркетингового управління містами, інноваційні форми фінансового та консалтингового обслуговування владою суб’єктів ринку, інформаційного забезпечення, впровадження реального самоврядування, перехід на стратегічне планування та управління містом. Змінюється філософія власне муніципального управління. Якщо донедавна виконавчий комітет, наприклад, Запорізького міськвиконкому виступав переважно у ролі своєрідного статиста місцевого розвитку, розподільника бюджетних коштів, то відтепер, з реформуванням моделі управління містом, функціональними сферами діяльності виконавчої влади стає продукування системних змін, спрямованих на зростання якості життя та діяльності мешканців шляхом:

визначення пріоритетів розвитку міста та його підсистем;

розробка стратегії розвитку;

стимулювання розвитку малого та середнього підприємництва;

створення нових робочих місць;

контроль за ціноутворенням на продукцію та послуги і дотриманням прав споживачів;

розробка маркетингової стратегії просування курортних послуг на інших регіональних ринках та ринках країн далекого й близького зарубіжжя; проведення узгодженої рекламної кампанії курортно-рекреаційних підприємств міста та регіону на міжнародних ринках тощо.



Подлєгаєва С.А.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка