Поняття робочого часу та тривалість робочого часу згідно законодавства України



Скачати 221.3 Kb.
Дата конвертації28.12.2017
Розмір221.3 Kb.
ТипМетодичні рекомендації

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Васильківське районне управління юстиції



МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ НА ТЕМУ:
«Поняття робочого часу та тривалість робочого часу згідно законодавства України»

Матеріали підготовлені для використання в практичній роботі керівниками, юридичними службами підприємств, установ, організацій.


Васильківка 2014

ЗМІСТ:

Вступ

1. Поняття робочого часу

2.Тривалість робочого часу

3.Режим робочого часу та його регулювання

4.Облік робочого часу

5.Робота в нічний час

6.Надурочні роботи та порядок їх проведення

ВСТУП
Статтею 45 Конституції України передбачено, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу.

Виходячи з цього є важливим саме правове регулювання робочого часу, оскільки в усі часи було помічено, що роботодавець хоче бачити свого працівника на робочому місце довше, а кожний працівник, якщо це не пов’язано з погодинною оплатою, прагне як найшвидше залишити своє місце роботи.

У більшості західних країн нормальна тривалість робочого часу закріплюється в законах і колективних договорах, хоча у деяких країнах для більшості працюючих - тільки у колективних договорах.
Поняття робочого часу
Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається інтересів як працівника, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та інше майно роботодавця.

Трудове законодавство не дає визначення поняття робочого часу. Тому його визначено в науковій літературі.



Робочий час - це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду.

Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями.



Робочий тиждень - це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня.

На практиці застосовується два види робочого тижня: п'ятиденний або шестиденний.



Робочий день - це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи.

Тривалість робочого часу може бути предметом централізованого, локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання. За нових умов господарювання централізоване закріплення нормування робочого часу є юридичним засобом охорони праці та найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю.

Кодекс законів про працю України визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, що передбачено частиною 2 статті 50 Кодекса Законів про Працю України (далі-КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись і на індивідуально-договірному рівні.

У трудовому законодавстві відсутні прямі заборони що до зменшення тривалості робочого часу за згодою сторін трудового договору.
Тривалість робочого часу
Чинне законодавство України про працю передбачає, що робочий час розрізняється за тривалістю і виділяє такі види тривалості робочого часу:

- нормальну тривалість робочого часу;

- скорочену тривалість робочого часу;

- неповний робочий час.


Нормальна тривалість робочого часу
Частиною першою статті 50 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) встановлено нормальну тривалість робочого часу працівників, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними, ні трудовими договорами, в тому числі контрактами. Якщо ж працівник вступить у трудові відносини з кількома власниками на умовах сумісництва, то тривалість його робочого часу в цілому може перевищувати 40 годин на тиждень. При цьому слід мати на увазі, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (із змінами та доповненнями) для працівників державних підприємств, установ і організацій встановлено обмеження тривалості роботи за сумісництвом, яка не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день, а загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не може перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Скорочена тривалість робочого часу
Статтею 51 КЗпП визначено скорочену тривалість робочого часу. Це поняття означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов'язки, скорочується, але оплачується в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу, зокрема встановлюється:

- для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень;

- для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) - 24 години на тиждень. При цьому тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку;

- для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу не може перевищувати 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 163 «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня».



Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін.).

Відповідно до частини другої ст. 50 КЗпП підприємства, установи й організації мають можливість при укладанні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. Це цілком узгоджується з частиною першою ст. 9-1 КЗпП, згідно з якою підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. При встановленні в колективному договорі меншої норми тривалості робочого часу не може йтися про зменшення величини оплати праці, яка має провадитися за повною тарифною ставкою, за повним окладом. Тобто у цьому випадку норма тривалості робочого часу (хоча вона й менша) відповідає нормі оплати праці.

З часу набрання чинності Господарським кодексом України відповідно до частини шостої статті 69 підприємствам надано право самостійно встановлювати для своїх працівників скорочений робочий час.
Неповний робочий час і ненормований робочий день
Неповний робочий час може встановлюватися за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при прийнятті на роботу, так і через деякий час (ст. 56 КЗпП України).

Розрізняють неповний робочий день і неповний робочий тиждень.

При неповному робочому дні працівник щодня працює меншу кількість часу, ніж це потрібно за графіком або за правилами внутрішнього трудового розпорядку, наприклад не 8 годин, а 4.

При неповному робочому тижні замість скорочення тривалості робочого дня може бути скорочено кількість робочих днів протягом тижня. Зокрема, може бути обумовлено угодою роботу через день та ін.

Система праці за умов неповного робочого часу характеризується такими ознаками:


  • працівник зайнятий на роботі лише частину робочого часу, а оплата його праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від кількості виробленої продукції;

  • тривалість робочого часу для осіб, яких наймають на роботу з режимом неповного робочого дня або неповного робочого тижня, встановлюється власником за згодою з працівником;

  • для працівників, зайнятих протягом неповного робочого часу, робота є постійною.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язані встановити неповний робочий час за їхніми заявами:

  • вагітній жінці;

  • жінці, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда віком до 16 років, в тому числі ту, яка перебуває під опікою;

  • жінці, яка здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку.

Крім цього, робота на умовах неповного робочого часу може встановлюватися для пенсіонерів, інвалідів, інших осіб, які за станом здоров'я не можуть працювати протягом повного робочого дня. При цьому тривалість щоденної роботи, як правило, не може бути меншою ніж 4 години, а робочого тижня 20 та 24 години відповідно, при 5-ти та 6-ти денному робочому тижні.

Згода на роботу за умов неповного робочого часу оформляється наказом.

Робота за умов неповного робочого часу не призводить до обмежень трудових прав працівників, зокрема не обмежує їхніх прав на щорічну відпустку такої самої тривалості, як і при роботі з нормальною тривалістю робочого часу, не змінює узвичаєного порядку нарахування виробничого стажу, виплат, допомог із соціального страхування.

В деяких ситуаціях як виняток може вводитися ненормований робочий день. Відмінність ненормованого робочого дня від нормованого полягає в тому, що для працівників із ненормованим робочим днем мірою праці поряд із тривалістю робочого часу є також коло й обсяг обов'язків, що покладаються на них.

Ненормований робочий день є однією з умов праці деяких категорій працівників, робота яких у зв'язку із специфікою та характером їхньої праці не завжди вкладається в рамки нормального робочого дня.

Ненормований робочий день може встановлюватися для осіб адміністративного, управлінського, технічного й господарського персоналу, робота яких не здійснюється обліком за часом (агенти, консультанти, інструктори та ін.); для працівників, які розподіляють час для роботи на свій розсуд; для працівників, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості.

Юридичною підставою для віднесення працівників до категорії осіб з ненормованим робочим днем на підприємствах в організаціях та установах є відповідні списки посад та професій, що затверджуються при укладанні колективного договору та є додатком до нього.

Компенсацією за роботу понад нормальну тривалість робочого часу для таких працівників може бути надання додаткової відпустки, тривалість якої встановлюється колективним договором.

Можливий варіант, коли необхідна робота може виконуватися працівниками вдома, що значно скорочує витрати на виробництво. Вона має сезонний характер або короткочасною. У такому разі допоможуть знання про регламентування умов праці надомних, сезонних і тимчасових працівників.
Режим робочого часу та його регулювання
Розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного періоду називається режимом робочого часу.

Елементами режиму виступають:

1) час початку і закінчення роботи;

2) час і тривалість перерв;

3) тривалість і правила чергування змін.

На законодавчому рівні встановлюються лише окремі елементи режиму робочого часу. Так, Указом Президента України від 26 квітня 1995 року «Про введення на території України регіональних графіків початку робочого дня» передбачено введення рішеннями виконкомів обласних рад регіональних (місцевих) графіків початку робочого дня для однозмінних підприємств всіх форм власності.

Режим робочого часу передбачає 5-ти або 6-ти денний робочий тиждень, початок і кінець робочого дня, час і тривалість обідньої перерви, число змін протягом облікового періоду.

Відповідно до ст.57 КЗпП час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності.

При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.

Найбільш поширена робота в дві зміни, на деяких підприємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (ст.58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами у відповідності до ст.59 КЗпП повинна бути не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід).

Недопустиме призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Встановлені роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом графіки змінності є обов'язковими для сторін трудового договору.

Режим роботи з роздробленим робочим днем - вводиться в таких галузях, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня (наприклад, водії міського транспорту, робота яких інтенсивна вранці та увечері, у часи пік, вдень водії відпочивають; для тваринників час годівлі і доїння корів призначається у певний час).

На таких роботах робочий день може бути поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня (ст.60 КЗпП).



Гнучкий графік роботи - форма організації робочого часу, при якій для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому потрібне повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця).

Вперше такий режим роботи був передбачений Положенням «Про порядок і умови застосування (гнучкого) змінного графіка роботи для жінок, що мають дітей», затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 6 червня 1984 pоку. Неодмінною умовою має бути дотримання річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу - не більше 10 годин, а час перебування на підприємстві - не більше 12 годин, включаючи перерви.

30 травня 1985 pоку постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС були затверджені Рекомендації «Щодо застосування режимів гнучкого робочого часу на підприємствах, установах, організаціях народного господарства».

Гнучкий графік роботи встановлюється за погодженням між власником і працівником як при прийомі на роботу, так і в процесі роботи, за погодженням з профкомом і з урахуванням думки трудового колективу.

Елементами гнучкого графіка є:


  • змінний (гнучкий) робочий час - початок і закінчення робочого дня;

  • фіксований час - час обов'язкової присутності на роботі;

  • перерви для відпочинку і харчування; тривалість облікового періоду.

Режим з вахтовим методом організації робіт регламентується Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими Постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 pоку №794/33-82, в редакції від 17 січня 1990 pоку, a також Тимчасовим Положенням «Про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи», затвердженим наказом МНС України від 20 травня 1999 pоку №147.

Вахтовий метод - це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива. Вахтовий метод організовується за допомогою підсумованого обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок надається працівникам у місцях їх постійного проживання.

На роботу вахтовим методом можуть переводитись як підприємства в цілому так і їх окремі підрозділи або створюватися комплексні бригади для виконання визначеного обсягу робіт.

До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняється залучати осіб віком до 18 років, вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до 3 років, а також осіб які мають медичні протипоказання для такої роботи.

Обліковий період охоплює весь робочий час, а саме час у дорозі та час відпочинку, який припадає на цей календарний відрізок часу.

Робочий час і час відпочинку регламентуються графіком змінності, затверджуються власником за погодженням з профспілковим комітетом і доводяться до відома працівників не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Тривалість вахти не може перевищувати 1-го місяця, а в окремих випадках, з дозволу міністерства та відповідної профспілки – 2-х місяців. Тривалість робочого дня не повинна перевищувати 10 годин.

Власник зобов'язаний забезпечити працівників соціально-побутовими умовами, а саме проживанням, транспортом, спецодягом, щоденним гарячим харчуванням, медичним  обслуговуванням.

Режим ненормованого робочого дня відповідно до Рекомендацій «Про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці» затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 pоку №7 (із змінами внесеними наказом Мінпраці України від 5 лютого 1998року №18) встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу.

Міра праці таких працівників визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). У разі необхідності ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу.

На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.

Обов'язки працівників з ненормованим робочим днем повинні бути зафіксовані в трудовому договорі, посадових інструкціях, правилах внутрішнього трудового розпорядку таким чином, щоб була передбачена можливість виконувати ці обов'язки, як правило, в межах нормального робочого часу.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності, може застосовуватися для керівників, фахівців і робітників, а саме:


  • для осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;

  • для осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);

  • для осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем.

На підприємствах, в установах, організаціях список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів.

Колективним договором встановлюється конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки з кожного виду робіт, професій та посад.

Додаткова відпустка надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Ненормований робочий день потрібно відрізняти від надурочної роботи.


Облік робочого часу
Облік робочого часу - це виявлення і фіксація виходу працівника на роботу, отримання відомостей про фактично відпрацьований час кожним працівником. 

Облік робочого часу є необхідною умовою ефективного використання працівниками робочого часу, дотримання роботодавцем і працівниками нормативів робочого часу та організації оплати праці працівників.

Обліку у відповідних облікових документах (табелях, табельних картках тощо) підлягає фактично відпрацьований (фактичний) і втрачений час (прогули, запізнення, дочасне закінчення роботи тощо).

В облікових документах максимально чітко відображаються як час виконання працівником роботи (наприклад, відрядження, простій, надурочні роботи тощо), так і час відпочинку (наприклад, відгул або відпустка). 

Облік робочого часу може бути поденним і підсумованим.

При  поденному обліку  підраховується робочий час протягом кожного дня. Ця система застосовується за наявності точно встановленого нормального робочого часу, що має однакову щоденну тривалість.

При поденному обліку робота понад встановлену норму протягом одного робочого дня не може бути компенсована зниженням тривалості робочого часу в інші дні. 

Але, на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для такої категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ст.ст. 50, 51 КЗпП).

Такі правила щодо підсумованого обліку робочого часу  встановлює ст. 61 КЗпП, і застосовуються вони переважно для працівників таких галузей як транспорт, будівництво, комунальна сфера тощо.

При підсумованому обліку робота понад встановлену норму протягом одного робочого дня може бути компенсована зниженням тривалості робочого часу в інші дні, але в межах певного облікового періоду (місяць, квартал тощо). 

Передбачаючи можливість встановлення за певних умов підсумованого обліку робочого часу, Кодексом Законів про Працю України не передбачено ні максимальної тривалості робочої зміни, ні меж облікового періоду.

Ці питання регулюються колективним договором на основі ч. 2 ст. 13 КЗпП. Профспілковий комітет підприємства, установи, організації погоджуючи питання запровадження підсумованого обліку робочого часу повинен враховувати наступне: обов'язковою умовою запровадження такого обліку робочого часу є неможливість організувати роботу змінами нормальної тривалості.

До таких випадків належать: безперервність виробничого процесу, змінна організація праці (3 або 4 бригадні чи інші графіки змінності), необхідність цілодобового обслуговування (установи і організації охорони здоров'я, зв'язку, залізниця, аварійні та чергові комунальні чи рятувальні служби), роз'їзний або сезонний характер роботи.

Якщо виробничі і технологічні умови дають можливість встановлювати робочий день нормальної тривалості, то підсумований облік робочого часу запроваджувати не можна, оскільки він передбачений законом як виключення з правила.

Працівникам, яким встановлено підсумований облік робочого часу, щотижневі дні відпочинку можуть встановлюватись у різні дні тижня відповідно до графіків змінності. При підсумованому обліку робочого часу число днів щотижневого відпочинку в поточному місяці повинна бути не менше числа повних тижнів цього місяця. Ці дні виокремлюються у графіку змінності із загального числа вільних від роботи днів.

Робота в нічний час
Тривалість та випадки заборони роботи в нічний час визначені ст. 54 і ст. 55 КЗпП. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

Статтею 54 КЗпП визначено, що при роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину.

Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина третя ст. 51 КЗпП).

Отже, відповідно до зазначеного при роботі у нічний час скорочується лише тривалість зміни, а тижнева норма годин робочого часу не зменшується. Тому графіки змінності мають забезпечити відпрацювання 40-годинного робочого тижня.

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.

Згідно зі ст. 55 КЗпП забороняється залучати до роботи в нічний час :

- вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП);

- осіб, молодших вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП);

- працівників інших категорій, передбачених законодавством.

Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою (ст. 55, ст. 63 КЗпП) та за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172 КЗпП).

Не дозволяється залучення жінок до роботи в нічний час, крім галузей народного господарства, де праця жінок у нічний час викликана особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід, а також підприємств, де зайняті лише члени однієї сім'ї (ст. 175 КЗпП).


Над урочні роботи та порядок їх проведення
Роботи понад встановлену тривалість робочого часу є надурочними.

Як правило, надурочні роботи не допускаються. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати такі роботи лише у виняткових випадках, що визначені законодавством.

Дозволяється проведення надурочних робіт, що необхідні для оборони країни, а також для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків, при проведенні громадських необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування, при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих.

До виняткових випадків, що вимагають проведення надурочних робіт, належить також виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого состава чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення; продовження роботи в разі неявки працівника, який заступає, якщо робота не допускає перерви.

В останньому випадку власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни працівника іншим працівником.

Наведений в ст. 62 КЗпП перелік випадків, коли власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи, є вичерпним. Це означає, що власник або уповноважений ним орган не має права проводити надурочні роботи в інших, навіть поважних, з точки зору власника, випадках.



Застосування надурочних робіт як засобу приховання прорахунків, допущених в організації роботи, щоб надолужити час, втрачений через простої, недоліки у матеріально-технічному постачанні, є незаконним.

Надурочні роботи можуть проводитись власником або уповноваженим ним органом лише з дозволу профспілкового комітету підприємства.

Власник або уповноважений ним орган повинен звернутися до профспілкового комітету з письмовим поданням, в якому зазначаються: кількість надурочних робіт, що необхідні для проведення певної роботи; для якої мети це потрібно; причини, що викликали їх потребу, а також які категорії працівників необхідно залучити до надурочних робіт, перелік цих робіт і час їх проведення.

При розгляді таких клопотань на засіданні профспілкового комітету перевіряється дійсна необхідність у надурочних роботах, визначаються причини, що призвели до необхідності проведення надурочних робіт.

Дозвіл профспілкового комітету на проведення надурочних робіт повинен бути одержаний власником або уповноваженим ним органом до початку їх проведення. Тільки у надзвичайних випадках, коли неможливо одержати попередню згоду профспілкового комітету, надурочні роботи проводяться з наступним повідомленням про них профспілкового комітету.

До таких випадків слід віднести стихійне лихо, аварії, термінові вантажно-розвантажувальні роботи, неявку на роботу працівника, який замінює іншого, на безперервних виробництвах.

На власників підприємств, або уповноважені ними органи покладається обов'язок вести облік надурочних робіт кожного працівника.

Профспілкові комітети повинні здійснювати повсякденний контроль за додержанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про тривалість робочого часу і часу відпочинку, виявляти причини, що породжують надурочні роботи, і добиватися від власника або уповноваженого ним органу вжиття заходів щодо їх усунення.

Забороняється залучати до надурочних робіт: вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою.

За згодою інвалідів може здійснюватись залучення їх до надурочних робіт за умови, що така робота не суперечить медичним рекомендаціям.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Компенсуються надурочні роботи додатковою оплатою у розмірах, що визначені ст. 106 КЗпП. Компенсація надурочних робіт відгулом не допускається.



Крім надурочних робіт на підприємствах може проводитись чергування. Чергування – це перебування працівника на підприємстві чи в установі після закінчення робочого дня, у вихідні та святкові дні для вирішення невідкладних організаційних питань, що не входять до кола його службових обов'язків. Тому на працівників, що залучені до чергування, не можуть покладатися обов'язки сторожів, перевірки перепусток при вході і виході з підприємства чи установи, прибирання приміщень, оформлення документації тощо.

Методичні рекомендації підготував: головний спеціаліст Васильківського районного управління юстиції Дніпропетровської області Атаманюк І.Л.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка