Податок на прибуток



Скачати 388.39 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації23.10.2018
Розмір388.39 Kb.
  1   2   3



ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………..…...…….2

Теоретичне підґрунтя …………………………………………………….……….4


Оподаткування розподіленного прибутку: пропозиції для України …….……7

Податок на майно в умовах України: переваги та застереження ………….…14
Проблема бази оподаткування майна/активів ……………………….…………. 20

Проблема перехідного періоду ………………………………………….………28

ВИСНОВКИ.......................................................................................................31

Вступ

Інституційні проблеми української податкової системи та шляхи їх вирішення висвітлено в однойменній роботі, продовженням якої є ця. Головний висновок з представленого там аналізу полягає у тому, що українська податкова система потерпає насамперед від дискреції (можливості «вирішувати питання» на власний розсуд) виконавців з боку держави, а також є структурно викривленою – з надмірним прямим оподаткуванням (особливо у частині заробітних плат та доходів дрібних підприємців, з яких сплачується ЄСВ) та майже відсутнім оподаткуванням майна. І перше, і друге, є повністю невідповідним до національної специфіки, зокрема тому, що у поєднанні з інституційними особливостями України призводить до особливо великих зловживань та викривлень.

Податок на прибуток підприємств відіграє ключову роль в обох недоліках, оскільки він є не тільки прямим, але, до того ж, дискреційним за самою природою своєї бази оподаткування (детальніше див. попередню роботу). Водночас, повністю позбутися оподаткування доходів підприємств було б недоцільно, оскільки в умовах України перекладати весь тягар оподаткування на фізичних осіб є несправедливим та неефективним з огляду на екстремальне майнове розшарування (у 2013 році 18 мільярдерам належало майно загальною вартістю у 28% ВВП країни, порівняно з 12% у США1) та мізерну частку середнього класу. Окрім того, скорочення прямого оподаткування, особливо навантаження на заробітну плату, вимагає бодай часткових компенсаторів, а за відміни корпоративного податку єдине джерело, що залишається – це непрямі податки на споживання, які вже і без того є доволі високими, порівняно з інституційною спроможністю держави, а тому стали предметом широкомасштабних зловживань.

Відповідно до викладених вище аргументів, пропонується замінити нинішній податок на прибуток підприємств податком на розподілений прибуток з нижнім порогом у вигляді податку на майно (можливо – не тільки нерухоме). Це має призвести до перетворення його на своєрідний «спрощений податок» з мінімальною дискрецією але загалом більшими надходженнями, які мають частково компенсувати відміну ЄСВ. Як варіант, можливо вводити податок на майно як окремий від податку на розподілений прибуток. Обидва варіанти мають певні переваги та недоліки, обговорені далі.

Податок на розподілений прибуток має стягуватися тільки з доходів, перерахованих на користь фізичних чи юридичних осіб – співвласників підприємства, незалежно від того, чи є вони резидентами України2. Усі види витрат, в тому числі інвестиції, від оподаткування звільняються. Такі перерахування легко проконтролювати дистанційно, через банківську систему, тож контроль не потребує перевірок. Утім очевидно, що сплачувати його будуть лише тоді, коли власники самі бажають отримати дивіденди легально в Україні. Тому ставка має бути привабливою, порівняно з іншими юрисдикціями. Але і в такому разі розраховувати на скільки-небудь значні надходження не доводиться, тому закладати їх до бюджету варто хіба що з прив’язкою до витрат, які не є критичними.

Надходження від податку гарантуватиме податок на майно (окремо, або як нижній поріг). Іншими словами, можна говорити про запровадження повноцінного податку на майно – насамперед, майно підприємств, який, у другому варіанті, буде зараховуватися при сплаті податку на розподілений прибуток. Цей підхід вже частково застосовано у діючому законодавстві: сплачений податок на комерційну нерухомість вираховується із податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств.

У цій роботі розглядаються загальні теоретичні підходи до цієї проблеми, наведено аргументи дискусії що наразі триває щодо податку на розподілений прибуток (цю частину написано Вячеславом Черкашиним) та податку на майно підприємств як нижнього порогу або самостійного доповнення до нього.


Теоретичне підґрунтя

В економічній науці є давня дискусія з приводу доцільності чи недоцільності корпоративного податку як такого.

Лібертаріанці вважають його несправедливим та контрпродуктивним, оскільки підприємство є або частиною приватною власності особи (відтак, мають оподатковуватися доходи власника), або відокремленою «юридичною особою» (власне, корпорацією) – але, у кінцевому підсумку, також власністю окремих фізичних осіб, хоча і спільною; отже йдеться, знову-таки, про доходи фізичних осіб. Накопичення реінвестованих прибутків у вигляді капіталу, відповідно до цих поглядів, не є предметом оподаткування, бо безпосередньо не приносить доходу. Більше того, аргументують лібертаріанці, таке накопичення є суспільно-корисним, бо завдяки ньому прискорюється економічне зростання – тому його варто заохочувати, а не оподатковувати.

З іншого боку є кілька контраргументів. По-перше, корпоративна форма власності створює великі можливості для збільшення прибутків, порівняно з індивідуальним підприємництвом. Але ці переваги проявляються тільки за умови достатньо сильних державних інститутів, отже корпорація має сплачувати «більше за більше». По-друге, корпорацію (в тому числі, фіктивну) можна використовувати для уникнення оподаткування доходів фізичних осіб, якщо, наприклад, купувати від її імені цінні речі, нерухомість, тощо. Нарешті, доходи співвласників легше оподаткувати за місцем їх походження.

Оподаткування тільки розподіленого прибутку у певному сенсі примирює обидві сторони. З одного боку, накопичення реінвестованих прибутків звільняються від оподаткування, а дохід оподатковується виключно у той момент, коли він виводиться з бізнесу на користь власників. З іншого боку, оподаткування відбувається біля джерела походження доходу - підприємства, яке легше контролювати, ніж доходи окремих людей. Що ж до використання корпорацій для споживання, то оподаткування розподіленого прибутку не виключає такого контролю – як, наприклад, в Естонії. Але в Україні, зважаючи на проблеми з контролем, який породжує дискрецію, такий шлях не є доцільним. Набагато продуктивнішим вдається оподаткування власне споживання як такого – насамперед, об’єктів нерухомості, предметів розкоші, таких як яхти, літаки чи автомобілі преміум-класу. Окрім того, в реальності цей вид зловживань суттєво обмежується ризиками та транзакційними видатками, пов’язаними з ним. Адже у разі банкрутства корпорації чи розбрату серед її власників виникає ризик втратити «власне» майно. Нарешті, треба визнати, що у сучасному світі наявність корпоративного податку на прибуток не закриває такий спосіб дій, особливо для надбагатих: особливо цінні предмети споживання, такі як яхти чи палаци, успішно реєструють як власність офшорних компаній.

Податки на майно/активи у різних видах існують в усіх чи майже в усіх країнах світу, і є одними з найдавніших. Об'єкти такого податку можуть бути дуже різним, від землі (яка є обмеженим ресурсом) до ринкової капіталізації бізнесу. Зокрема, у деяких країнах обкладається податком «чиста» (балансова) вартість бізнесу, рідше – основні засоби, майже повсюдно – нерухомість (будівлі та споруди), тощо. По своїй суті усі такі податки є «проксі» оподаткуванням доходу, точніше, «економічної ренти» від майна як його важливої складової. При цьому не оподатковується «чистий економічний прибуток», який виникає внаслідок специфічного використання майна (зокрема, різного роду інновацій), та є відображенням підприємницького таланту і застосування знань/вмінь.

Супротивники оподаткування майна/активів здебільшого наголошують на «несправедливості», адже такий податок не пов'язаний напряму з доходом. Приміром, сільськогосподарська земля може одного року родити багато, а іншого – нічого взагалі, наприклад в результаті посухи. Також недоліком вважають викривлення інвестиційних стимулів, аж до придушення інвестицій в капітал у тій його частині, яка підпадає під оподаткування. Особливою проблемою є оцінка вартості об’єкту оподаткування: окрім податку на ринкову капіталізацію, її неможливо зробити об’єктивно, виходячи з ринкової вартості майна/активів, оскільки вони не виставлені на продаж. Водночас, застосування об’єктивних, вимірюваних, показників, таких як площа, само по собі не враховує реальної ренти, яку може приносити той чи інший об’єкт оподаткування, відтак втрачається навіть приблизний зв'язок з доходами.

Натомість, фіскальними аргументами на користь такого податку є простота та невідворотність стягнення. Від податку на майно неможливо ухилитися, бо під нього завжди є готова «застава» у вигляді самого об’єкту. Зокрема, його неможливо перевести на фіктивну фірму, до офшору, тощо. Він також виконує стимулюючу роль, заохочуючи ефективне використання активів – це особливо актуально по відношенню до обмежених ресурсів, насамперед землі. Нарешті, але не в останню чергу, такий податок найменше спотворює стимули до зростання – адже у кожний момент часу він працює як «одноразовий податок» (lump-sum tax) з підручників економікса, сплативши який суб’єкт вже має повноцінний стимул заробляти якомога більше, бо отримує усе зароблене. Нещодавно дослідниками ОЕСР було експериментально підтверджено, що саме податки на майно є найменш шкідливими для зростання, натомість прямі податки (які у такий спосіб можуть бути принаймні частково заміщені) є найбільш несприятливими.

Відповідно до теорії, ставки податку на майно/активи можуть бути тим вищими, чим кращим є наближення бази до ринкової вартості, і, відповідно, до справжнього «проксі» майнової ренти. Також, ставки мають бути тим вищими, чим меншою є еластичність пропозиції відповідного виду майна/активів. Отже, найвищими вони мають бути для землі, бо її пропозиція фіксована; дещо меншими – для інших об’єктів нерухомості; ще меншими – для основних засобів, таких як обладнання, тощо. Оподаткування нематеріальних активів, а також фінансових інструментів, оборотних коштів, та інших об’єктів, якими легко маніпулювати, вважається здебільшого недоцільним – хіба що у складі загальної балансової вартості бізнесу, і за такими ставками, які роблять таке маніпулювання не дуже привабливим.

Для України, з урахуванням національної специфіки, у якості корпоративного податку пропонується комбінація податку на розподілений прибуток (майже у «Гонконгському» варіанті, без контролю видатків, але з декількома важливими податковими різницями, про які далі) з податком на майно підприємств. Такий підхід дозволяє забезпечити достатній обсяг надходжень, одночасно гранично зменшивши дискрецію.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка