Пояснювальна записка На освітній ступінь «Магістр» приймаються особи, які мають



Скачати 487.88 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації11.01.2018
Розмір487.88 Kb.
ТипПояснювальна записка
  1   2   3

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ФАКУЛЬТЕТ РЕЖИСУРИ І ШОУ-БІЗНЕСУ
КАФЕДРА РЕЖИСУРИ І МАЙСТЕРНОСТІ АКТОРА

Програма

фахового вступного випробування

ОС «Магістр»

Галузь знань 02 КУЛЬТУРА І МИСТЕЦТВО

за спеціальністю 026 "сценічне мистецтво"
Обговорено і схвалено

на засіданні

кафедри режисури і майстерності актора

Протокол № 15

від 29 лютого 2016 року

Київ-2016


Пояснювальна записка

На освітній ступінь «Магістр» приймаються особи, які мають:

- диплом про базову вищу освіту за напрямом підготовки «Мистецтво», спеціальністю «Театральне мистецтво», освітнього ступеня «Бакалавр», освітньо-кваліфікаційного рівня «Спеціаліст»;


- аналітичні здібності та схильність до науково-дослідницької, науково-творчої та науково-педагогічної діяльності.

Освітній ступінь «Магістр» передбачає готовність фахівця до виробничої діяльності, що потребує поглиблених фундаментальних і професійних знань, вмінь та навичок, а саме: науково-дослідницьких, спрямованих на роботу мистецтвознавця в наукових установах; науково-педагогічних, спрямованих на роботу викладача у вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації; науково-творчих, спрямованих на роботу режисера та актора в професійних театральних колективах.

Вступні випробування з фаху складаються зі здачі іспиту, що передбачає теоретичну перевірку знань (тестування).


Тестування

Передбачає перевірку теоретичних знань абітурієнтів із нормативних фундаментальних та професійно-орієнтованих дисциплін, спрямованих на формування професійного світогляду, необхідних для виконання виробничих функцій та спеціальних завдань визначених кваліфікацій. У даній частині також перевіряються аналітичні здібності абітурієнта у сфері встановлення взаємозв’язків між театральним мистецтвом та іншими гуманітарними, соціально-економічними, фундаментальними дисциплінами на міждисциплінарному та міжгалузевому рівнях.

Абітурієнт, що проходить теоретичні фахові випробування на освітній ступінь «Магістр», повинен володіти знаннями з:


  • історії театру,

  • історії образотворчого мистецтва,

  • історії музики,

  • історії режисури.


Критерії оцінювання знань вступників

На вступному випробуванні з фаху абітурієнт має можливість отримати від 100 до 200 рейтингових балів, що відповідає кількості правильних відповідей на тести. Загальна кількість тестових завдань – 50. Одна правильна відповідь оцінюється в 2 бали.

Кількість балів за вступне випробування = 100 + 2*X, де X – кількість правильних відповідей на тестові запитання. Особи, які отримали на фаховому вступному випробуванні менше 124 балів, не допускаються до участі в конкурсі.


Шкала оцінювання

100-200 балів

Критерії оцінювання знань вступників


190-200 балів (відмінно)

Виставляється вступнику, знання якого відрізняються високим рівнем творчого, критичного мислення, глибиною та міцністю розуміння нормативного матеріалу та питань з фахової підготовки. Кількість правильних відповідей: 45-50.

166-189 балів

( добре)


Виставляється вступнику, знання якого відрізняються достатнім рівнем самостійного та критичного мислення, міцністю розуміння нормативного матеріалу, вміння вільно, логічно та послідовно викладати матеріал, здатністю узагальнювати та інтерпретувати відповідь. Кількість правильних відповідей: 33-44.

124-165 балів (задовільно)

Виставляється вступнику, знання якого відрізняються недостатнім рівнем самостійного та критичного мислення, розумінням нормативного матеріалу та питань фахової підготовки. Кількість правильних відповідей: 12-32.

100-123 бали (незадовільно)

Виставляється вступнику у відповіді якого відсутні: знання нормативного матеріалу, також відсутній рівень самостійного та критичного мислення. Кількість правильних відповідей: 0-11.


Зміст програми
ІСТОРІЯ ТЕАТРУ
Античний театр

Народні джерела театрального мистецтва. Виникнення грецької драми й театру з сільських свят на честь бога Діоніса. Героїчні трагедії Есхіла, їх філософський зміст. Підвищення інтересу до людської особи й етична проблематика трагедій Софокла. Психологізм і проблематика трагедій Еврипіда. Політична сатира Аристофана. Театральна вистава в стародавній Греції. Облаштування театру. Актори. Глядачі. Театр стародавнього Риму. Побутова комедія Плавта і Теренція. Драматургія Сенеки.


Театр епохи Середньовіччя

Народні джерела середньовічного театру-ігри, обряди і свята. Гістріони та їх роль у формуванні європейського театру (ІХ – ХІІІ ст.). Гістріони як виразники стихійного бунтарства народних мас. Переслідування їх церквою. Панування в епоху феодалізму церковного театру. Еволюція релігійної драми від літургічної драми до містерії. Зростання міської (бюргерської) культури і розвиток міраклю, містерії, мораліте. Міракль – драматизація легенд про святих. Містерія – церковний жанр середньовічного релігійного театру (ХV – ХVІ ст.). Мораліте – повчальна і алегорична драма середніх віків(ХV – ХVІ ст.). Фарс (ХV – ХVІ ст.) – як початок комедійного жанру. Народні джерела фарсу і відображення в ньому психології середньовічного мешканця міста. Демократичність фарсу, його антифеодальна спрямованість. Зародження професіонального театру.


Театр епохи Відродження

Боротьба за визволення людини від феодально-церковних пут. Формування гуманістичного світогляду. Італійський театр. Два напрями у розвитку італійського театру: учено-гуманістичний і народний театри. «Учена комедія». Дж. Бруно, Н. Макіавелі. Комедія дель арте. Іспанський театр. Драматургія М. Сервантеса, Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, П. Кальдерона. Англійський театр. Своєрідність англійського гуманізму. «Університетські уми». Проблематика творчості Крістофера Марло – видатного попередника В. Шекспіра – найвеличнішого драматурга епохи Відродження. Періодизація його творчості. Його історичні хроніки, комедії. Узагальнення трагічного досвіду людства у великих трагедіях Шекспіра («Ромео і Джульєтта», «Гамлет», «Король Лір»).


Театр французького Класицизму

Відображення в драмі процесу становлення державності. Конфлікт між почуттям і обов’язком – основна сфера класицистської драми. Торжество суспільного розумного начала над стихією індивідуалістичних пристрастей в трагедіях П. Корнеля, Ж. Расіна. Традиції народної комедії в творчості Мольєра. Висміювання аристократів, духівництва, буржуазії («Тартюф», «Скупий», «Міщанин - дворянин», «Дон Жюан»).


Театр епохи Просвітництва

Провідні ідеї епохи Просвітництва: боротьба за утвердження розуму, науки, культури, мрія про «царство розуму». Просвітництво – ідейна підготовка буржуазних революцій в Європі. Боротьба буржуазного театру проти дворянства. Антипуританські течії в театрі. Привілейовані театри Лондона. Роль французьких просвітителів в історії театру. Різка критика дворянства й аристократії в творчості П. Бомарше. Особливості італійського Просвітництва. К. Гольдоні – ідеолог італійської буржуазії. К. Гоцці і його театральні казки.Роль німецького театру в класовій боротьбі періоду Реформації. Естетичні принципи і драматургія Г. Е. Лессінга. Естетичні принципи і драматургія Й. В. Гете. Драматургія Ф. Шіллера.


Французький театр кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Зародження в ХІХ ст. якісно нового театрального мистецтва в Західній Європі і США під знаком становлення капіталістичних відносин, бурхливих суспільних зіткнень, напруженої боротьби ідеологічних, естетичних і театральних систем. Могутнє піднесення усіх сфер суспільного життя і культури у Франції, яка дала світові видатних художників в усіх видах мистецтва. Французька буржуазна революція і Паризька комуна й театр. Творчість видатного драматурга романтика В.Гюго. Творчість О. Бальзака – найважливіший етап в розробці методу критичного реалізму. М. Метерлінк – видатний драматург і теоретик символізму. Драматургія Р.Ролана і режисура А.Антуана.



Німецький театр кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Слабкість традицій критичного реалізму в німецькій драматургії і театрі. Розвиток німецького натуралізму і наближеність його на перших порах до робітничого руху. Гергард Гаупман – найкращий представник німецького натуралізму. Ранні п’єси Гаупмана. Соціальна драма «Ткачі». Складність розуміння творчої еволюції Гаупмана. Пізня драматургія Гаупмана («Перед заходом сонця»). Скасування театральної монополії у 1896 р. і розвиток буржуазного театру. Криза придворного театру. Мейнінгенський театр. Його репертуар, мистецтво режисури, акторська система, гастрольна діяльність. Розвиток натуралізму в німецькому театрі. Режисерська діяльність Отто Брама. Творчий шлях Макса Рейнгардта – найкрупнішого німецького режисера. Заснування ним Малого театру в Берліні, робота в Камерному і Німецькому театрі. Йозеф Кайнц – найкрупніший актор-реаліст. Видатніший трагік Сандро Моісі.


Англійський театр кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Боротьба різних ідеологічних тенденцій в англійській драматургії. Оскар Уайльд – теоретик «мистецтва для мистецтва» як форми протесту проти буржуазного утилітаризму. Парадоксальна драматургія О. Уайльда («Ідеальний чоловік»). Драматург Б. Шоу – найкрупніший представник критичного реалізму. Шоу – театральний критик. Драматургія Шоу («Професія місіс Уоррен», «Пігмаліон»). Драматургія Д. Ґолсуорсі. Гордон Крег – актор і режисер, художник і теоретик театру. Символізм в творчості Крега. К. Станіславський і Крег. Реалістичні тенденції в англійському театрі. Незалежний театр (1891- 1897) і його боротьба за сучасний репертуар. Організація театру «Олд Вік» і вистави цього театру.



Французький театр ХХ ст.

Тема війни, усвідомлення уроків героїчного руху Спротиву. Повоєнна драматургія Жана Ануя. Подолання «філософії відчаю» і демократизація романтичного ідеалу в п’єсі «Жайворонок». Патріотична тема героїчного образу Жани Д’Арк – пам’ять про заповіти Спротиву. Драматургічна творчість Жана-Поля Сартра. Екзістенціалістська основа його ранніх п’єс. Елементи натуралізму і психологічної ускладненості. Розробка сучасної тематики в анти буржуазних п’єсах. Драма «Самітники з Альтони» - її антифашистська спрямованість. «Театр абсурду» - як вияв панічних настроїв «маленької людини», яка гостро відчувала трагізм свого існування у тогочасному буржуазному суспільстві, свою беззахисність у зіткненні з крупним капіталом. Показуючи приреченість людини, затиснутої в лещатах нелюдської, безглуздої, абсурдної капіталістичної дійсності, якій в таких умовах не лишається нічого окрім підкорення її алогізму (Йонеско), або покірного очікування смерті (Беккет), або руйнівного самогубного бунту (Жене), твори абсурдистів породжували у глядача думку про необхідність змін устрою суспільного життя. Творчість найкрупніших французьких режисерів Андре Барсака, Жана - Луі Барро, Жана Вілара. Творчий шлях ТНП (Національного Народного театру). Реформаторська діяльність Жана Вілара на посаді його директора. Створення у 1956 році Театру Націй. Організація в ньому міжнародних гастрольних фестивалів. Виникнення в Парижі у повоєнні роки нових прогресивних театрів. Творчість режисера Роже Планшеона і діяльність «Театру де ля Ссите.»



Німецький театр ХХ ст.

Експресіоністська драма, як відображення наростаючого революційного руху. Шлях від експресіонізму до реалізму Ернеста Толлєра. Шлях від експресіонізму до соціалістичного реалізму Фрідріха Вольфа. Його героїчна драма про матроське повстання «Матроси з Каттаро», антифашистська драма «Професор Мамлок». Творчий шлях найкрупнішого німецького драматурга і театрального діяча Бертольда Брехта. Формування новаторської естетичної теорії «епічного театру». Творчість Брехта в еміграції. Класичні твори епічної драми «Матінка Кураж і її діти», «Життя Галілея», «Кар’єра Артуро Уї, якої могло б не бути» та інш. Брехт – режисер і теоретик епічного театру. Експресіонізм в режисурі і акторському мистецтві.



Творчий шлях Ервіна Піскатора і його видатна роль в становленні революційного театру.
Російський театр другої половини ХІХ ст.
Драматургія і театр О. Островського. Роль О. Островського в створенні національного репертуару. Значення М. Єрмолової в духовному житті російського суспільства 80-90-х рр. Московський Художній театр до 1917 року, висвітлення на його сцені нових суспільних віянь, що формувались в середовищі російської інтелігенції. К.С. Станіславський, В.І. Немирович-Данченко. Історична роль Московського Художнього театру в утвердженні ідейно-естетичних принципів сучасності театру, сучасної режисури. Посилення революційних настроїв у провінціальних театрах. А.П. Чехов і театр. Драматургія Чехова – новий етап розвитку російської реалістичної драматургії. Водевілі Чехова. Основні драматургічні твори: «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри», «Вишневий сад». Виявлення в них суспільних настроїв російської інтелігенції в період піднесення революційного руху. Художні особливості п’єс Чехова – тонкий психологізм, підтекст, поєднання поетичності і звичайності. Новаторська програма МХТ і її зв’язок з ідеями передової російської естетики ХІХ ст. Використання в творчій практиці кращих досягнень світового театру. Створення К. Станіславським та В. Немировичем-Данченком МХТ. «Цар Федір Іоанович» О.К. Толстого – перша вистава МХТ. Історико-побутова лінія в репертуарі МХТ. Постановка п’єс Чехова в період 1898-1905 рр. – «Чайка», «Дядя Ваня», «Три сестри»,«Вишневий сад», «Іванов». Новаторство в трактовці п’єс Чехова в МХТ. Акторське мистецтво МХТ. К.Станіславський, В. Качалов, О. Кніпер - Чехова, Л. Леонідов та інш. Творчі принципи режисури Станіславського та Немировича – Данченко. Початок роботи Станіславського над системою виховання актора. Організація першої студії МХТ. Світове значення мистецтва МХТ.

Театр у 20-30-і рр. ХХ ст.
Репертуар театрів. Народження радянської драматургії. Орієнтація на класичну драматургію. Нове прочитання класики. Відображення в перших радянських п’єсах героїки революційної боротьби народу і перетворень на селі. Створення театралізованих масових вистав про революційні події і виникнення масового театрального руху. Агітаційно – політичні жанри, театралізовані суди, вистави диспути. Фронтові театри. Академічні театри. Діяльність Малого, Художнього і Олександрійського театру в перші пореволюційні роки. Процес демократизації аудиторії і складність обстановки в театральних колективах. Організація Третьої студії під керівництвом Євг. Вахтангова. Основні принципи режисерського мистецтва Вахтангова. Репертуар Третьої студії. «Принцеса Турандот», ії естетичне новаторство. Творчий шлях театру ім. Євг. Вахтангова після смерті його засновника і втілення в життя естетичної програми Вахтангова О. Поповим («Віринея» Сейфуліної). Історичне значення вистави. «Розлом» Б. Лавреньова в постановці Попова. Ідейно-творчий шлях театру В. Мейєрхольда в другій половині 20-х років. Публіцистичний характер його методу. Прагнення створити театр бойового політичного репертуару «Ричи, Китай», «Клоп», «Лазня», «Останній рішучий». Пошуки Мейєрхольдом нових засобів сценічної виразності. Класична драматургія в постановці Мейєрхольда. Творчість Михайла Чехова на сцені МХТ - Другого, його віртуозна акторська майстерність («Ерік - ХІV»). Гротескна режисура О. Дикого. «Оптимістична трагедія» В. Вишневського в постановці О. Таїрова – найвидатніший успіх Камерного театру. Різноманітність мистецьких етапів і напрямів в радянській режисурі 20-3 0 –х роках. Режисерське мистецтво К. Станіславського, В. Немировича-Данченка, Вс. Мейєрхольда, О. Таїрова, О. Дикого, М. Охлопкова, О. Лобанова. Різноманітність і багатство творчих індивідуальностей, стилів, манер і почерків артистів академічного театру. Актори МХТ – В. Качалов, М. Тарханов, О. Книпер – Чехова, М. Хмельов, Б. Добронравов, А. Тарасова, М. Яншин, О. Грибов. Майстри Малого театру П. Садовський, О. Остужев. Видатні майстри Б. Щукін та А. Коонен.

Український театр другої половини ХІХ ст.
Розвиток культури українського народу і посилення потреби в широко розгалуженому національному театрі. Розвиток театральних традицій українського народу аматорами. Російськомовні театри України – складова частина української національної культури. Дозвіл царського уряду професійним театрам показувати вистави українською мовою (1882) і його дискримінаційна суть. Народження унікального мистецького явища – театру корифеїв. Випередження світового театрального процесу його визначними митцями - М.П. Старицьким, М. Л. Кропивницьким, І.К. Карпенком-Карим, М.К. Садовським, П.К. Саксаганським, М.К. Заньковецькою.

Театр 20-30-х років ХХ ст.

Діяльність видатних митців дореволюційної сцени М. Заньковецької, М. Садовського, П. Саксаганського, Г. Затиркевич-Карпинської за нових історичних умов. Творчість видатного українського режисера, актора, театрального педагога й організатора театральної справи Леся Курбаса. Створення ним Мистецького об’єднання «Березіль». Один з провідних українських режисерів Гнат Юра. Заснування ним театру ім. І.Франка.




ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО
Графіка як вид образотворчого мистецтва
Графіка як вид образотворчого мистецтва. Малюнок, печатні художні твори, що базуються на мистецтві малюнку: численні види гравюри; їх власні виразні засоби та виразові можливості. Нове значення терміну, що виникло в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.., причини його появи. Лінія, контраст білого і чорного як основа мистецтва графіки. Функції, види, жанри, художні засоби графіки. Розвиток графіки як демократичного мистецтва великого соціального значення у ХХ ст., політична, газетна, журнальна графіка. Розподіл графіки по призначенню:Станкова графіка, яка отримала широке розповсюдження за доби Відродження. Її звертання до традиційних жанрів образотворчого мистецтва: тематичної композиції (А. Дюрер, Калло, Рембрандт, Хогарт, Гойя), літографії (Е. Делакруа, Дом’є, І. Репін), портрету (О. Д. Енгр, О. Кипренський), пейзажу (К. Хокусай, І. Шишкін, А. Остроумова-Лебєдєва), натюрморту (М. Врубель, А. Матісс).Лубок як специфічний вид станкової графіки. Книжковий та газетно-журнальний малюнок та мініатюра як ознаки рукописних книжок. Гравюра і літографія у печатних книгах. Ілюстрації, створення малюнка шрифту, загальне конструювання і оформлення як складові книжкової графіки. Карикатура як масовий вид газетно-журнальної графіки (В. Фаворський, В. Лебедєв, В. Клемке, Р. Кент).Плакат. Його виокремлення у вид торгової і театральної афіші у ХІХ ст. (Ж. Шере, А. Тулуз-Лотрек). Здатність швидко реагувати на актуальні події як якість політичного, агітаційного плакату (Д. Моор, В. Маяковський).Зв’язок графіки з сучасністю, що обумовлений розвитком поліграфії, різноманітними сучасними технологіями. Започаткування української графіки Г.Нарбутом (ілюстрації до казок „Горошеня”, „Снігуронька”, поеми „Енеїда” І.Котляревського). Розвиток кращих традицій попередників у творчості В.Касіяна (звернення до творчості Шевченка в картинах „Шевченко на Україні”, „Тарас Шевченко”, ряді гравюр до поеми „Гайдамаки”, циклі ілюстрацій до „Кобзаря”, творів М.Коцюбинського, Л.Українки, В.Стефаника). О.Кульчицької (офортах „Бора”, „Берізки”, гравюрах „Українські письменники”, „Народна архітектура”, ілюстраціях до „Слова о полку Ігоревім”, „Тіней забутих предків”), О.Пащенка (гравюрах „Київська сюїта”, „Відбудова Дніпрогесу”, ескізі ордену Б.Хмельницького), М.Дерегуса (циклі офортів „Шляхами війни”, на теми народних дум та історичних пісень, ілюстраціях до „Тараса Бульби” М.Гоголя, „Переяславської Ради” Н.Рибака, поем „Катерина”, „Наймичка” Т.Шевченка). О.Данченка (в галузі станкового живопису - „Визвольна війна українського народу 1648-54 рр.”, „Народні герої України”, „Корея”; в галузі книжкової графіки - оформлення книжок „Гомоніла України” П.Панча, „Енеїди” І.Котляревського, „Декамерона” Дж.Бокаччо).

Скульптура як вид образотворчого мистецтва.

Скульптура як вид образотворчого мистецтва, що базується на принципі об’ємного, фізично трьохмірного зображення. Головні виразні засоби – постановка постаті у просторі, відтворення її руху, пози, жесту, фактури, ліплення і обробки матеріалу, архітектонічна організація об’єму, вибір пропорції та ін. Різновиди скульптури: кругла, що розміщується в просторі і потребує кругового огляду, і рельєф, де зображення розміщується на площині, що являє собою його фон. Розподіл скульптури за змістом і функціями: монументальну, монументально-декоративну, станкову і скульптуру малих форм. Розрахованість монументальної та монументально-декоративної скульптури на певне архітектурно-просторове і природне оточення, їх здатність вирішувати великі ідейно-образні завдання (пам’ятники, монументи, меморіальні споруди). Походження скульптури у первісному суспільстві. Гуманістичний характер скульптури Стародавньої Греції, втілення в ній ідеалу гармонійно розвиненої особистості. Твори Мірона, Фідія, Праксителя. Місце і особливості скульптури у романському мистецтві і готиці. Втілення ідеалів ренесансного гуманізму в мистецтві Донателло; твори Мікеланджело як вершина мистецтва Відродження. Урочиста пишність, мінливість форм, зростання декоративних тенденцій у скульптурі барокко. Нове осмислення принципів класики в епоху Просвітництва: портрети Е. М. Фальконет, Ж.-А. Гудона у Франції, Ф. І. Шубіна, І. П. Матроса в Росії. Демократизація мистецтва скульптури, його реалістична спрямованість у ІІ половині ХІХ ст. Творчість М. М. Антокольського. Відродження тяжіння до синтезу у мистецтві модерну, місце в ньому скульптури, вплив сучасних течій (імпресіонізму, символізму) на її розвиток. Віддзеркалююча протиречний характер епохи пластика О. Родена, її вплив на національні школи: Е. А. Бурдель (Франція), С. Т. Коньонков, А. С. Голубкіна (Росія). Вплив експериментальних модерністських течій на скульптуру ХХ ст. Використання нетрадиційних матеріалів, введення принципу перетворення повсякденного предмету у скульптурний твір, так званий об’єкт, що заперечує художньо-пластичну форму. Пожвавлення розвитку скульптури на Україні на зламі ХІХ - ХХ ст. Роботи скульптора Л.Позена (пам’ятник М.Гоголю у Полтаві), М.Паращука та А.Попиля (пам’ятник А.Міцкевичу у Львові), П.Забіли (скульптурні портрети В.Боровиковського, М.Салтикова - Щедрина, В.Маковського). Сцени життя українського народу у станковій скульптурі Л.Позена. Розвиток українського скульптури за радянських часів. Композиції, портрети скульпторів І.Кавалірідзе, А.Страхова, Г.Півоварова. Різноманітність видів скульптури у повоєнному українському мистецтві: в галузі скульптурного портерту: портрети І.Кавалірідзе, М.Амосова роботи М.Вронського; в галузі монументальної скульптури – пам’ятник М.Щорсу роботи М.Лисенка, В.Бородая, М.Соходолова, пам’ятник І.Франко роботи Є.Миська, Д.Крвавича та ін., пам’ятник І.Котляревському роботи Г.Кальченка, меморіального ансамблю „Пагорб Слави” в Черкасах роботи Г.Кальченка, меморіального ансамблю „Український державний музей Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” роботи Є.Вучетича, В.Єлізарова, Б. Бородая.
Мистецтво Середньовіччя. Романський і готичний стилі (загальна характеристика).
Романський стиль (Х – ХІІ ст.) як один з важливих етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Система розвинутих феодальних відносин та ідеологія католицької церкви як соціальна основа романського мистецтва. Роль монастирських орденів у розповсюдженні романського стилю, його значення для розвитку культової архітектури. Компактність форм, ясність силуетів будівель, їх гармонічний зв’язок з природним оточенням. Масивність стін, їх товщина, вузькі прорізи вікон, ступенево поглиблені портали як характерні особливості архітектури. Високі башти як один з головних елементів архітектурної композиції. Розвиток у романських храмах ранньохристиянських типів базилікальної і центричної (круглої в плані) церкви. Самостійність кожної з головних частин храму, їх відокремленість одна від одної. Стійкість конструкції храму, що підкреслювалось сводами (переважно циліндричними, хрестовими, рьоберними, рідше - куполами). Роль настінного живопису у храмовому декорі в ранньому Середньовіччі; поступове проникнення в нього монументальних рельєфів, що прикрашають портал і фасадну стіну. Заміна у зрілому романському стилі плоского рельєфу більш високим, насиченими світовими ефектами (церква Сен-Сернен у Тулузі, церква Сен-Трофім в Арлі, церква Ла Трітініте в Каннах). Тип замку-фортеці з донжоном у французькій світській архітектурі романського стилю. Готичний стиль як завершальний етап у розвитку середньовічного мистецтва Західної та Центральної Європи, вплив на його формування католицької церкви, його культовий характер (за призначенням). Розвиток готики як відображення кардинальних змін у структурі середньовічного суспільства. Розвиток містобудівництва і громадської архітектури. Культові, світські будівлі, укріплення, мости як складові міських архітектурних ансамблів. Поступове перетворення замків феодалів у складні комплекси кріпосних, палацових і культових споруд. Собор як центр життя середньовічного міста. Собор як символ Всесвіту, його художній стрій, сполучення в ньому урочистої величі з пристрасною динамікою, численності пластичних мотивів зі строгою (суворою) ієрархічною системою їх сопідпорядкування, виявлення творчої величі зусиль людської спільноти. Готичний собор як уособлення перемоги людської інженерної думки. Каркасна і складна конструкція, що перемогла масивність романських споруд, створення динамічної єдності внутрішнього простору. Збагачення і ускладнення синтезу виразних засобів у мистецтві готики. Скульптура як основний вид образотворчого мистецтва, розвиток її пластичної форми та ідейно-художнього змісту. Рухливість постатей, їх спілкування один з одним. Органічне поєднання в готиці ліризму і трагічних афектів, піднесеної духовності і соціальної сатири, фантастичного гротеску і фольклорності. (Церква аббатства Сен – Дені, собори Шартрі, Реймсі, Амьєні, комплекс папського палацу в Авіньоні, ратуша в Брюселі).

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка