Омар хайям



Дата конвертації14.01.2019
Розмір38.7 Kb.


ОМАР ХАЙЯМ

(бл. 1048 - між 1122 і 1131)
Боюсь неправедно прожити на землі...

Омар Хайям


«Цар філософів Заходу і Сходу», «Найуче-ніший муж століття», «Доказ Істини», «Знавець грецької науки»... Чи не забагато компліментів одній людині? Ні, якщо її звати Гіяс ад-Дин Абуль-Фатх Омар ібн Ібрахім аль-Хайям Нішапурі, або простіше — Омар Хайям. Дивно: Європа шанує його як поета, а Схід — як ученого. Здавалося, син ремісника (араб, хайям — швець наметів), який став придворним, був улюбленцем долі. Він розробив найкращий у світі (точніший за сучасний!) сонячний календар, очолив одну з найбільших обсерваторій і вивів формулу, через півтисячі років названу «біномом Ньютона». Набагато випередив час Хайям і в поезії. Майже ровесник Ярослава Мудрого, він висловлював думки, суголосні світогляду Відродження. Аж через півтисячоліття герой трагедії Шекспіра Гамлет назве людину «окрасою всесвіту, взірцем усього сущого». А Хайям заявив про це ще в XI ст.: «Хіба у всесвіті найкращий твір — не ми? В очах у розуму зіниця й зір — не ми? Це коло всесвіту скидається на перстень, а камінь, що горить ясніш од зір, — це ми». Багато його творів мати анакреонтичну тональність. У Хайяма, як і в Лі Бо й Ду Фу, реалізований принцип «сенс не обмежується написаним». Так, образ гончара є алегорією Бога й символізує стосунки між Творцем і Його творінням: «О Майстре, нашого життя первопричина! Чом стільки має вад Твій первотвір — людина? Як добре виліпив, навіщо розбиваєш? А вийшла помилка — чия ж у тім провина?» Тож Хайям поєднав гостроту розуму Вченого з височінню творчого злету Поета.

Та раптово ситуація при дворі різко змінилася, почалася боротьба за владу, обсерваторію закрили, календар скасували. Скрізь були шпигунські очі й вуха, і з улюбленця Хайям перетворився на гнаного. Його рубаї легко запам'ятовувалися (як наші коломийки), тому їх знало багато людей. А вони викликали в мусульман суперечливі оцінки. Занадто прямими й непростими були запитання до Аллаха: «Коли єство моє ліпив Творець із глини, зарані відав він про всі мої провини. Якщо від нього й гріх, чому ж мене він хоче в день суду ввергнути в палаючі глибини?» Середньовічні рукописи свідчать, що над поетом нависли хмари: «Коли сучасники очорнили віру його і вивели назовні таємниці його..., аби зберегти очі, вуха й голову, шейх Омар Хайям здійснив хадж». Повернувшись із Мекки, поет оселився в Багдаді й викладав у академії Нізамійє. Він став мовчазним і «зачинив двері будинку свого перед колишніми друзями й однодумцями». війнуло понад два десятиліття цькувань і недовіри. Нарешті до влади прийшов син колишнього покровителя Хайяма. Овіяний славою сімдесятирічний учений і поет повернувся до рідного Нішапура. Останні роки життя він провів на батьківщині, у квітучому Хораса-ні, оточений пошаною кращих людей свого часу...


• • •

Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі.

Того, що суджене, боятися не треба.

Боюсь неправедно прожити на землі.

• • •


Шукай людину скрізь: на бідному постої,

У закутку нужди, й у пишному покої.

Одна душа жива за сто Кааб дорожча!

Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої!

• • •

У кого кожний день в запасі півкоржа.



У кого свій садок і хата не чужа,

Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,

У того світлий зір і радісна душа.

• • •


І юних, і старих — всіх поглинає час,

І невеликий нам дається днів запас.

Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,

Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.

• • •

Що глина гончарям? Не варт нічого!



Нікчемний прах! А розсудили б строго,

Вони б її не м'яли й не топтали:

Це прах батьків, хай мають жаль до нього!

• • •


Чи діждемо жаданого спокою,

Чи дійдемо до хати над водою?

О, як я хочу після тисяч років

Зійти з землі хоч травкою малою!

• • •

Хіба у всесвіті найкращий твір — не ми?



В очах у розуму зіниця й зір — не ми?

Це коло всесвіту скидається на перстень,

А камінь, що горить ясніш од зір, — це ми.

• • •


Ковтає крапельку розбурхана ріка.

На землю падає пилиночка легка.

А як же ти живеш? Хіба не так зникаєш,

Як та дрібнесенька у вихорі мошка?

• • •

Троянда вранішня ошатністю своєю



Чарує солов'я, співця свого. Під нею

Присядь у холодку, бо пелюстки ці вітер

Зриватиме й тоді, як станемо землею.

• • •


Нагадує мені берегова травиця

Ту косу, що плела колись небеснолиця.

Тож не топчи стебла, воно в останках, може,

Тюльпановидої красуні корениться.

• • •

Всі таємниці пильно зберігай,



Щоб не дізнався нелюд і шахрай.

І зваж: як з іншими ти поведешся,

Того від інших і собі чекай.

• • •


Ми — зібрання ляльок, нас крутить як хотя

Небесний витівник. На килимку життя

Ми витанцьовуєм (це правда, а не казка) —

І потім падаєм у ящик небуття.

• • •

Немало і до нас було ночей і днів,



Так само небосхил танок одвічний вів.

Тихесенько ступай, бо глина під ногами

Була зіницями місяцевидих дів.

• • •


Про вчора не гадай — воно навік зів'яло,

Про завтра не журись — воно ще не настало.

Минуле й завтрашнє — підпори ненадійні!

Живи хвилинами, бо в тебе їх так мало!

• • •

Хоч гарні щоки й кучері я маю



І станом кипарис переважаю,

Але спитайте, нащо Майстер вічний

В земнім саду зростив мене? Не знаю.

• • •


Що світ міняється — чи варто цим журитись?

Нехай міняється — ми будем веселитись!

Якби незмінною була природа, друже,

Ніколи б не діждав ти черги народитись!

• • •

Що небо? Ретязьок на нашім схудлім тілі.



Що море? Наших сліз потоки обмілілі.

Що пекло? Наших мук вогні перегорілі.

Що рай? Спочатку мить, коли впадем зомлілі.

• • •


Шукав поради я у зошитах сторіч —

І скорбний друг мені таку промовив річ:



«Щасливий тільки той, з ким поруч мила, схожа

На місяць-білозір у довгу-довгу ніч!»

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка