Понятійний апарат з історії держави І права зарубіжних країн (термінологічний словник-довідник) київ – 2014 рік



Сторінка20/26
Дата конвертації23.10.2017
Розмір2.15 Mb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   26

О


Ордонанс (фр. ordonnance) — указ короля у Франції. До революції 1789 року ордонанси мали силу закона.

Особи «свого права» (personaе sui iuris) - в римському приватному праві суб'єкти, що володіють повною правоздатністю; до осіб «свого права» відносилися домовладики, а також всі ті, хто не перебував у чужій батьківської влади.

Особи «чужого права» (personaе alieni iuris) - в римському приватному праві - суб'єкти, що перебувають у владі домовладики і не володіють правоздатністю.

Омаж - (фр. hommage, від homme - людина, в значенні васал) - в Західній Європі періоду середньовіччя особлива символічна церемонія оформлення васального договору (див. Васал). Із зовнішнього боку О. виглядав наступним чином: уклінна, беззбройна, з непокритою головою людина вкладала з'єднані долоні в руки сеньйора з проханням прийняти його в васали. Сеньйор піднімав його, і вони обмінювалися поцілунками. З XI в. О. супроводжувався, як правило, передачею васалу земельного феоду (лену).

Октруа (octrois) - в Середні віки внутрішні податки, що стягувалися при ввезенні товарів на феодальні, міські території. О. називалися також і привілеї монопольних торговельних компаній XVI-XVIII вв. У XIX в. скасовані в більшості країн в результаті створення єдиного внутрішнього ринку.

Органічні закони - у Франції законодавчі акти, що містять у собі поправки до Конституції, прийняті в порядку, обумовленому Конституцією.

Ордалія - ​​судовий поєдинок, випробування, що служить засобом доведення правоти учасника звинувачувально-змагального процесу.

Основний закон ФРН (нім. Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland) - конституція Німеччини, в якій закріплені основи правової та політичної системи країни. Особливе значення в Основному законі країни, яка пережила досвід націонал-соціалізму, придбали основні громадянські права. Основний закон ФРН набув чинності 24 травня 1949 тільки на території західних окупаційних зон, і спочатку передбачався його тимчасовий характер: очікувалося, що радянська зона окупації Німеччини незабаром об'єднається з іншими, чим і пояснюється така назва конституції. В Основний закон ФРН в 1949 р. були інкорпоровані статті 136, 137, 138, 139 і 141 Веймарської конституції, які діють до теперішнього часу. Інші норми Веймарської конституції, не суперечили Основному закону, діяли в якості звичайного права ФРН до 60-х років. У 1957 році до складу ФРН на правах землі увійшов Саар, і Основний закон став діяти і там. Територія Західного Берліна увійшла до Федеративної Республіки одночасно зі східними землями. Об'єднання країни відбулося лише 3 жовтня 1990 року, і з цього року Основний закон ФРН став конституцією всього німецького народу. Преамбула Закону містила вказівку на його тимчасовий характер до об'єднання Німеччини і прийняття нової Конституції. Конституційна комісія, яка приступила до роботи після приєднання НДР до ФРН у 1990 році, дійшла висновку про те, що необхідність прийняття нової конституції відсутня, і положення про тимчасовий характер Основного закону було видалено з преамбули.

Остракізм - в Стародавніх Афінах і деяких інших давньогрецьких полісах вигнання за рішенням народних зборів за межі поліса строком на 10 років осіб, які становлять небезпеку для державного ладу.

Охоронний сенат - за Конституцією Франції 1799 верхня палата парламенту, на яку були покладені повноваження по здійсненню контролю за відповідністю прийнятих законодавчих актів Конституції.

П


Палата депутатів - відповідно до Хартіії 1814 р. нижня палата парламенту Франції, обирається на цензової основі з числа осіб, які досягли 40 років.

Палата перів - відповідно до Хартіії 1814 р. верхня палата парламенту Франції, склад якої призначався королем; членство в Палаті перів було довічним і спадковим.

Панування права (the rule of law) - в англосаксонському праві доктрина, яка є еквівалентом концепції правової держави (Rechtsstaat) в країнах континентальної Європи. Відповідно до доктрини the rule of law пріоритетним значенням володіє «ідея права», що стоїть вище будь-якого закону (і реалізує себе в актах безпосереднього правозастосування, насамперед у прецеденті).

Пандекты — сборники, содержащие полное изложение материалов, относящихся к какому-л. вопросу. Свод решений древних римских юристов, имевших силу закона

Пандектна система - один із способів систематизації приватноправових норм, що склалися у світовій практиці (поряд з інституціональним) на основі структури «Дигест» Юстиніана. Полягає в тому, що норми цивільного кодексу поділяються на загальну та особливу, або спеціальну, частини. До загального розділу включаються норми, що регулюють відповідно загальні питання (об'єкти і суб'єкти права, правоздатність, дієздатність, підстави виникнення і припинення правовідносин). За П.с. побудовано Німецьке цивільне уложення 1896 р.

Партикуляризм (від лат. particula - невелика частина, лат. particularis — частковий). Партикуляризм як термін широко використовується в історичній літературі, особливо по відношенню до середніх віків и означає політичну раздробленність, характерну для певного періоду розвитку феодальної держави, Феодальні сеньйори і міста прагнули набути максимально можливої політичної, адміністративної і судової самостійності. Класичним прикладом цих процесів є майже вся історія Священої Римськой імпериії.

Патриції (лат., від батько) має два значення:

1. Родова аристократія в Стародавньому Римі, яка тримала в своїх руках громадські землі, всю повноту влади і протиставляла себе плебеям.



2. За середньовіччя в більшості країн Західної Європи особи, які належали до міської аристократії.

Північно-Німецький союз - об'єднання 28 німецьких держав під егідою Пруссії, створене в 1866 р. Вищим представницьким органом Північно-Німецького союзу був Загальносоюзний рейхстаг, а головою - президент Союзу, яким був прусський король.

Пандектне право - римське приватне право, що діяло в зміненому вигляді на території Німеччини XIV-XVI ст. Свою назву отримало по головній частині Зводу Юстиніана - Пандект, або дигест. З введенням у 1900 р. Німецького цивільного уложення припинило існування, хоча багато його положень були сприйняті новим цивільним правом.

Пандекти (лат. pandectae, від гр. Pandektes - всеосяжний) - в Стародавньому Римі твори найбільш відомих юристів, побудовані у вигляді коротких витягів із законів та робіт попередніх авторів. Широку популярність здобули П., що склали другу частину Кодифікації Юстиніана (найбільш поширена назва-дигести). П. розглядалися як збірники чинного права і як підручники.

Паризький парламент - вищий судовий орган Франції старого порядку. З XV століття - найбільш значущий серед провінційних парламентів, що створювалися за його образом і подобою в різних регіонах країни. Парламент виріс з королівської ради. При перших Капетингах це було неформальне зібрання васалів і прелатів короля, на яких розбиралися поточні політичні та правові питання. У XII столітті склад суду поповнюють професійні юристи. Монарх все частіше делегує свої судові повноваження цьому органу. На сесіях, або дебатах також розбиралися скарги на дії бальї - королівських представників на місцях.

Пентакосіомедімни - після цензовой реформи Солона вищий майновий клас населення Аттики, річний доход яких дорівнював 500 медимнам збіжжя.

Перегріни - в Стародавньому Римі чужоземці, які не мали політичних і громадянських прав. Указом імператора Каракалли від 212 р. всім перегрінам були надані права римського громадянства.

Періекі - жителі гірських областей Лаконики, особисто вільні, але не мали громадянських і політичних прав.

Плебе́ї - незнатне вільне населення Стародавнього Риму, яке не входило в родові общини і не мало права на землю, а також політичних прав на відміну від патриціїв. Спочатку тільки патриції становили «Римський народ». Плебеї не могли брати шлюб з патриціями, їх не обирали на громадські посади, вони не отримували своєї частки землі під час поділу захоплених територій їх не включалося в триби, тобто вони не могли входити до складу давніх родів і вважатися «римським народом»
Плебейські трибуни - спеціальні посадові особи, що обиралися народними зборами для захисту інтересів плебсу.

Позитивне право (від лат. posit - покласти) — термін теорії права, який означає право, визначене законодавством у рамках конкретної правової системи, тобто право, чинне в даному суспільстві. Позитивне право протиставляється теоретичній концепції природного права, як права, визначеного самою природою. Це є штучне право, що виходить від держави і суспільства, виражено в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади.

Поліс (грец. πόλις, лат. Cìvitas) - цивільна громада в Древній Греції і Древньому Римі, місто - держава.

Потестас - сукупність адміністративних повноважень магістрату.

Постглосатори - в Середні віки італійські та французькі юристи, що займалися тлумаченням норм і уривків з Зводу Юстиніана, що були в роботах глосаторів. П. називають також коментаторами, оскільки вони вивчали римське право не в джерелах, а по глосам (коментарям), і консіліаторами,оскільки однім з видів їх діяльності була дача консультацій - consilia - з юридичних питань, де потрібно було узгодити думки та правові джерела. Діяльність П. зіграла величезну роль в процесі рецепції римського права.

Право «мертвої руки» - у феодальній Франції перехід майна селянина після його смерті сеньйору.

Право першої ночі (лат. jus primae noctis) - одна з середньовічних феодальних повинностей, яка полягала в тому, що сеньйор проводив з нареченої свого селянина першу шлюбну ніч. У міру зростання опору селян і заміни натуральних повинностей грошовими П.п.н. було замінено грошовим викупом.

Право справедливості - в англо-американській правовій системі частина пpeцeдентного права, що складалася з рішень англійського суду канцлера, який існував з XV до кінця XIX ст. При необхідності вийти за жорсткі рамки закритої системи сформованих в загальному праві прецедентів канцлер давав своє рішення питання, яке вважалося не юридичним, оскільки приймалося поза рамками загального права, але відповідало вимогам справедливості. Лордом-канцлером використовувалися принципи канонічного і римського права, що допомагало подолати багато застарілих норм загального права. У результаті судової реформи 1873-1875 рр. в Англії відбулося формальне злиття П.с. із загальним правом. Однак і понині П.с. регулює деякі інститути права власності та договірного права, зокрема довірчу власність, відшкодування шкоди, а також примушування до виконання договірного зобов'язання в натурі, тобто реального виконання.

Прекарій (від лат. Precarium - прохання, ділянка, яка надана за проханням) - одна з форм закабалення вільних селян у Франкської державі. Існувало три форми П.: 1. «П. даний »- своєрідна форма оренди землі; 2. «П. відшкодований »-повернення своєї ділянки як результат застави землі в забезпечення боргу, 3. «П. подарований »- отримання свого наділу в якості тримання від феодала.

Прела́т  — у католицькій та англіканській церквах — почесний титул, який застосовувався до представників вищого духовенства - кардинала, архієпископа, єпископа тощо.
Прерогатива - виключне право, що належить якомусь державному органу або посадовій особі.

Пресвітеріани - релігійно-політична течія в Англії в епоху буржуазної революції, основною вимогою яких бул реформа англіканської церкви (створення округів на чолі з пресвітерами по кальвіністського зразком) і встановлення конституційної монархії з сильною владою короля. Пресвітеріани були провідною політичною силою на першому етапі Англійської революції в 1640-1648 рр., коли вони мали більшість місць у Парламенті.

Претор (лат. praetor, від лат. praeire — йти попереду, очолювати) — державна посада в Стародавньому Римі. В ході історичного розвитку Стародавнього Риму зміст і функції цієї посади мінялися. В період ранньої римської республіки (після скасування царства) преторами іменували два вищі магістрати — консулів і диктаторів. У 367 до н. е., з часу законів Ліцинія і Секстія (Leges Liciniae Sextiae), верховний посадовець став іменуватися консулом, а терміном «претор» став позначати наступну після консула посаду, при цьому його основною компетенцією стало здійснення міського правосуддя у цивільних справах. У відсутність консула преторові належала вища влада. З 242 до н.е. стали обиратися два претори — міський претор (Praetor urbanus), що відав судовими процесами між римськими громадянами, і претор для ведення справ між римськими громадянами і чужоземцями або між самими чужоземцями (Praetor peregrinus). Установа римських провінцій привела до появи інших посад преторів — з 227 до н.е. в Сіцілії і Сардінії, а з 197 до н.е. — в обох іспанських провінціях. При Суллі число преторів збільшилося до восьми, при Цезарі — до шістнадцяти, а за часів Імперії — до вісімнадцяти. За часів Імперії посади преторів вже втратили минуле значення, але служили необхідним ступенем для заміщення цілого ряду вищих адміністративних постів і офіцерських посад на шляху до сенаторської посади. У епоху Імперії преторами називалися також вищі посадовці в містах.

Префект преторія - начальник особистої імператорської варти в Римі (т.зв. преторіанської гвардії), який був одним з вищих посадових осіб в імператорському апараті.

Префект провінції - намісник імператорської провінції, призначався принце псом.

Префектура - одна з чотирьох частин, на які з кінця III в. н.е. ділилася римська імперія.

Прецедентне і статутне право - дві основні підсистеми національних правових систем, що входять в англо-саксонську правову сім'ю. Історично прецедентне право склалося у Великобританії на основі злиття «загального права» і «права справедливості». Основним джерелом прецедентного права є прецедент, тоді як в основі статутного права лежать закони, з якими прецедент має рівну юридичну силу.

Принцепс (означає «перший») - титул імператора в Римській державі I-III ст. до н.е. Це постійна посада, яка фактично переходила в спадщину в межах імператорської родини. Принцес має вищу військову владу, а також одночасно є консулом, цензором, народним ьтрибуном, великим понтифіком, носить титул Августа і «батька вітчизни».

Природне право (лат. lex naturalis) — в теорії права — теоретична доктрина, за якою головним джерелом права є сама природа, а не воля законодавця. [1] Також термін визначає і само право, задане природою. Людині природні права належать від народження, вони закладені в самій її сутності й однакові для всіх. Природне право протилежне позитивному праву, визначеному законодавством у рамках правової системи конкретної держави. Природне право — це висхідні принципи, на основі яких приймаються чинні норми і на підставі котрих здійснюється їхнє оцінювання. Це відбувається з урахуванням ієрархії цінностей, яку подає філософія, вирішуючи питання про ставлення людини до оточення, в тому числі й ціннісне. Норми природного права, маючи максимально широке, універсальне значення, адресовані до всіх без винятку правоздатних суб'єктів і закликають дотримуватись закріплених у них приписів, тому що останні відповідають вимогам вищої, абсолютної справедливості. Поняття природного права є теоретично доктриною, яка використовується для критики конкретного позитивного права, визначеного законодавцем. Відповідно до теорії соціального натуралізму (О.М.Костенко) "природне право - це правила відносин між людьми у суспільстві, що випливають із законів соціальної природи".

Пританії - в Афінах комісії, з яких складалася Рада 500 і які в порядку черговості виконували функції Ради.

Проконсули - в республіканському Римі намісники провінцій, в імператорську епоху намісники сенатських провінцій, призначалися сенатом

Прокуліанці - юридична школа в Римській імперії, заснована в I в. н.е. учнем Антістія Лабеона Прокулом.

Пролетарії (proletarius civis) — это римские граждане, по системе Сервия Туллия (центуриатной системе) стоявшие по имущественному цензу ниже граждан V класса, то есть с имуществом менее, чем в 10000 ассов (по другим данным — менее чем в 1500 ассов). Такое их название в обществе объяснялось тем, что единственное значение пролетариев для государства выражалось в производстве потомства — будущих граждан Рима. Как писал Тойнби, в Древнем Риме при проведении переписи населения те люди, у которых не было собственности, в графе об имуществе писали — «дети» (пролес). Отсюда и возникло их название — «пролетарии». Это была беднейшая часть народа (пауперы). Другое их обозначение было capite censi, то есть в списках граждан они фигурировали с обозначением только их частноправовой самостоятельности (caput). Первоначально пролетарии были свободны от военной службы и податей, однако, позднее они в случае необходимости зачислялись в войска, преимущественно во флот. Для несения ими военной службы был установлен особый ценз, сперва в 4000 ассов, с 281 г. — в 1500, а когда цензоры стали налагать подушный налог (tributum) и на пролетариев, минимум имущества для взимания подати и отправления военной службы был определен в 375 ассов. Комплектация римского войска из пролетариев стало обычным делом со времён Мария. В случае поступления на военную службу пролетарий получал от государства оружие — щит и меч. Участие пролетариев в государственной жизни было весьма ограничено: они составляли при подаче голосов в комициях всего одну центурию из 193, учрежденных Сервием Туллием. Многие пролетарии в поисках источников пропитания составляли клиентуру влиятельных лиц и занимались оказанием им мелких услуг, восхвалением и рекламированием их, а одновременно — давлением на них с целью получения средств к существованию, которые выделялись пролетариям в качестве социальной помощи неимущим и средств для решения социальных проблем.

Пропорційна виборча система - система формування представницьких органів, відповідно до якої депутатські мандати поділяються між партіями, пропорційно числу голосів, поданих виборцями.

Позов про протизаконня (графе параномон) - письмова заява афінського громадянина про те, що запропонований на розгляд народних зборів законопроект суперечить чинним законам.

Прохірон (грец. букв. — той, що є під руками) — пам'ятка візантійського права. Виданий у 879 за імператора Василія Македонянина. Був своєрідним практичним керівництвом у тогочасному візантійському судочинстві. Його 40 титулів (глав) містили стислий виклад нормативних положень цивільного, кримінального, почасти судового і церковного права. Більшість положень П. щодо церковного права згодом використовувалися у канонічній практиці православної церкви. З поширенням християнства в Київській Русі багато норм П. ввійшли до т. з. кормчих книг — своєрідного слов'янського перекладу грецького Номоканону.

Пруське земське уложення (Пруське цивільне уложення) - кодифікація місцевого права королівства Пруссія, видана в 1794 р. Джерелами служили римське право (Звід Юстиніана), «Саксонське зерцало», Магдебурзьке право і погляди представників школи природного права (Вольфа і Гроція). Поряд з буржуазними нормами приватного права закріплювало самодержавство короля, поліцейський режим, кріпосні відносини в селі і привілеї дворянства.

Псефісма - постанова народних зборів Афін з поточних питань.

Публічне і приватне право - дві підсистеми національних правових систем, що входять до складу романо-германської правової сім'ї. Галузі публічного права (конституційне, адміністративне право та ін) регулюють публічно-владні відносини за участю держави та її органів. Галузі приватного права (цивільне, торгове, сімейне та ін) регулюють в основному майнові відносини між приватними (фізичними та юридичними) особами.

Пурохіта - головний придворний жрець в Стародавній Індіі.

Пфальцграф (нім. Pfalzgraf, букв. - Палацовий граф) - у Франкської державі та середньовічній Німеччині спочатку - королівське посадова особа з судовими функціями, потім - голова пфальцграфства (князівства).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   26


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка