Огляд літератури: «Педагоги – гуманісти ХХ століття»



Скачати 101.83 Kb.
Дата конвертації30.12.2017
Розмір101.83 Kb.
ТипМетодичні рекомендації

09. 01.2014 року у відділі освіти Канівського міськвиконкому, відбулася міська педагогічна конференція, присвячена педагогам – гуманістам. Метою конференції було ознайомлення педагогічних працівників, шкільних бібліотекарів навчальних закладів з використанням принципів педагогів – гуманістів. В конференції взяли участь вчителі початкових класів, бібліотекарі загальноосвітніх шкіл. Також були вироблені методичні рекомендації щодо впровадження перспективних ідей В.О. Сухомлинського, О.А. Захаренка, Ш.О. Амонашвілі в зміст сучасної початкової освіти. Програмою конференції передбачені: виступи учасників з доповідями, проведення майстер-класів, презентації, перегляд фільмів, бібліографічний огляд з даної теми.


Огляд літератури:
«Педагоги – гуманісти ХХ століття».

Огляд літератури я хочу розпочати словами видатного грузинського педагога – гуманіста Ш.О. Амонашвілі: «Із двох десятків найвидатніших педагогів – гуманістів майже половину дала людству українська земля». Серед них наші земляки – Василь Олександрович Сухомлинський та Олександр Антонович Захаренко.

І сьогодні творчі вчителі знаходять відповіді на свої питання, звертаючись до їхнього досвіду.

Василь Олександрович Сухомлинський

(28.09 1918 – 02.09.1970рр.)

Це людина з полум’яним серцем, видатний педагог сучасності.

35 років свого життя він віддав школі. Василь Олександрович – вченний, академік, заслужений учитель України; лауреат Державної премії ім.. Т.Г. Шевченка.

З його ім’ям пов’язані збагачення і піднесення педагогічної науки ХХ ст.. Велика, самобутня спадщина вченного з плином часу привертає дедалі більше уваги. Неоціненну спадщину залишив нам видатний педагог – 48 монографій, понад 600 статтей, 1500 оповідань і казок для дітей.

Починаючи з 1949р. Василь Олександрович виступає не тільки в місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних виданнях.

У 1956 р. вийшла його перша велика монографія «Виховання колективізму у школярів».

Наприкінці 50-х виходять друком одна за одною такі ґрунтовні праці, як «Педагогічний колектив середньої школи» та «Виховання радянського патріотизму у школярів».

Даниною тогочасної ідеології була книга педагога «Виховання комуністичного ставлення до праці» (1959).

На найвищий щабель своєї педагогічної творчості В. Сухомлинський піднявся у 60-і роки. Саме у ці роки він написав найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва. До найголовніших, найгрунтовніших творів В.О. Сухомлинського, опублікованих, починаючи із 1960 року, належать:

«Як ми виховали мужнє покоління»,»

«Духовний світ школяра»

«Праця і моральне виховання»

«100 порад учителеві»

«Листи до сина»

«Батьківська педагогіка»

«Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» і особливо

«Павлиська середня школа» та

«Серце віддаю дітям». (1969).

Коротенько зупинюсь на декількох із цих книг.

Своє життєве кредо В. Сухомлинський сформулював таким чином: «Серце віддаю дітям». Таку назву має і його книга.Це книга його життя. Вона витримала 55 видань, 32 мовами світу і була удостоєна Державної премії УРСР у 1974році, посмертно. В ній автор пише: «Юні мої друзі, щадіть серця і виховуйте почуття. Памятайте, що в наш час людина з кожним роком усе більше відчуває вплив навколишнього середовища. У тебе будуть діти, памятай: від того, як маленька дитина ставиться до птахів, квітів, дерев, залежить її ставлення до людей. В книзі вивчається творчість, як ціль і результат виховання.

Як і в усіх роботах Василя Сухомлинського у цій книзі велике місце займають ідеї трудового виховання як важливого фактору розвитку особистості.

2-га книга трилогії «Народження громадянина» (1970) видержала 25 видань на 14 мовах світу. Основний зміст цієї книги-це широкий і повний аналіз проблем виховання підлітка з характеристикою протиріч і особливостей цього періоду. В роботі з підлітками Василь Олександрович застосовував ту ж методику виховного процесу, що й до дітей 6-11 років, але значно збагатив її розширив і поглибив новими ідеями.

В. Сухомлинський вважав необхідним створити оптимальну систему педагогічного впливу на вихованця, направлену на всебічний розвиток його здібностей і формування основних духовних потреб, які в кінцевому підсумку реалізуються в творчій праці. (с.467)

3-я книга трилогії – «Листи до сина» вперше вийшла у світ в 1977р.; над нею автор працював до останніх днів свого життя. Вона побудована в формі діалогу вихователя зі своїми дорослими вихованцями, які покинули вже стіни школи. Теми, над якими роздумує педагог, актуальні і злободенні; в своїй сукупності вони представляють програму діючого гуманізму. Їх умовно можна розділити на три групи: Батьківщина, Людина, праця.

Без перебільшення можна сказати , що саме Василь Олександрович нас навчає, «…що любити Батьківщину – значить пізнати свій народ» Людина, яка пізнала свій народ, свою Батьківщину, «…пізнає саму себе, осмислює свою особистість як частину народу й несе відповідальність перед народом, перед Батьківщиною.» В «Листі до сина» автор пише: «Памятай, що Батьківщина – це твоя колиска, твій дім, джерело твого щастя. Це земля твоїх предків, на якій пролито багато крові й поту. У рідному домі буває й добре, і погане. Якщо ти бачиш погане – не забувай, що це погане у твоєму домі. Над злом у рідному домі злорадствує тільки підла людина. Не відвертайся від зла, зроби так, щоби замість зла у твоєму рідному домі було добро. Ти маєш право говорити про зло в рідному домі тільки тоді, коли зробив щось хороше. Право сказати одне слово про погане людина добуває десятком добрих справ».

Лейтмотивом всього твору є думка про те, що головне в житті людини – це праця. Ідеї такого виховання найбільш виразно звучать у таких працях:

«Виховання радянського патріотизму у школярів» (1959).

«Виховання комуністичного ставлення до праці» (1959).

«Формування комуністичних переконань молодого покоління» (1961).

Василь Олександрович навчає нас виховувати в собі Людину, як найвищу цінність, Людину з великої букви, яка б після себе залишила добрий слід на Землі, адже вона живе для того, щоб творити добро. На цю тему у автора є твір-мініатюра «Який слід повинна залишити людина на Землі?».

Сьогодні людство широко використовує безцінну спадщину В.О. Сухомлинського

Все найцінніше, створене Василем Олександровичем, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педаногіки та національної духовної культури.

Більшість із ідей Василя Олександровича не тільки поділяв, але й розвивав великий педагог ХХ ст. Олександр Антонович Захаренко, директор Сахнівської школи Корсунь – Шевченківського р-у Черкаської обл.


Олександр Антонович Захаренко

(02.02. 1937 – 30.04.2002рр.)

Народний учитель СРСР, кавалер орденів Леніна і «Знак пошани», народний депутат Верховної Ради СРСР двох скликань, дійсний член АПН Укпаїни, керівник «Авторської школи О.А. Захаренка».

Саме завдяки запалу ,тоді ще молодого учителя фізики О.А. Захаренка, силами сільської громади, з’явилася унікальна для сільської місцевості школа, в якій була своя обсерваторія, басейн, музей та спортивний комплекс.

Як і Сухомлинський, він був одним із зачинателів гуманної педагогічної культури. Гуманіст із великим і добрим серцем. За стилем роботи – вроджений педагог Олександр Антонович побудував у своїй авторськії школі, або як її ще називають, школою радості,доброти,виховну систему на ідеях виховних центрів, середовищного підходу та творчої праці. Він очолив педагогічний колектив, який направляв свої зусилля на виховання всебічно розвиненої особистості.

«Поспішати робити добро людям» -таким було життєве кредо О.А. Захаренка. Вся його турбота – турбота про те, як зробити життя радісним і щасливим для учнів, про виховання у молоді високої культури, порядності, доброзичливості, працелюбності, чуйності.

О.Захаренко був тим справжнім Учителем, який зміг надати сенс шкільному життю, спонукати його рухатися далі, вперед.

Олександр Антонович – надзвичайно обдарована, високоосвічена людина, талановитий педагог. У його доробку понад чотириста творів: книг, казок, статей, виступів, методичних матеріалів, науково-педагогічних есе.

За життя О. Захаренко видав дві книги: «Школа над Россю» (у співавторстві з С.М. Мазуриком) та «Поспішайте робити добро»; у передсмертний рік написав майже одночасно три книги: «Поради колезі, народжені у школі над Россю» (2002р.), «Двісті десять шкільних лінійок» (2002), «Енциклопедія шкільного роду»,(2011), яка стала, нажаль лебединою піснею поета, це водночас і захоплюючий опис села Сахнівка, і сімейна книга пам’яті, в якій кожен учень Сахнівської школи (нинішній чи колишній) може знайти повчальну інформацію про свій рід. Це підручник поваги до кожної особистості, до імені людини, її життєвих перспектив.

Книга «Поради колезі, народжені в школі над Россю» - це плід піввікової педагогічної праці, а точніше - поєднання педагогічних роздумів з практикою, що протікала разом з життям в Сахнівській школі. Набутий багатий запас знань, умінь і навичок він передавав своїм колегам, тому таким невичерпним було джерело їхньої творчості: « Вчителю-колего! Не марнуй свій час. Не вір, що пропаде твоя праця. Вона заповнить серця і душі хоча б твоїх нащадків. Твоїх вихованців. Кожне покоління буде згадувати твуою подвижницьку роботу, твою добру, відверту усмішку, твої не набридливі повчання»- закликав Захаренко (1, с.39).

Почуття великої відповідальності перед учнями, колегами, суспільством,громадянська свідомість, високий професіоналізм допомогли авторові створити школу, яка стала відомою за межами України. У книзі окреслено майже всі види діяльності директора сільської школи, її невирішені проблеми, шляхи досягнення успіху.

У цій книзі на першому місці він називає :

Толерантність. «Щоб її виховати треба забезпечити в дитячому колективі рівність і справедливість стосунків. Не думати, що ви у всьому праві».

Далі – Порядність. «Порядна – це така людина, яка в житті, в побуті і на роботі дотримується установленого законом або мораллю належного порядку».



Патріотизм – «Це-почуття не піддається висміюванню», от що важливо для Олександра Антоновича.

Культура. «Зовсім неважливо, чи знає людина, в яку руку слід брати ніж чи виделку. Цьому легко можна навчитися в дитинстві. Куди складніше навчити взаємного спілкування, ведення дискусій, суперечок…»

Совість. «Це сумнівний, важкий психічний стан у людини, коли вона не змогла дотримати свого слова, виконати обов’язок, змушена обманути.»

Перед вами ще одна книжка Олександра Антоновича «Слово до нащадків». Складається вона з 3-х розділів.

У 1-му вміщені статті з книжок, періодичних видань, виступи, спогади про становлення педагогічного колективу, про розбудову школи, методи впливу на учнів, втілення дитячих мрій, традиції, а також про наболіле – нерозв’язані учительські проблеми, фінансування сільських шкіл.

11-й розділ містить поради директора колегам: як формувати взаємини у колективі, як підтримувати потяг дітей до знань, як виховувати духовність і т.д.

ІІІ розділ складають невеличкі оповідання про вчительські будні, життя сільських трударів, а також заповіді нащадкам.

Автор унікальної системі навчання і виховання пише про досвід сахнівських учителів – як створити таку школу, щоб діти зростали в ній мислячими, працьовитими, розумними, порядними.

У «Слові до нащадків» О.А.Захаренко, уже тяжко хворий, заповідає свої смисли - цінності: Україна, національне, діти, їхній здоровий спосіб життя, добро, культура, духовність.

Неоціненний вклад внесли у сучасну педагогіку педагоги – гуманісти О.А. Захаренко та Ш.О. Амонашвілі. Їх об’єднує те, що вони – педагоги – новатори, учителі і академіки, практики і теоретики, майстри педагогічної ниви, люди зі щирою відкритою душею, безмежним серцем, наповненим любов’ю до дітей та нестримним бажанням присвятити їм своє життя.



Шалва Олександрович Амонашвілі

03.11.1931 р.

Амонашвілі Ш.О. – видатний грузинський педагог, доктор психологічних наук, професор, академік РАО. Педагог – новатор, автор концепції гуманної педагогіки, революційних методик навчання дітей з 6- річного віку. Автор книг перекладених на багато мов світу. Розробник педагогіки співробітництва. Автор праць з проблем ролі оцінки у педагогічному процесі, гуманістичного підходу у вихованні. Серед яких основні праці:



  • «Навчання», «Відмітка», «Оцінка» (1970)

  • «Здрастуйте, діти» (1983)

  • «Як живете, діти», «В школу з 6-ти років» (1986)

  • «Єдність мети» (1987) та ін.

Головною метою гуманної педагогіки стає виховання Благородної Людини, - особистості, - громадянина.

Шалва Амонашвілі в основу гуманної педагогіки поклав такі припущення:



- вищий Духовний Світ реально існує;

- душа кожної людини безсмертна і спрямована на удосконалення;

- земне життя – відрізок шляху удосконалення (2,28)

Гуманна педагогіка орієнтована на особистість дитини, абсолютне заперечення авторитарної педагогіки.

Гуманна педагогіка – це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка світла.

Гуманна педагогіка – це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе.

Гуманна педагогіка визначає характер вчителя у трьох якостях: доброта, щирість, відданість себе у своїх вихованцях, дати їм крила для польоту у життя.

Автор багатьох навчально-методичних збірок в художній формі аналізує головні чинники та методи формування у школяра початкових класів бажання вчитися, дізнаватись нового й постійно вдосконалюватись.

У книзі «До школи у шість років» Шалва Олександрович пише: «Сучасна дитина приходить до школи із величезними потенційними можливостями, але щоб вони перетворилися у реальні сили, особистісні властивості, потрібен цілеспрямований педагогічний процес, який виховує, навчає, формує, розвиває.

У своїх працях з педагогіки «Без серця, що зрозумієш», «Посмішка моя, де ти?» Амонашвілі стверджує, що гуманно-особистісна педагогіка, заснована на класичній формулі: дитина не тільки готується до життя, але вже живе.

Частиною гуманної педагогіки є «посмішка». В книзі вона постає перед читачем як потужній чинник взаємодії людей, як особлива мудрість, як велика життєдайна сила, яка здатна глибоко проникнути в душу людини, освітлювати її душевний стан, зігрівати, підтримувати, підбадьорювати. Схвалювати, надихати на подвиг; сприяти її духовному розвитку.



Посмішка вчителя має бути особливою. Вона живе в серці і для кожної людини особлива тільки для неї. Щира, тепла, добра, спокійна, іде від серця і пронизана любов’ю. (стор. 7)

В своїй книзі «Добридень, діти» - узагальнює результати своєї педагогічної діяльності, своїх бачень над формуванням особистості самих маленьких школярів.

В ній автор розповідає про свій досвід навчання шестирічних дітей у школі.

Однією з перших задач, які постають в книзі, це :потрібно, чи не потрібно дітям шестирічного віку навчатися в школі? Це забирає в них дитинство чи, за правилами методики ,це розвиває дітей, готуючи їх до першого класу.

Амонашвілі вважає, що саме за правильним підбором методів та форм навчання можна розкрити дитину та зробити з неї особистість.

Книга написана в вигляді розповіді і роздумів вчителя, який став організатором захоплюючого шкільного життя дітей.



Отже, не зважаючи на те, що на сучасному етапі розвитку суспільства на першому плані стоїть технічний прогрес і ринкові умови, ми впевнені в тому, що саме зараз необхідно говорити про істину школи, про гуманну педагогіку. Адже для того, щоб забезпечити світле майбутнє країни, педагоги мають спрямувати свої зусилля на виховання Благородної Людини, використовуючи творчу спадщину педагогів-гуманістів А. Коменського, Й.Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, К. Ушинського, А Макаренка, В.Сухомлинського, О.Захаренка.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка