Приазовкурорт



Сторінка5/12
Дата конвертації11.05.2018
Розмір1.64 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Глазова Я.В.




ПРИМЕНЕНИЕ КОМПЬЮТЕРНЫХ ТЕХНОЛОГИЙ МАРЖИНАЛЬНОГО АНАЛИЗА В УПРАВЛЕНИИ БИЗНЕС - ОБРАЗОВАНИЕМ


Введение.

Образование на Украине в настоящее время находится в процессе серьезного реформирования. Выполнение стандартов Болонской конвенции ставит ряд весьма серьезных проблем, среди которых можно выделить следующие: связь высшей школы с рынком труда, обязательность практики студентов в реалиях рыночной экономики, необходимость отделения академической и профессиональной направленности высшего образования. С каждым годом рынок образовательных услуг расширяется, учебные заведения, в контексте изложенной ситуации, стремятся улучшить качество предоставляемых услуг, что требует изменения системы управления финансами.



Область исследований.

Объектом исследования выступает система управления деятельностью высшего учебного заведения, нацеленного на подготовку современных высокопрофессиональных специалистов, востребованных в настоящих рыночных условиях.



Методы исследований.

В процессе проведения исследований использовались методы системного анализа, технико-экономического анализа и статистической обработки данных. Базовым методом исследований был метод маржинального анализа при исследовании финансовых потоков на основе применения компьютерной техники и специальных пакетов программ.



Результаты исследований.

Методика разделения затрат предприятий на постоянные и переменные используется достаточно давно. В последние годы многие предприятия с целью проведения оперативного управления производством используют именно этот подход, реализовав его с помощью современных прикладных программных средств.

Образовательная деятельность, с точки зрения эффективного управления, имеет свои особенности. К их числу можно отнести: неопределенный по продолжительности во времени производственный цикл и такую категорию хозяйственных процессов, как оказание услуг. В таких условиях использование маржинального анализа является весьма трудоемким процессом.

Большинство учебных заведений, на сегодняшний момент имеют парк программных и технических средств, которые используются, как для управления учебным процессом, так и для обеспечения работы бухгалтерии и финансовых служб.

Поэтому наиболее оптимальным представляется разработка такого модуля управления финансами, который будет легко интегрирован в имеющуюся информационную базу, однако будет удовлетворять определенным требованиям. А именно - в данном модуле можно будет четко проследить постоянную и переменную составляющие в общем объеме затрат; необходимо наличие механизма позволяющего проводить, как анализ доходности, так и анализ обеспеченности денежными средствами; модуль должен позволять проводить оперативный сравнительный анализ по разным факторам, как остаточного, так и оборотного характера. Возможность оперирования такими характеристиками, как ценовой коридор предоставляемой услуги, соотношение объема учебных часов и общей продолжительности курса и прочее, позволят подготовить почву для принятия правильных управленческих решений..

Выводы.

Одна из проблем, которая стоит перед вузами в современных условиях состоит в необходимости совершенствования системы управления. Это требует поиска новых подходов и технологий. Одним из таких подходов может быть применение маржинального анализа на основе использования информационных технологий.

Секція 2

ЕКОНОМІКО-УПРАВЛІНСЬКІ АСПЕКТИ ТУРИЗМУ ТА РЕКРЕАЦІЇ: ЛОКАЛЬНИЙ, РЕГІОНАЛЬНИЙ, НАЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ


Бережна І.В.
ПРОБЛЕМИ ОЦІНКИ РЕКРЕАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ
Згідно з чинним у наш час Класифікатором видів економічної діяльності рекреаційна діяльність – це відносно самостійний вид діяльності, яка забезпечує в кінцевому результаті відпочинок, лікування, туризм, різноманітні форми дозвілля, розваги, вдосконалення та розвиток особистості.

Безумовно, ефективна рекреаційна діяльність можлива при наявності відповідних запасів рекреаційного потенціалу. Здійснення такої діяльності вимагає його всебічної оцінки.

Як вже зазначалося вище, в науковій літературі оцінка рекреаційного потенціалу здійснюється переважно в двох площинах: по-перше, в складі оцінки природно-ресурсного потенціалу і, по-друге, як розв’язання самостійного завдання. Наголосимо, що для того, щоб щось оцінювати, необхідно мати інформацію про досліджуваний об’єкт. Це означає, що в статистичних довідниках і щорічниках повинна бути повноцінна, принаймні така, як по інших видах економічної діяльності (наприклад, по промисловості чи сільському господарству), інформація про рекреаційний потенціал і рекреаційну діяльність. На превеликий жаль, така інформація практично відсутня. Отже, необхідно в наступних випусках статистичних довідкових матеріалів її подавати.

З огляду на сказане, в площині оцінки рекреаційного потенціалу як самостійного завдання непересічний інтерес викликає стаття І.Зелінського „Про статистичну оцінку рекреаційно-оздоровчого забезпечення населення в регіоні”. Автор вважає, що позитивними оціночними показниками які характеризують природні комплекси, є стійкість; рекреаційне навантаження; місткість території; ступінь рекреаційної дигресії. При цьому, під рекреаційною дигресією він розуміє порушення природного середовища в результаті впливу на нього рекреантів. Очевидно що ці та інші показники й мають бути в складі статистичних щорічників, бюлетенів та довідників.

Базуючись на вивченні різних підходів щодо оцінки рекреаційної місткості території, І.Зелінський пропонує визначати її за формулою:

,

де - екологічна місткість території, люд./дн.;



- максимальне значення навантажень, які приводять природні комплекси першого плану стійкості відповідно до першої або другої стадії дигресії, люд./дн. га;

- площа природного комплексу першого класу стійкості до рекреаційного навантаження, га.

І.Зелінський поділяє точку зору В. Павлова та Л. Чергина щодо доцільності визначення потенціалу родовищ мінеральних вод та лікувальних грязей одного типу за формулою:



де - природний потенціал родовища чи групи родовищ природних рекреаційних ресурсів -го виду, люд./рік;



- сумарні запаси природних рекреаційних ресурсів (ПРР) вищого виду, одиниць/рік;

- норма споживання ПРР вищого виду на один курс лікування, одиниць;

- термін регенерації мінерального ресурсу, років.
Одночасно потенційну місткість кліматолікувальних місцевостей пропонується визначати за формулою:

де - потенційна рекреаційна місткість кліматолікувальних місцевостей, люд./рік;



- площу курортних лісів у кліматолікувальних місцевостях, га;

- норматив гранично допустимих навантажень на ландшафти, люд./га;

- тривалість сприятливого для кліматолікування періоду, днів/рік;

- тривалість курсу кліматолікування, днів

Безумовно, за такою самою схемою можна визначати і природний потенціал для організованого та неорганізованого відпочинку, коли при оцінці враховуються площі рекреаційних зон, рекреаційних куточків, міських парків, скверів.

Крім того, І. Зелінський пропонує такий методичний підхід для здійснення інтегральної оцінки рекреаційного потенціалу, який зводиться, згідно з його висловом, до формування посадникової бази та здійснення оцінки на 4-х етапах.

На першому етапі він вважає за необхідне проводити оцінку об’єктів природного потенціалу регіону (водних, мінеральних вод, лікувальних грязей, земельних ресурсів), які можуть бути використані з рекреаційною метою, використовуючи при цьому показники, що характеризують наявність, запаси та стан вказаних об’єктів.

На другому етапі пропонується здійснювати оцінку рівня використання природного потенціалу регіону з рекреаційною метою, на третьому етапі – здійснювати оцінку стану та використання рекреаційно-оздоровчих закладів та відповідної інфраструктури на території регіону за наступними показниками: наявність санаторіїв, санаторіїв-профілакторіїв, баз відпочинку, туристичних баз, туристичних готелів, дитячих санаторіїв, спортивно-риболовних та спортивно-мисливських баз; наявність інфраструктури (автомобільні та залізничні шляхи); профіль, наявність місць у рекреаційно-оздоровчих закладах; фінансове забезпечення. Четвертий етап, протягом якого проводиться оцінка ефективності рекреаційно-оздоровчого забезпечення в регіоні, є завершальним.

Для цієї оцінки пропонується використовувати показники, які дозволяють робити висновок як про доходи від функціонування системи рекреаційно-оздоровчого забезпечення, так і витрати на неї (кількість оздоровлених за напрямками; сумарні надходження до бюджету від санаторно-курортних закладів; фінансування санаторно-курортних закладів з бюджету; витрати на функціонування рекреаційно-оздоровчої системи регіону).

Як зазначає В.І.Мацола, доцільно звернути увагу на методику, запропоновану О.В.Живицьким, Т.М. Батієм і О.М. Медяною, де економічна оцінка природних рекреаційних ресурсів проводиться на прикладі пляжних тери­торій, згідно з якою, економічну оцін­ку природних рекреаційних ресурсів можна проводити в розрізі трьох показників:

1) вартості валової продукції, грн.;

2) окупності затрат, грн. на 1 грн. затрат;

3) диференційованого доходу, грн./м2 площі пляжу.

Звичайно, можна було б навести ще низку різноманітних методик. Але, як зазначає В.І. Мацола, різновидністю визначення економічної оцінки природних ресурсів лише конкретизується її зміст. Очевидно, що сказане стосується й інших видів оцінок, наприклад соціальної оцінки. І з цим не можна не погодитися. Та з нашого погляду важливішим є дещо інше. Це, насамперед, всебічність і всеохоплюваність оцінок рекреаційного потенціалу.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що економічні оцінки, які спрямовані на визначення, насамперед, результативності рекреаційної діяльності, є безумовно суттєвими з позиції ефективності господарювання, але, на наш погляд більш важливе значення має оцінка місткості рекреаційного комплексу АР Крим з позиції збереження можливості до самовідтворення рекреаційного потенціалу АР Крим. Необхідно акцентувати увагу на тому, що, з огляду на сказане, в сучасній науковій літературі містяться надзвичайно суперечливі погляди і оцінки.



Грішнова О. А.

ТУРИЗМ І РЕКРЕАЦІЯ ЯК ЧИННИКИ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ

Концепція людського розвитку розглядає розвиток людини як основну мету і критерій суспільного прогресу. Основні цілі людського розвитку формуються у трьох основних напрямах: перший – можливість прожити довге життя, підтримуючи хороший стан здоров`я, другий – доступність знань, одержання освіти, третій – наявність засобів, що забезпечують гідний рівень життя. Звичайно, розуміння людського розвитку не закінчується на цьому: це також широкі можливості вибору в усіх сферах життя, політична, економічна та соціальна свобода, можливості займатися творчою та виробничою діяльністю, відчувати повагу до себе і мати гарантію прав людини та багато ін. Як бачимо, усі ці напрями так тісно переплітаються з можливостями людини у сфері рекреації і туризму, що певною мірою ступінь розвитку цих сфер і популярності цих видів життєдіяльності можна вважати індикаторами людського розвитку в країні.

Справді, рекреація сприяє зміцненню й підтриманню здоров’я, яке посідає особливе місце в системі найдорожчих людських цінностей. Як для кожної окремої людини, так і для нації, суспільства загалом важко знайти іншу цінність, якій би здоров’я поступалося за своєю роллю та впливом на усі інші аспекти життєдіяльності. Стан здоров’я і довголіття населення - одна з найважливіших характеристик людського розвитку. Звичайно, одного фізичного довголіття недостатньо для всебічного розвитку людини. Проте довге і здорове життя відкриває для такого розвитку значно більші можливості. Здоров′я та довголіття є не лише наслідком, а й найважливішими передумовами людського розвитку.

Освіта, культура, інтелектуальний потенціал є активними і дуже важливими чинниками людського розвитку з багатьох причин. Вони є, з одного боку, могутнім фактором вирішення важливих соціальних завдань, пов’язаних з досягненням ефективної самореалізації населення у всіх аспектах людської життєдіяльності – трудовій, громадській, особистій. З іншого боку, ці сфери набувають першочергового значення у забезпеченні економічного зростання (за рахунок підвищення продуктивної сили праці), справедливого розподілу національного доходу, зменшення злочинності, зростання рівня культури виробництва і споживання, підвищення якості життя взагалі, розширення можливостей вибору і т.ін. - що, власне, і є суттю процесу людського розвитку. Туризм виступає однією з привабливих форм освіти, розширення світогляду людини. З іншого боку, освіченіші люди виявляють більший попит на якісні туристичні послуги.

Для людського розвитку потрібне не лише здоров’я, освіта, гідний рівень життя і політична свобода. Люди повинні мати свободу виразу своєї ідентичності, не наражаючись на дискримінацію в інших сферах життя (наприклад, у виборі місця проживання, отриманні освіти, роботи, медичних послуг). Культурна свобода – одне з основоположних прав людини і важлива складова людського розвитку. Культурне різномаїття й збереження культурної самобутності водночас є важливими чинниками розвитку туризму. Суттєвий також і зворотній зв’язок.

Рівень життя населення відображає можливості доступу людей до матеріальних ресурсів, необхідних для гідного існування, для ведення того способу життя, який людина вважає кращим, наприклад, для підтримання і зміцнення здоров’я (зокрема, в сфері рекреації), для здобуття і розширення освіти, для долучення до інформації й культурних цінностей (в т.ч. за рахунок туризму), для активної участі в житті суспільства. Активний розвиток туристично-рекреаційної сфери є, з одного боку, показником достатнього рівня життя населення, а з іншого боку, - чинником економічного зростання й подальшого підвищення добробуту.

Отож, взаємозв’язок рівня людського розвитку з рівнем розвитку сфери туризму й рекреації суттєвий, багатоплановий і двосторонній. Це підтверджується також і статистичними даними по регіонах України. Таким чином, подальший розвиток туристично-рекреаційної сфери є і показником, і важливим напрямом людського розвитку в Україні.

Тертична Л. І.
КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНИХ ТЕРИТОРІЙ
Радикальні соціально-економічні перетворення в українському суспільстві обумовлюють необхідність адаптації сфери соціальних послуг до ринкових умов господарювання. Світовий досвід свідчить про те, що рекреаційні ресурси не менш значимі, ніж ресурси надр. Формування механізмів стимулювання попиту на рекреаційні послуги і розвиток інституціональних механізмів розвитку підприємницької діяльності в сфері соціальних послуг курортно-рекреаційного району може сприяти вирішенню низки найважливіших на сьогоднішній день завдань, таких як зростання доходів місцевого бюджету, створення додаткових робочих місць.

Розробка механізмів стимулювання підприємницької діяльності в сфері соціальних послуг, в т. ч. в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць повинна спиратися на усвідомлення зміни основної парадигми цивілізаційного прогресу, що пов’язана з концепцією людського розвитку (Human Development), яка ставить у центр уваги створення умов для гідного людського розвитку: забезпечення розвитку людини в її інтересах та власними силами людини.

Матеріальний добробут, на зростання якого були орієнтовані попередні концепції соціальної політики, має дуже важливе значення в житті людини, проте в міру зростання рівня життя і задоволення первинних потреб буде зростати попит на рекреаційно-курортні та туристичні послуги.

Тривалий час переважала точка зору, згідно з якою економічний розвиток забезпечує соціальний розвиток. Проте вже в другій половині 70-х років ХХ ст. у багатьох країнах спостерігалось швидке економічне зростання, але при цьому зберігалася нерівність, неповна зайнятість населення та бідність. Теоретики визнали, що сам факт збільшення доходів не еквівалентний розвитку, але вони змушені були визнати, що якщо зростання носить досить швидкий і стійкий характер, то розвиток піде за ним більш-менш автоматично.

Значну роль у переході від теорій економічного зростання до теорії людського розвитку відіграла концепція базових потреб, що стала основою програмної доповіді Міжнародної організації пра­ці (МОП) «Зайнятість, зростання і базові потреби» (1976 рік). Принциповий вплив на формування сучасного погляду на розвиток як на процес, у центрі якого знаходиться людина, максимальна реалізація її прав і потреб, розвиток і реалізація її здібностей, здійснили теоретичні розробки А. Сена, зокрема його концепція розширення вибору. Концептуальний підхід до людського розвитку був розроблений групою експертів Програми розвитку ООН (ПРООН) і, почи­наючи з 1990 р., щорічно готується глобальна Доповідь про люд­ський розвиток.

В Україні щорічні доповіді, що готуються під егідою ООН публікуються з 1995 р. Значний внесок в розробку методики вимірювання людського розвитку регіонів України здійснюють вітчизняні науковці: Грішнова О. А., Лібанова Е. М., Курило І. О., Новіков В. М., Макарова О. В. Онікієнко В. В., Пирожков С. І., Черенько Л. М. та інші.

Звертання до проблеми регіонального людського розвитку є наслідком пошуку теоретичних основ досліджень регіональних підсистем (соціальної, економічної, виробничої, природно-ресурсної, екологічної, рекреаційної), що дозволяє розглядати адміністративно та організаційно утворені адміністративно-територіальних одиниці як об’єкти управління в умовах реалізації переходу до сталого розвитку і потребують подальшого дослідження.

Найбільш елементарними переду­мовами людського розвитку є довге та здорове життя, освіта, гід­ний спосіб життя, дозвілля та володіння політичними і громадськими свободами, необхідними для участі в житті суспільства. Таке розуміння курортно-рекреаційного району і його ролі в розвитку країни і суспільства вимагає переосмислення усталених уявлень про пріоритети, механізми, форми і методи його розвитку.



Казачковська Г.В.
МОЖЛИВОСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ ТА КУРОРТІВ В УКРАЇНІ
Україна займає одне з провідних місць в Європі за рівнем забезпеченості цінними природними та історико-культурними ресурсами, здатними генерувати значний туристичний інтерес у вітчизняних та іноземних подорожуючих.

Як свідчать дані Держкомстату, курортні та рекреаційні території в Україні складають близько 9,1 млн. га (15 % території). На державному обліку в Україні перебуває понад 130 тис. пам'яток, в тому числі пам'ятки археології, історії, архітектури, містобудування, монументального і садово-паркового мистецтва та ландшафтні. Функціонує 61 історико-культурний заповідник, 13 з яких мають статус національних.

За даними Держкомстату в Україні налічується: 1,2 тис. закладів готельного господарства загальною місткістю 104,0 тис. місць; 3,3 тис. санаторно-курортних і оздоровчих закладів із загальною місткістю близько 481 тис. ліжок у місяць максимального розгортання.

Обсяг наданих туристичних послуг суб¢єктами туристичної діяльності в Україні у 2005 році збільшився, у порівнянні з 2004 роком на 29 % і становить 2,8 млрд. грн. Протягом 6 місяців 2006 року Україну відвідали 7,5 млн. іноземних туристів. Це більше, ніж за весь 2000 рік за рахунок приватних подорожей, кількість яких зросла з цього часу в 3,7 рази.



Платежі до бюджету ліцензіатів у 2005 році збільшились порівняно з 2004 роком на 15 % і становлять 112,9 млн. грн.

Однак, національний туристичний продукт, має низьку конкурентоспроможність як на внутрішньому так і на міжнародному туристичних ринках.

Основними причинами неефективної реалізації конкурентних переваг унікального ресурсного потенціалу України є:

низька якість складових національного туристичного продукту: значна частина природних територій та об’єктів культурної спадщини непристосована для туристичних відвідувань, туристична інфраструктура в цілому не відповідає якісним параметрам, а туристичні послуги у більшості секторів туристичної індустрії – вимогам щодо якості обслуговування;

відсутність комплексної політики держави, не сформованість раціональних форм державного управління у сфері туризму і діяльності курортів, невідповідність нормативно-правового та організаційно-фінансового забезпечення сучасним потребам населення та економіки держави, існуючим параметрам туристичного потоку, тенденціям розвитку туризму.

Стримуючими чинниками сталого розвитку туризму і курортів є відстала маркетингова стратегія просування національного туристського продукту на зовнішні туристські ринки, мізерний асортимент туристського продукту, висока вартість і стан транспортного обслуговування, неконтрольована державою ситуація в політиці цін і тарифів на туристичні та курортні послуги, відсутність пільгових кредитів і податкових пільг (канікул) для турфірм, що займаються розвитком внутрішнього і соціального туризму та ін.. Відсутність повної, достовірної та актуальної інформації щодо туристичних ресурсів, конкурентних переваг вітчизняного туристичного потенціалу і цільових туристичних ринків унеможливлює формування туристичного іміджу країни, якісного національного продукту та проведення ефективних заходів з його просування. Проблеми українського туризму багато в чому пов'язані з його слабким науковим забезпеченням і якістю професійної туристичної освіти.

Сталий розвиток туризму і курортів можливий при умові існування рівноваги між збереженням природних і історико-культурних ресурсів, економічними інтересами і соціальними потребами та розвитком туризму, а також, при умові створення сприятливих умов для формування якісного національного туристичного продукту.

Ефективне використання наявного ресурсного потенціалу може бути забезпеченим через запровадження комплексного управління туристичними ресурсами, туристичне районування, встановлення системи пріоритетів.

Конкурентоспроможність національного та регіональних туристичних продуктів можлива через запровадження нормативних вимог до основних, найважливіших для туриста (як споживача), параметрів якості будь-яких об’єктів туристичних відвідувань та основних туристичних послуг, незалежно від їх категорії або рівня обслуговування.

Вплив держави на природоохоронні, економічні та соціальні чинники, повинен здійснюватися через реорганізацію системи та зміну механізмів управління на державному та місцевому рівнях, запровадження стратегічного планування, відповідне нормативно-правове, регуляторне, інституційне, науково-методичне, фінансове забезпечення, тощо. При цьому, стратегічне планування у сфері туризму необхідно здійснювати на основі стратегії соціально-економічного розвитку країни, що забезпечує його цільову спрямованість на покращення якості життя населення, як основний показник оцінки сталого розвитку.



Рогатенюк Э.В.
ФУНКЦИОНАЛЬНО-ЦЕЛЕВОЙ ПОДХОД К СТРУКТУРИРОВАНИЮ РЕГИОНАЛЬНОГО РЕКРЕАЦИОННОГО КОМПЛЕКСА
Кардинальные изменения в жизни общества, вызванные социально-экономическим и научно-техническим прогрессом, существенно трансформируют социальный статус человека, способствуют усилению интенсификации производственных процессов, ухудшению экологического состояния окружающей среды и снижению параметров здоровья населения. Следствием данных тенденций является рост потребности в рекреации – восстановлении сил человека, израсходованных в процессе труда и, соответственно, в организации производственных процессов по оказанию услуг рекреации. Это обусловливает формирование региональных рекреационных комплексов как совокупности субъектов различных организационно-правовых форм и видов экономической деятельности, результатом функционирования которых является комплексный, полифункциональный рекреационный продукт, удовлетворяющий разнообразные потребности рекреантов.

При рассмотрении рекреационного комплекс как сложного социально-экономического явления и экономической системы, важным является выбор ведущего критерия для структурирования его элементов. Разделяя мнения ученых-экономистов (Буркинского Б.В., В.Н. Василенко, Долишного М.И., В. Мацоли, Окландера М.А., Харичкова С.К. и др.), автор считает, что в качестве главного критерия следует использовать функционально-целевой, в соответствии с которым в рамках регионального рекреационного комплекса как системы можно выделить три относительно самостоятельные подсистемы.



Подсистема 1. Рекреационные по назначению предприятия:

    1. совокупность курортных учреждений (санаториев, профилакториев, пансионатов с лечением, детских оздоровительных учреждений, курортных поликлиник, бальнеологических лечебниц, грязелечебниц и др.), осуществляющих деятельность, направленную на предоставление курортных услуг, направленных на реализацию потребностей в сохранении здоровья, восстановлении сил, возможности трудиться и базирующуюся, в первую очередь, на эффективном использовании природных лечебных гидроминеральных и ландшафтно-климатических рекреационных ресурсов;

    2. совокупность туристских организаций (пансионатов, домов отдыха, баз отдыха, туристских гостиниц, турбаз, кемпингов, мотелей и др.), осуществляющих деятельность, направленную на предоставление туристских услуг, направленных на реализацию познавательных потребностей, потребностей в культурном, духовном и физическом развитии и базирующуюся, в первую очередь, на эффективном использовании природно-ландшафтных и культурно-исторических рекреационных ресурсов.

Подсистема 2. Предприятия, обеспечивающие собственно рекреационную деятельность:

      1. совокупность предприятий инфраструктуры региона, обеспечивающих создание базовых и сопутствующих рекреационных услуг: транспортных организаций; предприятий сельского хозяйства и переработки сельскохозяйственного сырья; предприятий общественного питания, торговли, связи; строительных организаций; коммунальных предприятий; учебных учреждений, ведущих подготовку и препеподготовку квалифицированных специалистов; научно-исследовательских институтов и центров;

      2. совокупность предприятий рыночной инфраструктуры, занимающихся формированием, продвижением и продажей комплексного рекреационного продукта: туроператоров и турагентов, информационных и рекламных служб, консалтинговых фирм, финансово-кредитных учреждений.

Подсистема 3. Институциональные структуры рекреационного комплекса:

  1. органы управления рекреационной деятельностью, функции которых заключаются в ее нормативном, методическом и организационном обеспечении;

  2. национальные и региональные государственные институты, общественные и профессиональные организации частного сектора, формальные и неформальные общественно-государственные институты, занимающиеся вопросами развития туризма на национальном, региональном и локальном уровнях.

В дальнейшем, используя данный подход к структурированию элементов регионального рекреационного комплекса как системы, можно определить вклад каждой из подсистем в социально-экономическое развитие региона в целом и его локальных территорий.

Розметова О.Г.
ТИПОЛОГІЗАЦІЯ САНАТОРНО-КУРОРТНИХ ЦЕНТРІВ УКРАЇНИ
В останні роки спостерігається тенденція до розширення функціональних меж підприємств санаторно-курортної сфери України, зокрема створення на їх базі санаторно-курортних центрів з комплексними послугами рекреаційного характеру. Зусилля науковців та практиків направлені на пошук і впровадження нових форм організації та управління санаторно-курортними центрами, розробку стратегії диверсифікованого використання санаторно-курортного потенціалу держави.

Для визначення можливостей диверсифікованого використання санаторно-курортного потенціалу необхідно методом групувань та узагальнень виділити окремі санаторно-курортні осередки, які є основними продуцентами цього потенціалу. Санаторно-курортні осередки або „центри” можна згрупувати за рядом ознак, визначити типологію. Це набагато спростить процес їх дослідження, діагностику використання потенціалу та визначення факторів диверсифікованого розвитку.

Щодо визначення сутності сучасного санаторно-курортного центру, можна стверджувати, що це осередок лікувально-оздоровчої місцевості, який акумулює в собі основні природні лікувальні ресурси, суб’єкти санаторно-курортної діяльності та допоміжні інфраструктурні одиниці, що комплексно взаємодіють під впливом факторів та сил зовнішнього середовища і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і для рекреації.

Для формування стратегії розвитку сучасних санаторно-курортних центрів необхідно зрозуміти специфіку їх економічної діяльності. На думку сучасних науковців санаторно-курортна економіка виступає органічною складовою рекреаційної економіки. Органічна єдність санаторно-курортної та рекреаційної економік як частини та цілого вказує на специфічну, спеціалізовану діяльність підприємств, організацій та установ, розташованих у межах курортних територій.

Санаторно-курортні центри є основною формою існування санаторно-курортної економіки. Їх можна вважати містоутворювальними для курортних поселень. Містоутворювальна функція центрів полягає у концентрації санаторно-курортних закладів у межах розташування природних лікувальних ресурсів та стимулювання розвитку обслуговуючих фірм і організацій.

До загальних складових сучасного санаторно-курортного центру можна віднести:

- природний комплекс (конкретна територія та простір, представлені об’єктами природно-ресурсного потенціалу: природними ландшафтами, цілющими лікувальними ресурсами, відповідною екосистемою);

- культурний комплекс (місця з культурно-розважальними та культурно-історичними об’єктами);

- підприємства-продуценти санаторно-курортних послуг;

- ринкових посередників та партнерів, що забезпечують комплексність послуги і ефективне функціонування санаторно-курортного центру (постачальники, конкуренти, підприємства суміжних галузей);

- споживачів санаторно-курортних послуг;

- технічні та природно-технічні утворення (штучні пляжі, протизсувні споруди, паркові насадження, транспортна мережа, водоводи від свердловин, розташовані осторонь від санаторіїв і питних галерей, технічні пристрої, необхідні для надання санаторно-курортних і допоміжних послуг).

Розвиток санаторно-курортних центрів має ярко виражений регіональний характер. Отже, після визначення типології необхідно здійснити регіональний аналіз санаторно-курортних центрів. Даний аналіз передбачає кількісну і якісну характеристику санаторно-курортних центрів окремих регіонів та визначення найбільш поширеного типу для кожного з регіонів. Це дозволить сформулювати конкретні стратегічні завдання для органів управляння усіх рівнів по кожному конкретному регіону, враховуючи специфіку їх санаторно-курортних центрів.

Балабанова О.І.
ПЕРЕДУМОВИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТНОЗДАТНОСТІ САНАТОРНО-КУРОРТНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ
Скорочення чисельності закладів, що надають санаторно-курортні послуги в Україні (майже на 2% щороку), зміни в структурі споживачів цих послуг (зменшення питомої ваги соціальних фондів як первісних споживачів та посилення ролі кінцевого споживача), процеси глобалізації в економіці країни та ряд інших явищ свідчать про ускладнення конкурентного середовища в санаторно-курортній галузі.

Окремі аспекти конкурентноздатності санаторно-курортних закладів, рекреаційно-туристичних комплексів, туристської сфери взагалі досліджували вітчизняні та російські науковці Давиденко І.В., Лужанська Т.Ю., Вельгош Н.З., Гальперіна С.Н., Рогачов А.Ф., Скопіна І.В., Ополченов І.І. та ін. Однак проблема підвищення конкурентноздатності курортів України ще недостатньо розроблена та потребує подальшого вивчення. Для її вирішення, по-перше, необхідне формування сучасної концепції санаторно-курортної діяльності; по-друге, потребують перегляду існуючі підходи до трактування в управлінні санаторно-курортною діяльністю таких функцій та понять, як організація, планування, мотивація, контроль, ціноутворення, якість послуг, ефективність функціонування, економічна безпека та ін.

Ключовим фактором забезпечення конкурентноздатності є наявність конкурентних переваг. Порівняльно-історичний аналіз дозволяє виявити логічний зв'язок між конкурентними перевагами вітчизняної санаторно-курортної галузі та передумовами її виникнення та становлення. Так, перші санаторно-курортні заклади в Україні виникли лише на початку ХХ ст., в той час, як європейські курорти – у 13-17 ст.; капітальні лікувальні спорудження з’явилися у бронзовому столітті (швейцарські курорти, водолікарні Давньої Греції); а перші згадки про джерела цілющих вод можна знайти у стародавніх пам’ятках літератури (наприклад, у Старому та Новому Завітах повідомляється про Силоамську купіль, священне оз. Бетесда під Єрусалимом) [1]. Курорти України початково відрізнялись від закордонних й ринковою орієнтацією: вони виникли паралельно з законодавчим введенням страхування (1912 р.) для застрахованих осіб, пізніше була створена мережа санаторіїв на базі робочої страхової медицини; європейські курорти виникали як місця відвідування представниками заможних верст населення, часто – при монастирях; а у 19 – на початку 20 ст. вони взагалі перетворилися з лікувальних комплексів на місця відпочинку та туризму.

Сучасна ринкова ситуація виявила слабкі та сильні сторони українських курортів, сформовані саме у вищезазначених історичних умовах. Наприклад, сильні сторони, або конкурентні переваги – це доступність лікування для широких верст населення; лікувальна спеціалізація і призначення санаторно-курортних закладів, потужний науковий потенціал; слабкі сторони: послаблений фактор «історичної унікальності» у брендах деяких вітчизняних курортів порівняно з закордонними, фактично відсутність широко відомих вітчизняних брендів санаторно-курортної галузі, за винятком декількох курортних об’єднань; низький рівень сервісу та диверсифікації послуг; низька прибутковість діяльності внаслідок «спадкової» низької ціни. Ситуація ускладнюється тим, що в процесі становлення галузі в Україні можна виділити три основні етапи її розвитку, що свідчить про сталість та надзвичайно глибокі коріння сучасних проблем, при цьому останній, новітній етап, на якому закладаються основи для подальшого розвитку, розпочався не більше, як чотири роки тому, з активізацією діяльності державних органів управління галуззю.

Глибинність названих проблем підтверджує необхідність системних, науково обґрунтованих підходів до їх вирішення саме в рамках сучасної концепції санаторно-курортної діяльності. Виходячи з визначення, наведеного у [2], конкурентноздатність санаторно-курортної галузі може бути визначена як рівень цінності продукту (або послуг), що їх пропонують СКЗ споживачам. Це твердження дає підстави для формування сучасної концепції санаторно-курортної діяльності на основі ціннісного та ринкового підходів як діяльності зі створення доданої цінності для задоволення індивідуальних потреб диверсифікованих за різними ознаками груп споживачів. Таке визначення сутності досліджуваної сфери діяльності, на нашу думку, є цілком виправданим, адже значно розширює можливості для ефективного стратегічного та оперативного управління СКЗ. Наприклад, діяльність з резервування та нагрівання грязі з метою збереження та доведення її до кондиційних нормативних фізико-хімічних показників є досить важливою в технологічному ланцюзі санаторно-курортного обслуговування, так як від рівня її виконання залежить якість та ефект від застосування лікувального ресурсу, ефективність санаторно-курортного лікування в цілому; результат від такої діяльності зі створення доданої цінності може бути оцінений в двох аспектах: 1) підвищується цінність (додається цінність природному лікувальному ресурсу) в даному випадку грязьової процедури для споживача; 2) СКЗ виграє, так як може підвищити ціну з урахуванням розходження між оцінкою вартості послуги споживачем та фактичною вартістю послуги, тобто максимізувати прибуток, або пропонувати свої послуги якомога більшій кількості споживачів та максимізувати частку ринку. При підході до визначення санаторно-курортної діяльності як такої, що створює додану цінність, необхідно враховувати, що один і той же вид діяльності може для однієї групи споживачів створювати додану цінність, а для іншої – ні. Це може пояснюватися різними цілями відвідування курортів, рівнем доходів споживачів, іншими психографічними та соціодемографічними факторами, що визначають специфіку груп споживачів. Наприклад, для споживача, який приїхав на курорт з метою відпочинку та купання на морі, діяльність з розробки дієт, виготовлення дієтичних блюд не створює ніякої доданої цінності, а навпаки, може знижувати цінність обслуговування, за чим може слідувати втрата лояльності такого споживача. Величина, характер створюваної доданої цінності також залежить від сезону, що особливо виражене на приморських курортах: наявність плавального басейну на території санаторію додасть цінності обслуговуванню в зимовий період та може мати нульовий ефект з підвищення оцінки вартості обслуговування споживачем влітку; діяльність з покращення комфортності лікування необхідна для додання цінності санаторно-курортному обслуговуванню в осінньо-зимовий період, а в літній, знову ж таки, акценти зміщуються на рекреаційну складову санаторно-курортної діяльності.

Запропонований підхід до визначення сутності концепції санаторно-курортної діяльності відкриває можливості для посилення конкурентних переваг СКЗ України шляхом впровадження адекватних їй сучасних механізмів управління.



Література

1. Менеджмент закладів оздоровлення та відпочинку в рекреації. Навчально-методичний посібник для студентів і фахівців / За ред.. д.мед.н., професора В.І.Пономаренка. – К.: Денеб, 2005. – 416 с.

2. Ополченов И.И. Маркетинг в туризме: обеспечение рыночной позиции. – М.: Советский спорт, 2003. – 192 с.

Павленко І.Г.
УМОВИ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РЕКРЕАЦІЙНОГО ТУРИЗМУ
Існуюча рекреаційна система і специфіка стану природного комплексу визначають можливі види рекреаційної діяльності регіону, спрямованої на розширене відновлення психофізіологічних ресурсів суспільства, сприяння працездатності людини і раціональному використовуванню вільного часу, забезпеченні зайнятості місцевого населення і зростання його доходів, підтримка рекреації курортної місцевості.

Регіональний рекреаційний туризм залежить від потенційних можливостей відображених в територіальному розподілі рекреаційних ресурсів, ступеня задоволення рекреаційних потреб місцевого населення, а також можливі залучення туристів. Крім цього необхідною умовою виступає рівень рекреаційного засвоєння території, соціально-економічного розвитку туризму (рекреаційної сфери, розвитку засобів розміщення транспорту, підприємств громадського харчування, роздрібної торгівлі).

В той же час, розвиток туризму в регіоні залежить від доступності туристських центрів з погляду існуючих і розвиваючих комунікацій сучасних і перспективних видів транспорту в міжнародному і внутрішньому туризмі, а також від часу і засобів, необхідних туристам для здійснення мандрівки по даному регіону. Наявність і якісний склад сукупності різного роду ресурсів, їх достатність і збалансованість визначають можливість і перспективи, а також потрібні витрати на розвиток рекреаційного комплексу в тому або іншому регіоні.

Ресурси - це особлива складова будь-якого виробничого процесу, що визначає не лише його поточний або потенційний технологічний рівень, але і активно формуюча соціально – економічні умови конкретного регіону.

Так, залежно від походження ресурси можуть бути розділені на природні (земля, ліси, атмосфера і ін.) і економічні, створені в процесі трудової діяльності людини (технічні, фінансові, інформаційні, інтелектуальні і ін.). За способом відтворювання ресурси діляться на відтворні (в більшості своїй економічні і частково природні) і невідтворні (корисні копалини і ін.). Відносно ступеня залучення у виробничий процес: функціонуючі і потенційні, залучення яких зараз або економічно невиправдане, або технічно нереалізоване. За характером використання виділяють виробничі ресурси (основні чинники виробництва: земля, праця, капітал) і невиробничі (науково-технічні досягнення, інтелектуальні, інформаційні і підприємницькі ресурси).

Природні ресурси за характером свого функціонування вимагають контрольованого використання, оскільки через нераціональне споживання можуть перейти з розряду відновлюваних в невідновлювані, коли їх споживання перевищить науково обґрунтовані норми (водні ресурси, тваринний світ), або не відповідатиме порядку відновлення і підтримки.

Сукупність природних ресурсів є основою поняття ресурсний потенціал рекреаційного комплексу, який є інтегральною оцінкою не лише ресурсів, але також і потенційних їх запасів, видів використання і заповнення з'єднаного з територіальною ознакою, що беруть участь безпосередньо у виробничому процесі.

Рекреаційні ресурси – це сукупність природних і культурно-історичних комплексів та їх елементів, які сприяють оновленню і розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності і здоров'я, які при сучасній і перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях використовуються для прямого і непрямого споживання і забезпечення культурних і туристських послуг.



Семенов В. Ф., Балджи М. Д.
ТУРИСТИЧНИЙ БІЗНЕС ЯК СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
Україна володіє багатим природно-ресурсним потенціалом, історико-культурною спадщиною та бальнеологічними ресурсами. Тут зосереджені природні ландшафти степової і лісостепової зон, історичні, культурні та етнографічні пам’ятки. Розвиток рекреації та курортів в різних регіонах країни здійснюється на базі таких природних ресурсів, як: сприятливий клімат, узбережжя Чорного і Азовського морів та інших водних об’єктів (річок, лиманів, озер), мінеральні води, лікувальні грязі, а також природно-заповідних територій.

Аналізуючи існуючу ситуацію в туристичній галузі, необхідно зауважити, що пріоритетним видом туризму для країни в цілому залишається іноземний туризм, який поповнює валютні надходження держави і створює додаткові робочі місця. Переважну частину туристів (80%) складають туристи країн-сусідів (Росії, Білорусії, Молдови). Стосовно інших країн, то найбільше Україну відвідують туристи з Угорщини, Словаччини та Польщі. Найбільша зацікавленість іноземних туристів існує до таких регіонів, як автономна республіка Крим, м. Київ, Одеська і Львівська області

На сьогодні в Україні діє понад 100 центрів державного туризму і краєзнавства, які розділяються на філії. Найбільшу кількість центрів туризму мають: Дніпропетровська та Хмельницька області, на другому місті – Луганська і Полтавська; на третьому – Львівська, Черкаська, Волинська; на четвертому – Донецька і Харківська. Центри туризму обласного рівня відсутні в Київській, Одеській та Сумській областях. Для розвитку туристичного бізнесу необхідна державна підтримка і створення умов для ефективного керування рекреаційною сферою. Туристична діяльність може стати фактором стимулювання залучення інвестицій і перетворитись у важливий стимул регіонального розвитку.

Давиденко І.В.
ВПЛИВ РЕКРЕАЦІЙНО-ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ
Складні та неоднозначні трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України, знаходять відображення й в соціально-економічному розвитку регіонів. У цей період одним із перспективних напрямків може стати прискорений розвиток рекреаційно-туристичної сфери як такої, що має відповідне природно-ресурсне, певне інфраструктурне, трудоресурсне, організаційно-інформаційне забезпечення в ряді регіонів. На економіку регіону, її ефективне функціонування окрім інших причин впливає стан розвитку ринку рекреаційно-туристичних послуг.

Ринок рекреаційно-туристичних послуг – це система господарських зв’язків, де реалізується процес обміну рекреаційно-туристичних послуг на гроші та навпаки. Іншими словами, ринок рекреаційно-туристичних послуг – це сфера прояву економічних відносин між виробниками та споживачами рекреаційно-туристичного продукту.

Ефективність функціонування ринку рекреаційно-туристичних послуг визначається за допомогою багатьох показників, які можна об’єднати у декілька груп: показники соціально-економічного потенціалу рекреації і туризму; виробництва та реалізації рекреаційно-туристичних послуг; показники розвитку інфраструктури рекреаційно-туристичних підприємств; показники, що характеризують результати функціонування рекреаційно-туристичного ринку; витрати на виробництво рекреаційно-туристичних послуг; показники соціально-економічної ефективності рекреації і туризму.

Ефективна діяльність ринку рекреаційно-туристичних послуг регіону можлива лише за умов співпраці комерційних структур різного типу, форм організації та власності, що працюють у сфері рекреації і туризму і місцевої влади, що регулює рекреаційно-туристичну діяльність. Інструменти економічного регулювання, за допомогою яких регіональні органи управління можуть впливати на розвиток рекреаційно-туристичної сфери, складаються, насамперед, зі стимулювання розвитку підприємництва у цій галузі, планування та прогнозування рекреаційно-туристичної діяльності, удосконалення бюджетно-податкової системи, формування рекреаційно-туристичного ринку, де головними регулюючими факторами будуть попит та пропозиція рекреаційно-туристичних послуг.

Діяльність з використання рекреаційних ресурсів сприяє збільшенню товарообігу і розширенню сфери послуг, що призводить до зростання національного доходу. Рекреаційні послуги багатогранні. Вони є об’єктами купівлі-продажу. Праця, витрачена на виробництво рекреаційних послуг, реалізується на місці, тобто відбувається переміщення покупців до товару. Гроші, витрачені на ці послуги, поступають до різних секторів національної економіки і здійснюють прискорений кругообіг.

Додаткова вартість, яка створюється в економіці регіону, у процесі розподілу набуває форми прибутку господарюючого суб’єкту, заробітної плати робітників-резидентів, амортизаційних накопичень, а також є джерелом податкових відрахувань до місцевого і вищих бюджетів та позабюджетних фондів. При цьому до регіональних фінансів традиційно відносять регіональні бюджети та фінанси суб’єктів господарювання, які використовуються для задоволення регіональних потреб.

З іншого боку, функціонування сфери рекреації та туризму в регіоні може дати значний економічний ефект тільки при відповідному розвитку супутніх виробництв, які забезпечують як безпосередню діяльність галузей спеціалізації, так і необхідний об’єм використання і відтворення ресурсів. Іншими словами, виникає проблема забезпечення збалансованості регіональної економіки, єдності та протиріччя спеціалізації й комплексності розвитку регіону.

Таким чином, для економіки регіону рекреаційно-туристична діяльність може являти собою основу для економічного та соціального розвитку території, може бути джерелом її фінансових ресурсів, локомотивом регіонального економічного розвитку.



Свиридова Н.Д.
РЕГИОНАЛЬНЫЙ ТУРИЗМ, КАК ОБЪЕКТ ГОСУДАРСТВЕННОГО УПРАВЛЕНИЯ
Не нужно особо убеждать собравшихся в значении сферы туризма для социально-экономического развития общества. Эта сфера в настоящий момент характеризуется как один из видов экономической деятельности, которая быстро и динамично развивается, опережая по темпам роста доходов нефтедобывающую отрасль и автомобилестроение. Она обеспечивает десятую часть мирового валкового продукта. Феноменальный успех любой отрасли заключается в том, что в его основе лежит удовлетворение постоянно растущих потребностей людей и стремление к познанию окружающего мира.

Становится обидно слушать от людей скептические высказывания по поводу несостоятельности сферы туризма в нашем регионе, особенно от людей, имеющих отношение к органам управления областью. (Туризма в Луганской области не может быть - утверждают они).

Позволю с этим мнением не согласиться. В области имеются все необходимые условия для развития туризма: природно-рекреационные ресурсы. На территории области создано 4 природных заповедника гос. значения, чудотворные Кременские леса, озера, источники и многое другое), историко-культурное достояние, памятники архитектуры и мемориалы, некоторые из них уникальные (например, памятник Богоматери, посвященный 2000-летию Рождества Христова), самобытный фольклор, в т.ч. и шахтерский, культура слобожан и представителей многих других народов, которые нашли здесь свою родину.

За последние годы в области число объектов туристической деятельности увеличилось до 60, объем туристических услуг в среднем ежегодно возрастает в 1,5 раза. Объемы платежей в местный бюджет ежегодно возрастают во столько же раз.

Тем не менее, туристский потенциал не востребован туристами, т.к. материально-техническая база сферы не отвечает требованиям международных стандартов обслуживания и не имеет возможности для создания конкурентоспособного туристического продукта.

Одной из форм развития туризма является создание тематических парков. Ключом успеха в работе таких парков является создание условий, при которых посетителям хочется вернуться туда еще раз. Это возможно при организации надлежащего обслуживания и наличии рекреационных ресурсов.

Для реализации программ по созданию тематических парков необходимы не только финансовые ресурсы, но и четкое регулирование этим процессом со стороны государства. На сегодняшний день существует ряд предложений по созданию тематических парков в области. Так, в стадии разработки до сих пор остается программа создания Беловодского ландшафтного парка, которая имеет возможность создать условия для развития таких видов туризма, как конный, лечебно-оздоровительный, познавательный и др., что привлечет значительное число туристов в область.

На "полке" остается и план создания историко-этнографического музея-парка по отображению процесса добычи каменного угля и быта шахтеров и служащих определенной исторической эпохи (г. Стаханов, автор Авилов В.А.). В запустении находится и известный всему миру заповедник имени Юницкого (Беловодский район), где более ста лет назад начала действовать программа правительства России по высаживанию зеленых насаждений в степи с печью предотвращения эрозии почвы. Перспективными являются программы по созданию тематических парков в Краснодоне, Станице Луганской и др. местах области.

Рекреационный комплекс функционирует в высоко конкурентной и весьма подвижной экономической среде в условиях постоянно меняющейся институциональной сфере. Поэтому регулирование отраслью туризма должно быть комплексным и не сводиться лишь к рациональному использованию имеющегося ресурсно-рекреационного потенциала региона. Центральным органом индикативного регулирования и правления сферой туризма в стране является Министерство культуры и туризма. Печально, что отрасль, которая во всем мире считается отраслью экономики, приносящей третью часть дохода общества, в нашей стране отнесена к другой сфере, которая и без туризма нуждается в гос. поддержке. В области органы гос. управления этой сферой также находятся в составе структуры Управления культуры. При такой структуре управления сферой туризма в области вопросам его развития уделяется весьма поверхностное внимание и придается незначительное значение для экономики области.

Важно отметить, что в области практически отсутствует гос. программа развития сферы туризма на перспективу. Программа развития туризма в Луганской области, утвержденная 29 ноября 2002 г. не содержит конкретных мероприятий по развитию сферы, носит декларативный, общий характер. Такая программа должна быть основана на научных исследованиях отрасли, методических подхода к определению основных направлений развития отрасли, содержать конкретные мероприятия по развитию туризма в области.

Необходимо разработать не только программу развития туризма в области, но и паспорт туристско-рекреационного и курортного потенциала области, меры по активизации развития туризма. С этой целью необходимо создать научно-методический центр по вопросам развития туризма с привлечением научных кругов области для обобщения информации о туристско-рекреационном потенциале и преимуществах области. Задачами такого центра должны стать: создание единой информационной системы с базой данных о тур. услугах, маршрутах, объектах, средствах размещения туристов, ценах, транспортном обслуживании, услугах переводчиков и экскурсоводов.

Важным моментом в развитии сферы туризма является подготовка квалифицированных кадров для этой отрасли и повышение квалификации кадров, участие в специализированных конференциях и семинарах, ярмарках и выставках, проведение научно-исследовательской работы.

Алгоритм решения поставленных задач по совершенствованию системы государственного регулирования и управления развитием туризма состоит из четырех основных этапов:

1 этап - аналитический (обобщение информации о туристско-рекреационных преимуществах области);

2 этап - проектный (разработка программ развития туризма, создания тематических парков, инвестиционной деятельности в отрасли, паспорта о туристическом потенциале региона);

3 этап - реализация;

4 этап - корректировка программ и дальнейшее развитие туризма.

Литература

  1. Кифяк В.Ф. Організація туристської діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312с.

  2. Бейдик О.О. Рекреаційно – туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія. – К.: Видавничо – поліграфічний центр «Київський університет», 2001. – 395с.

  3. Дядечко Л.П. Экономика предприятий туристического бизнеса. – Донецк, 2003. – 172с.

  4. Статистичний щорічник Луганської області в 2003р. – Луганськ, 2004. – 571с.



Ветрова Н.М.
ПІДХОДИ ДО ЕКОЛОГІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ РЕКРЕАЦІЙНОГО РЕГІОНУ
Процес підтримки та корекції фізіологічного стану організму при відпочинку та саморозвитку – процес рекреації, потрібен для людини, котра витрачає в трудовій діяльності власні фізичні і розумові можливості. Роль рекреації людини підвищується в умовах високої інтенсивності і напруженості праці в сучасному виробництві, а також наростанні психологічних перевантажень. Особливе значення при організації ефективної рекреації людини має облік екологічного стану природних систем навколишнього середовища як визначального фактора рекреаційної діяльності. Ця теза заснована на обов'язковій особистій участі в рекреаційному процесі природних ресурсів, а саме таких як клімат, гідроресурси, бальнеологічні запаси, фітолікувальні, морські і пляжні ресурси, ландшафтне різноманіття. Тому зниження якісних характеристик навколишнього середовища стосовно норми позначається негативно на привабливості рекреаційної території, а по ряду показників може привести до втрати значущості території як придатної для організації рекреаційного процесу.

Проблеми стану навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки, впливу на здоров'я населення, на ефективність рекреаційної діяльності широко вивчалися вченими-екологами (Реймерс Н.Ф., Гошовський С.В., Рудько Г.І., Преснер Б.М., Данилов-Данільян В.І., Тарасенко В.С., Багров М.В., Боков В.О.), медиками (Каладзе М.М., Шибанов С.Е., Шибанов А.С., Ярош А.М., Солдатченко С.С., Коршунов Ю.П., Бессмертний А.Ф., Єфимова В.М., Воскресенська О.М.), економістами (Долішний М. І., Мамутов В.К., Амоша О.І., Дементьєва Т.М., Данілішин Б.М., Єфремов О.В., Бережна І.В., Хлобистов Є.В.). Однак аспекти екологічного менеджменту рекреаційного регіону на стратегічному рівні усе-таки вимагають додаткового осмислення.

В сучасних умовах керування рекреаційними територіями повинне в першу чергу бути екологічно збалансованим, тому розгляд підходів до формування стратегії розвитку рекреаційного регіону з урахуванням екологічної складової є актуальною проблемою.

Згідно з існуючими теоріями рекреаційного процесу, на території при наявності рекреаційних потреб суспільства для організації ефективних видів і форм рекреації різних груп населення може використовуватися наявна сукупність рекреаційних ресурсів, завдяки таким їхнім властивостям як лікувально-оздоровчий вплив, унікальність, історична і культурна цінність, естетична привабливість та інші. Загальновизнано рекреаційна діяльність розуміється як процес, що має не тільки фізіологічну і соціальну, але й економічну складову. При цьому пріоритетне використання території для рекреаційної спеціалізації повинне, з однієї сторони, враховувати рівень соціально-економічної доцільності її організації, а з іншого боку – екологічний потенціал використовуваного простору. В цьому випадку виникнення системної проблеми функціонування природних комплексів в умовах спрямованого впливу на них людини вимагає при побудові структур керування на території, усвідомлення комплексу впливу на природне середовище антропогенних процесів – сформованого і можливого, включаючи також власне рекреаційно-економічну діяльність.

Концептуально, при побудові цілісної стратегічної перспективи розвитку рекреаційної території необхідно забезпечити збалансовану взаємодію природних, технічних і соціальних підсистем рекреаційного середовища, що відповідає санітарно-гігієнічним і матеріальним потребам суспільства при збереженні природно-ресурсного й екологічного потенціалу території.

Необхідно відзначити, що рішення зазначеної задачі залежить від результатів оцінки рівня економічного розвитку й екологічного стану території; ресурсного потенціалу регіону; територіального і галузевого зонування території по видах ресурсів, оцінки можливих змін екологічних балансів території. Результати досліджень можуть забезпечити основу обґрунтування стратегічних перспектив рекреаційної діяльності стосовно реалізації принципу «Не нашкодь» ні рекреанту, ні навколишньому середовищу.

Слід зазначити, що стратегічне керування враховує цілий комплекс характеристик як зовнішнього оточення, ситуації в галузі, позиції в сегменті ринку, так і внутрішніх особливостей рекреації на окремій території. Екологізація стратегічного управління визначає наступні альтернативи: 1) стратегічний розвиток рекреаційної діяльності в регіоні, який не має перебільшень навантаження на природні ресурси; 2) стратегія стабілізації функціонування рекреаційних підприємств, якщо регіон має високий рівень навантаження на природні ресурси; 3) стратегія обґрунтування змін діючої спеціалізації в напрямку розвитку рекреаційного комплексу. При цьому екологічний менеджмент для рекреаційної території в процесі вибору стратегічних перспектив, повинен забезпечувати вимоги екологічної безпеки: оцінювати доцільність створення нових і розвитку наявних виробництв, підготовки трудових ресурсів і інших елементів діяльності на окремій території, включаючи небезпечні виробництва (можливі викиди, дисбаланс стану навколишнього середовища та інші), з огляду на вплив їх на природне середовище в цілому і на рекреаційні ресурси зокрема; необхідно передбачати перерозподіл продуктивних сил з територій, які урбаністичне перевантажені чи мають високі ризики екологічних небезпек.

Реалізація названих стратегічних альтернатив потребує підготовки системи заходів екологічної спрямованості, що регламентує ведення рекреаційно-економічної діяльності. У такій системі поєднуються соціально-організаційні, оціночно-прогнозні і технічні заходи, що дозволять уникнути неузгодженості екологічних параметрів території і показників рекреаційно-економічної діяльності.



Нагай І.Д.
ПЛАНУВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ ЗМІН НА ПІДПРИЄМСТВІ РЕКРЕАЦІЙНОГО ТИПУ
При здійсненні в Україні історично необхідної реформи в соціальному, політичному і економічному житті виникає багато складних проблем. Зовнішнє середовище, в якому діють нині підприємства рекреаційного типу, стає якісно іншим: постійно підвищується ступінь його невизначеності, з'являються невраховані чинники ризику. Управління повинне бути тепер більш пристосованим до ринкової саморегуляції. Все частіше говорять про нові підходи до стратегічного планування і управління підприємствами рекреаційного типу. Стратегічний менеджмент отримує все більше значення в управлінні фірмою. В рамках стратегічного менеджменту велика увага приділяється процесу виконання стратегії, де виникає необхідність проведення стратегічних змін. Проведення змін в організації призводить до того, що в ній створюються умови, необхідні для здійснення діяльності, відповідної вибраної стратегії.

Стратегічний менеджмент - це програмний спосіб мислення і управління, забезпечуючий узгодження цілей, можливостей підприємства і інтересів працівників. Він припускає не тільки визначення генерального курсу діяльності (поведінки) підприємства і організацію справи на його основі, але і підвищення мотивації, зацікавленості всіх працівників в його реалізації.

Стратегія для сучасних рекреаційних підприємств виступає не тільки як інструмент обгрунтування, вироблення і реалізації довгострокових цілей і задач виробничого, науково-технічного, економічного, організаційного і соціального характеру, не тільки як чинник, регулюючий діяльність організації до тих пір, поки намічені цілі і задачі не будуть досягнуті, але одночасно і як засіб зв'язку підприємства із зовнішнім ринковим середовищем.

Процес формування стратегії рекреаційного підприємства умовно можна розділити на два етапи: розробка і вибір стратегії, виконання стратегії.

Проведення змін в на підприємстві рекреаційного типу призводить до того, що в ньому створюються умови, необхідні для здійснення діяльності, відповідної вибраної стратегії. Необхідність і ступінь змін залежать від того, наскільки підприємство готово до ефективного здійснення стратегії. Проведення стратегічних змін є дуже складною задачею. Труднощі рішення цієї задачі в першу чергу пов'язані з тим, що всяка зміна зустрічає опір, який іноді може бути таким сильним, що його не вдається подолати тим, хто проводить зміни.

Основною стратегією конкурентоспроможності підприємства рекреаційного типу може бути комплексна стратегія по зниженню цін, підвищенню якості і підвищенні рівня обслуговування з метою проникнення на ринок і розширенню об'єму продажів.

Найбільш доречним при плануванні стратегічних змін є використання моделі “Калейдоскоп”. В новій організаційній структурі за основний принцип її побудови прийняте прагнення керівництва додати системі завершеність тих або інших научно-функціональних (економічних, фінансових, виробничо-технічних) циклів. Такий принцип додає чіткість виконуваним функціям, відповідальності за схвалювані управлінські рішення і забезпечує своєчасність і достовірність одержуваної генеральним директором інформації. Важливо і те, що керівник підприємства може оперативно ухвалювати коректуючи управлінські рішення.

Другий напрямок проведення стратегічних змін на підприємстві стосується організаційної культури. У результаті реалізації запропонованих заходів буде сформований чітко структурований і орієнтований на результат план роботи. Це дасть можливість підвищити зацікавленість усіх працівників та буде сприяти одержанню додаткового прибутку за рахунок залучення і комплексного продажу санаторно-курортних послуг.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка