Пасма скель перетинають течію річки І утворюють численні багатомовні пороги



Скачати 54.94 Kb.
Дата конвертації14.01.2019
Розмір54.94 Kb.

Там, де Південний Буг, пробиваючи дорогу серед залишків прадавніх архейських гір Українського кристалічного щита лине до Причорноморської низовини, на півночі Миколаївської області розташувалась казкова земля. Земля знаменита й забута, зроджена й врятована. Земля великої краси, унікальної природи, історичних святинь української нації. Земля на ймення Гранітно–Степове Побужжя. p1010229

Дивне місце! Рівнинний і спокійний Південний Буг тут перетворюється на бурхливу гірську річку, що тече в крутих кам’янистих берегах, створюючи вузьку каньйоноподібну долину з величними скелями, порожнистим руслом, вирами й островами.

Пасма скель перетинають течію річки і утворюють численні багатомовні пороги.

Прекрасний степовий краєвид, неповторний запах різнотрав’я, високі скелі, прохолода води, непередавані словами пташині співи - все це для нас рідне і неповторне.

«Бузька Швейцарія», «Українська Швейцарія» - назвали Південний Буг чехи та словаки, що приїздили сюди у 1979 році.


m144dsc00029dsc01122

Такі мальовничі місця тут, що гідні пензля кращих художників.

Чарували бузькі пороги стародавнього грецького вченого, батька історії Геродота. Тішили класика історії запорозького козацтва академіка Д.І.Яворницького, що досліджував історію Запоріжжя в цих місцях. Милувались ними професор Василь Васильович Докучаєв, що досліджував бузький чорнозем, професор Ю.Симашко, що дослідив метеорит Мигії 1891 року. Захоплюються ними славні сучасники: художник Андрій Антонюк та поет Андрій Ярмульський. Захоплюємось ними і ми - корінні мигіяни.

Любов до Батьківщини починається з конкретних знань. Знань про село, вулицю, місто, в якому живеш. Тому і повертаємось до своїх витоків, з сердечністю і теплом згадуючи всіх справжніх патріотів рідної землі, всіх тих, хто любив і розвивав свій рідний край, творив його історію. Дізнавшись про це, відчуваєш справжню гордість. Ось на якій землі ти живеш!

Багата історія становлення та розвитку села Мигія. Та чи не найцікавішими є факти про історичні та архітектурні пам’ятки села, а саме – факти про Петро-Павлівський собор, який функціонував на території Мигії 100 років тому (з 1828 по 1928 роки).

Першою християнською церквою на території села була печера в Компанійській скелі, яку дослідили (кожен у свій час) історики М.М. Левченко, В.Б. Антонович, Д.У. Яворницький. В монографії «Запорожці в останках старовини і переказах народу» Д.У. Яворницький вказує на три печери – «Кузню», «Школу» та «Церкву», назви яких в давні гайдамацькі часи відповідали призначенню. За деякими джерелами відомо, що в 1736 році церкву в Мигії (на той час ще дерев’яну) зруйнував колишній ватажок гайдамаків Сава Чалий, який перейшов на службу до магнатів Потоцьких і став полковником надвірного війська польського у Немирові. Після цього жителі Мигії збудували капличку, в якій поставили чудотворну ікону Святого Миколая (місцева назва каплички «Миколайчик» збереглася до епохи войовничого атеїзму). В 30-х роках ХХ століття її було знищено. Д.І. Яворницький, який досліджував капличку, звернув увагу на чудотворну ікону. Капличка кілька разів була спалена ворогами. Проте, ікона і лампадка при ній завжди залишалися неушкодженими. Капличка стояла між хатою і двором Мажар і Тараненка. Нині це місце – біля котельної будинку культури. Під час риття фундаменту під БК, було знайдено козацький скарб. Владі його не показали. За переказами, один з робітників привласнив скарб і втік із села. Якщо цей факт відповідає дійсності, то цей гріх на його совісті лежить і до сьогодні.

В 1775 році село Мигію з населенням, землями, хуторами та островами уряд подарував «усмирителю» Запорізької Січі генерал-аншефу Куракіну Петру Абрамовичу – Текелі. За наказом генерал-аншефа Текелі, дерев’яну похідну церкву Покрови Богородиці (побудовану у 1742 році в Гарді) у 1775 році було перенесено в Мигію і поставлено на березі Південного Бугу. З дозволу генерала Текелі, іконостас і антимінс привезли з похідної Запорозької церкви у Слобідську церкву – слобода Орлик або Катерининський шанець (Ольвіополь). Там перша церква на честь Святої Варвари існувала ще в 1760 році. Її татари спалили, а на тому місці в 1774 році жителі збудували нову церкву. Вона мала срібні кадила, кипарисові, окуті золотом хрести та інші цінні речі, вивезені з Гарду з дозволу генерала Текелі. Першим священиком був Григорій Лебединський. В 1823 році стареньку церкву в Мигії зруйнувала велика буря.

У 1824 році син Петра Михайловича Скаржинського (отамана Бузького козацького війська) Віктор Петрович Скаржинський (1788-1861), герой війни з Наполеоном, у майбутньому – учений-лісівник, за активної підтримки своєї матері Уляни Скаржинської розпочав будівництво нової церкви – собору Святих Петра і Павла.

У 1827 році собор було освячено архієпископом Єкатеринославським Феофілом, а в 1828 році він почав функціонувати.

Писав про церкву її священик Іоан Філіпович в «Записках Одеського Імператорського Об’єднання Історії і Давнини». «Всіх престолів в ній три: головний – в ім’я апостолів Петра і Павла, правий – в ім’я Ахтирської Ікони Богородиці, лівий – в ім’я Святителя і Чудотворця Миколая».



изображение 066

изображение 065

Побудовано церкву з паленої цегли на гранітній основі. Дзвіниця спочатку була дерев’яна, з опорою на стовпи. А в 1889 році була прибудована до церкви онуком Віктора Петровича – Йосипом Петровичем Скаржинським, який затратив на її побудову та оздоблення всієї будови 13000 рублів і був удостоєний благословення священного Синоду. За стилем забудови церква і дзвіниця наближаються до візантійського, зі значними елементами класицизму. Висота купола церкви 11 м, а дзвіниці – 15 м. Попереду дзвіниці висувався на поверхню фронтон, який підтримували чотири гранітні колони. Вони майже покривали паперть. До паперті вели гранітні сходи. На передньому фасаді дзвіниці були встановлені статуї апостолів Петра і Павла, зроблених з італійського мармуру, розміром з людину середнього зросту. В соборі були чудові ікони: Петра і Павла (1 м х 1,5 м), Христа Спасителя в срібній ризі, святого князя Олександра Невського в кіоті, святого Миколи Чудотворця в кіоті, запристольна ікона в головному олтарі «Моління в Чолі». У власності церкви були розкішні килими, які власноруч вишила гарусом Анастасія Йосипівна Скаржинська. За переказами свідків, підтверджуються факти наявності в церкві різнокольорових вітражів, підлоги і внутрішнього декору з італійського мармуру.

У 20-х роках ХХ століття почала нищитись духовність нашого села. У 1929 році до м. Первомайська приїхав цирк, де коронним номером були мотогонки під куполом. Так як ніде не змогли знайти приміщення для проведення атракціону, було вирішено розмістити гастролерів у Мигіївському соборі, який вже на той час було перетворено на сільський клуб. Пізніше – на склад, а згодом знищено дощенту.

До знищення собор був духовним осередком культури, історичної пам’яті, розповсюджувачем загальнолюдських цінностей, моральності і високої духовності.

У різні часи собор був куратором двох шкіл: церковно-приходської і церковної школи грамоти для дівчаток. Тут зберігався архів, бібліотека. Священики займалися не лише богослужінням, паствою, а й вели соціологічні, етнографічні дослідження, збирали фольклор, публікували свої роботи у вісниках, відомостях, записках.

У церкві-соборі був хор, що славився на всю округу.

Все це, на жаль, втрачено, і знищено.

На території церкви-собору були поховані сім’я Скаржинських: Петро Вікторович – полковник лейб-гвардії гусарського полку (1817-1863), перший Скаржинський, який поселився в Мигії, Ольга Костянтинівна – дружина Йосипа Петровича Скаржинського, мати Йосипа Скаржинського – Анастасія Йосипівна.А також ряд пастирів Мигійського приходу – Балдинський Іван (1823), Рильський Сіміон (1853), Бутеницький Іван (1867), Синкевич Василь (1880) та інші.



f:\церква\p1293621.jpg

Минуло десятки років. Сучасна паства збирається зі священиком у пристосованій під церкву хатині, що на березі Південного Бугу за будинком культури.

У 2009 році настоятелем Петро-Павлівського храму став отець Василь Нирко. Під його керівництвом розпочалися підготовчі роботи щодо будівництва нового храму.

7 квітня 2013 року відбулося освячення хреста і куполів храму, який будується.f:\церква\безыфывароджмянный.jpg



На сьогоднішній день продовжуються будівельні роботи і храм має такий вигляд.f:\церква\115683666.jpg

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка