Осені знайомилися 25 листопада 2015 року учасники літературної студії «Горлиця» Університету «Україна» з поетесою і прозаїком Тетяною Череп-Пероганич



Скачати 29.01 Kb.
Дата конвертації20.01.2018
Розмір29.01 Kb.

Поезію осінь між листом колише…
Ніна Головченко

Фото Кості Зозулі,

студентський Медіа-центр Університету "Україна"
25 листопада 2015 року
Під мелодію віршів на тему осені знайомилися 25 листопада 2015 року учасники літературної студії «Горлиця» Університету «Україна» з поетесою і прозаїком Тетяною Череп-Пероганич.

У коментарях до віршів, які читала, пані Таня поділилася спогадами про свій шлях у творчість і в такий спосіб вибудувала свої поради/настанови для авторів-початківців:

Зазвичай людина починає писати в моменти якихось глибоких переживань, навіть потрясінь;

Важливим є перший успіх: публікація у газеті/журналі, добре слово від тих, хто читав цей перший твір;

Цінною є підтримка авторитетної людини: доброзичливе зауваження, висока оцінка твору чи якогось образу, рекомендація до друку у певному виданні;

Важливо не зупинятися після першого успіху, а писати постійно, розвиватися, хоч, можливо, і не все публікувати;

Постійною є потреба доброго слова, відгуку від читача;

Варто постійно читати книги, розвивати не лише лексичний запас, а й свій духовний світ;

Поезія – це насамперед силабо-тонічні вірші, бо в них є музика. А українські вірші не можуть бути не музикальними, бо українці закорінені в мелодійність генетично;

Бажано писати рідною українською мовою, але треба знати іноземні мови, бо тоді ти, автор, можеш оцінити і скоригувати якість перекладу твого вірша іншою мовою і вберегти його від смислових чи художніх утрат;

Поет нині – хобі, а не професія, як це не сумно, бо на гонорари складно прожити.
Отакою була розмова з Танею Череп-Пероганич: осіння, відверта, щира і поетична.
Вірші Тані ЧЕРЕП-ПЕРОГАНИЧ
Цю осінь я придумала сама


Цю осінь я придумала сама,

Додолу тихо лист лягав останній.

Налий мені у келих ще вина,

Я вип’ю за гірке своє кохання.
Тривожить хризантеми білий цвіт,

І дні минають, і минають ночі.

«Не повертайсь», - кричу тобі у слід,

Але сльоза чомусь тривожить очі.


Останні в небі журавлів ключі,

Летять вони у весни кольорові.

Не треба слів. Прошу тебе, мовчи.

Твої слова – то реквієм любові.




Цю осінь я придумала сама:

Дощ мовчазний безжально бив у спину.

Так сталось. Не моя у тім вина,

Що ти мене у пору цю покинув.

Холоди
Перші вересневі холоди…

Ти зігрій мене ласкавим словом.

Ти мене від смутку розбуди,

Щиру поведи про щось розмову.


Бачиш, я розгублена й сумна

І не знаю, що мені робити.

Бо любов твоя – вона земна.

А мені б за хмари полетіти.


Щось зі мною коїться не те,

Та даремно я «штурмую» тебе.

Перші вересневі холоди,

Ах, лукаві, що, скажіть, вам треба.



Сентиментальна пора
Сентиментальна пора

Ламає у відчаї руки.

Та хіба ж винна вона,

Що між серцями розлука.

Що опадає лист

На несказане вчасно.



Зорі зриваються вниз,

Гаснуть.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка