Ольга Триколенко колісниця геліоса. Анотація. В статті йдеться про вироби сучасних майстрів декоративно-ужиткового мистецтва зі знаковими зображеннями «коней Сонця»



Скачати 130.15 Kb.
Дата конвертації15.01.2018
Розмір130.15 Kb.

УДК 745/749 Ольга Триколенко

КОЛІСНИЦЯ ГЕЛІОСА.
Анотація. В статті йдеться про вироби сучасних майстрів декоративно-ужиткового мистецтва зі знаковими зображеннями «коней Сонця», як продовження тисячолітніх традицій. Наводяться історичні та етнографічні паралелі.

Аннотация. В статье говорится об изделиях современных мастеров декоративно-прикладного искусства со знаковыми изображениями «коней Солнца», как продолжении тысячелетних традиций. Приводятся исторические и этнографические параллели.

Ключові слова: Сергій Радько, декоративно-прикладне мистецтво, чаша-фіала з Братолюбівського кургану, кераміка, Анатолій Байда.

Ключевые слова: Сергей Радько, декоративно-прикладное искусство, чаша-фиала из Братолюбовского кургана, кераміка, Анатолій Байда.
Кілька років тому на Осінньому ярмарку традиційного народного мистецтва в Національному Музеї народної архітектури та побуту України в селищі Пирогові мене зацікавила кераміка заслуженого майстра народного мистецтва України Сергія Радько з села Межиріч Канівського району Черкаської області: баньки, дзбани та дзбанки, глеки, глечики, гладущики, ринки, горщики, миски, керамічні скульптурки та ін. Переважна кількість виробів була дуже світлого кольору, де інде зі стриманим продряпаним орнаментом, нанесеним на поверхню глини ще на гончарному крузі. На деяких посудинах світлими жовтуватими, рудуватими, червонуватими, коричнюватими ангобами, зроблені розписи за мотивами мистецтва давнього Північного Причорномор’я, зокрема фігурки тварин. Відсутність поливи підсилює приємний ефект древності.

На внутрішній поверхні однієї великої глибокої миски конусної форми, на денці, було намальоване Сонце, а навколо нього – сім голів коней на гнучких шиях обернені вправо у стрімкому вихорі (рис. 1, фото С. Триколенко). Хоча кінські голови написані пензлем по червонуватому тлу білим ангобом легко, розмашистими мазками, декоративно за принципом силуетності, сильно стилізовано – відразу упізнавалася відома знаково-художня схема. Такі вихороподібні композиції в мистецтві Давнього світу відображають прадавній арійський символ Сонця, яке біжить небосхилом. На запитання про зображення, художник-кераміст впевнено відповів, що це – солярний знак.

Моє уточнення про те, що доведений до енергійного хвилястого орнаменту мотив – коні, порадував майстра знанням древньої символіки, в розумінні якої він зайвий раз упевнився. Мені вельми сподобалися вільна композиція в межах схеми та розкута манера виконання розпису, що тяжіє до дуже древніх зображень і дитячого малюнка. Так, з семи коней, у чотирьох короткими поперечними мазками показані гриви. З них три розміщені підряд; перед ними – кінь з гладким силуетом; далі один кінь з гривою, позначеною теж поперечними мазками – але тут вони вийшли трикутними; за ним знову кінь з гладкими обрисами; а за ним – кінь прозоро записаний повністю світлий, – він такий один. На перший погляд, простувато зроблене Сонце: посередині залишено трохи червонуватої основи, на неї нанесені білі цятки; навколо прозоро білим ангобом обведена широка смуга, на якій намальовані теж білим, сім, – по числу коней, – маленьких кружечків. Але все разом добре гармоніює в деталях, біле спрацьовує і на просвіт, і корпусно. На вінці миски нанесено п’ять груп поперечних рисок – ефект сяяння променів. Це традиційне для подільської кераміки розмалювання краю на мисці з сонячними кіньми дуже доречне, й дає розуміння витоків, таких, здавалося б, формальних деталей.

Велика миска є поверхнею де можна розвернутися, втілити на «площині» цікавий задум. Робота інформативно насичена. Задумана ідея, заданий емоційний настрій, які обіграні композиційними ритмами, загальним колоритом: поєднанням двох споріднених красиво контрастуючих кольорів, деталями. Вільна, «набросочна» чи «ескізна» манера розпису посилює ілюзорний ефект швидкого обертання. Вся художня проробка вдало лягла на рукотворність кераміки зробленої на гончарному крузі. При власному індивідуалізованому духовному наповненні, майстром дотримані тисячолітні традиції. Чому коней сім? Це число в багатьох культурах вважається щасливим, збігається з давнім періодичним робочім циклом, що пізніше оформився у сім днів тижня, до того ж стільки добре закомпонувалося й ефектно виглядає в художньому плані. На древніх зображеннях також трапляється шість і більше тварин, найчастіше – чотири, три. Їх кількість дослідники пов’язують з семантикою творів.

І ця, винятково цікава миска, й інші вироби Сергія Радько – художника-монументаліста за освітою – зроблені з природнім смаком, відчуттям форми, відрізняються тонкою «фресковою» роботою з кольором та тоном. За його словами, він дуже любить історію й мистецтво Давнього світу, так як живе і працює у селі Межиріч, де були відкриті всесвітньознамениті пам’ятки доби палеоліту. Видно, що він спирається у своїй творчості на вікові традиції, але ще більше, як сучасна освічена людина, – на професійні художні та історико-культурологічні знання; традиції й історизм пропускає через власні відчуття значимих зашифрованих знань, краси, гармонії.

Цього року ми спілкувалися влітку, 15-16 червня, під час проведення Свята гончарства і ковальства. Слідкуючи за творчістю майстра цікаво простежувати різні етапи, напрямки та серії виробів. Він розповів, що родовище білої глини, нажаль, вичерпалося, і тепер він може працювати переважно з червоною, яку видобуває поруч з хатою. З цього матеріалу в нього були представлені: фігуративні посудини у вигляді коней і биків, що теж викликають асоціації з пам’ятками культур Давнього світу; різноманітні антропоморфні, що нагадують троянські й егейські в цілому, посудини; традиційний український посуд, що, як відомо, увібрав багато середземноморських, античних рис. Як художник-кераміст, Сергій Радько вважає переважну більшість своїх виробів, в тому числі й посуд, декоративними, а не утилітарними.

Сонце і коні в нестримному вихорі…

Пригадаємо скіфську чашу-фіалу (ІV ст. до н. е.) із тайника центральної могили Братолюбівського кургану на Херсонщині (1990 р.), що знаходиться в Інституті археології НАН України (рис. 2). З золота засобами металопластики: кування, карбування та ін. зроблене вмістище, так, що з зовнішнього боку виступає горельєфне зображення сваргоподібної фігури, яка ілюзорно обертається, зіставлене з шести кінських голів з шиями, у центрі якого поміщена вставка з темного бурштину півсферичної форми. За доби високої класики алегоричні сонячні коні втілені реалістично. Майстер вочевидь наслідував засобами торевтики знаменитому вже зразку – коням Парфенона. Саме на прикладі цієї скіфської чаші-фіали найкраще видно реальний зміст однотипних зображень. Їх відкрито багато, на значних обширах: в Середземномор’ї, у Фракії, в Кіммерії, в Закавказзі, на Алтаї, в Середній Азії та Західній Європі. С. С. Бессонова, яка досліджувала композицію зображення на чаші, семантику, аналогії, теж написала про її солярну, царську символіку, підкреслила дуже давні витоки та фракійські дотичні [3, с. 42-51]. Вони знаково-орнаментальні в древньому Кноссі; набувають образних реалістичних рис у часи посилення та потім розквіту реалізму в часи давньогрецької архаїки і класики.

З Сонцем асоціювався у людини Давнього світу кругообіг життя. З конем – швидкий рух, зачаровуюче красивий.

В «Іліаді» є епізод, де з захватом говориться про коней:

«То он, оподаль од інших, фракійці, недавно прибулі.

А на чолі у них Рес, державець їх, син Ейонея.

Бачив чудових на вигляд я коней його величезних.

Снігу біліші вони, бистротою до вітру подібні…»

Гомер. Іліада (Пісня Х, 434-437) [4]

Як це схоже на опис незрівнянних орловських рисаків!

Рес (Цар), який прибув з загоном фракійців (союзників) вже на 10-й рік війни, і ворота міста Трої були зачинені (вони лягли кругом, утворивши своє місто-ейдолон, центр займав Рес з кіньми, а навколо, з кіньми ж, розмістилися 12 воїнів-амазонок). До символіки центричності, влади долучається один з найзагадковіших архетипів, зашифрованих у троянській міфології й конкретно переданий у вигляді зображення коня – «троянський кінь».

Сонце, цар, коні… Л. І. Акімова наголошує, що «географічно міфоритуальні події, що відбувалися у троянському світі, уводять за межі греко-малоазійського круга». Вони окреслюють територію, позначену Тавридою або Тавро-Скіфією, західним Понтом, Колхідою, Кавказом і Гіперборейською країною. А також привертає увагу до грандіозної, виключної за формою, смислом і функцією пам’ятки – Кам’яної Могили під Мелітополем, у Приазов’ї. Це святилище, безпрецедентний кам’яний архів міг бути центром іррадіації різних етно-культурних гілок, які пішли потім на території майбутніх Шумеру, Єгипту, Греції, Італії [1, с. 269-270]. Елементи міфу про колісницю Сонця відображені на так званих кінських брилах, де домінують, солярні знаки, коні, колісниці.

Такі вихороподібні композиції, найімовірніше, відображають прадавній арійський символ Сонця [6, с. 332]. При дотриманні загальної схеми трапляються різні варіанти. Серед пам’яток Алтаю ранньоскіфської доби привертає увагу круглої форми різьблення по дереву з першого туектінського кургану (VІ ст. до н. е.). В центрі розміщена досить крупна півсфера навколо якої закручені в стрімкому русі два грифони. Фантастичні істоти не однакові, й можуть бути зображенням пари, правлячої пари, що може доповнювати семантику. Серед знахідок в кургані Солоха була відкрита викарбувана з золота фіала, на якій навколо крупного круглого центру закомпоновані у три ряди, в різних рухах, сім левів та чотирнадцять левиних пар під час полювання та роздирання здобичі (ІV ст. до н. е.).

Схеми аналогічних зображень міцно, інде до сьогодення, вкоренилися в мистецтві етносів на передньо- та середньоазіатських, західносибірських, кавказьких й закавказьких, середземноморських, північнопричорноморських теренах. Зокрема, в експозиції східної колекції Музею імені Богдана та Варвари Ханенків нашу увагу привернув іранський люстрований посуд ХVІ-ХVІІ ст. з Ісфахана. Розглядувана схема з невеликими розбіжностями застосована на чотирьох тарілках: на двох посередині є півсферичні виступи пофарбовані золотавою поливою, на одній – зроблений виступ, але зверху виконаний наскрізний розпис квітами, на одній – виступу немає, але центральна частина заповнена розписом з семи серпоподібних мотивів, що так само створюють ілюзію обертання. А також, в зібранні Державного музею азербайджанського килима та народно-прикладного мистецтва імені Л. Керімова нами виявлений килим з Бахманлі, Карабах, ХХ ст., на якому є орнаментальний мотив з сонячними кіньми, до того ж за стилізацією більше схожий на древні. Хоча на ньому в центрі інакше й більш детально зроблене Сонце та позначений навіть командир чи правитель (теж читається символіка пари, на всіх орнаментальних вставках зображено по дві пари), схоже, протягом часу розуміння змісту втрачалося, а вже майстри ХХ ст. його не знали, проте передавали як традиційний. Простежується різновиди цього мотиву і на деяких інших килимах, зокрема: Малибейлі ХІХ ст., Нахчиван ХІХ ст., Касимушагі ХХ ст. Подібні мотиви можна де інде побачити й, зокрема, в орнаментах давніх і сучасних павловопосадських шалей, які від часів появи декорувалися «турецьким» візерунком, стилістика якого походить від тканих східних шалей.

Характерні розписи можна побачити на сучасній таджицькій та узбецькій кераміці. Таджицькі миски-каси розписані по-світлому фону соковитими фарбами розкутими рухами пензля, але примітно, що за вільною манерою проглядаються ті ж відомі з древніх часів схема й зміст. Зокрема, на великій мисці-касі бачимо звичний чотиричасний поділ, тільки тут у чотирьох точках з боків червонуватою фарбою лінією, що закручується по-спіралі намальоване кругле Сонце, між Сонцями синювато-фіолетуватою фарбою намальовані дерева. Їх розміщення звично вторить й підсилює загальний ритм. Поле між Сонцями й деревами майстер заповнив гнучкими лініями світло-смарагдового кольору вгорі теж з рослинними мотивами схожими на триквіт (на цій мисці майже не читаються, оскільки фарба світла й порозтікалася). На інших таких посудинах за такою ж схемою зображені Сонця, рослинність та ін. [7, с. 165]. Узбецька кераміка однієї з прославлених – ургутської школи, відрізняється стриманими продряпаними, нанесеними по сирій глині (різьба по сирій глині – чізма), знаковими зображеннями, основні з яких – зображення Сонця, та теплим, золотавим надзвичайно красивим колоритом поливи. Чізма неодмінно наноситься на внутрішню поверхню виробів. На дні миски для супу – каси –часто зображають солярні знаки закручені вихором, що ілюзорно немов закручуються в русі. Незмінна солярна символіка, що покликана програмувати щасливе життя, на вишиваних килимах – сюзане.

Дуже древній індоєвропейський мотив згодом поширився ще більше, й, зокрема міцно вкоренився в етнокосмології слов’ян. Повсюдні мотиви цього солярного культу в орнаментах вишивки і ткацтва. Більш реалістичні й зрозумілі їх древні знакові прообрази на виробах з дерева різьбярстві, декоративному розписі та ін. Показові символічні зображення Сонця та коней на знаковому предметі житлового інтер’єру – прялці. Б. О. Рибаков бачив на російських прялках зображення Сонця, та, вище – ще більший солярний чи космічний знак.

Схеми з вираженим центром та спіралевидним рухом навколо нього читаються у дорогоцінному посуді часів київської та московської Русі. Вірогідно саме від древньої солярної символіки пішов і відомий художній прийом російських ювелірів розміщувати великий красивий камінь у центрі дна коштовних ковшів.

Особливо виражені мотиви сонячних коней в українській кераміці різних центрів. Хоча тут, з плином часу, очевидно, втрачалося розуміння первісного змісту, а їх знаки часто трансформувалися в рослинні візерунки. Символіка руху Сонця є основною в традиційній кераміці Поділля, хоча коні передані знаково, або навіть трансформовані в рослинні мотиви. В подільській кераміці суто абстрактні незображальні мотиви у центрі композиції дуже рідкі. Майже всі вони оживлюються уподібненням розетки до квітки, або доповненнями – паростками та ін. деталями [2, с. 420-425]. S-подібні елементи вже зовсім не сприймаються як коні, але в екскурсі в перспективу історії мистецтва їх еволюція до дуже спрощеного знаку очевидна. В колекції Національного музею українського народного декоративного мистецтва та Музею Івана Гончара схему коней навколо Сонця можна роздивитися на різноманітній кераміці: керамічні вироби з села Бубнівка – значного осередку гончарства Поділля кін. ХІХ-поч. ХХ с., з села Крищенці (сильно видозмінені у рослинний орнамент) поч. ХХ ст. та ін. Порівняння стилістичних особливостей кераміки Поділля з іншими видами місцевого декоративного мистецтва, зокрема, з писанкарством, демонструє єдність народної моделі світобачення.

Важливо, що звертаються до першоджерел сучасні майстри, розвиваючі навіть докерамічні зображальні мотиви. Бачимо це і на мисках професійного художника-кераміста Анатолія Байди (рис. 3). Зокрема, миски автора можна поділити на кілька типів (є й окремі вироби) за формою, схемою і характером розпису, композиційними ритмами, колоритом та ін. Багато мотивів і елементів: «Сонце», свастика, хрест, «дерево життя», розетка, «триквіт», «лоза істинна», очі та ін. За композицією майже на всіх великих мисках читається чотиричасний поділ. На багатьох накладається ще також чотиричасний – чи то більш декоративний, чи більш лаконічний. У деяких мисках символіка особливо виразно читається, а в деяких – майже не помітна за значними нашаруваннями декоративних елементів, візерунків. Іноді проглядається кілька прошарків символів. Так, на багатьох мисках чотиричасний знак намальований поверх солярного. Ритм солярних знаків – своєрідну «пульсацію» задають особливості фактури форми зробленої на гончарному крузі, далі посилюють концентричні кола нафарбовані та пластичні у вигинах та формах мисок. Байда зробив багато копій відомих виробів з давніх знаних подільських гончарних осередків Бар, Бубнівка та ін. За його словами, він багато вчився у старих гончарів, які навчали не тільки ремісничій майстерності а й втаємничено розповідали про символічне значення елементів розпису.

Цікаві приклади, коли сучасники не професіонали, але добре знають, що зображають. Серед етнографічних матеріалів показовим прикладом є обрядова випічка: пряники (пряничні дошки), печиво та ін. (рис. 4). Зокрема, в дуже віддаленому слов’янському регіоні – Помор’ї, куди відбувалися міграції з півдня, – збереглися й підтримуються традиції, що наче бачаться крізь товщу віків. На день весняного рівнодення жінки ряду сіл Каргопольського району Архангельської області, особливо Ошевенської слободи та її околиць ходять до своїх зятів, дочок і онуків з тетерками (від – тетерев, – птах, який провіщає прихід весни) – ажурним обрядовим печивом, виконавши напередодні звичаї їх приготування та випікання у великій кількості. За словами Г. Дурасова «орнамент каргопольських тетерок й досі зберігає архаїчну солярну символіку. Всі вони являють собою круг розміром зі столову тарілку. Круг цей складається з трьох обводів – «околів», завитих «по сонечку». Геометричні фігури пов’язані з космологічною символікою, це основа всіх тетерок. Центральна частина може складатися з кружків-«колечушек», вісімок, «сонечка», «сонечка-високолнечка» та обігаючих навколо «коників», «півкоників» чи завитих «кудерочків». Можуть бути і спіралі й «вьюхи»… Тетерки з «кониками» й «півкониками» є продовженням мотиву сонячних коней [5, с. 29-30].

На мій погляд, у значному поширенні – а їх досить багато на різних пам’ятках, – й принциповій подібності середземноморських та азіатських зображень, змикаються спільні світоглядні уявлення етносів, що проходили певний історичний шлях нарізно, але зберегли свої філософські основи набуті іще до відокремлення. Світобудовні уявлення найусталеніші, зберігаються й передаються в багатовікових традиціях та залишаються над релігіями.

Сучасні майстри охоче вдаються до дуже глибоких історичних екскурсів. В освіченому суспільстві інтерес до минулого зростає. Як на основі передачі традицій у народних ремеслах, так і на основі наукової просвіти, знання про древню символіку доходять до широкого загалу (рис. 5, фото О. Триколенко).

Спадає на думку, що численні зображення тонких густоритмічних концентричних кілець, зокрема, на кераміці багатьох культур, та взагалі філософія таких зображень, можуть бути також пов’язані з відліком часу – вони дуже схожі на річні кільця на зрізах деревини.

Історик Середньовіччя А. Гуревич в («категоріях Середньовічної свідомості») писав: «По кругу рухається свідомість багатьох народів, які створили великі цивілізації давнини. В основі систем цінностей, на яких будувалися древньосхідні культури, лежить ідея вічнотриваючого теперішнього, нерозривно пов’язаного з минулим. … Виразний символ давньоіндійського розуміння часу – колесо». [8, с. 20-29].

Колесо, круг, солярні знаки, знак чотирьох частин Світу, антропоморфні фігурки – кераміка оброблена молоком В’ячеслава Одарченко з Полтави (рис. 6, фото О. Триколенко). Останнім часом великий попит на декоровані вироби ремесел, що зроблені за традиційними технологіями, оздоблені декором, розробленим на основі древньої оберегової позитивної символіки. Індивідуальний почерк, на основі традиційних народних умінь, і у технології виготовлення і у декоруванні кереміки розробляють багато майстрів.

Златокудре, бистрокінне Сонце! Невпинно мчить Час – колісниця Геліоса…




Список літератури:

  1. Акимова Л. И. Троянский мир в античной мифоритуальной традиции. с. 241-270. Сокровища Трои из раскопок Генриха Шлимана. Каталог выставки. Москва. ГМИИ им. А. С. Пушкина. – Леонардо Арте. – 1996 г. 300 с.

  2. Артюх Л.Ф., Балушок В. Г., Болтарович З. Є., та ін. Поділля. Історико-етнографічне дослідження. Вид. незалежного культурного центру «Доля». Київ. 1994. 504 с.

  3. Бессонова С. С. Фиала из Братолюбовского кургана. К вопросу о композиции. с. 42-52. Музейні читання. Матеріали наукової конференції «Ювелірне мистецтво – погляд крізь віки» 12-14 листопада 2007 р. Київ. Музей історичних коштовностей України. – 2008 р. 260 с.

  4. Гомер. Іліада. Переклад з давньогрецької Бориса Тена. Харків. «Фоліо». – 2008 р. 414 с.

  5. Дурасов Г. Каргопольские тетёрки. с. 28, 29, 30. Юный художник № 10. 1990 г. 50 с.

  6. Історія української культури. У 5 томах. Історія культури давнього населення України. 1 том. НАН України. «Наукова думка». Київ. – 2001. 1136 с.

  7. Лебедева Е. В., Черных Р. М. Искусство художника-оформителя. Практические советы самодеятельному художнику. «Советский художник». Москва. 1981. 344 с.

  8. Прусс И. Времена. с. 20-29. Знание-сила №8 (962) 2007. 128 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка