Олімпійський рух: історія та сьогодення



Скачати 38.43 Kb.
Дата конвертації20.01.2018
Розмір38.43 Kb.

Робота


Кабузан Ксенії Олегівни

Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг

середня загальноосвітня школа № 52

14 років


вул. Тухачевського, буд. 7,

тел. 66-13-01.




Олімпійський рух: історія та сьогодення

Літературний твір

Самовдосконалення

Есе


Олімпійський рух… Яке трактування можна покласти в основу цієї фрази? Може це рух олімпійця до перемоги, чи просто до певної мети. Чи рух навколо Олімпії. Чи слово рух набуває значення рухати Олімпію, тобто розвивати свою батьківщину, прославляти її. Напевно ми цього не знаємо. А от певні історичні відомості нам дані.

Так, наприклад. Перед початком Ігор (греки так шанували це дійство, що слово гра стало власною назвою) учасники складали присягу, запевняючи, що дотримуватимуться правил і змагатимуться чесно і що вони нічим не заплямували себе в житті. Останню вимогу в наш час не відновлено. Греки ж надавали їй виняткового значення.

То який висновок ми можемо зробити. Людина, за твердженням греків, має бути чесною і зовні, і всередині, і помислами, і діями, як минулими, так і майбутніми.

Мабуть, небагатьох спортсменів можна було б залучати до ігор, якби такі правила залишились. То може нічого й не треба робити? Не треба прагнути вдосконалюватися?

Я чула таку фразу: «У наш час багато хто прагне до самовдосконалення». А що воно таке, це вдосконалення? Можливо, це коли людина прагне бути в чомусь кращою. Наприклад, бути духовно розвиненою, фізично робити щось краще від інших.

Самовдосконалення – це дуже важливо у житті людському. Вдосконалюючись мабуть відчуваєш, що у першу чергу з'являється повага до самого себе. Ти розумієш, що починаєш бути набагато краще, мислиш свідоміше, а інші прагнуть стати схожим на тебе, дорівнятись до твого рівня. І тоді ти відчуваєш себе значимим. А значимість – це мабуть і є сенс життя. Я так гадаю.

Не всі люди можуть вдосконалюватись. Кожен може почати самовдосконалення, але дійти до певних результатів, не опустити планку, не кинути все напризволяще, не зрадити ідеалам може далеко не кожен.

Для самовдосконалення треба, в першу чергу, мати терпіння, силу волі. А по-друге, мати повагу до себе. Так, якщо поважаєш себе, то поважаєш і інших. Якщо поважаєш інших, то прагнеш бути цікавішим, потрібнішим.

Приємно дивитися на людей, які вдосконалюються кожного дня, набираються терпіння, переступають через невдачі, зціпивши зуби долають перешкоди. А як приємно цим людям досягти результату, відчути себе на верхівці слави, таким, що підкорив світ і свою силу волі. І ще невідомо, що є важливішим.

Багато спортсменів, що вигравали на Олімпійських змаганнях, ставали героями у своїх містах. А от їх імена не обов'язково ставали відомими. Навіть образи, що перетворювались у скульптури, були не їхніми власними тілами, а загальним образом. Тобто ні тіло, ні ім'я героя не зберігалось. Зберігався і прославлявся образ.

Існує не одна легенда про надзвичайні можливості олімпійських героїв. Серед них і така.

Довжина відстані від містечка Марафон до Афін — приблизно 42 кілометри. Першим цю дистанцію подолав відомий з переказів воїн полководця Мільтіада — Фідіппід. Він повинен був повідомити своїх земляків про блискучу перемогу їхнього війська над персами. Було це у 490 році до н. е. Коли Фідіппід прибіг на міську площу, він зміг вимовити лише двоє слів: “Ми перемогли!” і впав мертвий.

Не злічити кількості спортсменів, які долають сьогодні марафонську дистанцію. Та славнозвісний Фідіппід перед тим, як виконати доручення полководця, збігав через гірський перевалку Спарту і назад, бився на полі бою в перших лавах, де перебували найхоробріші. Саме через це йому й доручили принести радісну звістку до Афін. Не кожному до снаги таке навантаження!

Дійсно, це не тільки фізичне, а й моральне навантаження! Напевно Фідіппід розумів, чого це буде варте для нього, тобто втрати життя. Але ж і усвідомлював вартість інформації, що ніс. Чи змогла б це зробити людина не підготовлена фізично та морально? Та людина, що не готувала себе до звитяжних походів, жорстокої бійки, кривавого бою, не самовдосконалювалась? Мабуть, ні. Тільки справжній лицар спорту, фізично і морально витривалий, зміг би так вчинити. Маємо цінувати таку звитягу!

Що ми праві, нам доводить і уривок із роботи А. Волошина “Час олімпійських стартів”:

«Не тільки фізична краса і пропорційність частин тіла служили «пропуском» для участі в Олімпіаді. Враховувався і духовний елемент. Учасник змагань повинен був бути морально бездоганним, з незаплямованою репутацією. Ця вимога пояснювалася культовим характером свят — можна образити бога, допустивши до змагань непорядну людини, що порушить святість його храмових володінь. Тому допущені до ігор юнаки символізували собою гармонію, красу, доблесть, моральність і духовність. Справедливим є твердження, що перемогу приносить не тільки фізична підготовка, але й морально-вольові якості учасника».



Кожного року я спостерігаю за своїми однокласниками і бачу, вони теж прагнуть самовдосконалюватись. У декого це видно чітко, а в інших це відчувається тільки по міркуванням, тобто на словах. Та я вірю, що врешті-решт вони будуть більш розвиненими, поважатимуть себе, оточуючих, прагнутимуть ставати досконалими. Шкода що не всі ще розуміють, що досконалість - це всебічна розвиненість, гармонійність внутрішня та зовнішня. Не тільки краса тіла, а й краса розуму цінуються завжди, в усі віка. Просто іноді люди надають значення не тому, що справді цінне. Та потім дуже шкодують про це. Тож берімо за приклад досвід минулих поколінь і прагнемо до нових звершень через найкращі людські якості, а серед них і вдосконалення.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка