Понятійний апарат з історії держави І права зарубіжних країн (термінологічний словник-довідник) київ – 2014 рік



Сторінка5/26
Дата конвертації23.10.2017
Розмір2.15 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

Е


Евпатріди - в Аттиці представники родоплемінної знаті, що володіли в архаїчну епоху всією повнотою політичних прав і були найбільшими власниками землі.

Едикт - в Римській державі розпорядження магістрату, що зберігає свою юридичну силу до закінчення строку повноважень особи, яка його видала.

Еділи - посадові особи, що виконували поліцейські функції в Римі, наглядали за порядком на форумі (курульні еділи) і збереженням державної скарбниці (ерарні еділи).

Еклесія - народні збори, вищий орган влади в Давніх Афінах у VI-IV ст. до н.е.

Екло́га (от греч. εκλογή — вибір) — краткий збірник візантійського законодавства (лат. Ecloga Basilicorum). Представляв собою скорочену добірку-компіляцію з кодифікації імператора Юстиніана, а також наступних актів візантійських імператорів, з метою целью зробити законодавство більш доступним для населення. Еклога створена в епоху правління імператора Льва III Ісавра в першій половині VIII ст. (приюлизно в 726 р.). Еклога складається з 18 розділів, які містять в собі, головним чином, норми зобов’язального, сімейного, спадкового, кримінального і кримінально-процесуального права. В цілому, вона відобразила зміни, що відбулися у громадському і політичному житті Візантійської імперії, наблизивши тим самим законодавство до норм християнської моралі. Збірник законів Еклоги був доволі популярним у слов’янських країнах.

Екстраординарний процес - форма цивільного процесу в Римі, що зародилася в I в. н.е. і пов'язана з діяльністю імператорських судів. Формулярний процес був нормальним цивільним процесом не тільки в кінці республіки, але й протягом усього періоду принципату. Однак з встановленням імперії поряд з цим нормальним процесом, розділеним на jus і judicium, розвивається так званий екстраординарний процес, який не знав цього поділу. Заміна формулярного процесу екстраординарним означала докорінну зміну в ряді основних принципів. Зокрема, розгляд справ втратив публічний характер, усний процес замінювався письмовим, що було порушенням демократичних принципів попередніх видів процесу. Якщо у формулярному процесі розгляд справи по суті і саме рішення в ідеї ґрунтувалися на згоді сторін, то тепер весь процес будується на засадах влади; рішення є не думкою третейського судді, а владним наказом носія влади. Цей загальний характер нового процесу позначається на всьому ході розгляду справи. Процес розпочинався поданням позивачем скарги, яка заносилась до протоколу судової установи і потім офіційно повідомлялась відповідачу. Виклик до суду здійснювався вже офіційно за участю представника державної влади. На противагу попереднім видам процесу в екстраординарному процесі допускалось оскарження судового рішення у вищу інстанцію - аж до імператора. Однак до імператора доходили лише найважливіші справи - цивільні та адміністративні. Таке оскарження дістало назву apellatio - апеляції.

Ельблонська книга або Польська правда ХІІІ ст. – джерело польського феодального права, за яким життя і майно заможних класів захищалося суворіше, ніж простолюду. Так, крадіжка коня оцінюється штрафом у 12 гривень, але, якщо кінь князівський, штраф зростає до 70. Крадіжка з будинку селянина чи рицаря-шляхтича карається однаково – 12 гривень, але з князівського підвалу – уже 50. За вбитого, знайденого на території села чи міста, якщо убивця невідомий, несеться колективна відповідальність. Після смерті бездітного рицаря його майно переходить до дружини, після смерті кмета (не закріпачений селянин) – до пана, а дружині зостається лише постіль.

Емфіте́взис — це довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення. Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта). Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди. Об'єктом емфітевтичного права є користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній, комунальній або державній власності. До земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя — рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги, а також несільськогосподарські угіддя (ст.22 ЗК). Таке користування має обмежений характер, оскільки власник передає емфітевті право володіння та право цільового користування земельною ділянкою, зберігаючи за собою право розпорядження нею. Сторони можуть звузити межі цільового використання земельної ділянки, наприклад, зазначивши, що вона має використовуватися під ріллю або багаторічні насадження тощо. Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір про емфітевзис). За договором про емфітевзис власник земельної ділянки відплатно чи безвідплатно передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Договір про встановлення емфітевзису формально є консенсуальним, оскільки для виникнення емфітевтичного права не вимагається передачі земельної ділянки. Водночас реалізувати це право раніше, ніж будуть встановлені межі ділянки на місцевості, неможливо, оскільки до цього приступати до використання земельної ділянки забороняється законом (ст. 125 ЗК). Отже, виникає ситуація, подібна до тієї, що має місце при переході права власності за договором: момент укладення договору і перехід речового права не збігаються в часі (ст.334 ЦК). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Епанагога (гр. epanagoge, букв. - Зведення, повернення), настанови для суддів, складені у Візантії після 879 р. Розроблено на основі Прохірона.

Епонім – застосовується у трьох значеннях:

1. У давньогрецькій міфології - бог, герой або людина, що давали назву


місту, громаді або року;

2. У давніх афінян перший з дев'яти архонтів, іменем якого позначався рік;



3. Особа, яка дає чому-небудь своє ім'я.

Ерли (від др.-англ. еorl - людина, воїн) - знатні люди в стародавніх англо-саксонських правдах (VII ст.) В протилежність рядовим общинникам - Керлам. Звання Е. збереглося і після нормандського завоювання (1066 р.), але поступово перетворюється в почесний титул, не пов'язаний з особливою службою, невідчужуваний, неподільний і переходить до старшого в роді. Відповідає континентального титулу «граф».

Ефори - вищі посадові особи у Спарті, що обиралися строком на один рік в числі 5 осіб.

Ешевени (фр. echevins, від позднелат. Scabini) - посадові особи в північних містах феодальної Франції, що володіли адміністративними та (або) судовими функціями. Призначалися сеньйорами або обиралися городянами. Інститут Е. скасований в 1789 р. в ході Великої французької революції.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка