Оглядовий лист



Сторінка1/4
Дата конвертації11.05.2018
Розмір0.62 Mb.
ТипЗакон
  1   2   3   4

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ
22.01.2007 N 01-8/25
Господарські суди України

Про практику застосування господарськими судами

законодавства про захист прав на об'єкти авторського

права і суміжних прав

(за матеріалами справ, розглянутих у касаційному

порядку Вищим господарським судом України)

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ

надсилається огляд вирішених господарськими судами справ у спорах,

пов'язаних із захистом прав на об'єкти авторського права і

суміжних прав, судові рішення з яких переглянуто в касаційному

порядку Вищим господарським судом України.
1. Відтворення твору, запис (звукозапис, відеозапис) і

публічне сповіщення (доведення до загального відома) є окремими

самостійними способами використання твору, і ототожнивши їх та не

визначившись у зв'язку з цим, яке саме порушення допущено

відповідачем та яка саме сума компенсації має бути сплачена за

кожне з порушень, суд, зокрема, припустився неповного дослідження

обставин справи, які складають фактичну основу спірних

правовідносин.


Підприємство (організація колективного управління майновими

правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, далі -

Підприємство) звернулося до господарського суду з позовом до

Телекомпанії про стягнення компенсації за порушення авторських

прав за кожний спосіб використання спірних творів та штрафу.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін

постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено

частково: з Телекомпанії на користь позивача стягнуто компенсацію

за порушення майнових авторських прав; судові витрати пропорційно

розміру задоволених позовних вимог; в іншій частині позову

відмовлено. Названі рішення попередніх судових інстанцій з

посиланням на приписи статей 11, 15, 31, 47, 49, 52 Закону України

"Про авторське право і суміжні права" ( 3792-12 ) (далі - Закон)

мотивовано порушенням відповідачем майнових авторських прав

позивача під час трансляції новорічної вистави без одержання

відповідного дозволу позивача, що є підставою для стягнення суми

компенсації в порядку статті 52 Закону.


Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- за угодами на управління майновими правами, укладеними в

2002 році Підприємством та певними власниками авторських прав,

позивачеві було передано виключні права на управління майновими

правами авторів на твори, що створені та будуть створені під час

дії цих угод;

- літературний сценарій та музику до певної новорічної

вистави (далі - спірні твори) було створено під час дії зазначених

угод, а на підставі заяв авторів від 04.10.2004 зареєстровано

права на ці твори;

- на відеокасеті із записом трансляції 07.01.2005 авторами

зафіксовано факт публічного сповіщення відповідачем спірних творів

шляхом передачі в ефір зазначеної новорічної вистави;

- Підприємство не надавало Телекомпанії дозволу на

використання спірних творів;

- в процесі розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги,

мотивуючи це тим, що відповідач є загальнонаціональним

україномовним каналом, має чисельну слухацьку аудиторію,

популярність і високий рейтинг програм серед глядачів. З огляду на

це компенсація повинна становити 100 мінімальних заробітних плат

за кожне з трьох неправомірних використань твору, а саме: публічне

сповіщення, запис, відтворення.


Причиною спору в даній справі стало питання про наявність

порушення майнових авторських прав Підприємства та стягнення

відповідних компенсацій.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону ( 3792-12 )

суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати

управління своїми майновими правами організаціям колективного

управління.


За змістом статті 49 Закону ( 3792-12 ) до функцій

організацій колективного управління належить, зокрема, погодження

з особами, які використовують об'єкти авторського права і (або)

суміжних прав, розміру винагороди під час укладання договору;

вчинення інших дій, передбачених чинним законодавством, необхідних

для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому

числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського

права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та

доручення цих суб'єктів.
Таким чином, з урахуванням досліджених доказів - угод з

авторами, заяв авторів, довідок про належність авторів до

авторсько-правової організації, господарськими судами правильно

визначено, що Підприємство є компетентним суб'єктом звернення до

суду за захистом порушених авторських прав відповідно до

повноважень, переданих авторами за названими угодами на управління

майновими правами.
В абзаці п'ятому статті 1 Закону ( 3792-12 ) визначено, що

виключне право - це майнове право особи, яка має щодо твору,

виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи

відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання

цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на

видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим

особам у межах строку, встановленого цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону ( 3792-12 ) до

майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право)

належать: виключне право на використання твору; виключне право на

дозвіл або заборону використання твору іншими особами. А згідно з

частиною третьою цієї статті виключне право автора (чи іншої

особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання

твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти,

зокрема:
1) відтворення творів;


2) публічне виконання і публічне сповіщення творів.
Разом з тим, приймаючи рішення про часткове задоволення

позову, місцевий господарський суд виходив з факту неправомірного

публічного відтворення відповідачем запису названої вистави, у той

час коли суд апеляційної інстанції кваліфікує дії відповідача щодо

передачі в ефір трансляції цієї вистави як несанкціоноване

повторне оприлюднення спірних творів.


Водночас відповідно до наведених у статті 1 Закону

( 3792-12 ) дефініцій термінів:

відтворення - це виготовлення одного або більше примірників

твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а

також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в

електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку

може зчитувати комп'ютер;

запис (звукозапис, відеозапис) - це фіксація за допомогою

спеціальних технічних засобів (у тому числі й за допомогою

числового представлення) на відповідному матеріальному носії

звуків і (або) рухомих зображень, яка дозволяє здійснювати їх

сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відповідного

пристрою;

публічне сповіщення (доведення до загального відома) - це

передача за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних

прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів,

гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи

передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду

наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового,

оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків

і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм

організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути

сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість

яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі

зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.
Зі змісту наведених законодавчих приписів випливає, що

відтворення, запис і публічне сповіщення є окремими самостійними

способами використання твору, в той час коли господарськими судами

помилково ототожнено названі порушення майнових авторських прав на

твір та не визначено, які саме порушення було допущено

відповідачем та яка саме сума компенсації має бути відшкодована за

кожне порушення.
Таким чином, господарські суди, визначаючи розмір

компенсації, що підлягає стягненню з відповідача за порушення

авторського права, вичерпно не з'ясували характер та зміст таких

правопорушень, що призвело до неповного дослідження обставин

справи, які складають фактичну основу спірних правовідносин та

порушили норми матеріального права, що визначають правопорушення,

які можуть бути допущені під час неправомірного використання

творів авторів.


З огляду на викладене Вищий господарський суд України передав

справу на новий розгляд до суду першої інстанції з метою

встановлення того, які саме порушення авторського права було

допущено відповідачем, які суми відшкодувань необхідно стягнути за

кожне порушення та, виходячи з них, - визначення загальної суми

компенсації.


2. Якщо права інтелектуальної власності передано на підставі

договору, для правильного визначення суб'єкта авторських прав на

певні твори необхідно встановити обсяг відповідних прав, переданих

за договором.


Товариство звернулося до господарського суду з позовом про

стягнення з Підприємства компенсації за порушення авторського

права та про зобов'язання відповідача опублікувати у засобах

масової інформації резолютивну частину рішення з даного спору.


Рішенням місцевого господарського суду у задоволенні позову

відмовлено. Назване рішення з посиланням на приписи статей 8, 11,

14 Закону України "Про авторське право і суміжні права"

( 3792-12 ) (далі - Закон) мотивовано відсутністю порушення

авторських майнових прав позивача на спірні твори в зв'язку з

недоведеністю наявності в нього таких прав.


Постановою апеляційного господарського суду рішення суду

першої інстанції з даного спору змінено; позов задоволено

частково: з Підприємства на користь Товариства стягнуто суму

компенсації за порушення авторського права позивача, а в іншій

частині позовних вимог відмовлено.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- 24.02.2003 Підприємством та Товариством укладено договір,

предметом якого є виготовлення та випуск імідж-календаря;

- за умовами цього договору відповідач передав позивачеві

право на випуск імідж-календаря за патентом від 31.08.1998, а

позивач на підставі договорів із замовниками реклами виготовив

оригінал-макети рекламних сторінок імідж-календаря, що являють

собою поєднання найменування, логотипу та фотографічних зображень

відповідних замовників;

- Товариство як роботодавець авторів зазначених

оригінал-макетів є суб'єктом авторських майнових прав на ці твори;

- на оригіналі випущеного імідж-календаря позивачем було

помилково зазначено авторство Підприємства;

- у виготовленні іншої друкованої продукції - Календаря "Д."

та Календаря "Ф." відповідачем без дозволу позивача було

використано оригіналмакети імідж-календаря;

- Державним департаментом інтелектуальної власності

зареєстровано авторські майнові права Підприємства на твір -

Календар "Ф.", про що видано свідоцтво від 20.09.2004.
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність

порушення майнових авторських прав Товариства на спірні твори.


Статтею 50 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) порушенням

авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для

судового захисту, визнано, зокрема, вчинення будь-якою особою дій,

які порушують майнові права суб'єктів авторського права і (або)

суміжних прав, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону

( 3792-12 ), з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43

цього Закону обмежень майнових прав.
Згідно з приписами частин першої, третьої статті 15 Закону

( 3792-12 ) до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має

авторське право) належать: виключне право на використання твору;

виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими

особами. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське

право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає

йому право дозволяти або забороняти будь-яке використання твору

іншими особами.


Відповідно до статті 7 Закону ( 3792-12 ) суб'єктами

авторського права є автори творів, зазначених у частині першій

статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх

спадкоємці передали свої авторські майнові права.


Статтею 435 Цивільного кодексу України ( 435-15 )

передбачено, що первинним суб'єктом авторського права є автор

твору, у той час коли суб'єктами авторського права є також інші

фізичні та юридичні особи, які набули право на твори відповідно до

договору або закону.
Суд першої інстанції як на мотив відмови у позові послався на

недоведеність позивачем наявності у нього виключних майнових

авторських прав на спірні оригінал-макети. Зазначений висновок

було спростовано судом апеляційної інстанції посиланням на частину

другу статті 16 Закону ( 3792-12 ), за якою виключне майнове право

на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено

трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим

договором між автором і роботодавцем.


Однак наведені висновки попередніх інстанцій слід вважати

передчасними як такі, що зроблені за неповної оцінки наявних у

матеріалах справи доказів. Так, аналіз змісту договору, предметом

якого є випуск імідж-календаря, може свідчити про наявність у

відповідача авторського права на об'єкт цього договору, складовою

частиною якого є спірні оригінал-макети рекламних сторінок. Відтак

для правильного визначення суб'єкта авторських прав на спірні

твори необхідно встановити обсяг прав інтелектуальної власності,

які були передані за названим договором. Проте цей договір як

підставу набуття авторських прав на спірні спори судові інстанції

не досліджували.
Крім того, у встановленні факту використання відповідачем

спірних оригінал-макетів імідж-календаря судовими інстанціями було

порушено засади всебічного, повного і об'єктивного дослідження

обставин справи і ухвалення законних та обґрунтованих судових

рішень.
Згідно з вимогами статті 41 Господарського процесуального

кодексу України ( 1798-12 ) для роз'яснення питань, що виникають

при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань,

господарський суд призначає судову експертизу.


У підпункті 2.3 пункту 2 рекомендацій президії Вищого

господарського суду України від 10.06.2004 N 04-5/1107

( v1107600-04 ) "Про деякі питання практики призначення судових

експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права

інтелектуальної власності" зазначено, що для роз'яснення питання

про можливе використання чужого твору без згоди автора (чи іншої

особи, яка має авторське право), зокрема, у формі плагіату чи

піратства у сфері авторського права і (або) суміжних прав, судам

необхідно призначати судову експертизу і доручати її проведення

спеціалістам у галузі літературознавства, мистецтвознавства тощо

залежно від об'єкта авторського права і (або) суміжних прав.
Проте у вирішенні даного спору господарські суди на підставі

самостійного порівняння наявних у матеріалах справи примірників

календарів дійшли висновку про відтворення відповідачем

оригінал-макетів імідж-календаря на сторінках Календарів "Д." та

"Ф.", перебравши на себе не притаманні суду функції експерта.

Разом з тим, судові інстанції, зокрема апеляційний господарський

суд, з належною повнотою не встановили та не ідентифікували, що

саме являє собою кожний з оригінал-макетів як об'єкт авторського

права.
Оскільки касаційна інстанція згідно з частиною другою

статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України

( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати доведеними

обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові

господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про

достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів

над іншими, а також збирати нові докази або додатково перевіряти

докази, Вищий господарський суд України передав справу на новий

розгляд до суду першої інстанції.
За новим розглядом справи суд першої інстанції одержав

вказівки Вищого господарського суду України щодо з'ясування

обставин, зазначених у цій постанові та вирішення питання про

призначення експертизи об'єктів інтелектуальної власності.


3. Роз'яснення питань щодо встановлення фактичних обставин,

пов'язаних з використанням відповідачем зі справи такого об'єкту

авторського права, як база даних (компіляція даних), потребувало

спеціальних знань, а відтак призначення у справі судової

експертизи.
Товариство "І." звернулося до господарського суду з позовом

про стягнення з Товариства "С.", Товариства "Р." та Підприємства

компенсації за порушення майнових авторських прав.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін

постановою апеляційного господарського суду, припинено провадження

в частині позовних вимог до Товариства "Р." та Підприємства, а в

задоволенні позову до Товариства "С." відмовлено.


Прийняті судові рішення мотивовано тим, що авторське право

упорядника збірника не перешкоджає іншим особам здійснювати

самостійний підбір або розташування тих самих творів та (або)

інших даних для створення своїх творів, а правова охорона баз

даних не поширюється на самі дані чи інформацію і не зачіпає

будь-якого авторського права, що відноситься до самих даних чи

інформації, які містяться у базі даних.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- 03.07.2000 Товариством "І." і Товариством "N." укладено

авторський договір, предметом якого є створення комп'ютерної бази

даних "С." (далі - База даних "С.") та підтримання її за змістом

та обсягом в актуальному стані; відповідно до умов цього договору

база даних створюється у співавторстві;

- згідно з наказом Товариства "N." на виконання умов

названого договору зобов'язано працівника товариства Л. (далі -

фізична особа Л.) здійснити роботу з впорядкування та розташування

складових частин інформації, визначено винагороду автору та його

немайнові авторські права;

- рішенням Держпатенту зареєстровано авторське право фізичної

особи Л. на твір - Базу даних "С.", про що видано свідоцтво;

- 05.02.2004 громадянином Н. (далі - фізична особа Н.) та

Підприємством укладено договір про передачу майнових авторських

прав, відповідно до умов якого фізична особа Н. (автор) - передала

Підприємству виключні майнові права на використання об'єкту

інтелектуальної власності - програмного продукту "І." (далі - База

даних "І.");

- на підставі договору від 05.02.2004 Держпатент зареєстрував

за Підприємством авторське право на службовий твір - Базу даних

"І.", про що видав відповідне свідоцтво;

- 01.05.2003 Підприємством і Товариством "Р." укладено

ліцензійний договір про передачу невиключного авторського права на

твір, відповідно до умов якого Підприємство передало Товариству

"Р." право на використання твору (База даних "І.");

- 20.10.2003 Товариством "Р." та Товариством "С." укладено

ліцензійний договір про передачу невиключного авторського права на

твір, відповідно до умов якого Товариство "Р." надало Товариству

"С." дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності -

Бази даних "І.";

- Товариство "С." розповсюджувало Базу даних "І." на оптичних

носіях в упаковці, на якій видавцем зазначено Товариство "Р." ;

- позивач обґрунтовує свої вимоги посиланням на те, що до

Бази даних "І." без достатніх на те підстав включено твір База

даних "С.", майнові авторські права на який належать йому;

- згідно з рішенням місцевого районного суду від 31.08.2004

зі справи N 2-794 (яке набрало законної сили) за позовом фізичної

особи Л., Товариства "І.", Товариства "N." до Товариства "Р.",

треті особи - Підприємство, Державний департамент інтелектуальної

власності Міністерства освіти і науки України:

власником немайнових авторських прав на твір База даних "С."

є фізична особа Л., а співвласниками майнових прав на зазначений

твір є Товариство "І." і Товариство "N.";

з боку Товариства "Р." мало місце порушення авторських прав

позивачів шляхом включення твору База даних "С." до власного

твору;

позов Товариства "І." задоволено частково: з Товариства "Р."



стягнуто на його користь компенсацію;

- позивачем не подано доказів того, що у Базі даних "І."

використано Базу даних "С." (запозичено систему підбору та

розташування судових рішень), автором якої є фізична особа Л.


Причиною даного спору є питання про те, чи має місце

порушення прав позивача шляхом розповсюдження Товариством "Р."

Бази даних "І.".
Відповідно до частини четвертої статті 35 Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ) рішення суду з

цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для

господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають

значення для вирішення спору.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, назване

рішення місцевого районного суду не містить згадки про Товариство

"С." та, тим більше, про порушення ним авторських прав Товариства

"І.".
За таких обставин взаємовідносини Товариства "І." і

Товариства "С." мали бути досліджені в повному обсязі

господарським судом у межах провадження з даної справи.


Преамбулою Закону України "Про авторське право і суміжні

права" ( 3792-12 ) (далі - Закон) визначено, що він охороняє

особисті немайнові права і майнові права авторів та їх

правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів

науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права

виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій

мовлення - суміжні права.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону ( 3792-12 ) до

майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право)

належать: виключне право на використання твору; виключне право на

дозвіл або заборону використання твору іншими особами.


Стаття 52 цього Закону ( 3792-12 ) визначає грошову

компенсацію як один із способів цивільно-правового захисту

авторського права і суміжних прав.
Статтею 10 Закону ( 3792-12 ) визначено, що не є об'єктом

авторського права, зокрема, видані органами державної влади у

межах їх повноважень офіційні документи політичного,

законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази,

постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні

переклади.


Попередніми судовими інстанціями встановлено і сторонами не

заперечується, що Товариство "С." здійснювало розповсюдження Бази

даних "І."



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка