Понятійний апарат з історії держави І права зарубіжних країн (термінологічний словник-довідник) київ – 2014 рік



Сторінка8/26
Дата конвертації23.10.2017
Розмір2.15 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   26

Л


Ландрат (Landrat) - 1. в Росії в 1713-1719 рр. радник від дворян повіту при губернаторі, 2. в Німеччині глава місцевого управління; 3. в деяких кантонах Швейцарії - законодавчий орган.

Ландтаг (нім. Landtag, від Land - земля, країна. Tag - збори) - 1. в Середні століття органи станового представництва в німецьких державах, 2. місцеві органи влади в окремих німецьких князівствах XVI-XVII вв.; 3. представницький орган Північнонімецького союзу (існував до утворення в 1871 р. Німецької імперії); 4. парламент Пруссії за Конституцією 1851 р., нижня палата якого обиралася на цензової основі, а верхня (т.зв. «палата панів») - формувалася королем. 5. за конституцією 1919 р. - парламент землі, що входить до складу Німеччини. 6. в ряді сучасних країн (напр., в Австрії) - місцеві представницькі органи.

Латини - спочатку громадяни громад, розташованих в Лаціумі (область в Італії), а з I в. до н.е. - особи, чий правовий статус був обмежений у порівнянні зі статусом квірінов.

Левелери - в Англії в епоху Революції радикальна політична течія, що висувало вимоги скасування монархії і встановлення республіки, проведення низки політичних, соціальних і економічних реформ і т.п.

Легісакційний процес (від лат. legis actio — дія, встановлена законом) – процесуально-правовий акт у давньоримському суспільстві, доступний лише римським громадянам, з певними, урочисто проголошуваними формулами та символічними діями, якими починався судовий спір або виконавче провадження. Засобами legis actio можна було здійснювати тільки домагання, що грунтуються на цивільному праві. Будь-яке відхилення від обов'язкових формальностей, що їх спершу знали тільки понтифіки, які ревно охороняли їх, призводило до програшу процесу. Загалом існувало 5 видів legis actio, у тому числі три з них — для позовного провадження: із внесенням процесуальної грошової застави, із символічним накладанням на боржника руки кредитора, із самочинним вилученням кредитором у боржника якоїсь речі або речей, із вимогою позивача про призначення судді, із вимогою до відповідача у 30-денний строк з'явитися до претора, який призначить суддю. Це був найстаріший вид республіканського судочинства, який існував приблизно до 126 до н. е. Він відзначався обтяжливим формалізмом, складною процедурою, мав яскраво виражений становий характер, був розрахований на досить обмежений господарський оборот. Сам процес складався із двох стадій: перша — у претора, друга — у судді. Претор мав на меті з'ясувати, чи заслуговують спірні відносини судового захисту. При цьому претор не був зв'язаний жодними законами. Якщо, на його думку, заявлена вимога підлягала захиcтy, то він передавав справу до суду, якщо ні — то відмовляв у наданні позовного захисту. Таким чином, не позов виводився із наявного права, а право виводилось із наданого претором позову. Це був один із способів ефективного розвитку права, оскільки претор, надаючи позов, виходив із потреб і вимог свого часу, надавав захист новим відносинам і відхиляв вимоги, які грунтувалися на застарілих законах. На другій стадії процесу спір розглядався суддею, який виносив у справі свій вирок, що не підлягав ні зміні, ні скасуванню.

Легіслатури - в США по Конституції 1787 р. законодавчі органи штатів.

Легітимна монархія - політичний режим, який встановився у Франції після реставрації Бурбонів в 1814 р. і проіснував до 1848 р. Легітимною монархією він називався тому, що права і повноваження короля були регламентовані в Конституційних хартіях 1814 р. і 1830 р.

Лен (нім. Lehn) - в середньовічній Німеччині земельне володіння (або інше джерело доходу), подароване верховним правителем (сюзереном) будь-якій особі (васалу) на умовах виконання військової або адміністративної служби. Спочатку Л. надавався на певний термін. З XII в. був, як правило, спадковим даруванням (феодом). В ході ленних пожалувань остаточно склалася ієрархічна система феодального землеволодіння в Німеччині. Нерідко терміном Л. іменуються також аналогічні форми феодального землеволодіння в інших країнах.

Ленне право - право, що визначало відносини між васалом і сюзереном. У німецькій середньовічної правовій системі Л.П. представляло відокремлений комплекс правових норм, що стосувався вищого феодального стану (існувало поряд із земським, міським і канонічним правом).

Лізгольдери - в Англії орендарі будинків або квартир за договором майнового найму.

Літи - напіввільне населення у німецьких племен франків і саксів (у лангобардів їм відповідали альдії, у англо-саксів - лети). Займали проміжне положення між вільними общинниками і рабами. У процесі формування феодальних відносин вливалися в клас феодально-залежного селянства. Полусвободный слой населения у герм. племен; фигурируют во мн. Варварских правдах (Салической, Рипуарской, Саксонской, Тюрингской, Фризской; в Лангобардских законах - под термином альдии; у англо-саксов им соответствовали леты). Занимали промежуточное положение между свободными общинниками и рабами. В отличие от рабов, Л. могли иметь землю, скот, собственный инвентарь (нек-рые имели даже рабов, что отражало имуществ. расслоение внутри Л.), вступать в имуществ. сделки с разрешения господина и др. Л. значительно отличались и от свободных: они находились почти в полной личной зависимости от господина, их вергельд был равен половине вергельда свободного, их держания были обложены небольшим оброком. Этот слой произошел еще в дофеод. период (по-видимому, при переходе от родовой общины к земледельческой) в результате имуществ. расслоения в среде свободных чл. племени (объяснение происхождения Л. преим. в результате завоеваний, распространенное в бурж. историографии, сов. историками отвергается). В процессе феодализации в положение Л. попадала часть прежде свободных общинников, а зависимость Л. приобретала феод. характер - Л. стали составной частью формировавшегося класса феод.-зависимого крестьянства. Из Л. произошли саксонские феод.-зависимые латы.

Літеральні контракти – це договори, які укладалися письмово (litterae — письмо; libra — літера; litteris fit obligatio — зобов'язання, що виникало внаслідок запису, письма). Письмові договори не мали широкого поширення у Стародавньому Римі, оскільки письменним було лише вузьке коло населення. Найдавнішою формою письмових договорів були записи у прибутково-видаткових книгах. Для римлян взагалі була характерною ретельність ведення господарських справ. Письмовий контракт укладався у формі запису в прибутко-во-видатковій книзі. Однак порядок здійснення таких записів нам невідомий. Припускають, що кредитор робив відповідний запис у своїй книзі про видачу боржнику певної суми грошей на сторінці «Видатки». Боржник зобов'язаний був зробити такий запис у своїй книзі на сторінці «Прибуток». Записи робилися на основі досягнутої угоди, без якої договір неможливий. За літеральною формою могли укладатися будь-які договори. За цією формою часто укладалась новація. Записи в прибутково-видаткових книгах кредитора могли бути односторонніми, без матеріальної основи договору. Крім того, якщо запис робився на основі вже чинного договору, це не виключало подвійного стягнення з боржника. Недобросовісний кредитор у таких випадках міг вимагати оплати неіснуючого боргу чи на основі двох договорів, чи раніше укладеного, а потім оформленого в прибутково-видатковій книзі. Іншими словами, літеральний договір у формі запису в прибутково-видаткових книгах не виключав зловживань з боку кредитора. Тому в класичний період ця форма договору поступово втратила своє значення, поступившись простішим і доступнішим формам літеральних контрактів. Одна з форм літерального контракту, яку претори широко практикували в класичний період, був синграф — фіксований у письмовому документі факт передачі кредитором певної суми грошей боржникові. Він складався від імені третьої особи, підписувався боржником і свідками, що були присутні при цьому. Однак процедура складання синграфу була обтяжливою і надто формалізованою: вимагалась присутність свідків, сторони змушені були повідомляти свідкам зміст договору, що не завжди відповідало їхнім інтересам. Внаслідок цього в період домінату синграфи поступово втрачають своє значення, а замість них з'являється інша форма літерального контракту — hirograf. Хірограф — це боргова розписка, що складалася від імені першої особи боржником і підписувалася ним.

Лицар, рицар (пол. rycerz, від нім. Ritter, «вершник»; лат. miles, caballarius, фр. chevalier, англ. knight, італ. cavaliere) — середньовічний шляхетський титул в Європі. Лицарство виникло у франків в зв'язку з переходом у VIII ст. від народного пішого війська до кінного війська васалів. Піддавшись впливу церкви та поезії, воно виробило моральний та естетичний ідеал воїна, а в епоху Хрестових походів, під впливом виниклих тоді духовно-лицарських орденів, замкнувся у спадкову аристократію, що усвідомлювало себе міжнародним військовим орденом. Посилення державної влади, перевага піхоти над кіннотою, винахід вогнепальної зброї та створення постійного війська до кінця Середньовіччя перетворили феодальне лицарство в політичний стан титулованої знаті.

Логофе́т (греч. λογοθέτης, лат. logotheta, итал. logoteta, рум. logofăt; от λόγος — здесь: постановление, приказание, счёт, отчёт и θέτης — кладущий, налагающий) — высший чиновник (аудитор, канцлер и т. п.) царской или патриаршей канцелярии в Византии, а затем и в некоторых Восточных Церквях. Церковный логофет был хранителем патриаршей печати, заведовавший патриаршей канцелярией и её архивом; на нём же лежала денежная отчётность по патриархии; он часто состоял членом патриаршего суда. Их обязанности описывает Георгий Кодин в «De officialibus palatii Constantinopolitani etc». Гражданские логофеты отвечали за различные отрасли государственных расходов: логофет частных имуществ, логофет секретов, логофет стада, логофет воинского казначейства, логофет почты. Великий логофет заведовал государственным казначейством.

Лоялісти (англ. loyalist — «вірнопідданий», «монархіст», від англ. loyal — «вірний», «лояльний») — колоністи, які проживали в англійських колоніях Північної Америки і під час Війни за незалежність 1775-1783 рр. відстоювали інтереси метрополії.   В основному це були крупні землевласники, плантатори-рабовласники, торговці, королівські чиновники, англіканське духовенство. Лоялісти виступали за збереження північноамериканських колоній у складі Великобританії. Вони служили в англійськіой армії, всіляко чинили спротив самовиголошеній місцевій владі аж до заколотів і саботажу. По закінченню війни близько 100 тисяч лоялістів войны около 100 тысяч лоялистов емігрували, в основному в Канаду і на Багами, де отримали, як винагороду за вірність короні, земельні ділянки.

Лугаль - правитель і верховний жрець міста - держави в Стародавній Месопотамії.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   26


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка