Плодово-ягідні та баштанні культури – цікаві факти: диня, кавун, суниця Диня



Скачати 116.78 Kb.
Дата конвертації11.05.2018
Розмір116.78 Kb.

Плодово-ягідні та баштанні культури – цікаві факти: диня, кавун, суниця

http://www.archipark.com.ua/sites/default/files/styles/expert_big/public/dinya.jpg?itok=ksl35gdv

Диня
Диня є корисним і незвичайним продуктом. У багатьох словниках різних країн до недавніх часів для її назви не було навіть окремого слова. І кавун, і диню позначали просто одним словом – «харбуз». Проте в кра'їнах, де вже давно знають про диню, її називають «плід раю», який таємним чином в наш світ доставив один з ангелів, і за це ангела потім вигнали з раю. Плоди у дині бувають дуже різноманітної форми - довгасті, витягнуті, круглі або сегмемтовані. Часто виникає питання: диня - це фрукт чи овоч?

Диня це псевдо-ягода з роду огірків із сімейства гарбузових. Як правило, диню вживають свіжою, але вона відмінно зберігаеться до наступних врожаїв, і також може достигати після того як її зірвуть. Диня була обов'язковим засобом для відновлення виснажених хворих, так як містить у собі безліч легко засвоюваних вітамінів, цукрів і вуглеводів. У м'якоті і насінні дині близько 30 % жирних олій. Також в дині міститься безліч каротину, аскорбінової і фоліевої кислот. Завдяки багатому вмісту клітковини, диня покращує травлення. Чималий вміст заліза сприятливо впливае на організм nри лікуванні атеросклерозу і анемії.


http://www.archipark.com.ua/sites/default/files/resize/statyi_foto/ogorod/uhod/arbuz-200x140.jpgКавун
Історія кавуна сягає давніх часів. Батьківщиною кавуна є Південна Африка, де він до цих пір зустрічається у дикому вигляді. У Стародавньому Єгипті люди знали i обробляли цю культуру. Кавун часто поміщали в усипальниці фараонів, як джерело їжi в їx загробному їснуванні. Відомий мандрівник Давид Левінгстон — перший з европейців, який познайомився з кавуном. Він промандрував по Африці 50 тисяч кілометрів i зробив такий запис у своему щоденнику: «Bci звірі, вiд слона i до миші, знають і цінують цей дар природи — смугасті плоди, наповнені водою». Високо цінували кавун китайці. У них навіть було свято — день кавуна. У Західну Європу кавуни були завезені в епоху хрестових походів, а в Україні з'явилися лише в ХVI столітті, але до ХIХ століття це були рідкісні ласощі. Кавун належить до сімейства гарбузових i вважається найбільшою ягодою в світі. 3а формою є кулястим, овальним або довгим. Шкірка біло-зеленувата або темно-зелена, нерідко з мармуровим малюнком. Кора плоду має товщину від 0,5 до 2 см. М'якоть різна за консистенцією, карміново-червона, рожева, рідше біла або жовта, солодка на смак. 3авдяки гарному смаку, ніжному й соковитому м'якушу кавуни цінуються як десерт. Як i всі фрукти, кавун перетравлюється не в шлунку, а в кишечнику. Кавун - один з лідерів за вмістом лікопену - дуже сильного антиоксиданту. Сік i м'якоть дуже ефективний сечогінний i жовчогінний засіб. М'якоть містить ніжні харчові волокна, якг знижують рівень холестерину в організмі. Сік кавуна відмінно очищає печінку i нирки вiд шлаків, з нього можно зробити маску, яка покращуе колір шкіри, освіжає її. Для загального очищення організму за відсутності протипоказань застосовується так зване «кавунове голодування», коли протягом 3-4 днів в їжу вживаються тільки кавуни i чорний хліб.
http://www.archipark.com.ua/sites/default/files/resize/statyi_foto/ogorod/uhod/klubnika-200x134.jpg Суниця
У старовинному травнику було написано «Вода з ягід суничних серце зміцнює, i силу дає, i камінь всередині нищить». Давні мудреці запевняли: у домі, де їдять суницю, лікар не потрібен. Свіжі ягоди мають неповторний аромат, прекрасно діють на організм людини, причому у сиропах та повидлах з суниць зберггаються всі поживні речовини та аромат, властивий свіжим плодам. Ягоди суниці швидко засвоюються організмом, покращують обмін речовин. Вражає їх багатий хімічний склад, причому це стосується всіх частин рослини. Наявність у плодах сполук кальцію i фосфору підвищуе працездатність i витривалість організму. Суниці стимулюють травлення i кровообіг. Особливо цінні ці ягоди наявністю в них фолієвої кислоти, тут її більше, ніж у винограді й малині. Вітаміни групи В додають енергійності та сприяють схудненню. Де б не вирощувалась суниця - на півдні чи в північних районах України, вона скрізь зберігає високу С - вітамінність ягід, займаючи за цим показникам друге місце після чорної смородини. 
Тому не втрачайте нагоди влітку поласувати цією корисною ягодою!

ВИШНЯ

Відома в нашій країні з глибокої давнини. У слов’ян навіть був бог вишні – Керніс. У ті часи вважали, що його задобрити і отримати гарний врожай, треба запалювати на вишневих деревах свічки. Від слов’ян цей звича запозичили німці, які аж до початку 19 століття до Нового року вирощували в горщиках квітучі вишневі дерева. Осипане квітами деревце, що стояло взимку посеред кімнати, прикрашене свічками та свічками, мало дивовижний вигляд. Але виростити взимку квітучу вишню було дуже важко, тому її замінили ялинкою. Звідси і пішов звичай ставити в кімнатах до Нового року прикрашену ялинку.



Многие ученые считают, что вишня как культура известна более 2 тысяч летЕе родина — Малая Азия (Восточный и Центральный Китай) и Кавказ. Косточки вишни были найдены при раскопках свайных построек первобытных людей на территории Швейцарии, Южной Германии и Италии. В Древней Греции (IV век до н. э.) о ней впервые упоминает отец ботаники Теофраст. Первое более или менее точное разграничение черешни и вишни сделано в ботаническом сочинении «Гербариус» (Herbarius), вышедшем в 1491 году.

В XI–XIII веках в южные районы Древней Руси, прежде всего в Киев, были завезены из Византии южные сорта вишни обыкновенной. С переносом великокняжеской столицы из Киева во Владимир вишня обыкновенная попала во владимирские земли. При совместном выращивании южных сортов вишни обыкновенной и местных сортов вишни степной происходило их переопыление, из гибридных косточек вырастали случайные сеянцы, более или менее удачно сочетавшие высокое качество плодов с хорошей зимостойкостью.

От вишни степной вишня обыкновенная отличается более крупными размерами дерева и значительно более вкусными и сладкими плодами. Но по зимостойкости она значительно уступает сортам вишни степной.

Первые подмосковные вишневые сады заложил еще Юрий Долгорукий, перенеся саженцы из Суздаля. С большими подробностями и знанием дела разработаны практические советы в «Домострое» XVI века относительно заготовки впрок (сушки, моченья, соленья) различных ягод, в том числе и вишни. Первые точные сведения о Владимирской вишне как сорте стали известны в 1657 году. Эта вишня из-за высоких вкусовых достоинств плодов была очень популярна в XIX веке, когда ею закладывали большие промышленные сады. Именно такой сад изображён А.П. Чеховым в его знаменитой пьесе.



Абрикос
армянское яблоко ...

Всем нам известен оранжевый плод под названием абрикос. Нежная и сочная мякоть, бархатистая кожица никого не оставят равнодушным.абрикос

Родиной абрикоса принято считать Китай, где абрикосовые деревья выращиваются свыше 5 тыс. лет, а в странах Южной Европы чуть более 2 тыс. лет.

Слово "абрикос" имеет свою историю. От португальского albricoque, отбросив арабский артикль al, получим латинское ргассох, что означает "скороспелый".

Но римляне называли абрикос армянским яблоком. Такое имя сохранилось и в ботанике Armeniaca vulgaris. В настоящее время одни специалисты высказывают мнение, что западные страны узнали об абрикосах благодаря армянским купцам, другие же полагают Закавказье родиной абрикоса. Но будем все же смотреть правде в глаза и отдадим пальму первенства Китаю.

Помимо армянских абрикосов, популярны и любимы среднеазиатские абрикосы, т.к. в их мякоти при созревании плода накапливается большое количество сахаров. Что делает такие абрикосы особенно вкусными и сладкими. Не зря испокон веков на восточных базарах продавались всевозможные лакомства сделанные их сушеных абрикосов.

Чтобы продолжить столь древнюю традицию, селекционеры вывели сорта которые очень подходят для сушки и теперь мы круглый год можем наслаждаться этим вкусом и ароматом, каким обладает абрикос.

Немного проведем классификацию, чтобы разобраться при покупке, что и как называется.
Сухой абрикос с косточкой - это урюк
Без косточки - кайса
Разделенный на половинки сушеный абрикос зовется курагой.

Сушка абрикосов - древняя и разумная традиция: в плодах сохраняется каротин и соли калия (более 300 миллиграммов на каждые 100 граммов), так необходимых для поддержания кислотно-щелочного баланса. Благодаря такому составу разные диеты, особенно при сердечно-сосудистых заболеваниях, включают урюк, кайсу, курагу, также свежие абрикосы.

Европейские абрикосы называют жерделями. Жердели мельче и кислее южных абрикосов, однако, окраска у них ярче, аромат сильнее, косточка легко отделяется от мякоти, за что из них любят варить компоты и варенья, а в Китае и Японии мелкие абрикосы солят, используют в качестве закуски.

Помимо кулинарии, косточки абрикосов, используются в медицине. Из них извлекают масло, именуемое персиковым, которое прекрасно смягчает кожу и часто используется как основа для мазей и кремов.

Ну и напоследок стоить помнить, что абрикосы обладают слабящим действием, поэтому для людей страдающих запорами это будет превосходное средство. Ну, а тем, у кого все в порядке, стоит ограничить прием, дабы избежать не столь приятных последствий.

 

Яблуня



Яблуня — одна з тих порід, на яку вже первісна людина звернула увагу і почала використовувати для своїх потреб. З того часу вона складає про неї міфи, легенди і казки. Мабуть, більшість жителів нашої планети пам'ятає один з найдревніших міфів про перших жителів Адама і Єву, створених богом з пороху земного. яблуня

Бог поселив їх в раю, де зростив «...кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла...» (Біблія. Книга буття). Бог дозволив Адаму і Єві вживати в їжу плоди з усіх райських дерев, крім дерева Пізнання добра і зла. Проте Єва не послухала поради бога, покуштувала плід з цього дерева і дала його з'їсти й Адаму. Плід, який з'їли перші мешканці планети, був яблуком і за це бог вигнав їх з раю.
Широко відомий також давньогрецький міф про яблуко розбрату. На весілля героя Пелея і Фетіди зібралися всі олімпійські боги. Не покликали на весільний бенкет лише богиню розбрату — Еріду. Розсердившись, вона прийшла на весілля невидимою і кинула на бенкетний стіл золоте яблуко з написом «Найкрасивішій». Між трьома богинями — жінкою Зевса Герою, войовничою Афіною і богинею краси та любові Афродітою виникла сварка. Кожна вважала, що яблуко повинно належати їй. Всі три богині звернулися до Зевса, щоб він розсудив їх суперечку, проте він відмовився бути суддею і запропонував їм звернутися до Паріса — сина троянського царя Пріама.

Послухавши поради Зевса, вони попросили Паріса віддати яблуко одній з трьох богинь, яку він вважає найча-рівнішою. Кожна з богинь обіцяла йому велику нагороду— Гера владу над всією Азією, Афіна — військову славу і перемоги, Афродіта — найкрасивішу з смертних. Не довго думаючи, Паріс віддав яблуко Афродіті, за що його, всіх троянців і Трою люто зненавиділи Гера і Афіна. Як виявилося, найчарівніша з смертних — Олена була жінкою спартанського царя Менелая. Афродіта допомогла Парісу викрасти Олену і привезти у Трою. Все це стало причиною надзвичайно кривавої довголітньої війни між греками і троянцями. Так, розбрат, що розпочався з яблука, привів до війни, яка знищила Трою Чудові золоті яблука зростали в садах титана Атласа, який тримав на своїх плечах небозвід. Сади ці посадила богиня землі Гея в подарунок Гері в день її весілля з Зевсом. Сад охороняли дочки Атласа — гесперіди і ніхто з смертних не міг в нього проникнути та скористатися його плодами. Вдалося це лише Гераклу.

Вищезгадані легенди і міфи свідчать про використання плодів яблуні з прадавніх часів. Первісна людина займалася простим збиральництвом дарів природи і вела кочовий образ життя. Лише порівняно недавно вона стала займатися землеробством і закладати сади з найкращих різновидностей яблуні, груші та інших плодових порід, знайдених нею в лісонасадженнях природного походження. Поступово люди оволоділи методами вегетативного розмноження плодових порід, поліпшенням їх якостей та виведенням нових сортів.

Достовірно відомо, що засновник Вавілонської імперії Хаммурапі (XVIII століття до нашої ери) велику увагу приділяв створенню не лише садів, а й посадці лісів. Широко відоме одне з семи чудес стародавнього світу — висячі сади Семираміди. Персидський цар Дарій І активно займався посадкою садів і лісорозведенням (VI—V століття до нашої ери). Індійський правитель Ашока (III тисячоліття до нашої ери) зобов'язував своїх підлеглих саджати сади, а також дерева вздовж шляхів.

Багато вчених колискою культури яблуні вважають Стародавню Грецію. Один з найвизначніших вчених-ботаніків древності Теофраст в працях, які дійшли до нас, багато уваги приділяє цій плодовій породі. Уже в ті часи було виведено 36 сортів культурних яблунь. Опис їх можна знайти в працях вчених античного світу Колумелли, Плінія Старшого, Катона та інших. Населення Придніпров'я почало саджати плодові дерева біля житла, очевидно, в ранньотрипільську епоху (4—3 тис. років до нашої ери). Перший історик планети Геродот (V століття до нашої ери), побувавши на Придніпров'ї, писав, що місцеві жителі займаються землеробством і садівництвом, а скіфи — орачі, які вважаються нашими предками,, вирощують зерно не лише для своїх потреб, а й на продаж.

Історія донесла до нас численні відомості про монастирські сади часів Київської Русі з яблуні, груші та інших плодових порід. Найбільшою популярністю користувалися плоди Києво-Печерської лаври.

З кожним десятиріччям збільшувалася кількість сортів культурних яблунь. Якщо на початку XVIII століття налічувалося їх 60, то тепер понад 10 тисяч, а за іншими даними навіть 20 тисяч. Багато цінних сортів вивели Л. П. Симиренко, І. В. Мічурін, В. В. Пашкевич, С. Ф. Черненко, С. X. Дука та інші вітчизняні вчені. Всі вони об'єднуються під загальною назвою «Яблуня домашня».

Серед величензої кількості культурних сортів яблунь є унікальні витвори природи. В с. Андріївці Кролевецького району на Сумщині біля місцевої школи росте яблуня, гілля якої нахиляється до землі, вкорінюється й виростає новий стовбур, а старий відмирає. Нині цій яблуні майже 200 років і складається вона з 12 сильно покручених стовбурів, які тягнуться до землі, тому місцеве населення називає її Кручена.


Справжнім дивом природи і неперевершеними красунями є дикорослі яблуні Недзвецького з фіолетово-червоним листям і темно-рожевими або пурпуровими квітами, а також яблуня чудова з дуже великими за розмірами квітами. Ця яблуня цвіте майже тридцять днів, бджоли збирають з неї велику кількість перги і меду.


Яблуневі ліси Киргизії, Казахстану, зокрема на схилах Джунгарського і Заілійського Алатау, на Памірі і Тянь-Шані смугами завширшки до б км тягнуться на сотні кілометрів. Тут спостерігається величезне розмаїття форм і різновидностей
Нічого подібного і ніде в світі немає. Ці ліси — справжнє диво природи, наша гордість і краса. Двічі на рік вони вражають людей своєю дивовижною красою: перший раз у травні в період цвітіння, коли крони яблунь вкриваються ніжно-рожевими пуп'янками, які через кілька днів перетворюються в білі, біло-рожеві і червоні квіти, другий раз восени, коли серед зеленого листя добре видно достигаючі і стиглі плоди, а листя на деревах набуває різнокольорових барв. Та все ж таки період цвітіння яблунь — найкраща пора року, величне свято природи. Квітів на деревах так багато, що листя не видно. В окремі роки на дорослому дереві яблуні розквітає майже 100 тис. квітів. Ніжний аромат квітнучих дерев лине навколо. 

Встановлено, що систематичне вживання в їжу яблук значно зменшує втому, підвищує працездатність і активізує захисні сили організму. В чому ж справа? Виявляється, у позитивній дії універсальних вітамінів С і Р, на які багаті яблука. Вітамін Р позитивно впливає на кровоносні судини, підтримуючи їх еластичність. Звідси і вислів: «Людині стільки років, скільки років її судинам». До речі, добова потреба людини у вітаміні Р від 50 до 100 мг, тобто два-три яблука.

Пектини, які містяться в яблуках, виводять з організму холестерин та різні шкідливі речовини, зокрема свинець. Вчені опрацювали рецепт виготовлення яблучно-пектинової пасти з вичавок, які залишаються після віджимання соку. Яблука незамінні в дієтичному харчуванні: затримують старіння організму, перешкоджають нагромадженню в організмі кислих продуктів обміну речовини. Вони мають антибактеріальні, антисептичні і протизапальні властивості, покращують травлення їжі та перистальтику кишок, сприяють виділенню жовчі. Завдяки наявності в плодах фосфору і добре засвоюваного цукру яблука корисні всім, насамперед працівникам розумової праці. Систематичне вживання їх в їжу є профілактикою на гіпертонію.

Яблучна дієта дуже корисна при шлункових захворюваннях, атеросклерозі, ревматизмі, подагрі, ларингітах і бронхітах, хворобах серця, нирок і печінки, жовтусі, авітамінозах, недокрів'ї. Яблука — чудовий засіб для втрати зайвої маси. Найбільш корисні яблука взимку і рано навесні, коли в раціоні харчування переважають білки і ма-ло вітамінів. Отже, недаремно люди кажуть — одне яблуко на добу і лікаря не потрібно.

Дивовижно цілющі властивості плодів як диких, так і культурних яблунь зберігаються і після їх переробки. З них готують квас, сидр, вино, сік, сироп, варення, повидло, пюре, джем, сушать і консервують. Великою популярністю у населення користується яблучний оцет — продукт кислотного бродіння. Для приготування оцту яблука миють, подрібнюють до стану «кашки», яку заливають теплою перевареною водою (1 л води на 800 г яблучної маси). На кожен літр додають по 100 г цукру або меду, а для прискорення бродіння 10 г дріжджів та 20 г житнього хліба. Суміш тримають у скляному посуді і витримують при кімнатній температурі 10 діб. Сік проціджують і додають до нього мед або цукор з розрахунку 50—100 г на 1 л, після чого посуд закривають марлею і ставлять у тепле місце. Через 1,5—2 місяці бродіння оцет готовий. Яблучний оцет здавна застосовують у народній медицині для лікування опіків, лишаїв, нормалізації обміну речовин, поліпшення травлення їжі та зниження втомлюваності. Цілющі властивості мають також молоде листя яблуні та кора коріння, які містять глікозид флоріцин, що знижує рівень цукру при легких формах діабету. Фітонциди яблуні позитивно впливають на здоров'я людини.

Вакулюк П.Г. "Оповіді про дерева" К. Урожай. 1991:




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка