Освіта у східних І західних слов’ян (на матеріалі української та чеської мов історико-культурологічний І ономасіологічний аспекти)



Сторінка4/9
Дата конвертації08.07.2018
Розмір1.33 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

І.2. Історія освіти в Чеській Республіці

Історія освіти на території Чеської Республіки


Загальновідомо, що протягом VI - VІІ ст. слов'яни жили у родовому суспільстві, .основною частиною якого була сім'я. Перші дані, пов'язані з існуванням Великої Моравії, зазначені у 822 р. Пам’ятки свідчать про те, що у 863 р. на територію Великої Моравії прийшли Костянтин та Мефодій з Візантії на запрошення моравського князя Ростислава. Їхнім завданням було охрещення Великої Моравії. Отож, з середини ІХ ст. почала існувати чеська держава.

У ІХ ст. важлива роль належала монастирям тому, що вони розвивали освіту. У 1032 р. пустинник Прокоп заснував Сазавський монастир, котрий підтримував зв'язки з церковними інституціями Київської Русі.

З ХІІІ ст. церква мала великий вплив на освіту. Ще більше значення належало школам, котрі надавали універсальну освіту – тобто університетам. Перша спроба заснування університету належить королю Вацлаву ІІ, але його бажання не сповнилося, проти заснування університету виступила шляхта.

За часів володарювання короля Карла ІV одним з найважливиших типів шкіл були школи партикулярні (partikulární), призначені для хлопців, де навчалися латинській мові та основам семи вільних наук. Навчання у дівчат відбувалося завдяки приватним лекціям у приватних учителів.

У 1348 р. чеський король Карел ІV заснував університет у Празі. З діяльністю університету був пов'язаний розвиток наукової літератури. До складу університету входили 4 факультети: артистичний (artistický, svobodných umění), медичний, богословський та юридичний, останній згодом став самостійним університетом. Навчальною мовою в університеті була латинська. Студенти отримували академічний титул після успішного складання відповідних екзаменів. Найнижчий ступінь означався бакалавр (вже після двох років навчання), вищим був магістер та доктор. Карлів університет був першим типом вищого навчального закладу в середній Європі. Існування університету підвищило культурні зв'язки Чехії та Європи, допомогло вихованню власної інтелігенції.

Протягом гуситських війн шкільна освіта мала великі проблеми, але виконувала своє завдання. Навчання відбувалося у партикулярних та міських школах у християнських центрах.



Братські школи

Школи міські та церковні

У середині ХVII ст. Товариство Єжішово випрацювало шкільну систему, котра була однією з найбільш розвинених систем в усій Європі. Після бітви на Білій Горі (1620 р.) єзуїти почали керувати у Карловому університеті. У 1654 р. прилучили до університету єзуїзтський Клементінум та офіційна назва університету стала Карло-Фердінандів університет (Karlo-Ferdinandova univezita), назва проіснувала до 1918 р.).

Одним з яскравих представників того часу був Ян Амос Коменський (представник бароко, жив в еміграції), який вважав, що найважливішими частинами життя кожної людини є виховання та освіта, вірив в силу знання. Він є автором низки підручників та педагогічних робіт, зокрема, „Janua linguarum reserata“ та „Orbis sensualium pictus“ здобули йому славу по усій Європі.

У 1774 р. Марія Тереза завела повинну шкільну освіту виданням Загального шкільного ордену (Všeobecný školní řád). Діти від 6 до 12 років змушені були відвідувати загальні так звані тривіальні школи. Вищим рівнем державних шкіл були школи головні, котрі знаходилися у районих (обласних, крайових)(krajových) містах. Навчальною мовою у цих школах була мова латинська. Крім того існував на території тодішньої чеської держави ще один тип школи: школа нормальна, де єдиною мовою навчання була німецька. Цей тип школи готував дітей для вступу в гімназію або для навчання студентів у школах нижчого ступеня. Крім державних шкіл існували ще школи церковні, передусім гімназії. У гімназіях готували студентів до навчання в університетах. Більшість гімназій того часу належала єзуїтам, у 1773 р. їх кількість зменшилась (був закритий орден єзуїтів – вони доглядали над усіма школами, і, звичайно, університетами). Від цього року всі школи підпали до державної власності. У чеських землях існував лише один університет – у Празі (університет в Оломоуці був перетворений на середню школу), а також до. вищих навчальних закладів належали так звані лицарські/рицарські академії.

У 1707 р. у Празі заснована інженерна школа (stavovská inženýrská škola), котра була приєднана до університету, але поступово стала самостійною і в такий спосіб виникла найстарша цивільна технічна школа у середній Європи – теперішній університет Чеське високе навчання технічне (České vysoké učení technické). Навчання стало необхідною частиною життя урядовців. Державною та навчальною мовою у середніх школах і університетах стала німецька замість попередньої латинської, але починаючи від 1844 р. все частіше звучать думки про заведення чеської мови в університетах. Зрештою 18 лютoго 1882 р. був виданий закон, за яким мав відбутися розподіл Карлово-Фердінандова університет на німецьку та чеську частини. Остання позитивно впливала на розвиток та рівень чеської науки, а також на життя усього суспільства.

Стан освіти за часів першої республіки


На початку ХХ ст. серед чехів не було неграмотних людей, такий стан був винятком в Європі. За тодішніми правилами в університеті вже могли навчатися і жінки. У січні 1919 р. була здійснена мрія стосовно заснування університету в Брно, який на честь першого президента країни був названий його ім’ям. У червні того ж самого року був заснований перший словацький університет у Братіславі, котрий назвали ім'ям Яна Амоса Коменського.

У лютому 1920 р. Празькому університету була повернена назва Карлів університет. Для першої чверті ХХ століття характерним було і те, що також почали діяти спеціалізовані університети, наприклад, Висока школа торгівельна (Vysoká škola obchodní), Висока школа ветеринарна (Vysoká škola zvěrolékařská), Висока школа землеробства (Vysoká škola zemědělská), останні два університети знаходилися у Брно. У Празі виникнув богословський факультет імені Гуса (Husova fakulta bohoslovecká). Крім чеських вищих навчальних закладів і надалі продовжували свою діяльність німецькі вищі навчальні заклади, університети та технікуми. Крім університетів загальну освіту надавали також вищі навчальні заклади технічного напрямку. На той час на території Чехословацької Республіки цілком існувало 15 вищих навчальних закладів, включно німецького Карло-Фердінандова університету у Празі, а також трьох університетів, заснованих для української, російської та жидівської еміграції із СРССР та Польщі.

Тодішній міністр освіти Мірослав Годжа створив пропозицію закона про педагогічні академії у 1928 р. , котрі мали б готувати шкільних педагогів.

Восени 1938 р. за пропозицією злинських педагогів була витворена нова шкільна система, котра мала в себе включати: А) дитячі садки, Б) школи першого рівня для дітей від 6 до 10 років, В) школи другого рівня для хлопців та дівчат від 10 до 14 років, Г) школи третього рівня, для молоді від 14 до 17 років, Ґ) школи четвертого рівня – університети (див. ще детальніше 30, 86).



Освіта за часів Протекторату на території Чехії та Моравії


15 березня 1939 р. був Німеччиною проголошений „Протекторат Чехія та Моравія“. Метою цього заходу було зникнення чеського народу та заведення німецької мови. 17 листопада 1939 р. були закриті всі чеські вищі навчальні заклади. Поступово зникло багато середніх шкіл, передусім гімназій. Від 1940 р. головним навчальним предметом у школах стала мова німецька, тому, що навчання німецькою мовою було повинним.

Освіта після 1945 р.


Після другої світової війни всі школи стали державними, була доповнена система шкіл також новими вищими навчальними закладами. Був відновлений університет у Оломоуці, засновані Університет музичного мистецтва у Празі (Vysoká škola múzických umění v Praze), Яначкова Академія музичного мистецтва в Брно (Janáčkova Akademie múzických umění v Brně), медичні факультети у Градці Кралове та Плзні.

У 60-х роках вся освіта підлягала комуністичному режиму. Збільшилась кількість вищих навчальних закладів та факультетів, але привілейованими були військово-навчальні вищі навчальні заклади та передусім вищий навчальний заклад, котрий виховував нових комуністичних представників.



Освіта за часів Чехословацької Соціалістичної Республіки


Основою виховно-навчальної системи була єдина система шкіл та навчальних установ, де навчальними мовами були чеська та словацька. Важлива роль у вихованні та навчанні дітей в усіх школах належала Соціалістичному союзу молоді (Socialistický svaz mládeže) та його Організації піонерів (Pionýrská organizace). Школи мали публічний характер, були призначені для всіх жителів Чехословацької Соціалістичної Республіки. Навчання в усіх навчальних установах всіх рівнів було безкоштовним.

Дошкільна освіта забезпечувалась яслами (jesle) та дитячими садками, котрі готували дітей для вступу в початкову (основну) школу. Для дітей була повинною десятирічна освіта, протягом 8 років відбувалося навчання в початковій школі та подальші два роки в середній школі. Початкова школа була розподілена до двох чотирьохрічних циклів.

Середні школи протягом перших двох років завершували повинну шкільну освіту, надаючи молоді повну та середню освіту. Повну середню освіту отримували лише ті студенти, котрі склали екзамени на атестат зрілості. Середні школи розподілялися на: А) середні спеціальні училище, Б) гімназії, В) середні спеціальні школи та Г) консерваторії .

Стосовно вищої освіти тієї доби треба сказати, що їхня педагогічна і наукова діяльність підлягала засадам “марксизму-ленінизму” та політиці Комунистичної сторони Чехословакії (так це було на всіх рівнях освіти). В тодішній Чехословацькій Соціалистичній республіці існувало 29 університетів (розміщених у містах Прага, Брно, Пардубіце, Оломоуц, Братіслава, Прешов та ін.), котрі далі поділялися на 97 факультетів та 7 окремих педагогічних факультетів. Між міста, де знаходилися університети, належали: Прага, Брно, Пардубіце, Оломоуц, Братіслава, Прешов та ін.



Стан вищої освіти після 1989 р.


Слід зазначити, що кінець минулого сторіччя характеризується збільшенням кількості студентів, котрі навчались в університетах. Однак в порівнянні з країнами Європейського союзу, але номерця кількість не була надто високою. У 1990 р. вийшов закон, завдяки котрому був введений до системи вищої освіти короткостроковий ступінь навчання – бакалавр, який міг бути частиною магістерського навчання або існувати окремо. Якщо студенти успішно складали державні екзамени, то після трьох років навчання отримували бакалаврський титул.

Важливо звернути увагу також і на те, що паралельно розпочався розвиток системи вищих спеціальних шкіл (після 1996 р. їх було засновано близько 30). Кількість цього типу шкіл швидко зростала, вже у 1999 р. їх існувало більше, ніж 160. (див. про це детальніше 23, 67)



Стан та завдання вишої освіти у контексті Болонського процесу


Чеська Республіка у 1998 р. прилучилася спільно з іншими європейськими державами до так званої Сорбонської "декларації". Її головною метою було забезпечити навчання за кордоном в одному семестрі кожному студенту протягом здобуття вищої освіти.

Головними рисами спільноєвропейської системи вищої освіти є:

А) прийняття трьох ступенів вищої освіти - ступінь бакалавра, магістра та доктора філософії (PhD),

Б) запровадження системи кредитних одиниць - їхнє поступове введення і до інших систем, ніж до вищої освіти (напр., у систему освіти протягом всього життя),

В) підтримка європейської співпраці стосовно якості системи вищої освіти.

Цей процес став найбільшою реформою у європейському контексті від 70-их років XX ст. та на думку міністрів освіти йому потрібна постійна підтримка.

З академічного року 2004/2005 більшість нових студентів прийнята до бакалаврського ступеня навчання. Від 2005 р. кожен випускник автоматично отримає додаток до диплома, виданий рідною мовою студента, а крім того ще один іноземною мовою.

I.3. Культурні зв’язки між Україною та Чеською Республікою


Українсько-чеські культурні зв’язки сягають часів Київської Русі та Великоморавської держави. Відомості про спілкування між обома країнами можна знайти у літописця Нестора та у чеських хроніках (хроніка Даліміла з ХІV ст.). У „Повісті временних літ“ зазначені стосунки між київським князем Володимиром Святославичом та чеським князем Олдржихом.

Після занепаду Київської Русі культурне спілкування з Чехією підтримували володарі Галицько-Волинського князівства.

Суттєвим фактом для обох держав було відкриття Празького Карлова Університету в 1348 р. , де здобували освіту й вихідці з України.

Важливий внесок в історію українсько-чеських культурних зв’язків зробили вчені-гуманісти Ян Благослав (1523–1571) і Ян Амос Коменський (1592–1670). Ян Благослав був першим, хто опублікував українську народну пісню про Штефана-воєводу у своїй праці „Чеська граматика“ (1571 р.). Чеський педагог Ян Амос Коменський звертався до досвіду Львівської та Луцької братських шкіл. Він вважав необхідністю навчати дітей рідною мовою. Гуманістичним ідеям Яна Амоса Коменського високу оцінку дали українські просвітителі Стефан Зизаній, Кирило Ставровецький, Григорій Сковорода.

Значний слід у розвитку культурних зв’язків обох країн залишили „будители“, діячі чеського і словацького визвольного руху кінця ХVIII-першої половини ХІХ ст., відомого як „чеське відродження“. Серед них були: Йосип Добровський (в Україні відомі його мовознавчі праці, котрі допомагали появі граматик української мови І. Лаврівського, Й. Левицького), Франтішек Палацький, Павел Йосип Шафарик (у своїх працях розглядав питання української мови, літератури, народної творчості), Вацлав Ганка (переклав і видав „Слово о полку Ігоревім“, написав рецензію на п’єсу Івана Котляревського „Наталка Полтавка“), Йосип Юнгман, Ян Коллар. „Будители“ утримували зв’язки з діячами культури України. Чеські письменники-романтики перекладали твори українських авторів чеською мовою. Одним з перших в Чехії, хто оволодів українською мовою в Чехії був Франтішек Л. Челаковський, який у Празі створив найбільшу бібліотеку творів українських авторів (Миколи Костомарова, Левка Боровиковського, Петра Гулака-Артемовського та ін.).

Чеська поезія з’явилася в перекладах Маркіяна Шашкевича, Миколи Костомарова, Івана Вагилевича, котрі перекладали твори Яна Коллара, Франтішка Челаковського.

У чеській літературі другої половини ХІХ ст. також присутня українська тема, яка знайшла відображення, передусім, у творах Йосипа Фріча (опублікував статтю „Хай живе Україна“, створив п’єсу „Іван Мазепа“, драму „Тарас Бульба“), Карел Сабіна (переклав поезію Тараса шевченка), Карел Гавлічек-Боровський (написав поему „Хрещення святого Володимира“ на тему з української історії).

Кінець ХІХ-початок ХХ ст. пов’язані з діяльністю Івана Франка, Лесі Українки, Франтішка Ржегоржа. Іван Франко співпрацював з чеською пресою, писав наукові праці, присвячені чеській культурі, перекладав твори К. Гавлічека-Боровського, Ярослава Врхліцького, Сватоплука Чеха, Юлія Зейера. На території Чехії була відомою творчість Івана Франка, зокрема, у чеському перекладі вийшла драма „Украдене щастя“.

Українська тема також відображена і в чеській класичній музиці, це симфонічна поема Леоша Яначка „Тарас Бульба“. В той же час у 1907 р. у Києві була інсценована опера Бедржіха Сметани „Продана наречена“.

У 1918 р. була проголошена Чехословацька Республіка. Протягом і після Першої світової війни на території України проживала значна кількість чехів і словаків. А саме тому спробуємо хоча б стенографічно навести основні факти, котрі відтворюють тісні зв’язки між Чехією та Україною.

Так, наприклад, з Україною була пов’язана торчість Ярослава Гашека, котрий у 1916-1918 р. перебував у Києві. Перший президент Чехословацької Республіки Томаш Масарик підтримував українські культурні й навчальні установи. Українську проблематику популяризували твори Карла Чапека, Ярослава Гашека, Івана Ольбрахта, Владіслава Ванчури та ін. У Празі кілька поків перебували та творили: Олександр Олесь, Олег Олжич, Олена Теліга. В Україні широко популяризувалася чеська культура. Українською мовою видані твори Божени Нємцової, Яна Неруди, Петра Безруча, Володимира Неффа та багатьох інших. Тема Чехії зафіксована у творах Павла Тичини, Максима Рильського, Леоніда Первомайського та ін.

Варто було б також врахувати і ті факти, які стосуються взаємин України та Словаччини, котра входила до складу бувшої Чехословаччини. Так, зокрема, важливе місце в українсько-словацьких взаємозв’язках займало Закарпаття (найближчий регіон до Словаччини).

У ХVII ст. українську проблематику можна знайти у „Спогадах“ словацького мандрівника Д. Крмана (побував в Україні у 1708–1709 р.), котрий описав Полтавську битву.

У ХІХ ст. культурні зв’язки між Україною та Словаччиною більше розвивалися завдяки представникам чеської та словацької культур Яна Коллара та Павла Шафарика. У поемі „Дочка Слави“ Яна Коллара звучать українські мотиви, автор підтримував прагнення закарпатських українців до слов’янської єдності. (див. детальніше 17, 385)

У 1863 р. була заснована науково-просвітницька організація „Матиця Словацька“, з якою співпрацювала львівська „Галицько-руська матиця“.

Багато словацьких письменників використовувало у своїх творах українські фолькрорні мотиви, напр., Ян Ботто у поемі „Смерть Яношика“ (1862 р.) використав українські народні перекази. Він був добре обізнаний у українською поезією, написав вірш „Відгомін української думи“.

Письменник Й. Заборський у статті „Східний русько-словацький діалект“ досліджував українські закарпатські говірки, написав оповідання на українську тему „Любов Мазепи“.

Найважливіше місце в українсько-словацьких культурних зв’язках займала творчість Тараса Шевченка. У Словаччині 1911 р. був надрукований перший переклад „Заповіту“ Шевченка. Kрім цієї праці у Словаччині ще вийшли інші, пов’язані з ім’ям та життям найвідомішого українського письменника, напр. „Бард України Тарас Шевченко“, „Тарас Шевченко – співець України“. (див. детальніше 17, 387)

Початок ХХ ст. пов’язаний з перекладами творів українського письменника Івана Франка. Передусім були перекладені його повісті, наприклад, „Ліси і пасовиска“, „Голод“, „Два приятелі“ та ін. Великий успіх мала його драма „Украдене щастя“ у перекладі з 1909 р. У 50-х роках видані його збірки „Образки з Галичини“, „Борислав сміється“, „Основи суспільності“.

Iдеї Івана Франка впливали на словацьку літературу, наприклад, Ладіслав Надаші-Йеге написав твір „Адам Шангала“, котрий відображує історичну тему як і „Захар Беркут“.

У 30-і роки ХХ ст. у Словаччині почали з’являтися твори Івана Котляревського, зокрема, тут була надрукована його п’єса „Наталка Полтавка“ у 1838 р.

Протягом 70 – 80 р. українських писменників активно перекладали Віра Довінова (роман Марка Вовчка „Жива душа“) та Марта Лічкова (твори І. Франка, Панаса Мирного „Повія“).

В Україні словацьку культуру досліджували Іван Франко, Володимир Гнатюк. Були перекладені твори Ладіслава Новомеського, Павла Гвєздослава та ін. Словацьку літературу перекладали між іншим Максим Рильський, Микола Бажан, Дмитро Павличко.

У Пряшеві у 1945 р. почав діяти Український народний театр, завдяки йому зближалися українці Словаччини з культурою свого народу. Творчість українських авторів була представлена виставами Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Карпенка-Карого.

У вищих навчальних закладах Словаччини працювало багато вчених українського походження.

I.4. Творчі зв’язки українських і чеських вчених в галузі освіти

Цей невеличкий розділ присвячений кільком вченим, які внесли значний


вклад на освітянській ниві.

Першим з них є Степан Сірополко, який народився 15 серпня 1872 на Полтавщині, а помер 21 лютого 1959 у Празі, де похований на Ольшанському цвинтарі. Середню освіту здобув у Прилуцькій гімназії, потім навчався на правничому факультеті Московського університету. Після успішного закінчення викладав у Народному університеті ім. Л. А. Шанявського. З початком визвольних змагань українського народу у 1917 р. повернувся на Україну, працював радником Генерального секретаріату народної освіти. З 1919 р. читав лекції з педагогіки на Українському університеті у Кам'янці-Поділському. 27 липня 1923 р. наказом Голови Директорії Симона Петлюри був Степан Сіроплоко затверджений керуючим Міністерством внутрішніх справ, шляхів, пошти й телеграфу. 1925 рік пов'язаний з його переїздом до Праги, де він став професором педагогічних дисциплін Російського педагогічного інституту, а потім Українського високого педагогічного інституту імені М. П. Драгоманова. З 1927 до 1934 р. був головою Українського товариства прихильників книги, їхнє завдання полягало в розвитку української книги, української культури серед української еміграції. Наприкінці 1930 р. у Празі засновано Українське педагогічне товариство, його керівником стає С. Сірополко. Плідною була творчість С. Сірополка в Українському історико-філологічному товаристві у Празі (1925-1938). На засіданнях товариства у своїх доповідях вчений висвітлював питання освіти, навчання та виховання. 6-13 жовтня 1929 р. у Празі відбувся перший з'їзд слов'янських філологів, у котрому брав активну участь С. Сірополко.

21 березня 1929 р. його іменували почесним членом товариства “Просвіта ” у Львові. Великою заслугою С. Сірополка є те, що він виконував обов'язки голови Комітету допомоги голодуючим України. Багатоплідною була його наукова діяльність як професора педагогічного інституту. Він є автором значної кількості праць, наприклад, "Народа освіта на Совєтській Україні",“ Історія освіти на Україні”, “Українське шкільництво в Галичині ”, “Завдання нової школи ” та ін. (див. про це детальніше 3, 17).

Вчений часто публікував свої наукові розвідки в закордонних українських часописах (напр., “Тризуб ”- Париж, “Трибуна України”- Варшава, “Українська школа”- Львів) а також у чеських студентських часописах, серед них “Nové Školy”, “Věstník pedagogický ”, “Pedagogické rozhledy ”. На думку Степана Сірополка найголовнішим чинником культури народу є національна освіта (більше інформації стосовно життя та творчості відомого українського вченого можна знайти в 3, 7-20).


С. Сірополко плідно співпрацював з визначним чеським педагогом Вацлавом Пржигодою, який був професором філософського факультету Kарлового університету. Спільні творчі інтереси зблизили С. Сірополка з відомим професором педагогіки та філософії Карлового університету Отокаром Каднером.

Отакар Каднер народився 11 травня 1870 в Угоніцах, помер 6 травня 1936 у Подєбрадах. Він навчався на філософському факультеті Карлова університету у Празі, предметом його навчання була класична філологія та філософія. У 1907 р. став доцентом, а у 1911 р. професором педагогіки Карлова університету. Каднер був директором Чехословацького педагогічного інституту імені Я. А. Коменського у 1919-1922 рр., Державної педагогічної академії, а також керуючим приватного Педагогічного факультету.

Його літературна діяльність була дуже плідною. Каднер опублікував багато статей та дововідей у часописах. Вони стосувалися чеських та іноземних педагогічних робіт. Професор Каднер є автором трьох великих педагогічних робіт: "Dějiny pedagogiky" (1909-1923), "Základy obecné pedagogiky" (1925-1926), "Vývoj a dnešní soustava školství" (1929-1938).

Як уже було зазначено вище, Степан Сірополко також співпацював з визначним чеським вченим Вацлавом Пржигодою.

Вацлав Пржигода народився 7 вересня 1889 р. в Санех у Подєбрад, прожив довге плідне життя і помер 18 листопада 1979 У Празі. Він навчався на філософському факультеті Карлова університету німецькій та французькій мовам. Навчався також за кордоном у Штразбурзі та Парижі. Навчання успішно закінчив у 1914 р. Потім працював вчителем середніх шкіл у Кладні, Чеській Тржебовій, а також у Празі. Його цікавили філософські та літературно-критичні проблеми. Після виникнення Чехословацької Республіки зосередився на реформі освіти. У 1929 р. запропонував єдину дев'ятирічну школу, котра б розрізняла школярів відповідно їхніх знань. У 30-их роках ХХ ст. думав над освітою вчителів. Кількаразово виїжджав за кордон (Голандія, Італія, Німеччина, США), щоб міг інтенсивно познайомитися з експериментальними методами у педагогіці. У США навчав на середній школі, а також брав участь у лекціях в університеті. 1924 рік пов'язаний з його поверненням до батьківщини на запрошення професора Каднера. Після габілітації став приватним доцентом в педагогічному семінарі. У 1925 р. знов виїжджає в США, де навчався у найвідоміших педагогів та психологів (Едварда Тгорндіка, Джогна Девеє) Edward Thorndike, John Deweye. Пржигода намагався з'єднати теорію з практикою. Є автором книги "Vědecká příprava učitelstva" (1937 р.), де випрацював пропозиції стосовно вищої освіти вчителів.

У жовтні 1945 р. він став спеціальним радником (odborný poradce) при Міністерстві освіти, де відстоював пояснював думку стосовно єдиної школи. Після 1948 р. йому було заборонено працювати у педагогічний галузі, тому він займався психологією. У 1956 р. написав навчальний текст "Úvod do pedagogické psychologie", котрий поступово змінився у велику роботу "Ontogeneze lidské psychiky".


Також тут наведемо короткі дані про першого директора Українського Високого Педагогічного Інституту імені М. Драгоманова у Празі - Леоніда Білецького. Леонід Білецький народився 5 травня 1882 р. в селі Литвинівці, а помер 26 лютого 1955 р. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, після його закінчення працював на посаді наукового співробітника. У 1918 р. був габілітований приватним доцентом в Кам'янець-Подільському університеті, де викладав українську мову та фольклор. Потім викладав українську мову та літературу в Українському Тайному Університеті у Львові, а після його заборони переїхав до Праги, де став ректором в Українському Педагогічному Інституті імені М. Драгоманова. Був професором Українського Вільного Університету, а також викладав в Український Господарській Академії у Подєбрадах. Займався творчістю Тараса Шевченка, Івана Франка, Павла Тичини та інших. У 1945 р. емігрував до Німеччини, організував українську гімназію. У 1949 р. переселився до Канади, де працював у редакції газети "Український голос". На території Канади видав поетичну творчість Тараса Шевченка, подав образ його творчості від початку до кінця життя. Ще написав "Руська правда й історія її тексту", цю роботу поступово доповнював, але йому не вдалося завершити цей проект.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка