Полум’яні межі Олени Теліги



Скачати 102.8 Kb.
Дата конвертації04.01.2018
Розмір102.8 Kb.


ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ НАФТИ І ГАЗУ

Науково-технічна бібліотека




До 105-річниці

від дня народження

української поетеси

Полум’яні межі Олени Теліги
Каталог книжково-інформаційної виставки

Івано-Франківськ

2012

ББК 91.9 : 83.3 (4УКР)6

П 53

У к л а д а ч і : Цок Л.В., Когут С.І.
Відповідальна за випуск: Пилип Я.А.
Комп’ютерна верстка: Кобітович Ю.В.

Полум’яні межі Олени Теліги : кат. книжк.-інформ. виставки до 105-ї річниці від дня народж. Олени Теліги / уклад.: Л.В. Цок, С.І. Когут; Науково-технічна бібліотека ІФНТУНГ. – Івано-Франківськ, 2012. – 11 с.

Каталог книжково-інформаційної виставки приурочений 105-й річниці від дня народження відомої української поетеси, літературного критика,  діяча культури.
Дане видання охоплює документальні джерела з фондів Науково-технічної  бібліотеки  Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.
У каталозі вміщено біографічну довідку про життя і творчість О.Теліги, перелік джерел. Документи розміщені в алфавітному порядку за прізвищами авторів та назвами творів чи публікацій.
Видання розраховано на літературознавців,  мовознавців, бібліотечних працівників, усіх, хто цікавиться українською літературою.

Науково-технічна бібліотека

ІФНТУНГ, 2012


Біографічна довідка


Олена Iванiвна Шовгенiв-Телiга

(1907-1942)

Життя це боротьба, а боротьба

це справжнє життя.


О. Теліга
Ім’я Олени Теліги навічно вписане у нетлінну Книгу народної пам’яті про великих українців і українок. Сьогодні, в час 105-річного ювілею національної героїні, маємо схилитися у глибокій шані перед життям-подвигом, життям-самопосвятою великої Українки.

Це пошанування ще більше наблизило до нас багатогранну особистість Олени Теліги – пристрасного патріота-борця за національну державність та самобутньої майстрині поетичного слова.

Олена Теліга народилася 21 лютого 1907 року. Імперський Санкт-Петербург став містом її дитинства і юності. Олена походила з української родини, її батько – Іван Шовгенів, був інтелігентною й освіченою людиною. Мати – родом з Поділля. Чуйна і добра жінка. Слід одразу зауважити, що в родині Шовгенівих панувала російська мова. І хоч батьки ніколи не цуралися свого українського походження, цей факт мав свій вплив на формування світогляду майбутньої поетки.

Дитинство Олени було доволі безтурботним. Змалку Олена вивчала іноземні мови: добре засвоїла французьку і німецьку, не знала лише української.

Культурне середовище, читання книжок, відвідування театрів спонукало дівчину взятися за перо. Правда, перші спроби були незграбними й про них пізніше О.Теліга говорила лише жартома.

Перед революційними подіями 1917 року інженера Івана Шовгеніва запрошують на роботу до Києва. Він стає професором Київської політехніки. До Києва перебирається Олена й опановує науку в одній із гімназій столиці.

Загалом київське життя дуже відрізнялося від петербурзького. Передовсім у Києві Шовгенівих застала українська революція. Вперше у двадцятому столітті постала Українська держава. Шовгеніви приєднуються до активного українства. Так, Іван Шовгенів стає міністром уряду Української Народної Республіки (УНР). Старший брат Сергій – вояком армії УНР.

Невдовзі приходить голод і розруха. До значних матеріальних нестатків додається постійне цькування. На Олені міцно закріпився ярлик «петлюрівки».

Навесні 1922 року мати з дітьми покидає Україну. Дорога на Захід була важкою, сповненою великих небезпек, але саме в дорозі, Олена по-справжньому пізнавала Україну і її народ.

Родина Шовгенівих разом з Оленою перебирається до Чехословаччини у Подєбради. Там батько Олени дістає призначення ректора Української Господарської Академії, а сама Олена вступає на історико-філологічний факультет Українського Педагогічного інституту ім.М.Драгоманова в Празі.

Подєбрадський період життя Олени надзвичайно цікавий, сповнений різноманітних знайомств і зустрічей. Тут поступово почало кристалізуватися її українське «я». Олена знайомиться з Леонідом Мосендзом, Євгеном Маланюком, Юрієм Дараганом, Василем Куриленком, Наталією Лівицькою-Холодною, Оксаною Лятуринською, Олегом Штулем.

На одній із таких вечірок вона знайомиться з Михайлом Телігою, високим вродливим юнаком, який походив з Кубані й був старшиною армії УНР. Знайомство Олени й Михайла переросло в кохання й незабаром вони одружилися.

Навчаючись у Празі, О.Теліга розпочинає свою літературну діяльність. Її вірші з'являються на сторінках «Літературно-Наукового Вістника», інших часописів.

У 1929 році помирає мати Олени, й вона разом з чоловіком переїжджає до Варшави. Закінчується дещо романтичний період студентства й розпочинаються нелегкі емігрантські будні.

У пошуках роботи, засобів до існування О.Теліга не полишає мистецької й громадської праці. У Варшаві знайомиться з Дмитром Донцовим, стає постійним автором його «Вістника».

Оцінюючи творчий доробок О. Теліги, відомі науковці, дослідники літератури й мистецтва ставлять її в один ряд з Лесею Українкою. Так, Юрій Бойко писав: «Загально характеризуючи світ образів, створених поеткою, доводиться констатувати близькість її до Лесі Українки. Ця близькість випливає головно із споріднености духового комплексу обох поеток».

У Варшаві О.Теліга не була байдужою до громадського й політичного життя. Її цікавила кожна звістка, що приходила з поневоленої України. З болем в серці вона сприйняла повідомлення про загибель двох українських патріотів – Василя Біласа й Дмитра Данилишина й відразу відреагувала на цей факт своїм віршем «Засудженим».

Пафос революційної боротьби, тріумф і трагедія молодої Карпато-Української держави мали великий вплив на формування світогляду Олени, зокрема її політичних переконань.

У грудні 1939 року Олена зустрічається з Олегом Ольжичем. Ця зустріч зумовила цілий етап у її подальшій долі.

Як член ОУН вона активно займається працею в Культурній референтурі ОУН, що її очолював О.Ольжич. На плечі молодої жінки одразу впала важка, але цікава робота. Вона готувала ідеологічні й вишкільні матеріали, які відправлялися на українські землі.

У Кракові О.Теліга очолила мистецьке товариство «Зарево», яке гуртувало навколо себе творчу молодь, вирішувало чимало практичних питань, пов'язаних із функціонуванням українських культурних і наукових установ.

В ці роки О.Теліга інтенсивно студіює літературу, яка приходила з підрадянської України. Вона інтелектуально, морально і творчо готувала себе до повернення на рідну землю.

У 1940 році в ОУН стався розкол. Теліга важко переживала розбиття Організації, але залишилася на боці Голови ОУН полковника Андрія Мельника.

22 жовтня 1941 року О.Теліга прибула до Києва. Так сповнилася її мрія. Вона повернулася до міста своєї юності, столиці України.

Теліга стає головою Спілки українських письменників. У Києві починає виходити літературно-мистецький альманах «Літаври» як додаток до газети «Українське Слово», редагований О.Телігою. Вперше за довгі роки більшовицького поневолення у Києві відкрито почали говорити про державність, з'явилася національна символіка, в церквах українською мовою почала правитися Служба Божа.

Вранці 9 лютого 1942 року Олена Теліга пішла до Спілки українських письменників, де вже була засідка гестапо.

Поетку та інших націоналістів було розстріляно в двадцятих числах лютого (прийнято вважати 22-ге) у Бабиному Яру. Розповідають, що у камері, де перебувала О.Теліга перед розстрілом, знайшли напис, зроблений її рукою: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

Зверху було викарбувано стилізований під меч тризуб. Кажуть, що один з катів після смерті О.Теліги казав, що не бачив мужчини, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка.


* * *

…Про Олену Телігу немало таких яскравих вражень залишили відомі її сучасники. Вони відзначали, що в цій жінці на диво гармонійно поєднувалися чарівна врода і духовна глибина. Витончена красуня-аристократка, вона чарувала всіх своєю зовнішністю, блискучим розумом та поетичним талантом.

Поетичний голос Олени Теліги у передачі почуттів небуденного жіночого єства віддзеркалює найтонші відтінки. Її лірична героїня – це багатогранна особистість, новий тип українки – аристократки духу, що органічно поєднує палку закоханість у життя та романтично ніжну мрійливість із громадянською відвагою, відданістю боротьбі за народні інтереси.

«Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання – стати батьками майбутнього своєї нації. Хай же вона не зрікається цієї чести… Хай пам’ятає, що, хто готує себе лише на те, щоб впрягатися до плуга, завжди матиме погоничів. А чи не забагато погоничів мали ми в минулому?.. Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя. Цей безкомпромісно сформульований принцип … до снаги сповідувати тільки незламним духом». Вслухаючись сьогодні в такі передбачливі застереження Олени Теліги, не можна не усвідомити: духовно вона залишилася з Україною назавжди.

«Душа на стороні» – так означила свій життєвий і посмертний вибір мужня патріотка. Так було названо і першу її поетичну збірку, що вийшла у світ тільки 1946 року. У промовистому вислові закодовано як безсмертя авторки, так і вічну актуальну настанову для співвітчизників: «Цінуймо! Пам’ятаймо! Шануймося! І те, що мрією було віками, все обернеться в дійсність і можливість для нас і для України, бо вона у нас одна».

ЛІТЕРАТУРА
Про відзначення 100-річчя від дня народження Олени Теліги : Указ Президента України від 22 трав. 2006 р. №416/2006 // Укр. слово. – 2006. – 7 черв. – №23. – С.1.

Ананченко, Т. То ж де й коли народилася Олена Теліга / Т. Ананченко // Слово Просвіти. – 2005. – 10 листоп. – №45. – С.19-20.


Гоголь, Х. Феномен Олени Теліги: виняткова відвага перед смертю, перед ворогом, перед світом / Х. Гоголь // Укр. слово. – 2011. – 27 лип.-2 серп. – №30. – С. 3.
Денисюк, І. Олена Теліга на Ратнівщині / І. Денисюк // Укр. слово. – 2007. – 13 черв. – №24. – С.11. 
До 100-річчя від дня народження Олени Теліги // Вісн. Кн. палати. – 2006. – №5. – С.45.

Донцов, Д. Поетка вогнених меж Олена Теліга / Д. Донцов. – Торонто : «Гомін України», 1953. – 95 с. 
Донцов, Д. Поетка вогняних меж Олена Теліга / Д. Донцов // Укр. слово. – 2006. – 19 лип. – №29. – С.6-7.
Жулинський, М. Олег Ольжич і Олена Теліга : нариси про життя і творчість. Вибрані твори / М. Жулинський. – К. : Вид-во т.. О.Теліги, 2001. – 144 с. 
Криворучко, К. Олена Теліга. О.Ольжич / К. Криворучко // Укр. слово. – 2005. – 20-26 лип. – №29. – С.14.
Миронець, Н. Олена Теліга / Н. Миронець // Чумацький шлях. – 2005. – №6. – С.10-15.
Миронець, Н. Трагічний Київ Олени Теліги / Н. Миронець // Укр. слово. – 2012. – 15-21 лют. . – №7. – С. 14.
Олена Теліга // Розстріляна муза / Я. Славутич.  – К., 1992. – С.164-171. 
Олена Теліга : [вірші] // Українська інтимна лірика  / упоряд. Борисенко К.Б. – К., 2009. – С.138. 

Олена Теліга : [вірші] // Українська поезія ХІХ – ХХ т..  / упоряд. Стадницька Т.І. – К., 2008. – С.163-165. 


Олена Теліга // Усі українські письменники / упоряд.: Хізова Ю.І., Щоголева В.В. – Х., 2006. – С.309-312. 

Соя, Б. Сильні духом (Олег Ольжич, Олена Теліга – поети і герої) / Б. Соя // Дивослово. – 2005. – №4. – С.14-20.


Теліга Олена // 150 видатних українок / С. Геник. – Івано-Франківськ, 2003. – С.198. 
Теліга О. Літо: [вірш] // Шедеври української любовної лірики. – Х., 2008. – С. 289. 
Червак, Б. Олена Теліга – воїн української революції / Б. Червак // Укр. слово. – 2006. – 19 лип. – №29. – С.4-5.
Шпак, В. Олена Теліга: життя за Україну : 70 років тому загинула поетеса, для якої поняття «українка» і «патріотка» були тотожними / В. Шпак // Уряд. кур’єр. – 2012. – 21 лют. – №33. – С. 10.

З ПОЕЗІЙ ОЛЕНИ ТЕЛІГИ

* * *


Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Там, де треба, я тверда й сувора:

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог…

* * *

І в павутинні перехресних барв,
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть, не зимне умирання

* * *


Догорає, попеліє дивне щастя…
Зажурився день – замріяний і млистий,
А думки мої, натхнені та квітчасті,
Опадають вересневим, жовтим листям…
Ось пішов собі звичайний подорожній,
Більш нічого. Навіть плакати не смію.
Тільки в душу безборонну і порожню
Сум летить непереможним, чорним змієм.
Прийдуть люди – не чужі, не випадкові, –

Буду жити і сміятися, як досі,


Хоч життя мого весняну, світлу повінь
Надпила – у перший раз – холодна осінь...

(«Подорожній»)
* * *

Гострi очi розкритi в морок,


Б'є годинник: чотири, п'ять…
Моє серце в гарячих зморах,
Я й сьогоднi не можу спать.
Але завтра спокiйно встану,
Так, як завжди, без жодних змiн,
I в життя, як в безжурний танок,
Увiйду до нiчних годин.

Придушу свiй невпинний спогад.


Буду радiсть давати й смiх.
Тiльки тим дана перемога,
Хто й у болi смiятись змiг!

* * *


Моя душа й по темнім трунку
Не хоче слухатись порад,
І знову радісно і струнко
Біжить під вітер і під град.

Щоб, заховавши мудрий досвід


У скриньці без ключа і дна,
Знов зустрічати сірий розсвіт
Вогнем отрути чи вина.

Щоб власній вірі непохитній


Палить лампаду в чорну ніч
І йти крізь січні в теплі квітні,
Крізь біль розлук – у радість стріч.

А перехожим на дорогах


Без вороття давать дари
І діставать нові від Бога,
Коли не вистачить старих.






Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка